Перитоніт: що це таке, симптоми, причини та лікування

Перитоніт — запалення очеревини, яке може початися стрімко і вимагати негайної допомоги. Він не прощає зволікань і ніколи не буває «дрібницею» для організму.

Коли в черевній порожнині щось іде не так, тіло миттєво сигналізує: біль, напруга, збої в роботі шлунково-кишкового тракту. Але є стани, які не просто турбують — вони становлять реальну загрозу. Перитоніт — один із таких. Він не завжди гучно заявляє про себе одразу, але розвиток може бути стрімким. Запалення очеревини — це не окрема хвороба, а радше серйозне ускладнення того, що вже сталося в організмі. І дуже часто — непомітно. Саме тому важливо не втрачати уважність до таких сигналів і розуміти, чим небезпечний цей стан.

Що викликає перитоніт

Перитоніт виникає тоді, коли в черевну порожнину потрапляють речовини, які подразнюють очеревину: бактерії, жовч, шлункова кислота або інші біологічні рідини. Це не самостійне захворювання, а наслідок певних порушень у роботі внутрішніх органів або зовнішнього втручання. Основні причини поділяють на кілька груп — залежно від механізму виникнення.

Інфекційні причини

Це найпоширеніший механізм розвитку. У черевну порожнину потрапляють бактерії, що запускають запальний процес. Інфекційний перитоніт буває первинним і вторинним, залежно від того, звідки почалося зараження.

Первинний перитоніт: виникає без видимої перфорації органів. Найчастіше трапляється в людей з асцитом — скупченням рідини в животі. Його можуть спричинити цироз або серцева недостатність. Якщо інфекція розвивається на тлі асциту, це називають спонтанним бактеріальним перитонітом.

Вторинний перитоніт: розвивається тоді, коли інфекція потрапляє в очеревину з пошкоджених внутрішніх органів. У таких випадках бактерії проникають через отвір або перфорацію.

Найчастіші причини вторинного інфекційного перитоніту пов’язані з пошкодженням органів травної системи:

• Розрив апендикса: класичний приклад, коли гній потрапляє в черевну порожнину.
• Прободіння кишки чи шлунка: наприклад, при ускладненій виразці або дивертикуліті.
• Розрив жовчного міхура або підшлункової залози: спричиняє витік жовчі або ферментів.
• Позаматкова вагітність: якщо відбувається розрив маткової труби.
• Інфекції після операцій: зокрема при незагойних ранах або після втручань на животі.

Хімічне подразнення

Іноді запалення викликають не мікроби, а рідини з органів, які потрапили не туди, де мають бути. Ці рідини самі по собі агресивні й швидко подразнюють очеревину. Це теж перитоніт — але не бактеріальний, а хімічний.

Найчастіші ситуації, що спричиняють хімічне запалення:

• Витік шлункової кислоти: у випадках, коли виразка пробиває стінку шлунка.
• Жовч у черевній порожнині: при розриві жовчного міхура або жовчних протоків.
• Панкреатичний сік: при некротичному панкреатиті, коли ферменти перетравлюють не лише залозу, а й усе довкола.

Медичні причини

Деякі методи лікування також можуть сприяти розвитку перитоніту, якщо під час них у черевну порожнину потрапляють мікроби.

Типові приклади — процедури, які порушують природну бар’єрну функцію очеревини:

• Перитонеальний діаліз: метод очищення крові, що вимагає регулярного введення рідини в черевну порожнину через катетер.
• Харчування через зонд: бактерії можуть потрапити в черевну порожнину ззовні або з кишківника.

Основні симптоми

Запалення очеревини викликає як місцеві, так і загальні зміни в організмі. У перші години симптоми можуть здаватися розмитими, але надалі вони наростають стрімко. У деяких випадках стан погіршується настільки швидко, що рахунок іде на години. Симптоми можна умовно поділити на локальні (в межах черевної порожнини) і загальні (системні реакції організму).

Локальні симптоми

Це перші ознаки, які з’являються, коли запалення поширюється в очеревині. Вони безпосередньо пов’язані з подразненням черевної стінки та внутрішніх органів.

• Біль у животі: починається як тупий або розлитий дискомфорт, потім переходить у різкий, постійний біль, що посилюється при русі, кашлі або дотику.
• Напружений живіт: м’язи черевної стінки напружуються захисно, з’являється відчуття «дошкоподібного» живота.
• Здуття і порушення моторики: живіт роздутий, не чути звичних звуків перистальтики або повна її відсутність.

Загальні симптоми

Організм реагує на запалення як на системну загрозу. Включається захисний механізм, схожий на той, що виникає при сепсисі або тяжкій інтоксикації.

• Лихоманка: підвищення температури — часта, але не обов’язкова ознака. Може бути як різко високою, так і помірною.
• Нудота та блювання: пов’язані з подразненням шлунково-кишкового тракту й інтоксикацією.
• Прискорене серцебиття та дихання: організм намагається компенсувати брак кисню через біль і запалення.
• Сухість слизових: зневоднення проявляється сухими губами, язиком, спрагою.
• Слабкість, сонливість або неспокій: ознаки загального виснаження й інтоксикації.

Якщо біль у животі стає настільки сильним, що людині важко дихати, рухатись або говорити, це вимагає негайної допомоги. Такий стан називають «гострим животом» — і перитоніт є однією з його основних причин.

Чим небезпечний перитоніт

Перитоніт — це не просто запалення. Його небезпека полягає в тому, що він швидко охоплює всю черевну порожнину і викликає системну відповідь організму. Якщо вчасно не зупинити процес, запалення може перейти в сепсис — генералізовану інфекцію крові, яка загрожує життю.

Ускладнення перитоніту виникають не завжди, але їхня поява значно погіршує прогноз. Деякі з них можуть залишити довготривалі наслідки навіть після лікування. Найчастіше ускладнення пов’язані з порушенням функції органів або повторним інфікуванням.

• Сепсис: бактерії з черевної порожнини потрапляють у кров і викликають системне запалення, що може закінчитись поліорганною недостатністю.
• Порушення роботи нирок: на тлі перитоніту може розвинутись гепаторенальний синдром — критичне зниження функції нирок.
• Паралітичний ілеус: кишківник перестає скорочуватись, що призводить до скупчення газів, здуття та нудоти.
• Спайковий процес: після запалення утворюються рубці між органами, які можуть спричинити хронічний біль або кишкову непрохідність.
• Третинний перитоніт: запалення, що повертається після начебто ефективного лікування. Частіше виникає у важких пацієнтів.

Окрім медичних ускладнень, затяжний перебіг захворювання часто вимагає довготривалого лікування, повторних хірургічних втручань і реабілітації.

Як виявляють перитоніт

Щоб підтвердити або виключити перитоніт, лікарі спочатку аналізують симптоми, а потім — об'єктивні дані. У більшості випадків діагностика потребує поєднання клінічного огляду, лабораторних аналізів та інструментальних методів візуалізації. Якщо є вільна рідина в черевній порожнині — її досліджують.

Клінічне обстеження

Це перший етап оцінки. Лікар звертає увагу на положення тіла, реакцію на дотик, наявність симптомів подразнення очеревини. Для перитоніту характерна різка болючість живота, напруження м’язів, небажання пацієнта рухатись.

Також враховують загальні ознаки — температура, пульс, дихання, колір шкіри. Комбінація симптомів може вказувати на запалення в очеревині ще до аналізів.

Лабораторні та інструментальні методи

Після огляду призначають додаткові дослідження, щоб підтвердити діагноз і знайти джерело запалення.

• Аналіз крові: зазвичай виявляють підвищення лейкоцитів і С-реактивного білка — це ознаки запалення.
• Ультразвукове дослідження (УЗД): дозволяє побачити скупчення рідини, абсцеси, ознаки перфорації органів.
• Комп’ютерна томографія (КТ): дає змогу оцінити стан черевної порожнини детальніше, особливо якщо діагноз неочевидний.
• Парацентез: процедура, під час якої проколюють живіт тонкою голкою і забирають рідину для аналізу. Визначають, чи є в ній бактерії, гній або домішки шлункового вмісту.
• Лапароскопія: застосовується тоді, коли інші методи не дали чіткого результату. Через невеликий розріз у живіт вводять камеру, яка дозволяє побачити запалення напряму.

Чим швидше проведено обстеження, тим більше шансів запобігти важким ускладненням. Перитоніт — це діагноз, який не чекає повторного візиту.

Лікування перитоніту

Терапія завжди починається терміново. Зволікання навіть на кілька годин може призвести до незворотних змін у життєво важливих органах. Основна мета — стабілізувати загальний стан, знищити джерело інфекції або подразнення та запобігти ускладненням.

Початкові заходи

Насамперед вводять внутрішньовенні розчини — це допомагає підтримати об’єм крові, нормалізувати артеріальний тиск і запобігти шоку. Пацієнту тимчасово забороняють їсти й пити, встановлюють крапельниці, контролюють дихання та функції серця. Одночасно призначають потужні антибіотики широкого спектра дії — ще до того, як буде відомий збудник.

Антибактеріальна терапія

Після того, як з аналізів буде відомо, який саме мікроорганізм спричинив запалення, антибіотики замінюють на цільові — ті, що найкраще діють на конкретну бактерію. Тривалість курсу залежить від тяжкості перебігу і відповіді організму на лікування.

• Початкова схема: цефалоспорини, карбапенеми, метронідазол — залежно від клінічної ситуації.
• Цільова терапія: підбирається індивідуально, після визначення чутливості бактерій.

Хірургічне втручання

Якщо перитоніт спричинений перфорацією або гнійним процесом, потрібна операція. Її мета — усунути джерело запалення (наприклад, видалити апендикс чи зашити прорив шлунка), промити черевну порожнину і встановити дренажі для відтоку інфікованої рідини. У складних випадках операцій може бути кілька.

Рішення про обсяг втручання приймає хірург з огляду на стан пацієнта, локалізацію проблеми та ступінь ураження.

Навіть після операції лікування продовжується — антибіотики, контроль показників, поступове відновлення функцій кишківника. Часто потрібна дієта, контроль рідини, підтримувальна терапія.

Що впливає на прогноз

Перитоніт — стан із непередбачуваним перебігом. Тривалість і результат лікування залежать не лише від типу збудника чи джерела інфекції, а й від загального стану організму на момент початку запалення. Важливу роль відіграє швидкість, із якою розпочато терапію: чим раніше — тим більше шансів уникнути тяжких наслідків.

У більшості випадків, якщо перитоніт виявлено на ранній стадії і лікування почалося швидко, повне одужання можливе. Проте складні випадки — з проривами, абсцесами або супутніми тяжкими хворобами — потребують тривалого спостереження і реабілітації.

• Сприятливий прогноз: при ранньому виявленні, невеликому обсязі ураження, відсутності сепсису, ефективному лікуванні.
• Несприятливий прогноз: при генералізованому запаленні, тяжкому сепсисі, пізньому зверненні, у пацієнтів із ослабленим імунітетом або тяжкими фоновими захворюваннями.

Також важливо пам’ятати, що після перитоніту можливі рецидиви — особливо якщо причину не було повністю усунено або вона має хронічний характер. Саме тому спостереження після виписки не менш важливе, ніж саме лікування.

Коли звертатися за допомогою

Раптовий біль у животі — це не той симптом, який варто терпіти або «переждати». Навіть якщо він не дуже сильний, але супроводжується напругою м’язів, нудотою, лихоманкою чи здуттям — це вже привід для негайного огляду. Особливо важливо діяти швидко, якщо біль з'явився раптово і не минає з часом.

Перитоніт може розвиватися на тлі інших хвороб, з якими людина вже зверталась по допомогу — наприклад, при апендициті, виразці, жовчнокам’яній хворобі, запальних процесах у малому тазу. Якщо стан різко погіршився — потрібно не зволікати.

• Ознаки, які потребують негайного огляду: різкий біль, що не проходить; живіт набряклий, напружений; підвищена температура; блювання; зневоднення (сухість у роті, зменшення сечовиділення).
• Небезпечні комбінації: біль + відсутність газів чи випорожнення; біль + сплутаність свідомості; біль + озноб або прискорене дихання.

У будь-якому з таких випадків потрібно негайно викликати швидку або звернутися до лікарні. Перитоніт — це стан, який не має «легкого перебігу» і ніколи не минає сам.