У невеликому дослідженні 15 дорослих з еозинофільним гастритом, які в середньому мучилися симптомами майже 9 років, шість тижнів не їли звичайної їжі і пили лише спеціальну суміш з амінокислот. Після цього в усіх учасників еозинофіли зникли зі слизової шлунка і дванадцятипалої кишки, а біль, втома й пригніченість помітно зменшилися. Щойно люди поверталися до звичної їжі, хвороба поверталася теж[1]. Цей експеримент добре показує суть недуги: шлунок запалюється через надмірну імунну реакцію, часто на звичайні продукти. Хвороба рідкісна, її непросто розпізнати, проте її можна контролювати, якщо розуміти, що відбувається всередині.
Що таке еозинофіли і як вони діють
Еозинофіли є одним із типів лейкоцитів (білих клітин крові). Вони утворюються в кістковому мозку і в нормі становлять менше 5% усіх лейкоцитів у крові. Більшу частину життя ці клітини проводять у тканинах, насамперед у дихальних шляхах і травному тракті, де живуть 8–12 днів[2]. Тож поодинокі еозинофіли в стінці шлунка є нормою. Хворобою стає їхній надлишок. Найчастіше кількість еозинофілів зростає при алергічних реакціях і паразитарних інфекціях: якщо в крові їх більше 500 в мікролітрі, лікарі говорять про еозинофілію[2].
Еозинофіли виділяють активні речовини, зокрема ферменти та токсичні білки, призначені знищувати «ворожі» клітини. Якщо мішенню справді є паразити, така відповідь захищає організм. Коли ж еозинофілів у стінці шлунка забагато і вони активуються без справжньої загрози, ці речовини ушкоджують власну слизову оболонку, і виникає запалення.
У нормі еозинофіли допомагають організму завдяки таким функціям:
- Участь у боротьбі з паразитами: активуються при зараженні гельмінтами (паразитичними червами).
- Реакція на алергени: їхня кількість зростає у відповідь на продукти, пилок чи інші подразники.
- Вивільнення ферментів: сприяють знищенню клітин, які імунна система сприймає як загрозу.
Якщо баланс порушується, еозинофіли стають частиною проблеми, і тоді їхнє скупчення в шлунку вже є ознакою хвороби.
Кого найчастіше вражає хвороба
Захворіти можна в будь-якому віці, як у дітей, так і в дорослих. Це рідкісна недуга: за даними великої бази медичного страхування, на 100 тисяч людей припадає приблизно 6 випадків. Ізольоване ураження шлунка частіше знаходили в старших вікових групах, а поєднане ураження шлунка й кишки найчастіше в дітей до 5 років[3]. Щодо статі уявлення змінилися: раніше вважали, що трохи частіше хворіють чоловіки, проте у великому аналізі страхових даних переважали жінки[3].
Хвороба рідко виникає на порожньому місці. У частини людей із вже наявними алергічними чи імунними порушеннями ризик вищий: супутні алергічні захворювання мали 38,5% пацієнтів з еозинофільним гастритом[3], а в класичній серії клініки Мейо алергію в анамнезі (історії хвороби) мала половина хворих[4]. Ця зв'язка підказує, що в еозинофільного гастриту й інших алергічних хвороб спільні механізми.
Ймовірність розвитку захворювання підвищується за таких умов:
- Бронхіальна астма: у частини пацієнтів з еозинофільним гастритом є підтверджена астма, що вказує на загальну надмірну активність імунної системи.
- Алергічний риніт або екзема (атопічний дерматит): такі прояви алергії часто передують ураженню шлунка.
- Харчова алергія або непереносимість продуктів: реакція на їжу може стати ключовим пусковим чинником.
- Сімейна історія еозинофільних розладів: якщо близькі родичі мали подібні діагнози, ризик підвищується.
Ураження шлунка рідко існує саме по собі. Воно часто є частиною ширшої картини алергічної схильності організму, тому пацієнти нерідко мають кілька супутніх діагнозів одразу.
Інші еозинофільні хвороби травної системи
Шлунок є лише одним із місць, де виникають еозинофільні захворювання травного тракту. Усі вони мають спільну ознаку: у стінці органа накопичується надмір еозинофілів, що запускає запалення. Ураження може стосуватися будь-якого відділу, від стравоходу до товстої кишки, а іноді кількох ділянок одночасно.
Ці захворювання об'єднують під спільним терміном еозинофільні гастроінтестинальні захворювання. Обов'язкова умова діагнозу: немає іншої, вторинної причини накопичення еозинофілів, наприклад паразитів чи реакції на ліки. За міжнародною домовленістю 2022 року кожну форму називають за ураженим відділом, а збірну назву «еозинофільний гастроентерит» більше не вважають бажаною для всієї групи[5].
Інші типи еозинофільних захворювань шлунково-кишкового тракту включають:
- Еозинофільний езофагіт: уражає стравохід, найчастіше супроводжується утрудненим ковтанням і хронічною печією.
- Еозинофільний дуоденіт: запалення виникає в дванадцятипалій кишці, початковому відділі тонкої кишки.
- Еозинофільний ентерит: вражає тонку кишку, може спричиняти діарею та втрату ваги.
- Еозинофільний коліт: запалення охоплює товсту кишку, симптоми включають біль у животі та кров у калі.
- Еозинофільний гастроентерит: поєднане ураження шлунка і тонкої кишки, часто з вираженим запаленням і порушенням всмоктування поживних речовин.
Існують також рідкісніші форми, при яких разом із травною системою страждають інші органи. Наприклад, гіпереозинофільний синдром або еозинофільний гранулематоз з поліангіїтом є системними захворюваннями з ураженням серця, легень, шкіри.
При будь-якому з цих станів важливо вчасно знайти причину та визначити точне місце ураження. Від цього залежить вибір лікування.
Симптоми еозинофільного гастриту
Ознаки еозинофільного гастриту бувають різними, від ледь помітних до досить виражених. Найчастіше вони наростають поступово, і саме це ускладнює діагностику. Більшість симптомів неспецифічні, тобто трапляються й при інших хворобах травлення. Через це людина може роками лікувати «звичайний гастрит», не підозрюючи справжньої причини.
Картина залежить від віку, загального стану, глибини ураження стінки та пускового чинника, наприклад певного продукту. Лікарі розрізняють три форми: зі скупченням еозинофілів переважно в слизовій оболонці, у м'язовому шарі або в зовнішній (субсерозній) оболонці. У французькій когорті з 43 пацієнтів ці форми становили 44%, 12% і 39% відповідно[6]. Субсерозна форма вирізняється здуттям живота і накопиченням рідини в черевній порожнині[4]. Деякі люди втрачають апетит або масу тіла, інші стикаються з тривалим болем, хронічною втомою чи анемією. У дітей хвороба може порушувати нормальний ріст і розвиток.
До найчастіших симптомів належать:
- Біль у животі або асцит (накопичення рідини в черевній порожнині): біль спричиняє запалення слизової, а рідина з'являється переважно при субсерозній формі.
- Діарея: може бути ознакою поширення процесу на тонку кишку або реакції на їжу.
- Нудота і блювання: у деяких випадках із жовчю або залишками неперетравленої їжі.
- Печія та дискомфорт після їжі: особливо якщо ураження охоплює ще й стравохід.
- Втрата апетиту або труднощі з ковтанням: можуть з'явитися через біль, спазми або подразнення.
- Хронічна втома: часто поєднується з іншими алергічними проявами.
- Анемія: зниження рівня гемоглобіну через погане всмоктування заліза або приховану втрату крові.
- Зниження маси тіла або порушення росту в дітей: наслідок тривалого запалення й недостатнього харчування.
Ці симптоми не завжди з'являються разом. У когось переважає біль, у когось слабкість, а іноді очевидних проявів немає зовсім. Тому хвороба потребує уважного обстеження, а не лікування навмання.
Читайте:
Як виявляють хворобу
Діагностика еозинофільного гастриту рідко буває прямою. Через неспецифічні симптоми людина може роками ходити до лікарів і отримувати діагнози на кшталт «функціональної диспепсії» чи синдрому подразненого кишківника, а справжня причина, надлишок еозинофілів у стінці шлунка, з'ясовується значно пізніше. Затримка з діагнозом помітно погіршує якість життя[7].
Оцінка стану починається з розпитування про скарги та історію хвороби. Лікар звертає увагу на алергічні прояви, коливання ваги, труднощі з вживанням їжі чи втрату сил. Потім призначає аналізи та інструментальні обстеження, щоб підтвердити діагноз і виключити інші причини.
Щоб підтвердити еозинофільний гастрит, лікар може призначити такі дослідження:
- Загальний аналіз крові: може виявити еозинофілію, проте нормальний аналіз хвороби не виключає. У серії клініки Мейо підвищених еозинофілів у крові не було в 9 із 40 пацієнтів[4].
- Гастроскопія (ендоскопія верхніх відділів травного тракту): лікар через тонку гнучку трубку з камерою оглядає стравохід, шлунок і дванадцятипалу кишку, шукаючи набряк, почервоніння або ерозії. Слизова при цьому може виглядати й цілком нормально.
- Біопсія: під час гастроскопії беруть кілька зразків слизової для дослідження під мікроскопом. Надмір еозинофілів у тканині за відсутності інших причин підтверджує діагноз. У дослідженнях зазвичай орієнтуються на поріг від 30 еозинофілів у полі зору мікроскопа[1].
- Алергологічне обстеження: допомагає знайти продукти чи інші алергени, на які реагує імунна система.
Еозинофіли розподіляються в шлунку нерівномірно і можуть скупчуватися не у верхньому шарі слизової, а в глибших шарах стінки. Тоді звичайна біопсія їх «не бачить»: у тій самій серії клініки Мейо ендоскопічні біопсії пропустили діагноз у 5 із 40 хворих[4].
Іноді потрібні повторні ендоскопії з біопсією або консультація гастроентеролога, який має досвід саме з еозинофільними хворобами. Раннє виявлення дозволяє швидше почати лікування.
Коротко: нормальний аналіз крові й «чиста» на вигляд слизова не виключають еозинофільний гастрит. Остаточну відповідь дає лише біопсія, інколи повторна.
Лікування та контроль симптомів
Цю хворобу не вилікувати раз і назавжди, але симптоми цілком можна тримати під контролем. Великих рандомізованих досліджень мало, і ще у 2023 році затвердженого лікування саме для еозинофільного гастриту не було[1]. Тому лікування спирається на поєднання дієти та кортикостероїдів або імуносупресантів, інколи з антигістамінними засобами й стабілізаторами мембран опасистих клітин[8]. Підхід індивідуальний і залежить від вираженості запалення, супутньої алергії та того, як організм реагує на зміну раціону чи ліки.
Найчастіше пусковим чинником є їжа, тому першим кроком часто стає перегляд раціону. Іноді цього достатньо, щоб зняти симптоми. В інших випадках потрібні ліки, особливо при глибокому ураженні стінки шлунка або анемії.
Харчування має велике значення в лікуванні еозинофільного гастриту. Можуть використовуватися такі дієти:
- Елімінаційна дієта: поетапне виключення з раціону підозрюваних алергенів, зазвичай молока, яєць, пшениці, сої, горіхів, риби, з подальшим поверненням продуктів по одному, щоб знайти «винуватця».
- Елементна дієта: заміна звичайної їжі спеціальними рідкими сумішами з амінокислот, які не спричиняють алергії. Це найсуворіший варіант: звичайну їжу на кілька тижнів повністю замінює суміш, а потім продукти повертають поступово, стежачи за реакцією[1].
Немовлятам з еозинофільним гастритом може знадобитися заміна суміші на гіпоалергенну. Дітям і дорослим при анемії призначають препарати заліза, а дефіцит заліза контролюють аналізами.
Також можуть призначатися такі препарати:
- Кортикостероїди: наприклад, преднізолон або будесонід, щоб зменшити запалення та набряк. У французькій когорті 74% пацієнтів отримували кортикостероїди всередину, і в більшості вони діяли[6]. Особливо швидко на них реагує субсерозна форма з асцитом[4].
- Імуносупресанти: наприклад, азатіоприн, у складніших випадках, щоб знизити активність імунної системи та зменшити потребу в кортикостероїдах.
Новий напрям становлять біологічні препарати, тобто антитіла, що прицільно вимикають еозинофіли або сигнали, які їх скликають. У рандомізованому дослідженні антитіло лірентелімаб зменшило кількість еозинофілів у шлунку та кишці на 86% і полегшило симптоми[9]. Бенралізумаб у невеликому дослідженні майже повністю прибрав еозинофіли з тканини, проте самопочуття учасників не відрізнялося від плацебо[10]. Схоже, що крім еозинофілів у хворобі беруть участь й інші ланки імунітету. Дупілумаб та інші антитіла зараз перевіряють у дослідженнях[8].
Лікування часто комбіноване: дієта, ліки, контроль заліза і регулярне спостереження. Залежно від відповіді організму схему змінюють. Припиняти терапію самостійно не можна. Нові чи посилені симптоми слід обговорювати з лікарем.
Прогноз та життя з хворобою
Попри хронічний характер еозинофільного гастриту, більшість людей із цим діагнозом ведуть звичне життя. Перебіг дуже різний. У французькому дослідженні, де пацієнтів спостерігали в середньому 13 років, у 42% був один епізод без повторів, у 37% загострення чергувалися з повними ремісіями, а в 21% хвороба мала постійний хронічний перебіг[6]. Завдання лікування: зменшити кількість загострень і зробити їх легшими.
Хвороба потребує тривалого нагляду. Регулярні обстеження дозволяють лікарю контролювати перебіг, коригувати лікування та вчасно реагувати на зміни. Зазвичай це ендоскопія та аналізи крові, іноді повторні алергологічні тести. Нехтувати контролем не варто: за оглядовими даними, при ураженні шлунка й тонкої кишки смертність вища, ніж у загальній популяції[8].
Коротко: у частини хворих усе обмежується одним епізодом, але заздалегідь передбачити, в кого саме, неможливо, тому контроль потрібен усім.
Дотримання таких підходів покращує прогноз:
- Періодична ендоскопія з біопсією: дозволяє контролювати кількість еозинофілів у слизовій шлунка.
- Індивідуальний раціон: виключення продуктів-тригерів на основі обстеження або спостереження за симптомами.
- Приймання призначених препаратів: без самовільних змін чи перерв.
- Психологічна підтримка: допомагає впоратися з обмеженнями в харчуванні й труднощами в повсякденному житті.
Найкращих результатів досягають тоді, коли людина розуміє природу своєї хвороби: це дає більше контролю і знижує тривожність, яка часто супроводжує хронічні діагнози.
Підсумок
Еозинофільний гастрит трапляється рідко, проте піддається контролю. Якщо біль у животі, нудота чи анемія тримаються місяцями, а звичайне лікування гастриту не допомагає, особливо в людини з астмою чи алергією, варто обговорити з гастроентерологом гастроскопію з біопсією. Після діагнозу найбільше дають пошук харчових тригерів, разом із лікарем підібрані мінімально достатні ліки та контрольні обстеження без пропусків. Хвороба вимагає послідовності, проте дозволяє зберігати повноцінне життя.
Джерела10
- Дослідження. Gonsalves N. та ін. Prospective study of an amino acid-based elemental diet in an eosinophilic gastritis and gastroenteritis nutrition trial. J Allergy Clin Immunol, 2023.
- Довідник. Kanuru S. та ін. Eosinophilia. 2023.
- Дослідження. Jensen ET. та ін. Prevalence of Eosinophilic Gastritis, Gastroenteritis, and Colitis: Estimates From a National Administrative Database. J Pediatr Gastroenterol Nutr, 2016.
- Дослідження. Talley NJ. та ін. Eosinophilic gastroenteritis: a clinicopathological study of patients with disease of the mucosa, muscle layer, and subserosal tissues. Gut, 1990.
- Довідник. Dellon ES. та ін. International Consensus Recommendations for Eosinophilic Gastrointestinal Disease Nomenclature. Clin Gastroenterol Hepatol, 2022.
- Дослідження. Pineton de Chambrun G. та ін. Natural history of eosinophilic gastroenteritis. Clin Gastroenterol Hepatol, 2011.
- Огляд. Lam AY. та ін. Eosinophils Beyond the Esophagus: A Review of Non-EoE Eosinophilic Gastrointestinal Diseases. Gastroenterol Hepatol (N Y), 2025.
- Огляд. Batkhurel K. та ін. Therapies Targeting Mucosal Eosinophils in Eosinophilic Gut Diseases From Esophagus to Colon. J Gastroenterol Hepatol, 2026.
- Дослідження. Dellon ES. та ін. Anti-Siglec-8 Antibody for Eosinophilic Gastritis and Duodenitis. N Engl J Med, 2020.
- Дослідження. Kliewer KL. та ін. Benralizumab for eosinophilic gastritis: a single-site, randomised, double-blind, placebo-controlled, phase 2 trial. Lancet Gastroenterol Hepatol, 2023.