Що таке електроліти: роль, норми, порушення

Електроліти забезпечують клітини організму електричними сигналами, допомагають регулювати об’єм рідини, кислотно-лужний баланс і роботу серця, мозку та м’язів.

Усередині організму вода ніколи не існує в чистому вигляді — вона завжди містить у собі розчинені речовини, і найважливішими серед них є електроліти. Ці заряджені частинки виконують низку ключових функцій: беруть участь у м’язових скороченнях, передають електричні сигнали, допомагають клітинам утримувати стабільний об’єм і хімічний склад. Їх баланс — це динамічна система, яка швидко реагує на зміну температури, харчування, споживаної рідини чи фізичне навантаження. Саме тому порушення рівня електролітів може впливати не лише на самопочуття, а й на життєво важливі функції організму.

Що таке електроліти

Електроліти — це речовини, які при розчиненні у воді утворюють заряджені частинки, що називаються іонами. Частина цих іонів має позитивний заряд — це катіони, інша частина — негативний, і тоді їх називають аніонами. Саме завдяки цим зарядам вода в організмі перетворюється на активне середовище, де проходять сотні хімічних реакцій, передаються сигнали і рухаються поживні речовини.

Тіло дорослої людини складається приблизно на 60% з води, а це означає, що практично кожна клітина й рідина — від крові до міжклітинного простору — містить електроліти. І коли їхній рівень змінюється, навіть трохи, це одразу впливає на загальний стан: може змінитися ритм серця, з’явитися слабкість, головний біль або порушення орієнтації.

Пояснення ключових термінів

Щоби легше орієнтуватися в темі, варто знати кілька базових понять, які часто зустрічаються у зв’язку з електролітами:

• Іон: атом або молекула, яка має електричний заряд (позитивний або негативний).
• Катіон: позитивно заряджений іон.
• Аніон: негативно заряджений іон.
• pH: шкала, яка показує рівень кислотності або лужності розчину. Нейтральне значення — 7. У нормі pH крові — від 7,36 до 7,44.
• Кисле середовище: pH нижчий за 7.
• Лужне середовище (або “основне”): pH вищий за 7.
• Префікс “гіпер-”: означає надлишок певної речовини в організмі.
• Префікс “гіпо-”: вказує на дефіцит тієї самої речовини.

Ці поняття зустрічаються не лише в лабораторних аналізах, а й у клінічних діагнозах. Наприклад, “гіперкаліємія” — це стан, коли в крові надто багато калію, а “гіпонатріємія” — коли занадто мало натрію.

Роль електролітів у функціонуванні організму

Електроліти — не просто мікроелементи у воді. Це робоча сила всередині клітини та поза нею, яка дозволяє організму працювати як цілісна система. Кожен рух м’яза, імпульс у нерві чи ритмічне скорочення серця — усе це відбувається завдяки контрольованому переміщенню заряджених частинок. Без електролітів тіло втрачає здатність до координації, регуляції і, зрештою, до виживання.

Як працюють електричні сигнали в тілі

Клітини використовують електроліти, щоб створювати та передавати електричні імпульси. Наприклад, коли м’яз скорочується, це відбувається через коротке пересування натрію всередину клітини та калію — назовні. Так виникає різниця потенціалів, яку тіло розпізнає як сигнал. Той самий принцип працює в серці, мозку й у всіх м’язах — як довільних, так і автоматичних.

Передача сигналу: фізико-хімічна основа

Щоби зрозуміти це простіше, можна згадати звичайну кухонну сіль. У ній є натрій і хлор — один має позитивний заряд, інший — негативний. У сухому вигляді вони утворюють стабільну структуру, але у воді розділяються на іони. У такому вигляді рідина стає провідником струму. І те ж саме відбувається в нашій крові, лімфі та внутрішньоклітинному середовищі — організм використовує іони як провідники для сигналів, обміну речовин і регуляції життєвих процесів.

Регуляція балансу рідини

Одна з найважливіших функцій електролітів — це контроль за тим, скільки води перебуває всередині клітини, а скільки — зовні. Іони натрію, калію та хлоридів постійно підтримують цей баланс, щоб клітини не набрякали й не всихали. Якщо електролітів стає надто багато або замало, порушується осмотичний тиск — тобто здатність клітини утримувати воду. Це може призвести до небезпечних станів, як-от зневоднення, набряки або навіть клітинне руйнування.

Основні електроліти: функції та порушення

Щоб організм працював без збоїв, рівень електролітів має залишатися в межах певних норм. Але ці речовини — не просто “присутні” в тілі: кожна виконує чітко визначену роботу, а порушення її рівня впливає на кілька органів одночасно. Нижче — докладно про кожен із найважливіших електролітів. [джерело]

Натрій (Na⁺)

Натрій — це головний електроліт, який перебуває поза клітинами. Він утримує рідину в позаклітинному просторі, відповідає за осмотичний тиск і сприяє тому, щоби клітини не набрякали і не пересихали. Крім того, натрій допомагає клітинам поглинати глюкозу й амінокислоти, а також бере участь у генерації нервових імпульсів.

Порушення рівня натрію впливає насамперед на мозок — адже нервова тканина дуже чутлива до змін осмотичного тиску. В організмі цей показник ретельно регулюється, головним чином за допомогою нирок та гормону вазопресину. Але при втраті рідини, зневодненні чи порушенні роботи гормональної системи рівень натрію може змінитися.

Як виглядає надлишок натрію (гіпернатріємія):

• Поведінкові зміни: сплутаність свідомості, дезорієнтація, аж до коми.
• Нервово-м’язові симптоми: надмірно сильні сухожильні рефлекси, посмикування, втрата координації.
• Судоми та порушення рухів: можливі при тяжких формах порушення.

Як виглядає нестача натрію (гіпонатріємія):

• Мозкові симптоми: дратівливість, апатія, зниження концентрації уваги.
• Порушення травлення: нудота, періодичне блювання.
• Ризик судом: при значному падінні рівня — судоми, непритомність, кома.

Калій (K⁺)

Калій — це головний внутрішньоклітинний електроліт. Він відіграє центральну роль у регулюванні м’язових скорочень, підтримці нормального серцевого ритму і перенесенні сигналів у нервовій системі. Калій постійно "обмінюється місцями" з натрієм через клітинні мембрани — саме на цьому процесі базується створення електричного заряду.

Рівень калію має бути дуже стабільним. Зміни навіть на кілька одиниць можуть викликати серйозні наслідки — аж до раптової зупинки серця. При гіперкаліємії клітини надто збуджені, а при гіпокаліємії — навпаки, мляві й погано передають сигнал.

Ознаки надлишку калію (гіперкаліємія):

• М’язова слабкість: втрата сили, в’ялість м’язів, утруднене пересування.
• Зміни серцевого ритму: уповільнення, пропуски ударів, аритмії, ризик фібриляції.
• Зміни свідомості: сплутаність, уповільнене мислення, іноді — судоми.

Ознаки нестачі калію (гіпокаліємія):

• Судоми й посмикування: м’язові спазми, особливо в ногах.
• Сильна спрага: при гіпокаліємії часто хочеться пити більше, ніж зазвичай.
• Поліурія: часте й рясне сечовипускання.
• Запаморочення: особливо при різкому вставанні — прояв ортостатичної гіпотензії.
• Ускладнення: рабдоміоліз (руйнування м’язової тканини), порушення серцевого ритму.

Кальцій (Ca²⁺)

Кальцій добре відомий як “мінерал кісток”, але це лише частина його ролі. Насправді цей електроліт критично важливий для скорочення м’язів, регулювання серцевого ритму, передачі нервових імпульсів і навіть згортання крові. Більшість кальцію зберігається у кістках і зубах, але саме кальцій у крові відповідає за біологічну активність.

Організм підтримує рівень кальцію дуже точно. Він контролюється гормонами (паратгормон, кальцитонін) і активною формою вітаміну D. Якщо рівень кальцію змінюється, перші прояви зазвичай помітні з боку нервової та м’язової системи.

Ознаки надлишку кальцію (гіперкальціємія):

• З боку мозку: хронічна втома, головний біль, апатія, уповільнені реакції, сонливість, дезорієнтація.
• З боку шлунково-кишкового тракту: закреп, нудота, іноді блювання, відчуття тиску в животі.
• З боку нирок: часте сечовипускання, камені у нирках, прогресивна втрата функції нирок.
• З боку серця: аритмії — особливо уповільнення серцевого ритму, іноді до небезпечного рівня.
• З боку кісток і суглобів: болі, зокрема в спині, колінах, кульшових суглобах.

Ознаки нестачі кальцію (гіпокальціємія):

• Нервові симптоми: тривожність, сплутаність свідомості, дратівливість.
• М’язові прояви: посилені рефлекси, тремор, судоми.
• Періоральний парестезії: поколювання навколо рота, в пальцях рук і ніг.
• Спазми гортані: напруження м’язів шиї, утруднене мовлення, дихання зі свистом.
• Ризик: за тяжкого дефіциту — генералізовані судоми, зупинка серця.

Магній (Mg²⁺)

Магній часто залишається "в тіні", хоча його роль надзвичайно важлива. Він бере участь у понад 300 ферментативних реакціях, потрібен для синтезу АТФ (основного джерела енергії в клітині), стабілізує роботу нервової системи і контролює скорочення м’язів. Також магній необхідний для підтримки нормального рівня калію та кальцію.

Зниження магнію часто несе каскадні ефекти: воно сприяє зниженню інших електролітів і провокує серйозні порушення.

Ознаки надлишку магнію (гіпермагніємія):

• Серцево-судинна система: сповільнення пульсу, зниження артеріального тиску, порушення провідності серця, ризик асистолії (зупинка серця).
• Нервова система: зниження рефлексів, млявість, уповільнене реагування.
• Дихальні м’язи: ослаблення дихання, поверхневе або зупинка дихання при тяжких формах.

Ознаки нестачі магнію (гіпомагніємія):

• М’язи: тремтіння, м’язові посмикування, судоми, особливо в ногах.
• Нервова система: тривожність, дратівливість, безсоння, підвищена чутливість до шуму, світла.
• Серце: аритмії — як надмірне серцебиття, так і “збої” в ритмі.
• Поєднаний дефіцит: часто виникає разом із нестачею калію та кальцію, що погіршує загальну картину.

Хлорид (Cl⁻)

Хлорид — найважливіший негативно заряджений іон у позаклітинній рідині. Він діє в парі з натрієм, допомагаючи утримувати баланс води в тканинах. Крім цього, хлориди беруть участь у регуляції кислотно-лужного балансу та виробленні соляної кислоти в шлунку. Зміна їх рівня часто не є ізольованою, а йде паралельно зі змінами натрію або калію.

Організм може втрачати хлориди під час тривалого блювання, через надлишок сечогінних засобів або внаслідок порушень у роботі нирок.

Ознаки надлишку хлоридів (гіперхлоремія):

• Кислотно-лужні порушення: розвиток ацидозу — стану, коли кров стає занадто кислою.
• Загальні симптоми: нудота, блювання, сонливість, втома, млявість.
• Дихання: організм намагається компенсувати ацидоз, тому дихання стає глибшим і частішим.
• Порушення свідомості: сплутаність, зниження реакції.
• Ускладнення: при поєднанні з гіперкаліємією можливі ураження нирок і навіть ниркова недостатність; при гіпокаліємії — діарея, витік ферментів із підшлункової залози, ураження сечовидільної системи.

Ознаки нестачі хлоридів (гіпохлоремія):

• Алкалоз: підвищення pH крові, коли вона стає надмірно лужною.
• Нервова система: млявість, емоційна нестабільність, дезорієнтація.
• Серце: аритмії, особливо при одночасному дефіциті натрію.
• М’язи: тремор, спазми, посмикування, у важких випадках — м’язова слабкість.

Фосфат (PO₄³⁻)

Фосфати — це солі фосфору, які надходять із їжею і зберігаються переважно в кістках. Вони критично важливі для формування ДНК, синтезу енергії (АТФ), клітинного росту та обміну речовин. Рівень фосфатів залежить від гормонального регулювання (паратгормон, вітамін D) і тісно пов’язаний з рівнем кальцію.

У нормі фосфат підтримує клітинний обмін, але його надлишок або дефіцит завжди впливає на баланс кальцію, тому симптоми часто перетинаються.

Ознаки надлишку фосфатів (гіперфосфатемія):

• Паралельна гіпокальціємія: організм “зв’язує” кальцій із фосфатами, що знижує рівень кальцію в крові.
• Клінічні прояви: зазвичай з’являються лише при тяжкому надлишку — судоми, спазми, серцеві порушення.
• Шкіра: тривалий надлишок фосфатів може викликати хронічне свербіння, особливо в пацієнтів із хронічними хворобами нирок.

Ознаки нестачі фосфатів (гіпофосфатемія):

• М’язова слабкість: найчастіший перший симптом, особливо при фізичному навантаженні.
• Ускладнення: при значному дефіциті — рабдоміоліз (руйнування м’язової тканини), що може пошкодити нирки.
• Серце: зниження насосної функції, аритмії.
• Дихання: порушення скорочення дихальних м’язів — задишка або утруднене дихання.
• Центральна нервова система: судоми, порушення свідомості, уповільнене мислення.

Бікарбонат (HCO₃⁻)

Бікарбонат — це одна з форм вуглекислого газу, яка бере участь у буферних реакціях для підтримки стабільного рівня pH крові. Він допомагає організму підтримувати кислотно-лужний баланс, нейтралізуючи надлишкову кислоту або луг. Цей механізм тісно пов’язаний із роботою легень і нирок.

Порушення рівня бікарбонату свідчить про порушення буферної системи організму й завжди впливає на загальний стан.

Ознаки нестачі бікарбонату (метаболічний ацидоз):

• Загальне самопочуття: втома, зниження апетиту, нудота, іноді блювання.
• Дихання: організм компенсує кислотність, прискорюючи дихання — воно стає глибшим, із вираженим “видихом”.
• Свідомість: плутанина, млявість, можливі короткі епізоди втрати контролю над рухами.

Ознаки надлишку бікарбонату (метаболічний алкалоз):

• Поведінкові зміни: апатія, зниження здатності концентруватися.
• Серце: аритмії, особливо за супутнього дефіциту калію.
• М’язи: тремтіння, посмикування, іноді м’язові спазми.

Як організм регулює рівень електролітів

Рівень електролітів у крові й тканинах — не випадковий. Це результат постійної регуляції, у якій беруть участь нирки, шлунково-кишковий тракт, шкіра (через потовиділення), легені, а також кілька гормонів. Система працює безперервно: щойно якийсь показник змінюється — запускається механізм компенсації. Навіть найменший дисбаланс фіксується рецепторами, і тіло миттєво намагається відновити рівновагу.

Роль нирок

Основним органом, що регулює електроліти, є нирки. Вони щосекунди фільтрують кров, “вирішуючи”, які речовини залишити, а які вивести з сечею. Якщо натрію або калію забагато — нирки посилюють їхнє виведення. Якщо організм зневоднений — навпаки, затримують натрій, аби утримати воду.

Нирки також реагують на гормональні сигнали, особливо на:

• Альдостерон: гормон, який змушує нирки утримувати натрій і воду, одночасно виводячи калій. Його рівень зростає, коли тіло втрачає рідину або коли падає артеріальний тиск.
• Антидіуретичний гормон (АДГ): стимулює зворотне всмоктування води в нирках. Виділяється, коли організм хоче зберегти рідину (наприклад, при зневодненні чи крововтраті).

Шкіра, дихання і шлунково-кишковий тракт

Хоча нирки є “центральним процесором” регуляції електролітів, частину втрат тіло зазнає й іншими шляхами. Найчастіше це пов’язано з потом, диханням або травленням:

• Потовиділення: під час фізичної активності або спеки організм втрачає не лише воду, а й натрій, хлориди, калій. Це — одна з головних причин гіпонатріємії у спортсменів, які п’ють багато води, але не поповнюють електроліти.
• Дихання: через легені виводиться вуглекислий газ, який у крові існує у вигляді бікарбонату. Таким чином організм впливає на кислотно-лужний баланс.
• Блювання й діарея: одні з найшвидших способів втратити хлориди, калій і бікарбонат. За короткий час це може спричинити серйозні зсуви рівня електролітів.

Харчування і надходження ззовні

Електроліти не виробляються в організмі — їх потрібно отримувати з їжею та питтям. Основні джерела:

• Натрій і хлориди: кухонна сіль (натрій хлорид), готові продукти, консерви.
• Калій: картопля, банани, бобові, сухофрукти.
• Кальцій: молочні продукти, листова зелень, обогащені напої.
• Магній: горіхи, цільнозернові, насіння гарбуза, гречка.
• Фосфати: м’ясо, риба, яйця, цільні злаки.
• Бікарбонат: сам по собі з їжею не надходить, але формується в організмі під час обміну речовин і регулюється нирками.

Коли раціон є надто одностороннім або в організмі знижується здатність засвоювати електроліти, може виникнути дефіцит. Особливо це стосується людей з хронічними захворюваннями ШКТ або нирок.

Методи діагностики порушень електролітного балансу

Порушення рівня електролітів зазвичай не видно неозброєним оком. Але їх можна виявити за допомогою лабораторних аналізів крові та сечі. Іноді для цього достатньо стандартної метаболічної панелі, а в інших випадках потрібні спеціалізовані тести. Правильна діагностика дає змогу точно встановити, якого саме електроліту забагато або замало — і вчасно втрутитися.

Базові аналізи крові

Ці дослідження зазвичай входять до складу рутинного обстеження і дозволяють побачити загальну картину електролітного балансу:

• Основна метаболічна панель (ОМП): включає рівні натрію, калію, хлоридів, глюкози, сечовини та вуглекислого газу (через бікарбонат). Дає загальне уявлення про функцію нирок, гідратацію і кислотно-лужний баланс.
• Розширена метаболічна панель: містить усі показники ОМП, а також рівні кальцію, загального білка, альбуміну, білірубіну та печінкових ферментів (АЛТ, АСТ). Додатково оцінює стан печінки й білкового обміну.
• Електролітна панель: це окремий аналіз, який фокусується винятково на натрії, калії, хлориді та бікарбонаті. Часто використовується при підозрі на порушення водно-сольового балансу.

Спеціальні аналізи

Коли результати базових панелей виходять за межі норми, або коли симптоми вказують на глибший дисбаланс, застосовують розширені діагностичні методи [джерело]:

• Альдостерон у крові: показує активність надниркових залоз і дає уявлення про механізм регуляції натрію і калію.
• Альдостерон у сечі (24 години): збір сечі протягом доби для більш точного аналізу гормонального впливу на електролітний баланс.
• Антидіуретичний гормон (АДГ): досліджується у випадках надмірної спраги або затримки води. Важливий при диференціації між різними типами гіпонатріємії.
• Аніонний розрив: обчислюється за формулою з рівня натрію, хлориду й бікарбонату. Якщо розрив підвищений — це може свідчити про метаболічний ацидоз або інші розлади.
• Осмолярність крові: дозволяє оцінити загальну концентрацію речовин у крові. Важлива при підозрі на отруєння, зневоднення чи надлишкову гідратацію.
• Осмолярність сечі: дає інформацію про здатність нирок концентрувати або розбавляти сечу. Використовується при поліурії, частому сечовипусканні або порушеннях водного обміну.
• Індивідуальні аналізи на електроліти: окремо можуть визначатися рівні кальцію, магнію, фосфатів, натрію, калію або хлоридів у крові й сечі.

Аналізи сечі

Сеча — це не менш інформативне джерело даних про електролітний баланс, ніж кров. Вона показує, як саме нирки реагують на надлишок або нестачу речовин. Деякі тести передбачають разовий забір, інші — збір сечі за 24 години:

• Натрій у сечі: дозволяє оцінити, чи зберігає або виводить натрій організм. Часто використовується для розмежування причин гіпонатріємії.
• Калій у сечі: допомагає визначити, чи пов’язаний дефіцит калію з надмірною втратою через нирки.
• Хлориди в сечі: аналіз особливо корисний у випадках метаболічного алкалозу.
• Фосфати й магній у сечі: визначають втрати цих елементів, особливо при хронічних захворюваннях або прийомі сечогінних.
• Урина на осмолярність: відображає загальну концентрацію розчинених речовин і допомагає оцінити здатність нирок до адаптації.

Розуміння результатів

Результати аналізів зазвичай подаються в певних одиницях: мілімолі на літр (ммоль/л), міліеквіваленти на літр (мЕкв/л) або міліграми на децилітр (мг/дл). Одиниця виміру залежить від речовини й типу аналізу.

Межі норми — це діапазон, у якому показник вважається фізіологічним. Але вихід за межі не завжди означає хворобу. Іноді незначне відхилення — це лише реакція організму на навантаження, зміну харчування або температуру навколишнього середовища. Лікарі завжди оцінюють результати в контексті інших симптомів і додаткових обстежень.

Поширені симптоми порушення електролітного балансу

Порушення електролітного балансу не завжди проявляються одразу. Іноді симптоми з’являються поступово, наче тіло просто “втомилося”. Але в інших випадках зміни можуть бути раптовими й небезпечними. Рівень електролітів впливає на м’язи, нерви, серце, дихання — тому навіть незначне відхилення може дати про себе знати в дуже різних формах. [джерело]

Нижче — основні сигнали, які можуть свідчити про дисбаланс. Якщо симптоми з’являються неочікувано, посилюються або поєднуються між собою — це привід перевірити рівень електролітів. 

З боку нервової системи:

• Сплутаність свідомості, дезорієнтація, емоційна нестабільність.
• Дратівливість, втома, зниження концентрації уваги.
• Судоми, посмикування м’язів, тремор.
• Оніміння обличчя, губ, кінцівок (особливо при нестачі кальцію).

З боку м’язової системи:

• М’язова слабкість — від легкої втоми до повної втрати сили.
• Судоми, особливо в ногах або вночі.
• Нерівномірні скорочення, напруження шиї чи грудної клітки.

З боку серця:

• Аритмії — серце б’ється надто швидко, повільно або нерівномірно.
• Відчуття перебоїв, “провалів” або посиленого серцебиття.
• Запаморочення, особливо при вставанні або фізичному навантаженні.
• Непритомність або короткі втрати свідомості — серйозний сигнал.

З боку травлення:

• Нудота, блювання, погіршення апетиту.
• Біль у животі, закреп або діарея.
• Металевий присмак у роті (може бути пов’язаний із гіперкальціємією або порушенням рівня магнію).

Інші симптоми, на які варто звернути увагу:

• Постійна або раптова спрага, яка не минає після пиття.
• Часте й рясне сечовипускання — без змін у харчуванні чи рідині.
• Сухість у роті, втрата еластичності шкіри, ознаки зневоднення.
• Пітливість без очевидної причини або навпаки — різке зниження потовиділення.

Ці симптоми можуть бути неспецифічними, але коли вони з’являються у поєднанні — наприклад, спрага + аритмія + слабкість — електролітний дисбаланс стає дуже ймовірною причиною.

Електроліти й фізичне навантаження

Під час фізичної активності організм втрачає не лише рідину, а й електроліти — насамперед натрій, калій, хлориди і частково магній. Це відбувається через потовиділення, яке запускається для терморегуляції. Що інтенсивніше тренування або довше навантаження — то більші втрати. Якщо вони не відшкодовуються, тіло не встигає адаптуватися, і з’являються симптоми, які легко сплутати з перевтомою або зневодненням.

Що саме втрачається з потом

Піт складається переважно з води, але в ньому також є електроліти. Їх концентрація може варіюватися залежно від умов (температури, вологості), індивідуальних особливостей та тривалості фізичного навантаження. Найбільше тіло втрачає:

• Натрій: критично важливий для підтримки об’єму рідини. Його дефіцит викликає судоми, запаморочення, зниження тиску.
• Калій: підтримує скорочення м’язів, у тому числі серця. Втрати можуть призводити до аритмій або раптової м’язової слабкості.
• Хлориди: працюють разом із натрієм. Їх нестача змінює pH середовища, може провокувати нудоту або слабкість.
• Магній: втрати не такі значні, але при тривалих навантаженнях його зниження сприяє тремору, дратівливості, порушенням сну після тренування.

Що відбувається без компенсації

Якщо під час фізичного навантаження відновлювати лише воду, але не електроліти, виникає розведення плазми крові. Це може спричинити небезпечний стан — гіпонатріємію тренування. Особливо ризикують марафонці, велосипедисти, люди, які займаються тривалими інтервальними тренуваннями в спеку.

Симптоми можуть з’являтися вже під час тренування або через кілька годин:

• м’язові судоми, переважно в литках або стегнах;
• різка слабкість, що не зникає після короткого відпочинку;
• запаморочення, “чорні цятки” перед очима, сплутаність свідомості;
• відчуття “розбитості” або нудота після заняття, навіть якщо не було перевантаження;
• нестабільність артеріального тиску, перебої у серцебитті.

Коли потрібні ізотоніки

При навантаженнях до 60 хвилин у більшості випадків достатньо звичайної води. Але якщо тренування довші, інтенсивні або проходять в умовах спеки, варто поповнювати не тільки рідину, а й електроліти. Для цього використовують спеціальні напої — ізотонічні розчини.

Правильно підібраний ізотонік містить:

• натрій (приблизно 300–500 мг на літр)
• калій (150–250 мг на літр)
• невелику кількість магнію (до 50 мг)
• вуглеводи — глюкоза або мальтодекстрин — не більше 6–8%.

Такі напої допомагають зберігати продуктивність, зменшити ризик м’язових спазмів, швидше відновлюватися після навантаження. Але вони не є заміною збалансованого харчування — лише засобом підтримки рівноваги під час фізичних викликів.

Пилок бджолиний: користь для здоров’я, ризики та рекомендації

Кортизол: все, що потрібно знати

Кульбаба