Хронічне обструктивне захворювання легень (ХОЗЛ)

У 2019 році на цю хворобу легень, за оцінками, хворіли близько 392 мільйонів людей віком 30–79 років, тобто приблизно кожен десятий у цьому віці^[1]. У 2023 році вона забрала 3,4 мільйона життів і посіла третє місце серед причин смерті у світі^[2]. Багато хто роками не знає про свій діагноз: ранковий кашель із мокротинням списують на «бронхіт курця», а задишку на вік. Тим часом недуга може довго розвиватися майже непомітно, і коли симптоми стають очевидними, функція легень уже помітно знижена.

Що таке «хронічне обструктивне захворювання легень»

Хронічне обструктивне захворювання легень є спільною назвою для стану, при якому ушкоджені дихальні шляхи та легенева тканина: сюди належать емфізема і хронічний бронхіт^[3]. Слово «обструктивне» означає, що повітрю щось заважає виходити з легень. У побуті хворобу часто називають «бронхітом курця», але ця назва вводить в оману: йдеться про стійке звуження дихальних шляхів, і хворіють на нього також люди, які ніколи не курили. Зміни в легенях при цій хворобі не зникають, і з роками вона, як правило, прогресує, хоча лікування може сповільнити цей процес^[3].

При цій хворобі в легенях відбувається кілька процесів, які змінюють їхню роботу:

• Зниження еластичності дихальних шляхів та альвеол: легені гірше розтягуються і спадаються, тому частина повітря залишається в них після видиху.
• Хронічне запалення і звуження дихальних шляхів: стінки бронхів потовщуються, і просвіт для повітря стає вужчим.
• Поява густого слизу: слиз накопичується в дихальних шляхах і ще більше утруднює дихання.
• Руйнування стінок між альвеолами: альвеоли зливаються в більші порожнини, і площа, через яку кисень переходить у кров, а вуглекислий газ виходить із неї, зменшується.

Ці зміни дають основні симптоми: задишку, тривалий кашель, хрипи та швидку втомлюваність. Відновити зруйновану тканину неможливо, але своєчасне лікування і зміна способу життя сповільнюють перебіг хвороби й поліпшують самопочуття.

Типи хронічного обструктивного захворювання легень

Під цією назвою об'єднують емфізему та хронічний бронхіт. Вони часто поєднуються, але кожен має свої особливості. У людини можуть переважати ознаки одного з них або бути змішані прояви обох. В обох випадках повітря гірше проходить дихальними шляхами, і людині важче дихати на повні груди.

Емфізема

Емфізема є станом, за якого руйнуються стінки альвеол. Альвеоли є мікроскопічними повітряними мішечками в легенях, через які кисень потрапляє в кров, а вуглекислий газ виходить із неї. Коли їхні стінки зникають, кілька альвеол зливаються в одну велику порожнину. Площа для обміну газів зменшується, а повітря затримується в легенях.

Найчастішим симптомом емфіземи є задишка. Спочатку вона з'являється під час фізичних зусиль і з часом посилюється. Через неповний видих у легенях після кожного вдиху залишається дедалі більше повітря, і з'являється відчуття, що його не вистачає.

Хронічний бронхіт

Про хронічний бронхіт говорять тоді, коли кашель із мокротинням (у побуті кажуть «харкотиння») триває щонайменше три місяці на рік два роки поспіль. Цей стан пов'язаний із тривалим запаленням бронхів: їхня слизова оболонка потовщується, а залози виробляють надмірну кількість слизу. Сам по собі такий кашель ще не означає хронічного обструктивного захворювання легень: діагноз ставлять лише тоді, коли спірометрія показує стійке звуження бронхів^[4].

Слиз накопичується в дихальних шляхах і заважає повітрю проходити. Найхарактернішим симптомом є вологий (продуктивний) кашель, особливо вранці, після сну. Люди настільки звикають до нього, що не вважають його проявом хвороби, поки не з'являється виражена задишка.

Коротко: у багатьох людей із цією хворобою є ознаки і емфіземи, і хронічного бронхіту. Лікування підбирають за тим, який компонент переважає і які симптоми турбують найбільше.

Симптоми та загострення

Симптоми з'являються поступово. Спершу вони ледь помітні, але з часом стають частішими й сильнішими. Найпоширеніші прояви: задишка, тривалий кашель, іноді з мокротинням, і втома^[2].

До основних симптомів належать:

• Задишка: спочатку під час фізичних навантажень, згодом навіть у спокої; люди описують її словами «не вистачає повітря» або «задуха».
• Хронічний кашель: триває місяцями або роками, зазвичай із мокротинням.
• Кашель із мокротинням: характерний для хронічного бронхіту; якщо триває щонайменше три місяці на рік два роки поспіль, це один із критеріїв цього діагнозу.
• Хрипи або свистяче дихання: особливо під час видиху.
• Зміна форми грудної клітки: вона може ставати округлішою, бочкоподібною^[5].
• Синюшний відтінок губ або нігтів (ціаноз): пов'язаний із низьким рівнем кисню в крові.
• Утруднене глибоке дихання: людині важко зробити повноцінний вдих або видих.
• Часті інфекції грудної клітки: застуда легко «спускається» в бронхи^[3].

Читайте:

Як полегшити свистяче дихання у домашніх умовах

Як полегшити свистяче дихання вдома: чому в грудях свистить, які симптоми супроводжують свист, що можуть дати...

Загострення

Періодично стан різко погіршується, і це називають загостренням. Посилюється задишка, мокротиння стає більше або змінюється його вигляд (колір, в'язкість, запах). Можуть з'являтися й нові симптоми, яких раніше не було.

Загострення бувають легкими й тяжкими. Тяжкі призводять до дихальної недостатності й потребують госпіталізації. Часті загострення свідчать про активний перебіг хвороби й погіршують прогноз, тому лікар завжди питає, скільки їх було за останній рік. За звітом GOLD 2026 (міжнародної ініціативи, яка щороку оновлює рекомендації щодо цієї хвороби), навіть одне помірне загострення підвищує ризик наступних і є приводом переглянути лікування^[6]. Протягом 30 днів після нього зростає й ризик серцевих подій: аритмії, інсульту, інфаркту, серцевої недостатності^[7].

Найчастіше загострення спричиняють респіраторні інфекції, а також дим і хімічні речовини в повітрі. Іноді причину встановити не вдається.

Причини та фактори ризику

Хвороба зазвичай розвивається внаслідок тривалого вдихання речовин, які пошкоджують легені та дихальні шляхи. Найчастіше це тютюновий дим, але свою роль відіграють і забруднене повітря, умови праці та спадкові порушення. Ушкодження легень при цьому накопичується повільно і назавжди.

Основні причини

У країнах із високим рівнем доходу куріння спричиняє понад 70% випадків, а в країнах із низьким і середнім доходом 30–40%, бо там велику роль відіграє дим від печей і відкритого вогню в оселі^[2]. Ось ключові чинники:

• Активне куріння: головна причина ушкодження дихальних шляхів і легеневої тканини.
• Пасивне куріння: регулярне вдихання чужого диму також підвищує ризик.
• Забруднення повітря: тривале вдихання токсичних речовин поблизу джерел викидів, а також дим від твердого палива вдома, коли готують або опалюють на дровах, вугіллі чи гною без нормальної витяжки^[2].
• Пил, пари і хімікати на робочому місці: стосується шахтарів, будівельників, фарбувальників, працівників хімічної промисловості тощо.
• Дефіцит альфа-1-антитрипсину: спадкове порушення, при якому організм виробляє замало білка, що захищає легені від ушкодження. У таких людей хвороба може розвинутися навіть без куріння і в молодому віці^[5].

Читайте:

Чи шкідливе куріння люльки

Люльку вважають безпечнішою за сигарети, бо її дим рідко вдихають. Що кажуть дослідження про нікотин, рак, лег...

Фактори, що підвищують ризик

Існують чинники, які самі по собі хворобу не спричиняють, але роблять її появу ймовірнішою або пришвидшують перебіг:

• Вік: хвороба здебільшого вражає людей середнього й старшого віку, ризик помітно вищий після 65 років, коли функція легень природно знижується^[5].
• Часті інфекції дихальних шляхів у дитинстві: вони, як і недорозвинення легень ще до народження, зменшують запас легеневої функції в дорослому віці^[7].
• Робота в умовах, де багато пилу, диму або парів: навіть без явних симптомів тривалий контакт зі шкідливими речовинами поступово пошкоджує легені.
• Стать: за даними метааналізу 11 досліджень, у жінок, які курять, з віком функція легень знижується швидше, ніж у чоловіків, які курять^[8].

Спадковість змінити неможливо, але більшість інших чинників піддається контролю. Якщо зменшити контакт із ними, це допоможе запобігти хворобі, а за наявного діагнозу сповільнить її розвиток.

Ускладнення

З часом легені працюють усе гірше: тіло отримує менше кисню, а вуглекислий газ затримується. Це відбивається на роботі серця, кровообігу і загальному самопочутті.

Найчастіші ускладнення:

• Пневмонія: ослаблені легені гірше протистоять бактеріям і вірусам, а запалення легень у таких людей перебігає тяжче.
• Низький рівень кисню в крові (гіпоксемія): легені не можуть доставити тканинам достатньо кисню, тому з'являються втома, запаморочення, синюшність губ і пальців.
• Високий рівень вуглекислого газу (гіперкапнія): видих неповний, і вуглекислий газ накопичується в крові, що спричиняє сонливість, сплутаність свідомості або головний біль.
• Дихальна недостатність: легені не можуть забезпечити організм потрібною кількістю кисню навіть у спокої. Може знадобитися постійна киснева терапія або апарат для підтримки дихання.
• Легенева гіпертензія: підвищення тиску в судинах легень, яке з часом перевантажує серце.
• Правобічна серцева недостатність (легеневе серце): правий шлуночок серця не витримує постійного опору легеневих судин і слабне. З'являються набряки на ногах, відчуття важкості в правому підребер'ї, прискорене серцебиття.
• Пневмоторакс: у побуті кажуть «лопнула легеня», хоча точніше так: повітря через пошкоджену тканину виходить у плевральну порожнину, і легеня спадається. Це стан, який потребує термінової допомоги^[5].
• Вторинний еритроцитоз (поліцитемія): у відповідь на хронічну нестачу кисню кістковий мозок виробляє більше еритроцитів. Кров стає густішою (те, що в побуті називають «густою кров'ю»), і ризик тромбів зростає.

Хвороба також підвищує ризик раку легенів^[9]. Ускладнення розвиваються поступово й частіше там, де хворобу не контролюють, тому навіть незначні зміни в самопочутті варто обговорити з лікарем.

Як діагностують хворобу

Діагностика не обмежується прослуховуванням легень і розпитуванням. Щоб з'ясувати, як працюють легені, чи є порушення дихання і що їх спричиняє, лікарі використовують кілька обстежень. Британські настанови NICE NG115 і звіт GOLD вимагають підтвердити діагноз спірометрією^[10]. Національна служба охорони здоров'я Великої Британії (NHS) радить звернутися до лікаря з тривалим кашлем чи задишкою особливо тим, кому понад 35 років і хто курить або курив^[3].

Що запитає лікар

На прийомі можуть прозвучати запитання, які на перший погляд не пов'язані з диханням, але допомагають зібрати повну картину:

• Чи курили ви або курите зараз?
• Чи доводилося вам довго жити або працювати в місцях із пилом, димом чи хімічними випарами?
• Чи часто у вас були бронхіти або легеневі інфекції в минулому?
• Чи відчуваєте задишку під час ходьби або навіть у спокої?
• Скільки часу триває кашель? Чи відходить мокротиння?
• Чи хворів хтось у родині на хронічні хвороби легень?

Обстеження, які можуть знадобитися

Щоб підтвердити або виключити діагноз, використовують кілька видів обстежень:

• Спірометрія: основний тест: людина робить глибокий вдих, а потім якомога сильніше й швидше видихає в трубку. Прилад вимірює, скільки повітря вміщують легені й наскільки швидко воно виходить.
• Інші дихальні тести: іноді потрібні додаткові вимірювання об'єму легень або здатності передавати кисень у кров.
• Пульсоксиметрія: невеликий датчик на пальці показує насичення крові киснем; у побуті це називають «виміряти сатурацію».
• Рентгенографія або комп'ютерна томографія (КТ) грудної клітки: показують зміни в структурі легень і допомагають виключити інші причини задишки, наприклад пухлини чи хвороби серця.
• Аналіз газів артеріальної крові: кров беруть з артерії (зазвичай на зап'ясті), щоб точно визначити рівень кисню й вуглекислого газу. Це потрібно на пізніших стадіях або при тяжких симптомах.
• Генетичне тестування: якщо є підозра на спадкову причину, наприклад дефіцит альфа-1-антитрипсину, призначають спеціальний аналіз крові.
• Електрокардіограма (ЕКГ): допомагає перевірити, чи не пов'язана задишка із серцевою недостатністю або порушенням ритму серця.
• Загальний аналіз крові: кількість еозинофілів (різновиду лейкоцитів) допомагає вирішити, чи потрібні інгаляційні глюкокортикостероїди і, в разі частих загострень, біологічні препарати^[4].

Що показує спірометрія

Спірометрію роблять до і після вдихання бронхолітика (препарату, що розширює бронхи). Лікар дивиться на кілька показників:

• ОФВ₁ (об'єм форсованого видиху за першу секунду): скільки повітря людина видихає за першу секунду після глибокого вдиху; саме за ним визначають ступінь тяжкості.
• Форсована життєва ємність легень: увесь об'єм повітря, який вдається видихнути за одну спробу.
• Співвідношення цих двох показників: якщо після бронхолітика воно менше 0,7, тобто за першу секунду виходить менш ніж 70% повітря, звуження бронхів підтверджено^[4].
• Реакція на бронхолітик: при цій хворобі звуження після ліків зберігається; якщо воно значною мірою зникає, лікар думає також про бронхіальну астму, яка лікується інакше.

Крім цього, лікар враховує, як часто трапляються загострення і як симптоми впливають на повсякденне життя. Від цього залежить вибір лікування.

Ступені тяжкості

Після підтвердження діагнозу лікар оцінює, наскільки сильно уражені легені. За показником першої секунди видиху, вираженим у відсотках від норми для віку, статі та зросту, виділяють чотири ступені^[5]:

• Ступінь 1 (легкий): 80% від очікуваного або більше. Симптоми можуть бути майже непомітними або з'являтися лише при значному навантаженні.
• Ступінь 2 (помірний): від 50% до 79%. Задишка з'являється під час звичайних щоденних справ, можлива втома.
• Ступінь 3 (тяжкий): від 30% до 49%. Дихання значно обмежене, загострення часті.
• Ступінь 4 (дуже тяжкий): менше 30%. Стан загрожує життю, людина потребує постійного медичного нагляду, іноді кисневої терапії вдома або в лікарні.

Оцінка симптомів і ризику загострень

Показник спірометрії не є єдиним критерієм. Лікар також враховує, як людина почувається в повсякденні та як часто в неї трапляються загострення. Для цього використовують групи A, B і E:

• Група A: симптоми легкі, загострення рідкісні або їх немає.
• Група B: симптоми виразніші, наприклад задишка заважає активності, але загострень мало.
• Група E: високий ризик загострень, зокрема таких, що потребують госпіталізації, навіть якщо спірометрія виглядає відносно непогано.

Обидва підходи використовують разом. У людини може бути 3-й ступінь за спірометрією, але група A, якщо симптоми незначні й загострень майже не буває. А людина з 2-м ступенем може належати до групи E, якщо часто потрапляє до лікарні.

Коротко: ступінь показує, наскільки ушкоджені легені, а група показує, як хвороба поводиться в житті. Початкові ліки за рекомендаціями GOLD підбирають саме за групою.

Така оцінка дає змогу індивідуалізувати лікування: обрати препарати, інтенсивність підтримки, реабілітацію та профілактику. Навіть при високому ступені тяжкості послідовні дії помітно полегшують життя.

Лікування ХОЗЛ

Повністю вилікувати хворобу неможливо, але правильне лікування зменшує симптоми, полегшує дихання і сповільнює її розвиток^[2]. Лікар складає план з огляду на симптоми, ступінь і частоту загострень. Мета проста: щоб людина могла жити активніше, рідше мала загострення і не потрапляла до лікарні.

Базові напрями лікування

Зазвичай поєднують кілька підходів одночасно:

• Відмова від куріння: найдієвіший спосіб не дати хворобі прогресувати^[11]. У великому дослідженні Lung Health Study у тих, хто кинув курити, функція легень за рік після цього навіть трохи покращилася, а далі знижувалася вдвічі повільніше, ніж у тих, хто курив далі, приблизно як у людей, що ніколи не курили^[12].
• Інгаляційні препарати: основою лікування є бронхолітики (бронходилататори), що розширюють дихальні шляхи^[2]. Препарати короткої дії швидко знімають задишку, тривалої дії приймають щодня. За рекомендаціями GOLD людям із групи A зазвичай достатньо одного бронхолітика тривалої дії, у групах B і E починають із поєднання двох; інгаляційні глюкокортикостероїди додають до них, коли загострення часті й в аналізі крові багато еозинофілів^[4].
• Легенева реабілітація: програма з фізичних вправ, дихальних технік і навчання, як поводитися при симптомах. Зазвичай це щонайменше два групові заняття на тиждень упродовж мінімум 6 тижнів^[11]. За кокранівським оглядом 65 досліджень, реабілітація зменшує задишку і втому, покращує емоційний стан, а дистанція, яку людина проходить за 6 хвилин, зростає в середньому на 44 метри^[13].
• Киснева терапія: якщо рівень кисню в крові стабільно низький, призначають тривалу оксигенотерапію, щонайменше 15 годин на добу^[11]. Людям із помірним зниженням кисню вона, за даними великого рандомізованого дослідження, не продовжує життя і не зменшує госпіталізацій^[14]. Курити поряд із киснем небезпечно через ризик пожежі, тому настанови NICE не радять призначати кисень тим, хто продовжує курити^[10].
• Протизапальні ліки при загостреннях: короткий курс системних кортикостероїдів у таблетках або ін'єкціях. У дослідженні REDUCE п'ятиденний курс виявився не гіршим за чотирнадцятиденний^[15].
• Антибіотики: якщо є ознаки бактеріальної інфекції (мокротиння змінює колір, підвищується температура), лікар може призначити антибіотик з огляду на тяжкість стану^[10].
• Муколітики: засоби, що розріджують мокротиння, наприклад карбоцистеїн або ацетилцистеїн, допомагають його відкашлювати^[11].

Інші методи підтримки

Якщо базова терапія не допомагає або стан дуже тяжкий, розглядають інші варіанти:

• Неінвазивна вентиляція легень: апарат через маску на носі чи обличчі допомагає легеням рухати повітря, найчастіше під час тяжкого загострення в лікарні, іноді вночі вдома^[11].
• Зменшення об'єму легень: малоінвазивна процедура (встановлення клапанів у бронхи) або операція, щоб вимкнути чи видалити найбільш ушкоджену частину легені, де повітря застоюється, і дати здоровішим ділянкам працювати краще^[11].
• Біологічні препарати: людям, у яких загострення повторюються попри потрійну інгаляційну терапію і в крові багато еозинофілів, звіт GOLD 2026 радить розглянути дупілумаб або меполізумаб^[7]. У дослідженні BOREAS дупілумаб зменшив частоту помірних і тяжких загострень на 30%^[16].
• Трансплантація легень: велика операція зі значними ризиками, доступна лише невеликій частині хворих^[11].
• Участь у клінічних дослідженнях: іноді людині пропонують випробування нових методів лікування, якщо вони потенційно корисні й безпечні.

Найкращий результат дає поєднання ліків, зміни способу життя і регулярного медичного нагляду. Самолікування при цій хворобі неефективне й небезпечне.

Життя з хронічною хворобою легень

Ліки й візити до лікаря становлять лише частину життя з цією хворобою. Решта складається зі щоденної уваги до себе: дихання, харчування, рух, настрій. Хвороба не минає, але багато що можна зробити, щоб дихати легше й жити повніше.

Як підтримувати себе щодня

Стан можна стабілізувати, якщо уникати тригерів і дотримуватися кількох простих звичок. Вони не лікують хворобу, але зменшують симптоми і ризик загострень.

• Уникайте подразників: тютюновий дим, пил, дим від грубки чи багаття, різкі запахи та хімічні випари погіршують дихання.
• Приймайте ліки регулярно: підтримувальне лікування використовують щодня, навіть коли почуваєтеся добре.
• Стежте за запасом препаратів: не допускайте, щоб закінчувалися інгалятори або інші потрібні засоби.
• Користуйтеся інгалятором правильно: від техніки залежить, скільки ліків потрапить у бронхи. Настанови NICE вимагають перевіряти й виправляти техніку інгаляції^[10], тож попросіть лікаря чи медсестру подивитися, як ви користуєтеся своїм «балончиком».

Фізична активність і харчування

Рух у цій ситуації допомагає. Вправи, підібрані фахівцем, тренують м'язи, зокрема ті, що беруть участь у диханні. Великі навантаження не потрібні: регулярна помірна активність, наприклад ходьба або легка розтяжка, дає відчутну користь. Навіть короткі рухові перерви кілька разів на день полегшують дихання.

Харчування також має значення. Люди з тяжкою хворобою легень іноді худнуть через утому під час їжі або поганий апетит, а організму потрібна енергія, щоб підтримувати дихання. Харчування має бути поживним, збалансованим і регулярним. У кокранівському огляді додаткове харчування допомагало набрати вагу й покращувало силу дихальних м'язів, особливо в людей з виснаженням^[17]. У таких випадках корисно порадитися з дієтологом.

Психологічний стан

Хронічні хвороби часто впливають на емоції. Постійна втома, задишка, обмеження у звичному ритмі життя можуть спричиняти дратівливість, тривогу і депресію. При цій хворобі тривога й депресія трапляються часто і пов'язані з частішими загостреннями^[18], тож лікувати їх так само важливо, як і легені. Допомагають розмови з близькими, підтримка психолога, групи взаємопідтримки, і не варто замикатися в собі.

Коли звертатися до лікаря або викликати швидку допомогу

Регулярні візити до лікаря є важливою частиною життя з цією хворобою. Але крім планових оглядів, є ситуації, коли зволікати не можна: зміни можуть бути ознакою загострення чи нових ускладнень.

Ознаки, що потребують консультації

Іноді симптоми погіршуються поступово, і люди звикають до них. Зверніться до лікаря, якщо з'являються такі ознаки^[5]:

• Задишка посилюється: ви швидше втомлюєтеся, не можете пройти ту саму відстань, що раніше, або важко дихаєте вночі.
• Зміни слизу: мокротиння стає жовто-зеленим або іржавим, з'являється різкий запах, його більше або воно густіше; окремо варто сказати лікарю, якщо в ньому є кров.
• Посилення кашлю або хрипів: кашель змінився або з'явилися нові звуки під час дихання.
• Набряки: припухлість щиколоток, стоп чи гомілок, яка не минає після відпочинку.
• Незрозуміле схуднення або збільшення ваги: без очевидної причини ці зміни можуть свідчити про порушення роботи легень чи серця.
• Сильна втома або запаморочення: якщо вони тривають понад добу.
• Підвищена температура або озноб: це може вказувати на інфекцію.
• Біль у горлі, закладеність носа або головний біль: ці симптоми здаються дрібницею, але для людей із хворобою легень можуть бути початком загострення.

Коли слід негайно звертатися до лікаря або до швидкої

Деякі симптоми можуть свідчити про тяжке загострення або небезпечний для життя стан^[5]:

• Раптові труднощі з диханням: дихати стає дуже важко, з відчуттям, ніби «не вистачає повітря».
• Температура 40 °C і вище: може бути ознакою тяжкої інфекції.
• Сплутаність свідомості, різка дезорієнтація, неспокій: особливо якщо людина говорить нечітко, повільно або дивно поводиться.
• Задишка в спокої: навіть без фізичних зусиль важко вдихнути.
• Почервоніння обличчя або синюшність губ і пальців: свідчить про порушення обміну кисню й вуглекислого газу.

У всіх цих випадках не чекайте: вчасний виклик швидкої може врятувати життя.

Профілактика ХОЗЛ

У більшості випадків цієї хвороби можна було б уникнути. Її основні причини добре відомі, і на багато з них можна вплинути. Якщо зменшити контакт із тим, що шкодить легеням, і вчасно захищатися від інфекцій, ризик захворіти або отримати ускладнення суттєво знижується.

Як запобігти розвитку хвороби

Головний крок у профілактиці полягає в тому, щоб уникати шкідливих впливів, а якщо повністю виключити їх неможливо, звести до мінімуму.

Основні дії, які знижують ризик:

• Відмова від куріння й вейпів: Всесвітня організація охорони здоров'я називає це найважливішим кроком^[2]. Уникайте й пасивного куріння. У дослідженні з 14,5 року спостереження за курцями з початковим звуженням бронхів програма допомоги з відмовою від куріння знизила загальну смертність, хоча кинути вдалося меншості учасників^[19].
• Захист органів дихання: якщо робота пов'язана з пилом, парами або хімічними речовинами, обов'язково використовуйте засоби індивідуального захисту (респіратори, витяжки тощо).
• Контроль якості повітря вдома: провітрюйте приміщення, за потреби використовуйте очищувачі повітря, уникайте різких хімічних запахів, а пічне опалення й готування на вогні не повинні димити в кімнату.

Запобігання інфекціям

Люди з цією хворобою особливо вразливі до інфекцій дихальних шляхів: навіть легка застуда може спричинити тяжке загострення. Тому профілактика інфекцій є окремою частиною захисту легень.

Щоб знизити ризик інфекцій:

• Пройдіть рекомендовані щеплення: рекомендації GOLD передбачають вакцинацію проти грипу, COVID-19, пневмококової і респіраторно-синцитіальної вірусної інфекції, а також проти кашлюку (якщо людина не щеплювалася в підлітковому віці) й оперізувального герпесу^[4]. Щеплення від грипу, за кокранівським оглядом, зменшує кількість загострень^[20].
• Мийте руки: особливо після перебування в громадських місцях, перед їжею та після повернення додому.
• Дезінфікуйте поверхні: особливо в сезон застуд і грипу; регулярно протирайте телефони, дверні ручки, столи.
• Носіть маску в людних місцях: особливо коли зростає кількість вірусних захворювань або поруч є хворі.
• Уникайте натовпу: під час епідемічних підйомів краще рідше бувати в місцях скупчення людей, особливо в закритих приміщеннях.

Профілактика не дає миттєвого результату, але працює на перспективу: прості щоденні дії допомагають зберегти функцію легень. На спадковість вплинути неможливо, а на більшість інших чинників можна.