Дизартрія: симптоми, причини та лікування

Дизартрія — це розлад мовлення, який виникає через ураження нервової системи та слабкість м’язів, що формують звуки, роблячи вимову нечіткою й важкою для сприйняття.

Мова — один із головних способів взаємодії між людьми. Вона залежить не лише від думки чи пам’яті, а й від роботи м’язів, які створюють кожен звук. Коли ці м’язи втрачають силу або контроль, вимова перестає бути зрозумілою. Такий стан змінює щоденне спілкування й стає випробуванням для людини, яка все так само мислить і відчуває, але її голос звучить інакше.

Що таке дизартрія

Дизартрія — це моторний розлад мовлення, що виникає через ураження нервової системи. Слабкість або параліч м’язів язика, губ, гортані чи щелепи ускладнює вимову звуків. Людина при цьому розуміє мову, знає, що хоче сказати, але промовити слова чітко стає важко.

Розрізняють два основні варіанти розвитку цього стану:

• Вроджена дизартрія: виникає внаслідок ушкоджень мозку під час внутрішньоутробного розвитку або при народженні. Прикладом є дитячий церебральний параліч. Частіше проявляється у дітей.
• Набута дизартрія: з’являється пізніше в житті як наслідок ураження мозку. Причиною може стати інсульт, пухлина мозку чи хвороба Паркінсона. Зазвичай виникає у дорослих.

У будь-якому випадку головна особливість полягає в тому, що інтелект і здатність розуміти інших залишаються збереженими. Проблема стосується лише контролю над мовленнєвими м’язами, тому звуки та слова вимовляються спотворено або неповно.

Типи дизартрії

Форма дизартрії залежить від того, яка частина нервової системи пошкоджена. Кожен різновид має свої особливості звучання мови та характерні прояви. Виділяють такі типи:

• Млява дизартрія: виникає при ураженні нижніх моторних нейронів, що належать до периферичної нервової системи. Мовлення набуває дихаючого й носового відтінку.
• Спастична дизартрія: зумовлена пошкодженням верхніх моторних нейронів з одного чи обох боків мозку. Голос звучить напружено й різко.
• Атаксична дизартрія: пов’язана з ураженням мозочка, який координує рухи. Стає важко правильно вимовляти голосні й приголосні, а також ставити наголос у словах.
• Гіпокінетична дизартрія: виникає при пошкодженні базальних гангліїв. Характерна повільна, монотонна, «скована» мова.
• Гіперкінетична дизартрія: теж результат ураження базальних гангліїв. Мовлення стає швидким, непередбачуваним за темпом і ритмом.
• Змішана дизартрія: поєднує риси кількох типів одночасно й зустрічається найчастіше.

Найбільш поширеною формою є змішана дизартрія, адже ураження нервової системи нерідко торкається відразу кількох структур. Саме тому в людей з таким діагнозом поєднуються ознаки різних типів мовних розладів.

Причини

Дизартрія виникає при пошкодженні нервової системи, яка контролює м’язи мовлення та дихання. Ураження можуть бути наслідком хвороб, травм або побічної дії ліків. До найпоширеніших причин належать:

• Аміотрофічний латеральний склероз (АЛС): прогресуюче ураження моторних нейронів.
• Пухлини мозку: новоутворення, що впливають на мовні центри.
• Дитячий церебральний параліч: ушкодження мозку ще під час розвитку або при народженні.
• Деменція: нейродегенеративні зміни, які зачіпають мовні функції.
• Хвороба Гантінгтона: спадкове ураження нервової системи.
• Бореліоз (хвороба Лайма): інфекційне ураження, яке може вражати нерви.
• Розсіяний склероз: аутоімунне ураження мієліну, що порушує передачу сигналів.
• М’язова дистрофія: спадкові захворювання з ослабленням м’язів.
• Міастенія гравіс: хвороба, що викликає м’язову слабкість.
• Хвороба Паркінсона: нейродегенеративний процес із характерними мовними розладами.
• Інсульт: порушення кровопостачання мозку з ураженням мовних зон.
• Черепно-мозкова травма: ушкодження мозку внаслідок ударів чи падінь.
• Травма голови, шиї, язика або гортані: пряме механічне ураження мовних органів.
• Побічна дія ліків: седативні та протисудомні препарати можуть викликати симптоми, схожі на дизартрію.

Кожен із цих факторів впливає на здатність керувати м’язами, які формують звуки. Саме тому дизартрія часто супроводжує різні неврологічні та системні захворювання.

Поширеність

Дизартрія часто супроводжує інші неврологічні стани. Вона не виникає самостійно, а є наслідком уражень нервової системи. Її частота відрізняється залежно від захворювання:

• Аміотрофічний латеральний склероз: дизартрія проявляється приблизно у 30% людей з цим захворюванням.
• Розсіяний склероз: у 25–50% випадків протягом життя розвивається дизартрія.
• Хвороба Паркінсона: дизартрія виникає у 70–100% пацієнтів.
• Інсульт: близько 8–60% людей після інсульту мають мовні порушення цього типу.
• Черепно-мозкова травма: дизартрія спостерігається у 10–65% випадків.

Такі дані показують, що дизартрія є поширеним ускладненням при різних ураженнях нервової системи, особливо при хронічних і прогресуючих захворюваннях.

Симптоми

Головна ознака дизартрії — утруднене мовлення, яке стає важким для розуміння інших людей. Це пов’язано зі зниженням контролю над рухами губ, язика та щелепи. Симптоми можуть бути різними за інтенсивністю, але найчастіше включають:

• Нечітка або змазана мова: слова звучать так, ніби їх «розмиває».
• Зміна темпу мовлення: надто швидке або, навпаки, надто повільне вимовляння слів.
• Проблеми з гучністю: людина говорить тихіше або голосніше, ніж планувала.
• Зміна звучання голосу: він може бути хрипким, носовим, напруженим, «роботизованим» або монотонним.
• Фрази уривками: мовлення переривається короткими сплесками з паузами замість плавних речень.
• Проблеми з ковтанням (дисфагія): недостатній контроль м’язів ускладнює ковтання.

Поєднання кількох симптомів створює додаткові труднощі у спілкуванні, особливо в повсякденних ситуаціях, коли важлива швидкість і чіткість висловлювань.

Ускладнення

Дизартрія не лише змінює спосіб мовлення, а й створює труднощі у повсякденному житті. Через проблеми з вимовою людина стикається з непорозумінням у спілкуванні, що ускладнює соціальні контакти. На роботі чи в навчанні це може стати бар’єром для реалізації можливостей.

Постійне відчуття, що тебе не розуміють, призводить до напруження у стосунках із близькими й колегами. У деяких випадках така ситуація викликає відчуття ізоляції та сприяє розвитку депресії. Саме тому важливо своєчасно звертати увагу не лише на медичне лікування, а й на підтримку комунікації в соціальному середовищі.

Діагностика

Виявлення дизартрії починається зі збору медичного анамнезу та фізичного огляду. Важливу роль відіграє логопед, який оцінює тяжкість порушення та можливості для відновлення мовлення. Під час обстеження перевіряють роботу дихання, голосу та здатність керувати рухами язика, губ і обличчя. Для цього спеціаліст може попросити виконати такі завдання:

• Висунути язик: перевірка сили та координації рухів.
• Посміхнутися, скласти губи «трубочкою» або облизати губи: оцінка рухливості м’язів обличчя.
• Полічити чи назвати алфавіт уголос: виявлення темпу й ритму мовлення.
• Прочитати абзац: перевірка чіткості та плавності мови.
• Повторювати звуки, слова й речення та вести розмову: аналіз вимови в різних умовах.

Крім цього, можуть знадобитися додаткові методи обстеження:

• МРТ або КТ голови та шиї: для виявлення структурних змін, які впливають на мовлення.
• ЕЕГ: оцінка електричної активності мозку.
• Електроміографія: перевірка роботи м’язів і нервів.
• Аналізи крові та сечі: пошук інфекцій чи запальних процесів.
• Спинномозкова пункція: допомагає виявити інфекції або пухлини.
• Дослідження ковтання з барієм (VFSS): перевірка можливих порушень ковтання, які часто поєднуються з дизартрією.

Поєднання клінічних завдань і додаткових досліджень дозволяє точно визначити причину дизартрії та скласти план лікування.

Лікування

Основний метод допомоги при дизартрії — це логопедична терапія. Вона спрямована на відновлення або покращення здатності людини висловлюватися, а також на пошук альтернативних шляхів комунікації. Заняття з логопедом охоплюють різні вправи й стратегії, серед яких:

• Вправи для язика, губ і щелепи: покращують силу та рухливість м’язів.
• Техніки для збільшення гучності: зосереджені на використанні повніших вдихів перед початком мовлення.
• Стратегії чіткої вимови: свідоме уповільнення мовлення й акцентоване використання м’язів для формування звуків.
• Невербальні засоби спілкування: застосування жестів або письма, коли говорити важко.

У випадках тяжкої дизартрії може знадобитися використання спеціальних пристроїв для комунікації. Це можуть бути дошки з літерами чи зображеннями або ж електронні пристрої з клавіатурою й дисплеєм для відображення повідомлень. Такі засоби дозволяють людині зберігати контакт з оточенням навіть тоді, коли вимова майже неможлива.

Прогноз

Перебіг дизартрії залежить від причини її виникнення. Якщо вона спричинена побічною дією ліків, після їх відміни мовлення зазвичай відновлюється. У випадках, пов’язаних із хронічними неврологічними захворюваннями, інсультом чи травмою, повного зникнення симптомів очікувати важко.

Водночас логопедична терапія допомагає суттєво покращити якість комунікації. Вона дозволяє ефективніше використовувати м’язи мовлення та освоїти додаткові інструменти для висловлення думок. Це знижує вплив мовних обмежень на повсякденне життя і дає можливість зберігати звичні соціальні зв’язки.

Життя з дизартрією

Дизартрія впливає на щоденне спілкування, але існують практичні поради, які допомагають пристосуватися. Вони стосуються як самої людини, так і її оточення.

Поради для людей з дизартрією

• Починайте з ключового слова: на початку розмови озвучте тему одним словом, щоб слухач зрозумів, про що йтиметься.
• Говоріть повільно та робіть паузи: це дає можливість чіткіше вимовляти слова й полегшує сприйняття.
• Уникайте розмов під час втоми: у такому стані мовлення ще більше ускладнюється.
• Перевіряйте розуміння: запитуйте у співрозмовника, чи він зрозумів сказане.
• Користуйтеся невербальною комунікацією: за потреби використовуйте жести або письмо.

Поради для оточення

• Зменшуйте шумові завади: вимикайте радіо чи телевізор під час розмови.
• Будьте уважними слухачами: концентруйтеся на словах людини.
• Спілкуйтеся у спокійній обстановці: тихе місце з гарним освітленням полегшує комунікацію.
• Ставте запитання у формі «так/ні»: це спрощує відповідь.
• Говоріть прямо, якщо щось незрозуміло: так уникнете повторних помилок.
• Заохочуйте використовувати письмо чи покази: це допомагає у випадках, коли вимова надто складна.
• Повторюйте те, що зрозуміли: це позбавляє потреби починати розмову заново.

Такі підходи роблять щоденне спілкування простішим і підтримують відчуття взаєморозуміння навіть тоді, коли вимова залишається утрудненою.

Коли звертатися по допомогу

Дизартрія може посилюватися з часом або раптово з’являтися після ураження мозку. Важливо реагувати на ці зміни, адже вони можуть бути ознакою небезпечних станів. Звернення до лікаря потрібне у разі, якщо мовлення стає дедалі менш зрозумілим або з’являються труднощі з ковтанням.

Є ситуації, коли необхідна невідкладна медична допомога. Вони часто пов’язані з інсультом. Основні симптоми, на які слід звертати увагу:

• Слабкість або опущення обличчя з одного боку: асиметрія може з’явитися раптово.
• Неможливість утримати обидві руки піднятими: одна рука опускається або не слухається.
• Сплутаність чи збудження: втрата ясності мислення.
• Порушення координації: раптова нестійкість, втрата рівноваги.
• Нечітка мова: слова стають важко зрозумілими.

У разі появи цих симптомів необхідно діяти негайно, адже зволікання може коштувати життя. Рання допомога суттєво впливає на перебіг і наслідки інсульту.

Чим відрізняється дизартрія від інших станів

Дизартрію іноді плутають з іншими мовними розладами. Проте кожен із них має власні особливості, які відрізняють його від цього стану.

Афазія

При афазії порушується здатність розуміти мову або формулювати думки. Це не пов’язано з м’язами мовлення. Людина може мати нормальний контроль язика й губ, але не здатна правильно добирати слова чи сприймати сказане іншими.

Апраксія

У разі апраксії м’язи працюють нормально, але мозок не надсилає чіткого сигналу для їх узгодженого руху. Через це людині складно почати вимовляти слова, навіть якщо вона знає, що хоче сказати. Проблема полягає в передачі команд від мозку до м’язів.

Дисфагія

Дисфагія - це розлад ковтання, який інколи супроводжує дизартрію. Обидва стани пов’язані з порушенням роботи м’язів, але дисфагія стосується саме ковтального процесу, тоді як дизартрія впливає на вимову.