Типи депресії

Назва «атипова депресія» звучить як щось рідкісне. Проте за епідеміологічними дослідженнями такі ознаки має від 15% до 29% людей із депресією, а в клінічних вибірках від 18% до 36%^[1]. Ця історія добре показує, що депресія не має єдиної форми. Люди дедалі частіше говорять про депресію як про реальний розлад, а не тимчасову меланхолію, але він може виглядати дуже по-різному. Серед найчастіших проявів є безпричинний смуток, нездатність радіти улюбленим заняттям, зміни апетиту чи сну. Різновиди депресії відрізняються тривалістю, глибиною й обставинами, за яких виникають. Одні люди тяжко сумують упродовж двох тижнів, інші роками живуть у хронічному пригніченні. Хтось пов'язує свої епізоди зі зміною пори року, а в когось безнадія поєднується з психотичними симптомами.

Читайте:

Депресія: все, що потрібно знати

Депресія: чим ця хвороба відрізняється від смутку чи поганого настрою, які бувають її типи й ознаки, чому вона...

Великий депресивний розлад

Великий депресивний розлад, або уніполярна депресія, є одним із найпоширеніших психічних розладів. Цю назву вживає американська класифікація DSM-5, а в Україні лікарі користуються Міжнародною класифікацією хвороб (МКХ), де йому відповідають депресивний епізод (F32) і рекурентний, тобто повторюваний, депресивний розлад (F33)^[2]. Розлад проявляється епізодами глибокого пригнічення, які тривають щонайменше два тижні поспіль: настрій знижений або зникає задоволення й інтерес до занять більшу частину дня, майже щодня^[3]. Людина втрачає інтерес до повсякденних справ, почувається емоційно виснаженою, а будь-яка активність спричиняє втому й внутрішній спротив.

Для цього стану характерні такі ознаки:

• стійкий пригнічений настрій або відчуття емоційної порожнечі
• втрата інтересу до занять, які раніше приносили задоволення
• безсоння або надмірна сонливість
• зміни апетиту, як у бік зменшення, так і підвищення
• почуття провини, безпорадності або нікчемності
• фізична й емоційна втома без видимих причин
• труднощі з концентрацією уваги та ухваленням рішень
• дратівливість або нетерпимість до дрібниць
• суїцидальні думки або втрата сенсу життя

Нерідко цей розлад виникає без очевидних причин. Зовні все може виглядати стабільно, але всередині людина відчуває глибоку апатію й емоційне спустошення. Утім, є й зовнішні чинники, які підвищують ризик великої депресії: втрата близьких, складні стосунки, проблеми зі здоров'ям, хронічна перевтома, тривале безробіття чи інші життєві кризи^[3].

У найтяжчих випадках пригнічення стає настільки нестерпним, що з'являються думки про самогубство. Це симптом хвороби, і такі слова завжди сприймають серйозно^[4]. Якщо вони з'явилися у вас чи в близької людини, скажіть про це лікарю або комусь, кому довіряєте. Безкоштовна лінія психологічної підтримки Національної психологічної асоціації України 0 800 100 102 працює щодня з 9:00 до 5:00 ранку^[5]. Лінія «Ла Страда-Україна» доступна за номерами 116 123 (з мобільного) або 0 800 500 335, для дітей і молоді є 116 111 або 0 800 500 225^[6]. Якщо є безпосередня небезпека для життя, телефонуйте 112 або 103 і не залишайте людину саму. Пережити найважчі години допомагає заздалегідь складений план безпеки при суїцидальних думках. Великий депресивний розлад є серйозним захворюванням, яке потребує підтримки й фахового лікування, і слабкість характеру тут ні до чого.

Персистентний депресивний розлад (дистимія)

Персистентний депресивний розлад, або дистимія (у МКХ-10 це F34.1), є хронічною формою депресії. Діагноз ставлять, коли пригнічений настрій тримається більшу частину дня понад половину днів у році і триває не менше 2 років^[2]. У побуті такий стан часто називають «хронічною депресією» або просто «таким характером». Симптоми зазвичай слабші, ніж при великій депресії, однак мають постійний характер і помітно погіршують якість життя. Людина може не відчувати глибокого смутку, але майже весь час перебуває в пригніченому стані й часто не помічає, як це поступово забирає сили.

Серед типових ознак дистимії:

• стійке відчуття пригніченості або хронічної втоми
• знижена впевненість у собі
• байдужість до подій або занять, які раніше викликали емоції
• погіршення концентрації та продуктивності
• песимізм, який стає звичним способом мислення

Дистимія може залишатися майже непомітною для оточення. Людина з нею зазвичай адаптована в побуті й на роботі, а періоди доброго самопочуття тривають кілька днів чи навіть тижнів^[2]. Проте все життя проходить під тиском постійного емоційного виснаження. Іноді симптоми посилюються до рівня епізоду великої депресії, і часто саме тоді розлад уперше помічають лікарі^[7].

Через те, що дистимію сприймають як «звичайний» настрій або рису характеру, її рідко діагностують рано. Національний інститут охорони здоров'я та досконалості допомоги Великої Британії (NICE) нагадує, що люди з хронічними депресивними симптомами часто ніколи не лікувалися й можуть не знати, що мають депресію; розмова з лікарем про настрій допомагає їм отримати допомогу^[8]. Серед варіантів лікування NICE називає когнітивно-поведінкову терапію, антидепресанти або їхнє поєднання. Послідовне лікування і підтримка фахівця поступово зменшують тиск хронічного виснаження й повертають внутрішню стабільність.

Перинатальна та післяпологова депресія

Цей різновид депресії пов'язаний зі змінами в організмі та психоемоційному стані жінки під час вагітності або впродовж першого року після пологів. Ширший термін «перинатальна депресія» охоплює вагітність і 12 місяців після народження дитини, а коли симптоми виникають саме після пологів, говорять про «післяпологову депресію»^[9]. Обидва стани можуть суттєво впливати на жінку, її здатність піклуватися про себе й дитину, а також на добробут усієї родини.

Післяпологова депресія

За даними ВООЗ, депресію мають понад 10% вагітних і жінок, які нещодавно народили^[3]. Її не варто плутати з післяпологовою тугою (у побуті «бебі-блюз»): кілька днів пригніченості, тривоги чи дратівливості після пологів трапляються дуже часто і зазвичай минають протягом 2 тижнів^[9]. У метааналізі 26 досліджень з 5667 жінками таку тугу мали в середньому 39% молодих матерів, хоча в окремих дослідженнях частка коливалася від 14% до 76%^[10]. Післяпологова депресія має глибші симптоми, триває довше і потребує професійної допомоги. Депресія після народження дитини буває й у батьків.

Найпоширеніші прояви:

• тривалий смуток або сльозливість без очевидної причини
• надмірна тривожність або напади паніки
• виснаження, яке не минає навіть після відпочинку
• дратівливість і різкі перепади настрою
• втрата інтересу до новонародженого або емоційна відстороненість
• почуття провини, сорому або некомпетентності як матері
• страх заподіяти шкоду собі або дитині

У деяких випадках депресія настільки поглиблюється, що жінці важко навіть тримати дитину на руках або виконувати базовий догляд. Тоді варто якнайшвидше звернутися до сімейного лікаря, акушерки, психотерапевта чи психіатра. Лікування включає психотерапію, зокрема когнітивно-поведінкову, і за потреби антидепресанти; багато з них сумісні з грудним вигодовуванням, тож лікарю треба сказати, що ви годуєте груддю^[9]. Допомагає й підтримка партнера та родини. Післяпологова депресія зазвичай минає за 3–6 місяців, а з лікуванням шанси на одужання вищі.

Міф: якщо мама зізнається лікарю в депресії чи страшних думках, у неї можуть забрати дитину. Насправді: у Національній службі охорони здоров'я Великої Британії (NHS) наголошують, що таке трапляється дуже рідко, а мета медиків полягає в тому, щоб допомогти жінці доглядати за малюком^[9].

Від депресії слід відрізняти післяпологовий психоз. Він трапляється приблизно в однієї з 1000 матерів, зазвичай раптово починається в перші 2 тижні після пологів і проявляється галюцинаціями, маренням, незвичним збудженням чи сплутаністю свідомості. Це невідкладний стан, бо він швидко погіршується і загрожує безпеці матері й дитини; сама жінка може не розуміти, що хвора, тому діяти часто доводиться рідним^[11]. У такому разі телефонуйте 103 або 112.

Коротко: плаксивість у перші дні після пологів буває дуже часто і минає сама протягом 2 тижнів. Якщо пригніченість не відступає, наростає або з'явилися думки про шкоду собі чи дитині, потрібна допомога лікаря.

Перинатальна депресія

Перинатальна депресія може виникнути ще під час вагітності. Часто вона поєднується з тривожністю, фізичним виснаженням і страхами, пов'язаними з майбутнім материнством. Огляд 128 систематичних оглядів серед найважливіших чинників ризику назвав психічні розлади в минулому, стресові події, брак соціальної підтримки, пережите насильство, конфлікти з партнером, хронічні хвороби, прееклампсію, гестаційний діабет і порушення сну^[12]. Гормональні коливання й складні попередні пологи теж можуть додавати навантаження.

Цей стан впливає на сон, апетит, рівень енергії та емоційну стабільність. У жінки можуть з'являтися думки, що вона не впорається з материнством, страх перед пологами або відчуття, що немає емоційного зв'язку з майбутньою дитиною. Якщо перинатальну депресію вчасно діагностувати, лікування допоможе уникнути поглиблення симптомів після пологів і зберегти здоров'я матері й дитини.

Депресія з психотичними особливостями

Психотична депресія трапляється рідше, але потребує особливої уваги, бо поєднує тяжке пригнічення з психотичними проявами. У фінському дослідженні, де понад 12 тисяч людей, народжених 1966 року, спостерігали все життя, вона розвинулася протягом життя приблизно в 0,5% учасників; її перебіг був тяжчим, ніж у звичайної депресії, а 44% хворих мали ще й розлад вживання алкоголю^[13]. До класичних ознак глибокої депресії додається втрата зв'язку з реальністю. Людина може бути повністю переконана у своїй вині, хворобі чи безвиході, навіть якщо жодних реальних підстав для цього немає.

Найпоширеніші психотичні прояви:

• марення провини, хвороби, покарання або бідності
• слухові галюцинації, тобто голоси, які звинувачують, принижують або наказують
• зорові чи тактильні галюцинації, що супроводжують нав'язливі ідеї
• страх, що оточення змовилося проти людини або її контролюють
• повна впевненість у хибних переконаннях, які неможливо спростувати логікою

Психотичні симптоми зазвичай мають чітку «тематику», що збігається з настроєм: переконання у власній нікчемності, вічному покаранні або катастрофічних наслідках звичайних дій. Людина здебільшого не усвідомлює, що ці переживання викривлюють реальність. Психоз часто супроводжують сильний страх, сором і внутрішнє напруження, що ускладнює спілкування і створює ризик для безпеки.

NICE радить скеровувати людей із психотичною депресією до спеціалізованої психіатричної допомоги, де оцінюють ризики, а психотерапію додають, коли гострі симптоми слабшають^[8]. Український протокол рекомендує поєднувати антидепресанти з антипсихотичними засобами^[2]. У кокранівському огляді 12 досліджень з 929 учасниками таке поєднання діяло краще, ніж антидепресант чи антипсихотик окремо, хоча якість доказів обмежена^[14]. При тяжкому стані лікар може запропонувати й електроконвульсивну терапію (ЕКТ). Що раніше розпізнано симптоми, то вищі шанси на відновлення.

Депресія із сезонним характером

Цей тип депресії, раніше відомий як сезонний афективний розлад, у побуті називають сезонною (зимовою) депресією. Здебільшого симптоми з'являються восени й узимку і минають навесні чи влітку. Точна причина невідома: вважають, що брак денного світла змінює вироблення мелатоніну, гормону, який регулює цикл сну й неспання, та серотоніну, пов'язаного з настроєм^[15]. Діагноз ставлять, якщо симптоми повторюються в певну пору року щонайменше 2 роки.

Читайте:

Як подолати сезонні зміни настрою

Сезонний афективний розлад є депресією, яка повертається щороку в певну пору, найчастіше восени й узимку. Йог...

Основні ознаки сезонної депресії:

• підвищена сонливість, навіть після повноцінного відпочинку
• постійна втома або брак енергії
• підвищений апетит, особливо потяг до солодкого й вуглеводів
• збільшення маси тіла без видимих причин
• емоційна загальмованість або сповільнене мислення
• уникання спілкування, бажання ізолюватися

Цей розлад зазвичай повторюється з року в рік приблизно в одну й ту саму пору. Найпоширеніший зимовий варіант, але буває й літній, коли симптоми з'являються навесні або влітку. Тоді вони часто протилежні: у дослідженні, де порівнювали по 30 пацієнтів із літньою і зимовою депресією, взимку частіше підвищувалися апетит і сонливість, а влітку знижувався апетит і з'являлося безсоння^[16].

Сезонна депресія добре піддається лікуванню, особливо якщо вчасно помітити симптоми. Серед методів є антидепресанти, когнітивно-поведінкова терапія і світлотерапія, тобто щоденні сеанси перед спеціальною лампою, що імітує денне світло. У метааналізі 19 рандомізованих досліджень світлотерапія перевершила плацебо, хоча дослідження були невеликими й неоднорідними^[17]. NICE оцінює її ефективність як невизначену, тож обирати лампу замість інших методів варто з цим застереженням^[8]. Лампа має давати близько 10 000 люкс і не випромінювати ультрафіолет; людям із деякими хворобами очей чи на ліках, що підвищують світлочутливість, спершу треба порадитися з лікарем^[15]. Допомагають і прості звички: щодня виходити надвір у світлий час доби, рухатися, лягати й вставати в один і той самий час, підтримувати зв'язок із близькими, не зловживати алкоголем і не сидіти в смартфоні перед сном.

Ситуаційна депресія (розлад адаптації)

Ситуаційна, або реактивна, депресія виникає як реакція на значну життєву подію чи сильний стрес. Лікарі називають її розладом адаптації (у МКХ-10 це F43.2), і формально вона не належить до депресивних розладів, хоча пригнічений настрій тут головний симптом. Причиною може стати розлучення, втрата роботи, серйозна хвороба, насильство, психологічна травма чи смерть близької людини. У дітей і підлітків тригерами бувають переїзд, конфлікти в родині або розлучення батьків. Такий стан не виникає на «порожньому місці»: він завжди пов'язаний із зовнішньою подією, яка різко порушує звичний ритм життя.

Симптоми ситуаційної депресії сильніші за звичайну емоційну реакцію на стрес. Найчастіші прояви:

• пригніченість або почуття безвиході
• зниження інтересу до спілкування
• нездатність зосередитися на роботі чи навчанні
• труднощі зі сном, нічні пробудження або нав'язливі думки про пережите
• загальна розгубленість і вразливість до критики

За МКХ-11, симптоми розладу адаптації з'являються протягом місяця після стресової події і зазвичай минають за 6 місяців, якщо сам стрес не триває довше; американська DSM-5 допускає початок протягом 3 місяців^[18]. Тривалість залежить від глибини реакції, підтримки і попереднього психологічного стану. Часто симптоми поступово слабшають без ліків. Проте в дослідженні людей, які пережили травму, наявність розладу адаптації через 3 місяці підвищувала в 2,67 раза шанс мати тяжчий психічний розлад через рік, зокрема депресію чи посттравматичний стресовий розлад^[18]. Тому, якщо стан не відступає або поглиблюється, варто звернутися до психолога чи психотерапевта.

Психологічна підтримка допомагає краще зрозуміти свій емоційний стан, переосмислити пережите і повернути відчуття стабільності. Завдяки терапії вдається знизити ризик переходу в хронічний розлад і навчитися краще реагувати на життєві виклики в майбутньому.

Атипова депресія

Атипова депресія вирізняється тим, що настрій може тимчасово покращуватися у відповідь на приємні події. Цю особливість називають реактивністю настрою: людина відчуває полегшення, наприклад, після приємної розмови або добрих новин. Проте ефект короткочасний, і пригніченість швидко повертається. У DSM-5 атипові риси є уточненням, яке додають до діагнозу депресії; до них належать реактивність настрою, посилений апетит, надмірна сонливість, «свинцевий параліч» і чутливість до відторгнення^[1].

Для цього типу депресії характерні такі симптоми:

• посилений апетит, що часто супроводжується набиранням ваги
• гіперсомнія, тобто надмірна сонливість або часте бажання спати вдень
• відчуття «свинцевої важкості» в кінцівках, коли руки чи ноги здаються налитими
• підвищена чутливість до критики чи відмов, що спричиняє сильний емоційний відгук
• нестійкий настрій, який легко змінюється від позитивного до пригніченого

Через зовнішню схожість із рисами характеру цю форму часто недооцінюють або плутають із лінощами, втомою чи «дивацтвами». Людина може виглядати спокійною чи навіть безтурботною, але глибоко переживати внутрішній дискомфорт і схилятися до ізоляції.

Атипові ознаки пов'язують із біполярним розладом, сезонною депресією та ожирінням^[1]. У польському дослідженні 182 пацієнтів вони були вираженішими при біполярній депресії, ніж при звичайній депресії чи дистимії, а також у людей із зайвою вагою^[19]. Тому лікарю важливо знати про будь-які епізоди незвично піднесеного настрою в минулому. Єдиних настанов саме для лікування атипової депресії поки немає^[1], але вчасне розпізнавання допомагає підібрати ефективне лікування.

Діагностика депресії

Щоб визначити наявність депресії, фахівці оцінюють і фізичне, і психічне здоров'я. Діагностика починається із загального стану організму. Лабораторні аналізи призначають за показаннями, наприклад, гормони щитоподібної залози, бо її порушення впливають на настрій і можуть імітувати депресію, або рівень вітаміну D при підозрі на його недостатність. Лікар також з'ясовує, які ліки людина приймає, бо деякі препарати, зокрема гормональні, погіршують настрій^[2].

Наступний етап полягає в клінічній бесіді. Фахівець уточнює, які симптоми турбують людину, як давно, як вони впливають на щоденне життя і чи траплялися раніше. Особливу увагу приділяють тривалості симптомів, змінам у поведінці, сні, апетиті, енергії та емоційних реакціях. В Україні діагноз ставлять за критеріями МКХ-10, а назви на кшталт «великий» чи «персистентний депресивний розлад» походять з американської DSM-5. Тип депресії має практичне значення, бо від нього залежить вибір лікування^[2].

Спадковість теж враховують. Якщо в родині були випадки депресії, біполярного розладу чи інших психічних розладів, це підвищує ризик. Фахівець може запитати й про попередні емоційні труднощі, травматичні події або стресові ситуації.

У складніших випадках потрібні додаткові обстеження. Аналіз на кортизол доречний, коли є підозра на надлишок цього гормону через ендокринну хворобу. Електроенцефалографію, комп'ютерну чи магнітно-резонансну томографію за українським протоколом проводять лише для того, щоб відрізнити депресію від органічного ураження мозку; самі по собі ці дослідження депресію не діагностують^[2]. Мета діагностики полягає в тому, щоб підтвердити депресивний розлад, відмежувати його від тривожних, адаптаційних чи біполярних станів і виявити супутні причини, які потребують окремого лікування.

Лікування депресії

Після встановлення діагнозу постає питання про найкращий спосіб лікування. Його підбирають залежно від типу депресії, тяжкості та побажань людини. ВООЗ називає психологічне лікування першим кроком, а при помірній і тяжкій депресії його можна поєднувати з антидепресантами^[3].

Медикаментозне лікування

Антидепресанти є основою медикаментозного лікування, хоча при легкій депресії NICE радить призначати їх лише тоді, коли людина сама цього хоче після обговорення варіантів^[8]. Групи препаратів відрізняються механізмом дії та побічними ефектами. Найпоширеніші:

• селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС), їх найчастіше призначають першими^[20]
• інгібітори зворотного захоплення серотоніну й норадреналіну
• трициклічні антидепресанти, які через токсичну дію на серце призначає лікар-психіатр^[2]
• антипсихотики, при депресії з психотичними симптомами
• анксіолітики (протитривожні засоби): бензодіазепіни лише короткочасно, до 2 тижнів при вираженій тривозі, бо самі по собі вони посилюють депресію і можуть спричиняти залежність^[2]
• тимостабілізатори (стабілізатори настрою): їх застосовують при біполярному розладі, а літій ще й для посилення дії антидепресанту, коли той не допомагає^[8]

Препарати підбирають індивідуально, з урахуванням віку, супутніх хвороб і реакції на попереднє лікування. Антидепресанти не діють миттєво: перші зміни зазвичай з'являються через 1–2 тижні, а повний ефект може розвиватися до 8 тижнів^[20]. У цей час важливо дотримуватися рекомендацій лікаря і не змінювати дозу самостійно.

Психотерапія

Психотерапію в побуті називають розмовною терапією. Вона допомагає зрозуміти причини свого стану і знайти нові способи справлятися з емоціями. Ефективні підходи:

• когнітивно-поведінкова терапія (КПТ), що допомагає змінити негативні переконання та реакції
• інтерперсональна (міжособистісна) терапія, зосереджена на стосунках і соціальних конфліктах
• короткострокова психодинамічна терапія, що працює з важкими почуттями в значущих стосунках і внутрішніми конфліктами

NICE описує інтерперсональну й короткострокову психодинамічну терапію як курси, що зазвичай складаються з 8–16 регулярних сеансів^[8]. Вибір методу залежить від характеру симптомів, уподобань людини та порад фахівця. Найкращих результатів досягають, коли між людиною і психотерапевтом є довіра, а сеанси відбуваються регулярно.

Додаткові методи

Іноді основне лікування доповнюють іншими методами. Більшість із них не замінює ліків чи психотерапії, але може підсилити їхній ефект:

• світлотерапія, особливо при сезонній депресії
• електроконвульсивна терапія або транскраніальна магнітна стимуляція при тяжкій депресії, яка не відповідає на інші методи
• регулярна фізична активність, яка покращує настрій і знижує тривожність
• збалансоване харчування, яке підтримує загальний стан здоров'я
• техніки релаксації: дихальні вправи, медитація, майндфулнес

Електроконвульсивну терапію в побуті називають «електрошоком», хоча вона зовсім не схожа на сцени з фільмів: процедуру проводять під загальною анестезією. NICE радить розглянути її при тяжкій депресії, якщо потрібна швидка дія (наприклад, людина відмовляється від їжі й пиття), якщо інші методи не допомогли або якщо вона вже допомагала раніше^[8]. У мережевому метааналізі 218 досліджень з 14 170 учасниками ходьба чи біг, йога, силові тренування та інші види активності помірно зменшували симптоми депресії^[21].

Корисними бувають і групи підтримки, живі чи онлайн, де люди діляться досвідом і не почуваються самотніми у своїх переживаннях. Поєднання ліків, психотерапії та підтримки близьких дає найкращий шанс на стабільне покращення. Відновлення потребує часу, терпіння й послідовності.

Коротко: тип депресії впливає на лікування. Психотичну депресію лікують поєднанням антидепресанту з антипсихотиком під наглядом психіатра, при сезонній додають світлотерапію, а самі лише заспокійливі засоби депресію не лікують.