Шийний артроз (шийний спондильоз): симптоми, діагностика, лікування

Шийний артроз — це одне з найпоширеніших вікових уражень хребта, яке викликає біль, скутість, оніміння або поколювання в шиї, руках і ногах, а також головний біль і порушення координації.

Коли в суглобах і дисках шийного відділу хребта починаються вікові зміни, це не обов’язково супроводжується болем. Але часто цей процес поступово ускладнює рухи, викликає відчуття «затерпання» рук або головний біль, що починається з потилиці. Саме така комбінація симптомів може свідчити про розвиток шийного артрозу — дегенеративного стану, відомого також як цервікальний спондильоз. Це не щось рідкісне: після 60 років його ознаки виявляються більш ніж у 85% людей.

Причини шийного артрозу

Шийний артроз, відомий також як цервікальний спондильоз,  є формою остеоартриту, тобто "зношувального" захворювання, при якому з часом руйнуються міжхребцеві диски та суглоби. З віком ці структури втрачають пружність і висихають. Диски, які раніше виступали амортизаторами між хребцями, стають тоншими та менш еластичними. Це призводить до звуження міжхребцевих проміжків і тиску на навколишні нервові корінці.

Поступове стирання хрящової тканини може викликати реактивне утворення остеофітів — кісткових виростів, що додатково звужують простір для нервів. Усе це створює сприятливі умови для розвитку радикулопатії — ситуації, коли нерв "ущемлюється" і викликає біль, поколювання або слабкість у частинах тіла, що іннервуються цим нервом.

Крім того, коли диски втрачають вологу, вони стають менш здатними амортизувати, що сприяє ще більшому навантаженню на суглоби хребта. З часом це може призводити до нестабільності шийного відділу, а іноді й до стенозу — звуження спинномозкового каналу, що загрожує серйознішими неврологічними ускладненнями.

Основні анатомічні зміни, які лежать в основі шийного артрозу:

• Зневоднення міжхребцевих дисків: з віком диски втрачають гідрофільність, стають тоншими й менш гнучкими.
• Зношення хряща: поверхні суглобів починають тертися одна об одну, що викликає запалення та біль.
• Остеофіти: кісткові нарости, які утворюються у відповідь на підвищене тертя й тиск у суглобах.
• Звуження міжхребцевих щілин: зменшується відстань між хребцями, що підсилює тиск на нерви.
• Стиснення нервових корінців: наслідок усіх вищезазначених змін, що викликає відчуття болю та поколювання.

Будова шийного відділу хребта

Щоб зрозуміти, як виникає шийний артроз, варто розглянути будову шийного відділу хребта. Він складається із семи хребців, позначених як С1–С7. Верхній хребець (С1) з’єднується з основою черепа, а нижній (С7) переходить у грудний відділ. Між кожною парою хребців розташований міжхребцевий диск — м’яка структура, яка виконує роль амортизатора під час руху.

Крім дисків, важливу роль відіграють фасеткові (зігапофізарні) суглоби. Вони розташовані ззаду кожного хребця й забезпечують стабільність, а також дозволяють здійснювати контрольовані рухи: нахили, повороти, розгинання. Саме ці суглоби найчастіше вражаються при розвитку шийного артрозу.

Усередині хребетного каналу проходить спинний мозок, від якого відходять нерви до рук, ніг, тулуба. Тому будь-яке звуження каналу чи стиснення нервових структур призводить до появи симптомів, що можуть віддавати далеко від шиї.

Фактори ризику

Шийний артроз розвивається не в один день, і хоча головною причиною вважають вікові зміни, є чітко визначені чинники, які підвищують ймовірність цього процесу. Деякі з них залежать від способу життя, інші — від особливостей організму.

Серед факторів, які можуть збільшити ризик виникнення шийного артрозу, варто згадати:

• Вік: після 60 років дегенеративні зміни виявляються у переважної більшості людей.
• Попередні травми шиї: навіть застарілі пошкодження можуть стати пусковим механізмом артрозу.
• Монотонні або повторювані навантаження: регулярна робота з нахиленою головою чи в одній позі.
• Куріння: порушує кровопостачання міжхребцевих дисків, прискорюючи їх деградацію.
• Генетична схильність: у деяких родинах спостерігається більша частота дегенеративних уражень суглобів.
• Психоемоційні чинники: хронічна тривога або депресія можуть посилювати сприйняття болю та впливати на перебіг хвороби.
• Ожиріння: надмірна маса тіла створює додаткове навантаження навіть на шийний відділ.
• Гіподинамія: відсутність регулярної фізичної активності порушує живлення суглобових структур.
• Історія інших форм артрозу: наявність серйозного артрозу в інших суглобах може свідчити про системний характер процесу.

Знаючи ці чинники, можна своєчасно звернути увагу на дискомфорт у шиї та не допустити погіршення ситуації.

Симптоми шийного артрозу

Шийний артроз може проявлятися по-різному: у когось симптоми розвиваються повільно, в інших — виникають раптово. У деяких людей захворювання тривалий час не дає про себе знати, але у більшості з часом з’являється принаймні легкий дискомфорт у шиї. Із прогресуванням процесу симптоми стають більш помітними та багатогранними, особливо якщо відбувається здавлення нервів або спинного мозку.

Початкові прояви

На перших етапах біль у шиї може бути епізодичним або постійним, слабким або інтенсивним. Зазвичай він посилюється після навантаження або тривалого сидіння, а також у другій половині дня. Часто супроводжується відчуттям скутості, особливо зранку або після сну. Також можливе характерне пощовкування або хруст у шиї при рухах головою.

Неврологічні симптоми

Коли шийні хребці починають тиснути на нервові корінці, з’являються сенсорні та моторні порушення. Людина може відчувати поколювання, оніміння або слабкість у руках, кистях, ногах, пальцях. Такі симптоми часто з’являються не одразу, а з часом, у міру зменшення висоти міжхребцевих дисків і росту остеофітів.

Типові прояви нервового здавлення включають:

• Оніміння або поколювання: у верхніх або нижніх кінцівках, що посилюється при нахилі або повороті голови.
• М’язова слабкість: складність утримувати предмети, відчуття втоми в руках чи ногах.
• Зниження чутливості: до дотику, температури чи болю на певних ділянках тіла.

Порушення координації та ускладнення

При стенозі шийного каналу, коли тиск чиниться не лише на нерви, а й на сам спинний мозок, з’являються більш загрозливі ознаки. Людина може втратити здатність швидко ходити, з’являється невпевненість при русі або дрібній моториці (наприклад, стає складно застібати ґудзики).

Найнебезпечніші симптоми включають:

• Порушення координації: труднощі з рівновагою, нестійка хода.
• Проблеми з дрібною моторикою: незграбність у пальцях, зниження точності рухів.
• Зміни у функції тазових органів: нетримання сечі або калу, або утруднене сечовипускання.

Стадії шийного артрозу

Остеоартрит шийного відділу хребта розвивається повільно, тому в практиці зручно орієнтуватися на стадії перебігу захворювання. Вони описують, які саме зміни відбуваються в хребті та як ці зміни впливають на самопочуття людини. У різні періоди можуть домінувати різні симптоми — від скутості до неврологічних порушень. Стадії не завжди збігаються з тим, як людина почувається, але вони дають уявлення про глибину процесу.

Початкові зміни

Міжхребцеві диски злегка втрачають еластичність і зменшуються в товщині, але ще виконують свою функцію. Можливе періодичне відчуття натягнення або стомлення в шиї. На знімках — мінімальні зміни, остеофіти або відсутні, або поодинокі. У більшості випадків на цьому етапі симптоми або взагалі відсутні, або виникають лише після навантаження.

Стабільне загострення

Зміни в міжхребцевих дисках стають помітними: вони стискаються, зменшується відстань між хребцями, остеофіти розростаються. Частішає біль у шиї, з’являється пощовкування при русі, підвищується м’язовий тонус. У деяких випадках симптоми починають віддавати в плечі або руки. Цей етап триває роками, іноді — десятиліттями.

Компресійний етап

Накопичені зміни призводять до здавлення нервових корінців або навіть спинного мозку. Симптоми поширюються за межі шиї: слабкість, втрата чутливості, порушення координації, оніміння кінцівок. У складніших випадках — порушення контролю над сечовим міхуром або кишечником. Людина може втратити впевненість у ході, погіршується точність дрібних рухів рук.

Градація ураження за ступенем

Для зручності лікарі також орієнтуються на чотири умовні ступені тяжкості дегенеративних змін, які можуть не збігатися з клінічними стадіями, але відображають масштаб анатомічних порушень:

• 1 ступінь: незначні зміни без клінічних проявів або з мінімальним дискомфортом.
• 2 ступінь: помірна втрата висоти дисків, формування остеофітів, періодичний біль.
• 3 ступінь: виражене звуження міжхребцевих щілин, остеофіти, радикулопатія.
• 4 ступінь: компресія спинного мозку, порушення координації, ризик втрати функцій тазових органів.

Діагностика шийного артрозу

Встановлення діагнозу шийного артрозу завжди починається з опитування пацієнта. Лікар цікавиться тривалістю болю, його характером, наявністю оніміння чи слабкості, а також загальним впливом симптомів на щоденне життя. Наступним кроком є клінічний огляд, який дає змогу виявити функціональні обмеження або ознаки ураження нервової системи.

Клінічне обстеження

Під час фізикального огляду лікар перевіряє рухливість шиї, спостерігає за координацією та ходою, оцінює м’язову силу й рефлекси. Також проводиться пальпація м’язів і суглобів, щоб виявити спазми, чутливі зони або деформації. Особливу увагу приділяють виявленню неврологічних симптомів, таких як зниження чутливості або рефлексів.

Інструментальні методи

Для точнішої оцінки уражень застосовуються візуалізаційні дослідження, які дозволяють побачити зміни в суглобах, дисках і спинному мозку. У деяких випадках можуть знадобитися також функціональні тести для аналізу роботи нервів.

Найпоширеніші методи діагностики включають:

• Рентген шийного відділу: виявляє остеофіти, звуження міжхребцевих щілин і загальну зміну структури хребців.
• Комп’ютерна томографія (КТ): дозволяє отримати пошарові зображення хребта та точно оцінити кісткові зміни.
• Магнітно-резонансна томографія (МРТ): дає змогу побачити стан міжхребцевих дисків і м’яких тканин, а також наявність стискання спинного мозку чи нервів.
• Мієлографія: показує, як диски або кісткові вирости тиснуть на нерви, за допомогою введення контрасту в спинномозковий канал.
• Електроміографія (ЕМГ): оцінює провідність нервових сигналів до м’язів, допомагає відрізнити ураження нервів від м’язових проблем.

У деяких випадках також можуть призначити аналіз крові, щоб виключити запальні форми артрозу або системні захворювання.

Методи лікування шийного артрозу

Підхід до лікування шийного артрозу завжди індивідуальний. Основні цілі — зменшити біль, зняти тиск з нервових структур і повернути людині можливість нормально рухатися. У більшості випадків застосовують консервативні методи, але іноді доводиться вдаватися до хірургічного втручання.

Нехірургічні методи

Консервативне лікування підходить для більшості пацієнтів. Воно включає відпочинок, фізіотерапію та медикаментозну підтримку. Для зменшення навантаження на шию може застосовуватися м’який шийний комір. У деяких випадках допомагає зміна положення під час сну — наприклад, сон на боці з правильною підтримкою шиї. Також можуть використовуватися компреси: холодні — при болю, теплі — при скутості вранці.

Залежно від симптомів, можуть призначатися такі засоби:

• Знеболювальні препарати: парацетамол (наприклад, «Панадол»).
• Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП): ібупрофен («Нурофен», «Ібупром»), напроксен, целекоксиб.
• Місцеві засоби: мазі з капсаїцином або ментолом (наприклад, «Капсикам», «Ізі Хот»).
• Стероїди: короткий курс преднізолону або дексаметазону — перорально чи у вигляді ін’єкцій між хребцями.
• Міорелаксанти: для зменшення м’язових спазмів (наприклад, «Мідокалм»).
• Антидепресанти: іноді застосовують амітриптилін або дулоксетин при хронічному больовому синдромі.
• Опіоїди: як виняток — короткочасно при вираженому болю (наприклад, трамадол).

Фізіотерапія

Фізіотерапевтичні процедури можуть суттєво зменшити симптоми. Це може бути лікувальний масаж, застосування тепла або холоду, електротерапія. Також корисною є тракція (витягування) шийного відділу. Але її проводять лише під контролем фахівця.

Лікувальні вправи

Після зменшення болю рекомендовано виконувати прості вправи на розтяжку та зміцнення м’язів шиї. Вони допомагають відновити рухливість і запобігають загостренням. Комплекс вправ зазвичай включає згинання вперед, розгинання назад, нахили до плечей і оберти головою. Їх можна виконувати вдома, після консультації з лікарем або фізіотерапевтом.

Хірургічне лікування

Хірургія при шийному артрозі не є стандартним методом і розглядається лише тоді, коли консервативна терапія виявляється неефективною. Зазвичай рішення про операцію приймається при стійкому больовому синдромі, який не піддається медикаментозному контролю, або при виражених неврологічних ускладненнях, таких як м’язова слабкість чи порушення функцій тазових органів.

Передня шийна дискектомія з фіксацією (ACDF)

Це операція, яку виконують через передній доступ до шиї. Хірург видаляє міжхребцевий диск, що спричиняє здавлення нерва або спинного мозку, після чого встановлює імплантат і з'єднує суміжні хребці. Таке зрощення допомагає зняти тиск і стабілізувати сегмент хребта. Згодом хребці зростаються, і рухливість на цьому рівні втрачається, але загальний стан пацієнта покращується.

Задня ламінектомія шийного відділу

Цей тип втручання передбачає видалення частини кісткової дуги хребця — ламіни — через задній доступ. Це дозволяє розширити хребетний канал і зменшити компресію спинного мозку. Ламінектомія застосовується при значному стенозі або множинних ураженнях, які не можна усунути через передній доступ.

Коли звертатися до лікаря

Біль у шиї не завжди пов’язаний із серйозною проблемою. Однак є випадки, коли зволікати не можна. Якщо симптоми зберігаються або посилюються, важливо вчасно звернутися до фахівця для оцінки стану та визначення подальшої тактики лікування.

Ось перелік ситуацій, коли варто обов’язково звернутися по медичну допомогу:

• Біль у шиї не зникає: якщо біль триває кілька тижнів, не зменшується після відпочинку або прийому знеболювальних.
• З’являється м’язова слабкість: утруднення в рухах руками або ногами, відчуття "ватності".
• Порушення координації: складно утримати рівновагу або виконати дрібні рухи.
• Нетримання або затримка сечі: зміни функцій сечового міхура чи кишечника можуть свідчити про ураження спинного мозку.
• Симптоми супроводжуються гарячкою або втратою ваги: поєднання болю з такими ознаками потребує виключення інших причин, зокрема інфекцій чи новоутворень.
• Біль поширюється на плече або руку: особливо якщо супроводжується онімінням або поколюванням.
• Симптоми виникли після травми: навіть якщо біль здається незначним, необхідно виключити ураження хребта чи головного мозку.

Гонартроз: артроз колінного суглоба

Біль у коліні: причини, симптоми та методи лікування

Біль у щелепі: причини, симптоми та лікування