Сухість очей: синдром сухого ока, причини і лікування

Людина скаржиться, що очі постійно сльозяться, а офтальмолог ставить діагноз «синдром сухого ока». Парадокс пояснюється просто: подразнення сухої поверхні ока запускає рефлекторне сльозовиділення^[1]. Така проблема зовсім не рідкісна: за даними міжнародної робочої групи TFOS DEWS II, у різних дослідженнях її знаходять у 5–50% людей^[2].

Ключ до хвороби лежить у слізній плівці, найтоншому шарі рідини на поверхні ока. Довгий час її описували як три окремі шари: слизовий, водний і жировий. Сучасні дослідники вважають цю схему спрощеною: слиз (муцини) і вода утворюють єдиний муцино-водний гель, а зверху лежить тонкий ліпідний, тобто жировий, шар^[3]. Муцини допомагають плівці рівномірно розтікатися по рогівці, вода зволожує й очищає, а жири сповільнюють випаровування. У здорової людини плівка оновлюється з кожним кліпанням. Коли вона втрачає стабільність, рідина на поверхні ока стає надто концентрованою, з'являється запалення і пошкодження клітин, і виникає синдром сухого ока^[4]. Причини бувають різні: від гормональних змін і сухого повітря до аутоімунних хвороб і довгих годин перед екраном.

Типи синдрому сухого ока

За механізмом виділяють дві основні форми, вододефіцитну та випаровувальну, а також змішану. Сучасна класифікація розглядає їх як континуум: у більшості людей є елементи обох, і лікар оцінює, яка переважає^[4].

Вододефіцитна форма (з недостатнім утворенням сльози) виникає тоді, коли око виробляє замало водної частини слізної плівки. У нормі слізні залози, розташовані у верхньо-зовнішньому куті очниці, постійно виділяють рідину для зволоження та очищення ока. При аутоімунних хворобах, хронічному запаленні та деяких інших станах залози втрачають цю здатність. Рогівка залишається недостатньо зволоженою, і на її поверхні з'являються подразнення та мікротравми.

Випаровувальна (евапоративна) форма виникає тоді, коли сліз вистачає, але вони надто швидко випаровуються. Найчастіша причина полягає в порушенні роботи мейбомієвих залоз, які розташовані по краях повік і виробляють жировий шар слізної плівки. Якщо залози закупорені, запалені або виділяють густий і нерівномірний секрет, захисний шар стає нестабільним. Тоді навіть нормальний об'єм сліз не втримується на оці, і з'являються сухість та подразнення. Саме випаровування води з поверхні ока дослідники вважають центральним механізмом хвороби^[5].

Змішана форма поєднує обидва механізми: сліз виробляється менше, а ліпідний бар'єр порушений. Симптоми тут зазвичай виразніші: сухість, печіння, поколювання, нечіткий зір. Часто додається парадоксальна сльозотеча, бо без якісного жирового шару нові сльози не затримуються на поверхні ока. Страждає й муцинова частина плівки, яку виробляють келихоподібні клітини кон'юнктиви. При хронічному запаленні їх стає менше, поверхня гірше змочується, і плівка розривається ще швидше^[5]. У дослідах на тваринах втрату келихоподібних клітин і сухість ока спричиняв також тяжкий дефіцит вітаміну A^[6].

Кожна форма буває легкою або тяжкою: від епізодичного дискомфорту до змін, що заважають бачити, працювати й відпочивати. Самостійно визначити тип хвороби зазвичай неможливо. Для цього лікар оцінює стабільність слізної плівки, кількість сліз, стан повік і мейбомієвих залоз^[7], а від результату залежить вибір лікування.

Поширеність і зв'язок із захворюваннями

Сухе око трапляється в людей будь-якого віку, але з роками частіше. Жінки хворіють частіше за чоловіків, і ця різниця стає помітною саме з віком^[2]. Азійське походження є одним із найсталіших чинників ризику, а вплив клімату й довкілля на різні регіони ще досліджують. Точні цифри сильно залежать від критеріїв діагностики, тому оцінки в різних дослідженнях так відрізняються^[2].

Часто сухе око супроводжує інші хронічні хвороби. При синдромі Шегрена (сухому синдромі) імунна система атакує залози, які виробляють сльози та слину, тому до сухості очей додається сухість у роті^[8]. При цукровому діабеті сухе око трапляється помітно частіше: у метааналізі 23 досліджень шанси були вищими в 2,3 раза^[9]. Ризик зростає, якщо людина старша за 50 років, хворіє на діабет понад 10 років або має глікований гемоглобін (HbA1c) вище 7%. Серед можливих механізмів дослідники називають ураження нервів, які керують сльозовиділенням, оксидативний стрес і запалення^[9].

Свій внесок роблять і хвороби щитоподібної залози: і гіпотиреоз, і гіпертиреоз пов'язані з нестабільністю слізної плівки. У метааналізі 2024 року захворювання щитоподібної залози підвищували шанси сухого ока на 57%^[10]. Тиреоїдні гормони разом зі статевими гормонами та інсуліном впливають на слізні та мейбомієві залози^[11]. Частою причиною випаровувальної форми є хронічний блефарит, запалення країв повік, яке порушує прохідність мейбомієвих залоз і зменшує кількість захисного жирового секрету.

Тому при стійкій сухості очей лікар з'ясовує й загальний стан здоров'я: супутні хвороби, ліки та перенесені операції. Без цього причина може залишитися непоміченою, а краплі даватимуть лише тимчасове полегшення.

Симптоми

Прояви синдрому сухого ока різноманітні, бо порушення може зачіпати різні складники слізної плівки. Одне з найхарактерніших відчуттів нагадує піщинку чи смітинку в оці. Цей «піщаний» ефект часто супроводжують поколювання, свербіж або печіння, особливо під час кліпання. Багато хто помічає, що зір стає розмитим і проясняється після кількох кліпань: нерівна слізна плівка заломлює світло нерівномірно^[5].

До найпоширеніших симптомів належать:

• відчуття стороннього тіла в оці («пісок», «смітинка»)
• печіння, поколювання або свербіж
• нечіткий (розмитий) або мінливий зір
• світлобоязнь (фотофобія), тобто неприємні відчуття від яскравого світла
• парадоксальна сльозотеча (очі сльозяться, хоча відчуваються сухими)
• ниткоподібний слиз у куточках очей
• почервоніння або подразнення очей
• відчуття втоми очей, особливо після зорового навантаження
• труднощі з читанням або роботою за комп'ютером
• дискомфорт під час носіння контактних лінз.

У тяжких випадках, коли рогівка тривалий час залишається без належного зволоження, на ній утворюються мікроушкодження та ерозії. Тоді з'являється біль, а сон, навчання чи робота даються важко. Тяжке сухе око може ускладнитися інфекційним запаленням рогівки, виразкою і рубцями, що загрожує зору^[12].

Коли потрібен терміновий огляд

Деякі симптоми не можна списувати на звичайну сухість. Звертайтеся до офтальмолога в той самий день або по невідкладну допомогу, якщо^[13]:

• око болить і почервоніло, особливо якщо ви носите контактні лінзи: це може бути кератит, інфекційне запалення рогівки, а ризик зростає, якщо спати в контактних лінзах
• зір погіршився, з'явилися спалахи, хвилясті лінії чи «пелена»
• на світло боляче дивитися, а око при цьому червоне
• червоне око супроводжують сильний головний біль і нудота
• око травмоване або в ньому застряг сторонній предмет.

Причини та фактори ризику

Хвороба починається тоді, коли слізна плівка втрачає стабільність або утворюється в недостатній кількості. Тобто сліз або замало, або вони надто швидко випаровуються, а в багатьох людей діють обидва механізми^[4]. Найчастіше страждає слізна залоза, яка відповідає за водну частину, або мейбомієві залози, що утворюють жировий шар. Причина буває місцевою або системною, пов'язаною з хворобами чи ліками.

До найпоширеніших чинників ризику належать:

• Вік: з роками сухе око трапляється частіше, причому об'єктивні ознаки наростають швидше за скарги^[2].
• Зорове навантаження: під час роботи за екраном людина кліпає рідше й часто не до кінця, і слізна плівка встигає розірватися^[14]. Частину ефекту дає сама зосередженість на завданні: при уважному читанні з паперу кліпання теж сповільнюється^[15].
• Контактні лінзи: їх носіння спричиняє сухе око або пов'язане з ним, особливо при тривалому чи неправильному використанні^[16].
• Операції на очах: лазерна корекція зору (зокрема LASIK) пошкоджує нервові волокна рогівки, а після хірургічного лікування катаракти та операцій на повіках сухе око теж виникає частіше^[16].
• Ліки: антигістамінні засоби, антидепресанти, ліки від підвищеного артеріального тиску, гормональні препарати, ретиноїди та інші системні ліки можуть зменшувати утворення сліз або змінювати їхній склад. Сушать очі й деякі очні краплі, особливо з консервантом бензалконію хлоридом^[16].
• Хронічні хвороби: цукровий діабет, захворювання щитоподібної залози, аутоімунні хвороби часто супроводжуються сухістю очей^[10].
• Запалення повік і шкіри: блефарит і дисфункція мейбомієвих залоз спричиняють дефіцит жиру в слізній плівці. Розацеа чи акне підвищують шанси сухого ока майже вдвічі^[10], а розацеа здатна вражати й самі очі (очна розацеа).
• Гормональні зміни: статеві гормони, андрогени та естрогени, регулюють роботу слізних і мейбомієвих залоз, і саме з ними пов'язують те, що жінки хворіють частіше^[11]. Дані про самостійну роль менопаузи суперечливі: в одному з метааналізів зв'язку не знайшли^[10].
• Куріння: тютюновий дим подразнює очі; у метааналізі куріння пов'язане з дещо вищим ризиком сухого ока (на 18%), хоча не всі аналізи це підтверджують^[10].
• Клімат і мікроклімат: низька вологість, кондиціоноване чи нагріте опаленням повітря, дим і пил прискорюють випаровування сліз^[13].
• Алергії: алергічний кон'юнктивіт пов'язаний з найсильнішим зростанням ризику серед вивчених чинників, шанси вищі в 4,6 раза^[10].

Здебільшого ці чинники діють разом, і тому одну причину знайти важко. Лікар з'ясовує спосіб життя, супутні хвороби та всі ліки, які людина приймає, зокрема безрецептурні.

Коротко: якщо підозрюєте, що очі сушать призначені ліки, не скасовуйте їх самостійно: обговоріть заміну з лікарем^[13].

Діагностика

Щоб підтвердити синдром сухого ока і зрозуміти його форму, офтальмолог проводить поетапне обстеження. Спочатку він розпитує про симптоми: коли з'явилися, як часто турбують, що їх посилює, чи заважають водінню, читанню, роботі з екраном. Для цього часто використовують короткі стандартні анкети. Лікар з'ясовує загальний стан здоров'я: ендокринні, аутоімунні та інші хронічні хвороби, перенесені операції на очах і повіках. Важливо також виключити стани, які лише імітують сухе око^[7].

Далі проводять інструментальні тести, які оцінюють стабільність і кількість сліз, стан поверхні ока та повік^[7]:

• Біомікроскопія зі щілинною лампою: за допомогою мікроскопа і вузького пучка світла лікар оглядає рогівку, кон'юнктиву, краї повік і вивідні протоки мейбомієвих залоз. Так видно набряк, мікропошкодження та ознаки запалення. Для точнішої оцінки поверхню ока забарвлюють флуоресцеїном або лісаміновим зеленим, і пошкоджені ділянки стають помітними.
• Тест (проба) Ширмера: за край нижньої повіки закладають вузьку смужку фільтрувального паперу, яка вбирає сльози. За довжиною змоченої частини через 5 хвилин оцінюють, скільки сліз виробляють залози. Результат менше 5–10 мм (залежно від обраної межі) свідчить про недостатнє утворення сліз^[12].
• Час розриву слізної плівки (проба Норна, TBUT): у кон'юнктивальний мішок закапують безпечний барвник флуоресцеїн і просять кліпнути. Потім лікар рахує секунди від останнього кліпання до появи сухих плям на рогівці. Розрив швидше ніж за 10 секунд вказує на нестабільність усієї слізної плівки, причиною якої може бути порушення як жирового, так і муцино-водного шару^[12].

У складних випадках лікар може направити на аналізи крові, зокрема на специфічні антитіла при підозрі на синдром Шегрена чи інші аутоімунні хвороби, і до ревматолога^[12]. Повне обстеження показує, яку саме частину слізної плівки порушено, і від цього залежить лікування.

Лікування

Лікування підбирають з огляду на причину та тяжкість. Міжнародні рекомендації пропонують рухатися поетапно: почати з усунення шкідливих чинників і штучних сліз, а сильніші засоби додавати, якщо попередній крок не допоміг^[17]. Мета: зменшити симптоми, відновити слізну плівку і запобігти ускладненням.

Домашні методи та зміни способу життя

Спершу слід прибрати те, що погіршує стан очей. Часто зміни в довкіллі та щоденних звичках уже помітно полегшують симптоми^[17]:

• Зволоження повітря в приміщенні: зволожувач допомагає, коли повітря пересушують опалення чи кондиціонер.
• Перерви за правилом 20/20/20: кожні 20 хвилин роботи з екраном рекомендують на 20 секунд переводити погляд на предмет приблизно за 6 метрів. Правило популярне, але доказів мало^[15]: в експерименті 20-секундні перерви не зменшили скарг на втому очей^[18].
• Уникання прямого потоку повітря: кондиціонери, вентилятори й обігрівачі не варто спрямовувати в обличчя, бо це посилює випаровування сліз.
• Теплі компреси й гігієна повік: тепла маска або серветка на кілька хвилин розм'якшує густий секрет мейбомієвих залоз і зменшує його застій, а щоденне очищення країв повік радять як базовий догляд при сухому оці^[13].
• Омега-3 жирні кислоти: Міф: омега-3 з риб'ячого жиру чи лляного насіння лікують сухе око. Насправді: у великому рандомізованому дослідженні DREAM 535 людей із сухим оком рік приймали 3000 мг омега-3 на добу або плацебо, і симптоми, стан рогівки, час розриву слізної плівки та тест Ширмера в обох групах змінилися однаково^[19]. Риба корисна для здоров'я, але покладатися на капсули омега-3 як на ліки від сухого ока підстав немає.

Читайте:

Пробіотики й сухе око: дослідження відкриває зв’язок з мікробіомом

Досліди на мишах показали, що кишкові бактерії впливають на стан поверхні ока, а пробіотик L. reuteri зменшував оз...

Ці кроки бувають першою лінією допомоги при легких формах і доповнюють лікування при тяжчих.

Очні краплі

Штучні сльози є найпоширенішим і найдоступнішим засобом. Вони зволожують поверхню ока і полегшують симптоми на певний час. Є варіанти з ліпідами, які додатково стабілізують слізну плівку. Якщо краплі потрібні багато разів на день, краще обирати краплі без консервантів, бо консерванти самі можуть подразнювати око^[16].

Коротко: якщо після кількох тижнів штучних сліз і домашніх заходів сухість не минає або змінюється форма повік, потрібен огляд офтальмолога^[13].

При виражених або хронічних формах лікар може призначити рецептурні засоби:

• Циклоспорин (очні краплі): пригнічує запалення на поверхні ока. За оглядом Кокранівської співпраці 2026 року, краплі 0,05% можуть дещо зменшувати симптоми через три місяці, хоча доказів невисокої якості; через побічні ефекти лікування припиняють приблизно вдвічі частіше, ніж у групах порівняння^[20].
• Ліфітеграст: протизапальні краплі, які в метааналізі зменшували симптоми та пошкодження рогівки порівняно з плацебо; часті побічні ефекти: подразнення в місці закапування і зміна смаку^[21]. Препарат схвалений у США, а в ЄС виробник відкликав заявку на реєстрацію у 2020 році^[22].
• Вареніклін (назальний спрей): через нервові закінчення в носі (гілки трійчастого нерва) рефлекторно посилює сльозовиділення. У дослідженні ONSET-2 значного збільшення кількості сліз досягли 47–49% учасників проти 28% у групі плацебо, а найчастішим побічним ефектом було чхання^[23]. Спрей схвалений FDA у США^[24]. Ліфітеграст і назальний вареніклін, наскільки відомо, в Україні не зареєстровані, тому про доступні альтернативи слід питати офтальмолога.
• Краплі з аутологічної сироватки: їх готують із сироватки власної крові пацієнта, рідкої частини крові без клітин і факторів згортання. Вона містить фактори росту й інші речовини, близькі за складом до природних сліз. Краплі використовують у тяжких випадках, зокрема при ерозіях рогівки. Кокранівський огляд знайшов лише невеликі дослідження: сироватка, можливо, краще за штучні сльози полегшує симптоми через два тижні, але доказів мало^[25].

Процедури

Якщо проблема пов'язана з дисфункцією мейбомієвих залоз, застосовують апаратні методи. Наприклад:

• Термопульсаційна терапія: спеціальний апарат прогріває повіки зсередини й одночасно м'яко масажує їх, щоб звільнити протоки залоз і відновити виділення жиру.
• Інтенсивне імпульсне світло (IPL): світлові спалахи на шкіру навколо очей розріджують секрет у залозах і зменшують запалення.

У метааналізі 12 рандомізованих досліджень обидва методи покращували стабільність слізної плівки і симптоми порівняно з контрольними групами, але приріст часу розриву плівки був невеликим (менше ніж 1 секунда після термопульсації і близько 2 секунд після IPL), а прямих порівнянь між методами поки немає^[26].

При недостатньому утворенні сліз можливе застосування оклюзії слізних точок: у слізні точки, маленькі отвори у внутрішніх кутах повік, вставляють мікропробки. Вони затримують відтік рідини, і власні сльози довше зволожують око. Кокранівський огляд показав, що в людей із пробками сухості через 3 місяці було менше, ніж у тих, хто користувався лише штучними сльозами^[27]. Пробки належать до другого етапу лікування, після крапель без консервантів, а хірургічне закриття слізних точок залишають для тяжчих випадків^[12]. Спочатку зазвичай ставлять тимчасові пробки, і якщо ефект добрий, переходять до постійних силіконових.

Терапевтичні лінзи

У деяких випадках, особливо при ерозіях рогівки або підвищеній чутливості, офтальмолог може рекомендувати спеціальні контактні лінзи з лікувальною дією:

• М'які лікувальні (бандажні) лінзи: створюють захисний бар'єр між повікою та рогівкою, зменшують тертя під час кліпання і допомагають пошкодженим ділянкам загоїтися.
• Склеральні лінзи: більші за діаметром, спираються на склеру (білкову оболонку ока) і не торкаються рогівки. Між лінзою та оком залишається резервуар рідини, який постійно зволожує рогівку і водночас покращує зір.

Підбирають такі лінзи лише після обстеження, з урахуванням стану поверхні ока, і носять під наглядом офтальмолога.

Профілактика

Повністю запобігти сухому оку не завжди вдається, особливо з віком чи при хронічних хворобах. Але кілька звичок зменшують ризик і полегшують уже наявний дискомфорт.

До основних профілактичних кроків належать:

• Підтримка вологості повітря: особливо в опалювальний сезон і в кімнатах з кондиціонером.
• Перерви під час роботи з екраном: регулярно відводьте погляд удалину і стежте, щоб кліпання було повним.
• Захист від повітряних потоків: сідайте так, щоб кондиціонер, обігрівач чи вентилятор не дули в обличчя.
• Збалансоване харчування: достатнє пиття і різноманітний раціон з рибою, горіхами та насінням корисні для організму, хоча окремої дії на сухе око добавки не показали.
• Відмова від куріння: тютюновий дим подразнює око, а шкода куріння для організму значно ширша за очі.
• Захист очей на вулиці: у вітряну або сонячну погоду допомагають окуляри, що прикривають очі з боків.
• Регулярні огляди: людям із цукровим діабетом, хворобами щитоподібної залози чи аутоімунними хворобами, а також перед лазерною корекцією зору чи операцією на катаракті варто вчасно перевіряти стан поверхні ока, щоб виявити сухість на ранній стадії^[9][16].