Людина приходить на УЗД судин шиї, а виходить із фразою в заключенні «вузол щитоподібної залози, 9 мм». Це лякає, хоча майже завжди виявляється звичайною знахідкою. За даними Американської тиреоїдної асоціації, до 60 років вузол, який можна виявити під час огляду чи на УЗД, має приблизно половина людей, і понад 90% таких вузлів доброякісні[1].
Саме через те, що вузлів так багато, з ними пов'язана одна з найповчальніших історій сучасної медицини. Коли в Південній Кореї з 1999 року масово почали робити УЗД щитоподібної залози людям без скарг, кількість діагнозів раку щитоподібної залози до 2011 року зросла в 15 разів. Щороку його знаходили приблизно в 40 тисяч людей. А от смертність від нього не змінилася: як і раніше, від цього раку помирали 300–400 людей на рік[2]. Більшість знайдених пухлин так і не зашкодили б своїм власникам, але багатьох із них прооперували.
Ця історія не означає, що вузли можна ігнорувати. Вона означає, що з ними треба поводитися розумно: вчасно обстежити ті, що викликають підозру, і не лікувати ті, що не загрожують.
Що таке вузол щитоподібної залози
Щитоподібна залоза виробляє гормони, які задають темп обміну речовин. Вузол — це ділянка в її тканині, що відрізняється від сусідньої. На УЗД він може бути щільним (солідним), заповненим рідиною (кістозним) або змішаним, одиничним чи одним із кількох[1].
Крім будови, лікарям важливо знати, чи виробляє вузол гормони. «Гарячий» вузол працює самостійно, не зважаючи на сигнали гіпофіза, і може спричинити гіпертиреоз. Такі вузли дуже рідко бувають злоякісними. «Холодний» вузол гормонів не виробляє; саме серед таких трапляються ті, що потребують біопсії[3].
Звідки вони беруться
Чесна відповідь: причину більшості вузлів не знає ніхто. Відомо лише, що вони частіше з'являються при тиреоїдиті Хашимото та нестачі йоду[1]. Без йоду залоза не може виробити достатньо гормонів, гіпофіз постійно її «підганяє», і тканина розростається нерівномірно, утворюючи вузли й зоб.
Серед вузлів трапляються кісти (порожнини з рідиною), доброякісні пухлини (аденоми) і, значно рідше, рак щитоподібної залози[3].
Вищий ризик раку у вузлі мають люди, які в дитинстві зазнали опромінення голови чи шиї, а також ті, в кого рак щитоподібної залози був у близьких родичів[3]. Для українців перший чинник має особливе значення: після аварії на Чорнобильській АЕС у Білорусі, Росії та Україні понад 6000 людей, які на момент аварії були дітьми чи підлітками, захворіли на рак щитоподібної залози. Значну частину цих випадків пов'язують із радіоактивним йодом, який діти отримували з молоком у перші місяці після аварії[4].
Коротко: вузли частіше виникають при нестачі йоду й тиреоїдиті Хашимото, а опромінення в дитинстві та рак щитоподібної залози в родині підвищують ризик злоякісного вузла.
Як проявляються вузли
Здебільшого ніяк. Вузли не болять і не заважають, тому їх знаходять випадково: під час огляду, на УЗД судин шиї чи на КТ з іншого приводу[1].
Великий вузол може стати помітним як «гудзик» на шиї, а якщо він тисне на трахею чи стравохід, з'являються утруднене ковтання чи дихання. «Гарячий» вузол дає симптоми гіпертиреозу: серцебиття, схуднення, пітливість, тремтіння рук[1].
Зверніться до ендокринолога якнайшвидше, якщо вузол на шиї швидко збільшується, став твердим і нерухомим, з'явилися охриплість без застуди, збільшені лімфовузли на шиї, утруднене ковтання або дихання. Ці ознаки не означають рак, але потребують обстеження без зволікань[3].
Як лікар оцінює вузол
Обстеження будується як ланцюжок, де кожен крок вирішує, чи потрібен наступний[3].
Перший крок — аналіз на тиреотропний гормон (ТТГ). Якщо ТТГ знижений, вузол може бути «гарячим», і тоді роблять сцинтиграфію — дослідження, яке показує, чи захоплює вузол радіоактивний індикатор. «Гарячому» вузлу біопсія зазвичай не потрібна.
Другий крок — УЗД. Це головний інструмент: лікар оцінює розмір, будову, контури, наявність дрібних кальцинатів і форму вузла. Від поєднання цих ознак залежить ризик злоякісності й те, чи потрібна біопсія[1].
Третій крок, якщо він потрібен, — тонкоголкова аспіраційна біопсія. Під контролем УЗД у вузол вводять тонку голку й беруть клітини для дослідження під мікроскопом[1]. Процедура триває кілька хвилин. Результат буває доброякісним, злоякісним, підозрілим або невизначеним; в останньому випадку лікар може повторити біопсію чи призначити молекулярний аналіз[3].
Читайте:
Чи варто робити УЗД щорічно «про всяк випадок»
У мережі часто радять після 40 років щороку перевіряти щитоподібну залозу на УЗД, навіть якщо нічого не турбує. Корейська історія показує, чому це не так безневинно, як здається.
Робоча група з профілактичних послуг США рекомендує не проводити скринінг раку щитоподібної залози в людей без симптомів. Підстави такі: користь від нього в кращому разі мала, бо більшість знайдених пухлин ростуть дуже повільно, а шкода від зайвих біопсій, операцій і довічного прийому гормонів щонайменше помірна[5].
Чи потрібне щорічне УЗД щитоподібної залози без скарг? Ні, якщо немає симптомів і факторів ризику. Дані досить переконливо свідчать, що скринінг тут не потрібен. Інша справа — люди з опроміненням у дитинстві чи раком щитоподібної залози в родині: їм план обстеження складає лікар.
Коротко: УЗД щитоподібної залози «для профілактики» без скарг і факторів ризику не рекомендоване: воно знаходить багато безпечних вузлів і майже не рятує життів.
Що роблять із виявленим вузлом
Тактика залежить від того, що показало обстеження.
Доброякісний вузол найчастіше просто спостерігають, повторюючи УЗД через 6–12 місяців, а згодом рідше. Операцію розглядають, лише якщо вузол росте чи з'являються підозрілі ознаки[1]. Колись такі вузли намагалися «зменшити» таблетками левотироксину, але в регіонах, де йоду достатньо, рутинно цього не рекомендують: користь невелика, а ризик для серця й кісток реальний[3].
«Гарячий» вузол, що спричиняє гіпертиреоз, лікують радіоактивним йодом або операцією[3].
Великий вузол, який тисне на трахею чи стравохід, видаляють хірургічно[3].
Злоякісний або підозрілий вузол оперують: видаляють частку залози чи всю залозу. Після видалення всієї залози левотироксин приймають довічно[1]. Прогноз зазвичай дуже добрий: 5-річне виживання при раку щитоподібної залози загалом становить близько 98%[5].
Коротко: більшість вузлів лише спостерігають, оперують підозрілі, великі й злоякісні, а «гарячі» лікують радіойодом.
Чи можна запобігти появі вузлів
Повністю — ні, бо причина більшості вузлів невідома. Але дещо зробити можна: отримувати достатньо йоду, насамперед із йодованої солі, і не проходити рентгенівських обстежень голови й шиї без потреби, особливо дітям[3]. Решта — уважність до змін на шиї і звернення до лікаря, якщо вони з'явилися.
Читайте:
Підсумок
Вузли щитоподібної залози має приблизно кожна друга людина до 60 років, і понад 90% із них доброякісні. Здебільшого вони нічим себе не виявляють і знаходяться випадково. Лікар оцінює вузол послідовно: ТТГ, УЗД і, лише за показаннями, біопсія. Доброякісні вузли спостерігають, «гарячі» лікують радіойодом, а підозрілі й злоякісні оперують, і прогноз при раку щитоподібної залози зазвичай дуже добрий. Щорічне УЗД без скарг не рекомендоване, а насторожити мають швидкий ріст вузла, охриплість чи збільшені лімфовузли.
Джерела5
- Довідник. Thyroid Nodules. American Thyroid Association.
- Довідник. Thyroid Cancer Screening (PDQ®).
- Настанова. Haugen BR. та ін. 2015 American Thyroid Association Management Guidelines for Adult Patients with Thyroid Nodules and Differentiated Thyroid Cancer: The American Thyroid Association Guidelines Task Force on Thyroid Nodules and Differentiated Thyroid Cancer. Thyroid, 2016.
- Настанова. The Chornobyl Accident.
- Настанова. Bibbins-Domingo K. та ін. Screening for Thyroid Cancer: US Preventive Services Task Force Recommendation Statement. JAMA, 2017.
