Анорексія нервова: харчовий розлад

У 1873 році двоє лікарів, британець Вільям Галл і француз Ернест Ласег, незалежно один від одного описали молодих пацієнток, які виснажували себе голодом без жодної фізичної хвороби. Хто з них був першим, історики сперечаються досі, але сам розлад відтоді має назву «анорексія нервова»^[1]. Слово «анорексія» означає «відсутність апетиту», хоча насправді апетит при цьому розладі часто зберігається. Людина обмежує їжу через страх набрати вагу, а не тому, що не хоче їсти.

Цей розлад трапляється в 0,9–4% жінок і приблизно в 0,3% чоловіків^[2]. Найчастіше хворіють молоді жінки, а розлад зазвичай починається в середині підліткового віку, проте захворіти може людина будь-якого віку й статі^[3].

Що таке анорексія нервова

При анорексії нервовій людина різко уникає їжі або обмежує її через спотворене сприйняття себе чи інтенсивний страх набрати вагу^[4]. Важлива деталь полягає в тому, що для самої людини таке обмеження часто виглядає як дисципліна чи «здорове харчування». Через це вона може довго не помічати, що контроль перетворився на хворобу.

Розрізняють обмежувальний тип, коли людина переважно обмежує їжу, і тип із переїданням та очищенням, коли трапляються епізоди переїдання, а потім блювання чи прийом проносних^[4]. Анорексія нервова належить до ширшої групи розладів харчової поведінки, поряд з булімією та іншими^[5]. Ці типи не застиглі. У дослідженні, де жінок з анорексією спостерігали 7 років, більш як половина з часом переходила з одного типу в інший, а третина на певному етапі відповідала критеріям булімії, хоча згодом часто знову поверталася до анорексії^[6].

Окремо описують атипову анорексію нервову. Людина з нею суттєво схудла, але її вага не опустилася нижче норми^[7]. Систематичний огляд 24 досліджень показав, що психологічні симптоми й фізичні ускладнення при атиповій анорексії загалом схожі на класичну форму^[8]. Тобто нормальна вага не означає, що все гаразд.

Як вона проявляється

Симптоми анорексії зачіпають і поведінку, і тіло. До поведінкових ознак належать дуже обмежене харчування, пропускання прийомів їжі, інтенсивні й надмірні тренування, невпинне прагнення до худорлявості, сильний страх набрати вагу та переконання, що ти «товстий», навіть за нормальної чи низької ваги^[4][3].

Насторожувати мають і менш помітні звички^[9]:

• Нав'язливий контроль харчування: людина постійно думає про їжу, ретельно рахує калорії й уникає всього, що вважає «жирним»^[3].
• Засоби без медичних показань: проносні, сечогінні чи препарати для пригнічення апетиту^[9].
• Походи в туалет одразу після їжі: за ними часто стоїть викликане блювання^[9].
• Компульсивні тренування: людина тренується постійно, навіть у негоду, з травмою чи за щільного графіка^[9].

Тіло реагує на нестачу енергії по-своєму: з'являються запаморочення, випадіння волосся, сухість шкіри, у жінок зникають менструації^[3]. У дітей і підлітків тривожним сигналом є вага чи зріст, нижчі за очікувані для віку^[3].

Симптоми недоїдання

Коли організм довго недоотримує їжу, з'являються ознаки виснаження:

• Аритмія та низький артеріальний тиск^[3]
• Запаморочення^[3]
• Постійне відчуття холоду: людина вдягає кілька шарів одягу, щоб зігрітися^[9]
• Слабкість і постійна втома^[3]
• Випадіння волосся та суха шкіра^[3]
• Порушення менструального циклу аж до зникнення менструацій^[3]
• Набряки щиколоток, стоп і ніг^[3]

Чому виникає анорексія

Точна причина анорексії невідома^[3]. Проте зрозуміло, що вона виникає на перетині біології, психології та середовища.

Біологічна складова значна. За дослідженнями близнюків, спадковість анорексії становить 50–60%. Великий генетичний аналіз, що охопив майже 17 тисяч людей з анорексією, знайшов вісім ділянок ДНК, пов'язаних із ризиком. Генетичні зв'язки виявилися як із психічними розладами, так і з обміном речовин, тому автори запропонували розглядати анорексію як «метаболічно-психіатричний» розлад^[2].

До психологічних і соціальних чинників належать випадки розладів харчової поведінки в родині, критика ваги чи зовнішності, перфекціонізм, тривожність, низька самооцінка та досвід насильства^[3]. Ставлення до ваги, форми тіла й їжі відіграє центральну роль і у виникненні, і в підтриманні розладу^[5].

Читайте:

Що варто знати про розлади харчової поведінки

Розлади харчової поведінки: що це таке, які вони бувають, як розпізнати перші ознаки в себе чи близької людини...

Чим небезпечна анорексія

Тривала нестача енергії поступово виснажує організм. З часом розвиваються стоншення кісток аж до остеопорозу, атрофія й слабкість м'язів, ушкодження серця, мозку та відмова кількох органів^[4].

При тривалому перебігу страждають майже всі системи організму:

• Серце: брадикардія й аритмії через порушення електролітів, які можуть загрожувати життю^[10]. Систематичний огляд 19 досліджень за участю дітей і підлітків з анорексією у 15 з них виявив зменшення маси лівого шлуночка^[11].
• Кістки: остеопенія та остеопороз на тлі гормональних порушень, зокрема нестачі естрогенів, через що кістки стають ламкими^[10].
• М'язи: атрофія й слабкість, втрата м'язової та жирової тканини^[9].
• Нирки й печінка: зневоднення та електролітні зсуви можуть призвести до ниркової недостатності^[10], а помірне підвищення печінкових ферментів у людей з анорексією трапляється часто^[12].
• Репродуктивна система: зникнення менструацій (аменорея) і проблеми з фертильністю^[10][3].
• Ріст і дозрівання: у дітей і підлітків ріст може зупинитися, а статеве дозрівання затримується^[10].
• Психіка: анорексію часто супроводжують депресія, тривожні розлади, самоушкодження та обсесивно-компульсивний розлад^[13].

За смертністю анорексія нервова посідає одне з перших місць серед психічних розладів^[4]. Метааналіз 36 досліджень показав, що люди з анорексією помирають приблизно в 5,9 раза частіше, ніж їхні однолітки, а кожна п'ята смерть серед них є самогубством^[14]. Тому з людиною, яка має анорексію, важливо говорити і про їжу, і про її настрій та думки.

Небезпека існує й під час відновлення. Коли виснажений організм починає отримувати їжу, може розвинутися рефідинг-синдром (синдром відновленого харчування): різкі зміни рівня фосфору, калію, магнію та інших речовин, які бувають небезпечними для життя. Тому відновлення харчування при тяжкому виснаженні відбувається під медичним наглядом^[15].

Коротко: анорексія вражає кістки, м'язи, серце й мозок, має високу смертність, а відновлення харчування при тяжкому виснаженні потребує лікарського контролю.

Діагностика

Діагноз ставлять за трьома ключовими ознаками: обмеженням їжі, що призводить до суттєво низької для віку й зросту ваги, інтенсивним страхом набрати вагу та спотвореним сприйняттям власного тіла чи надмірною залежністю самооцінки від нього^[4]. Лікар розпитує про харчування, фізичні навантаження, засоби для схуднення й настрій, а також перевіряє, як розлад позначився на серці, кістках та інших органах.

Щоб оцінити, як виснаження позначилося на організмі, призначають обстеження^[9]:

• Загальний аналіз крові.
• Біохімічний аналіз крові: електроліти, білок, показники функції печінки й нирок.
• Аналізи на гормони щитоподібної залози: ТТГ, Т3 і Т4.
• Електрокардіограма (ЕКГ), щоб вчасно помітити небезпечні порушення ритму^[10].
• Загальний аналіз сечі.
• Денситометрія для оцінки щільності кісток. Настанови Національного інституту охорони здоров'я та досконалості допомоги Великої Британії (NICE) радять розглянути її після року недостатньої ваги в дітей і підлітків та після двох років у дорослих, а за болю в кістках чи повторних переломів раніше^[13].

Помітити проблему першим може будь-який лікар. Автори огляду в журналі Lancet радять усім медичним працівникам регулярно запитувати про харчові звички як частину загального огляду здоров'я^[5].

Лікування

Лікування поєднує кілька напрямів: психотерапію (індивідуальну, групову чи сімейну), медичний нагляд і консультації щодо харчування^[4]. Підхід залежить від віку. Для дітей і підлітків основою вважають сімейну терапію, у якій батьки активно допомагають дитині повернутися до нормального харчування. Дорослим пропонують когнітивно-поведінкову терапію або інші спеціалізовані види психотерапії^[3].

Настанови NICE називають такі види психотерапії^[13]:

• Сімейна терапія, сфокусована на анорексії: метод першого вибору для дітей і підлітків, зазвичай 18–20 сесій протягом року.
• Психотерапія для підлітків, сфокусована на анорексії: альтернатива, якщо сімейна терапія не підходить.
• Когнітивно-поведінкова терапія, сфокусована на розладі харчування: для дорослих, а також для підлітків, яким не допомогла сімейна терапія, зазвичай до 40 сесій за 40 тижнів.
• Модель лікування анорексії в дорослих MANTRA: індивідуальна терапія, розроблена в лікарні Модслі.
• Спеціалізоване підтримувальне клінічне ведення (SSCM): ще один варіант для дорослих.
• Фокальна психодинамічна терапія: для дорослих, яким попередні методи не підійшли або не допомогли.

Діалектичну поведінкову терапію, терапію прийняття та відповідальності чи міжособистісну терапію теж іноді застосовують, проте до рекомендацій NICE щодо анорексії вони не входять^[13].

Ліків, затверджених саме для лікування анорексії нервової, наразі немає^[4]. Препарати можуть знадобитися для супутніх станів, наприклад депресії чи тривожності, які часто супроводжують розлади харчової поведінки^[16].

При тяжкому виснаженні, небезпечних змінах в аналізах чи думках про самогубство лікування проводять у лікарні. Відновлення зазвичай займає тривалий час, і повернення ваги є лише частиною шляху: не менш важливо змінити ставлення до їжі й тіла^[5].

Коротко: основу лікування становить психотерапія (для підлітків сімейна), разом із медичним наглядом і відновленням харчування, а спеціальних ліків від анорексії немає.

Прогноз і профілактика

Анорексія може загрожувати життю, а рецидиви після лікування трапляються часто. Водночас жінки, у яких розлад почався в ранньому віці, мають більше шансів одужати повністю^[9]. Огляд досліджень XX століття показав, що серед людей, які пережили анорексію, в середньому менше половини одужали, третина мала покращення, а кожен п'ятий залишався хронічно хворим^[17].

Найбільше на перебіг впливають такі фактори:

• Тривалість хвороби: хронічний перебіг належить до несприятливих ознак^[17], а довша тривалість підвищує ризик рецидиву^[10].
• Вік на момент початку: молодший вік початку пов'язаний із дещо кращим результатом^[17].
• Супутні психічні стани: супутні психічні розлади підвищують ризик рецидиву^[10], а обсесивно-компульсивні риси особистості погіршують прогноз^[17].
• Очищення: блювання та зловживання проносними належать до несприятливих прогностичних ознак^[17].
• Вага наприкінці лікування: нижча вага чи менший відсоток жиру на момент завершення лікування підвищують ризик рецидиву^[10].

Часто анорексії передують поступові зміни в поведінці: людина зменшує порції, виключає продукти, довго сидить над таблицями калорій, ігнорує голод. Це ще не діагноз, але вже привід звернутися по допомогу. Не потрібно чекати, поки виконаються всі діагностичні критерії. NICE радить не вирішувати, чи пропонувати лікування, лише за індексом маси тіла чи тривалістю хвороби^[13], а що раніше людина отримає допомогу, то більші її шанси на одужання^[3].

Гарантованої профілактики немає, але знизити ризик можна, особливо в дітей і підлітків. Метааналіз 15 рандомізованих досліджень із 5080 учасниками показав, що програми, які формують критичне ставлення до ідеалу худорлявості (так звані дисонансні)^[18], програми здорового способу життя та програма підвищення самооцінки знижували ймовірність появи розладів харчової поведінки, тоді як суто інформаційні заняття такого ефекту не мали^[19].

Що може допомогти знизити ризик удома:

• Здоровий образ тіла: говорити з дітьми про різноманітність тіл і не пов'язувати успіх із зовнішністю.
• Критичне ставлення до «ідеалів» у медіа: вчитися розпізнавати ретуш, фільтри й нав'язані стандарти.
• Раннє реагування на зміни: не ігнорувати обмеження їжі, схуднення, постійний контроль чи тривогу щодо ваги.
• Спокійне ставлення до їжі: без поділу на «погану» й «хорошу», без дієт і без сорому за харчовий вибір.
• Навички емоційної регуляції: вчити дитину справлятися зі стресом і критикою без спроб контролювати тіло.

Як підтримати близьку людину

Якщо ви хвилюєтеся за когось, скажіть про це спокійно й без звинувачень і порадьте звернутися до лікаря^[3]. Краще не сперечатися про вагу чи порції, а говорити про її самопочуття, сили, настрій. Якщо ви помітили ознаки анорексії в себе, зверніться до сімейного лікаря чи психотерапевта, навіть якщо не впевнені.

Негайно звертайтеся по медичну допомогу (103 чи 112), якщо людина непритомніє, має сильну слабкість, перебої в роботі серця чи сплутаність свідомості. Якщо є думки про самогубство, телефонуйте на лінію психологічної підтримки Національної психологічної асоціації 0 800 100 102 (щодня 9:00–5:00) або «Ла Страда-Україна» 116 123^[20]. Скласти план безпеки можна разом із фахівцем.

Коротко: близькій людині допомагає спокійна розмова про самопочуття й порада звернутися до фахівця, а не суперечки про їжу та вагу.