Постійна втома, блідість і задишка на сходах часто здаються наслідком напруженого графіка. Проте за ними нерідко стоїть нестача заліза: дефіцит заліза й залізодефіцитна анемія є найпоширенішим мікронутрієнтним порушенням і найчастішим захворюванням крові у світі, які зачіпають понад 2 мільярди людей[1].
Ця анемія добре лікується, але сама по собі вона є лише сигналом. Приблизно в третини чоловіків і жінок після менопаузи із залізодефіцитною анемією знаходять хворобу, яка спричинила нестачу заліза, найчастіше в травному тракті[2]. Тому лікування завжди має дві частини: поповнити запаси заліза та з’ясувати, куди воно зникає.
Що таке залізодефіцитна анемія
Залізо потрібне організму передусім для вироблення гемоглобіну, білка еритроцитів, який переносить кисень. Організм засвоює лише невелику частину заліза з їжі; запаси зберігаються в печінці у вигляді феритину й вивільняються, коли кістковому мозку потрібно створити нові еритроцити[1]. Загальна інформація про інші види недокрів’я є в статті про анемію.
Нестача заліза розвивається поступово. Спочатку виснажуються запаси: рівень сироваткового феритину знижується, а гемоглобін ще нормальний. Такий стан називають дефіцитом заліза без анемії. Залізодефіцитна анемія виникає пізніше, коли знижуються гемоглобін і кількість еритроцитів, а самі еритроцити стають дрібнішими (мікроцитоз) і містять менше гемоглобіну (гіпохромія)[1].
Розрізняють два види дефіциту заліза. Абсолютний означає, що загальних запасів заліза не вистачає через нестачу в харчуванні, погане всмоктування, підвищені потреби або крововтрату. Функціональний виникає при запаленні: запаси можуть бути достатніми, але залізо затримується в клітинах і погано надходить у кров[1]. Головну роль тут відіграє гормон гепсидин, основний регулятор обміну заліза, рівень якого зростає при запаленні[3].
Наскільки поширена
За оцінками ВООЗ, у 2025 році на анемію страждали 40% дітей віком від 6 до 59 місяців, 37% вагітних і 30% жінок віком 15–49 років, і більшість цих анемій залізодефіцитні[1]. Серед загалом здорових жінок до менопаузи залізодефіцитну анемію виявляють у 5–12%[2]. З віком частота зростає через хронічні хвороби, зокрема травного тракту, а значно частіше дефіцит заліза трапляється при хронічній серцевій недостатності, хронічній хворобі нирок і запальних хворобах кишечника[1].
Симптоми
Нестача заліза часто довго залишається нерозпізнаною, доки не розвинеться виражена анемія[1]. Частина симптомів пов’язана з самою анемією, тобто з гіршим постачанням тканин киснем, а частина саме з нестачею заліза в тканинах[1].
Загальні ознаки анемії
- Втома й слабкість. З’являються без явної причини, разом зі зниженою витривалістю й сонливістю, і їх легко сплутати з постійною втомою через інші причини[1].
- Блідість. Шкіра й кон’юнктива стають блідими, іноді шкіра має жовтуватий «землистий» відтінок[1].
- Задишка й серцебиття. Задишка, прискорене серцебиття (тахікардія), іноді біль у грудях, особливо під час фізичного навантаження[1].
- Неврологічні скарги. Головний біль, запаморочення, шум у вухах, мерзлякуватість; у тяжких випадках можлива втрата свідомості[1]. Про те, як нестача заліза пов’язана з головним болем, йдеться в матеріалі про анемію й головний біль.
Ознаки нестачі заліза в тканинах
Сукупність цих проявів лікарі називають сидеропенічним синдромом. До нього належать сухість шкіри й волосся, випадіння волосся, ламкість нігтів і койлоніхія (ложкоподібні нігті), гладкий запалений язик (атрофічний глосит), тріщини в кутиках рота, зміни смаку, а в рідкісних випадках порушення ковтання[1].
Характерний симптом становить пікацизм, або піка: потяг їсти нехарчові речовини, як-от лід, крейду, глину чи землю[1]. Дефіцит заліза також пов’язаний із синдромом неспокійних ніг, а тяга саме до льоду (пагофагія) вважається досить специфічною ознакою[2].
Прояви в дітей
У дітей нестача заліза може проявлятися втомою, а також затримкою психомоторного розвитку, порушеннями уваги, когнітивними труднощами, розладами сну та афективно-респіраторними нападами, коли дитина «заходиться» під час плачу[1].
Читайте:
Причини
Залізодефіцитна анемія часто має кілька причин одночасно. Їх зручно поділити на чотири групи: втрата крові, погане всмоктування, недостатнє надходження з їжею та підвищена потреба[2].
Крововтрата
Кров багата на залізо, тому навіть невелика, але тривала крововтрата поступово виснажує його запаси[2]. У жінок до менопаузи найчастішою причиною є менструальна кровотеча, особливо рясні місячні. У дослідженні молодих жінок із надмірними менструаціями понад половина мала знижені запаси заліза, хоча анемія була лише в 25%[2].
У чоловіків і жінок після менопаузи залізодефіцитна анемія частіше пов’язана з хронічною кровотечею з травного тракту[2]. Її джерелом можуть бути гастрит, езофагіт, виразка шлунка чи дванадцятипалої кишки, геморой, судинні мальформації (ангіодисплазії), дивертикуліт, а також пухлини стравоходу, шлунка або кишечника[1]. Залізодефіцитна анемія може бути першим проявом колоректального раку чи раку шлунка, навіть без інших симптомів[2].
Інші джерела втрати крові: часті носові кровотечі, кровотеча з нирок або сечового міхура, часте донорство крові[1], а також тривалий прийом нестероїдних протизапальних препаратів[2].
Читайте:
Погане всмоктування
Залізо з їжі засвоюють клітини, що вистилають травний тракт[1], тому його всмоктуванню заважають хвороби та втручання, що зачіпають шлунок і кишечник. Целіакію виявляють у 3–5% людей із залізодефіцитною анемією, тому її рекомендують перевіряти всім дорослим із цим діагнозом[2]. Серед інших причин: хвороба Крона та виразковий коліт, атрофічний гастрит, інфекція Helicobacter pylori, операції на шлунку[2]. Приблизно через 2 роки після шунтування шлунка залізодефіцитна анемія розвивається приблизно в кожного четвертого пацієнта[2].
Всмоктування заліза погіршують і ліки, що знижують кислотність шлунка: тривалий прийом інгібіторів протонної помпи та антацидів[2].
Недостатнє надходження з їжею
Ризик вищий у людей, чий раціон бідний на залізо. Вегетаріанцям і веганам потрібно майже вдвічі більше заліза, ніж людям, які їдять м’ясо, птицю й рибу, оскільки рослинне залізо засвоюється гірше[4]. У маленьких дітей дефіцит заліза часто пов’язаний із надмірною кількістю коров’ячого молока: понад 450–600 мл на день. Таке молоко містить мало заліза, знижує його засвоєння та може подразнювати слизову кишечника[1].
Підвищена потреба
Потреба в залізі зростає під час вагітності та годування груддю, у період швидкого росту в дітей і підлітків[1]. Залізодефіцитна анемія часто трапляється в спортсменів, які тренують витривалість, хоча механізм цього остаточно не з’ясований[2]. У людей, які займаються інтенсивними вправами, зокрема бігом, еритроцити можуть руйнуватися просто в судинах, і частина заліза втрачається із сечею[1].
Ускладнення
Без лікування залізодефіцитна анемія може підвищувати ризик інфекцій, оскільки нестача заліза впливає на імунну систему, а також ризик ускладнень із боку серця й легень[1]. Дефіцит заліза поширений при хронічній серцевій недостатності, і в таких пацієнтів внутрішньовенне залізо може зменшувати симптоми й покращувати якість життя[2].
Під час вагітності анемія підвищує ризик ускладнень у матері, а в дітей тривалий дефіцит заліза пов’язаний із порушеннями психомоторного й когнітивного розвитку[1].
Діагностика
Лікар розпитує про харчування, менструації (їхню тривалість і рясність), кровотечі, хвороби травного тракту та ліки, оглядає шкіру, слизові, волосся й нігті. Базові аналізи включають загальний аналіз крові на автоматичному аналізаторі, сироватковий феритин і С-реактивний білок[1].
Загальний аналіз крові
Анемію діагностують за рівнем гемоглобіну. Пороги, затверджені ВООЗ у 2024 році й прийняті в чинному клінічному протоколі МОЗ України, залежать від віку, статі й вагітності[1][5]:
- Жінки від 15 років (поза вагітністю). Анемія при гемоглобіні нижче 120 г/л: легка 110–119 г/л, помірна 80–109 г/л, тяжка нижче 80 г/л.
- Чоловіки від 15 років. Анемія при гемоглобіні нижче 130 г/л: легка 110–129 г/л, помірна 80–109 г/л, тяжка нижче 80 г/л.
- Вагітні. Анемія при гемоглобіні нижче 110 г/л у першому й третьому триместрах і нижче 105 г/л у другому.
- Діти. Нижня межа становить 105 г/л у віці 6–23 місяців, 110 г/л у 2–4 роки, 115 г/л у 5–11 років і 120 г/л у 12–14 років.
Для курців і людей, які живуть високо над рівнем моря, ці пороги коригують у бік підвищення[1]. Для залізодефіцитної анемії типові також знижені середній об’єм еритроцита (MCV) і середній вміст гемоглобіну в ньому (MCH)[1].
Феритин та інші показники заліза
Сироватковий феритин найкраще відображає запаси заліза. За протоколом МОЗ, дефіцит заліза діагностують при феритині нижче 30 мкг/л у дорослих, підлітків і дітей старших 5 років та нижче 12 мкг/л у дітей до 5 років, незалежно від рівня гемоглобіну[1]. Феритин нижче 15 мкг/л майже напевно свідчить про відсутність запасів заліза[2].
Проте феритин є білком гострої фази й підвищується при запаленні, тому нормальний результат не завжди виключає дефіцит[1]. Якщо С-реактивний білок чи ШОЕ підвищені, ВООЗ пропонує орієнтуватися на вищі пороги: менше 70 мкг/л у дорослих і дітей від 5 років і менше 30 мкг/л у молодших дітей[6][1]. За хронічної хвороби нирок, серцевої недостатності чи у віці понад 65 років поріг становить щонайменше 45 мкг/л, а при супутніх хворобах можуть застосовувати поріг 100 мкг/л разом з оцінкою насичення трансферину залізом (на дефіцит у дорослих вказує насичення нижче 15%)[1].
Як відрізнити від інших анемій
У людей старшого віку дефіцит заліза може поєднуватися з нестачею вітаміну B12 чи фолієвої кислоти, через що еритроцити виглядають нормальними за розміром. У таких випадках перевіряють і ці вітаміни. Від носійства бета-таласемії, при якій еритроцити теж дрібні, залізодефіцитну анемію відрізняють за показником RDW, кількістю еритроцитів і мазком крові[1].
Додаткову підказку дає реакція на лікування: якщо гемоглобін піднімається щонайменше на 10 г/л за 2 тижні прийому заліза, це переконливо свідчить про дефіцит заліза, навіть коли аналізи сумнівні[2].
Пошук причини
Підтвердивши дефіцит заліза, лікар шукає його джерело. Обстеження залежить від віку, статі та скарг[1]:
- Аналіз на целіакію. Серологічне тестування рекомендують дорослим із залізодефіцитною анемією[1][2].
- Аналіз сечі. Дозволяє виявити приховану кров у сечі як можливе джерело втрат[2].
- Гінекологічне обстеження. Потрібне жінкам із надмірними матковими кровотечами, ускладненою вагітністю та після менопаузи[1].
- Ендоскопія. Чоловікам і жінкам після менопаузи призначають обстеження верхніх і нижніх відділів травного тракту (гастроскопію та колоноскопію); при протипоказаннях до колоноскопії альтернативою є КТ-колонографія[1].
- Обстеження тонкої кишки. Капсульну ендоскопію чи ентероскопію проводять, якщо анемія повертається або не піддається лікуванню, а гастроскопія й колоноскопія нічого не виявили[1].
Якщо пероральне залізо не діє, додатково перевіряють Helicobacter pylori та автоімунний гастрит, а жінкам із рясними кровотечами без змін у матці можуть запропонувати обстеження на спадкові порушення згортання крові[1]. У молодих жінок без тривожних ознак після перевірки на целіакію обстеження травного тракту зазвичай не потрібне, бо причиною найчастіше є менструації[2].
Читайте:
Лікування
Вибір лікування залежить від тяжкості анемії, її причини, симптомів, віку та супутніх хвороб[1]. Препарати заліза не відкладають до завершення обстеження: обидва процеси йдуть паралельно, хіба що колоноскопія запланована найближчими днями[2].
Усунення причини
Перше завдання лікування полягає в тому, щоб зупинити втрату заліза або відновити його засвоєння: лікувати джерело кровотечі, рясні менструації, целіакію чи інші хвороби кишечника[1]. Препарати заліза поповнюють запаси, але не усувають причину, тому лікування залізом завжди поєднують із пошуком джерела втрат[2].
Пероральні препарати заліза
Кому підходять. Таблетки чи краплі заліза є першою лінією лікування при дефіциті заліза без анемії, легкій та помірній залізодефіцитній анемії[1]. Навіть якщо причину знайдено й усунуто, препарати заліза зазвичай усе одно потрібні: полівітаміни з мінералами містять для цього замало заліза[1].
Які препарати. Застосовують сполуки двовалентного заліза (заліза сульфат, заліза фумарат), тривалентного заліза (заліза (III) гідроксиду полімальтозат, заліза оксиду сахарат), а також їхні комбінації з фолієвою кислотою[1]. Традиційні солі двовалентного заліза недорогі, ефективні й безпечні, тому залишаються стандартом лікування[2].
Дози й тривалість. Дорослим призначають 60–100 мг елементарного заліза на добу одноразово або через день, дітям 3–6 мг на кілограм маси тіла на добу. Лікування триває до нормалізації гемоглобіну, зазвичай 6–12 тижнів, а потім ще щонайменше 3 місяці, щоб поповнити запаси заліза до рівня феритину понад 100 мкг/л[1]. Більша доза не дає пропорційно більшого засвоєння: після прийому заліза рівень гепсидину зростає приблизно на добу й гальмує всмоктування наступної дози[7][3].
Прийом через день. У дослідженні жінок зі зниженими запасами заліза частка засвоєного заліза при прийомі 60 мг через день становила 21,8% за 28 днів прийому через день проти 16,3% за 14 днів щоденного прийому[8]. У жінок із залізодефіцитною анемією засвоєння в дні після перерви було на 40–50% вищим, а одна доза 200 мг через день давала приблизно вдвічі більше засвоєного заліза, ніж 100 мг щодня[7]. Водночас у рандомізованому дослідженні 60 мг двічі на день піднімали гемоглобін швидше, ніж 120 мг через день, тож схему лікар обирає з урахуванням переносимості й терміновості[2].
Як приймати. Солі заліза краще приймати натще або між прийомами їжі[1]: з їжею їхнє засвоєння може знижуватися до 75%[2]. Не варто запивати залізо молоком, чаєм чи кавою або поєднувати його з продуктами, багатими на кальцій, фосфати та фітати, а також з антацидами й препаратами, що знижують кислотність шлунка[1]. Гальмівна дія чаю зникає приблизно за годину[2]. Окремо додавати вітамін C до таблеток заліза не рекомендують: велике рандомізоване дослідження не показало, що це покращує результат лікування чи зменшує побічні ефекти[2].
Побічні ефекти. Найчастіше трапляються закреп або діарея, біль у животі, печія, нудота та темніший, ніж зазвичай, кал[1]. Через них у спостережних дослідженнях до 40% людей припиняють лікування[2]. Якщо таблетки погано переносяться, лікар може зменшити частоту прийому до одного разу через день, змінити препарат або призначити внутрішньовенне залізо[2]. Препарати заліза знижують всмоктування леводопи, тому людям, які її приймають, слід узгодити схему з лікарем[4].
Внутрішньовенне залізо
Коли призначають. Внутрішньовенне залізо вводять у закладах спеціалізованої допомоги, якщо таблетки не переносяться або не діють (гемоглобін нижче 100 г/л після 4 тижнів прийому), коли запаси треба поповнити швидко, зокрема менш ніж за 6 тижнів до операції, а також при хворобах травного тракту, хронічній хворобі нирок, серцевій недостатності, порушенні всмоктування, після баріатричної операції та в другому чи третьому триместрі вагітності[1].
Як проводять. Дозу розраховують за масою тіла й рівнем гемоглобіну[1]. Заліза карбоксимальтоза дозволяє поповнити запаси за одну-дві інфузії, тоді як для заліза сахарозного комплексу потрібно кілька введень, бо максимальна разова доза становить 200 мг[2]. Після інфузії пацієнт залишається під наглядом щонайменше 30 хвилин[1].
Ризики. Реакції гіперчутливості й інфузійні реакції трапляються приблизно в 0,5% випадків, а частота серйозних небажаних реакцій для внутрішньовенного й перорального заліза подібна[2]. Після введення заліза карбоксимальтози часто знижується рівень фосфату в крові: приблизно в 58% пацієнтів проти 4% для заліза дерізомальтози та 1% для заліза сахарозного комплексу, хоча клінічне значення цього не встановлене[2]. Якщо препарат потрапить під шкіру, може залишитися тривала коричнева пляма; ризик оцінюють у 0,5–1%[1]. Внутрішньовенне залізо протипоказане при сепсисі та в першому триместрі вагітності[1].
Переливання еритроцитів
Переливання еритроцитарних компонентів крові застосовують за життєвими показаннями: при тяжких симптомах, серцево-судинних ускладненнях або гемоглобіні нижче 70 г/л. Його проводять повільно, протягом 3–4 годин, і обов’язково доповнюють препаратами заліза[1][2].
Як оцінюють ефект
Відповідь на таблетки заліза перевіряють загальним аналізом крові через 2–4 тижні[1]. Зазвичай гемоглобін помітно зростає вже протягом перших 2 тижнів[2]. Оптимальною відповіддю вважають підвищення гемоглобіну на 20 г/л або до норми за 4 тижні. Якщо за 2–4 тижні гемоглобін піднявся менше ніж на 10 г/л, хоча препарат приймали правильно, лікар шукає причину невдачі й вирішує питання про внутрішньовенне залізо[1].
Вагітність і період після пологів
Загальний аналіз крові вагітним роблять при взятті на облік, а потім на 28-му та 36-му тижнях. При анемії призначають 80–100 мг елементарного заліза щодня або через день, доцільно разом із фолієвою кислотою. Коли гемоглобін перевищить 110 г/л, дозу зменшують до 30–60 мг і продовжують протягом 3 місяців вагітності або до 6 тижнів після пологів, залежно від того, що настане раніше. Внутрішньовенне залізо в першому триместрі протипоказане, а в другому й третьому його вводять під контролем стану плода[1].
Діти й підлітки
Дітям призначають 3–6 мг елементарного заліза на кілограм маси тіла на добу, підліткам 65–130 мг на добу; високі дози не рекомендують ділити на 2–3 прийоми. Після рідких форм заліза слід прополоскати рот і почистити зуби. Дітям від 2 місяців до 5 років із гемоглобіном нижче 110 г/л призначають залізо й фолієву кислоту та повторно перевіряють гемоглобін через 14 днів[1].
Хронічна хвороба нирок, серцева недостатність і хвороби кишечника
За цих станів дефіцит заліза часто поєднується із запаленням, а таблетки діють гірше[3], тому ці стани входять до показань для внутрішньовенного заліза[1]. При запальних хворобах кишечника нестача заліза особливо поширена під час загострення, а таблетки часто погано переносяться й гірше всмоктуються[2]. При хронічній хворобі нирок введення заліза призупиняють, якщо феритин перевищує 700 мкг/л або насичення трансферину досягає 40%, а також під час системної інфекції[1].
Харчування при дефіциті заліза
У їжі є два види заліза. Гемове міститься в м’ясі, рибі та птиці й засвоюється краще; негемове надходить із рослинних і збагачених продуктів[4]. Найбільше добре засвоюваного гемового заліза містять печінка, яловичина, свинина, дичина й риба, а серед рослинних джерел варто згадати висівки, кунжут, сочевицю, квасолю, сою, сушені абрикоси та цільнозерновий хліб[1]. Детальніше про сам мікроелемент читайте у статті про залізо.
Засвоєння негемового заліза покращується, якщо їсти його разом із м’ясом, рибою чи продуктами, багатими на вітамін C: цитрусовими, полуницею, солодким перцем, помідорами, броколі[4]. Чай і продукти з великим вмістом фосфатів та фітатів, поширених у вегетаріанському раціоні, навпаки, заважають засвоєнню[1].
Рекомендована добова кількість заліза становить 8 мг для дорослих чоловіків і для жінок від 51 року, 18 мг для жінок 19–50 років і 27 мг під час вагітності[4]. Проте вже розвинену залізодефіцитну анемію одним раціоном зазвичай не вилікувати: навіть після усунення причини потрібні препарати заліза[1].
Профілактика
Протокол МОЗ радить для немовлят виключно грудне вигодовування в перші шість місяців, суміші, збагачені залізом, для дітей на штучному вигодовуванні та продукти, багаті на залізо, з початком прикорму. Немодифіковане коров’яче чи козяче молоко не дають дітям до року, а дітям 1–5 років обмежують коров’яче молоко до 600 мл на день. Недоношеним дітям залізо призначають профілактично з двотижневого віку[1].
Жінкам, які планують вагітність, рекомендують нормалізувати гемоглобін і феритин ще до зачаття[1]. Водночас приймати залізо «про всяк випадок» не варто: протокол застерігає від надмірного й необґрунтованого прийому[1], а верхня безпечна межа для дорослих з усіх джерел становить 45 мг на добу, якщо лікар не призначив більше на обмежений час[4]. Препарати заліза слід зберігати в недоступному для дітей місці, бо передозування в маленької дитини може бути смертельним[1].
Прогноз і подальше спостереження
У більшості людей гемоглобін нормалізується на тлі лікування залізом, але в частини з них анемія з часом повертається[2]. Тому після завершення курсу таблеток загальний аналіз крові рекомендують робити кожні 3 місяці протягом року, а потім кожні 6 місяців ще 2–3 роки. Після внутрішньовенного заліза загальний аналіз крові, феритин і С-реактивний білок перевіряють через 3 місяці після останньої дози[1]. Якщо причину дефіциту не вдається знайти чи усунути, препарати заліза іноді доводиться приймати постійно[1].
Коли звернутися до лікаря
Варто звернутися до сімейного лікаря й здати загальний аналіз крові, якщо втома, блідість, задишка під час навантаження чи серцебиття тривають без явної причини, а також при рясних менструаціях, частих кровотечах або тязі до льоду чи крейди[1]. Тяжка анемія з вираженими симптомами чи серцево-судинними ускладненнями потребує лікування в спеціалізованому закладі[1]. Без зволікань слід звернутися по допомогу, якщо змінився колір калу чи в ньому є кров, з’явилася блювота кров’ю, запаморочення або переднепритомний стан[9]. Дитина віком від 2 місяців до 5 років із вираженою блідістю долонь або гемоглобіном нижче 70 г/л має тяжку анемію, і її терміново скеровують на лікування в стаціонар[1]. Про те, що може означати чорний кал, є окремий матеріал.
Часті запитання
Чи можна вилікувати залізодефіцитну анемію лише харчуванням?
Зазвичай ні. Навіть після усунення причини потрібні препарати заліза, доки дефіцит не зникне й запаси не відновляться[1].
Як швидко подіє залізо?
Гемоглобін зазвичай починає зростати протягом перших 2 тижнів[2], а повністю нормалізується за 6–12 тижнів. Після цього препарат продовжують ще щонайменше 3 місяці, щоб поповнити запаси[1].
Чому від препаратів заліза темніє кал?
Темніший кал є очікуваним побічним ефектом пероральних препаратів заліза[1]. Проте чорний дьогтеподібний кал із неприємним запахом може свідчити про кровотечу з верхніх відділів травного тракту, а відрізнити одне від іншого допомагає аналіз калу на приховану кров[9].
Чи буває дефіцит заліза без анемії?
Так. Коли феритин знижений, а гемоглобін ще нормальний, діагностують дефіцит заліза без анемії[1]. У жінок до менопаузи з такими симптомами, як утома, лікування залізом може суб’єктивно зменшувати втому й покращувати якість життя та концентрацію[2].
Чи можна приймати залізо разом із вітаміном C?
Продукти з вітаміном C покращують засвоєння заліза з їжі[4], але окремо додавати аскорбінову кислоту до таблеток заліза не рекомендують, бо вона не покращує результат лікування[2].
Підсумок
Залізодефіцитна анемія є найпоширенішим видом анемії. Вона проявляється втомою, блідістю, задишкою, ламкістю нігтів і тягою до льоду чи крейди, а підтверджують її загальним аналізом крові та феритином. Найчастіші причини становлять крововтрата, зокрема рясні менструації чи кровотеча з травного тракту, погане всмоктування та нестача заліза в раціоні. Лікування починають із таблеток заліза щодня або через день і продовжують ще 3 місяці після нормалізації гемоглобіну; внутрішньовенне залізо й переливання призначають за окремими показаннями. У чоловіків і жінок після менопаузи обов’язково шукають джерело втрати заліза в травному тракті.
Джерела9
- МОЗ України
- Snook J. та ін. British Society of Gastroenterology guidelines for the management of iron deficiency anaemia in adults. Gut, 2021.
- Огляд. Pasricha SR. та ін. Iron deficiency. Lancet, 2021.
- NIH Office of Dietary Supplements
- Guideline on haemoglobin cutoffs to define anaemia in individuals and populations. World Health Organization.
- NCBI Bookshelf
- Дослідження. Stoffel NU. та ін. Iron absorption from supplements is greater with alternate day than with consecutive day dosing in iron-deficient anemic women. Haematologica, 2020.
- Дослідження. Stoffel NU. та ін. Iron absorption from oral iron supplements given on consecutive versus alternate days and as single morning doses versus twice-daily split dosing in iron-depleted women: two open-label, randomised controlled trials. Lancet Haematol, 2017.
- Black or tarry stools: MedlinePlus Medical Encyclopedia. MedlinePlus.
