Токсокароз: паразити від тварин

Приблизно кожна п'ята людина у світі має в крові антитіла до токсокари: метааналіз 250 досліджень у 71 країні дав 19%, у Європі 10,5%^[1]. Тобто імунна система цих людей уже колись зустрічала личинки собачого чи котячого глиста. У пробах ґрунту з парків, пляжів і дитячих майданчиків яйця токсокари знаходили в середньому в 21% випадків, у Європі у 18%^[2]. Здається, нічого не сталося: дитина погралася в пісочниці або облизала пальці після прогулянки. Здебільшого так і є, і зараження минає непомітно. Але іноді одна личинка, що дісталася ока, залишає на сітківці рубець на все життя.

Що таке токсокароз і як передається

Токсокароз це паразитарна інфекція, яка виникає після випадкового потрапляння в організм людини яєць круглих червів Toxocara canis або Toxocara cati. У побуті їх називають собачою і котячою аскаридою, а саму хворобу часто просто «глистами від собаки». Дорослі черви справді живуть у кишківнику собак і котів, але людина для них випадковий хазяїн: тут личинки не можуть завершити свій життєвий цикл, проте проникають у тканини й мігрують тілом^[3]. Тому лікарі описують цей стан як синдром мігруючої личинки (larva migrans).

Через схожу назву токсокароз часто плутають із токсоплазмозом. Це різні хвороби з різними збудниками. Токсоплазмозом заражаються від котячих випорожнень і недосмаженого м'яса, і найбільше він загрожує під час вагітності та людям з ослабленим імунітетом^[4]. Токсокара належить до гельмінтів (глистів), а головне джерело її яєць собаки, особливо цуценята.

Цуценята заражаються від матері ще до народження або під час годування молоком^[5]. Коли цуценяті 3–4 тижні, черви в його кишківнику вже відкладають яйця, і ті з фекаліями потрапляють у довкілля: на землю, траву, предмети^[5]. Свіжі яйця ще не заразні. Личинка в них дозріває 2–4 тижні, і лише після цього вони стають небезпечними для людини^[5].

Людина заражається, ковтаючи вже дозрілі яйця. Вони бувають у ґрунті, піску, на дитячих іграшках або на харчах, якщо їх торкалися немитими руками^[5]. Тяжкі випадки найчастіше трапляються в малих дітей, які граються в забрудненій землі або їдять її^[6]. У зоні ризику й дорослі з пікою, станом, за якого тягне їсти неїстівні речі (землю, глину, крейду). Рідко токсокароз розвивається після сирого або недостатньо просмаженого м'яса тварин, у тканинах яких «чекають» личинки: кролів, овець, курей, корів^[3].

Міф: токсокарозом заражаються, коли гладять собаку чи кота. Насправді: у бразильському дослідженні яйця токсокари знайшли на шерсті 11 із 165 собак (6,7%), і жодне з них не було дозрілим, тому ризик зараження через прямий контакт, особливо з доглянутою твариною, низький^[7]. Небезпеку становить довкілля, де яйця встигли дозріти.

Від людини до людини токсокароз не передається^[5]. Яйця не видно неозброєним оком, вони не мають запаху. Міцна оболонка дає їм змогу зберігатися в ґрунті місяцями й навіть роками^[5].

Коротко: токсокароз зазвичай «приходить» від тварини не через погладжування, а через землю й пісок, де яйця пролежали щонайменше кілька тижнів.

Що відбувається після зараження

Після того як яйця токсокари потрапляють у рот, вони досягають тонкого кишківника. Там із них виходять личинки, проникають крізь кишкову стінку й з кров'ю розносяться до печінки, легень, центральної нервової системи, очей та інших тканин^[8].

У тілі людини ці личинки не здатні дорослішати й розмножуватися. Безпечними їх це не робить. Значну частину шкоди завдає сама імунна відповідь: навколо личинки утворюється запальне вогнище, гранульома, яке в оці може залишити рубець^[9]. Найчастіше уражаються печінка та легені, рідше центральна нервова система або очі.

Личинки можуть місяцями зберігатися в тканинах і переміщатися між органами. Усе залежить від того, скільки яєць потрапило в організм і куди саме дісталися личинки. Багато заражених людей не мають жодних симптомів і ніколи не дізнаються про інфекцію^[10]. Тяжкий перебіг з ураженням внутрішніх органів розвивається після масивного зараження^[9].

Форми токсокарозу та симптоми

Симптоми токсокарозу залежать від того, куди саме потрапили личинки. Офіційно виділяють дві основні форми хвороби, вісцеральну (від латинського viscera, «нутрощі») та очну^[6]. Дослідники описують ще неврологічну, приховану та безсимптомну форми^[11].

Прихований токсокароз не має чітких ознак, і його пов'язують з алергічними станами. У метааналізі 26 досліджень антитіла до токсокари мали 22% дітей із бронхіальною астмою, а шанси виявити їх у дітей з астмою були в 2,56 раза вищими, ніж у дітей без неї^[12]. Проте причинний зв'язок ще не доведено^[9].

Вісцеральна форма

Цей варіант виникає, коли личинки мігрують у печінку, легені та інші внутрішні органи. Найчастіше хворіють діти 2–5 років, які тягнуть до рота землю^[8]. Симптоми можуть нагадувати вірусну інфекцію або напад астми. У деяких випадках розвиваються запалення легень (пневмоніт) і збільшення печінки та селезінки^[8]. Якщо личинки потрапляють до центральної нервової системи, можливе запалення мозку та його оболонок (еозинофільний менінгоенцефаліт), але це трапляється рідко^[9]. Метааналіз 34 досліджень пов'язав антитіла до токсокари з епілепсією (відносний ризик 1,62), хоча такі дані не доводять, що саме паразит спричиняє напади^[13].

До симптомів вісцерального токсокарозу належать:

• гарячка^[10]
• кашель
• хрипи, свистяче дихання
• втома і втрата апетиту^[8]
• біль у животі
• шкірний висип
• збільшення печінки
• збільшення селезінки
• запалення легень (пневмоніт)

Очна форма

Ураження ока виникає, коли личинка досягає сітківки або інших структур ока. Хворіють переважно старші діти, рідше молоді дорослі^[8]. Приблизно в 90% випадків уражене тільки одне око^[14], тому дитина може довго не скаржитися. Навколо личинки утворюється гранульома, розвивається увеїт (запалення судинної оболонки ока) або хоріоретиніт, запалення судинної оболонки разом із сітківкою^[9]. Симптоми можуть наростати поступово або лишатися непоміченими, доки зір не почне помітно погіршуватися. У деяких випадках очний токсокароз призводить до незворотної втрати зору.

До симптомів очного токсокарозу належать:

• біль і почервоніння в оці^[10]
• плаваючі цятки або спалахи світла перед оком^[10]
• рубцювання й ураження сітківки
• порушення зору, аж до його втрати
• білуватий відблиск зіниці (лейкокорія) і косоокість^[14]

Білий відблиск зіниці в дитини, навіть помічений лише на фото зі спалахом, потребує швидкого огляду офтальмолога. Так само може проявлятися ретинобластома, злоякісна пухлина сітківки^[9].

Читайте:

Очні паразити: види, симптоми та як уберегти зір

Очні паразити: які найпростіші, черви та кліщі здатні уразити око, як вони потрапляють в організм, за якими оз...

Діагностика, перебіг і лікування

Діагностувати токсокароз непросто. Аналіз калу тут марний, бо в кишківнику людини черви не відкладають яєць. Біопсія тканин рідко знаходить личинку^[8].

Щоб запідозрити токсокароз, лікар розпитує про контакт із тваринами, ігри в землі чи пісочниці, звичку тягнути до рота неїстівне, сире м'ясо. Підказку дає загальний аналіз крові: при вісцеральній формі часто знаходять еозинофілію, тобто підвищений рівень еозинофілів, білих клітин крові, які реагують на паразитів^[9]. Основним підтвердженням є серологічне дослідження, імуноферментний аналіз (ІФА) крові на антитіла до антигенів личинок токсокари^[9]. Позитивний результат бажано підтвердити імуноблотом (вестерн-блотом)^[11]. Комп'ютерна або магнітно-резонансна томографія іноді показує в печінці дрібні вогнища розміром 1–1,5 см^[8].

Цей аналіз має межі. Антитіла свідчать лише про те, що імунна система колись зустрічала паразита: вони можуть залишатися після давньої чи безсимптомної інфекції, а іноді аналіз перехресно реагує на людську аскариду^[9]. Відрізнити активну хворобу від нещодавньої за одним результатом не вдається^[11]. Допомагає зростання рівня антитіл у двох пробах, узятих з інтервалом^[9]. При очній формі антитіла в крові бувають низькими або взагалі відсутніми, хоча хвороба є, і тоді досліджують рідину з ока^[9]. В одному дослідженні 22 пацієнтів з очним токсокарозом аналіз крові був позитивним лише в половини^[14].

Міф: якщо аналіз виявив антитіла до токсокари, в організмі живуть глисти, і їх треба «виганяти». Насправді: антитіла часто знаходять у людей без жодних проявів хвороби, а безсимптомна чи легка вісцеральна форма протипаразитарного лікування не потребує, бо зазвичай минає сама^[8].

При помірних і тяжких проявах лікар призначає протипаразитарні препарати альбендазол або мебендазол, обидва доступні в Україні. Стандартний курс триває 5 днів^[15]. Альбендазол вважають безпечним препаратом із низькою токсичністю, але якщо його приймають тижнями чи місяцями, а печінка хвора, регулярно контролюють аналіз крові^[15]. Під час вагітності та для дітей до 6 років (мебендазол до 2 років) рішення ухвалюють окремо, зважуючи користь і ризик^[15]. При тяжких симптомах додають кортикостероїди, щоб приборкати запалення^[8].

При ураженні ока лікування спрямоване на те, щоб зберегти зір, і цим займається офтальмолог. Основу становлять кортикостероїди у краплях, ін'єкціях біля ока або таблетках^[14]. Альбендазол разом зі стероїдами може зменшити кількість рецидивів, але доказів, що він покращує зір, немає^[8]. Приблизно чверті нових пацієнтів потрібна операція, найчастіше вітректомія, тобто видалення склистого тіла ока^[14].

Прогноз залежить від місця ураження. Вісцеральна форма зазвичай минає за 6–18 місяців, якщо нові яйця не потрапляють в організм. Смерть від ураження мозку чи серця трапляється рідко^[8]. Після очної форми майже в усіх пацієнтів залишається певне погіршення зору^[8]. Найкращий результат буває тоді, коли на момент звернення зір ще мало постраждав^[14].

Профілактика токсокарозу

Щоб знизити ризик зараження токсокарозом, не потрібно кардинально змінювати спосіб життя, достатньо базових звичок. Найпростіша й найефективніша з них: мити руки з милом після контакту з тваринами, роботи в саду чи прогулянки та перед їжею^[5]. М'ясо треба добре просмажувати^[5].

Домашніх собак і котів має регулярно оглядати ветеринар і лікувати від глистів (проводити дегельмінтизацію), особливо молодих тварин і тих, що гуляють надворі^[6]. Європейські ветеринарні настанови ESCCAP радять давати цуценятам протиглисний засіб з 14-денного віку, далі кожні 2 тижні до 2 тижнів після відлучення від матері, потім щомісяця до 6 місяців. Кошенят лікують за тією самою схемою з 3 тижнів^[16]. Дорослих тварин дегельмінтизують щонайменше 4 рази на рік, а щомісяця тоді, коли тварина полює, їсть сире м'ясо або живе в родині з малими дітьми^[16].

Фекалії тварини прибирають щодня, поки яйця в них ще не дозріли^[5]. Житлові зони, де перебувають тварини, бажано регулярно прибирати: мити підлогу, прати підстилки. На вулиці фекалії збирають у пакет і викидають у смітник або закопують, а потім миють руки^[5].

Дітей з раннього віку вчать мити руки і пояснюють, чому не можна брати до рота землю^[6]. Краще уникати пісочниць, де можуть бути фекалії тварин, а пісочницю у дворі накривати, коли нею не користуються^[8].