Синдром демпінгу виникає, коли їжа надто швидко переходить зі шлунка до тонкого кишківника. Це викликає нудоту, здуття, пронос і коливання рівня глюкози в крові після їжі.

Коли ми говоримо про травлення, зазвичай маємо на увазі шлунок, жовч, ферменти. Але є ще один важливий механізм — контроль швидкості спорожнення шлунка. Якщо цей контроль порушується, травлення виходить з рівноваги. Саме це відбувається при демпінг-синдромі — стані, який може викликати різкі зміни самопочуття після прийому їжі. І хоча він зазвичай виникає після хірургічного втручання, його прояви не завжди очевидні й вимагають окремої уваги.

Як проявляється демпінг-синдром

Демпінг-синдром може проявлятись по-різному — залежно від того, коли саме після їжі з’являються симптоми. У більшості випадків ознаки виникають у дві хвилі: перша — протягом перших 30 хвилин, друга — через кілька годин. Ці фази мають різне походження і супроводжуються різними фізіологічними змінами. Щоб розпізнати демпінг-синдром, важливо знати, що симптоми не завжди пов’язані лише з травленням — іноді вони зачіпають також нервову й ендокринну систему.

Рання фаза демпінг-синдрому

Ранній демпінг виникає вже через 10–30 хвилин після прийому їжі. Причина — раптова поява великої кількості їжі в тонкому кишківнику. Щоб адаптуватися до об’єму та концентрації вмісту, кишківник втягує воду з кровоносного русла, чим зумовлює зниження артеріального тиску й дратує нервову систему. Це пояснює типові симптоми, які виникають практично одразу.

Симптоми ранньої фази можуть включати:

Пізня фаза демпінг-синдрому

Друга хвиля симптомів може виникнути через 2–3 години після їжі. Її причина — раптове падіння рівня глюкози в крові. Це відбувається тому, що тонкий кишківник швидко всмоктує цукор з їжі, після чого організм виділяє надлишок інсуліну. Цей інсулін різко знижує глюкозу, що викликає типову гіпоглікемічну відповідь.

Симптоми пізньої фази можуть включати:

Хто схильний до демпінг-синдрому

Демпінг-синдром найчастіше виникає як ускладнення після хірургічних втручань на шлунку або стравоході. За оцінками, симптоми тієї чи іншої інтенсивності розвиваються у 20%–50% людей, які перенесли такі операції. Це один із найпоширеніших післяопераційних синдромів у шлунково-кишковій хірургії.

Іноді демпінг-синдром виникає без хірургічного втручання, але це трапляється значно рідше. У таких випадках він може бути пов’язаний із деякими хронічними захворюваннями шлунково-кишкового тракту, які порушують нервову регуляцію або ферментативне травлення. Утім, у більшості ситуацій діагноз встановлюється саме в післяопераційний період.

Причини демпінг-синдрому

Основна причина демпінг-синдрому — зміна анатомії або функціональності шлунка, яка впливає на його здатність контролювати спорожнення. У переважній більшості випадків це наслідок хірургічних втручань, але іноді синдром може виникати і при певних хронічних захворюваннях, які змінюють моторику шлунково-кишкового тракту або викликають нервові порушення.

Хірургічні втручання, що можуть викликати демпінг-синдром

Операції, які змінюють об’єм шлунка або його з’єднання з кишківником, можуть порушити контроль спорожнення:

  • Гастректомія: часткове або повне видалення шлунка.
  • Шлункове шунтування: обхід частини шлунка з метою зниження маси тіла.
  • Пілоропластика: хірургічне розсічення пілоричного клапана для полегшення його відкривання.
  • Езофагектомія: видалення стравоходу або його частини.
  • Ваготомія: перерізання гілок блукаючого нерва, що регулює функції шлунка.
  • Фундоплікація: створення антирефлюксної манжети з верхньої частини шлунка.

Захворювання, що можуть спричинити демпінг-синдром

Деякі неоперативні стани порушують нервову чи ферментативну регуляцію шлунка:

  • Цукровий діабет: спричиняє автономну нейропатію, яка впливає на моторику шлунка.
  • Синдром циклічного блювання: порушення центральної регуляції блювотного центру.
  • Вегетативна дисфункція: розлад автономної нервової системи.
  • Екзокринна недостатність підшлункової залози: зниження виділення ферментів для травлення.
  • Виразка дванадцятипалої кишки: може викликати порушення моторики шлунка.
  • Синдром Золлінгера-Еллісона: надмірна продукція шлункової кислоти через пухлину.
  • Функціональна диспепсія: хронічне порушення травлення без видимої причини.
  • Канабіс-асоційований гіперемезис: епізоди неконтрольованого блювання у людей, які вживають канабіноїди.

Як діагностують демпінг-синдром

У пацієнтів, які перенесли операцію на шлунку, діагноз демпінг-синдрому може встановлюватися клінічно — лише за типовими симптомами та часом їх появи після їжі. Але для уточнення ступеня тяжкості або виключення інших причин потрібне додаткове обстеження. Якщо операцій в анамнезі не було, роль діагностичних тестів зростає.

Для оцінки вираженості симптомів іноді використовують шкалу Dumping Symptom Rating Scale: це опитувальник, у якому пацієнт оцінює частоту та силу кожного симптому. Підсумкова оцінка дозволяє зорієнтуватися в тяжкості перебігу синдрому.

У діагностиці можуть застосовуватись такі методи:

  • Оральний глюкозотолерантний тест: вимірює рівень глюкози й гематокриту до і після прийому глюкозного розчину. Раннє зростання гематокриту свідчить про швидке переміщення рідини в кишківник. Падіння глюкози через 1–3 години вказує на пізню фазу демпінг-синдрому.
  • Дихальний тест на водень: виявляє надлишок водню у видихуваному повітрі після прийому глюкози. Це може вказувати на погане всмоктування та перевантаження тонкої кишки.
  • Гастроскопія (езофагогастродуоденоскопія): дозволяє оглянути стравохід, шлунок і дванадцятипалу кишку, щоб виключити анатомічні або запальні зміни.
  • Рентгенологічне дослідження верхнього відділу шлунково-кишкового тракту з контрастом: після прийому рідини з барієм проводять серію знімків (флюороскопія), щоб оцінити швидкість проходження вмісту.
  • Сцинтиграфія спорожнення шлунка: пацієнт споживає спеціальну мітку з радіоактивним ізотопом у складі їжі. За допомогою гамма-камери відстежується рух їжі, щоб виміряти швидкість спорожнення шлунка.

Як лікують демпінг-синдром

У більшості випадків демпінг-синдром можна контролювати без ліків — достатньо змінити підхід до харчування. Медикаментозне лікування застосовують тоді, коли дієта не дає результату або симптоми дуже виражені. Хірургічне втручання розглядається як крайній варіант і тільки тоді, коли інші методи не спрацювали, а якість життя помітно страждає.

Дієтичні поради

Харчування — основа контролю демпінг-синдрому. Ось принципи, яких слід дотримуватися:

  • Невеликі порції: їжте 5–6 разів на день замість трьох великих прийомів їжі.
  • Повільне споживання їжі: ретельно пережовуйте та не поспішайте.
  • Уникайте простих вуглеводів: цукор, солодощі та білі хлібобулочні вироби сприяють стрибкам глюкози.
  • Збільшіть кількість білків і жирів: вони уповільнюють спорожнення шлунка та забезпечують рівномірну енергію.
  • Додавайте розчинну клітковину: овочі, бобові, цільнозернові продукти сповільнюють травлення.
  • Не пийте разом з їжею: робіть інтервали щонайменше 30 хвилин до або після.
  • Полежте після їжі: положення на спині протягом 30 хвилин може сповільнити проходження вмісту.

Ліки

Якщо симптоми не піддаються корекції харчуванням, лікар може призначити медикаменти:

  • Октреотид: препарат, що пригнічує секрецію травних гормонів, уповільнює спорожнення шлунка і знижує викид інсуліну. Вводиться підшкірно: щодня (короткодія) або раз на місяць (пролонгована форма).
  • Акарбоза: препарат, який гальмує всмоктування вуглеводів у тонкому кишківнику та зменшує ризик гіпоглікемії при пізній фазі демпінг-синдрому.

Хірургія

Хірургічне лікування застосовують рідко, переважно в тих випадках, коли синдром виник після складного оперативного втручання, і симптоми не вдається контролювати жодним іншим методом. Іноді можлива реконструкція або модифікація структури шлунка. В окремих випадках розглядають перехід з агресивної баріатричної операції до м’якшої альтернативи.

Тривалість і прогноз

Демпінг-синдром зазвичай не є постійним станом. У легких випадках, особливо коли йдеться про ранню фазу, симптоми поступово зменшуються вже протягом перших трьох місяців. У важчих ситуаціях, коли симптоми мають і пізній характер, полегшення може настати через 12–18 місяців. Це стосується переважно пацієнтів, у яких синдром виник після серйозної хірургічної операції.

Ефективність корекції залежить від дотримання рекомендацій — насамперед харчових. У більшості випадків, якщо дотримуватись дієти та уникати факторів-провокаторів, стан покращується поступово. Медикаменти застосовують лише тимчасово, і лише тоді, коли інші методи не працюють. У перспективі, навіть у складних випадках, прогноз здебільшого сприятливий.

Раціон при демпінг-синдромі

Правильно підібраний раціон допомагає стабілізувати симптоми демпінг-синдрому та знизити ризик реактивної гіпоглікемії. Важливо не лише те, що ви їсте, а й у якій формі, як часто та з яким поєднанням. Краще уникати продуктів, які швидко підвищують рівень глюкози або стимулюють різке спорожнення шлунка. Натомість варто робити акцент на повільно перетравлюваних компонентах, багатих на білок, жир і розчинну клітковину.

До раціону рекомендується включати такі продукти:

  • Яйця, м’ясо, риба, птиця: джерело повноцінного білка для повільного травлення.
  • Бобові та горіхи: поєднують білок, жири та клітковину.
  • Авокадо, олія, насіння, жирна риба: корисні жири, які уповільнюють евакуацію зі шлунка.
  • Цільнозернові каші, макарони, хліб: складні вуглеводи з низьким глікемічним індексом.
  • Овочі з розчинною клітковиною: морква, броколі, яблука, апельсини, квасоля.

Слід уникати продуктів, що можуть спровокувати симптоми:

  • Солодощі та випічка: печиво, цукерки, кекси, білий хліб — викликають швидкі зміни глюкози.
  • Солодкі напої та соки: сприяють швидкому просуванню їжі та гіпоглікемії.
  • Молоко, йогурти, вершки: у деяких пацієнтів провокують спазми та здуття.
  • Пакетовані сніданки й суміші: часто містять цукор і легко засвоювані вуглеводи.
  • Харчові напої з високою калорійністю: рідкі калорії швидко проходять у кишківник.

Підсумок

Демпінг-синдром — це не вирок, а процес, який можна навчитися контролювати. Зміна ритму харчування й уважність до реакцій тіла здатні помітно полегшити життя навіть при виражених симптомах. У більшості випадків організм адаптується з часом, якщо не заважати йому новими помилками в харчуванні. Важливо не намагатися «перечекати» або ігнорувати дискомфорт, а м’яко підлаштувати спосіб життя під нові обставини.