Алергія на тварин: все, що потрібно знати

Нідерландські науковці зібрали зразки шерсті 196 «гіпоалергенних» собак і 160 собак звичайних порід, а також пилу й повітря в їхніх домівках. Результат здивував: на шерсті «гіпоалергенних» собак основного собачого алергену Can f 1 виявилося навіть більше, а в повітрі різниці між породами не знайшли зовсім^[1]. Ця історія добре показує, наскільки живучі міфи про алергію на тварин. Домашні улюбленці є важливою частиною життя багатьох людей, але разом із радістю вони іноді приносять і складнощі. У когось починають сльозитися очі після гри з собакою, у когось з'являються кашель і чхання після гостин у друзів із котом. Усе це може бути проявом алергії на тварин. Причому алергію викликають також птахи, гризуни, кролі, коні^[2], а шерсть і пір'я до того ж збирають пилок, пил і пліснявий грибок.

Читайте:

Чи можна перерости алергію

Чи може алергія минути з віком? Які її види зникають найчастіше, чому симптоми слабшають і як перевірити, що а...

Що викликає алергію на тварин

Алергія виникає через білки, які містяться в слині, сечі, шкірі та лусочках шкіри тварин (лупі)^[3]. Ці білки переносяться повітрям разом із мікроскопічними частинками, потрапляють у дихальні шляхи, осідають на меблях, одязі та стінах. Лупа дуже дрібна, тому довго залишається в повітрі й накопичується в м'яких меблях і одязі^[2]. Реакція виникає на ці білки, які організм помилково сприймає як загрозу. Алергію на котів і собак мають від 10% до 20% людей у світі^[4].

Найчастіше симптоми з'являються при контакті з:

• Котами: часто пишуть, що алергія на котів трапляється приблизно вдвічі частіше, ніж на собак. Дані клінік цього не підтверджують: серед дорослих європейців, які звернулися до алерголога з підозрою на алергію до вдихуваних алергенів, сенсибілізацію до котів мали 26%, а до собак 27%^[5]. Зате котячий алерген особливо «чіпкий»: він є у слині, сечі, на шкірі та в лупі, яку кіт розносить помешканням після вилизування, тож алерген виділяється навіть без линяння. Котяча лупа найдрібніша і після того, як її потривожили, тримається в повітрі щонайменше 30 хвилин^[6].
• Собаками: алергени містяться в слині, лупі, лусочках шкіри та сечі^[3]. Крім власних білків тварини, шерсть утримує сторонні алергени: пилок, пліснявий грибок, пил.
• Птахами: алергени містяться в посліді птахів^[7] і в пір'ї. Реакцію можуть викликати й кліщі домашнього пилу в старих перинах і подушках, хоча щільні чохли пір'яних подушок пропускають кліщів гірше, ніж стандартні синтетичні^[8].
• Гризунами й кролями: лупа, слина й особливо сеча, яка висихає й піднімається в повітря, є типовими джерелами алергенів у мишей, пацюків, хом'яків, морських свинок і кролів^[7].
• Кіньми: алергія на коней буває насамперед у тих, хто регулярно з ними працює чи їздить верхи^[9]. Утім, в італійському дослідженні 5,38% людей з алергією мали сенсибілізацію до кінської лупи, і частина з них ніколи не контактувала з кіньми; у деяких була астма^[10]. Відомі навіть випадки важкої анафілаксії: у людей з алергією на кінську лупу смертельно небезпечну реакцію викликала протиотрута, виготовлена на основі кінської сироватки^[11].

Часом можна почути, що певні породи котів чи собак є гіпоалергенними, тобто нібито не викликають реакцій. Насправді жодна тварина з шерстю чи пір'ям не є повністю гіпоалергенною: «гіпоалергенних» порід котів і собак не існує^[3], і навіть порода коней із кучерявою шерстю, яку рекламують як безпечну, має ті самі алергени, що й інші коні^[12]. Кількість алергенів може бути нижчою, але передбачити реакцію заздалегідь неможливо. Різниця між окремими тваринами однієї породи буває більшою, ніж між породами^[1], тому те, що одна людина добре переносить конкретну тварину, не означає, що так буде для всіх.

Найменш алергенними вважаються тварини без шерсті та пір'я^[2]. Серед них:

• амфібії: жаби, тритони, саламандри;
• риби;
• рептилії: ящірки, черепахи, змії.

Проте навіть ці тварини не є абсолютно безпечними: у чутливих людей алергію може спричинити корм. Наприклад, описано випадки нежитю, кон'юнктивіту, висипу і задишки в людей, які працювали із сухим кормом для акваріумних риб із личинок мотиля^[13], а серед працівників фабрики такого корму у 87,5% обстежених шкірна проба на личинки мотиля була позитивною^[14].

Що саме є алергеном у тваринах

Поширена помилка полягає в тому, що алергію викликає шерсть. Насправді джерелом проблеми є білки, які містяться в біологічних рідинах і тканинах тварин, а шерсть і пір'я лише збирають їх на собі^[4]. Ці білки осідають на шерсті або потрапляють у повітря і саме вони запускають реакцію імунної системи. Більшість відомих алергенів ссавців належать до однієї родини білків, ліпокалінів, і подібні за властивостями^[9].

Основні джерела тваринних алергенів:

• Лусочки шкіри (лупа): дрібні частинки відмерлих клітин шкіри, які тварина постійно втрачає. Вони легко переносяться повітрям і довго зберігаються на поверхнях^[2].
• Слина: тварини вилизують себе, тому слина переходить на шерсть, а потім у повітря чи на руки людини. На одному коті може бути від 3 до 142 мг головного котячого алергену Fel d 1, найбільше на шиї^[15].
• Сеча: особливо в гризунів і котів. Коли сеча висихає, білки стають частинками, які людина вдихає^[7].
• Послід: переважно в птахів. Сухі частинки посліду потрапляють у повітря під час прибирання клітки чи контакту з ним^[7].

Ці білки самі собою не шкідливі. Але імунна система людини з алергією сприймає їх як загрозу. У відповідь вона виробляє специфічні антитіла, імуноглобуліни класу E (IgE), які зв'язуються з алергенами. Цей зв'язок активує так звані опасисті (тучні) клітини, які викидають гістамін та інші речовини, що й викликають симптоми алергії: чхання, свербіж, нежить, кашель або навіть напади задухи^[16].

Симптоми алергії на тварин

Симптоми алергії можуть з'явитися дуже швидко: у дуже чутливих людей проблеми з диханням чи висип виникають протягом кількох хвилин після дотику до кота або входу в дім, де живе кіт^[6], а напад астми може розвинутися за 15–30 хвилин після вдихання алергену^[4]. В інших людей реакція розвивається повільніше, а при постійному контакті з твариною симптоми можуть мати вигляд тривалої закладеності носа без гострих нападів^[3]. Найчастіше реакція вражає дихальні шляхи, очі або шкіру. У частини людей симптоми залишаються легкими, у когось переходять у напади кашлю, задуху або тривалий нежить.

Класичним проявом є алергічний риніт, запалення слизової оболонки носа під впливом алергенів^[2]. Він супроводжується:

• нежитем або закладеністю носа;
• чханням;
• свербежем у носі, горлі або піднебінні.

Іноді алергія проявляється як алергічний кон'юнктивіт, тобто подразнення слизової оболонки очей^[6]. Типові симптоми:

• сльозотеча;
• свербіж і печіння в очах;
• почервоніння або відчуття «піску» в оці.

Якщо алерген потрапляє на шкіру або слизову, реакція може проявитися подразненням, висипом чи свербежем. У деяких людей виникає алергічний дерматит, тобто запалення шкіри в місці контакту, а також кропив'янка чи загострення екземи^[2]:

• почервоніння, сухість, лущення;
• свербіж або печіння;
• висип, екзема або дрібні пухирці.

Для людей із бронхіальною астмою алергени тварин можуть бути тригером. Симптоми тоді посилюються: з'являються сухий кашель, стискання в грудях, свистяче дихання, задишка^[6]. У деяких випадках потрібна термінова інгаляція, а неконтрольована алергія може ускладнювати лікування астми аж до звернення по невідкладну допомогу. Ще одним можливим ускладненням є синусит^[2].

Ще один наслідок стосується порушення сну. Через закладеність носа, кашель або свербіж важко заснути, сон стає поверхневим. У дослідженні людей з алергічним ринітом погіршувалися всі складові сну, і найсильніше при тяжкому перебігу^[17]. Якщо це відбувається регулярно, з'являються втома, знижена концентрація, дратівливість.

Діагностика алергії на тварин

Перший крок полягає в тому, щоб помітити зв'язок між симптомами та контактом із тваринами. Якщо нежить, свербіж у носі, кашель або інші ознаки з'являються після спілкування з котом, собакою чи гризуном, причина цілком може бути в алергії. Але самоспостереження є лише початком. Щоб підтвердити діагноз, потрібне спеціальне обстеження, а діагноз алергії на котів і собак ґрунтується на поєднанні історії хвороби, огляду і позитивних алергологічних тестів^[5].

Алерголог або лікар загальної практики спершу збирає анамнез, тобто розпитує про симптоми, їх тривалість і ситуації, коли вони з'являються. Можуть прозвучати такі запитання:

• Чи була в когось із родини алергія на тварин? Сімейна історія алергії чи астми підвищує ризик^[2].
• Чи діагностували у вас раніше алергію?
• Коли і за яких умов з'являються симптоми?
• З якими тваринами ви контактували перед появою симптомів?
• Чи приймаєте ви якісь препарати для полегшення стану?

Для підтвердження алергії лікар може запропонувати один або кілька алергологічних тестів.

Шкірний тест

Шкірний тест: на чисту ділянку шкіри (зазвичай на передпліччі або спині) наносять краплі очищених екстрактів алергенів, зокрема з білками тварин. Потім кожну краплю обережно вводять у верхній шар шкіри маленьким проколом. Якщо є алергія, протягом 15 хвилин у місці нанесення з'являються припухлість, почервоніння або свербіж^[18]. Результати оцінюють за розміром реакції.

Аналіз крові на IgE

Аналіз крові на IgE: цей тест вимірює рівень специфічних антитіл, імуноглобулінів E, які організм виробляє у відповідь на алерген. Його призначають, наприклад, коли шкірний тест неможливо провести^[18]. Для аналізу беруть кров із вени, після чого її перевіряють у лабораторії. Результати зазвичай готові за кілька днів. Високий рівень IgE до певного алергену свідчить про чутливість до нього.

Обидва тести дають змогу з'ясувати, чи є алергія саме на тварин, і якщо так, то на яких. Це важливо для підтвердження діагнозу і для вибору подальшої тактики лікування. Людям, які мають алергію в родині чи страждають на астму, Mayo Clinic радить пройти тестування ще до того, як заводити тварину^[2]. У людей, чутливих одразу до багатьох алергенів, іноді потрібна молекулярна діагностика, яка визначає реакцію на окремі білки^[5].

Лікування алергії на тварин

Алергію на тварин не можна вилікувати повністю, але її можна контролювати. Лікування має два основні завдання: зменшити чутливість до алергену й полегшити симптоми. Вибір засобів залежить від тяжкості проявів і від того, наскільки часто людина стикається з алергеном.

Основні варіанти лікування:

• Антигістамінні препарати: блокують дію гістаміну, речовини, що викликає свербіж, чхання, сльозотечу. В Україні доступні засоби на основі цетиризину, левоцетиризину, дезлоратадину. Найчастіша побічна дія цетиризину полягає в сонливості й утомі, вона буває більш ніж в 1 з 10 людей, можливі також головний біль, сухість у роті, нудота і запаморочення^[19]. Після тривалого прийому левоцетиризину через кілька днів після відміни іноді з'являється сильний свербіж^[20]. Зміни настрою й поведінки, зокрема депресія і тривожність, є найвідомішою проблемою іншого протиалергічного препарату, монтелукасту, для якого діє окреме суворе попередження^[18].
• Назальні кортикостероїди: зменшують запалення в слизовій носа, полегшують дихання, знижують закладеність. Приклади: мометазон, флутиказон^[18]. Ефект не миттєвий: мометазон починає діяти через кілька днів, а повного ефекту досягає за кілька тижнів регулярного використання^[21]. Можливі побічні ефекти: головний біль, неприємний присмак, чхання, носова кровотеча, сухість чи подразнення в носі й горлі^[22].
• Назальні антигістамінні спреї: діють місцево та швидко. Приклади: азеластин, олопатадин^[18]. Часто їх призначають як додатковий засіб при сильному риніті. У контрольованому дослідженні азеластин помітно зменшував симптоми вже через 30 хвилин після застосування^[23].
• Алерген-специфічна імунотерапія: підходить не всім, але може змінити перебіг захворювання. Пацієнту вводять мікродози алергену у вигляді ін'єкцій зі поступовим збільшенням дози: фаза нарощування триває 3–6 місяців, а підтримувальні уколи роблять 3–5 років і довше^[24]. Завдання полягає в тому, щоб «перенавчити» імунну систему, аби вона не реагувала так агресивно. З часом чутливість знижується, а симптоми слабшають: найпомітніше покращення зазвичай настає на другий рік^[24]. Щодо алергії на котів і собак імунотерапію вважають перспективною, хоча доказів поки менше, ніж для пилку чи кліщів^[5]. Побічні реакції: почервоніння або набряк у місці уколу, рідше загальні реакції, у рідкісних випадках анафілаксія, тому після кожної ін'єкції потрібно залишатися в медзакладі 30 хвилин^[24].

Деяким людям призначають постійне щоденне застосування антигістамінних засобів у період підвищеного ризику або при регулярному контакті з твариною. Іншим вистачає епізодичного прийому, наприклад перед поїздкою чи візитом у гості. Тактику лікування завжди підбирають індивідуально. Також може допомогти промивання носа сольовим розчином, приготованим на чистій воді^[18].

Коротко: гіпоалергенних порід не існує. Котячі алергени тримаються в домі місяцями. Найкраще працює поєднання ліків, прибирання і, за потреби, імунотерапії, підібраних з алергологом.

Як зменшити контакт з алергенами вдома

Повністю уникнути алергенів тварин у побуті складно, особливо якщо у вас є улюбленець. До того ж люди стикаються з ними й непрямо, у місцях, де тварин немає взагалі, бо алергени переносяться на одязі^[5]. Але є способи зменшити кількість алергенів у повітрі та на поверхнях. Це може зробити симптоми значно слабшими.

Ось що допомагає:

• Не пускайте тварину в спальню: саме там ми проводимо найбільше часу, тож спальня без тварин є однією з основних порад алергологів^[3].
• Не дозволяйте тварині лежати на меблях: особливо м'яких, де алергени накопичуються й важко видаляються навіть після прибирання. За можливості м'які меблі краще прибрати^[18].
• Використовуйте очищувачі повітря з HEPA-фільтрами: вони ефективно відфільтровують алергени, що переносяться повітрям^[3]. Це особливо важливо в опалювальний сезон, коли провітрювати складніше.
• Пилососьте двічі на тиждень: використовуйте пилосос із мікрофільтром або HEPA-фільтром. Краще обирати моделі без мішків, які складніше очищати. Текстиль варто щотижня прати в гарячій воді^[4].
• Приберіть килими й текстиль: тканини накопичують шерсть, лупу й пил, тому килими краще замінити твердим покриттям підлоги^[3]. Мінімалізм у побуті значно полегшує боротьбу з алергенами.
• Купайте й вичісуйте тварину регулярно: краще, якщо це робитиме людина без алергії. Вичісуйте тварину на відкритому повітрі або хоча б не в житлових кімнатах. Купання справді допомагає: щотижневе миття котів зменшувало кількість алергену в повітрі на 44–79%, проте вже за тиждень рівень повертався, тож мити тварину треба регулярно^[15].
• Після контакту з твариною переодягайтеся: шерсть і лупа залишаються на одязі й переносяться в інші приміщення і навіть у домівки, де тварин ніколи не було^[4].
• Мийте руки після дотику до тварини: алергени можуть залишатися на шкірі навіть після короткого контакту.

Навіть якщо тварини більше немає вдома, алергени можуть зберігатися на поверхнях, у м'яких меблях і вентиляції ще кілька місяців. У дослідженні 15 домівок, звідки забрали кота, лише у 8 рівень котячого алергену в пилу знизився до звичайного через 20–24 тижні (у двох із них значно швидше завдяки ретельному прибиранню), а в трьох він залишався підвищеним 20 тижнів і довше^[25]. AAAAI попереджає, що повне виведення лупи з дому може зайняти шість місяців і більше^[3]. Тому генеральне прибирання з очищенням усіх поверхонь, пранням текстилю і заміною фільтрів є необхідним кроком, якщо симптоми не зникають.

Зверніться до алерголога або сімейного лікаря, якщо симптоми після контакту з тваринами повторюються, заважають спати чи працювати або не минають попри ліки, а також перед тим, як заводити тварину, якщо в родині є алергія чи астма^[2]. Негайно викликайте швидку при раптовому набряку губ, язика чи горла, утрудненому або дуже частому диханні, свистячому диханні чи запамороченні: це можуть бути ознаки анафілаксії або тяжкого нападу астми^[26].