Чому виникає задишка і як її подолати

Японські лікарі п'ять років спостерігали за людьми з хронічним обструктивним захворюванням легень і порівнювали, що краще передбачає виживання: показник спірометрії чи те, наскільки сильну задишку відчуває сама людина. Точнішим виявився простий опис власного дихання^[1]. Задишка лише здається суб'єктивною дрібницею. Дослідження з візуалізацією мозку показують, що під час неї активуються ділянки, які обробляють сигнали від внутрішніх органів і відчуття болю^[2]. Тому до цього симптому ставляться серйозно, навіть коли він з'являється лише на сходах.

Що таке задишка

Задишка це відчуття нестачі повітря або утрудненого дихання. У медицині її називають диспное, а в побуті кажуть «задуха», «не вистачає повітря» чи «важко дихати». У різних людей вона проявляється по-різному: як тиск у грудях, як неможливість зробити повний вдих або як відчуття, ніби повітря просто не доходить до легень. Це суб'єктивне відчуття, і на його силу впливає емоційний стан людини^[3].

Найчастіше люди описують це як «повітряний голод»: хочеш вдихнути на повні груди, але не виходить, і здається, що всередині «не вистачає місця для повітря». Такий стан може тривати кілька хвилин або бути постійним, усе залежить від причини.

Задишка є симптомом, окремою хворобою вона не буває. Після інтенсивного бігу вона цілком нормальна. Проте вона ж може бути сигналом проблем із серцем, легенями, кров'ю чи нервовою системою. Лікарі розрізняють гостру задишку, яка з'являється за хвилини, години чи кілька днів, і хронічну, яка триває понад чотири тижні^[3]. Найчастіше за хронічною задишкою стоять астма, хронічне обструктивне захворювання легень, серцева недостатність, пневмонія та ішемічна хвороба серця^[4].

Зазвичай люди одразу помічають, коли їхнє дихання змінюється. Навіть якщо задишка з'являється лише зрідка, краще зрозуміти, чому саме так відбувається.

Хто найчастіше відчуває задишку

Задишка може з'явитися в будь-кого, але деякі люди стикаються з нею частіше. Причини бувають різними: від звичайної детренованості до хронічних хвороб серця чи легень. Чимало залежить і від способу життя.

Є кілька чинників, які підвищують імовірність задишки:

• Мала кількість червоних клітин у крові (анемія): кров переносить менше кисню, і задишка належить до частих симптомів, хоча легка анемія може зовсім не давати ознак^[5].
• Хвороби серця або легень: ішемічна хвороба серця, вади клапанів, хронічні хвороби бронхів ускладнюють нормальне дихання, особливо під час фізичної активності.
• Постійне нервове напруження: тривожність спричиняє поверхневе та часте дихання, і через це здається, що повітря бракує.
• Недостатня рухливість: коли тіло звикає до сидячого способу життя, навіть легке навантаження дається важко.
• Зайва вага: ожиріння належить до найсильніших незалежних чинників задишки під час навантаження, а схуднення її зменшує^[6].
• Перенесені респіраторні інфекції: після грипу, бронхіту чи пневмонії (у побуті «запалення легень») дихати важче ще деякий час. Після пневмонії кашель і задишка помітно слабшають приблизно до шостого тижня^[7].
• Куріння, навіть якщо кинули давно: дихання може залишатися важчим, бо легені не завжди повністю відновлюються.

Знати про ці чинники корисно, бо іноді достатньо змінити щось у способі життя, щоб дихати стало легше.

Міф: задишка з віком є нормою, і перевірятися через неї немає сенсу. Насправді: хронічна задишка пов'язана з вищою смертністю від усіх причин і найчастіше має конкретну причину, яку можна знайти базовими обстеженнями^[4].

Ознаки задишки

Задишка не завжди проявляється однаково. У когось це раптовий напад, у когось постійне відчуття браку повітря. Часто її супроводжують інші симптоми, які підказують, у чому проблема.

Ось що найчастіше відчувають люди під час задишки:

• Стиснення в грудях: неприємне відчуття тиску або скутості, особливо на вдиху.
• Потреба вдихнути глибше: хочеться зробити повноцінний вдих, але не вдається.
• Важко дихати при мінімальному навантаженні: навіть підйом сходами або розмова спричиняють задишку.
• Швидке поверхневе дихання: здається, що доводиться «надолужувати» повітря, але полегшення не настає.
• Шумне або свистяче дихання: з'являється хрип або свист під час вдиху чи видиху.
• Прискорене серцебиття: часто супроводжує нестачу кисню.

Ці симптоми бувають ледь помітними або дуже яскравими. Якщо вони виникають регулярно або посилюються, це вагомий привід перевірити здоров'я.

Читайте:

Свистяче дихання: причини, ризики та що робити

Свистяче дихання: що це за звук, які хвороби й стани його спричиняють, за якими ознаками свист потребує швидко...

Причини задишки

Причин задишки багато, і вони відрізняються за швидкістю появи, тяжкістю та механізмом. Інколи це раптовий стан, що потребує негайної допомоги. В інших випадках задишка розвивається повільно й пов'язана з хронічними захворюваннями. Буває, що в людини одночасно кілька причин, і тоді діагноз поставити складніше^[3].

Чинники, не пов'язані з хворобами

Задишка не завжди свідчить про серйозну хворобу. Іноді її спричиняють умови чи обставини, які не потребують лікування:

• Фізичне навантаження: особливо якщо організм не звик до інтенсивного руху або є зайва вага.
• Сильні емоції: тривога, стрес або паніка можуть спричинити гіпервентиляцію, тобто надто часте й глибоке дихання.
• Гаряче чи холодне повітря: екстремальні температури ускладнюють дихання.
• Висота над рівнем моря: у горах тиск кисню в повітрі нижчий, тому дихати важче.

У таких випадках дихання нормалізується саме після зміни умов або короткого відпочинку.

Гострі стани, що потребують екстреної реакції

Ці причини спричиняють раптову задишку й можуть загрожувати життю:

• Анафілаксія: тяжка алергічна реакція після укусів комах, ліків чи їжі, супроводжується свистячим диханням і набряками.
• Стороннє тіло в дихальних шляхах: особливо небезпечне для дітей і літніх людей. Характерні раптовий кашель і шумний вдих.
• Пневмоторакс: повітря потрапляє в плевральну порожнину, легеня спадається, дихання з одного боку слабшає.
• Тромбоемболія легеневої артерії (ТЕЛА): тромб закупорює артерію в легенях, з'являються раптовий біль у грудях і різка задишка. У побуті кажуть «відірвався тромб»; найчастіше він приходить із глибоких вен ніг, тому насторожує біль чи набряк однієї ноги.
• Гострий набряк легень: при серцевій недостатності в легенях накопичується рідина, з'являються вологий кашель, іноді з пінистим мокротинням, і хрипи.
• Напад бронхіальної астми: утруднений видих, свист, задуха. Може супроводжуватися панікою.
• Отруєння чадним газом: звичайний пульсоксиметр може показувати нормальну сатурацію, бо не відрізняє зв'язаний із чадним газом гемоглобін від того, що несе кисень^[8]. Насторожують головний біль, нудота й задишка в кількох людей в одному приміщенні.
• Токсичне ураження легень: вдихання диму або хімікатів спричиняє запалення й утруднене дихання.
• Аритмії: при тахікардії або фібриляції передсердь серце не справляється, задишка виникає навіть у спокої.
• Гіпервентиляційний синдром: відчуття задухи, часте поверхневе дихання, запаморочення, поколювання в пальцях і навколо рота.

Телефонуйте 103 або 112, якщо людина задихається, хапає ротом повітря чи не може вимовити й кількох слів, відчуває тиснення або важкість у грудях, біль віддає в руку, спину, шию чи щелепу, з'явилася раптова сплутаність свідомості^[9], а губи чи шкіра посиніли або зблідли^[10]. Самостійно за кермо в такому стані сідати не можна. Того самого дня до лікаря потрібно, якщо задишка сильніша, ніж зазвичай, з'явилися кров у мокротинні, біль або набряк однієї ноги чи відчуття сильного серцебиття^[9].

Хронічні захворювання, що спричиняють постійну або повторювану задишку

Ці стани розвиваються поступово або мають періодичні загострення:

• Астма: хронічне запалення дихальних шляхів із періодами спазму бронхів і утрудненого дихання.
• Хронічне обструктивне захворювання легень (ХОЗЛ): звуження бронхів і руйнування легеневої тканини, частіше в курців.
• Хронічна серцева недостатність: серце перекачує кров недостатньо ефективно, задишка з'являється під час навантаження й лежачи.
• Інтерстиційні хвороби легень, зокрема ідіопатичний легеневий фіброз: легенева тканина рубцюється й втрачає еластичність, дихання стає поверхневим і важким. На пострадянському просторі такі зміни часто називають «пневмофіброзом», хоча це опис рубцювання, а не точний діагноз.
• Саркоїдоз: системне захворювання, яке часто уражає легені.
• Легенева гіпертензія: підвищення тиску в легеневих судинах порушує кровотік і газообмін.
• Ураження легень через ліки: наприклад, нітрофурантоїн, аміодарон, деякі протипухлинні препарати можуть спричиняти запалення або фіброз легень.
• Туберкульоз: спричиняє тривалий кашель, руйнування тканини легень і поступову дихальну недостатність.
• Пухлини легень або плеври: рак легенів та інші пухлини зменшують дихальну поверхню або тиснуть на дихальні шляхи.
• Анемія: при нестачі гемоглобіну тканини недоотримують кисень, і дихання частішає.

Психоемоційні причини

Задишка нерідко виникає як реакція на внутрішнє напруження. У таких випадках органи дихання працюють нормально, але мозок отримує сигнал тривоги, що запускає поверхневе або швидке дихання.

• Тривожні розлади: спричиняють відчуття, ніби не вистачає повітря. Дихання стає поверхневим і частим.
• Панічна атака: людина відчуває раптову задуху, прискорене серцебиття, тремтіння. Часто це супроводжується страхом «помираю» або «зараз знепритомнію».
• Хронічний стрес: постійне напруження може призводити до регулярної задишки без фізичних причин.
• Депресія: у деяких людей проявляється тілесними скаргами, зокрема на «важке дихання».

Коли обстеження не виявляє порушень, людина нерідко тривожиться ще більше. Допомагають психотерапія, навчання дихальних технік і, за потреби, лікування тривожного розладу.

Інші стани, що впливають на дихання

• Обструктивне апное сну: зупинки дихання вночі, які спричиняють денну втому, задишку, поганий сон.
• Неврологічні та м'язові захворювання: наприклад, м'язові дистрофії, розсіяний склероз, параліч діафрагми обмежують дихальні рухи.
• Ожиріння: ускладнює рухи грудної клітки та зменшує об'єм вдиху.
• Порушення будови грудної клітки: кіфоз, анкілозивний спондиліт (у побуті «хвороба Бехтерева») обмежують здатність глибоко дихати.
• Повторні аспірації: частіше в літніх людей або при порушеннях ковтання, коли частинки їжі чи рідини потрапляють у дихальні шляхи.

Багато людей мають одразу кілька чинників задишки, наприклад поєднання серцевої недостатності, ожиріння й малорухливості. Тоді стан оцінюють комплексно і не зводять усе до одного діагнозу.

Особливі прояви задишки, що вказують на причину

Деякі типи задишки допомагають лікарю одразу звузити коло можливих причин:

• Пароксизмальна нічна задишка: людина прокидається від задухи приблизно через годину-дві сну. Її спричиняють серцева недостатність, апное сну, хронічне обструктивне захворювання легень, астма; у положенні сидячи дихання зазвичай нормалізується за 10–15 хвилин^[11]. Нічні напади задухи при серцевій недостатності здавна називають «серцевою астмою», хоча з бронхіальною астмою вони не пов'язані.
• Ортопное: задишка в положенні лежачи, яка минає, коли людина сідає чи встає. Типова для серцевої недостатності; такі люди часто сплять на кількох подушках^[12].
• Зітхальна задишка: потреба часто й глибоко зітхати, ніби повітря «не доходить». Зазвичай вона не пов'язана з хворобами легень чи серця, а супроводжує емоційне напруження, тривожні розлади й стрес^[13].

Діагностика задишки

Щоб зрозуміти, що саме спричиняє задишку, одного огляду часто недостатньо. Розпитування й огляд нерідко підказують діагноз, але в 30–50% випадків потрібні аналізи й інструментальні обстеження^[3]. Головне завдання полягає в тому, щоб відрізнити небезпечні стани від менш загрозливих і знайти реальну причину.

Опитування: які запитання ставить лікар

Насамперед лікар з'ясовує симптоми та обставини появи задишки:

• Чи є супутні хвороби: астма, хронічне обструктивне захворювання легень, серцева недостатність, анемія.
• Чи виникає задишка у спокої або вночі: це може свідчити про серцеву чи легеневу причину.
• Чи є біль у грудях, набряки, кашель, пінисте або криваве мокротиння: ці ознаки звужують коло можливих діагнозів.
• Які ліки приймає людина: деякі препарати, як-от нітрофурантоїн чи аміодарон, можуть уражати легені.
• Чи змінюється стан під час навантаження, чи є запаморочення: це дає уявлення про резерви серця й легень.

Огляд: на що звертають увагу

• Частота дихання: у спокої дорослий робить 12–18 вдихів за хвилину, а понад 25 у спокої може свідчити про хворобу^[14]. Що частіше дихання, то тяжчий стан.
• Колір шкіри і губ: синюшність (ціаноз) свідчить про нестачу кисню.
• Вислуховування легень стетоскопом (аускультація): свистячі або вологі хрипи, ослаблене дихання з одного боку, наприклад при пневмотораксі чи плевриті.
• Вислуховування серця: шуми, нерівний ритм, частота пульсу.
• Набряки на ногах, набухлі вени шиї: можливі ознаки серцевої недостатності.
• Дихальні рухи грудної клітки: асиметрія або обмеження рухів.
• Форма пальців (симптом «барабанних паличок»): потовщені кінчики пальців і опуклі нігті трапляються при деяких хронічних хворобах легень і серця.

Обстеження, які можуть бути призначені

Першим етапом зазвичай роблять загальний аналіз крові, біохімічний аналіз, електрокардіограму, рентген грудної клітки, спірометрію та пульсоксиметрію. Якщо причина не знайшлася, переходять до ехокардіографії, навантажувальних проб, розширених дихальних тестів і комп'ютерної томографії легень^[4].

• Пульсоксиметрія: датчик на пальці вимірює насичення крові киснем; у побуті кажуть «виміряти сатурацію». Якщо показник тримається на рівні 92% і нижче, потрібна невідкладна допомога^[15]. У людей із хронічним обструктивним захворюванням легень звичний рівень може бути нижчим, і лікар визначає для них індивідуальну ціль.
• Рентген грудної клітки: дає змогу виявити пневмонію, набряк легень, плеврит, пухлину або пневмоторакс. При деяких небезпечних станах, як-от тромбоемболія легеневої артерії чи напад астми, знімок може бути нормальним.
• Електрокардіограма (ЕКГ): допомагає виявити аритмії, ознаки перевантаження правих відділів серця, ішемію або інфаркт.
• Спірометрія і пікфлоуметрія (вимірювання пікової швидкості видиху): потрібні при підозрі на астму або хронічне обструктивне захворювання легень.
• Аналіз газів артеріальної крові: показує, чи є дихальна недостатність. Парціальний тиск кисню нижче 8,0 кПа або вуглекислого газу вище 6,0 кПа свідчить про порушення газообміну.
• Аналіз на D-димер: при підозрі на тромбоемболію легеневої артерії. Тест дуже чутливий, тому нормальний результат у людини з низькою ймовірністю тромбозу допомагає виключити цей діагноз; підвищений сам по собі тромбозу не доводить^[16].
• Ехокардіографія (УЗД серця): оцінює роботу серця, тиск у легеневій артерії, наявність рідини навколо серця.
• Проба з навантаженням: допомагає оцінити резерви серця й легень.
• Базові аналізи крові: рівень гемоглобіну (при анемії), показники запалення (С-реактивний білок), тромбоцити.
• Натрійуретичний пептид (BNP або NT-proBNP): речовина, яку виділяє перевантажене серце. Якщо задишка наростала поступово, NT-proBNP нижче 125 пг/мл або BNP нижче 35 пг/мл робить серцеву недостатність малоймовірною^[17].

Міф: якщо сатурація нормальна, задишка не небезпечна. Насправді: при отруєнні чадним газом пульсоксиметр показує оманливо добрі цифри^[8], а при анемії, на початку тромбоемболії чи при тривозі сатурація теж може бути нормальною. Лікар оцінює весь стан людини, одне число нічого не вирішує.

Коротко: для хронічної задишки зазвичай вистачає простого першого набору: аналізу крові, ЕКГ, рентгена, спірометрії й пульсоксиметрії. Складні обстеження потрібні, лише коли він не дав відповіді.

Як лікується задишка

Оскільки задишка є симптомом, лікування залежить від причини. У когось вона минає після одужання від інфекції, а комусь потрібна постійна підтримка через хронічну хворобу серця чи легень.

Ось підходи, які можуть покращити дихання:

• Лікування основного захворювання: при астмі інгалятори; при серцевій недостатності сечогінні та препарати для серця; при анемії залізо або інші препарати за показаннями.
• Киснева терапія: призначають, якщо в крові знижений рівень кисню. Надмір кисню теж небезпечний: у людей із хронічним обструктивним захворюванням легень або гіповентиляцією (наприклад, через ожиріння) високі дози спричиняють затримку вуглекислого газу. Тому їм кисень подають невеликим потоком, щоб сатурація трималася в межах 88–92%. Решті людей кисень дають так, щоб сатурація не перевищувала 94–96%^[12].
• Фізичні вправи: помірна регулярна активність тренує дихальні та скелетні м'язи. При хронічних станах вона зменшує задишку під час навантаження.
• Легенева реабілітація: програма з фізичних вправ, навчання, порад щодо харчування й психологічної підтримки, зазвичай щонайменше два групові заняття на тиждень упродовж мінімум 6 тижнів^[18]. За кокранівським оглядом 65 досліджень, у людей із хронічним обструктивним захворюванням легень вона зменшує задишку і втому, а дистанція шестихвилинної ходьби зростає в середньому на 44 метри^[19]. Людям із серцевою недостатністю пропонують подібну програму кардіореабілітації.
• Дихальні техніки: найпростіша з них дихання крізь стулені губи. Вдихайте повільно носом на два рахунки, а видихайте крізь губи, складені трубочкою, на чотири рахунки або довше, не виштовхуючи повітря силою. Користуватися нею радять під час ходьби сходами, нахилів, підіймання ваги і тривоги, а тренуватися 4–5 разів на день^[20]. За кокранівським оглядом, дихальні вправи збільшують дистанцію ходьби, хоча вплив на саме відчуття задишки в дослідженнях непостійний^[21]. Допомагає й діафрагмальне дихання «животом»: повільно, низько, з розслабленими плечима.
• Положення тіла і вентилятор: легше дихати, нахилившись уперед з опорою на руки або спавши на кількох подушках. Ручний вентилятор тримають приблизно за 15 см від обличчя й повільно водять потоком повітря з боку в бік^[22]. У систематичному огляді 6 із 10 досліджень показали, що такий потік повітря на обличчя зменшує задишку^[23].
• Медикаментозна підтримка: інколи лікують тривожність або біль, якщо вони посилюють дихальну напругу. Заспокійливі бензодіазепіни при задишці через рак чи хронічне обструктивне захворювання легень у кокранівському огляді відчуття нестачі повітря не полегшували^[24].

Коротко: дихання крізь стулені губи, правильна поза й вентилятор знімають напад задишки тут і зараз, а витривалість повертають лише регулярні тренування, найкраще в програмі реабілітації.

Під час панічних атак задишка часто минає без ліків: допомагає заспокоїтися, сповільнити видих і змінити положення тіла. При тромбі в легенях або набряку легень без невідкладного лікування не обійтися, і тут вирішує швидкість.

Як запобігти задишці

Не кожну задишку можна попередити, проте чимало випадків вдається, особливо коли йдеться про задишку, пов'язану зі способом життя, фізичною формою або довкіллям.

Ось що допомагає зменшити ймовірність задишки:

• Стежте за своїм станом: якщо маєте хронічні захворювання, дотримуйтеся плану лікування та приймання ліків.
• Уникайте шкідливих подразників: фарби, дим, вихлопні гази, пил подразнюють дихальні шляхи.
• Не куріть: це одне з найефективніших рішень для збереження здоров'я легень.
• Рухайтеся регулярно: фізична активність покращує роботу серця, легень і м'язів, і дихання під навантаженням стає менш напруженим.
• Стежте за вагою: зайві кілограми збільшують навантаження на дихальну систему.
• Обережно з погодою: надто спекотне, холодне або вологе повітря може ускладнити дихання, особливо людям із хворобами легень.

У дні з високим рівнем забруднення повітря краще обмежити активність надворі.