Після операції на шлунку шматок торта може обернутися подвійним ударом. За пів години серце б'ється частіше, кидає в піт, хочеться прилягти, а ще за дві години цукор у крові падає нижче норми, хоча людина щойно поїла. Так проявляється демпінг-синдром (від англійського dumping, «скидання»): шлунок перестає дозувати їжу і «скидає» її в кишку майже одразу. Міжнародна група з 18 експертів назвала його частим, але недостатньо діагностованим ускладненням операцій на шлунку і стравоході[1].

Як проявляється демпінг-синдром

Симптоми залежать від того, коли саме після їди вони з'являються. Зазвичай розрізняють дві хвилі: ранню, протягом перших 30 хвилин, і пізню, через 1–3 години після їди[2]. Ці фази мають різне походження. Тому прояви виходять за межі травлення: перша хвиля нагадує раптову слабкість із серцебиттям, а друга схожа на напад низького цукру.

Рання фаза демпінг-синдрому

Ранній демпінг починається через 10–30 хвилин після їди[3]. Причина в тому, що в тонку кишку раптово надходить велика порція їжі. Щоб розвести густий і солодкий вміст, кишка втягує в себе воду з кровоносного русла, тож об'єм крові в судинах на певний час зменшується і тиск може знизитися. Водночас кишка у відповідь на поживні речовини викидає в кров гормони, зокрема глюкагоноподібний пептид-1[1], що впливають на судини, серцебиття і роботу кишки. Тому симптоми з'являються майже одразу.

Симптоми ранньої фази можуть включати:

Пізня фаза демпінг-синдрому

Друга хвиля симптомів може виникнути через 2–3 години після їди[3]. Її причина полягає в різкому падінні рівня глюкози в крові, тобто гіпоглікемії. Тонка кишка швидко всмоктує цукор з їжі, глюкоза в крові стрімко зростає, і підшлункова залоза відповідає надлишком інсуліну. Цей інсулін продовжує діяти, коли цукру вже мало, і глюкоза падає нижче норми.

Симптоми пізньої фази можуть включати:

  • слабкість і втому
  • тремтіння або тремор у тілі
  • голод, навіть якщо ви щойно їли
  • пітливість (особливо холодна)
  • серцебиття або перебої в ритмі
  • запаморочення
  • затуманення свідомості, «розсіяність».

Хто схильний до демпінг-синдрому

Демпінг-синдром найчастіше виникає як ускладнення після хірургічних втручань на шлунку або стравоході[2]. За оцінками, ті чи інші його симптоми з'являються у 20–50% людей, які перенесли операцію на шлунку[3]. Оцінка сильно залежить від того, як рахувати симптоми. Коли їх оцінюють за суворою анкетою, частка менша: у дослідженні 358 пацієнтів після баріатричних операцій (операцій для лікування ожиріння) критеріям демпінг-синдрому відповідали 10%. Після повторної, ревізійної операції ризик був значно вищим: 22% проти 8,7%[4].

Іноді демпінг-синдром виникає без хірургічного втручання, але це трапляється значно рідше. У таких випадках він може бути пов'язаний із деякими хронічними захворюваннями травного тракту, які порушують нервову регуляцію шлунка або травлення[3]. Утім, у більшості ситуацій діагноз встановлюють саме після операції.

Реклама

Причини демпінг-синдрому

Основна причина демпінг-синдрому полягає у зміні будови або роботи шлунка, через яку він втрачає здатність дозувати спорожнення. Експерти міжнародного консенсусу вважають головними ланками швидке надходження поживних речовин у тонку кишку і зменшений об'єм шлунка[1]. У переважній більшості випадків це наслідок хірургічних втручань, але іноді синдром виникає і при хронічних захворюваннях, які змінюють рухливість (моторику) травного тракту або порушують його нервову регуляцію.

Хірургічні втручання, що можуть спричинити демпінг-синдром

Операції, які змінюють об'єм шлунка або його з'єднання з кишкою, можуть порушити контроль спорожнення[5]:

  • Гастректомія: часткове або повне видалення шлунка.
  • Шлункове шунтування: операція, за якої їжа оминає більшу частину шлунка; її виконують для зниження маси тіла при ожирінні.
  • Пілоропластика: хірургічне розширення воротаря (пілоруса), м'язового кільця на виході зі шлунка, щоб він легше пропускав їжу.
  • Езофагектомія: видалення стравоходу або його частини, найчастіше при раку стравоходу.
  • Ваготомія: перерізання гілок блукаючого нерва, який регулює роботу шлунка.
  • Фундоплікація: створення з верхньої частини шлунка манжети навколо стравоходу; її роблять при рефлюксній хворобі.

Захворювання, що можуть спричинити демпінг-синдром

Деякі стани без операції порушують нервову регуляцію шлунка чи травлення[3]:

  • Цукровий діабет: спричиняє автономну нейропатію, ураження нервів, які керують внутрішніми органами, зокрема рухами шлунка.
  • Синдром циклічного блювання: повторювані напади блювання через порушення центральної регуляції блювального центру.
  • Дизавтономія: розлад вегетативної (автономної) нервової системи.
  • Зовнішньосекреторна недостатність підшлункової залози: залоза виділяє замало травних ферментів.
  • Виразка дванадцятипалої кишки: виразкова хвороба може порушувати моторику шлунка.
  • Синдром Золлінгера — Еллісона: надмірне утворення шлункової кислоти через пухлину, що виробляє гормон гастрин.
  • Функціональна диспепсія: хронічні розлади травлення без видимої органічної причини.
  • Синдром канабіноїдного гіперемезису: епізоди неконтрольованого блювання в людей, які тривалий час вживають канабіс.

Читайте:

Як діагностують демпінг-синдром

У людей, які перенесли операцію на шлунку, діагноз часто встановлюють клінічно: за типовими симптомами та часом їх появи після їди[2]. Підтвердити підозру допомагають опитувальники, вимірювання глюкози крові та глюкозотолерантний тест[5]. Якщо операцій не було, роль обстеження зростає, бо спершу треба виключити інші причини.

Для оцінки вираженості симптомів іноді використовують опитувальник Dumping Symptom Rating Scale: пацієнт сам оцінює частоту та силу кожного симптому, а сума балів показує тяжкість перебігу[3]. Поширена й шкала Сігстада: 7 балів і більше розцінюють як ознаку демпінг-синдрому[4].

У діагностиці можуть застосовуватися такі методи:

  • Модифікований пероральний глюкозотолерантний тест: людина випиває розчин глюкози, а лікар вимірює глюкозу, гематокрит (частку клітин у крові) і пульс. Якщо через 30 хвилин гематокрит зріс більш ніж на 3% або пульс прискорився більш ніж на 10 ударів за хвилину, це підтверджує ранній демпінг. Падіння глюкози нижче 50 мг/дл (близько 2,8 ммоль/л) свідчить про пізній[1]. Низькі показники глюкози в такому тесті трапляються і в людей без скарг, тому результат оцінюють разом із симптомами[6].
  • Водневий дихальний тест: виявляє надлишок водню у видихуваному повітрі після приймання глюкози. Це свідчить, що глюкоза погано всмокталася в тонкій кишці[3].
  • Гастроскопія (езофагогастродуоденоскопія): дає змогу оглянути стравохід, шлунок і дванадцятипалу кишку, щоб виключити анатомічні або запальні зміни.
  • Рентгенологічне дослідження верхніх відділів травного тракту з контрастом: після ковтка рідини з барієм роблять серію знімків або рентгеноскопію, щоб побачити будову органів і шлях вмісту.
  • Сцинтиграфія спорожнення шлунка: людина з'їдає страву з невеликою міткою радіоактивного ізотопу, а гамма-камера відстежує, як швидко їжа залишає шлунок. Для самого діагнозу демпінгу експерти консенсусу визнали тести на швидкість спорожнення шлунка малокорисними[1], тож їх застосовують радше для виключення інших порушень.

Коротко: найпоказовіший тест при демпінг-синдромі простий: розчин глюкози, а потім вимірювання пульсу, гематокриту і цукру. Швидкість спорожнення шлунка для діагнозу майже нічого не дає.

Реклама

Як лікують демпінг-синдром

У більшості випадків демпінг-синдром можна контролювати без ліків: чимало людей мають легкі симптоми, які з часом слабшають після простих змін у харчуванні[2]. Медикаменти застосовують тоді, коли дієта не дає результату або симптоми дуже виражені. Хірургічне втручання розглядають як крайній варіант, коли інші методи не спрацювали, а якість життя помітно страждає[5].

Дієтичні поради

Харчування є першим кроком лікування, з яким погодилися всі експерти[1]. Ось принципи, яких слід дотримуватися:

  • Невеликі порції: їжте приблизно 6 разів на день замість трьох великих прийомів їжі[3].
  • Повільне споживання їжі: ретельно пережовуйте та не поспішайте.
  • Уникайте простих вуглеводів: цукор, солодощі та біла випічка дають стрибки глюкози.
  • Збільшіть частку білків і жирів: вони уповільнюють спорожнення шлунка та дають рівномірну енергію[2].
  • Додавайте розчинну клітковину: овочі, бобові, цільнозернові продукти сповільнюють травлення.
  • Не пийте разом з їжею: робіть інтервал щонайменше 30 хвилин до і після їди[3].
  • Полежте після їди: положення на спині протягом 30 хвилин може сповільнити проходження вмісту.

Ліки

Якщо симптоми не вдається приборкати харчуванням, лікар може призначити медикаменти:

  • Октреотид: синтетичний аналог гормону соматостатину, який пригнічує виділення травних гормонів, уповільнює спорожнення шлунка і зменшує викид інсуліну. Експерти віддають перевагу таким препаратам, коли не допомогли дієта й акарбоза[1]. Короткодійну форму вводять підшкірно тричі на день, пролонговану раз на місяць у м'яз. У дослідженні 30 пацієнтів після операцій підшкірні ін'єкції майже вдвічі зменшили сумарну оцінку симптомів, щомісячні теж помітно її знизили і поліпшили якість життя[7].
  • Акарбоза: препарат, який гальмує розщеплення і всмоктування вуглеводів у тонкій кишці та зменшує гіпоглікемію при пізній фазі демпінг-синдрому[1].

Хірургія

Хірургічне лікування застосовують рідко[3], переважно тоді, коли синдром виник після складної операції і симптоми не вдається контролювати жодним іншим методом. Іноді можлива реконструкція шлунка або зміна з'єднання з кишкою, а в окремих випадках розглядають перехід від радикальнішої баріатричної операції до м'якшої. Ще одна крайня можливість полягає в тривалому харчуванні через зонд у кишку. Результати таких втручань різняться[5].

Тривалість і прогноз

Демпінг-синдром зазвичай не є постійним станом. Легкі випадки раннього демпінгу здебільшого минають протягом трьох місяців. Тяжчі випадки та пізній демпінг можуть стихати 12–18 місяців[3]. Це стосується переважно людей, у яких синдром виник після серйозної операції.

Успіх значною мірою залежить від дотримання рекомендацій, насамперед харчових. Якщо дотримуватися дієти та уникати продуктів-провокаторів, стан здебільшого поступово поліпшується. Ліки потрібні меншості пацієнтів і зазвичай тоді, коли інші методи не працюють. У перспективі прогноз здебільшого сприятливий навіть у складних випадках.

Коротко: у більшості людей демпінг-синдром слабшає за кілька місяців, але пізня фаза може триматися до півтора року, тому харчові звички доведеться зберігати довго.

Раціон при демпінг-синдромі

Правильно підібраний раціон допомагає стабілізувати симптоми демпінг-синдрому та знизити ризик реактивної гіпоглікемії. Має значення склад їжі, її форма, частота і поєднання продуктів. Краще уникати страв, які швидко підвищують рівень глюкози або пришвидшують спорожнення шлунка. Натомість основу раціону складають продукти, що перетравлюються повільно і багаті на білок, жири та розчинну клітковину.

До раціону рекомендується включати такі продукти:

  • Яйця, м'ясо, риба, птиця: джерело повноцінного білка для повільного травлення.
  • Бобові та горіхи: поєднують білок, жири та клітковину.
  • Авокадо, олія, насіння, жирна риба: жири, які уповільнюють вихід їжі зі шлунка.
  • Цільнозернові каші, макарони, хліб: складні вуглеводи з нижчим глікемічним індексом.
  • Овочі й фрукти з розчинною клітковиною: морква, броколі, яблука, апельсини, квасоля.

Слід уникати продуктів, що можуть спровокувати симптоми[3]:

  • Солодощі та випічка: печиво, цукерки, кекси, білий хліб дають швидкі коливання глюкози.
  • Солодкі напої та соки: рідкий цукор найшвидше надходить у кишку і провокує обидві фази.
  • Молоко, йогурти, вершки, сир: у деяких людей спричиняють спазми та здуття, особливо при лактозній непереносимості; їх обмежують, якщо вони погіршують самопочуття.
  • Пакетовані сніданки й суміші: часто містять цукор і швидкі вуглеводи.
  • Висококалорійні харчові напої: рідкі калорії швидко проходять у кишку.

Підсумок

Демпінг-синдром найчастіше трапляється після операцій на шлунку чи стравоході і майже завжди піддається контролю. Найбільше допомагають маленькі порції до 6 разів на день, мінімум цукру й солодких напоїв, рідина окремо від їжі та більше білка і клітковини. Якщо через 1–3 години після їди з'являються тремтіння, холодний піт і сплутаність, це привід перевірити цукор і обговорити з лікарем тест із глюкозою, акарбозу або октреотид.

Джерела7
  1. Довідник. Scarpellini E. та ін. International consensus on the diagnosis and management of dumping syndrome. Nat Rev Endocrinol, 2020.
  2. Dumping Syndrome. NIDDK.
  3. Dumping Syndrome: Diagnosis, Treatment, Symptoms & Causes. Cleveland Clinic.
  4. Дослідження. Tase A. та ін. Factors Predisposing to Development of Dumping Syndrome in Post Operative Bariatric Patients: Experience from a Tertiary Unit. Obes Surg, 2026.
  5. Огляд. van Beek AP. та ін. Dumping syndrome after esophageal, gastric or bariatric surgery: pathophysiology, diagnosis, and management. Obes Rev, 2017.
  6. Огляд. Emous M. та ін. Diagnostic tools for post-gastric bypass hypoglycaemia. Obes Rev, 2015.
  7. Дослідження. Arts J. та ін. Efficacy of the long-acting repeatable formulation of the somatostatin analogue octreotide in postoperative dumping. Clin Gastroenterol Hepatol, 2009.