Панічна атака: симптоми і що робити

У міжнародних опитуваннях World Mental Health 13,2% учасників хоча б раз у житті пережили панічну атаку, проте лише 12,8% із них мали панічний розлад^[1]. Поодинокий напад ще не означає хворобу. Повторювані атаки, які мали 66,5% тих, хто хоч раз пережив паніку, приблизно вдвічі підвищували шанси згодом захворіти на інший психічний розлад, а одиничні такого зв'язку не показали. Навіть один епізод може заскочити людину зненацька: раптовий, майже неконтрольований жах ускладнює соціальну та професійну активність, а в деяких випадках повністю обмежує звичне життя. Тому корисно знати, чому панічні атаки виникають, як розвиваються, яких форм набувають і як їх лікують.

Що таке панічна атака?

Панічна атака є раптовим нападом сильного страху чи дискомфорту, який виникає без очевидної загрози і сягає піку за лічені хвилини. За критеріями DSM-5-TR про панічну атаку говорять, коли з'являються щонайменше 4 з 13 симптомів: серцебиття, пітливість, тремтіння, утруднене дихання, біль у грудях, запаморочення, страх померти та інші^[2]. Людині здається, що ситуація виходить з-під контролю, і це лише посилює стан.

Організм реагує так, ніби перед ним реальна небезпека, хоча насправді її немає. Це активує захисні механізми нервової системи, що викликає різкі зміни у роботі серця, судин та дихання. Через це панічні атаки часто помилково сприймають за серцеві напади або інші гострі стани.

Такі епізоди можуть траплятися одноразово, але в частини людей вони повторюються, особливо якщо є інші психологічні або фізіологічні фактори. Сама атака життю не загрожує, проте може значно ускладнювати повсякденну активність, змушуючи уникати певних місць або ситуацій.

Різниця між панічною атакою та тривожним нападом

Панічну атаку часто плутають із тривожним нападом, оскільки обидва стани супроводжуються сильним хвилюванням і дискомфортом. Однак є принципова відмінність: тривожні напади, як правило, пов'язані з конкретними стресовими ситуаціями і наростають поступово. Наприклад, перед екзаменом або під час очікування важливої події тривожність зростає повільно, але відчутно. Панічна ж атака часто починається раптово, практично «з повітря», без очевидного чинника.

Фізичні відчуття під час тривожного нападу (прискорене серцебиття, пітливість, відчуття «вузлика» в шлунку) зазвичай менш виражені, хоча можуть тривати значно довше. У разі панічного епізоду інтенсивність симптомів найчастіше досягає піка за перші 10 хвилин, а потім іде на спад^[3].

Проте обидва стани можуть істотно вплинути на психоемоційний добробут людини. І панічна, і тривожна атака сигналізують про перевантаження нервової системи, тож по допомогу є сенс звертатися, якщо вони стають надто частими або заважають повсякденному життю.

Панічний розлад і його зв’язок із панічними атаками

Панічний розлад є окремою діагностичною категорією в межах тривожних розладів, головною ознакою якого є повторювані неочікувані панічні атаки. Епізоди відбуваються спонтанно, тобто не обов'язково пов'язані зі стресовим чинником чи фобією. За DSM-5-TR щонайменше після однієї з атак людина впродовж місяця або довше постійно боїться нових нападів чи їхніх наслідків або помітно змінює поведінку, щоб їх уникнути^[2]. У Міжнародній класифікації хвороб МКХ-11 панічний розлад має код 6B01 і описаний так само: повторювані неочікувані атаки плюс стійке занепокоєння через них або уникання^[4].

Уникаюча поведінка є частою частиною картини: людина свідомо оминає ситуації, у яких, на її думку, може статися напад. З часом це звужує коло соціальних контактів і навіть здатність вільно пересуватися поза домом.

Хоча панічна атака є стрижневим симптомом панічного розладу, одиничні епізоди паніки не обов'язково вказують саме на цей діагноз. Іноді панічні епізоди виникають на тлі інших психічних станів, хвороб щитоподібної залози чи серця або через вплив токсичних речовин і ліків. Для встановлення діагнозу потрібне ретельне обстеження, оскільки лікування й тривалість терапії залежать від клінічної картини.

Поширеність та статистика

Близько 2–3% людей у США мають панічний розлад, а панічну атаку щороку переживають до 11%^[3]. За даними Національного інституту психічного здоров'я США, упродовж року панічний розлад мають 2,7% дорослих американців, а протягом життя 4,7%^[5]. У міжнародних опитуваннях частка людей із панічним розладом протягом життя склала 1,7%, а медіанний вік його початку 32 роки^[1].

Жінки стикаються з панічним розладом більш ніж удвічі частіше за чоловіків: за рік його мають 3,8% жінок і 1,6% чоловіків^[5]. Причини такої різниці можуть бути пов'язані як з гормональними особливостями, так і з різними соціальними ролями та стереотипами щодо вираження емоцій.

Симптоматика впливає на працездатність і загальний добробут: серед дорослих із панічним розладом за останній рік у 44,8% порушення функціонування оцінили як серйозні^[5]. Часто люди, які переживають панічні атаки, уникають подій та ситуацій, де вже траплялися такі епізоди. Наприклад, якщо паніка виникла під час водіння авто, людина може почати боятися сідати за кермо. Така поведінка здатна призвести до професійних та особистих обмежень.

Читайте:

Прихована тривожність: як розпізнати стан, що маскується під успіх

Прихована тривожність — це неофіційний, але поширений стан, коли людина переживає хронічну тривогу, водноча...

Симптоми та перебіг

Напад зазвичай розгортається швидко, досягаючи піку за кілька хвилин. Відчуття бувають настільки інтенсивними, що виникає ілюзія довшої тривалості, а людина в цей момент втрачає контроль над власним станом. Симптоми проявляються і на фізичному, і на емоційному рівні, тому напад дуже виснажує.

Основні ознаки включають:

• Сильне прискорене серцебиття (іноді супроводжується болем чи дискомфортом у грудях), що може створювати відчуття серцевого нападу.
• Утруднене дихання або відчуття браку повітря, що інколи супроводжується запамороченням і страхом задихнутися.
• Тремтіння або внутрішнє тремтіння, яке може бути виражене в руках, ногах або у всьому тілі.
• Пітливість, раптовий жар чи озноб, які виникають незалежно від температури навколишнього середовища.
• Відчуття оніміння або поколювання в пальцях, обличчі або кінцівках, що може спричиняти ще більшу паніку.
• Раптове відчуття остраху втратити контроль, збожеволіти або навіть померти.
• Почуття відстороненості від реальності (дереалізація), коли навколишній світ здається нереальним, або від власного тіла (деперсоналізація), що супроводжується втратою відчуття себе.
• Нудота або дискомфорт у животі, які теж входять до переліку типових симптомів^[6].

Більшість атак триває від 5 до 20 хвилин, хоча описано й напади тривалістю до години^[6]. У цей період мозок перебуває в стані підвищеної тривоги та «сканує» оточення на наявність небезпеки. Через це будь-які зовнішні подразники, такі як гучні звуки або різкі рухи, можуть здаватися загрозливими і підсилювати паніку.

Коли напруження досягає певної межі, організм поступово повертається до нормального функціонування. Після нападу може залишитися відчуття втоми, виснаженості та розбитості, а іноді страх повторного епізоду, що підживлює тривожність. Деякі люди починають уникати місць або ситуацій, у яких уже відчували панічну атаку, і з часом це обмежує їхнє соціальне життя та активність.

Тривалість атаки

Звичайна панічна атака має пік у перші 10 хвилин, коли симптоми досягають максимальної інтенсивності^[3]. Більшість таких епізодів не триває довше 20 хвилин, хоча у деяких випадках залишкові прояви тримаються довше. Відчуття виснаженості, внутрішньої напруги або нестабільності можуть зберігатися ще кілька годин, навіть якщо основні симптоми вже зникли.

Емоційні та фізіологічні «залишки» після атаки нерідко супроводжуються м'язовою напругою, головним болем, підвищеною чутливістю до подразників та загальною слабкістю. Багато людей відчувають втому і пригніченість через велике навантаження на нервову систему під час нападу.

Особливу небезпеку становить страх повторної атаки, який сам може стати тригером для нового нападу. Утворюється замкнене коло: людина боїться самої паніки, уникає ситуацій, де напад може повторитися, і тривожність лише зростає. Така поведінка згодом може спричинити розвиток хронічної тривоги або панічного розладу.

Тривалість панічної атаки також залежить від індивідуальних особливостей організму, рівня стресу та навичок саморегуляції. Якщо людина знає, як впоратися з нападом, і застосовує методи дихальної або м'язової релаксації, атака може припинитися швидше. Якщо ж паніку підживлюють додаткові тривожні думки, напад може затягнутися або повторитися упродовж короткого часу.

Причини та фактори ризику

Причини панічних атак до кінця не з'ясовані. Науковці пов'язують їх із поєднанням нейробіологічних, психологічних і зовнішніх чинників. Панічні атаки можуть з'являтися без очевидного тригера, але часто їх запускають певні обставини або внутрішні процеси в організмі.

Основні фактори ризику включають:

• Генетична схильність. За метааналізом близнюкових досліджень спадковість панічного розладу становить близько 43%, а родинні дослідження показують, що в родичів першого ступеня людей із тривожними розладами шанси на такий самий розлад у 4–6 разів вищі^[7]. Конкретних «генів паніки» поки не знайдено: понад 350 генів-кандидатів дали суперечливі або невідтворені результати^[8].
• Особливості роботи мозку. У людей із панічним розладом, імовірно, надмірно чутлива «мережа страху», до якої входять мигдалеподібне тіло, гіпокамп і медіальна префронтальна кора^[9]. Порушення в системах нейромедіаторів (серотонін, ГАМК) і регуляції гормону стресу кортизолу можуть сприяти неконтрольованій реакції на звичайні подразники.
• Наявність інших психічних розладів. Панічні атаки часто спостерігаються у людей із депресією, генералізованим тривожним розладом, обсесивно-компульсивним розладом або соціофобією. У міжнародних опитуваннях 80,4% людей із панічним розладом мали ще якийсь психічний розлад протягом життя^[1]. Ці стани можуть взаємно посилювати симптоматику.
• Негативний досвід у дитинстві. Травматичні події ранніх років (зневажливе ставлення, насильство, втрата близьких, нестабільне сімейне середовище) здатні налаштувати нервову систему на «тривожний» режим. За даними дослідження, несприятливий досвід дитинства і недавні життєві події діють сукупно: їхнє поєднання підвищує ризик панічного розладу, а в пацієнтів із таким дитинством вищий ранковий рівень кортизолу^[10].
• Надмірний хронічний стрес. Тривала перевтома, відсутність якісного відпочинку, емоційне виснаження та дефіцит підтримки збільшують ризик панічних епізодів. Людина, яка перебуває в стані постійного напруження, гірше справляється навіть зі звичайними ситуаціями.
• Вплив певних речовин. Зловживання кофеїном, алкоголем або психоактивними речовинами може підвищувати тривожність і провокувати панічні напади. У метааналізі після дози кофеїну панічну атаку пережили 51,1% пацієнтів із панічним розладом і жоден після плацебо, а серед здорових людей лише 1,7%^[11]. Деякі медикаменти теж можуть викликати реакції, схожі на панічну атаку.
• Порушення дихання. Гіпервентиляція (занадто часте або поверхневе дихання) знижує рівень вуглекислого газу в крові, що дає запаморочення, поколювання і відчуття нестачі повітря. Люди з панічним розладом схильні до гіпервентиляції і гостріше реагують на вдихання CO2^[9].

Конкретний тригер панічної атаки може лишатися невизначеним. У деяких людей атаки стаються від самої думки, що вони знову відчують паніку. У когось їх запускають знайомі стресові події, пов'язані з попереднім епізодом. Іноді навіть незначний подразник, як-от гучний звук чи яскраве світло, провокує напад у людини з підвищеною чутливістю нервової системи.

Діагностика

Для діагностики панічного розладу застосовують критерії DSM-5-TR або МКХ-11. Насамперед лікар збирає детальний анамнез, зокрема сімейний, і проводить клінічне інтерв'ю та огляд, щоб виключити соматичні причини. Схожі симптоми можуть давати гіпертиреоз, стенокардія, серцева недостатність, аритмії, астма, тромбоемболія легеневої артерії, вестибулярні порушення та вживання психоактивних речовин^[2].

Далі лікар оцінює частоту та тривалість панічних атак і їхній вплив на повсякденне життя. Панічний розлад діагностують, якщо неочікувані атаки повторюються, а після них щонайменше місяць зберігається постійний страх нових нападів або людина змінює поведінку через них, наприклад уникає певних місць^[2]. Тому для діагнозу важливо з'ясувати, чи пацієнт живе в очікуванні нових нападів і чи обмежує свою активність.

Важливим кроком є також диференціальна діагностика, оскільки панічні прояви можуть бути наслідком прийому певних речовин, наприклад стимуляторів або наркотичних засобів, чи свідчити про інші психічні розлади, де паніка є одним із симптомів. Серед них генералізований тривожний розлад, соціальна фобія, обсесивно-компульсивний розлад та посттравматичний стресовий розлад (ПТСР). Крім того, симптоми панічних атак можуть бути схожі на прояви соматоформних розладів, тому лікар оцінює і психологічні, і фізичні аспекти стану пацієнта.

У деяких випадках використовують додаткові методи оцінки, такі як психологічні тести або анкети для визначення рівня тривожності. Вони допомагають встановити тяжкість панічних атак і підібрати план лікування.

Лікування і менеджмент

Психотерапія

Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ) має найкращу доказову базу при панічному розладі. У мережевому метааналізі 136 рандомізованих досліджень вона переважала звичайну допомогу (стандартизована різниця середніх -0,67), і лише КПТ зберегла перевагу після виключення досліджень із високим ризиком упередженості; короткострокова психодинамічна терапія теж названа прийнятним варіантом першої лінії^[12]. Британська настанова NICE рекомендує курс КПТ загальною тривалістю 7–14 годин^[13]. У межах терапії людина вчиться помічати та змінювати автоматичні катастрофічні думки, які запускають паніку, і опановує навички керування тривогою. Групова, індивідуальна КПТ і самодопомога за підтримки фахівця виявилися приблизно однаково ефективними, а самостійна робота за книгою чи програмою без супроводу не дала надійної переваги^[14].

Ключовою технікою в КПТ є поступове занурення в страх (експозиційна терапія): пацієнт під контролем терапевта зустрічається з тригерами в безпечних умовах і відпрацьовує нові реакції. Окремий варіант називають інтероцептивною експозицією: людина навмисно викликає знайомі тілесні відчуття, наприклад, свідомо прискорює дихання, щоб переконатися, що вони не небезпечні^[15]. Крім того, можуть застосовуватися техніки усвідомленості (майндфулнес), які допомагають залишатися в теперішньому моменті й не фокусуватися на тривожних думках.

Медикаментозна терапія

Для зменшення частоти та інтенсивності панічних атак лікар може призначити ліки. Препаратами першого вибору є антидепресанти групи СІЗЗС (селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну): сертралін, есциталопрам, пароксетин, флуоксетин; також застосовують ІЗЗСН (інгібітори зворотного захоплення серотоніну і норадреналіну), зокрема венлафаксин^[13][16]. У мережевому метааналізі 87 досліджень СІЗЗС поєднували високу частоту ремісії з низьким ризиком побічних ефектів, особливо сертралін і есциталопрам^[17]. Якщо СІЗЗС не підходять, можливі трициклічні антидепресанти іміпрамін або кломіпрамін. Антидепресанти починають діяти через 2–4 тижні, повний ефект настає до 8 тижнів, і припиняти прийом самостійно не можна^[6].

Бензодіазепіни (алпразолам, лоразепам, клоназепам) швидко знижують тривогу і в дослідженнях ефективні^[18], проте NICE не рекомендує призначати їх при панічному розладі через гірші довгострокові результати^[13]. Їх застосовують лише короткочасно, у тяжких випадках і під контролем лікаря. Управління з контролю якості харчових продуктів і лікарських засобів США (FDA) вимагає попереджати про ризики зловживання, залежності та синдрому відміни, зокрема судом при різкому припиненні, а поєднання з опіоїдами може спричинити небезпечне пригнічення дихання^[19]. Деяким пацієнтам призначають бета-адреноблокатори, які зменшують серцебиття і тремтіння, але доказів для регулярного використання пропранололу при тривожних розладах недостатньо^[20].

Коротко: основою лікування панічного розладу є КПТ, з ліків першим вибором є СІЗЗС, а бензодіазепіни підходять лише для короткого використання.

Корекція способу життя

Зміни у способі життя можуть зменшити частоту та інтенсивність панічних атак. Одна з основних рекомендацій стосується регулярної фізичної активності. У рандомізованому дослідженні аеробні тренування, додані до КПТ, дали додаткове зниження тривоги, яке зберігалося через 7 місяців^[21]. Біг, плавання, щоденна ходьба і йога допомагають краще справлятися зі стресом.

Харчування теж має значення. Варто зменшити споживання кофеїну та алкоголю, оскільки вони можуть посилювати тривожність. Добавки омега-3 у метааналізі помірно зменшували симптоми тривоги, але лише в дозах від 2000 мг на добу^[22], а дані про магній обнадійливі, проте низької якості^[23]. Збалансований раціон із достатньою кількістю вітамінів групи B корисний для нервової системи, хоча ліками від паніки не є.

Крім того, допомагають дихальні вправи та техніки релаксації: прогресивна м'язова релаксація, медитація, усвідомлене дихання. У метааналізі рандомізованих досліджень дихальні практики знижували тривогу з невеликим ефектом (g = -0,32), а автори закликають не переоцінювати їх^[24].

Повноцінний сон також допомагає. Хронічне недосипання підвищує рівень стресу та тривожності, тому варто стежити за режимом сну та відпочинку, а при безсонні звертатися по допомогу.

Профілактика

Профілактичні заходи спрямовані на зменшення ризику панічних атак та покращення емоційного благополуччя. Сюди належать звички, які підтримують стабільність нервової системи та стресостійкість:

• Регулярна фізична активність. Вправи допомагають «скидати» надлишок адреналіну та кортизолу, які накопичуються через стрес. У метааналізі проспективних досліджень люди з високою фізичною активністю мали на 26% нижчі шанси розвитку тривожних розладів, а агорафобії ще менші^[25].
• Контроль вживання стимуляторів. Надлишок кофеїну, нікотину або енергетичних напоїв може підвищувати збудливість нервової системи та провокувати панічні атаки.
• Налагодження режиму сну. Недосипання збільшує чутливість до стресу та порушує баланс нервової системи. Дорослим рекомендують 7–9 годин сну, людям старшого віку 7–8 годин^[26].
• Практики усвідомленості (майндфулнес). Медитація, дихальні вправи та техніки розслаблення допомагають навчитися контролювати реакції на стрес і залишатися в теперішньому моменті.
• Збалансоване харчування. Їжа, багата на магній, вітаміни групи B та омега-3, підтримує здорову роботу нервової системи.
• Соціальна підтримка. Спілкування з близькими, участь у групах підтримки та відкриті розмови про свої переживання допомагають уникнути накопичення емоційного напруження.
• Звернення по професійну допомогу. Якщо виникає відчуття хронічного стресу або тривожності, варто проконсультуватися з психологом, щоб запобігти загостренню симптомів.

Навіть невеликі зміни у щоденних звичках можуть зменшити ризик панічних епізодів та покращити якість життя.

Як допомогти собі під час панічної атаки

Під час панічної атаки здається, що контролювати ситуацію неможливо, але деякі прийоми можуть пом'якшити симптоми й дещо скоротити напад. Панічна атака, хоча й дуже неприємна, сама по собі не загрожує життю, і знання цього вже знижує страх.

• Усвідомити, що це панічна атака, а не смертельна загроза. Скажіть собі: «Я переживаю паніку, це минеться». Розуміння того, що симптоми не несуть фізичної загрози, допомагає знизити страх і запобігти їхньому посиленню. Це стосується лише знайомих, уже діагностованих нападів: новий біль у грудях потребує медичної оцінки.
• Зосередитися на диханні. Національна служба охорони здоров'я Великої Британії (NHS) радить під час нападу дихати повільно й глибоко^[6]. Уповільнення дихання протидіє гіпервентиляції. Вдихайте через ніс, рахуючи до п'яти, і так само повільно видихайте через рот. Така техніка може зменшити запаморочення та відчуття нестачі повітря.
• Направити увагу на навколишні деталі. Техніка grounding («заземлення») допомагає повернутися до реальності. Спробуйте перерахувати п'ять предметів, які бачите довкола, чотири звуки, які чуєте, три речі, яких можете торкнутися, два запахи, які відчуваєте, і одну позитивну думку.
• Розслабити м'язи. Напруження тіла може підсилювати тривожність, тому послідовно напружуйте та розслабляйте різні групи м'язів, починаючи з пальців рук і закінчуючи плечима та шиєю.
• Якщо можливо, вийти на свіже повітря або відчинити вікно. Під час паніки кисню в крові зазвичай вистачає, а відчуття задухи виникає через часте дихання і втрату вуглекислого газу^[9]. Проте прохолодне повітря і зміна обстановки багатьом допомагають заспокоїтися.
• Використовувати позитивні твердження. Повторюйте фрази, які допоможуть стабілізувати стан, наприклад: «Це лише тимчасовий стан, і він мине», «Я у безпеці», «Моє тіло знає, як заспокоїтися».

Регулярне відпрацювання цих навичок робить їх ефективнішими, коли панічна атака справді настає. Дихальні вправи та техніки розслаблення корисно практикувати й у періоди спокою. Якщо напади стають частими і заважають нормальному життю, варто розглянути психотерапію та медикаментозне лікування.

Як допомогти іншій людині під час панічної атаки

Якщо ви стали свідком панічної атаки у близької людини чи навіть стороннього, ваша спокійна реакція може стати вирішальною. Паніка викликає сильний страх і почуття втрати контролю, тому діяти варто впевнено і підтримуюче.

• Залишайтеся поруч і намагайтеся говорити спокійним тоном. Спокійна присутність допомагає людині відчути себе в безпеці.
• Ставте прості запитання, на кшталт: «Чи можу я щось зробити, щоб допомогти?». Це дозволяє людині висловити свої потреби.
• Допоможіть сфокусуватися на диханні: «Давай разом повільно вдихнемо і видихнемо». Повільне дихання допомагає стабілізувати стан і зменшити гіпервентиляцію.
• Запевняйте, що ця атака минеться і що ви поруч. Скажіть щось на зразок: «Це лише тимчасовий стан. Ти у безпеці, я з тобою». Слова мають бути щирими та підтримуючими.
• Уникайте фраз «Заспокійся» чи «Нічого страшного» у наказовій формі. Такі вислови можуть викликати ще більшу тривогу, оскільки людина відчуває, що її стан недооцінюють.
• Допоможіть перемкнути увагу. Попросіть людину описати три речі, які вона бачить, два звуки, які чує, або щось, що відчуває тактильно. Це може допомогти зменшити паніку.
• Будьте терплячими. Панічна атака може тривати до 20 хвилин, тож залишайтеся поруч протягом усього цього часу, навіть якщо здається, що вона вже минає.

Коли людина поступово заспокоюється, запропонуйте склянку води і тихе місце для перепочинку. Якщо атака супроводжується серйозними фізичними симптомами, такими як біль у грудях, втрата свідомості або утруднене дихання, викликайте швидку допомогу за номером 103 або 112.

Коли звертатися до лікаря

Нерідко панічні атаки можна сплутати з серцевим нападом, особливо якщо є біль у грудях чи сильне серцебиття, і навпаки. Невідкладна допомога потрібна, якщо біль або дискомфорт у грудях з'явився раптово і не минає, віддає в руку, шию, щелепу, живіт чи спину або супроводжується пітливістю, нудотою, запамороченням чи задишкою^[27]. Симптоми панічної атаки можуть нагадувати й інші медичні стани, тому в разі сумнівів краще одразу звернутися до лікаря, особливо якщо виникають сильне запаморочення, задишка або раптова слабкість.

Також необхідно проконсультуватися з лікарем, якщо панічні атаки:

• Тривають довше 15–20 хвилин і супроводжуються втратою свідомості або вираженим порушенням координації (це привід викликати швидку).
• Виникають регулярно та ускладнюють повсякденне життя (наприклад, через страх виходу з дому, труднощі з виконанням звичних завдань, порушення сну).
• Стають причиною надмірної дратівливості, пригніченого настрою або тривалого відчуття тривожності.
• Супроводжуються змінами у поведінці, наприклад, уникненням соціальних ситуацій або місць, де раніше траплялися напади.
• Призводять до зловживання алкоголем, седативними засобами чи наркотичними речовинами для зменшення тривоги.

Лікар чи психолог допоможуть визначити, чи є ці епізоди ознакою панічного розладу або іншої проблеми, та підберуть план лікування. У деяких випадках потрібні додаткові обстеження для виключення соматичних причин симптомів.