Пептична виразкова хвороба — це ураження слизової оболонки шлунка або дванадцятипалої кишки, яке може спричиняти біль, порушення травлення та ускладнення.

Виразкова хвороба належить до хронічних патологій травного тракту. Її особливість у тому, що вона виникає, коли захисний слизовий бар’єр більше не здатен протистояти шлунковій кислоті та ферментам. Це захворювання вимагає комплексного підходу — від виявлення причини до тривалого спостереження після лікування.

Що таке пептична виразка

Пептична виразка — це дефект слизової оболонки шлунково-кишкового тракту, який проникає через усі три її шари й виникає під дією шлункового соку. Термін «пептична» походить від слова «пепсин» — одного з головних ферментів травлення, який, разом із соляною кислотою, розщеплює їжу. Ці агресивні речовини діють не лише в шлунку, а й у початковому відділі тонкої кишки — дванадцятипалій кишці.

У багатьох пацієнтів виразкова хвороба не виникає раптово. Вона часто розвивається на тлі хронічного гастриту — тривалого запалення слизової оболонки шлунка або дванадцятипалої кишки. Зокрема, при інфекції Helicobacter pylori спочатку виникає гастрит, що поступово послаблює захисні механізми слизової. Якщо запалення триває або приєднується інший фактор (наприклад, НПЗП), гастрит може ускладнитися ерозією або утворенням глибшої виразки.

У нормі слизова оболонка захищена від дії шлункового соку завдяки спеціальному бар’єру: товстому шару слизу, який виробляється клітинами епітелію. Цей захист особливо потужний у шлунку й дванадцятипалій кишці, де кислотність найвища. Проте за певних умов цей бар’єр порушується, і шлункові соки починають руйнувати власні тканини.

На відміну від ерозій, які обмежуються поверхневими шарами слизової, пептична виразка проникає глибше — до м’язового шару. Це означає, що дефект не тільки порушує структуру тканини, а й може призвести до серйозних ускладнень, як-от кровотеча або перфорація стінки шлунка чи кишки.

Пептичні виразки найчастіше виникають у шлунку або дванадцятипалій кишці, де концентрація шлункових соків є найвищою. У рідкісних випадках виразка може з’являтися в інших ділянках травної системи — наприклад, у стравоході чи тонкій кишці після операцій на шлунку, коли порушується нормальна анатомія й кислота потрапляє в непризначені для неї відділи.

Види пептичних виразок

Тип пептичної виразки залежить від того, яка частина травного тракту вражена. Хоча всі вони мають спільний механізм утворення — ушкодження слизової кислотою — клінічний перебіг, фактори ризику й навіть лікувальні підходи можуть різнитися. Медичні джерела чітко виділяють три основні форми.

Дуоденальна виразка

Це найпоширеніший різновид. Формується у верхній частині дванадцятипалої кишки — одразу після виходу їжі зі шлунка. Ця зона постійно піддається дії шлункового соку, особливо якщо сфінктер між шлунком і кишкою працює неефективно. Дуоденальні виразки частіше зустрічаються в осіб із підвищеною кислотністю та у хворих на Helicobacter pylori.

Шлункова (гастральна) виразка

Утворюється на внутрішній поверхні шлунка. Її характерною особливістю є біль, який посилюється після приймання їжі. Шлункові виразки вважаються клінічно серйознішими, оскільки мають більший ризик ускладнень, зокрема малігнізації — переходу в онкопатологію. Їх частіше виявляють у пацієнтів, які тривалий час приймають НПЗП.

Стравохідна (езофагеальна) виразка

Найрідкісніша форма. Вона виникає в нижньому відділі стравоходу, зазвичай через тривалий рефлюкс — закидання кислоти зі шлунка вгору. Також її можуть викликати місцеві травми або наслідки променевої терапії. Симптоми часто змішані з проявами гастроезофагеальної рефлюксної хвороби, а сама виразка потребує більш складної діагностики та тривалого лікування.

Причини утворення виразок

Пептична виразка виникає тоді, коли захисні механізми слизової оболонки травного тракту перестають ефективно протистояти дії кислоти та ферментів. Щоб дефект розвинувся, необхідно тривале або повторюване порушення цього балансу. Два основні чинники, що відповідають майже за всі випадки виразкової хвороби — це інфекція Helicobacter pylori та надмірне або тривале вживання нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП).

Інфекція Helicobacter pylori

Ця бактерія виявляється майже в половини населення світу, хоча не у всіх викликає симптоми. При надмірному розмноженні H. pylori змінює мікробіом шлунка, провокуючи запалення слизової оболонки. Хронічне запалення поступово послаблює здатність тканин до самовідновлення. Бактерія також може прямо ушкоджувати епітелій, посилюючи ерозивні процеси.

Передача H. pylori відбувається через заражену воду, їжу або контакт зі слиною. У деяких людей інфекція зберігається безсимптомно багато років, поступово пошкоджуючи слизову без явних ознак хвороби.

Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП)

Аспірин, ібупрофен та інші НПЗП легко доступні й часто застосовуються без рецепта. Проте вони пригнічують синтез простагландинів — речовин, що сприяють відновленню слизової оболонки шлунка й дванадцятипалої кишки. Регулярне вживання НПЗП знижує захист слизової та створює умови для виникнення виразок. Найбільше ризикують люди похилого віку, а також ті, хто приймає НПЗП разом з антикоагулянтами, стероїдами або алкоголем.

Інші можливі, хоча й рідкісні причини

У деяких випадках пептична виразка виникає через інші фактори:

  • Інші інфекції: зокрема при ослабленому імунітеті або важких захворюваннях.
  • Ішемія: зниження кровопостачання слизової оболонки через порушення судинного тонусу.
  • Важкий фізіологічний стрес: наприклад, унаслідок політравм або шокових станів.
  • Променева або хіміотерапія: ушкодження тканин як побічний ефект лікування.
  • Синдром Золлінгера-Еллісона: рідкісне гормонально активне новоутворення, яке викликає надмірну секрецію шлункової кислоти.
  • Хвороба Крона або рак шлунка: можуть викликати виразкоподібні ураження слизової оболонки.
  • Післяопераційні зміни: виразка в єюнальній кишці (центральна частина тонкої кишки) може з’явитися після шлунково-кишкових анастомозів.

Додаткові чинники, які не є прямими причинами, але можуть посилювати вплив основних — це куріння, зловживання алкоголем, комбіноване вживання кількох медикаментів, що впливають на слизову оболонку.

Ризики та фактори розвитку

Пептична виразкова хвороба виникає внаслідок порушення захисного шару слизової оболонки, але не завжди ці порушення призводять до утворення виразки. Їхній розвиток частіше спричиняється поєднанням кількох чинників, які ослаблюють здатність слизової до відновлення або підвищують агресивність шлункових соків.

Основні чинники ризику

Два ключові механізми, які найчастіше запускають розвиток хвороби, були детально досліджені:

  • Інфекція Helicobacter pylori: майже половина населення світу інфікована цією бактерією, але тільки у частини людей вона викликає хронічне запалення. При порушенні мікробного балансу або надмірному розмноженні бактерія ушкоджує слизову оболонку, знижуючи її здатність до відновлення.
  • Регулярне вживання НПЗП: поширені знеболювальні препарати, зокрема ібупрофен чи аспірин, пригнічують вироблення простагландинів — речовин, які підтримують захисний бар’єр слизової оболонки шлунка й дванадцятипалої кишки.

Фактори, що підсилюють ризик

Деякі звички та умови не є самостійною причиною захворювання, але можуть суттєво підвищити його ймовірність у поєднанні з основними чинниками.

  • Куріння: погіршує мікроциркуляцію та послаблює відновлення слизової оболонки.
  • Алкоголь: ушкоджує слизовий бар’єр і посилює дію шлункової кислоти.
  • Інші медикаменти: особливо у поєднанні з НПЗП можуть посилити негативний вплив на слизову.
  • Поєднання кількох чинників: одночасна наявність H. pylori і регулярне вживання НПЗП різко підвищує ризик виразок навіть за низьких доз лікарських засобів.

Статистична поширеність

За оцінками, від 5% до 10% людей у світі розвинуть пептичну виразкову хворобу протягом життя. Найчастіше вона вражає дорослих середнього віку й частіше спостерігається в чоловіків. Певну роль можуть відігравати генетичні особливості, але основні ризики залишаються пов’язаними з H. pylori, НПЗП та способу життя.

Симптоми та коли бити на сполох

Ознаки пептичної виразки можуть бути вираженими або малопомітними. Їхній характер залежить від локалізації ушкодження, кислотності шлункового вмісту й тривалості перебігу. Виразка може проявлятися різко, але іноді розвивається поступово, із неспецифічними симптомами.

Найчастіше пацієнти відчувають біль у верхній частині живота — ниючий або пекучий. Для дуоденальної виразки типовий біль натщесерце або вночі, який минає після приймання їжі. При шлунковій виразці, навпаки, дискомфорт зазвичай посилюється після їжі. Біль може бути постійним або епізодичним, змінюватися залежно від типу їжі.

Крім болю, зустрічаються й інші скарги:

  • здуття
  • нудота
  • втрата апетиту
  • швидке насичення
  • відрижка
  • неприємний присмак у роті
  • печія
  • почуття переповнення після невеликої кількості їжі.

У деяких людей розвивається слабкість або загальна втома навіть без яскраво вираженого болю. Іноді пацієнти звертаються через втрату ваги, зміни апетиту чи тривалу млявість — це можуть бути прояви хронічної крововтрати або анемії.

У певних випадках симптоми стають сигналом невідкладного стану. Ось ситуації, коли зволікати не можна:

  • Блювання з домішками крові або вмістом, схожим на кавову гущу: ознака шлункової кровотечі.
  • Чорний або дегтеподібний стілець: результат перетравлення крові в кишечнику.
  • Раптовий різкий біль у животі: можливий прорив виразки з потраплянням вмісту шлунка в черевну порожнину.
  • Загальна слабкість, запаморочення, блідість: можуть свідчити про значну втрату крові та розвиток анемії.

За появи таких симптомів слід негайно звернутися по медичну допомогу — зволікання може бути небезпечним.

Діагностика

Першим кроком до діагностики пептичної виразкової хвороби є підозра на неї, що виникає на основі характерних симптомів або наявності факторів ризику. Далі лікар використовує низку інструментів для підтвердження діагнозу та виявлення причин виразки.

Обстеження слизової оболонки

Найбільш інформативним методом є езофагогастродуоденоскопія (езофаго-ГДС або ФГДС) — ендоскопічне дослідження верхніх відділів шлунково-кишкового тракту. Під час процедури тонкий гнучкий зонд із камерою вводять через рот, щоб оглянути слизову оболонку шлунка й дванадцятипалої кишки. У разі потреби одразу береться біопсія слизової оболонки для подальших аналізів.

Біопсія дозволяє не лише підтвердити наявність Helicobacter pylori, а й оцінити можливі зміни, пов’язані з малігнізацією — тобто виключити рак шлунка. Під час обстеження іноді проводиться швидкий тест на уреазу, що виявляє бактеріальну активність H. pylori прямо у взятому зразку тканини.

Пошук H. pylori

Виявлення інфекції Helicobacter pylori — ключовий момент у встановленні причини виразки. Для цього можуть використовуватись:

  • Дихальний тест на сечовину: неінвазивний метод, що виявляє активність H. pylori шляхом аналізу складу видихуваного повітря.
  • Аналіз калу: визначає наявність антигенів H. pylori у зразках випорожнень.
  • Біопсія під час ендоскопії: зразки тканини перевіряють на наявність бактерії, запальних змін і можливих ознак онкопереродження.

Візуалізація великих або ускладнених виразок

У деяких випадках, особливо при підозрі на ускладнення або якщо ендоскопія тимчасово недоступна, призначають:

  • Рентгеноскопію з контрастом: для оцінки структури шлунка та дванадцятипалої кишки.
  • Комп’ютерну томографію (КТ): допомагає виявити великі виразки, прориви або ознаки кровотечі.

Додаткові аналізи

При підозрі на ускладнення або системний вплив хвороби можуть призначатися:

  • Загальний аналіз крові: для виявлення анемії, яка може бути наслідком хронічної крововтрати.
  • Тести на рівень електролітів і функцію печінки: за потреби — для оцінки загального стану організму.

Діагностика ускладнень

При ознаках кровотечі, перфорації або обструкції може знадобитись додаткове дослідження. Ендоскопія дозволяє не лише побачити ураження, а й одразу провести лікувальні маніпуляції — зупинку кровотечі або оцінку ступеня звуження вихідного відділу шлунка. У складних випадках застосовують КТ або екстрену лапароскопію.

Лікування

Пептична виразкова хвороба лікується комплексно. Основна мета — усунути причину ушкодження слизової (інфекція або подразнювальні ліки), зменшити кислотність шлункового вмісту і допомогти слизовій оболонці загоїтись. У більшості випадків достатньо медикаментозної терапії, але важливо підібрати правильну схему та пройти курс до кінця.

Ерадикаційна терапія Helicobacter pylori

Якщо підтверджено наявність інфекції Helicobacter pylori, призначається ерадикаційне лікування — курс антибіотиків у поєднанні зі зниженням кислотності. У сучасних рекомендаціях першою лінією часто є четирикомпонентна схема з вісмутом:

  • інгібітор протонної помпи (ІПП) — омепразол, езомепразол, пантопразол тощо
  • вісмут субцитрат
  • метронідазол
  • тетрациклін

Тривалість курсу зазвичай становить 10–14 днів. У регіонах із низькою резистентністю до кларитроміцину може використовуватись класична потрійна схема (ІПП + амоксицилін + кларитроміцин), але її ефективність поступово знижується.

У разі неуспішного лікування або рецидиву застосовуються альтернативні режими — наприклад, з левофлоксацином або подвійні курси з вісмутом.

Рекомендації ґрунтуються на даних Maastricht VI/Florence Consensus Report (2022).

Пробіотики

Під час ерадикаційної терапії можливе додавання пробіотиків (наприклад, Lactobacillus або Saccharomyces boulardii), щоб зменшити побічні ефекти антибіотиків — діарею, здуття, нудоту — та підвищити ефективність лікування.

Контроль ефективності

Через 4 тижні після завершення терапії (і не раніше ніж через 2 тижні після припинення ІПП) необхідно перевірити, чи інфекцію дійсно знищено. Для цього використовують:

  • дихальний тест на сечовину
  • аналіз калу на антигени H. pylori

Контроль обов’язковий навіть при зникненні симптомів — інакше можливий прихований рецидив.

Усунення дії нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП)

Якщо виразка виникла через тривале вживання НПЗП (ібупрофен, аспірин), першим кроком є припинення або заміна таких препаратів. Якщо це неможливо (наприклад, при артриті), призначаються мінімальні дози в комбінації з ІПП для захисту слизової.

Препарати для зниження кислотності

Основу лікування становлять інгібітори протонної помпи (ІПП):

  • омепразол
  • езомепразол
  • пантопразол
  • лансопразол

Ці препарати суттєво знижують вироблення соляної кислоти та створюють умови для загоєння слизової. У деяких випадках альтернативою можуть бути H2-блокатори, наприклад фамотидин. Важливо зазначити, що ранітидин більше не використовується через безпекові застереження.

Препарати типу антацидів (наприклад, альмагель) можуть тимчасово полегшити симптоми, але не лікують причину хвороби, тому використовуються лише як допоміжні засоби.

Хірургічне лікування

У важких або невідкладних випадках — таких як прорив виразки, масивна кровотеча чи непрохідність — може знадобитись операція. Також хірургічне втручання розглядається, якщо медикаментозне лікування не дало результату, а виразка не загоюється.

Тип операції залежить від ситуації: від ушивання прориву до часткової резекції шлунка або ендоскопічного зупинення кровотечі.

Ускладнення

Якщо пептична виразкова хвороба тривалий час залишається без лікування, це може призвести до серйозних наслідків. У деяких випадках перші симптоми захворювання з’являються саме тоді, коли вже виникло ускладнення.

Кровотеча з виразки

Одна з найчастіших і потенційно небезпечних ситуацій. Хронічна або раптова кровотеча виникає, коли виразка прориває судину в слизовій оболонці. Це може проявлятись:

Перфорація стінки шлунка або кишки

Тривала дія шлункових соків призводить до того, що виразка прориває всю товщу стінки органа, утворюючи отвір. У черевну порожнину потрапляє вміст шлунка чи кишки, що викликає гостре запалення — перитоніт. Симптоми включають:

  • раптовий, сильний і «кинджальний» біль у животі
  • напруження передньої черевної стінки
  • гарячку та озноб
  • різке погіршення стану.

Проникнення в інші органи

У деяких випадках виразка не прориває стінку шлунка повністю, а поглиблюється настільки, що доходить до сусіднього органа. Найчастіше це підшлункова залоза. Такий стан називається проникненням. Він може супроводжуватися стійким болем у спині, не пов’язаним із прийманням їжі, та не зникає після лікування ІПП.

Обструкція вихідного відділу

Повторне утворення виразок у пілоричному каналі або дванадцятипалій кишці викликає рубцювання й набряк, які звужують просвіт. Це перешкоджає нормальному проходженню їжі. У результаті виникають:

  • здуття живота після їжі
  • нудота, багаторазове блювання їжею
  • втрата апетиту та ваги
  • затримка стільця та загальна слабкість.

Рецидиви та хронізація

Без усунення причини виразки (H. pylori або НПЗП) процес може тривати роками: виразка частково загоюється, а потім виникає знову. Із часом це викликає надмірне рубцювання слизової оболонки, хронічний біль, порушення моторики шлунка. Часті рецидиви характерні для випадків, коли не завершено повний курс лікування або не вдалось повністю знищити інфекцію.

Можливий зв’язок із раком шлунка

Тривала інфекція H. pylori здатна змінювати структуру клітин слизової оболонки шлунка. Це може збільшувати ризик розвитку шлункової аденокарциноми. Окремі форми шлункових виразок, особливо у літніх людей, потребують біопсії для виключення злоякісного переродження. Тому навіть при незначних симптомах важливо перевіряти та за потреби лікувати інфекцію.

Харчування та спосіб життя

У минулому пептичні виразки пов’язували з конкретними продуктами — гострими стравами, кавою, цитрусовими. Сьогодні достеменно відомо: їжа не є безпосередньою причиною виразки. Але деякі продукти можуть посилювати або навпаки — полегшувати симптоми. Правильно підібраний раціон допомагає слизовій швидше відновлюватися, особливо якщо доповнений відповідними змінами способу життя.

Згідно з клінічними спостереженнями, найкраще на стан слизової впливають продукти, багаті на клітковину, антиоксиданти та природні поліфеноли. Водночас алкоголь, куріння та нерегулярне харчування можуть ускладнити загоєння виразки.

Ось які продукти та звички можуть допомогти під час лікування виразкової хвороби:

  • Фрукти та ягоди: чорниця, малина, яблука містять поліфеноли, що підтримують регенерацію слизової.
  • Овочі: броколі, шпинат, цвітна капуста сприяють зменшенню запалення.
  • Цільнозернові продукти: забезпечують організм клітковиною й допомагають підтримувати здорову мікрофлору.
  • Регулярність у харчуванні: уникнення тривалих перерв між прийманням їжі знижує кислотне навантаження на слизову.
  • Відмова від паління та алкоголю: обидва фактори уповільнюють загоєння й підвищують ризик рецидиву.

Збалансоване харчування не замінює медикаментозну терапію, але є важливою частиною відновлення після ураження слизової.

Профілактика

Пептичну виразку можна попередити, якщо усунути або мінімізувати чинники, що порушують захист слизової шлунка й кишки. Основні зусилля спрямовані на виявлення інфекції Helicobacter pylori, обмеження вживання агресивних лікарських засобів і корекцію повсякденних звичок. Профілактичні заходи актуальні не лише для тих, хто вже мав виразку, а й для людей із підвищеним ризиком — наприклад, при тривалому прийомі НПЗП.

Ось основні дії, які зменшують імовірність виникнення виразкового ураження:

  • Використання НПЗП лише за призначенням: уникати самостійного приймання знеболювальних без необхідності, особливо у поєднанні з алкоголем або іншими ліками, що подразнюють шлунок.
  • Контроль інфекції H. pylori: своєчасна діагностика та за потреби — курс ерадикаційної терапії. Особливо важливо для осіб із диспепсією або сімейною історією шлункових захворювань.
  • Гігієна та безпечна їжа: мити руки з милом, пити очищену воду й уникати їжі з сумнівних джерел, щоб знизити ризик зараження H. pylori.
  • Регулярне харчування: допомагає зменшити кислотне навантаження та стабілізувати секрецію шлункового соку.
  • Відмова від паління та обмеження алкоголю: обидва фактори негативно впливають на слизову та сповільнюють її регенерацію. У поєднанні з НПЗП алкоголь значно підвищує ризик ураження.

Підсумок

Пептична виразкова хвороба — це результат порушення природного балансу між агресивною дією шлункових соків і захисними механізмами слизової. Вчасне виявлення й усунення причин, зокрема інфекції H. pylori або надмірного вживання НПЗП, дає змогу не лише зменшити симптоми, а й запобігти серйозним ускладненням. Ігнорування сигналів організму може коштувати не лише якості життя, а й життя як такого.