Хвороби печінки: симптоми і лікування

Щороку хвороби печінки забирають близько двох мільйонів життів, тобто кожну 25-ту смерть у світі^[1]. При цьому навіть серйозне ураження печінки роками може не давати жодних скарг. Найчастіше людина дізнається про проблему випадково, коли здає аналіз крові чи робить УЗД з іншого приводу.

Печінка бере активну участь у засвоєнні поживних речовин, очищенні крові та синтезі білків, важливих для згортання та інших процесів в організмі. Вона переробляє жири, вуглеводи і білки, запасає глюкозу на випадок голоду та знешкоджує ліки, алкоголь і продукти обміну. Порушення в її роботі позначаються на обміні речовин, стані шкіри та загальному самопочутті людини.

Що таке захворювання печінки

Під терміном «захворювання печінки» розуміють будь-які стани, які заважають печінці виконувати її життєво важливі функції: фільтрувати кров, виробляти жовч для перетравлення жирів і підтримувати хімічний баланс в організмі. Якщо через запалення, жирові відкладення, токсичні речовини чи інфекцію печінка перестає нормально працювати, страждають різні системи організму. Без лікування ураження може прогресувати аж до печінкової недостатності, коли орган уже не справляється зі своєю роботою.

Найчастіше смерті від хвороб печінки спричиняють ускладнення цирозу та гепатоцелюлярна карцинома, а головні причини цирозу у світі: вірусні гепатити, алкоголь і жирова хвороба печінки^[1]. Такі захворювання часто виявляються випадково, адже на ранніх стадіях інколи не дають чітких клінічних проявів. Утім, коли симптоми виникають, до них належать:

• жовтяниця (пожовтіння шкіри та склер очей)
• набряк живота та ніг
• потемніння сечі та зміна забарвлення калу
• легка поява синців.

Нерідко перші ознаки залишаються непоміченими, що дає хворобі час прогресувати. Тому для людей із факторами ризику, як-от діабет 2 типу, ожиріння чи надмірне вживання алкоголю, перевірка печінки має сенс навіть без скарг^[2].

Основні типи захворювань печінки

Існує багато різних форм захворювань печінки, і кожна з них має свої причини. До інфекційних відносять вірусні гепатити, які передаються через кров, воду, їжу або статевим шляхом. Метаболічні порушення виникають, коли в печінці накопичується жир, як-от при жировій хворобі. Генетичні захворювання є спадковими станами, за яких в органі накопичуються залізо, мідь чи інші речовини. Токсичні ураження спричиняють алкоголь, деякі ліки, трав'яні засоби та харчові добавки. Окрему групу складають аутоімунні хвороби та пухлини. Кожна з форм має свої особливості, але всі вони здатні порушити роботу печінки.

Жирова хвороба печінки

Жирова хвороба печінки виникає, коли в клітинах печінки накопичується надлишковий жир. Це пов'язано з надлишковою вагою, порушенням обміну речовин і зниженням чутливості тканин до інсуліну (інсулінорезистентністю). Вона дуже поширена: за метааналізом 92 досліджень з понад 9 мільйонами учасників, у 2016–2019 роках її мали 38% дорослих у світі, тоді як у 1990–2006 роках 25%^[3]. У багатьох людей цей стан тривалий час не викликає жодних скарг і виявляється випадково під час планового обстеження. Якщо накопичення жиру супроводжується запаленням, зростає ризик розвитку фіброзу (рубцювання), цирозу і ускладнень. Виділяють дві основні форми жирової хвороби печінки.

Метаболічно асоційована стеатотична хвороба печінки (раніше неалкогольна жирова хвороба)

У 2023 році міжнародні товариства гепатологів перейменували неалкогольну жирову хворобу печінки на метаболічно асоційовану стеатотичну хворобу печінки, скорочено МАСХП^[4]. Слово «стеатоз» означає просто ожиріння печінки. Нова назва точніше описує причину: діагноз ставлять, коли в печінці є жир і водночас хоча б один кардіометаболічний фактор ризику (надлишкова вага чи великий об'єм талії, підвищений цукор крові або діабет 2 типу, високий тиск, порушення жирів крові), а людина не вживає шкідливих кількостей алкоголю^[2]. Причина хвороби криється в інсулінорезистентності, надлишку калорій і підвищеному рівні глюкози в крові. Унаслідок цього в печінкових клітинах накопичується жир, що з часом може викликати запалення та порушення функцій органа. Це найпоширеніша хронічна хвороба печінки у світі.

Метаболічно асоційований стеатогепатит (раніше неалкогольний стеатогепатит)

Стеатогепатит, який тепер позначають MASH (раніше НАСГ), вважають прогресивною формою жирової хвороби печінки^[4]. У цьому випадку накопичення жиру супроводжується активним запаленням і пошкодженням клітин печінки. Якщо такий стан не контролювати, він поступово може переходити у фіброз і цироз, коли нормальна тканина органа замінюється рубцевою, а також підвищує ризик раку печінки^[2]. Виявлення стеатогепатиту на ранній стадії й усунення факторів ризику можуть зупинити розвиток хвороби: у дослідженні з повторними біопсіями в усіх, хто схуд на 10% і більше, запалення зменшилося, у 90% стеатогепатит зник, а в 45% рубцювання частково відступило^[5].

Алкогольна хвороба печінки

Алкогольна хвороба печінки виникає внаслідок тривалого вживання алкогольних напоїв, що призводить до пошкодження клітин печінки і формування рубцевої тканини. Якщо людина регулярно п'є багато, у печінці поступово відбуваються структурні зміни, які погіршують її функцію. Виділяють три основні стадії алкогольного ураження печінки^[6]:

• Алкогольний стеатоз. На цій стадії в клітинах печінки починає накопичуватися жир. Симптомів зазвичай немає. Це початкова форма ураження, яка здебільшого є зворотною, якщо повністю відмовитися від алкоголю.
• Алкогольний гепатит. Характеризується запаленням печінки, набряком і руйнуванням клітин. Може супроводжуватися болем у правому підребер'ї, слабкістю, підвищеною температурою тіла, жовтяницею та відсутністю апетиту.
• Алкогольний цироз. Це найважча стадія, коли значна частина здорової тканини печінки заміщується рубцевою. Зазвичай цей процес є незворотним і може загрожувати життю, оскільки порушує більшість функцій органа.

Навіть на ранніх стадіях алкогольної хвороби печінки повна відмова від алкоголю здатна зупинити розвиток хвороби й дати печінці шанс на відновлення^[6]. Коли ж тканина вже серйозно пошкоджена, здатність до регенерації знижується, і лікування стає складнішим. Якщо кинути пити не вдається самостійно, це ознака розладу вживання алкоголю, який лікують так само, як і будь-яку іншу хворобу.

Читайте:

Ускладнення при розладі вживання алкоголю

Розлад вживання алкоголю уражає майже всі системи організму, від печінки й серця до мозку, кісток і крові, а т...

Ураження печінки ліками, травами й добавками

Печінка знешкоджує більшість ліків, тому деякі з них за певних умов її пошкоджують. Найвідоміший приклад: передозування парацетамолу є головною причиною гострої печінкової недостатності у дослідженнях у США, на нього припадає близько половини таких випадків^[7]. Небезпечна доза ближча, ніж здається: дорослим не можна перевищувати 3 г на добу, а ризик зростає, коли людина одночасно приймає кілька засобів від застуди чи болю, в яких «захований» той самий парацетамол^[7]. Тривале зловживання алкоголем також підвищує ризик ураження печінки від повторних завищених доз^[7].

Трави й харчові добавки теж не завжди безпечні для печінки. У мережі дослідницьких центрів у США частка лікарських уражень печінки, спричинених травами й добавками, за 2004–2013 роки зросла з 7% до 20%^[8]. Добавки для бодібілдингу частіше викликали тривалу жовтяницю в молодих чоловіків, а інші добавки, наприклад для схуднення, частіше призводили до смерті чи пересадки печінки, ніж звичайні ліки: 13% проти 3%^[8].

Міф: печінку треба регулярно «чистити» спеціальними чаями, соками чи детокс-програмами. Насправді: переконливих досліджень, що такі програми виводять токсини, немає, а в деяких «детокс»-продуктах регулятори знаходили приховані інгредієнти, небезпечні для здоров'я^[9]. Здорова печінка очищує кров сама.

Гепатити

Гепатитом називають запалення печінки, що часто викликається вірусами. За тривалістю та типом ураження виділяють кілька форм, кожна з яких може мати різні наслідки для здоров'я. Якщо запалення стає хронічним, воно здатне призводити до фіброзу чи цирозу. Найчастіше гепатити спричиняють такі збудники:

• Гепатит A. Передається через воду чи їжу, забруднену вірусом. Характеризується відносно коротким гострим перебігом і ніколи не стає хронічним: майже всі люди одужують і отримують довічний імунітет, хоча зрідка буває тяжка гостра печінкова недостатність^[10].
• Гепатит B. Проникає в організм через контакт із кров'ю та іншими біологічними рідинами, а також від матері до дитини під час пологів. Ризик хронічної форми різко залежить від віку: у дорослих хронічним стає менш ніж 5% випадків, а при зараженні в немовлячому та ранньому дитячому віці близько 95%^[11]. Тому щеплення роблять у першу добу життя: вакцина захищає майже на 100%^[11]. Хронічний гепатит B контролюють противірусними таблетками, які здебільшого приймають довічно^[11].
• Гепатит C. Зараження відбувається здебільшого при контакті з інфікованою кров'ю. Близько 70% випадків переходять у хронічний процес, який без лікування здатен непомітно руйнувати тканину печінки і призвести до цирозу. Вакцини немає, зате сучасні противірусні препарати прямої дії виліковують понад 95% людей^[12].
• Гепатит D. Цей вірус може розмножуватися лише за наявності вірусу гепатиту B. Поєднання гепатитів B і D є найтяжчою формою хронічного вірусного гепатиту, яка швидше веде до цирозу й раку; щеплення від гепатиту B захищає і від D^[13].
• Гепатит E. Здебільшого пов'язаний зі споживанням забрудненої води в районах із поганими санітарними умовами. Зазвичай минає сам за 2–6 тижнів, проте небезпечний для вагітних у другому й третьому триместрі, а в людей з пригніченим імунітетом зрідка стає хронічним^[14].

Вірусні гепатити B і C можна контролювати або вилікувати противірусними препаратами. Вакцинація захищає від гепатиту A і B.

Коротко: гепатит C сьогодні виліковний у більшості людей, а гепатиту B у дітей майже повністю запобігає щеплення в перший день життя. Головна проблема в тому, що багато заражених про свою інфекцію не знають.

Рак печінки

Рак печінки виникає, коли в тканинах формуються злоякісні клітини. Розрізняють первинний рак, який розвивається безпосередньо з клітин печінки (найчастіше це гепатоцелюлярна карцинома, ГЦК), і вторинний (метастатичний), коли злоякісні клітини з інших органів поширюються на печінку^[15]. У Європі та США метастази в печінці трапляються частіше, ніж первинний рак^[15]. Крім того, можливі доброякісні пухлини, які не дають метастазів; найчастіші з них, гемангіоми, зазвичай не викликають симптомів і не потребують лікування^[15]. Результат лікування залежить від розміру пухлини, стадії та загального стану печінки. Раннє виявлення дає вищі шанси на успішну терапію, тому людям із цирозом регулярно роблять УЗД для пошуку пухлини^[2].

Аутоімунні захворювання печінки

Аутоімунні хвороби виникають тоді, коли імунна система спрямовує «атаку» на власні тканини. Якщо «мішенню» стає печінка або жовчні протоки, прогресуюче запалення та ушкодження можуть спровокувати фіброз чи цироз. Найпоширеніші аутоімунні ураження:

• Аутоімунний гепатит. Хронічне запалення печінки, за якого імунна система помилково руйнує гепатоцити (клітини печінки). Часто перебігає без симптомів або з утомою, болем у суглобах і жовтяницею; без лікування може призвести до цирозу^[16].
• Первинний біліарний холангіт. Уражає дрібні жовчні протоки всередині печінки, спричиняючи запалення та їх руйнування. Жовч не може вільно відтікати, накопичується і пошкоджує печінку^[17].
• Первинний склерозуючий холангіт. Викликає запалення і рубцювання жовчних проток усередині та поза печінкою; протоки звужуються, жовч застоюється і пошкоджує орган^[18]. Причина невідома, а серед пов'язаних хвороб найчастіше згадують виразковий коліт. Загальніше про запалення жовчних шляхів розповідає стаття про холангіт.

Багато аутоімунних патологій прогресують поступово. Аутоімунний гепатит лікують препаратами, що пригнічують імунітет, найчастіше кортикостероїдами^[16].

Генетичні порушення

Деякі спадкові стани можуть негативно позначатися на роботі печінки. За них організм накопичує певні речовини або гірше переробляє продукти обміну. Серед них:

• Хвороба Вільсона. Організм не може позбуватися надлишку міді, і вона накопичується в печінці, мозку та очах. Хвороба може спричинити гостру печінкову недостатність, а людям із нею потрібне довічне лікування^[19].
• Гемохроматоз. Порушення, за якого організм засвоює надто багато заліза. Рідкісним його не назвеш: це найчастіша спадкова хвороба такого типу серед людей північноєвропейського походження, мутацію в двох копіях має приблизно кожен 200-й^[20]. Водночас тяжке перевантаження залізом розвивається не в усіх носіїв: щонайменше у 28% чоловіків і лише в 1% жінок^[20]. Надлишок заліза ушкоджує печінку, серце і підшлункову залозу, а лікують його регулярним забором крові^[21].
• Синдром Жильбера. Поширена вроджена особливість обміну білірубіну, жовтого пігменту, що утворюється під час розпаду гемоглобіну. Через його надлишок після голодування, недосипу, перевтоми, алкоголю чи зневоднення можуть ледь жовтіти очі. При цьому синдром не пошкоджує печінку, не скорочує життя і зазвичай не потребує лікування; варто лише попереджати лікаря перед призначенням нових ліків^[22].

Раннє виявлення гемохроматозу та хвороби Вільсона дозволяє вчасно почати лікування і запобігти ураженню органів.

Цироз печінки

Цироз виникає тоді, коли здорові тканини печінки замінюються рубцевими внаслідок запалень, інтоксикацій чи тривалих хронічних хвороб. Структура органа змінюється: рубці перешкоджають кровотоку через печінку, підвищуючи тиск у її венах (портальна гіпертензія), і погіршують фільтраційні можливості. Водночас знижується синтез білків та інших життєво важливих речовин. Цироз часто є завершальним етапом прогресування жирової хвороби печінки, алкогольного ураження, гепатитів і деяких генетичних чи аутоімунних розладів^[1]. Рубці, що вже утворилися, зазвичай не зникають^[6], але усунення причини може загальмувати хворобу.

Симптоми захворювань печінки

Хоча конкретні прояви варіюються залежно від типу хвороби, є низка загальних ознак, що свідчать про можливі порушення. Варто звернути увагу на такі симптоми:

• Жовтяниця: пожовтіння шкіри та білків очей
• Набряк: набряки в ділянці живота та нижніх кінцівок
• Зміна кольору сечі: сеча стає темнішою або каламутною
• Знебарвлення калу: кал набуває світлого, сіруватого відтінку
• Схильність до синців: поява синців навіть при незначному впливі.

При цирозі до них додаються постійна втома й слабкість, втрата апетиту і ваги, свербіж шкіри та нудота^[23]. На ранніх стадіях багато хвороб печінки можуть ніяк не проявлятися, тому людина не здогадується про наявність проблеми. Симптоми часто з'являються вже тоді, коли процес зайшов далеко.

Причини та фактори ризику

Залежно від типу захворювання, причини можуть варіюватися. Проте є кілька найпоширеніших факторів, які підвищують ймовірність ураження печінки:

• Генетична схильність (якщо в родині були випадки хвороб печінки)
• Вірусні інфекції (гепатити A, B, C, D, E)
• Контакт із зараженою кров'ю чи іншими біологічними рідинами
• Незахищені статеві контакти
• Аутоімунні розлади
• Зловживання алкоголем
• Надлишкова вага, діабет 2 типу та надто калорійний раціон^[2]
• Безконтрольний прийом ліків, трав'яних засобів і харчових добавок^[8].

Для розуміння індивідуальних ризиків враховують спосіб життя, особисту історію здоров'я та наявність потенційно шкідливих звичок.

Діагностика захворювань печінки

Щоби встановити точний діагноз, фахівці зазвичай поєднують аналізи крові та візуалізаційні методи. Це допомагає оцінити, наскільки порушені функції печінки і чи є в органі пошкодження або жирові відкладення. До основних підходів належать:

• Печінкові проби. Аналіз крові, що визначає рівні ферментів і білірубіну. Підвищені показники можуть свідчити про запалення або інші патологічні процеси. Окремо роблять аналізи на віруси гепатитів, залізо, мідь та аутоімунні маркери.
• Інструментальні методи (УЗД, МРТ, КТ). Ультразвукова діагностика, магнітно-резонансна та комп'ютерна томографія виявляють аномалії структури печінки, пухлини, жир або рубцеві зміни. Ступінь фіброзу дедалі частіше оцінюють без проколу: за розрахунковими індексами з аналізів крові (наприклад, FIB-4) та еластографією, яка вимірює жорсткість печінки ультразвуком^[2].
• Біопсія. Забір фрагмента тканини печінки за допомогою тонкої голки. Під мікроскопом можна оцінити ступінь ушкодження, наявність запалення чи фіброзу. Сьогодні її призначають рідше, коли неінвазивні методи не дають чіткої відповіді^[24].

Результати цих досліджень допомагають обрати стратегію лікування й прогнозувати можливий розвиток хвороби.

Лікування захворювань печінки

Тактика лікування залежить від типу захворювання, ступеня ураження печінки та вираженості симптомів. У більшості випадків терапія поєднує зміну способу життя з медикаментозним лікуванням.

Модифікації способу життя:

• Відмова від алкоголю, щоб уникнути подальшого пошкодження печінкових клітин
• Схуднення і здорове харчування: при жировій хворобі найкраще працює зменшення калорійності, а з типів харчування найбільше даних на користь середземноморського^[25]. Щоб жир у печінці зменшився, а запалення відступило, зазвичай потрібно скинути 7–10% ваги^[5]. Конкретні меню зібрано в огляді дієт при жировій хворобі печінки.
• Регулярна фізична активність для покращення обміну речовин і підтримки здорової ваги^[2].

Міф: при хворій печінці головне їсти якомога менше жиру. Насправді: на печінку впливає передусім загальна калорійність і вага: чим сильніше обмеження калорій, тим кращі печінкові показники, а середземноморське харчування з оливковою олією, рибою й горіхами теж зменшує ознаки ураження печінки^[25].

Медикаментозне лікування:

• Противірусні препарати для лікування гепатитів B і C
• Імуносупресанти для контролю аутоімунних процесів у печінці
• Препарати для стеатогепатиту з фіброзом. У березні 2024 року Управління з контролю якості харчових продуктів і лікарських засобів США (FDA) схвалило перший такий препарат, ресметиром, для дорослих із помірним чи вираженим фіброзом без цирозу, разом із дієтою і фізичною активністю^[26]. У клінічному дослідженні стеатогепатит зник у 26–30% пацієнтів на ресметиромі проти 10% на плацебо^[27]. Згодом схвалення отримав і семаглутид: у дослідженні 800 пацієнтів стеатогепатит зник у 63% на семаглутиді проти 34% на плацебо, а вага знизилася в середньому на 10,5%^[28]. Європейські товариства рекомендують ці препарати лише при фіброзі 2–3 стадії без цирозу^[24].
• Хіміотерапія, променева терапія, операція та інші методи у разі злоякісних новоутворень
• Трансплантація печінки при незворотному пошкодженні органа або цирозі: через рік після пересадки живі близько 86% пацієнтів, через 5 років — 72%^[29].

Якщо хворобу виявити вчасно, лікування дозволяє зберегти функції печінки або значно їх покращити. У тяжких випадках повного відновлення може бути складно досягти, але стабілізація процесу допомагає запобігти ускладненням.

Профілактика

Попередити розвиток багатьох форм хвороб печінки можна, вносячи певні корективи у звичний ритм життя. Найбільше значення мають такі аспекти (як зберегти здоров'я печінки):

• Обмеження вживання алкоголю
• Вакцинація проти гепатитів A і B
• Використання власних предметів гігієни (бритви, зубні щітки, манікюрне приладдя)
• Регулярна фізична активність
• Відмова від куріння
• Збалансоване харчування і здорова вага
• Захищений секс
• Регулярні медичні огляди
• Прийом парацетамолу та інших ліків лише в рекомендованих дозах, обережність із травами й добавками.

Ці заходи особливо важливі для людей із генетичною схильністю або факторами ризику.

Ускладнення

За відсутності належного лікування та контролю хвороби печінки прогресують, спричиняючи низку серйозних порушень у роботі організму. До найбільш загрозливих ускладнень належать:

• Варикозна кровотеча. Порушення кровотоку в печінці призводить до розширення вен стравоходу та шлунка, які можуть раптово кровоточити.
• Асцит. Надмірне скупчення рідини в черевній порожнині, що спричиняє відчуття важкості і збільшення об'єму живота.
• Гепаторенальний синдром. Погіршення функцій нирок через печінкову патологію. У результаті зменшується кількість сечі й накопичуються токсичні продукти обміну.
• Печінкова енцефалопатія. Коли печінка не здатна належно фільтрувати токсини з крові, вони потрапляють у мозок і можуть викликати сплутаність свідомості, сонливість і зміни поведінки.

Ризик цих ускладнень зростає в пізніх стадіях захворювання, особливо за наявності цирозу. Блювання кров'ю, дуже темний чи чорний кал, раптова сплутаність свідомості або нечітка мова у людини з хворобою печінки є приводом викликати швидку; жовтяниця, задишка чи набряк живота й ніг потребують термінового звернення до лікаря^[30].

Коротко: кров у блювоті, чорний кал і раптова сплутаність при хворій печінці означають кровотечу або отруєння мозку токсинами. У таких випадках не чекають ранку, а викликають швидку.

Життя із захворюванням печінки

Отримати діагноз про хворобу печінки може бути психологічно важко, однак належне лікування дає багатьом людям змогу жити повноцінно. У багатьох випадках, якщо вчасно вжити заходів, печінка відновлює свої функції, особливо коли причиною є алкоголь чи надлишкова вага. При повній відмові від спиртного орган проявляє здатність до регенерації. Якщо ж зміни стали незворотними, віддалити наслідки допомагає медикаментозна підтримка. У крайніх випадках застосовують трансплантацію, яка дає шанс на майже звичайне життя. Ігнорувати порушення не можна: на пізніх стадіях багато процесів стають незворотними.