Поширені захворювання шлунка: причини та що робити

Метааналіз 15 досліджень, у яких гастроскопію (огляд стравоходу, шлунка й дванадцятипалої кишки гнучкою трубкою з камерою) зробили 41 763 людям, приніс несподіваний результат. Понад 85% обстежень виявилися повністю нормальними, хоча 40% учасників мали скарги на шлунок. Найчастішою знахідкою було запалення стравоходу через рефлюкс (11%), виразку знаходили у 4,4%, а рак шлунка чи стравоходу рідше ніж у 0,4% людей^[1]. Шлунок болить часто, але серйозна хвороба за цим стоїть значно рідше, ніж здається. Саме тому корисно знати головні захворювання шлунка в обличчя: що їх спричиняє, як вони проявляються і в якій ситуації не можна зволікати.

У побуті ми часто називаємо «шлунком» увесь живіт, хоча насправді це окремий орган, розташований у верхній лівій частині черевної порожнини. Тут починається перший внутрішній етап травлення після ковтання їжі. Шлунок має потужну м'язову стінку й змінює форму залежно від об'єму вмісту та положення тіла. У ньому їжа не просто зберігається: вона починає перетравлюватися шлунковим соком, перш ніж потрапити далі, у тонку кишку. Збої в цій системі позначаються на травленні й на самопочутті загалом.

Як працює шлунок

Після ковтання їжа проходить стравохід, минає нижній стравохідний сфінктер (м'язовий клапан між стравоходом і шлунком) і потрапляє у шлунок. Тут запускається одразу кілька процесів, без яких подальше травлення неможливе. Стінка шлунка має кілька шарів м'язів, які скорочуються й перемішують вміст. Паралельно залози слизової виділяють соляну кислоту та ферменти, що розщеплюють їжу на простіші складники. Шлунок сам регулює, як швидко спорожнятися, і передає суміш у тонку кишку невеликими порціями.

Кожне приймання їжі запускає три основні функції шлунка:

• Тимчасове зберігання: шлунок накопичує їжу та рідину, розтягуючись без пошкоджень.
• Вироблення шлункового соку: активується секреція кислоти та травних ферментів.
• Поступове спорожнення: оброблена їжа порціями надходить у дванадцятипалу кишку.

Час, потрібний для проходження їжі через шлунок, залежить від її складу. Вуглеводи залишають орган найшвидше, білки повільніше, а жирна їжа затримується найдовше.

Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ)

Якщо вміст шлунка повертається назад у стравохід, виникає рефлюкс. Епізодичний рефлюкс трапляється в багатьох людей і хворобою не вважається. Коли ж печія чи відрижка кислим повторюються регулярно, зазвичай двічі на тиждень і частіше, говорять про гастроезофагеальну рефлюксну хворобу. Щотижневу печію чи закидання кислого вмісту мають у середньому 13,3% дорослих у світі^[2]. Соляна кислота та ферменти потрапляють на слизову стравоходу, не пристосовану до такого середовища, і спричиняють подразнення, печію, а з часом і запалення стінки стравоходу (рефлюкс-езофагіт). У побуті цей стан часто називають «підвищеною кислотністю», хоча головна проблема здебільшого в тому, що нижній стравохідний сфінктер слабшає або розслабляється невчасно і пропускає звичайну кількість кислоти туди, де їй не місце^[3].

Є кілька чинників, що підвищують ризик розвитку рефлюксної хвороби:

• Ожиріння: тиск у черевній порожнині зростає, що ускладнює роботу сфінктера між шлунком і стравоходом^[3].
• Куріння: впливає на тонус м'язів у місці переходу стравоходу в шлунок; ризик підвищує навіть пасивне куріння^[3].
• Вагітність: матка, що росте, підвищує внутрішньочеревний тиск.
• Бронхіальна астма: деякі ліки від астми можуть посилювати рефлюкс^[3].
• Цукровий діабет: ураження нервів (діабетична нейропатія) уповільнює спорожнення шлунка.
• Грижа стравохідного отвору діафрагми: змінює анатомію ділянки переходу.
• Затримка спорожнення шлунка: їжа довше перебуває в шлунку, що створює надлишковий тиск.
• Системна склеродермія: аутоімунне захворювання, що вражає сполучну тканину, зокрема стінки шлунка й стравоходу.
• Синдром Золлінгера-Еллісона: рідкісний стан, при якому пухлина виробляє гормон гастрин і шлунок виділяє надмірно багато кислоти.

Лікування зазвичай починають зі змін харчування та способу життя, а також безрецептурних засобів, які нейтралізують кислоту. Якщо симптоми не минають, основними ліками залишаються інгібітори протонної помпи (ІПП), тобто препарати, що пригнічують вироблення кислоти, як-от омепразол чи пантопразол^[4]. Операцію розглядають, коли ліки не допомагають або їх не можна приймати довго.

Гастрит

Гастрит є запаленням слизової оболонки шлунка. Воно може розвиватися раптово (гостра форма) або повільно й роками (хронічна форма). У побуті «гастритом» називають майже будь-який біль чи важкість у шлунку, але медично це діагноз про запалення, і він часто перебігає зовсім непомітно: більшість людей із гастритом не мають жодних симптомів^[5]. Буває й навпаки: шлунок турбує, а запалення немає. Рідкісні форми, як-от еозинофільний гастрит, пов'язані з надмірною імунною реакцією; його знаходять приблизно в 6 людей на 100 тисяч^[6]. А вираз «алергічний гастрит» є побутовою назвою, офіційного такого діагнозу немає.

Найчастіші симптоми гастриту такі:

• Гикавка: може з'являтися при подразненні верхньої частини шлунка, близької до діафрагми.
• Нудота і блювання: типова реакція на запалення слизової.
• Диспепсія: медична назва того, що в побуті кажуть «нетравлення» чи «розлад шлунка»: біль, печіння, переповнення чи швидке насичення у верхній частині живота. Якщо обстеження не знаходить причини, лікарі ставлять діагноз «функціональна диспепсія». За суворими сучасними критеріями її мають близько 6,9% людей у світі, жінки до півтора раза частіше за чоловіків^[7].
• Здуття живота: виникає через порушення моторики та секреції.
• Втрата апетиту: часто супроводжує запальний процес у шлунку.
• Чорний дьогтеподібний кал (мелена): можливий за наявності кровотечі зі слизової шлунка.

Причин розвитку гастриту чимало. Найбільш поширені серед них такі:

• Інфекція Helicobacter pylori: найчастіша причина гастриту^[5]. У 2015–2022 роках її виявляли приблизно в 43,9% дорослих у світі^[8].
• Рефлюкс жовчі: зворотний закид вмісту дванадцятипалої кишки в шлунок ушкоджує слизову^[5].
• Надмірне вживання алкоголю: послаблює захисні механізми слизової оболонки.
• Хронічне блювання: спричиняє подразнення та механічні ушкодження шлунка.
• Тривале приймання нестероїдних протизапальних засобів (НПЗЗ): знеболювальні на кшталт ібупрофену чи аспірину зменшують захисний слизовий шар і порушують кровопостачання слизової.
• Тяжкі стани й «стресовий» гастрит: тяжкі травми, опіки, сепсис або перебування в реанімації погіршують кровопостачання слизової, і в ній утворюються ерозії^[5]. Звичайний життєвий стрес такої дії не має, хоча може посилювати відчуття дискомфорту.
• Інші інфекції: віруси, грибки чи паразити спричиняють гастрит значно рідше, переважно в людей зі слабким імунітетом.
• Аутоімунний гастрит: імунна система атакує клітини слизової власного шлунка. Вони перестають забезпечувати засвоєння вітаміну B12, і з часом розвивається перніціозна анемія^[5]. Її стара назва «злоякісна анемія» лякає, проте до раку вона стосунку не має: це недокрів'я через нестачу вітаміну B12.

Лікування залежить від причини. Інфекцію Helicobacter pylori усувають курсом ерадикаційної терапії: це поєднання двох або більше антибіотиків із препаратом, що пригнічує кислоту, іноді з солями вісмуту, а через щонайменше 4 тижні перевіряють, чи бактерія зникла^[5]. При гастриті від знеболювальних їх відміняють або замінюють, при аутоімунному поповнюють запаси вітаміну B12, заліза й фолієвої кислоти^[5].

Виразка шлунка

Виразка шлунка (медична назва пептична виразка, а при повторних загостреннях виразкова хвороба) є дефектом слизової оболонки, що виникає, коли захисний бар'єр більше не стримує дію шлункової кислоти. Спершу ушкоджується внутрішній шар стінки. Якщо процес заглиблюється і проходить усі шари, утворюється перфорація, тобто наскрізний отвір у стінці шлунка, який потребує негайної допомоги. Виразка може формуватися повільно або загострюватися раптово, часто чергуючи періоди без симптомів із болісними загостреннями.

Симптоми виразки шлунка можуть бути різними, але найчастіше спостерігаються такі:

• Біль у верхній частині живота: ниючий або пекучий, може з'являтися між прийманнями їжі.
• Нудота і блювання: супроводжують подразнення слизової.
• Труднощі з питтям: при вираженому болю або нудоті навіть ковток води дається важко.
• Відчуття голоду невдовзі після їди: деякі люди описують біль саме як «голодний».
• Загальна слабкість і втома: можуть бути пов'язані з хронічною втратою крові та анемією.
• Зниження маси тіла: пов'язане з дискомфортом під час їди.
• Чорний або дьогтеподібний кал: ознака кровотечі з верхніх відділів травного тракту.
• Біль у грудній клітці: іноді імітує серцеві симптоми, що ускладнює діагностику.

Провокуючі чинники виразки добре вивчені. Найпоширеніші серед них:

• Інфекція Helicobacter pylori: одна з двох головних причин виразки^[9].
• Надмірне вживання алкоголю: послаблює бар'єрні функції шлунка й заважає загоєнню.
• Тривале використання нестероїдних протизапальних препаратів: зокрема аспірину, ібупрофену, напроксену; це друга головна причина^[9].
• Куріння: у курців виразки трапляються частіше^[9], а загоєння відбувається повільніше.
• Променева терапія: може ушкоджувати слизову в людей, які лікуються від пухлин.
• Штучна вентиляція легень і реанімація: у тяжкохворих підвищується ризик так званих стресових виразок.
• Синдром Золлінгера-Еллісона: рідкісне захворювання, за якого виробляється надмірна кількість кислоти.

Міф: виразку спричиняють нерви та гостра їжа. Насправді: головні причини виразки шлунка становлять бактерія Helicobacter pylori та регулярне приймання протизапальних знеболювальних; стрес, жирна чи гостра їжа можуть лише посилювати симптоми^[9].

Лікування залежить від причини виразки. Якщо виявлено Helicobacter pylori, призначають ерадикаційну терапію. В інших випадках використовують препарати, що знижують кислотність і допомагають виразці загоїтися. Кровотечу з виразки найчастіше зупиняють під час ендоскопії, без розрізу, а операцію чи емболізацію (перекриття судини через катетер) залишають для випадків, коли це не вдалося^[10]. Перфорація потребує термінової операції. Самостійне лікування виразки ризиковане: протизапальні знеболювальні на кшталт ібупрофену можуть її поглибити.

Коротко: за гастритом і виразкою найчастіше стоять дві речі: бактерія Helicobacter pylori і регулярні знеболювальні на кшталт ібупрофену чи аспірину. Тому лікар насамперед перевіряє наявність бактерії й запитує про ліки.

Вірусний гастроентерит

Цей стан виникає, коли вірус уражає слизову оболонку шлунка та кишківника і спричиняє запалення. У харчовому отруєнні винні бактерії або їхні токсини в зіпсованій їжі, а тут віруси безпосередньо інфікують клітини травного тракту. Вірусний гастроентерит передається від людини до людини або через забруднені продукти й воду. Найчастішим збудником є норовірус^[11]. Перебіг здебільшого короткий, але інтенсивний, особливо в перші дні.

У побуті його називають «шлунковим грипом» або «кишковим грипом». Назва прижилася, хоча медично неточна: віруси грипу гастроентерит не спричиняють, і щеплення від грипу від нього не захищає^[11].

Найпоширеніші симптоми виглядають так:

• Блювання: може бути раптовим і багаторазовим.
• Діарея: водянисті випорожнення кілька разів на день.
• Біль у животі: зазвичай переймоподібний, із бурчанням або спазмами.
• Головний біль: часто поєднується із загальним знесиленням.
• Підвищення температури тіла: переважно невисоке, до 38 °C, але буває й вищим.

Більшість людей одужує самостійно: зазвичай симптоми минають протягом тижня, а при норовірусі за 1–3 дні^[11]. Проте не всі випадки проходять легко. Головна небезпека полягає в зневодненні, яке особливо загрожує певним групам людей^[11]:

• Немовлятам і дітям раннього віку: у них менший запас рідини в організмі.
• Літнім людям: з віком організм гірше компенсує втрати рідини.
• Людям із хронічними захворюваннями та слабким імунітетом: серцева чи ниркова недостатність, цукровий діабет посилюють наслідки зневоднення.

Вірусний гастроентерит дуже заразний. Спалахи найчастіше трапляються в закритих колективах: дитячих садках, школах, будинках для людей похилого віку, лікарнях. Норовірус зберігається на поверхнях місяцями, тому головний захист полягає в ретельному митті рук із милом після туалету, перед приготуванням і вживанням їжі; хворим не радять готувати їжу для інших ще 2 дні після зникнення симптомів^[11]. Немовлят від ротавірусної інфекції захищає щеплення, яке дають краплями в рот^[11].

Грижа стравохідного отвору

У нормі стравохід проходить через вузький отвір у діафрагмі, м'язі, що відокремлює грудну порожнину від черевної. Якщо частина шлунка просувається крізь цей отвір угору, утворюється грижа стравохідного отвору діафрагми. У побуті її часто називають «грижею стравоходу», хоча випинається через отвір саме шлунок. Найчастіше така грижа ковзна: верхня частина шлунка періодично піднімається над діафрагмою, а потім повертається назад. Ковзну грижу знаходять у 50–94% людей із рефлюксною хворобою^[12]. Інший, рідший варіант називають параезофагеальною грижею: частина шлунка залишається в грудній порожнині поряд зі стравоходом і може защемитися, що порушує її кровопостачання.

Багато людей живуть із грижею, навіть не знаючи про неї^[13]. Якщо ж вона дає про себе знати, можуть з'являтися такі ознаки:

• Здуття: відчуття розпирання після їжі, яке не зникає навіть після відрижки.
• Біль у верхній частині живота або грудей: може нагадувати печію або тиснучий дискомфорт.
• Відрижка та гіркий присмак у роті: наслідок рефлюксу вмісту шлунка в стравохід.

Причина виникнення грижі не завжди очевидна^[13]. Часто її формуванню передує тривале підвищення внутрішньочеревного тиску, ослаблення зв'язок або травма.

Окремо виділяють чинники, які підвищують імовірність грижі:

• Надмірна вага: підвищує навантаження на черевну стінку та діафрагму^[13].
• Вік понад 50 років: з віком м'язи та сполучна тканина слабшають^[13].
• Вагітність: тимчасово підвищує тиск у черевній порожнині^[13].
• Куріння: сприяє послабленню м'язової тканини і посилює рефлюкс.

У легких випадках достатньо змін у звичках і ліків. Допомагає їсти частіше невеликими порціями, піднімати узголів'я ліжка, схуднути за потреби, не їсти за 3–4 години до сну, не носити тісних поясів, відмовитися від куріння й надміру алкоголю^[13]. Засоби, що нейтралізують кислоту, полегшують симптоми, але не усувають грижу, а лікар за потреби призначає сильніші препарати, що знижують кислотність. Операцію, зазвичай лапароскопічну (через невеликі проколи), розглядають, лише коли інше лікування не допомагає і симптоми залишаються тяжкими^[13].

Гастропарез

Гастропарез є станом, при якому шлунок слабко скорочується і їжа надто повільно переходить у тонку кишку, хоча механічної перешкоди немає. Іноді його описують як «ледачий шлунок», і ця побутова назва досить точно передає суть: порушена моторика через ушкодження нервової або м'язової регуляції. Їжа довго залишається у шлунку, спричиняючи відчуття переповнення, нудоту й навіть втрату ваги. Перебіг може бути поступовим або гострим, наприклад після вірусної інфекції чи операції.

Про можливий гастропарез свідчать такі симптоми:

• Нудота: посилюється після їди, особливо твердої.
• Блювання: часто містить залишки неперетравленої їжі навіть через кілька годин після їди.
• Зниження маси тіла: пов'язане з утратою апетиту й порушенням засвоєння поживних речовин.
• Здуття: виникає через затримку вмісту у шлунку та скупчення газів.
• Печія: результат закиду шлункового соку в стравохід при переповненому шлунку.

Найчастіше лікарям узагалі не вдається знайти причину гастропарезу, і його називають ідіопатичним^[14]. Серед відомих причин найпоширеніші такі:

• Цукровий діабет: найчастіша з відомих причин; тривало підвищений цукор ушкоджує блукаючий нерв і клітини, що задають ритм скорочень шлунка^[14].
• Ліки: опіоїдні знеболювальні, як-от кодеїн чи оксикодон, деякі антидепресанти й засоби від гіперактивного сечового міхура сповільнюють спорожнення. Вони не є причиною гастропарезу, але дають схожі симптоми або посилюють наявні^[14].
• Операції на стравоході, шлунку або тонкій кишці: можуть ушкодити блукаючий нерв^[14].
• Анорексія нервова: тривале голодування змінює тонус і роботу шлункових м'язів.
• Вірусні інфекції шлунка: після деяких із них спорожнення тимчасово сповільнюється^[14].
• Інші захворювання: знижена функція щитоподібної залози (гіпотиреоз), системна склеродермія, хвороба Паркінсона, розсіяний склероз^[14].

Лікування підбирають залежно від причини й тяжкості стану. Основу становить харчування: 5–6 невеликих приймань їжі на день замість 2–3 великих, менше жиру й грубої клітковини, без алкоголю і газованих напоїв, прогулянка після їди^[15]. Людям із діабетом важливо тримати цукор під контролем, бо висока глюкоза ще більше гальмує шлунок. З ліків застосовують метоклопрамід або еритроміцин, які посилюють скорочення шлунка, а також протиблювотні засоби. У тяжких випадках харчування вводять через зонд прямо в тонку кишку або внутрішньовенно, а частині пацієнтів імплантують електростимулятор шлунка^[15].

Протилежна проблема, коли їжа проходить шлунок надто швидко, називається демпінг-синдромом. Міжнародний консенсус експертів описує його як часте, але недостатньо діагностоване ускладнення операцій на шлунку і стравоході^[16].

Рак шлунка

Рак шлунка зазвичай розвивається повільно, протягом кількох років. Здебільшого злоякісні клітини з'являються у внутрішньому шарі, слизовій оболонці шлунка. З часом пухлина проростає в глибші шари стінки, уражає сусідні тканини, а згодом поширюється до лімфатичних вузлів або через кровоносні судини до інших органів. У 2022 році рак шлунка посів п'яте місце у світі серед усіх онкологічних хвороб і за кількістю нових випадків (4,9%), і за смертністю (6,8%)^[17].

Головний чинник ризику вже знайомий: тривала інфекція Helicobacter pylori. У рандомізованих дослідженнях здорових інфікованих людей лікування цієї інфекції знижувало ризик раку шлунка на 36%^[18].

На ранніх етапах рак шлунка часто не дає специфічних симптомів. Можуть з'являтися втома, гірший апетит, швидке насичення, біль чи дискомфорт у верхній частині живота, печія. Усе це легко сплутати зі звичайними розладами травлення, тому хворобу нерідко виявляють уже на пізніших стадіях. Насторожують утруднене ковтання, ущільнення у верхній частині живота, схуднення без зміни харчування та розлади травлення, що не минають понад 3 тижні звичного лікування: з такими скаргами треба звернутися до лікаря^[19]. Рання діагностика суттєво змінює прогноз: пухлину, виявлену вчасно, часто вдається повністю видалити.

Коротко: печія чи «нетравлення», що тримаються понад 3 тижні попри звичні засоби, а також утруднене ковтання, схуднення без причини, блювання кров'ю або чорний кал є приводом для обстеження, а не для чергової таблетки від печії.

Читайте:

Рак стравоходу: симптоми, діагностика та лікування

Рак стравоходу: чим відрізняються плоскоклітинний рак і аденокарцинома, чому пухлина довго не дає симптомів,...