Дезадаптивна мрійливість — нав’язлива форма уяви, за якої людина надто глибоко занурюється у фантазії. Це може спричинити труднощі з увагою, емоціями, просторовим орієнтуванням і реальними справами.

Мрійливість буває у всіх — це нормально. Але іноді фантазії настільки захоплюють, що людина годинами відтворює уявні сцени, забуваючи про роботу, обов’язки чи навіть навколишній світ. Буває, що з часом виникає сором, емоційне виснаження або потреба в ізоляції. Такі прояви вже не схожі на звичайну уяву — це те, що науковці описують як дезадаптивну мрійливість.

Що таке дезадаптивна мрійливість

Дезадаптивна мрійливість — це стан, за якого людина надмірно занурюється в уявні сюжети, відчуває емоційний зв’язок із вигаданими персонажами та витрачає на фантазування години щодня. Такі історії зазвичай не пов’язані з реальністю, але дуже деталізовані: можуть мати продовження, фонову музику, візуальні образи й навіть внутрішні діалоги. Усе це супроводжується сильними емоціями — як у фільмі, що живе всередині голови. З часом це починає заважати справжньому життю: роботі, навчанню, спілкуванню. [джерело]

Як розпізнати

Дезадаптивна мрійливість проявляється не лише як надмірне фантазування. Вона може супроводжуватись низкою ознак, які впливають на повсякденне життя, емоційний стан і сприйняття реальності [джерело]:

  • Емоційна залученість у фантазії: сюжет викликає справжні переживання, що змінюють настрій у реальному житті.
  • Надмірне занепокоєння або румінації: думки повторюються, концентруються на тривожних темах.
  • Проблеми з концентрацією: увага швидко «перескакує», складно зосередитись.
  • Втрата просторової орієнтації: під час фантазування людина не помічає, де вона знаходиться.
  • Компульсії або нав’язливі думки: з’являються повторювані дії чи образи, які важко контролювати.
  • Дисоціація: відчуття відірваності від себе або навколишнього світу. [джерело]
  • Нав’язливі думки: фантазії можуть бути некерованими або небажаними.
  • Ізоляція: бажання уникати соціальних контактів і залишатись наодинці з уявним світом.
  • Сором або емоційний дискомфорт: через те, скільки часу витрачається на фантазування.
  • Суїцидальні думки: у деяких випадках можуть з’являтись як прояв глибокої внутрішньої напруги.
  • Втрата емоційної саморегуляції: складно впоратися зі змінами настрою або внутрішніми імпульсами.
  • Втеча від реальності: фантазії використовуються як спосіб уникнути справжніх проблем або обов’язків. [джерело]

Чим відрізняється від звичайної мрійливості

Фантазувати іноді — абсолютно нормально. Кожен іноді відволікається подумки або уявляє щось приємне. Але при дезадаптивній мрійливості фантазії набувають нав’язливого характеру: можуть тривати кілька годин поспіль, повторюватися день у день, повністю поглинати увагу. Людина втрачає контроль над часом, нехтує реальністю й не може зупинити цей процес. На відміну від звичайних мрій, це вже не творчість чи втеча від рутини, а модель поведінки, яка поступово витісняє справжнє життя й заважає функціонувати в навчанні, роботі, спілкуванні.

Супутні стани

За даними досліджень, дезадаптивна мрійливість часто спостерігається в людей, які мають діагностовані порушення психічного здоров’я:

Наскільки це поширене

Оскільки дезадаптивна мрійливість не визнана офіційною діагностичною категорією, її точна поширеність невідома. Проте дослідники вже зібрали дані про те, як часто вона зустрічається у людей із різними психічними розладами. У багатьох випадках мрійливість виступає як супровідний симптом і не розглядається окремо. Цифри нижче — це не офіційна статистика, а результати анкетувань і спостережень [джерело]:

  • Тривожні розлади: дезадаптивна мрійливість виявлена у 77% людей із цим діагнозом.
  • Розлад дефіциту уваги та гіперактивності: зафіксована в 72% випадків.
  • Депресія: виявляється у 67% опитаних із цим станом.
  • Обсесивно-компульсивний розлад: згадується у 54% випадків.
  • Суїцидальні думки: наявні у 28% людей, які мають симптоми дезадаптивної мрійливості.

Ці показники не означають, що дезадаптивна мрійливість обов’язково вказує на психіатричну проблему. Але її зв’язок з іншими станами — очевидний і потребує уваги.

Чому її складно виявити

Наразі дезадаптивна мрійливість не визнана офіційним психічним розладом у жодній міжнародній класифікації, зокрема й у DSM-5. Через це не існує стандартного підходу до її діагностики, а отже — й чітких критеріїв, за якими можна поставити діагноз у медичному закладі.

Більшість людей, які стикаються з цим явищем, не звертаються по допомогу. Часто вони самі помічають, що фантазії виходять з-під контролю, і починають шукати інформацію в інтернеті. Самодіагностика стає поширеним явищем, але має свої ризики: за дезадаптивною мрійливістю можуть ховатися інші порушення — наприклад, депресія або тривожний розлад.

Для самоспостереження дослідники створили спеціальний опитувальник — шкалу MDS-16. Вона допомагає оцінити, наскільки уява впливає на повсякденне життя. Але важливо розуміти: навіть якщо результати вказують на можливу проблему, цей інструмент не є діагностичним — він лише підказує, що варто звернути увагу на свій психоемоційний стан.

Які методи можуть допомогти

Поки що не існує одного стандартного методу лікування дезадаптивної мрійливості. Психологи та психіатри зазвичай починають із того, що намагаються виявити інші можливі психічні стани, які можуть супроводжувати цей феномен. Це можуть бути, наприклад, дисоціативні розлади або прикордонний розлад особистості. Якщо вдається знайти таку причину, лікування зосереджується на ній.

У більшості випадків застосовуються підходи, які вже використовують у сучасній терапії [джерело]:

  • Психотерапія: дає змогу зрозуміти причини фантазування і навчитися керувати імпульсами.
  • Когнітивно-поведінкова терапія: допомагає виявити й змінити мисленнєві патерни, які підштовхують до мрійливості.
  • Антипсихотичні препарати: у деяких випадках використовуються для зменшення інтенсивності уявних образів.
  • Препарати проти тривожності: знижують внутрішнє напруження, яке часто є пусковим механізмом.
  • Антидепресанти: можуть зменшити емоційний дискомфорт і покращити концентрацію.

Підтримуючі заходи

Крім лікування основного розладу, важливу роль відіграють зміни у щоденному режимі — вони не замінюють терапію, але можуть значно покращити загальний стан. Один із досліджених підходів — практика майндфулнес (усвідомленості), яка дає як короткостроковий, так і довготривалий ефект [джерело]. Вона показала кращі результати, ніж онлайн-групи підтримки, хоча може ефективно доповнювати їх.

Поради щодо змін способу життя включають [джерело]:

  • Регулярна фізична активність: знижує тривожність і стабілізує емоційний стан.
  • Якісний сон: покращує здатність контролювати увагу і знижує імпульсивність.
  • Зменшення рівня стресу: допомагає зменшити потребу у фантазіях як механізмі втечі.
  • Збалансоване харчування: підтримує загальне психічне здоров’я.
  • Дихальні вправи: допомагають повернути фокус на теперішній момент.
  • Підтримка інших людей: спілкування в реальному житті або онлайн-групах створює відчуття включеності.

Підсумок

Дезадаптивна мрійливість — не просто багата уява. Це глибоке фантазування, яке може поступово витісняти реальність і заважати жити. І хоча стан ще не визнаний офіційно, вже зараз зрозуміло: він заслуговує на увагу, дослідження й підтримку. Усвідомлення цього — перший крок до змін.