Депресія: все, що потрібно знати

За оцінкою ВООЗ, депресію зараз мають близько 322 мільйонів людей, тобто приблизно кожен двадцятий дорослий на планеті (5,2%)^[1]. Попри такі масштаби, її легко пропустити навіть на прийомі в лікаря. У метааналізі 41 дослідження з понад 50 тисячами пацієнтів сімейні лікарі правильно розпізнали депресію лише в 47,3% випадків^[2]. Психічні розлади загалом входять до десяти головних причин втрати здоров'я у світі^[3]. Підступність депресії в тому, що вона маскується під втому, лінощі чи «складний період». Легка депресія інколи минає сама, тому лікар може запропонувати спершу кілька тижнів спостереження, але тривалий або глибший розлад потребує лікування^[4].

Що таке депресія

Депресія є розладом настрою, який триває довше й зачіпає глибше, ніж звичайна печаль чи розгубленість через складні обставини. ВООЗ описує депресивний епізод як пригнічений настрій або втрату задоволення й інтересу до занять, що тримаються більшу частину дня, майже щодня, щонайменше два тижні^[1]. Людина може відчувати безпорадність, порожнечу, глибокий песимізм. У побуті депресію часто називають хандрою або «нервами». Проте хандра зазвичай минає, щойно розв'язується проблема чи налагоджуються справи, а депресія зберігається, навіть коли обставини начебто покращуються.

Депресивний розлад має й біологічне підґрунтя: у мозку змінюється робота систем, що регулюють настрій, сон, апетит і мотивацію. Серед речовин-посередників (нейромедіаторів), пов'язаних з емоціями, називають серотонін, норадреналін і дофамін, і саме на них діють антидепресанти^[5]. Це частково пояснює, чому людина не може «просто взяти себе в руки» чи «розвіятися», і чому ліки й психотерапія здатні змінити її стан. Депресія розвивається поступово або раптово; іноді їй передують важкі події, а іноді очевидних причин немає.

Міф: депресія виникає через «нестачу серотоніну», і досить цю нестачу поповнити. Насправді: велике узагальнення досліджень не знайшло переконливих доказів, що депресію спричиняє знижений рівень чи активність серотоніну^[6]. На розвиток хвороби впливають гени, стрес, гормони, інші захворювання, тому однієї «молекули депресії» не існує.

Найпоширеніший різновид депресії в американській класифікації DSM-5 називають великим депресивним розладом. В Україні лікарі користуються Міжнародною класифікацією хвороб (МКХ), де йому відповідають депресивний епізод (F32) і рекурентний, тобто повторюваний, депресивний розлад (F33)^[7]. Симптоми тривають щонайменше два тижні, але без лікування епізод може затягтися на місяці, а хвороба може періодично відступати й повертатися. Про рекурентний розлад говорять, коли в людини було щонайменше два депресивні епізоди^[1].

Чи можна вилікувати депресію

Депресія не схожа на застуду, яку можна швидко «пережити» або вилікувати однією пігулкою. У неї багато причин, різні прояви та індивідуальний перебіг, тож універсального способу, що підходить усім, немає. Проте ВООЗ наголошує: дієве лікування існує для легкої, помірної й тяжкої депресії^[1].

Комусь найбільше допомагає психотерапія, комусь ліки, а при більш вираженій депресії поєднання антидепресанту з когнітивно-поведінковою терапією зазвичай працює краще, ніж кожен метод окремо^[4]. При легкій депресії антидепресанти не є першим вибором: Національний інститут охорони здоров'я та досконалості допомоги Великої Британії (NICE) радить призначати їх лише тоді, коли людина сама цього хоче після обговорення варіантів^[8]. Звички теж мають значення. ВООЗ радить по змозі зберігати регулярний режим сну й харчування, рухатися хоча б у формі коротких прогулянок, підтримувати зв'язок з близькими і відмовитися від алкоголю та наркотиків, які поглиблюють депресію^[1].

Багато людей після лікування повертаються до звичного життя. Однак депресія може повернутися, вона часто має хвилеподібний перебіг. Тому ранні ознаки, як-от втома, апатія, згасання інтересу до життя, не варто ігнорувати.

Критично важливо не припиняти лікування одразу після покращення. Якщо антидепресант допоміг, його приймають у тій самій дозі щонайменше 4–6 місяців після того, як симптоми минули^[4]; український протокол передбачає продовження ще на 6 місяців після активної фази лікування^[7]. В аналізі 31 дослідження з 4410 учасниками рецидив після відміни ліків стався в 41% людей, а серед тих, хто продовжував лікування, у 18%^[9]. Поступове завершення терапії під наглядом лікаря допомагає закріпити результат і навчитися помічати перші ознаки погіршення.

Коротко: покращення ще не означає одужання. Ліки скасовують лише за планом лікаря і поступово, а людям із кількома епізодами в минулому іноді потрібне тривале лікування.

Типи депресії

Депресивні розлади різняться за тривалістю, глибиною симптомів і обставинами, за яких виникають. Найпоширеніші форми:

• Великий депресивний розлад. Для нього характерні стійкий пригнічений настрій, відсутність інтересу до улюблених занять, втома, негативні думки, зміни апетиту й сну. Симптоми тримаються щонайменше два тижні, хоча хвороба часто триває значно довше.
• Персистентний депресивний розлад. Відомий також як дистимія (у МКХ-10 це F34.1), є хронічною формою депресії. Діагноз ставлять, коли пригнічений стан триває не менше 2 років; при цьому людина часто зберігає працездатність, а періоди доброго самопочуття можуть тривати кілька днів чи тижнів^[7]. Симптоми зазвичай менш виражені, ніж при великій депресії, але саме тривалість робить цей розлад виснажливим.
• Післяпологова депресія. Понад 10% вагітних і жінок, які нещодавно народили, мають депресію^[1]. Симптоми можуть з'явитися ще під час вагітності, одразу після пологів або протягом року після народження дитини. Її не варто плутати з післяпологовою тугою (у побуті «бебі-блюз»): кілька днів плаксивості, тривоги чи дратівливості після пологів трапляються дуже часто і зазвичай минають протягом 2 тижнів. Післяпологова депресія серйозніша, вона може заважати встановити зв'язок із немовлям і потребує лікування. Депресія після народження дитини буває й у батьків^[10].
• Депресія із сезонним характером. Раніше її називали сезонним афективним розладом, а в побуті кажуть сезонна (зимова) депресія. Здебільшого вона виникає восени та взимку, коли світловий день коротший, і минає навесні чи влітку; рідше буває навпаки. Типові підвищена сонливість, сильніший апетит, апатія. Діагноз ставлять, якщо симптоми повторюються в певну пору року щонайменше 2 роки, а серед методів лікування, крім психотерапії й антидепресантів, є світлотерапія^[11].

Читайте:

Типи депресії

Типи депресії: чим великий депресивний розлад відрізняється від дистимії, післяпологової, психотичної, сезо...

Симптоми депресії

Ознаки депресії охоплюють емоційні, когнітивні й фізичні прояви, які не зводяться до «смутку». Для діагностики та розуміння стану зважають на такі можливі симптоми^[1]:

• стійкий пригнічений настрій, безпричинна туга або відчуття порожнечі
• втрата інтересу до занять, які раніше були приємними (ангедонія)
• зміни апетиту та коливання маси тіла (як схуднення, так і набирання ваги)
• проблеми зі сном, зокрема безсоння або надмірна сонливість
• зниження енергії, постійна втома, брак сил на буденні справи
• відчуття провини, сорому, нікчемності, занижена самооцінка
• труднощі з концентрацією, запам'ятовуванням і ухваленням рішень
• сповільнені або, навпаки, неспокійні рухи чи мовлення
• тривога, неспокій, дратівливість
• повторювані думки про смерть, суїцидальні думки чи спроби.

Щоб поставити діагноз великого депресивного розладу, лікар орієнтується на критерії, за якими протягом щонайменше двох тижнів більшу частину дня майже щодня має бути щонайменше п'ять симптомів із цього переліку. За МКХ-10 основними ознаками вважають знижений настрій, втрату інтересу й задоволення та зниження енергії з підвищеною втомлюваністю, а тяжкість оцінюють за кількістю додаткових симптомів^[7]. Окрім того, треба виключити інші причини подібного стану, наприклад хвороби щитоподібної залози чи побічну дію ліків.

Думки про смерть чи самогубство є симптомом хвороби, а не способом «привернути увагу», і такі слова завжди сприймають серйозно^[12]. Якщо вони з'явилися у вас чи в близької людини, не залишайтеся з ними наодинці: скажіть про це лікарю або комусь, кому довіряєте. Безкоштовна лінія психологічної підтримки Національної психологічної асоціації України 0 800 100 102 працює щодня з 9:00 до 5:00 ранку^[13]. Лінія «Ла Страда-Україна» доступна за номерами 116 123 (з мобільного) або 0 800 500 335, а для дітей і молоді є 116 111 або 0 800 500 225^[14]. Якщо є безпосередня небезпека для життя, телефонуйте 112 або 103 і не залишайте людину саму. Пережити найважчі години допомагає заздалегідь складений план безпеки при суїцидальних думках.

Міф: якщо спитати людину про самогубство, можна «підштовхнути» її до цього. Насправді: огляд досліджень не виявив, що такі запитання посилюють суїцидальні думки; відверта розмова може їх навіть зменшити^[15].

Особливості прояву у різних груп населення

Депресія може з'явитися в будь-якому віці та в людей з будь-яким статусом. Проте в різних групах вона має свої риси перебігу, симптомів і реакції на лікування.

Жінки

За даними ВООЗ, у 2023 році депресію мали 6,2% дорослих жінок і 4,1% чоловіків, тобто жінки хворіють приблизно в півтора раза частіше^[1]. Якщо рахувати ризик за все життя, жінки захворюють приблизно вдвічі частіше^[16]. Одна з версій пояснює частину цієї різниці тим, що жінки частіше звертаються по допомогу й легше говорять про свій психологічний стан. Окрім того, ризик депресивних епізодів зростає в періоди гормональних змін: під час вагітності, після пологів і в перименопаузі. У метааналізі 102 досліджень з понад 1,1 млн учасниць симптоми депресії мали 32% жінок у перименопаузі і 30% після менопаузи^[17]. Післяпологова депресія нерідко залишається нерозпізнаною, якщо жінка не говорить лікарю, акушерці чи психологу про перші ознаки погіршення настрою.

Чоловіки

Чоловіки здебільшого рідше говорять про емоційні труднощі й частіше намагаються впоратися самі, тож депресію в них виявляють пізніше. NICE зараховує чоловіків до груп, яким складніше дістатися до допомоги психічного здоров'я^[8]. У великому опитуванні дорослих чоловіки частіше за жінок повідомляли про напади гніву й агресії, зловживання алкоголем чи наркотиками і ризиковану поведінку. Коли такі «чоловічі» прояви додали до звичайних критеріїв, депресію виявили в 30,6% чоловіків і 33,3% жінок, тобто різниця між статями зникла^[18]. Спроби «заглушити» стан спиртним можуть перерости в розлад вживання алкоголю. Оточення нерідко сприймає дратівливість чи агресію як «поганий характер», не помічаючи за ними емоційного розладу, що потребує лікування.

Діти

Депресія в дітей може маскуватися під поведінкові чи навчальні труднощі. Типові постійна дратівливість або похмурість, сум, втрата інтересу до улюблених ігор, втома, менше спілкування з друзями й родиною. Деякі діти скаржаться на головний біль чи біль у животі, а старші можуть почати вживати алкоголь або наркотики^[19]. Маленьким дітям важко пояснити словами, що вони відчувають, тому замість розповіді вони стають надмірно вразливими або, навпаки, агресивними. Підлітки з депресією можуть різко змінити поведінку, почуватися нікому не потрібними, втрачати інтерес до навчання і друзів. У цьому віці депресія нерідко супроводжується самоушкодженням і суїцидальними думками. ВООЗ не рекомендує лікувати депресію в дітей антидепресантами, а підліткам їх призначають не першими й з особливою обережністю^[1].

Маргіналізовані групи

Деякі дослідження свідчать, що в соціально вразливих групах депресію рідше діагностують, проте вона перебігає хронічніше. У великому національному опитуванні в США депресію протягом життя мали 10,4% афроамериканців і 17,9% білих, але хронічний перебіг траплявся в 56,5% проти 38,6%, і менше половини афроамериканців із депресією отримували будь-яке лікування^[20]. Це пов'язують з обмеженим доступом до медичної допомоги, стигматизацією психічних розладів і рідшими зверненнями до фахівців. NICE серед груп, яким важче отримати допомогу, називає також людей старшого віку, ЛГБТ-людей, етнічні меншини, людей з інвалідністю чи порушеннями навчання^[8]. У таких групах ризик хронічного перебігу вищий через брак стабільної підтримки й профілактики.

Причини виникнення депресії

Депресія не має єдиної причини. Вона виникає через поєднання соціальних, психологічних і біологічних чинників^[1]. У когось на перший план виходить спадкова схильність, у когось тривалий стрес або непроста життєва ситуація. Часто ці фактори діють одночасно або послідовно, підсилюючи один одного.

Спадковість відіграє помітну роль. У близьких родичів людини з великою депресією шанс захворіти приблизно в 2,8 раза вищий, а внесок генів, за даними близнюкових досліджень, становить близько 37%^[21]. Решту визначають обставини життя конкретної людини. Гени не прирікають на хворобу, вони лише роблять мозок вразливішим до стресу, коли порушується робота систем, що відповідають за настрій, енергію й здатність відчувати задоволення.

Крім біології, важить і досвід. За метааналізом 184 досліджень, майже половина пацієнтів із депресією пережили в дитинстві жорстоке поводження чи нехтування. У таких людей депресія в дорослому віці виникала в 2,66–3,73 раза частіше, починалася раніше і вдвічі частіше ставала хронічною або стійкою до лікування; найтісніше з тяжкістю пов'язане емоційне насильство^[22]. Підвищують ризик також втрата роботи, смерть близької людини, травматичні події^[1], самотність, соціальна ізоляція, конфлікти в сім'ї чи на роботі. Коли людина не має підтримки в складні моменти, її психіка стає вразливішою до тривалих емоційних розладів.

Ще один фактор становлять інші захворювання. Депресія часто супроводжує такі стани, як:

• біполярний розлад
• хронічний біль
• порушення роботи щитоподібної залози
• діабет або серцево-судинні хвороби.

У таких випадках депресія може бути вторинною, тобто виникати як реакція на фізичний дискомфорт, втрату активності чи зміни способу життя, пов'язані з хворобою^[1]. Якщо основне захворювання не лікується або важко переноситься, ризик депресії зростає.

Фактори ризику

Деякі обставини особливо збільшують шанс захворіти. Знаючи їх, можна вчасно подбати про профілактику або звернутися до фахівця.

• пережиті або поточні травматичні події (смерть близької людини, розлучення, стихійні лиха, війна)
• постійний стрес на роботі чи в навчанні
• серйозні проблеми зі здоров'ям або хронічні хвороби (серцево-судинні захворювання, цукровий діабет, рак)
• зловживання алкоголем, наркотиками чи іншими психоактивними речовинами
• приймання деяких ліків: у людей, які почали приймати глюкокортикоїди (кортикостероїди) у таблетках, депресію діагностували в 1,83 раза частіше, ніж у хворих із тими самими хворобами без цих ліків^[23], а під час лікування гепатиту C інтерфероном-альфа депресивний епізод розвивався в 34,8% пацієнтів^[24]. Міф: бета-адреноблокатори спричиняють депресію. Насправді: у метааналізі 258 досліджень з понад 50 тисячами учасників депресія на цих ліках траплялася не частіше, ніж на плацебо^[25].
• обтяжена сімейна історія (депресія чи інші психічні розлади в найближчих родичів)
• втрата роботи, безробіття або соціальна ізоляція
• епізод депресії в минулому, бо рецидиви трапляються часто.

Тригери депресії

Тригери, або спускові чинники, це події чи умови, що запускають або посилюють депресивний стан. Навіть у ремісії зустріч зі значущим для людини тригером може повернути симптоми.

• різкі зміни в житті: переїзд, зміна роботи, відрахування з університету
• сімейні або особисті конфлікти, розрив стосунків
• незавершене або передчасно припинене лікування депресії
• нові тяжкі захворювання або загострення хронічних хвороб.

Тривалі періоди стресу й емоційного напруження виснажують «запас міцності» психіки, і людина гостріше реагує на будь-які потрясіння. Сама депресія теж додає стресу й погіршує життєву ситуацію, тож виникає замкнене коло^[1]. Тому профілактика рецидивів часто полягає в тому, щоб уникати тригерів або пом'якшувати їхній вплив.

Депресія як супровідний стан

Депресія нерідко супроводжує інші психічні розлади або є їхнім проявом. Тоді лікування потребує ще ретельнішого підходу, бо треба виявити й контролювати основний розлад.

• Психотична депресія. Поєднує ознаки тяжкої депресії з психотичними симптомами: галюцинаціями або маренням. Втрата зв'язку з реальністю загрожує швидким погіршенням стану, тому таких пацієнтів скеровують до спеціалізованої психіатричної допомоги, де лікування поєднують з оцінкою ризиків і подальшою психотерапією^[8].
• Біполярний розлад. Для нього характерне чергування епізодів депресії та манії (або гіпоманії). У депресивну фазу людині складно виконувати буденні справи, а в маніакальну вона може бути незвично енергійною, балакучою, мало спати й поводитися ризиковано. Лікують біполярний розлад іншими препаратами, ніж звичайну депресію^[1], тому лікарю важливо знати про будь-які епізоди піднесеного настрою в минулому.

Лікування депресії

Лікування депресії має на меті зменшити симптоми й запобігти рецидивам. Стратегію підбирають залежно від типу розладу, його тяжкості та побажань людини. ВООЗ називає психологічне лікування першим кроком; при помірній і тяжкій депресії його можна поєднувати з антидепресантами^[1]. Український протокол на кожному етапі допускає й інші доведені методи: фізичні вправи, світлотерапію, а за потреби стимуляцію мозку^[7].

Психологічна підтримка

Успішне лікування починається з пояснення людині, що з нею відбувається, і з довіри до тих, хто поруч. Родичі й друзі можуть дуже допомогти емоційно й у побуті. Головне, щоб близькі не применшували складність стану й не вимагали «просто перестати сумувати». МОЗ радить прямо, але делікатно спитати про самопочуття, висловити співчуття й готовність слухати, допомогти знайти фахівця або навіть супроводити до нього^[12]. Підтримка може полягати у спільних прогулянках, допомозі з хатніми справами чи розмовах про переживання. Корисними бувають і групи взаємодопомоги, де люди з подібним досвідом діляться порадами та почуттями.

Психотерапія

Психотерапію в побуті називають розмовною терапією. Вона допомагає краще зрозуміти свій емоційний стан, помітити тригери депресії й навчитися справлятися з негативними думками. Основні види психотерапії при депресії^[4]:

• Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ). Допомагає розпізнати й змінити спотворені шаблони мислення та поведінки, які підтримують депресію. Курс зазвичай триває 8–16 сеансів.
• Інтерперсональна (міжособистісна) терапія. Зосереджується на стосунках із близькими, на конфліктах і втратах, допомагає покращити спілкування. Зазвичай це 8–16 сеансів.
• Поведінкова активація. Крок за кроком повертає в життя приємні й значущі справи, від яких людина відмовилася через депресію. Курс зазвичай складається з 12–16 індивідуальних сеансів.

Сеанси бувають індивідуальними, груповими, сімейними або онлайн. ВООЗ визнає дієвими й програми самодопомоги через посібники, сайти чи застосунки, а також терапію, яку проводять спеціально навчені консультанти без медичної освіти^[1]. Вибір методу залежить від уподобань людини та рекомендацій фахівця.

Медикаментозне лікування

Антидепресанти впливають на роботу нейромедіаторів (зокрема серотоніну й норадреналіну) і зменшують симптоми депресії. У найбільшому метааналізі 522 досліджень за участю 116 477 дорослих усі 21 вивчений антидепресант виявилися ефективнішими за плацебо^[26]. Різні групи діють приблизно однаково добре, а відрізняються переважно побічними ефектами^[4]. Основні класи препаратів^[5]:

• Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС). До них належать сертралін, есциталопрам, флуоксетин. Їх найчастіше призначають першими, бо побічні ефекти легше переносяться, а передозування рідше буває небезпечним. Можливі нудота, головний біль, сухість у роті, втома, порушення сну і сексуальні проблеми, які з часом зазвичай слабшають. Український протокол також вважає ці препарати найкраще вивченими^[7].
• Інгібітори зворотного захоплення серотоніну й норадреналіну. Це венлафаксин, дулоксетин та інші. Іноді вони діють сильніше за селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну, але можуть підвищувати артеріальний тиск^[4].
• Трициклічні антидепресанти, серед яких амітриптилін. Старіший клас з ширшим спектром побічних ефектів (сухість у роті, закрепи, запаморочення, сонливість) і токсичною дією на серце, тому в первинній ланці їх не рекомендують, а призначає їх лікар-психіатр^[7].
• Інгібітори моноаміноксидази (МАО). Тепер їх застосовують рідко. Вони небезпечно взаємодіють з іншими ліками й потребують дієти з обмеженням тираміну, що міститься, наприклад, у витриманих сирах^[27].
• Інші (атипові) антидепресанти з особливими механізмами дії, як-от міртазапін, тразодон чи вортіоксетин. Міртазапін, наприклад, викликає сонливість, що буває корисним при безсонні^[4].

Приймання антидепресантів має відбуватися під наглядом лікаря: неправильно підібрана доза, раптове припинення або поєднання з іншими ліками без консультації можуть спричинити ускладнення чи симптоми відміни. Перші зміни зазвичай з'являються через 1–2 тижні, а повний ефект може розвиватися до 8 тижнів^[5]. У цей час лікар оглядає пацієнта кожні 1–2 тижні. Якщо після початку лікування з'явилися або посилилися безнадія чи думки про самогубство, до лікаря треба звернутися одразу^[4]. Молодим людям 18–25 років NICE радить перший контроль уже через тиждень^[8].

Міф: антидепресанти є «таблетками щастя», від яких виникає залежність. Насправді: вони не створюють штучної радості й не викликають залежності, подібної до тютюнової чи наркотичної^[4]. Проте при різкій відміні можливі симптоми відміни: у метааналізі 79 досліджень хоча б один такий симптом мали 31% людей після антидепресантів і 17% після плацебо, тяжкі 2,8%^[28]. Тому дозу знижують поступово, за схемою лікаря.

Додаткові методи

Окрім основних підходів, існують додаткові або так звані «природні» способи впливу на депресивний стан. Вони можуть слугувати допоміжними заходами, але не повинні замінювати професійну допомогу, особливо при тяжкій депресії.

Часто згадують звіробій, ромашку, лаванду, женьшень. Найбільше доказів має звіробій: кокранівський огляд 29 досліджень з 5489 учасниками показав, що його екстракти при легкій і помірній депресії діють краще за плацебо і приблизно так само, як стандартні антидепресанти^[29]. Проте NICE радить лікарям не призначати його, бо сила препаратів різниться, а взаємодії з ліками бувають серйозними^[8]: звіробій послаблює дію гормональних контрацептивів і багатьох інших препаратів, а разом з антидепресантами може спричинити серотоніновий синдром. Для інших трав Європейське агентство з лікарських засобів (EMA) депресію серед показань не наводить: олію лаванди традиційно застосовують при легких проявах стресу, виснаження і для кращого сну^[30], женьшень при втомі й слабкості^[31], ромашку при проблемах із травленням, у горлі та на шкірі^[32]. Більшість інших рослинних засобів і добавок від депресії вивчено значно гірше, ніж звіробій.

Деякі люди приймають добавки, як-от S-аденозилметіонін (МНН адеметіонін) або 5-гідрокситриптофан, з якого в організмі утворюється серотонін. Кокранівський огляд 8 досліджень з 934 учасниками не знайшов переконливої різниці між S-аденозилметіоніном і плацебо, а якість доказів була дуже низькою^[33]. Щодо 5-гідрокситриптофану зі 108 знайдених досліджень достатньої якості виявилося лише 2 з 64 пацієнтами; автори огляду не радять широко застосовувати його, доки не вивчено ефективність і безпеку^[34]. Перед будь-якою добавкою, особливо разом з антидепресантами, краще порадитися з лікарем або фармацевтом.

Харчування теж пов'язане з настроєм. В огляді спостережних досліджень люди, які найбільше дотримувалися середземноморської дієти, мали на третину нижчий ризик депресії (відносний ризик 0,67)^[35]. Корисно вживати:

• фрукти та овочі
• жирну рибу, багату на омега-3 жирні кислоти
• оливкову олію
• цільнозернові продукти
• білкові страви без надлишку насичених жирів.

У рандомізованому дослідженні 67 дорослих із великою депресією, які вже лікувалися, перехід на здоровіший раціон за 12 тижнів привів до ремісії 32,3% учасників, а в групі соціальної підтримки 8%^[36]. Дослідження було невеликим, тож раціон розглядають як доповнення до лікування. Капсули омега-3 у кокранівському огляді 35 досліджень дали лише невеликий ефект, який навряд чи помітний для самої людини^[37].

Регулярні фізичні навантаження є одним із найпростіших і водночас дієвих засобів. У мережевому метааналізі 218 досліджень з 14 170 учасниками симптоми депресії помірно зменшували ходьба або біг, йога, силові тренування, змішані аеробні вправи, тайцзі та цигун; що інтенсивніші заняття, то кращий результат, а силові тренування і йогу люди кидали найрідше^[38]. NICE пропонує при легшій депресії групові заняття з тренером: аеробні вправи помірної інтенсивності частіше ніж раз на тиждень протягом 10 тижнів^[8]. Найкраще підходить той вид активності, який приносить задоволення.

У випадках тяжкої депресії або депресії, резистентної до лікування (коли стандартні підходи не дають результату), лікар може рекомендувати методи стимуляції мозку. Електроконвульсивна терапія, яку в побуті називають «електрошоком», зовсім не схожа на сцени з фільмів: процедуру проводять під загальною анестезією. NICE радить розглянути її при тяжкій депресії, якщо потрібна швидка дія (наприклад, людина відмовляється від їжі й пиття), якщо інші методи не допомогли або якщо вона вже допомагала людині раніше; серед ризиків називають проблеми з пам'яттю, особливо в літніх людей^[8]. За метааналізом, у короткостроковій перспективі електроконвульсивна терапія ефективніша за медикаменти^[39]. Транскраніальна магнітна стимуляція діє на певні ділянки мозку магнітними імпульсами без анестезії; український протокол зараховує її до варіантів нейростимуляції, коли ліки не дають достатнього результату^[7].

Коротко: спорт, раціон і сон підсилюють лікування і допомагають при легкій депресії, але помірну й тяжку депресію лікують психотерапією та ліками, а «натуральні» засоби можуть небезпечно взаємодіяти з ними.

Діагностика депресії

Щоб діагностувати депресію, звертаються до сімейного лікаря, лікаря-психіатра або лікаря-психотерапевта. Фахівець розпитує про симптоми, їхню тривалість і вплив на життя. Важливо пройти медичне обстеження, бо інші хвороби або гормональні порушення можуть імітувати депресію. За українським протоколом, на первинній ланці спершу ставлять два короткі запитання опитувальника PHQ-2, а якщо хоча б на одне відповідь «так», переходять до повного PHQ-9^[7]. Для оцінки тяжкості стану використовують і інші шкали:

• Шкала депресії Гамільтона (HAM-D). Базова версія складається з 17 пунктів^[7], її заповнює фахівець під час розмови з пацієнтом.
• Шкала депресії Бека (BDI). Опитувальник, який людина заповнює сама; він допомагає оцінити емоційні, когнітивні й фізичні симптоми та визначити тяжкість депресії.
• Опитувальник здоров'я пацієнта (PHQ-9). Дев'ять запитань про останні два тижні. Сума 10 балів і більше виявляла велику депресію з чутливістю і специфічністю 88%, а 5, 10, 15 і 20 балів відповідають легкій, помірній, помірно тяжкій і тяжкій депресії^[40].

Шкали не ставлять діагноз самі по собі, але разом із клінічною розмовою допомагають точно оцінити стан і скласти план лікування. Якщо пригніченість триває понад два тижні, не варто відкладати візит до лікаря: що раніше розпочате лікування, то швидше вдається вплинути на симптоми.