Апатія: ознаки, причини і що робити

Після інсульту апатію виявляють приблизно в кожного третього пацієнта (36,3%), і це майже втричі частіше, ніж депресію (12,1%)^[1]. Рідні часто бачать у такій поведінці впертість або лінощі, хоча за нею стоїть порушення роботи мозкових систем мотивації. Те саме, тільки слабше, буває і в здорових людей^[2], наприклад після тривалого стресу чи втрати.

Що таке апатія

Апатія означає зниження мотивації: людині важко почати будь-яку справу, слабшають інтерес і емоційний відгук на звичні речі. Вона знає, що «треба», але внутрішнього поштовху до дії немає. Такий стан триває довше, ніж кілька днів поганого настрою, і поступово охоплює роботу, побут і стосунки.

Речі, які раніше приносили задоволення, перестають викликати реакцію, а обов'язки, навіть прості, перетворюються на непосильну задачу. У повсякденні це видно з дрібниць: людина тижнями не телефонує друзям, не готує їжу, відкладає душ. Іноді вона усвідомлює, що з нею щось не так, та змінити це власним зусиллям не виходить. Саме ця неспроможність стати до дії є одним із найпомітніших маркерів апатії.

Рідко апатія з'являється раптово. Частіше вона підкрадається поступово: спершу зникає інтерес до хобі, потім до зустрічей, згодом до роботи й близьких.

Міф: апатія є звичайною лінню, і досить «взяти себе в руки». Насправді: при апатії на нейровізуалізації знаходять зміни в дорсальній передній поясній корі та вентральному стриатумі, тобто в мережі, яка відповідає за готовність докладати зусиль і за оцінку винагороди^[3]. Лінь зазвичай вибіркова: людина уникає нудної справи, але охоче береться за приємну. При апатії згасає бажання робити навіть те, що раніше тішило.

Визначення

Психіатр Роберт Марін у 1991 році описав апатію як первинну втрату мотивації, яку не можна пояснити емоційним стражданням, інтелектуальним дефіцитом чи пригніченою свідомістю^[4]. Міжнародна консенсусна група 2018 року уточнила: це кількісне зниження цілеспрямованої активності порівняно з попереднім рівнем людини^[5]. Апатія може бути самостійним станом, але найчастіше вона є симптомом іншого психічного або неврологічного порушення. Сум при цьому не обов'язковий: емоції радше слабнуть настільки, що перестають керувати поведінкою.

Відмінність між апатією та депресією

Апатія та депресія часто йдуть поруч, тому їх легко сплутати. Проте це різні явища. В основі апатії лежить нестача мотивації та емоційної залученості. Депресія має виразніший емоційний фон: пригніченість, почуття провини, втрату сенсу.

Людина з апатією може зовсім не відчувати суму, їй просто «все одно». При депресії переважають тривога, безнадія, внутрішній біль. Обидва стани забирають енергію, але працюють по-різному: апатія схожа на емоційне затухання, депресія на перевантаження болем. При хворобі Паркінсона приблизно половина пацієнтів з апатією не мають ні депресії, ні когнітивних порушень, і це один з аргументів на користь того, що апатія є окремим синдромом^[6].

Спільні ознаки

Деякі прояви справді перетинаються, тому апатію часто сприймають як форму депресії. Найпоширеніші спільні симптоми:

• зниження мотивації до будь-якої активності
• втрата інтересу до звичних занять; нездатність отримувати задоволення називають ангедонією
• нестача енергії для повсякденних справ
• складність у вираженні емоцій або емпатії до інших

Ангедонія і апатія близькі, але не тотожні: перша стосується насамперед задоволення, друга бажання діяти. В оксфордському опитуванні людей без діагнозів різні профілі апатії були пов'язані з різним рівнем депресії, ангедонії та втоми^[2]. Тож наявність цих ознак ще не означає, що йдеться про депресію.

Відмінності

Головне, що відрізняє апатію від депресії, це емоційний фон. У депресії зазвичай присутні стійкий знижений настрій, думки про власну нікчемність, самозвинувачення, іноді суїцидальні думки. При апатії таких емоцій може не бути взагалі: людина не засмучена, вона ніби «нічого не відчуває».

Друга різниця: апатія часто виникає як симптом неврологічних розладів, наприклад деменцій, тоді як депресія є окремим психічним захворюванням зі своїми діагностичними критеріями. При хворобі Альцгеймера апатія трапляється навіть частіше за депресію: 49% проти 42% у метааналізі 48 досліджень^[7].

Якщо апатія поєднується зі зниженим настроєм або втратою інтересу, які тримаються більшу частину дня майже щодня щонайменше два тижні, лікар розглядатиме депресію^[8]. Це потребує обстеження. Якщо ж таких ознак немає, апатія залишається самостійним станом з іншими причинами й підходами до допомоги.

Читайте:

Типи депресії

Типи депресії: чим великий депресивний розлад відрізняється від дистимії, післяпологової, психотичної, сезо...

Апатія чи вигорання

Емоційне вигорання ВООЗ описує як синдром хронічного робочого стресу, з яким людина не впоралася: виснаження, цинічна дистанція від роботи та зниження професійної ефективності. Медичним діагнозом воно не вважається і стосується саме робочого контексту^[9]. Апатія ширша: байдужість поширюється на хобі, близьких і власні потреби, навіть у відпустці. Тривале вигорання може перейти в апатію або депресію.

Ознаки апатії

Апатія проявляється на фізичному, поведінковому та емоційному рівнях. Вона рідко помітна одразу: спершу змінюються дрібні звички, реакції й спілкування, і лише згодом людина або її близькі розуміють, що це вже стан.

Фізичні ознаки

Тіло часто сигналізує першим. З'являється хронічна втома, яка не минає після сну чи відпочинку, важкість у тілі, млявість, іноді байдужість до голоду або спраги.

Змінюється режим сну: дехто не може заснути, інші сплять по 10–12 годин і все одно прокидаються виснаженими. Апетит знижується або стає «механічним»: людина їсть, бо треба, без бажання.

Поведінкові зміни

Людина уникає справ, які раніше виконувала без зусиль: не відповідає на повідомлення, відкладає дзвінки, скасовує зустрічі. Усе більше часу минає на «автопілоті». Згодом навіть приготувати вечерю чи винести сміття стає викликом, падає ефективність у роботі, навчанні, побуті. Будь-яка дія вимагає надзусиль, а результат здається неважливим.

Ці зміни можуть проявлятися в конкретних щоденних діях і звичках:

• уникання спілкування, відсутність ініціативи до зустрічей
• зниження продуктивності у звичних справах
• відкладання навіть простих завдань «на потім»
• втеча в рутину або бездумне прокручування стрічок

Психоемоційні прояви

Замість радості, суму чи гніву з'являється порожнеча. Людина не плаче і не сміється, не радіє перемогам і не засмучується через невдачі. Зовні це може виглядати як спокій, проте всередині все втрачає значення.

Слабшає співпереживання: розмови не викликають відгуку, чужі емоції лишають байдужим. Людина слухає, киває, відповідає, але внутрішньо не включається. Оточення бачить у цьому холодність, хоча насправді це безсилля. Психоемоційні прояви апатії можуть бути такими:

• емоційна «плоскість»: усе сприймається однаково тьмяно
• відсутність емпатії або внутрішньої участі
• байдужість до подій, які раніше мали значення
• відчуття внутрішньої порожнечі або відключеності від себе

Типи апатії

Апатія не однакова в різних людей. Одні перестають щось починати, хоча раніше були активними. Інші ні з ким не спілкуються, бо не бачать у цьому сенсу. Хтось узагалі не помічає, що став байдужим, поки не починає втрачати зв'язок із близькими.

Оксфордські дослідники створили опитувальник Apathy-Motivation Index і, проаналізувавши відповіді двох вибірок (505 і 479 осіб), виділили три домени апатії: поведінковий, соціальний та емоційний^[2]. Вони можуть існувати окремо, але часто накладаються.

Поведінкова апатія

У цьому варіанті зникає ініціатива. Людина не починає жодної дії, поки її не попросять, не нагадають або не змусять. Можна годинами сидіти без справи і навіть не думати, що щось варто зробити. Пропадають плани й цілеспрямованість, будь-яке зусилля викликає внутрішній опір.

Ці прояви поведінкової апатії зазвичай мають конкретні форми:

• відсутність самостійного початку будь-якої активності
• байдужість до незавершених справ або зобов'язань
• виконання тільки того, що прямо вимагають інші

Соціальна апатія

Контакти з людьми стають обтяжливими, навіть якщо раніше спілкування було легким і приємним. Людина не дзвонить, не пише, не відповідає. Вона не ображається і не уникає когось навмисно, їй просто все одно.

Відчуття самотності чи потреби в контакті при цьому немає. Людина віддаляється від родини, друзів, колег, і оточення може сприйняти це як відчуження або ворожість, хоча за цим стоїть лише відсутність інтересу. Прояви соціальної апатії можуть виглядати так:

• байдужість до почуттів і реакцій інших людей
• втрата потреби в соціальній взаємодії
• ізоляція без конфлікту або відчуття провини

Емоційна апатія

Цей тип стосується глибини переживань. Людина не відчуває радості, суму, вдячності чи жалю, і навіть сильні події не залишають сліду.

Може зникнути емпатія і хвилювання як щодо інших, так і щодо себе. Людина не переймається, якщо когось образила, не радіє своїм досягненням, не відчуває гордості. Вона бачить, що щось відбувається, але нічого не відчуває у відповідь. Цей тип апатії може проявлятися в таких ознаках:

• емоційна «порожнеча» навіть у сильних ситуаціях
• відсутність реакції на події, які раніше викликали емоції
• байдужість до наслідків власних слів або вчинків

Можливі причини апатії

Апатія може виникнути в будь-кого, і часто вона є частиною ширшої картини: симптомом хвороби або реакцією на тривалий стрес чи виснаження. Тому причини ділять на органічні та психічні.

Неврологічні стани

Апатія дуже поширена при нейродегенеративних хворобах. Вона може з'явитися на ранніх стадіях або наростати з прогресуванням хвороби. При хворобі Паркінсона її має майже кожен другий пацієнт: 39,8% у метааналізі 23 досліджень (5388 осіб)^[6].

Огляд нейровізуалізаційних досліджень 2018 року показав, що при різних хворобах апатія пов'язана з ураженням тих самих структур: дорсальної передньої поясної кори (оцінює, чи варта справа зусиль) і вентрального стриатуму (обробляє винагороду)^[3]. Якщо ця мережа працює погано, людина втрачає стимул до дій.

Такі зміни характерні для низки неврологічних захворювань:

• хвороба Альцгеймера
• судинна деменція
• фронтотемпоральна деменція
• хвороба Паркінсона
• хвороба Гантінгтона
• стан після інсульту

Психіатричні порушення

Апатія може бути проявом психічного захворювання, і це не завжди депресія. При шизофренії вона входить до так званих негативних симптомів поряд зі зниженням волі, емоційною площинністю, пасивністю.

При великому депресивному розладі апатія буває одним із перших або найстійкіших симптомів і нагадує радше повну відсутність внутрішньої енергії, ніж смуток. Буває й так, що вона посилюється на тлі лікування: у ретроспективному аналізі 181 пацієнта з хворобою Паркінсона прийом селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС) був пов'язаний з вищим рівнем апатії незалежно від депресії^[10].

Найчастіше апатію описують при таких психіатричних порушеннях:

• великий депресивний розлад
• рекурентна депресія
• розлади шизофренічного спектра

Порушення мозкових функцій

Мотивація може знижуватися і без діагнозу нейродегенеративної хвороби. Причиною буває черепно-мозкова травма, запалення, інтоксикація або гормональні зміни, які гальмують роботу центральної нервової системи.

Часто людина сама не помічає таких змін. Вона просто починає «жити без сенсу», усе відбувається повільніше, а здатність оцінити свій стан знижується.

До можливих причин таких змін належать:

• наслідки черепно-мозкових травм
• поствірусні ураження мозку
• ендокринні зсуви, зокрема при гіпотиреозі
• вплив деяких медикаментів або речовин

Ситуаційні чинники

Іноді апатія виникає як захисна реакція на пережитий шок, втрату або виснаження. У цьому разі вона не є хворобою, але може тягнутися довго. Психіка ніби приглушує почуття, щоб не відчувати занадто сильного болю.

Емоційну відстороненість, яка з'являється після катастроф, травматичних подій або тривалого стресу, добре знають психотерапевти. Вона ускладнює контакт із собою та іншими навіть після того, як критична ситуація минула. Якщо до неї додаються нав'язливі спогади, кошмари й уникання нагадувань про подію, варто перевірити, чи не розвивається ПТСР.

До таких ситуаційних чинників можуть належати:

• емоційне вигорання або хронічне перевантаження
• наслідки сильного або тривалого стресу
• травматичні події: втрата, насильство, катастрофа
• гормональні зміни в підлітковому віці або після пологів

Діагностика апатії

Апатію визнають клінічно значущим симптомом багатьох психічних і неврологічних станів, але окремого офіційного діагнозу «апатія» в класифікаціях хвороб немає. Її не визначають одним тестом чи аналізом: фахівець оцінює сукупність змін у поведінці, емоціях і мотивації та шукає, з чим вони пов'язані.

Оцінка психічного стану

Перший крок полягає в розмові з психіатром, психотерапевтом або іншим фахівцем з психічного здоров'я. Крім скарг, важливо, як людина описує своє життя, ставлення до близьких, зміни в щоденній активності. Зазвичай обговорюють:

• рівень мотивації та здатність ініціювати дії
• емоційне залучення в події навколо
• зміни в стосунках із близькими або колегами
• енергійність, інтерес до хобі, самообслуговування
• контекст: нещодавні події, втрати, стрес

Фахівець з'ясовує, чи не виникла апатія на тлі депресії, тривожності, виснаження або життєвої кризи. Часто саме ці чинники й виявляються джерелом змін.

Апатія при нейродегенеративних порушеннях

Для хвороб мозку існують окремі діагностичні критерії апатії, останню версію яких узгодила міжнародна група у 2018 році^[5]. Вони охоплюють чотири вимоги:

• Зниження мотивації: цілеспрямованої активності помітно менше, ніж раніше
• Зміни щонайменше у двох вимірах із трьох: поведінка й мислення, емоції, соціальна взаємодія
• Негативний вплив на життя: апатія заважає працювати, спілкуватися, доглядати за собою
• Виключення інших пояснень: стан не пояснюється повністю дією ліків чи речовин, фізичними обмеженнями або різкими змінами в оточенні

Симптоми мають триматися щонайменше 4 тижні^[5]. Ці критерії встановлюють саму апатію в людини з уже відомою або підозрюваною хворобою мозку. Наявність депресії їх не виключає, бо обидва стани часто поєднуються.

Додаткові медичні обстеження

Щоб виключити органічну причину (ураження мозку, інфекцію, порушення обміну речовин, дію ліків), лікар може призначити:

• загальні та біохімічні аналізи крові, зокрема гормони щитоподібної залози
• нейропсихологічне тестування
• оцінку когнітивних функцій (ментального статусу)
• неврологічний огляд
• методи візуалізації: МРТ або КТ головного мозку
• у деяких випадках генетичні тести (при підозрі на спадкові синдроми, як-от хворобу Гантінгтона)

Від того, чи є апатія самостійним станом, чи симптомом іншої хвороби, залежить подальше лікування.

Лікування апатії

Терапія залежить від причини. Апатію як реакцію на життєві обставини лікують інакше, ніж апатію при хворобі мозку або психічному розладі, тому першим етапом завжди є пошук причини. Від нього залежить, чи буде допомога психотерапевтичною, медикаментозною чи комбінованою.

Психотерапія

Якщо апатія виникла на тлі втрати, хронічного стресу, виснаження чи травми, робота з психотерапевтом допомагає переосмислити ситуацію й поступово відновити зв'язок із власними емоціями. Один із поширених підходів, когнітивно-поведінкова терапія, використовує поведінкову активацію: людина планує невеликі конкретні дії, не чекаючи, поки з'явиться бажання.

Людям з неврологічними хворобами психотерапія не усуває причину, але полегшує прийняття змін і повертає відчуття впливу на своє життя. Психотерапія може мати різні цілі залежно від ситуації:

• опрацювання травм і втрат
• зменшення емоційного виснаження
• відновлення доступу до емоцій
• підтримка адаптації при хронічних станах

Медикаментозне лікування

Препаратів, офіційно затверджених саме для лікування апатії, наразі немає. Лікар може призначити ліки від основного захворювання або засоби, що впливають на нейрохімію мотивації.

Найкраще вивчений метилфенідат при хворобі Альцгеймера. Огляд Cochrane дійшов висновку, що він може зменшувати апатію, хоча якість доказів низька^[11]. У рандомізованому дослідженні ADMET 2 (200 пацієнтів) метилфенідат за 6 місяців знизив бал апатії сильніше, ніж плацебо, і найбільше покращення припало на перші 100 днів^[12]. При хворобі Паркінсона після глибокої стимуляції мозку агоніст дофамінових рецепторів пірибедил за 12 тижнів зменшив апатію на 34,6% проти 3,2% у групі плацебо^[13]. Дані щодо інгібіторів холінестерази, антидепресантів та антипсихотиків мають низьку або дуже низьку якість^[11].

До препаратів, які можуть застосовуватися в цих випадках, належать:

• інгібітори холінестерази (донепезил, галантамін, ривастигмін) при деменціях
• антидепресанти при супутній депресії (сертралін, пароксетин, бупропіон)
• агоністи дофаміну (ропінірол, пірибедил) при паркінсонізмі
• антипсихотики (за показаннями, при шизофренії)
• психостимулятори (метилфенідат, за окремими показаннями)

Коротко: якщо байдужість з'явилася або посилилася вже під час прийому антидепресанту, про це варто сказати лікарю: описано випадки, коли апатія минала після відміни СІЗЗС і корекції схеми^[14].

Інші підходи

Систематичний огляд 62 рандомізованих досліджень у літніх людей з нейрокогнітивними розладами показав, що найстабільніший ефект на апатію дають фізичні вправи та заняття з музикою, тоді як технологічні методи й стимуляція мозку залишаються експериментальними^[15]. Транскраніальну магнітну стимуляцію і стимуляцію постійним струмом (tDCS) застосовують переважно в клінічних дослідженнях.

Когнітивна стимуляція (ігри, вправи, групові заняття) активізує мислення, а творчі практики, як-от живопис чи письмо, у частини людей пожвавлюють емоційне реагування. Серед допоміжних методів виділяють:

• когнітивну стимуляційну терапію (індивідуальну або групову)
• музичну терапію
• арттерапію
• транскраніальну магнітну стимуляцію (експериментально)
• транскраніальну стимуляцію постійним струмом (експериментально)

Зміни у способі життя

Силою волі апатію подолати важко, але спосіб життя впливає на її перебіг. Кардинальні зміни не потрібні: невеликі поступові кроки краще повертають відчуття зв'язку з тілом і реальністю.

Пошук нових джерел радості

При апатії улюблені колись речі можуть не викликати емоцій, і це очікувано. Здатність радіти зазвичай повертається, іноді через нове заняття, іноді через давнє й призабуте. Не обов'язково одразу «захоплюватися», досить пробувати без тиску й очікувань. Можна спробувати:

• відкривати нові хобі або інтереси
• повертатися до занять, які колись надихали
• робити щось руками: готувати, створювати, лагодити

Цифрова «детоксикація»

Безперервний потік новин і відео заповнює час, але не дає відчуття змісту, а думскролінг непомітно забирає години, яких і так бракує на справи. Пауза в гаджетах потрібна, щоб помітити власні відчуття без постійного шуму. Щоб цифрове перевантаження не заважало відновленню, можна:

• встановити обмеження часу використання гаджетів
• відмовитися від бездумного скролінгу новин чи соцмереж
• приділяти увагу «живим» відчуттям замість екранів

Підтримка від близьких

У стані апатії легко втратити контакт із людьми. Коротка відверта розмова нагадує, що цей зв'язок існує, а близьким легше допомогти, коли вони розуміють, що відбувається. Іноді досить сказати: «мені важко, але я не проти бути поруч». Ось кілька способів дати близьким можливість підтримати:

• пояснити, що апатія не означає ігнорування
• домовитися про прості форми підтримки: прогулянку, мовчазну присутність
• не вимагати від себе «нормального» спілкування

Базовий догляд за собою

Коли апатія сильна, навіть почистити зуби чи вийти на кілька хвилин надвір уже є кроком. Чекати на мотивацію немає сенсу: при апатії вона часто з'являється після дії. Опорою можуть стати прості речі:

• регулярне харчування, навіть якщо апетит відсутній
• сон у межах 7–9 годин на добу, як рекомендують для дорослих^[16]
• легка фізична активність: прогулянка, розтягування, повільні рухи
• контакт із природою, хоча б коротка прогулянка в парку

Джерела16

1. Мета-аналіз. Caeiro L. та ін. Apathy secondary to stroke: a systematic review and meta-analysis. Cerebrovasc Dis, 2013.
2. Дослідження. Ang YS. та ін. Distinct Subtypes of Apathy Revealed by the Apathy Motivation Index. PLoS One, 2017.
3. Огляд. Le Heron C. та ін. The anatomy of apathy: A neurocognitive framework for amotivated behaviour. Neuropsychologia, 2018.
4. Огляд. Marin RS. Apathy: a neuropsychiatric syndrome. J Neuropsychiatry Clin Neurosci, 1991.
5. Довідник. Robert P. та ін. Is it time to revise the diagnostic criteria for apathy in brain disorders? The 2018 international consensus group. Eur Psychiatry, 2018.
6. Мета-аналіз. den Brok MG. та ін. Apathy in Parkinson's disease: A systematic review and meta-analysis. Mov Disord, 2015.
7. Мета-аналіз. Zhao QF. та ін. The prevalence of neuropsychiatric symptoms in Alzheimer's disease: Systematic review and meta-analysis. J Affect Disord, 2016.
8. Depressive disorder (depression). World Health Organization.
9. Burn-out an "occupational phenomenon": International Classification of Diseases. World Health Organization.
10. Дослідження. Zahodne LB. та ін. Are selective serotonin reuptake inhibitors associated with greater apathy in Parkinson's disease?. J Neuropsychiatry Clin Neurosci, 2012.
11. Мета-аналіз. Ruthirakuhan MT. та ін. Pharmacological interventions for apathy in Alzheimer's disease. Cochrane Database Syst Rev, 2018.
12. Дослідження. Mintzer J. та ін. Effect of Methylphenidate on Apathy in Patients With Alzheimer Disease: The ADMET 2 Randomized Clinical Trial. JAMA Neurol, 2021.
13. Дослідження. Thobois S. та ін. Parkinsonian apathy responds to dopaminergic stimulation of D2/D3 receptors with piribedil. Brain, 2013.
14. Огляд. Kim HG. та ін. Apathy syndrome in a patient previously treated with selective serotonin reuptake inhibitors for depression. Yeungnam Univ J Med, 2019.
15. Мета-аналіз. Siarkos K. та ін. Non-Pharmacological Interventions for Managing Apathy in Older Adults with Neurocognitive Disorders: A Systematic Review of Randomized Controlled Trials. Brain Sci, 2026.
16. Довідник. Hirshkowitz M. та ін. National Sleep Foundation's sleep time duration recommendations: methodology and results summary. Sleep Health, 2015.