Шийний спондильоз (артроз): симптоми, діагностика, лікування

Японські лікарі зробили магнітно-резонансну томографію (МРТ) шиї 1211 людям, у яких нічого не боліло. Випинання міжхребцевих дисків знайшли в 87,6% із них, навіть серед двадцятирічних таку знахідку мали 73–78%^[1]. Тобто вікові зміни в шиї є майже в кожного, а болить далеко не в усіх. Коли ж процес таки дає про себе знати, він поступово ускладнює рухи, спричиняє відчуття «затерпання» рук або головний біль, що починається з потилиці. Така комбінація симптомів може свідчити про шийний артроз, дегенеративний стан, відомий також як цервікальний спондильоз. Він дуже поширений: ознаки спондильозу на знімках мають близько 25% людей до 40 років, половина людей після 40 і до 85% після 60 років^[2].

Причини шийного артрозу

Шийний артроз, відомий також як цервікальний спондильоз, є формою остеоартриту, тобто «зношувального» захворювання, при якому з часом руйнуються міжхребцеві диски та суглоби. В Україні ці зміни часто називають «шийним остеохондрозом», а в міжнародній медицині для них уживають саме термін «спондильоз». З віком ці структури втрачають пружність і висихають. Диски, які раніше працювали амортизаторами між хребцями, стають тоншими та менш еластичними. Через це звужуються міжхребцеві проміжки і зростає тиск на навколишні нервові корінці^[2].

Поступове стирання хрящової тканини може спричиняти утворення остеофітів, кісткових виростів, що додатково звужують простір для нервів. Так створюються умови для радикулопатії: нервовий корінець «затискається» і дає біль, поколювання або слабкість у тій частині тіла, за яку цей нерв відповідає. Типовий приклад: біль, що йде з шиї в лопатку чи руку, поколювання і слабкість у руці^[2].

Крім того, коли диски втрачають вологу, вони гірше амортизують, і більше навантаження лягає на суглоби хребта. З часом це може призводити до нестабільності шийного відділу, а іноді й до стенозу, тобто звуження хребтового каналу. Якщо звужений канал тисне на спинний мозок, розвивається шийна мієлопатія (ураження спинного мозку через його стиснення), найсерйозніше ускладнення спондильозу^[2].

Основні анатомічні зміни, які лежать в основі шийного артрозу:

• Зневоднення міжхребцевих дисків: з віком диски гірше утримують воду, стають тоншими й менш гнучкими.
• Зношення хряща: поверхні суглобів починають тертися одна об одну, що спричиняє запалення та біль.
• Остеофіти: кісткові нарости, які утворюються у відповідь на підвищене тертя й тиск у суглобах.
• Звуження міжхребцевих щілин: зменшується відстань між хребцями, що посилює тиск на нерви.
• Стиснення нервових корінців: наслідок усіх цих змін, що дає біль і поколювання.

Будова шийного відділу хребта

Шийний відділ хребта складається із семи хребців, які позначають C1–C7. Верхній хребець (C1) з'єднується з основою черепа, а нижній (C7) переходить у грудний відділ. Між кожною парою хребців розташований міжхребцевий диск, м'яка структура, яка амортизує поштовхи під час руху. Спондильоз найчастіше зачіпає рівень між C6 і C7, трохи рідше між C5 і C6^[2].

Крім дисків, рух забезпечують дуговідросткові (фасеткові) суглоби. Вони розташовані ззаду кожного хребця, тримають хребет стабільним і дозволяють контрольовано нахиляти, повертати та розгинати голову. Саме ці суглоби часто уражаються при шийному артрозі.

Усередині хребтового каналу проходить спинний мозок, від якого відходять нерви до рук, ніг і тулуба. Тому звуження каналу чи стиснення нервових структур дає симптоми, які можуть з'являтися далеко від шиї.

Фактори ризику

Шийний артроз розвивається поступово. Головною причиною вважають вікові зміни дисків, проте є чинники, які пришвидшують цей процес: одні залежать від способу життя, інші від особливостей організму^[2].

Серед факторів, які можуть збільшити ризик шийного артрозу:

• Вік: після 60 років дегенеративні зміни на знімках має переважна більшість людей.
• Попередні травми шиї: навіть давні пошкодження можуть стати пусковим механізмом артрозу, як і контактні види спорту чи кінний спорт^[2].
• Монотонні або повторювані навантаження: тривала робота з нахиленою головою, часта робота з руками над головою, важка фізична праця, як у будівельників^[2].
• Куріння: пришвидшує дегенерацію міжхребцевих дисків^[2].
• Генетична схильність: спадковість впливає на те, як швидко «старіють» диски, а сімейна історія підвищує ризик^[2][3].
• Психоемоційні чинники: хронічна тривога або депресія посилюють сприйняття болю, а психосоціальні чинники виявилися найсильнішими передвісниками того, як перебігатиме біль у шиї^[2].
• Ожиріння: надмірна маса тіла пов'язана зі швидшою дегенерацією хребта^[2].
• Мала рухова активність (гіподинамія): малорухливий спосіб життя також пришвидшує зміни в дисках^[2].
• Історія інших форм артрозу: якщо артроз уже є в інших суглобах, імовірність змін і в шийному відділі вища.
• Вроджено вузький хребтовий канал: у таких людей навіть невеликі вікові зміни швидше починають тиснути на спинний мозок^[2].

Частину цих чинників можна змінити: кинути курити, більше рухатися, робити перерви в роботі з нахиленою головою.

Симптоми шийного артрозу

Проявляється шийний артроз по-різному: у когось симптоми наростають повільно, в інших виникають раптово. Багато людей узагалі не мають скарг^[3]. Що сильніше стиснуті нерви або спинний мозок, то помітніші й різноманітніші прояви.

Початкові прояви

Біль у шиї на перших етапах може бути епізодичним або постійним, слабким або інтенсивним, часто віддає в плече. Зазвичай він посилюється, коли людина довго сидить або стоїть, і стихає у спокої; часто його провокує закидання голови назад чи нахил убік^[2]. Біль нерідко супроводжується скутістю, особливо зранку. Типовий також головний біль, що починається в потилиці^[3]. Можливі клацання або хруст у шиї при рухах головою.

Неврологічні симптоми

Коли змінені хребці й остеофіти тиснуть на нервові корінці, з'являються порушення чутливості та сили м'язів. Людина може відчувати поколювання, оніміння або слабкість у руках, кистях, пальцях, а при ураженні спинного мозку і в ногах. Такі симптоми зазвичай наростають поступово, у міру зменшення висоти дисків і росту остеофітів.

Типові прояви здавлення нервів:

• Оніміння або поколювання: у руках, а при ураженні спинного мозку і в ногах; часто посилюється при нахилі або повороті голови.
• М'язова слабкість: важко утримувати предмети, руки чи ноги швидко втомлюються.
• Зниження чутливості: до дотику, температури чи болю на певних ділянках тіла.

Порушення координації та ускладнення

При стенозі шийного каналу, коли стиснення зачіпає сам спинний мозок, з'являються загрозливіші ознаки. Мієлопатія часто починається непомітно і може взагалі не супроводжуватися болем у шиї. Перші сигнали: незграбність рук, людині стає складно застібати ґудзики чи писати, хода стає невпевненою, частішають падіння^[2].

Найнебезпечніші симптоми:

• Порушення координації: труднощі з рівновагою, нестійка хода.
• Проблеми з дрібною моторикою: незграбність у пальцях, зниження точності рухів.
• Зміни у функції тазових органів: нетримання сечі або калу чи утруднене сечовипускання. Ці ознаки трапляються рідко і з'являються пізно^[2], тому чекати на них не можна.

Читайте:

Скутість (ригідність) шиї: причини і небезпечні симптоми

Скутість (ригідність) шиї: чому голова раптом перестає вільно повертатися, які причини бувають побутовими й м...

Стадії шийного артрозу

Остеоартрит шийного відділу хребта розвивається повільно, тому на практиці зручно умовно ділити його перебіг на стадії. Вони описують, які зміни відбуваються в хребті та як вони впливають на самопочуття. Стадії не завжди збігаються з тим, як людина почувається: на знімках можуть бути виражені зміни без жодних скарг, і навпаки^[2].

Початкові зміни

Міжхребцеві диски злегка втрачають еластичність і тоншають, але ще виконують свою функцію. Можливе періодичне відчуття натягнення або втоми в шиї. На знімках зміни мінімальні, остеофітів немає або вони поодинокі. Найчастіше симптомів на цьому етапі немає зовсім або вони з'являються лише після навантаження.

Етап помірних змін

Зміни в дисках стають помітними: вони стискаються, відстань між хребцями зменшується, остеофіти розростаються. Біль у шиї турбує частіше, з'являється клацання при русі, м'язи шиї напружуються. Іноді біль починає віддавати в плечі або руки. Цей етап може тривати роками.

Компресійний етап

Накопичені зміни призводять до здавлення нервових корінців або навіть спинного мозку (компресії). Симптоми виходять за межі шиї: слабкість, втрата чутливості, оніміння кінцівок, порушення координації. У тяжчих випадках порушується контроль над сечовим міхуром або кишківником. Людина втрачає впевненість у ході, погіршується точність дрібних рухів рук.

Градація ураження за ступенем

Лікарі також описують умовні ступені тяжкості дегенеративних змін. Вони можуть не збігатися з клінічними стадіями, але показують масштаб анатомічних порушень:

• 1 ступінь: незначні зміни без симптомів або з мінімальним дискомфортом.
• 2 ступінь: помірна втрата висоти дисків, формування остеофітів, періодичний біль.
• 3 ступінь: виражене звуження міжхребцевих щілин, остеофіти, радикулопатія.
• 4 ступінь: стиснення спинного мозку, порушення координації, ризик втрати контролю над тазовими органами.

Діагностика шийного артрозу

Діагностика шийного артрозу починається з розпитування. Лікар з'ясовує, як давно і як саме болить, чи є оніміння або слабкість, наскільки симптоми заважають у щоденному житті. Далі йде огляд, який показує обмеження рухів або ознаки ураження нервової системи.

Клінічне обстеження

Під час огляду лікар перевіряє рухливість шиї, координацію та ходу, силу м'язів і рефлекси. Він промацує м'язи й суглоби, шукаючи спазми, болючі точки або деформації. Особливу увагу приділяє неврологічним ознакам: зниженню чутливості, надто жвавим або ослабленим рефлексам. Надто жваві рефлекси та незграбність рук можуть вказувати на стиснення спинного мозку^[2].

Інструментальні методи

Для точнішої оцінки застосовують методи візуалізації, які показують суглоби, диски і спинний мозок. Іноді потрібні ще й дослідження роботи нервів. Головне правило: знімок оцінюють тільки разом із симптомами і даними огляду, бо зміни на зображеннях погано збігаються зі скаргами^[2].

Найпоширеніші методи діагностики:

• Рентген шийного відділу: перше дослідження при болю в шиї без тривожних ознак; виявляє остеофіти, звуження міжхребцевих щілин і зміну форми хребців^[2].
• Комп'ютерна томографія (КТ): пошарові зображення, на яких найкраще видно кісткові зміни, зокрема звуження отворів, через які виходять нервові корінці^[2].
• МРТ: основний метод, щоб побачити диски, м'які тканини і стиснення спинного мозку чи нервів. Без показань її не роблять, бо «знахідки» трапляються й у здорових людей^[2].
• Мієлографія: контраст уводять у хребтовий канал і роблять комп'ютерну томографію, щоб побачити, як диски або кісткові вирости тиснуть на нерви. Сьогодні її застосовують переважно тоді, коли МРТ протипоказана або неінформативна через металеві імплантати^[2].
• Електроміографія: оцінює, як нервові сигнали доходять до м'язів, і допомагає відрізнити затиснений корінець від інших уражень нервів, наприклад діабетичної нейропатії^[2].

Іноді призначають аналізи крові, щоб виключити запальні захворювання суглобів або інші системні хвороби.

Міф: якщо на МРТ знайшли протрузії, біль спричиняють саме вони. Насправді: випинання дисків мають 87,6% людей без жодних скарг, тоді як стиснення спинного мозку серед них трапляється лише в 5,3%^[1]. Тому лікар зіставляє знімок зі скаргами та оглядом, а не лікує «картинку».

Коротко: зміни на знімку шиї ще не є діагнозом. Значення мають лише ті, що пояснюють конкретні симптоми й ознаки під час огляду.

Методи лікування шийного артрозу

Лікування шийного артрозу підбирають індивідуально. Основні цілі: зменшити біль, зняти тиск з нервових структур і повернути можливість нормально рухатися. Прогноз здебільшого сприятливий. У популяційному дослідженні 561 пацієнта з радикулопатією за майже 5 років спостереження 90% не мали симптомів або мали лише легкі обмеження, а операцію знадобилося зробити 26%^[4]. Тому найчастіше починають з консервативних методів, а до хірургії вдаються за чіткими показаннями.

Нехірургічні методи

Консервативне лікування підходить більшості пацієнтів. Воно включає короткий відпочинок, фізичну терапію та ліки. Наскільки можливо, варто зберігати звичну активність^[3]. Шийний комір можна носити короткий час: у рандомізованому дослідженні при свіжій радикулопатії напівжорсткий комір із відпочинком протягом 3–6 тижнів або фізична терапія з домашніми вправами протягом 6 тижнів зменшували біль у шиї та руці помітно краще, ніж просто очікування^[5]. Уночі допомогти може ортопедична подушка, що підтримує шию, наприклад у положенні на боці^[2]. Холодні або теплі компреси деяким людям приносять полегшення, хоча переконливих доказів їхньої дії мало.

Залежно від симптомів можуть призначати такі засоби:

• Знеболювальні препарати: парацетамол^[3].
• Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ): ібупрофен, напроксен, целекоксиб^[2]. Без поради лікаря ібупрофен не приймають довше 10 днів: що вища доза і довший курс, то вищий ризик виразки, кровотечі в шлунку і проблем із нирками^[6].
• Місцеві засоби: мазі та пластирі з капсаїцином або ментолом.
• Кортикостероїди: короткий курс преднізолону або дексаметазону всередину чи епідуральні ін'єкції (ліки вводять у простір навколо оболонки спинного мозку). За даними метааналізу 2019 року, приблизно половина пацієнтів після ін'єкції біля нервового корінця мала зменшення болю щонайменше вдвічі через 1 і 3 місяці^[2].
• Міорелаксанти: для зменшення м'язових спазмів^[2]. Толперизон, який часто призначають при болю в шиї, у 2012 році Європейське агентство з лікарських засобів дозволило вживати всередину лише при спастичності після інсульту: для інших показань дані щодо користі були непереконливими, а більше половини повідомлень про побічні ефекти стосувалися алергічних реакцій^[7].
• Антидепресанти: іноді застосовують амітриптилін або дулоксетин при хронічному болю^[2].
• Опіоїди: лише як виняток, коли біль не вдається зняти іншими засобами (наприклад, трамадол); це не засоби першого вибору^[2].

Фізіотерапія

Основу консервативного лікування становить фізична терапія з ізометричними вправами (напруження м'язів без руху в суглобі) і вправами з опором, зазвичай протягом 4–6 тижнів^[2]. Додатково можуть застосовувати лікувальний масаж, тепло або холод, електротерапію, хоча для таких процедур, як прогрівання, ультразвук чи електростимуляція, переконливих доказів поки бракує^[2]. Тракція (витягування) шийного відділу може полегшити біль, що віддає в руку^[2], проте якісні дослідження не підтвердили і не спростували її користь^[8]. Проводять її лише під контролем фахівця.

Лікувальні вправи

Коли біль стихає, рекомендують прості вправи на розтягування та зміцнення м'язів шиї. Для хронічного болю в шиї найкраще підтверджені силові вправи для м'язів шиї, плечового пояса і рук: за даними Кокранівського огляду, вони помірно або значно зменшують біль одразу після курсу і в найближчі місяці^[9]. Комплекс зазвичай включає повільні нахили вперед і назад, нахили до плечей та плавні повороти голови. Біль у шиї часто повертається: у 50–75% людей протягом 1–5 років^[2], тому вправи варто продовжувати і після покращення. Виконувати їх можна вдома, після консультації з лікарем або фізичним терапевтом.

Хірургічне лікування

Операція при шийному артрозі потрібна меншості пацієнтів. Її розглядають, коли біль або радикулопатія не минають після консервативного лікування, а також при мієлопатії, і лише якщо знімки збігаються з клінічною картиною^[2]. Міжнародна настанова радить операцію при помірній і тяжкій мієлопатії; при легкій можна обрати операцію або спробу структурованої реабілітації під наглядом, а якщо неврологічні симптоми наростають, оперувати. Людям, у яких на МРТ видно стиснення спинного мозку, але немає жодних симптомів, «профілактичну» операцію не пропонують^[10]. Хірургія не завжди повністю прибирає симптоми, проте може зупинити їхнє наростання^[3].

Передня шийна дискектомія зі спондилодезом (ACDF)

Операцію виконують через передній доступ до шиї. Хірург видаляє міжхребцевий диск, який тисне на нерв або спинний мозок, установлює імплантат і з'єднує сусідні хребці (спондилодез). Згодом хребці зростаються: рухливість на цьому рівні втрачається, зате тиск на нервові структури зникає і сегмент стає стабільним. Метод застосовують, зокрема, коли спинний мозок стиснутий на одному–трьох рівнях. Серед частих ускладнень є тимчасові труднощі з ковтанням (9,5%), смертність становить близько 0,1%^[2].

Задня ламінектомія шийного відділу

Під час цього втручання через задній доступ видаляють частину кісткової дуги хребця (ламіну). Це розширює хребтовий канал і зменшує тиск на спинний мозок. Ламінектомію застосовують при значному стенозі або ураженні багатьох рівнів, яке не можна усунути спереду; зазвичай її поєднують із фіксацією хребців, щоб шия з часом не викривилася. Альтернативою є ламінопластика, яка розширює канал і зберігає рухливість^[2].

Коротко: більшість людей із затиснутим корінцем одужують без операції. Найвагоміша причина оперуватися: ознаки стиснення спинного мозку, тобто незграбність рук і невпевнена хода.

Коли звертатися до лікаря

Біль у шиї не завжди означає серйозну проблему. Проте є ситуації, коли зволікати не можна. Якщо симптоми тримаються кілька тижнів або посилюються, потрібна консультація лікаря, щоб оцінити стан і визначити тактику лікування^[3].

Обов'язково зверніться по медичну допомогу в таких ситуаціях:

• Біль у шиї не минає: триває кілька тижнів, не зменшується після відпочинку або приймання знеболювальних, посилюється під час рухів^[3].
• З'являється м'язова слабкість: важкість або слабкість у руках чи ногах, відчуття «ватності»; це привід звернутися терміново^[3].
• Порушення координації: складно втримати рівновагу або виконати дрібні рухи. Раптова втрата координації чи нові проблеми з ходьбою потребують виклику швидкої^[3].
• Нетримання або затримка сечі: зміни роботи сечового міхура чи кишківника можуть свідчити про ураження спинного мозку; викликайте швидку^[3].
• Симптоми супроводжуються гарячкою або незрозумілою втратою ваги: таке поєднання потребує виключення інших причин, зокрема інфекцій чи пухлин.
• Біль поширюється на плече або руку: особливо з онімінням чи поколюванням; біль між лопатками теж є приводом для термінового огляду^[3].
• Симптоми виникли після травми: навіть якщо біль здається незначним, потрібно виключити пошкодження хребта чи головного мозку.