Харчова добавка E214 (Етил-п-гідроксибензоат)

Опис

Етил-п-гідроксибензоат (харчова добавка E214), або етилпарабен, належить до парабенів — родини консервантів, які хіміки отримують з пара-гідроксибензойної кислоти та спирту. У випадку E214 це етиловий спирт. Найближчі «родичі» — метилпарабен (E218) і натрієві солі обох речовин: E215 та E219.

На вигляд етилпарабен — білий кристалічний порошок майже без запаху. У воді він розчиняється погано, у спирті — добре, тому виробники часто беруть натрієву сіль, якщо потрібен водний розчин. Завдання в нього одне: не дати цвілі, дріжджам і бактеріям розмножуватися в продукті.

Парабени з'явилися в харчовій промисловості, косметиці й ліках понад 70 років тому і відтоді стали одними з найвивченіших консервантів^[1].

Ось кілька менш відомих фактів про етилпарабен:

• Легке оніміння. Парабени мають слабку знеболювальну дію, схожу на дію місцевих анестетиків. Водний розчин етилпарабену концентрацією 0,05% уже спричиняв оніміння слизової рота. У харчових продуктах його в кілька разів менше, тож цього ефекту там не відчути^[2].
• Довжина «хвоста» має значення. Чим довший спиртовий залишок у молекулі парабену (метил, етил, пропіл, бутил), тим сильніша знеболювальна дія і тим повільніше речовина виводиться з організму^[2]. Етилпарабен у цьому ряду стоїть другим, одразу після метилпарабену.
• Спільна історія з метилпарабеном. Міжнародні експерти оцінюють етил- і метилпарабен разом, як одну групу, ще з 1960-х років^[3].

Застосування

У старих описах E214 часто згадують кетчупи, соки, рибні консерви й джеми. За чинним Регламентом (ЄС) № 1333/2008 усе значно скромніше: парабени E214–E219 дозволені лише в кількох групах продуктів^[4].

• Снеки й горіхи в глазурі. Чипси, крекери та інші снеки з картоплі, круп чи борошна, а також горіхи в оболонці. Парабенів тут може бути не більше 300 мг на кілограм.
• Кондитерські вироби. Цукерки, начинки, глазурі й декор для десертів. Межа для парабенів та сама — 300 мг/кг.
• М'ясні продукти. Паштети, желейне покриття м'ясних виробів і обробка поверхні сушеного м'яса, наприклад сиров'ялених ковбас.
• Рідкі столові підсолоджувачі, у яких більше 75% води.

Межі в цих категоріях спільні для всіх парабенів, а часто й для сорбатів і бензоатів разом. Тобто виробник не може додати по максимуму кожного консерванту окремо.

Поза їжею етилпарабен трапляється в кремах, шампунях і деяких ліках. Для багатьох людей саме ці продукти, а не харчі, є головним джерелом парабенів. Науковий комітет ЄС з безпеки споживачів неодноразово підтверджував, що етил- і метилпарабен у косметиці безпечні; обмеження 2014 року стосувалися лише пропіл- і бутилпарабену^[5].

Користь для організму

Жодної користі для здоров'я E214 не приносить. Він потрібен продукту, щоб той не зацвів на полиці, а людині нічого не додає. Єдиний непрямий плюс — менше шансів з'їсти зіпсовану їжу й отримати харчове отруєння.

Шкода для організму

Навколо парабенів багато тривоги, тож корисно розібрати, що насправді відомо.

• В організмі парабени не затримуються. Після ковтання вони швидко всмоктуються і так само швидко розщеплюються до пара-гідроксибензойної кислоти. У крові майже не знаходять самого парабену, а понад 90% дози виходить із сечею за добу^[6].
• Слабка дія, схожа на естроген. У лабораторних тестах на дріжджових клітинах усі поширені парабени, зокрема етилпарабен, поводилися як дуже слабкі «естрогени». Навіть найактивніший із них, бутилпарабен (харчовою добавкою не є), виявився в 10 000 разів слабшим за власний естрадіол організму. Коли парабени давали молодим щурам через рот, ефекту на матку не було взагалі^[7].
• Зачаття. У спостереженні за 501 парою, які планували дитину, жінки з найвищим рівнем метилпарабену в сечі вагітніли рідше. Схожа тенденція простежувалася й для етилпарабену. Проте коли рівень парабенів аналізували як безперервну величину, зв'язку не знайшли^[8]. Систематичний огляд таких робіт назвав дані про парабени попередніми: результати ще треба повторити^[9]. До того ж у сечі видно парабени з усіх джерел, передусім з косметики, а не тільки з їжі.
• Алергія. Для консерванту, яким користуються стільки десятиліть, реакції на парабени дуже рідкісні. Дерматологи навіть назвали їх «неалергеном року» 2019 і попередили, що заміна парабенів в косметиці часто дає консерванти з вищим ризиком алергії^[1]. Коли 100 людей із хронічною кропив'янкою перевіряли на 11 поширених добавок, серед яких був метилпарабен, підтвердженої реакції не знайшли в жодного^[10].

Що показали досліди на тваринах. Саме на цих даних ґрунтується безпечна межа для людини^[2]:

• Щури все життя отримували корм, у якому етилпарабену було 2%. Окрім невеликого відставання в рості в перший місяць, їхня вага, смертність, аналізи крові, кількість пухлин і будова органів не відрізнялися від контрольних тварин.
• У коротших дослідах доза 2% у кормі також не шкодила, а 8% уже гальмувала ріст і давала ознаки отруєння.
• Щури півтора року отримували суміш етил- і пропілпарабену до 1500 мг на кілограм маси тіла на день. Вони спершу росли повільніше, але потім наздогнали, а змін в органах не знайшли.
• У собак після ковтання етилпарабену в крові ледь вдавалося виявити саму речовину: вона швидко розщеплювалася, і дві третини дози виходило із сечею.

На шкірі людини розчини етилпарабену до 7% не подразнювали й не викликали алергії, подразнення з'являлося лише за вищих концентрацій^[2].

Досліджень, де б етилпарабен з їжі шкодив людям у дозволених кількостях, немає.

Регулювання

E214 дозволений у Європейському Союзі в категоріях, наведених вище. У 2004 році Європейське агентство з безпечності харчових продуктів (EFSA) заново переглянуло дані про парабени. Для метилпарабену, етилпарабену та їхніх натрієвих солей воно встановило спільне допустиме добове споживання (ДДС) — до 10 мг на кілограм маси тіла^[11]. ДДС — це кількість речовини, яку людина умовно може отримувати з їжею щодня впродовж усього життя без шкоди для здоров'я. Для дорослого вагою 70 кг це 700 мг на день.

Пропілпарабен (E216) у цю групу не потрапив. У молодих щурів він зменшував вироблення сперматозоїдів уже за найменшої перевіреної дози, 10 мг/кг, і безпечну межу визначити не вдалося^[11]. Після цього в 2006 році пропілпарабен і його натрієву сіль прибрали з переліку дозволених харчових добавок ЄС^[12]. Етилпарабен таких сумнівів не викликав. Експерти EFSA також зазначили, що в харчовій промисловості ЄС парабенів використовують небагато.

Об'єднаний комітет експертів ФАО/ВООЗ з харчових добавок (JECFA) пройшов схожий шлях. У 1960-х він вважав безпечними для парабенів лише 2 мг/кг (і умовно до 7 мг/кг), а в 1973 році, отримавши тривалі досліди на щурах і собаках, підняв його до 10 мг/кг для суми етил-, метил- і пропілпарабену^[3]. Основою стала доза 2% у кормі щурів (близько 1000 мг/кг), яка не мала жодного шкідливого ефекту, зі стократним запасом^[2]. У 2006 році JECFA, як і EFSA, виключив пропілпарабен із групи через вплив на статеві органи молодих самців щурів. Для етил- і метилпарабену межа 10 мг/кг лишилася^[13].

Що це означає на практиці? Дитині вагою 20 кг можна до 200 мг етил- і метилпарабену на день. Пачка чипсів на 30 г навіть із максимально дозволеним вмістом (300 мг/кг) дасть не більше 9 мг, тобто менше за двадцяту частину цієї межі. Нової, пізнішої за 2004 рік, оцінки EFSA саме для E214 ми не знайшли.