Булімія: як розпізнати, що це більше ніж просто переїдання

Буває, що першим про булімію здогадується не родина і навіть не терапевт, а стоматолог. За даними систематичного огляду 31 дослідження, ерозію зубної емалі мають 54,4% людей із цим розладом^[1]. Вага при цьому часто залишається звичайною, людина ходить на роботу чи навчання, і ззовні все виглядає гаразд. Булімія належить до найбільш прихованих розладів харчової поведінки: вона роками може існувати в тіні, хоча своєчасна допомога дає добрі шанси на одужання^[2].

Що таке булімія і як вона проявляється

Нервова булімія (bulimia nervosa) за Міжнародною класифікацією хвороб 11-го перегляду (МКХ-11, код 6B81) є психічним розладом із групи розладів харчової поведінки. Її основа полягає в повторюваних нападах переїдання: у певний проміжок часу людина з'їдає помітно більше, ніж зазвичай, і відчуває, що не може зупинитися. Лікарі говорять про розлад, коли такі напади трапляються часто, наприклад раз на тиждень або частіше впродовж щонайменше місяця^[3]. Під час нападу людина втрачає контроль, а після нього приходять гостра провина, страх набрати вагу й сором за власну «слабкість».

Щоб «нейтралізувати» з'їдене, людина вдається до так званих компенсаторних дій, які в побуті називають «очищенням»: блювання, проносних чи сечогінних засобів, тривалого голодування або виснажливих тренувань^[2]. Ці дії дають короткочасне відчуття контролю, але лише поглиблюють проблему. Самооцінка людини при цьому дуже сильно залежить від того, як вона оцінює свою фігуру й вагу^[3].

Зовні булімія часто непомітна. Людина може мати звичайну вагу, виглядати здоровою і вести активне життя. Усередині ж вона перебуває в замкненому колі переїдання, тривоги, самоосуду й постійної боротьби з власним тілом. З часом це руйнує стосунки з їжею, позначається на настрої, самооцінці та якості життя загалом.

Причини розвитку булімії

Булімія не виникає раптово чи з однієї причини. Найчастіше вона розвивається під впливом кількох чинників: психологічних, біологічних і соціальних. Одним із ключових тригерів є емоційна нестабільність. Людина, яка переживає сильну тривогу, має низьку самооцінку або не справляється зі стресом, може почати переїдати, щоб заглушити внутрішню напругу. Потім з'являється бажання позбутися з'їденого, і цикл повторюється, щоразу закріплюючись.

Деякі особистісні риси також підвищують ризик. Наприклад, перфекціонізм, тобто прагнення бути ідеальним у всьому, зокрема у зовнішності. Такі люди схильні надто суворо контролювати свою вагу й поведінку, і цей контроль легко переходить у зриви.

Із біологічних чинників важать спадковість і схильність до імпульсивної поведінки. Близнюкові та сімейні дослідження стабільно показують, що генетичні чинники роблять помітний внесок у ризик булімії^[4]. Методами нейровізуалізації (сканування мозку) у людей з анорексією та булімією знаходять зміни в системі серотоніну, хімічного посередника, що впливає на настрій, апетит і відчуття насичення. Ці зміни зберігаються навіть після одужання, тож можуть бути рисою, яка робить людину вразливішою^[5].

Міф: булімія виникає через брак сили волі. Насправді: це психічний розлад, у розвитку якого беруть участь гени, особливості роботи мозку, психологічні риси й середовище^[4]. Докори та заклики «просто взяти себе в руки» не лікують. Вони тільки посилюють сором.

Велику роль відіграють соціальні й культурні стандарти. Ідеалізація худорлявості, образи з медіа, коментарі про фігуру формують враження, що природна вага є «неправильною». Люди починають сидіти на дієтах, жорстко обмежують себе, але довго так не витримують. Організм відповідає зривом, і це може стати початком булімії.

Фактори ризику

Деякі обставини та характеристики збільшують імовірність розвитку булімії. Вони не є прямими причинами, але створюють середовище, у якому ризик зростає.

• Жіноча стать. Жінки значно частіше за чоловіків мають розлади харчової поведінки, що пов'язують і з більшим соціальним тиском щодо зовнішності. Міф: булімія буває лише в дівчат-підлітків. Насправді: вона може статися з будь-ким^[2], а найвищий ризик розладів харчової поведінки припадає на вік 13–17 років і в дівчат, і в хлопців^[6].
• Спадковість. Якщо хтось у родині мав булімію чи інший розлад харчової поведінки, ризик для родичів вищий^[4].
• Психічні розлади. Тривожні розлади, депресія та біполярний розлад часто супроводжують або передують булімії, ускладнюючи її перебіг. У дослідженні серед підлітків тяжкі психологічні проблеми майже всемеро підвищували ризик появи розладу харчової поведінки незалежно від дієт^[7].
• Пережитий стрес або травма. Насильство, втрата близьких, емоційні потрясіння можуть бути пусковим механізмом розладу.
• Часті або суворі дієти. У трирічному дослідженні майже 2000 школярів дієти виявилися найсильнішим передвісником нових розладів харчової поведінки: дівчата, які дуже суворо обмежували себе в їжі, мали у 18 разів вищий ризик, ніж ті, хто не сидів на дієтах^[7].
• Соціальна ізоляція. Брак емоційної підтримки та стабільних стосунків із близькими підсилює вразливість до харчових порушень.
• Вживання психоактивних речовин. Алкоголь і наркотики знижують самоконтроль і часто супроводжують інші імпульсивні форми поведінки.

Ознаки булімії

Булімія часто залишається непоміченою навіть для близьких людей. Щоб вчасно помітити проблему, корисно знати типові ознаки, які проявляються і у фізичному стані, і в поведінці. Звернутися по допомогу варто навіть тоді, коли є лише частина з них^[2].

Фізичні симптоми

• Руйнування емалі зубів, підвищена чутливість зубів, карієс через регулярний контакт зі шлунковою кислотою^[1].
• Постійне подразнення або біль у горлі^[2].
• Збільшення слинних залоз, через яке обличчя здається набряклим з боків і під вухами^[2].
• Печія, здуття живота, біль у животі, закрепи або діарея^[2].
• Брак енергії, хронічна втома, загальна слабкість і погіршення сну^[2].
• Періодичне запаморочення, знижений артеріальний тиск, напади пришвидшеного серцебиття^[6].
• Відчуття холоду навіть у теплу погоду через погіршення кровообігу^[6].
• Порушення менструального циклу або повна відсутність менструацій (аменорея)^[2].
• Сухість шкіри, ламкість нігтів, випадіння волосся.
• Судоми, тремтіння, м'язова слабкість, перебої в роботі серця, що часто пов'язано з нестачею калію та інших солей^[8].

Поведінкові ознаки

• Періодичні напади переїдання: людина з'їдає дуже багато за короткий час, часто наодинці або потай^[2].
• Спроби позбутися з'їденого: блювання, проносні, сечогінні засоби або надмірні тренування після їжі.
• Часті походи до туалету одразу після їжі^[2].
• Запаси їжі в незвичних місцях, зникнення продуктів без пояснень.
• Хаотичний режим харчування: пропуски їжі, тривале голодування, а потім неконтрольоване споживання.
• Харчові ритуали: поділ їжі на «дозволену» і «заборонену», жорсткі правила щодо того, що й коли можна їсти.
• Прагнення сховати тіло: мішкуватий одяг навіть у теплу погоду, небажання перевдягатися при інших.
• Нав'язлива тривога щодо змін маси тіла, часте зважування, постійне розглядання себе в дзеркалі.
• Компульсивні заняття спортом, тренування до виснаження «за з'їдене».
• Відмова від спільних обідів, уникання їжі в присутності інших і подій, де буде частування^[2].
• Постійні переживання через фігуру, переконаність у «недосконалості» свого тіла навіть за звичайної ваги.
• Соціальна ізоляція, втрата інтересу до спілкування та улюблених занять.
• Різкі зміни настрою, дратівливість, напруження, тривога до або після їжі^[2].

Можливі ускладнення

Без лікування булімія поступово позначається на роботі всього організму, а іноді загрожує життю^[2]. Регулярне «очищення» порушує водно-сольовий баланс. Через нестачу калію або натрію в крові можуть виникати небезпечні для серця аритмії, судоми, а тривала нестача калію здатна пошкодити нирки аж до хронічної хвороби нирок^[8]. За метааналізом 36 досліджень, смертність при булімії майже вдвічі вища, ніж у ровесників без розладу^[9].

Міф: проносні та сечогінні допомагають позбутися з'їденого. Насправді: вони не зменшують засвоєння калорій і не допомагають схуднути^[6]. Організм втрачає переважно воду й електроліти, а кишківник страждає^[2]. Різко кидати такі засоби після тривалого вживання не радять: їх відміняють поступово, разом із лікарем^[6].

Фізичні ускладнення включають:

• Сильне пошкодження зубів: ерозія емалі, карієс, проблеми з яснами. У людей із булімією шанс ерозії більш як у 10 разів вищий, ніж у здорових^[1].
• Запалення стравоходу та його мікротравми. Кислота подразнює слизову оболонку горла й стравоходу^[2]. Часте блювання може спричинити синдром Меллорі-Вейсса, поздовжні надриви слизової на межі стравоходу й шлунка з кровотечею^[10]. Кров у блювотних масах потребує негайної медичної допомоги. Серед інших небезпек, якими загрожує штучно викликане блювання, є запалення глотки й потрапляння блювотних мас у дихальні шляхи^[11].
• Порушення з боку травної системи: здуття, біль у животі, закрепи, порушення роботи кишківника при тривалому вживанні проносних^[2].
• Подразнення горла, гортані та ротової порожнини. Кислота й травми слизової супроводжуються болем, запаленням і захриплістю голосу^[11].
• Ослаблення кісток. Булімія підвищує ймовірність остеопенії, тобто зниження щільності кісткової тканини^[2].

Психічні ускладнення

Булімія рідко обмежується лише харчовою поведінкою. Вона тісно переплетена з емоційним станом людини: високим рівнем тривоги, почуттям провини, пригніченістю. Розлад часто діагностують разом із депресією, панічним розладом або біполярним розладом. Можливе й зловживання алкоголем, заспокійливими чи іншими психоактивними речовинами.

У тяжких випадках з'являються суїцидальні думки, самоушкодження, втрата мотивації до життя. За метааналізом, спроби самогубства мала приблизно кожна п'ята людина з булімією (21%), частіше, ніж при анорексії^[12]. Відчуття безвиході, сорому й страху штовхає до ще глибшої ізоляції. Якщо з'явилися думки про смерть, допомагає розмова: лінія Національної психологічної асоціації України 0 800 100 102 працює щодня з 9:00 до 5:00 ранку^[13], цілодобово відповідає «Ла Страда-Україна»: 116 123 з мобільного або 0 800 500 335, для дітей і молоді 116 111 або 0 800 500 225^[14]. Якщо є безпосередня загроза життю, телефонуйте 112 або 103. Заздалегідь складений план безпеки допомагає пережити найважчі хвилини.

Як діагностують булімію

Діагностика булімії враховує і фізичний, і психологічний стан. Вона починається з розмови: сімейний лікар, психіатр чи психотерапевт розпитує про харчування, напади переїдання, компенсаторні дії, настрій і ставлення до тіла та ваги^[2]. Говорити про це буває дуже важко, тому на прийом можна взяти людину, якій довіряєте. Якщо вас зважують, можна попросити не називати результат^[2].

• Лабораторні дослідження. Аналізи крові та сечі показують зневоднення, нестачу електролітів, анемію чи порушення роботи внутрішніх органів. Водно-сольовий баланс перевіряють у всіх, хто вдається до блювання, проносних чи сечогінних^[6].
• Обстеження серця. Електрокардіограму (ЕКГ) призначають, коли є чинники ризику: часте «очищення», порушення електролітів, сповільнений пульс, низький тиск, м'язова слабкість, перебої в серці раніше^[6].
• Психологічна оцінка. Бесіди й опитувальники допомагають виявити депресію, тривогу, низьку самооцінку, викривлене сприйняття тіла. Скринінгові анкети не можуть бути єдиною підставою для діагнозу. Рішення про лікування не ухвалюють за одним показником, як-от індекс маси тіла^[6].

Іноді проводять додаткові обстеження, щоб виключити інші причини змін ваги чи проблем із травленням: якщо порушення електролітів не вдається пояснити, лікар шукає інше захворювання^[6]. Після оцінки людину скеровують до фахівця або команди, що спеціалізується на розладах харчової поведінки^[2].

Чим булімія відрізняється від анорексії

Булімія та нервова анорексія є різними розладами харчової поведінки, хоча в обох випадках є сильне занепокоєння через масу тіла, зовнішність і їжу. При анорексії людина постійно й жорстко обмежує себе в їжі, що призводить до небезпечно низької ваги. Вона боїться навіть незначного набору ваги.

Булімія натомість супроводжується нападами неконтрольованого переїдання, після яких настає «очищення». Люди з булімією можуть виглядати цілком здоровими: їхня вага часто в межах норми або навіть трохи вища. Саме через це розлад довго лишається непоміченим. Якщо людина з дуже низькою вагою має напади переїдання й «очищення», за МКХ-11 це вже анорексія, а не булімія^[3]. Смертність при анорексії вища, ніж при булімії, але небезпечні обидва розлади^[9].

Методи лікування булімії

Ефективне лікування булімії потребує комплексного підходу, бо розлад зачіпає і тіло, і психіку. Зазвичай допомагає команда: психотерапевт або психіатр, лікар-дієтолог, а за потреби кардіолог, гастроентеролог чи стоматолог. Лікування може тривати кілька місяців або років і зазвичай проходить амбулаторно^[2].

Медикаментозне лікування

Антидепресанти зменшують кількість нападів переїдання: в огляді Cochrane 19 досліджень різні класи препаратів давали схожий результат порівняно з плацебо^[15]. Найкраще вивчений флуоксетин із групи селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС). У Європі його схвалено для дорослих із булімією як доповнення до психотерапії, щоб зменшити напади переїдання й «очищення»; довготривалу ефективність понад 3 місяці не доведено^[16]. Британські настанови NICE прямо радять не призначати ліки як єдине лікування булімії^[6]. Антидепресанти особливо доречні, коли поруч є депресія чи тривожний розлад^[2]. Препарат і дозу підбирає лише лікар.

Психотерапія

Центральне місце в лікуванні булімії посідає психотерапія. Огляд Cochrane 48 досліджень (3054 учасники) підтвердив ефективність когнітивно-поведінкової терапії, особливо спеціально розробленої для булімії^[17].

• Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ). Спрямована на зміну думок про їжу, вагу й контроль, допомагає розпізнавати автоматичні негативні думки й формувати здоровіші реакції. Для дорослих NICE радить почати з керованої самодопомоги за посібником, побудованої на її принципах, з короткими зустрічами з фахівцем. Якщо за 4 тижні це не допомагає, переходять до індивідуальної когнітивно-поведінкової терапії, спрямованої на розлад харчової поведінки: зазвичай до 20 сесій за 20 тижнів, і перший крок у ній полягає у відновленні регулярного харчування^[6].
• Сімейна терапія. Для дітей і підлітків вона є першим вибором: зазвичай 18–20 сесій за 6 місяців. Батьки разом із дитиною вибудовують регулярне харчування. Терапевт стежить, щоб нікого не звинувачували^[6].
• Інтерперсональна терапія. Зосереджується на стосунках, адже конфлікти, ізоляція чи неприйняття можуть підсилювати прояви булімії. Вона теж допомагає, але повільніше: у рандомізованому дослідженні після 20 тижнів ремісії досягли 65,5% учасників групи КПТ проти 33,3% групи інтерперсональної терапії, а через 60 тижнів спостереження 69,4% проти 49,0%^[18].

Читайте:

Що таке когнітивно-поведінкова терапія (КПТ)

Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ): на чому ґрунтується цей метод психотерапії, як побудовані сеанси, з яки...

Коротко: основою лікування булімії є психотерапія, передусім когнітивно-поведінкова; ліки можуть її доповнювати, але не замінюють.

Дієтологічна підтримка

Регулярне харчування є одним із ключових кроків до одужання. Фахівець із харчування допомагає вибудувати стабільний режим, відновити відчуття голоду й ситості, навчитися розрізняти фізичну й емоційну потребу в їжі^[2]. Така робота знижує тривогу щодо «заборонених» продуктів і страх «втратити контроль». Психологічне лікування булімії мало впливає на вагу, і про це лікарі чесно попереджають заздалегідь^[6]. Людям, у яких буває блювання, радять регулярно бачитися зі стоматологом і лікарем, не чистити зуби одразу після блювання і полоскати рот некислим ополіскувачем^[6].

Госпіталізація

У більшості випадків булімію лікують амбулаторно. Якщо ж стан загрожує життю, наприклад при тяжких порушеннях електролітного балансу, сильному зневодненні, ознаках ураження органів або ризику самогубства, людину госпіталізують^[6][2]. Спершу стабілізують фізичний стан, а далі продовжують психологічну допомогу.

Профілактика булімії

Булімію складно передбачити, адже вона виникає через поєднання психологічних, соціальних і біологічних чинників. Проте ризик можна знизити, особливо в дитячому й підлітковому віці. Фахівці радять змалку формувати спокійне ставлення до тіла й харчування, орієнтуючи дітей на самопочуття, а не на зовнішність.

• Регулярні сімейні трапези. У великому дослідженні підлітків частіші спільні сімейні трапези були пов'язані з кращим харчуванням і меншою кількістю порушень харчової поведінки^[19]. Це спостережні дані, але вони узгоджуються з досвідом клініцистів.
• Відмова від поділу їжі на «добру» і «погану». Такий підхід формує нейтральне ставлення до різних продуктів і знижує харчову тривогу.
• Фокус на здорові звички, а не на вагу. Дитині варто пояснювати, що рух і повноцінне харчування потрібні для самопочуття, сил і настрою.
• Підтримка позитивного образу тіла. Прийняття й відсутність критики та жартів щодо зовнішності дитини формують упевненість.
• Уникнення модних і жорстких дієт. Саме суворі дієти найсильніше передбачали появу розладів харчової поведінки в підлітків^[7].

Часті питання

Навколо булімії багато непорозумінь. Її плутають з іншими станами або не знають, як діяти, коли підозрюють проблему в собі чи близьких.

У чому різниця між булімією та компульсивним переїданням?

Обидва розлади включають напади переїдання з утратою контролю. Різниця в тому, що при розладі переїдання (у побуті «компульсивне переїдання», у класифікації МКХ-11 це окремий діагноз з кодом 6B82) людина не вдається до регулярних компенсаторних дій. При булімії ж компенсаторні дії є обов'язковою частиною розладу^[3].

Чи можливе повне одужання від булімії?

Так. У 22-річному спостереженні за жінками з булімією 68,2% одужали, і така сама частка одужалих була вже на 9-му році спостереження^[20]. Одужання займає час і потребує роботи з думками, звичками й емоціями, але чим раніше почати лікування, тим краще^[6]. Зриви на цьому шляху трапляються і не означають поразки.

Що робити, якщо підозрюю булімію в близької людини?

Насамперед проявити розуміння і такт. Оберіть спокійний момент без свідків, говоріть про свої почуття й конкретні спостереження без осуду і без коментарів про вагу чи фігуру. Не тисніть, не лякайте, не змушуйте. Запропонуйте разом сходити до сімейного лікаря або психотерапевта^[2]. Підтримка, емоційна й практична, часто стає вирішальною, а розмова про розлад не повинна перетворюватися на контроль кожного шматка.