Аутоімунний гепатит: що це за хвороба і як її контролювати

Аутоімунний гепатит— це рідкісна форма запального ураження печінки, при якому імунна система починає знищувати власні клітини печінкової тканини. Це не вірус і не наслідок токсичного впливу, а хибна атака зсередини, яка з часом може призвести до важких ускладнень.

Аутоімунний гепатит — це не рідкісна помилка в аналізах, а складний діагноз, який змінює усе ставлення до власного здоров’я. Його особливість — у тому, що хвороба виникає без зовнішньої причини: без вірусу, без токсинів, без інфекційного контакту. У цьому випадку загрозою стає власна імунна система, яка починає атакувати печінку, ніби вона — чужорідна. Такий запальний процес здатен тривати без симптомів, але не без наслідків. Якщо його не стримувати, тканина печінки втрачає свою структуру, поступово замінюється рубцями, і орган перестає виконувати свої функції. Водночас при своєчасному виявленні та правильно підібраному лікуванні запалення можна стабілізувати, а іноді — повністю загасити. І саме в цій здатності зупиняти агресивний процес — головна сила сучасної терапії.

Причина виникнення захворювання

Аутоімунний гепатит виникає не через вірус, бактерію чи алкоголь. У його основі — хибна реакція імунної системи, яка раптом вирішує, що клітини печінки є «ворожими». В результаті імунні клітини запускають запалення в органі, де жодної реальної загрози немає. Цей процес триває не день і не тиждень — він здатен розвиватися роками, поступово знищуючи печінкову тканину.

Імунна атака на гепатоцити

У здорової людини імунна система використовує антитіла для боротьби з вірусами, бактеріями чи іншими шкідливими чинниками. Але при аутоімунному гепатиті частина антитіл — так звані аутоантитіла — починає знищувати власні клітини печінки. Найчастіше при цьому виявляють такі антитіла:

• ASMA (антитіла до гладеньких м’язів): виявляються при типі 1 аутоімунного гепатиту;
• Anti-LKM-1 (антитіла до мікросом печінки і нирок типу 1): характерні для типу 2;
• Anti-LC1 (антитіла до цитозолю печінки типу 1): також типові для типу 2.

Ці антитіла запускають запалення, яке не зупиняється само по собі. Якщо його не пригальмувати медикаментозно, тканини печінки будуть поступово руйнуватися — до фіброзу й цирозу.

Що запускає цей процес

Питання, чому імунна система взагалі починає атакувати печінку, не має відповіді. Лікарі вважають, що це комбінація спадкової схильності та зовнішніх чинників. У певних людей деякі події можуть стати спусковим гачком для розвитку аутоімунного процесу. Нижче — фактори, які пов'язують з початком хвороби.

Можливі тригери аутоімунного гепатиту:

• Вірусні інфекції: перенесені гепатити A, B, C, D, E, або вірус Епштейна-Барра (мононуклеоз), кір, герпес
• Медикаменти: нітрофурантоїн (для лікування сечових інфекцій), мінноциклін (антибіотик при акне), аторвастатин (препарат для зниження холестерину), ізоніазид (проти туберкульозу)
• Інші аутоімунні хвороби: у деяких пацієнтів аутоімунний гепатит виникає паралельно або після появи іншого аутоімунного захворювання.

Водночас у значної частини людей не вдається встановити жодного конкретного тригера. Саме тому аутоімунний гепатит вважають багатофакторним захворюванням.

Клінічні типи аутоімунного гепатиту

Аутоімунний гепатит буває двох основних типів, які відрізняються за набором антитіл, віком появи, перебігом і характером прогресування. Обидва типи мають однакову природу — імунна система атакує печінку — але деталі важливі для діагностики й підбору лікування.

Тип 1: найпоширеніший варіант

Цей тип становить приблизно 80% усіх випадків аутоімунного гепатиту. Його ще іноді називали "лупоїдним гепатитом", бо симптоми схожі на ті, що виникають при системному червоному вовчаку. Але сучасна назва — тип 1.

Тип 1 виявляють у людей будь-якого віку, але найчастіше — у підлітків і дорослих до 40 років. У крові при цьому виявляються антитіла до гладеньких м’язів (ASMA) або антинуклеарні антитіла (ANA), а іноді — обидва види одночасно. Перебіг хвороби може бути різним: у когось — повільний, у когось — із ранніми ускладненнями. Але він, як правило, краще піддається лікуванню, ніж тип 2.

Тип 2: агресивніший і рідкісний

Цей варіант трапляється значно рідше. Тип 2 частіше діагностують у дітей віком від 4 до 14 років. Його особливість — більш стрімкий і важкий перебіг. У крові при цьому типі з’являються антитіла anti-LKM-1 (до мікросом печінки і нирок) або anti-LC1 (до цитозолю печінки). Обидва види антитіл є специфічними маркерами саме типу 2.

Через швидкий прогрес і меншу чутливість до лікування цей тип гепатиту частіше призводить до ранніх ускладнень, якщо діагноз поставлено несвоєчасно.

Поширеність і вразливі групи

Аутоімунний гепатит вважається рідкісним захворюванням, хоча точна кількість хворих у популяції досі невідома. У багатьох випадках хвороба довго залишається непоміченою через відсутність симптомів або схожість з іншими розладами печінки. Тому фактична кількість недіагностованих випадків може бути значно вищою за офіційні дані.

Як часто трапляється хвороба

За європейськими оцінками, аутоімунний гепатит діагностують приблизно в 0,01–0,025% населення. Ці показники різняться залежно від регіону, методів діагностики та доступності медичної допомоги. У деяких етнічних групах хвороба фіксується частіше. Наприклад, серед аляскинських аборигенів рівень виявлення сягає 0,043% — це майже вдвічі вище за середній показник.

Хто частіше хворіє

Є кілька факторів, які підвищують ймовірність розвитку аутоімунного гепатиту. Деякі з них пов’язані з біологічними особливостями, інші — із супутніми станами організму.

Групи з підвищеним ризиком:

• Жінки: аутоімунний гепатит виявляють у жінок утричі або вчетверо частіше, ніж у чоловіків
• Люди з іншими аутоімунними хворобами: гепатит часто виникає у пацієнтів із целіакією, хворобами щитоподібної залози, цукровим діабетом 1 типу, ревматоїдним артритом
• Особи з родинною схильністю: якщо в сім’ї вже є випадки аутоімунних розладів, ризик підвищується
• Деякі етнічні групи: зокрема, серед аляскинських корінних народів частота хвороби достовірно вища.

Ці чинники не означають, що захворювання обов’язково виникне. Але вони вказують, у кого є підвищена імовірність розвитку аутоімунного процесу в печінці, особливо за наявності додаткових тригерів.

Симптоми та перебіг захворювання

Аутоімунний гепатит може довго не проявляти себе. У частини людей хвороба виявляється випадково — наприклад, під час планового аналізу крові або УЗД черевної порожнини. Проте запалення вже на той момент триває і може поступово пошкоджувати тканини печінки. Залежно від стадії ураження, симптоми бувають різними: від слабких і неспецифічних — до виражених порушень функції печінки.

Початок хвороби

На ранніх етапах аутоімунний гепатит часто маскується під інші стани або залишається зовсім безсимптомним. Але з часом з’являються ознаки, пов’язані із загальною слабкістю і системною запальною реакцією.

Найпоширеніші ранні симптоми:

• Втома: стійке відчуття виснаження, не пов’язане з навантаженням
• Біль або тиск у правому підребер’ї: дискомфорт, пов’язаний із збільшенням печінки
• Біль у суглобах: нерідко без запальних змін на рентгені
• Висипи або акне: шкірні прояви можуть бути першими сигналами
• Збільшення печінки: виявляється під час обстеження або на УЗД.

Ознаки порушення функції печінки

Коли печінка втрачає здатність повноцінно виконувати свої функції, в організмі накопичуються токсичні речовини, зокрема жовчні пігменти. Це викликає помітні зовнішні зміни.

Симптоми порушення печінкової функції:

• Жовтяниця: пожовтіння шкіри, склер очей, слизових
• Темна сеча і світлий кал: зміни кольору пов’язані з обміном білірубіну
• Свербіж шкіри: іноді дуже інтенсивний, особливо вночі
• Нудота, зниження апетиту: загальна інтоксикація організму.

Можливі ускладнення на пізніх етапах

Якщо аутоімунний гепатит прогресує без лікування, печінка поступово втрачає свою структуру. Замість функціональної тканини утворюється рубцева — це фіброз, який з часом може перейти в цироз. У цій фазі з’являються вже не симптоми, а ускладнення.

Ускладнення при прогресуванні хвороби:

• Асцит: накопичення рідини в черевній порожнині
• Набряки ніг або рук: зумовлені порушенням білкового обміну
• Варикозне розширення вен стравоходу: з ризиком внутрішньої кровотечі
• Порушення свідомості: дезорієнтація, сонливість або сплутаність (ознаки печінкової енцефалопатії)
• Порушення менструального циклу: можливе припинення менструацій у жінок репродуктивного віку
• Легке утворення синців і кровотеч: через зниження синтезу факторів згортання.

Поява таких ознак свідчить про серйозне ураження печінки і потребує невідкладного контролю перебігу хвороби.

Як встановлюють діагноз

Аутоімунний гепатит — це діагноз виключення. Лікар не може виявити хворобу за одним аналізом чи симптомом. Щоб підтвердити її, спочатку потрібно відкинути інші можливі причини ураження печінки — зокрема вірусні гепатити, жирову хворобу печінки, алкогольне ураження або токсичні впливи. Тільки після цього розглядають варіант аутоімунного процесу. Діагностика складається з кількох етапів.

Первинні обстеження

Першим кроком є біохімічний аналіз крові, який може вказати на порушення роботи печінки. Його результати часто показують підвищення рівнів печінкових ферментів, навіть якщо симптоми відсутні.

Основні маркери в аналізі крові:

• АЛТ (аланінамінотрансфераза) і АСТ (аспартатамінотрансфераза): показують запалення печінкових клітин
• Білірубін: підвищення може свідчити про порушення виведення жовчі
• Гама-глутамілтрансфераза (ГГТ) і лужна фосфатаза: оцінюють стан жовчовивідних шляхів
• Альбумін, протромбіновий час: допомагають оцінити синтетичну функцію печінки.

Ці зміни неспецифічні, тобто можуть бути при різних типах гепатитів. Тому обов’язково проводять наступний етап — пошук аутоантитіл.

Специфічні дослідження

Діагноз аутоімунного гепатиту неможливий без підтвердження наявності специфічних антитіл у крові. Їх визначають за допомогою імуносерологічного аналізу. Крім того, обов’язково проводять тестування на вірусні гепатити, щоб виключити інфекційне походження процесу.

Найважливіші серологічні маркери аутоімунного гепатиту:

• ASMA (антитіла до гладеньких м’язів): типові для типу 1
• Anti-LKM-1 (до мікросом печінки і нирок типу 1): характерні для типу 2
• Anti-LC1 (до цитозолю печінки типу 1): також при типі 2
• ANA (антинуклеарні антитіла): можуть бути при типі 1 або інших аутоімунних хворобах.

За відсутності вірусів гепатиту A–E, алкоголю, медикаментозної токсичності та інших причин запалення, наявність зазначених антитіл свідчить на користь аутоімунного гепатиту.

Біопсія печінки

Хоча аналізи крові дають багато інформації, золотим стандартом підтвердження діагнозу залишається пункційна біопсія печінки. Під мікроскопом лікар оцінює характер запалення, наявність уражень гепатоцитів, ступінь фіброзу. Це особливо важливо, коли серологічні тести не дають однозначного результату або коли потрібно визначити ступінь ураження органа перед початком лікування.

Біопсія дозволяє відрізнити аутоімунний гепатит від інших хронічних гепатитів, оцінити активність процесу та ступінь пошкодження тканини, що має вирішальне значення для вибору терапії.

Лікування і контроль хвороби

Аутоімунний гепатит не виліковується повністю, але піддається контролю. Основна мета лікування — зупинити запалення, запобігти пошкодженню печінки та досягти стійкої ремісії. Для цього застосовують протизапальні та імуносупресивні препарати, які пригнічують надмірну активність імунної системи.

Стероїдні препарати

Першим кроком у лікуванні зазвичай є призначення кортикостероїдів. Найчастіше використовують преднізолон — це гормональний препарат, який швидко знижує запалення в печінці. Він ефективно блокує імунну агресію, але має виражені побічні ефекти при тривалому прийомі.

Іншою можливістю є будесонід — стероїд з меншою системною дією, який застосовують при легшому перебігу або в разі непереносимості преднізолону.

Можливі побічні ефекти стероїдної терапії:

• Підвищення апетиту та набору ваги
• Порушення настрою: дратівливість, тривожність, депресія
• Зниження щільності кісток: остеопенія або остеопороз
• Зростання рівня глюкози в крові: ризик розвитку цукрового діабету
• Підвищення артеріального тиску
• Порушення зору: підвищений ризик розвитку глаукоми.

Імуносупресивні препарати

Для довготривалого контролю хвороби, після початкового курсу стероїдів, призначають азатіоприн. Це імуносупресант, який знижує активність імунної системи та допомагає утримувати ремісію без необхідності приймати високі дози гормонів.

Азатіоприн можуть призначати паралельно зі стероїдами або після поступового їх скасування. Цей препарат менш токсичний у довгостроковій перспективі, але потребує регулярного контролю аналізів крові.

Побічні ефекти азатіоприну:

• Зниження кількості лейкоцитів: підвищення ризику інфекцій
• Нудота, блювання
• Порушення функції нирок
• Панкреатит
• Поява висипів або підвищеної чутливості шкіри.

Тривалість лікування і моніторинг

Лікування аутоімунного гепатиту — це не короткий курс, а тривалий процес. За стандартом, гормональну терапію тривають щонайменше 3 роки. Якщо в цей період досягається повна клінічна і біохімічна ремісія, лікар може розглянути можливість поступового зменшення доз або тимчасової відміни препарату.

Проте навіть після тривалого періоду без симптомів, рецидив залишається імовірним. Близько 80% пацієнтів знову потребують лікування після припинення терапії. Тому контроль аналізів — обов’язкова частина ведення хвороби.

Іноді лікування не дає очікуваного ефекту або хвороба прогресує попри терапію. У таких випадках розглядають зміну імуносупресантів або додаткові методи. Якщо печінка втратила значну частину функції, може знадобитися трансплантація органа.

Прогноз і тривалість життя

Аутоімунний гепатит — це хронічне захворювання, але його перебіг можна ефективно контролювати. Прогноз залежить від своєчасності діагностики, чутливості до лікування та дотримання призначеної терапії. У більшості випадків за правильно підібраними препаратами вдається досягти ремісії — стану, коли симптоми зникають, а показники печінкових проб повертаються до норми.

Що таке ремісія

Ремісія при аутоімунному гепатиті означає, що запалення припинилося, клітини печінки перестали руйнуватися, і орган функціонує нормально. Це підтверджується результатами аналізів крові (нормальні рівні АЛТ, АСТ, білірубіну) та, за потреби, контрольним гістологічним дослідженням.

Щоб досягти такої ремісії, зазвичай потрібно кілька місяців терапії, а в деяких випадках — рік чи більше. Припинення лікування можливе лише за стабільного стану протягом щонайменше двох років, і навіть тоді під наглядом лікаря.

Ризик рецидиву

Навіть після періоду стабільності аутоімунний гепатит може повернутися. Це називається рецидив. За даними клінічних спостережень, близько 80% пацієнтів мають рецидив протягом кількох місяців або років після припинення медикаментів. У такій ситуації відновлення лікування зазвичай знову дає результат.

Деякі хворі не реагують на терапію або мають лише часткове покращення. У них підвищується ризик прогресування до фіброзу чи цирозу, навіть за відносної стабілізації показників.

Статистика виживання

Без лікування прогноз несприятливий: близько половини хворих помирають протягом п’яти років від моменту виявлення. Але за умов своєчасного лікування виживаність значно зростає:

• Через 10 років після діагнозу: живі близько 90% пацієнтів, які отримували лікування
• Через 20 років: виживаність становить близько 70%
• При неефективному лікуванні: близько 15% хворих розвивають цироз навіть за прийому препаратів, особливо при частих рецидивах або неповній відповіді на терапію.

У випадках тяжкого ураження печінки прогноз залежить від можливості трансплантації. Своєчасна заміна органа може врятувати життя навіть у найскладніших ситуаціях.

Як жити з аутоімунним гепатитом

Після встановлення діагнозу життя не закінчується. Але щоби уникнути ускладнень і зберегти функцію печінки, доведеться пристосуватися до нових умов. Ведення аутоімунного гепатиту — це не тільки про таблетки. Це про спосіб життя, регулярний медичний нагляд і відповідальне ставлення до власного тіла.

Харчування і контроль ваги

Печінка — орган, який напряму залежить від способу харчування. У багатьох людей з аутоімунним гепатитом виявляють ознаки неалкогольної жирової хвороби печінки. Це окреме захворювання, яке виникає через накопичення жиру в гепатоцитах. Воно може ускладнювати перебіг гепатиту, посилювати запалення і знижувати ефективність лікування.

Щоби зменшити навантаження на печінку, важливо:

• Зменшити вживання цукру та рафінованих вуглеводів
• Обмежити насичені жири (смажене, ковбаси, фастфуд)
• Зберігати стабільну вагу або поступово знижувати її при надмірі
• Надавати перевагу овочам, нежирному білку, крупам і рідким жирам (оливкова олія).

Захист імунної системи

Імуносупресивні препарати, які призначають для лікування, знижують здатність організму захищатися від інфекцій. Це не побічний ефект, а основний механізм їхньої дії. Але це означає, що навіть звичайна застуда може ускладнити перебіг. Щоби зменшити ризики, потрібна профілактика:

• Уникати контактів із хворими під час епідемій
• Мити руки та дотримуватись гігієни
• Отримати рекомендовані щеплення (проти грипу, гепатиту A і B, пневмококової інфекції)
• Не приймати БАДи або "імуномодулятори" без погодження з лікарем.

Безпека під час медикаментозної терапії

Лікування аутоімунного гепатиту — це складна фармакотерапія. Але навіть найкращі препарати можуть завдати шкоди, якщо поєднати їх із небезпечними речовинами. Печінка — головний орган, який нейтралізує токсини. Тому кожен додатковий препарат має значення.

Основні правила:

• Не приймати знеболювальні (парацетамол, ібупрофен, диклофенак) без показань
• Не вживати препарати рослинного походження без перевірки
• Повідомляти лікаря про будь-які нові ліки або добавки
• Не припиняти лікування самостійно — навіть при хорошому самопочутті.

Повсякденний нагляд за станом

Навіть у період ремісії аутоімунний гепатит вимагає постійного нагляду. Симптоми можуть не з’являтися, але зміни в печінці триватимуть. Єдиний спосіб тримати ситуацію під контролем — це регулярні обстеження.

Що варто включити у повсякденну стратегію:

• Здавати аналізи крові за графіком, визначеним лікарем
• Проходити контрольну еластографію або УЗД печінки
• Повідомляти про будь-які нові симптоми — навіть незначні
• Стежити за артеріальним тиском, самопочуттям і вагою
• Виключити вживання алкоголю повністю — навіть у мінімальних кількостях.

Таке життя вимагає уваги, але за умови системного підходу дозволяє уникати ускладнень і жити повноцінно.

Гепатит B: вірус, що вражає печінку

Втома: причини і подолання

Рак печінки: симптоми, причини та лікування