Лямбліоз: симптоми, причини, лікування

Після спалаху лямбліозу в Норвегії науковці десять років спостерігали за людьми, які перехворіли. Через десятиліття синдром подразненого кишківника мали 43% з них проти 14% серед тих, хто не хворів, а хронічну втому 26% проти 11%^[1]. Тож «звичайна діарея» від одноклітинного паразита інколи нагадує про себе роками, хоча в багатьох людей лямблії живуть у кишківнику взагалі без симптомів.

Що таке лямбліоз

Лямбліоз (гіардіаз) спричиняє мікроскопічний одноклітинний паразит Giardia lamblia, якого в науковій літературі частіше називають Giardia duodenalis або Giardia intestinalis^[2]. Він оселяється в тонкій кишці, прикріплюється до її стінки й заважає нормальному травленню та всмоктуванню їжі.

Паразит передається фекально-оральним шляхом: мікроскопічні частинки калу з цистами потрапляють до рота з водою, їжею, із брудних рук чи предметів. Щоб захворіти, достатньо проковтнути зовсім небагато цист^[3]. Лямбліоз трапляється в усьому світі: у заможних країнах його виявляють у 2–7% людей, у бідних у 2–30%^[2]. Люди можуть заражатися повторно або довго залишатися носіями, не знаючи про це.

Симптоми лямбліозу

Лямблії можуть жити в кишківнику без жодних помітних ознак, але навіть тоді людина здатна заражати інших. Якщо симптоми з'являються, то зазвичай через 1–2 тижні після зараження і тривають 2–6 тижнів, інколи довше^[3]. Діти хворіють частіше, ніж дорослі.

Основні прояви захворювання

Типовий початок: діарея кілька разів на день і наростаюча втома. Найпоширеніші симптоми^[3]:

• рідкі або м'які випорожнення, іноді з періодами закрепу
• здуття живота і гази
• спазми, біль та бурчання в животі
• відчуття втоми, зниження енергії
• відрижка з неприємним запахом
• втрата рідини, яка може призвести до зневоднення
• зниження апетиту
• нудота, іноді з блюванням
• печія або відчуття важкості в шлунку
• втрата ваги
• іноді незначне підвищення температури
• жирні смердючі випорожнення, які можуть спливати у воді.

Кров у калі для лямбліозу нехарактерна. Якщо вона є, лікар шукатиме іншого збудника чи іншу причину^[2].

Найнебезпечніше зневоднення: для немовлят воно може загрожувати життям, тому при частих рідких випорожненнях у дитини чи вагітної насамперед потрібно відновлювати втрату рідини^[4].

Причини та механізм зараження

Паразит існує у двох формах. Перша, активна (трофозоїт), живе й розмножується в тонкій кишці людини або тварини. Друга, циста, вкрита щільною оболонкою, «спить» і довго зберігається поза організмом.

Формування цист

Дорогою кишківником частина паразитів вкривається оболонкою й виходить назовні з калом уже у вигляді цист. Вони стійкі до багатьох впливів і можуть зберігатися тижнями або навіть місяцями, наприклад у ґрунті^[3]. Цисти потрапляють у воду, на поверхні, на овочі й фрукти, які поливали або мили забрудненою водою. До хлорування вони стійкіші, ніж більшість бактерій, тому звичайне знезараження води не завжди їх знищує^[2].

Основні шляхи інфікування

Найчастіше зараження відбувається через недотримання гігієни або воду та їжу з цистами:

• випадкове ковтання води з річок, ставків чи колодязів без фільтрації
• споживання овочів або фруктів, помитих неочищеною водою
• миття рук після туалету або перед їжею без мила
• контакт з інфікованою людиною під час догляду
• дотик до анальної зони під час статевого чи побутового контакту
• плавання в басейні чи водоймі, де вода могла бути забруднена фекаліями.

Нерідко перші симптоми з'являються вже після повернення з подорожі, тому не завжди вдається точно встановити, де саме відбулося зараження.

Фактори ризику

Заразитися лямбліозом може кожен, але в деяких ситуаціях ризик вищий. Серед них близький контакт із хворим, особливо в дитячих колективах, ослаблений імунітет, мандрівки й походи^[3]. Підвищену обережність слід проявляти, якщо:

• ви плануєте подорож до регіонів із поганою санітарією чи обмеженим доступом до чистої води, де без захисту від мікробів у подорожах легко захворіти
• п'єте сиру воду з природних джерел під час походів, кемпінгу чи відпочинку на природі
• доглядаєте за малими дітьми, працюєте в дитячому садку або доглядаєте за людьми, які вже хворіють на лямбліоз
• маєте ослаблений імунітет
• не завжди дотримуєтесь правил особистої гігієни, наприклад рідко миєте руки після туалету.

Від собак і котів людина заражається лямбліями рідко: тварин зазвичай уражають інші різновиди паразита^[3]. Мити руки після контакту з тваринами все одно потрібно, адже від них передаються інші паразити, зокрема збудники токсокарозу.

Діагностика лямбліозу

Діагноз підтверджують аналізом калу. Паразит виділяється з калом нерівномірно, тому при звичайній мікроскопії може знадобитися три зразки, зібрані з інтервалом 2–3 дні^[2]. Лікар також зважає на симптоми, подорожі, контакти з хворими, перш ніж призначити обстеження.

Підходи до діагностики

• Аналіз калу на антиген лямблій (імуноферментний аналіз, ІФА калу, або експрес-тест): виявляє білки паразита і точніший за мікроскопію^[2].
• ПЛР калу (полімеразна ланцюгова реакція, пошук ДНК паразита): частіше знаходить лямблії вже в одному зразку, ніж мікроскопія^[2].
• Мікроскопія калу на цисти та трофозоїти: доступна, але менш чутлива, тому її повторюють, якщо перший результат негативний, а симптоми тривають.
• Ендоскопія з біопсією (огляд тонкої кишки зондом із взяттям шматочка тканини): потрібна рідко, коли аналізи калу не дають відповіді, а лікар шукає інші причини хронічної діареї.

Міф: аналіз крові на антитіла до лямблій показує, чи є в людини лямбліоз. Насправді: серологічні тести на антитіла IgG та IgM до лямблій не підходять для діагнозу^[2]. Позитивний результат такого аналізу без симптомів і без підтвердження в калі не є підставою для протипаразитарного лікування.

Коротко: лямбліоз підтверджують аналізом калу на антиген або ПЛР; аналіз крові на антитіла для цього не годиться.

Якщо аналізи негативні, а симптоми тривають, лікар продовжує обстеження: схожі скарги дають синдром подразненого кишківника, лактозна непереносимість та інші хвороби травлення.

Лікування інфекції

Лямбліоз із симптомами лікують протипротозойними препаратами, які знищують паразита в кишківнику. Лікування швидше полегшує стан і зменшує ризик заразити близьких. Безсимптомне носійство лямблій у дорослих зазвичай не лікують. Винятки становлять, наприклад, повторні випадки в одній родині або невдале попереднє лікування^[2].

Коротко: якщо лямблії знайшли в калі «випадково», а скарг немає, дорослому курс ліків зазвичай не потрібен; рішення ухвалює лікар.

Побічні ефекти

Найвідоміший препарат метронідазол, який зазвичай приймають кілька днів^[2]. Він добре діє на лямблії, але може спричиняти побічні реакції^[5]:

• металевий присмак у роті або обкладений язик (найтиповіше)
• нудота, яку зменшує приймання ліків після їди
• блювання
• діарея
• рідко: пожовтіння шкіри чи очей, нечіткий або двоїстий зір
• шкірні висипання; набряк губ і утруднене дихання означають тяжку алергію, що потребує невідкладної допомоги
• дуже рідко: сплутаність свідомості, галюцинації, порушення мовлення, а також незвична сильна втома, синці, кровоточивість ясен.

Під час приймання метронідазолу і ще 2 дні після останньої дози не можна вживати алкоголь: поєднання спричиняє нудоту, біль у животі, припливи жару, серцебиття^[5].

Інші варіанти медикаментів

Метронідазол не єдиний варіант. Лікар може запропонувати інші засоби^[2]:

• тинідазол, який приймають одноразово
• нітазоксанід
• альбендазол, ефективний приблизно як метронідазол і зазвичай краще переноситься.

У мережевому метааналізі 60 рандомізованих досліджень тинідазол частіше за метронідазол і альбендазол повністю звільняв кишківник від паразита і з урахуванням побічних ефектів визнаний найефективнішим^[6]. Конкретний препарат і дозу визначає лікар, особливо для дітей і вагітних.

У частини людей після лямбліозу тимчасово страждає засвоєння молочного цукру: нестачу ферменту лактази виявляють у до 40% хворих. Тому після лікування іноді радять не вживати молоко та молочні продукти щонайменше 2 тижні^[2].

Якщо симптоми повертаються, лікар спершу перевіряє, чи не відбулося повторне зараження від близьких або довкілля і чи був курс повним. Контрольний аналіз калу роблять не раніше ніж через 2 тижні після останньої дози^[4].

Ускладнення та довготривалі наслідки

У більшості людей лямбліоз минає після лікування. Проте частина людей ще тижні чи місяці відчуває симптоми вже після того, як паразита знищено^[4]. Затяжна інфекція порушує засвоєння поживних речовин (мальабсорбція), що призводить до втрати ваги та слабкості.

Наслідки в дитячому віці

Дітям хронічний лямбліоз особливо шкодить. Якщо хвороба триває довго, можуть виникати:

• затримка росту і набору ваги через погане засвоєння їжі^[2]
• гірші показники мислення: у дослідженні в Перу діти, які в перші 2 роки життя переносили лямбліоз частіше одного разу на рік, у 9 років мали в середньому на 4 бали нижчий показник інтелекту, хоча це лише зв'язок без доведеної причини^[7]
• хронічне виснаження, якщо дитина заражається знову і знову.

Інші можливі ускладнення

У деяких людей навіть після зникнення паразита залишаються тривалі порушення:

• постінфекційний синдром подразненого кишківника: біль, здуття, нерегулярні випорожнення^[1]
• хронічна втома, яка з роками поступово слабшає, але може зберігатися й через 10 років^[1]
• лактозна непереносимість, зазвичай тимчасова^[2]
• кропив'янка: в окремих дослідженнях лямблії частіше знаходили в людей із хронічною кропив'янкою, але причинний зв'язок не доведено^[8]
• біль у м'язах: фіброміалгію через 10 років після спалаху діагностували частіше в тих, хто перехворів, але цей зв'язок пояснювався синдромом подразненого кишківника та хронічною втомою^[9].

Профілактика

Лямбліоз трапляється по всьому світу, найчастіше там, де бракує чистої води й каналізації. Щороку фіксують понад 280 мільйонів випадків захворювання з кишковими симптомами^[10], а частина інфікованих не має скарг і непомітно заражає інших.

Запобіжні заходи

Щоб не заразитися лямбліозом, слід дотримуватись простих правил^[11]:

• ретельно мити руки з милом після туалету, перед їжею, після зміни підгузків і контакту з тваринами
• пити лише кип'ячену або очищену воду: кип'ятіння протягом 1 хвилини найнадійніше знищує лямблії (високо в горах кип'ятять 3 хвилини)
• у поїздках, де безпечність їжі сумнівна, обирати страви, що пройшли термічну обробку, а сирі овочі й фрукти мити лише чистою водою
• використовувати безпечну воду для миття посуду та чищення зубів
• не ковтати воду під час купання, не плавати при діареї, дітей із діареєю не водити до садка, поки вона не мине.

Якщо доводиться користуватися джерельною чи колодязною водою, її кип'ятять або пропускають через фільтр, сертифікований для затримання цист (стандарти NSF 53 чи 58)^[11]. Спиртовий антисептик для рук годиться як запасний варіант, коли немає води й мила: у лабораторному дослідженні спирти в концентраціях, як у санітайзерах, знищували 85–100% цист лямблій^[12].

Читайте:

Понос (діарея): перша допомога і що робити

Перша допомога при діареї: що пити і скільки, як відпоювати дитину, чи потрібні пробіотики й дієта, які ліки мо...