Опис

Маніт (харчова добавка E421) — білий кристалічний порошок без запаху із солодкуватим смаком. Він належить до поліолів, або цукрових спиртів, як і сорбіт (E420). З сорбітом у маніту однакова хімічна формула, відрізняється лише просторове розташування атомів у молекулі.[1] Назва походить від слова «манна»: колись маніт добували із застиглого солодкого соку ясена манного.[2]

У природі маніт дуже поширений. Він є в багатьох рослинах, водоростях, грибах і деяких бактеріях.[3] Серед звичних продуктів його знаходять у грибах, селері, гарбузі, цибулі й оливках.[4] А в морських водоростях маніт може становити до 20% ваги.[2]

Для харчової промисловості маніт виготовляють двома способами, і на етикетці обидва мають номер E421:

  • E421(i), маніт із цукрів. Розчин глюкози та/або фруктози обробляють воднем у присутності каталізатора. Готовий продукт містить щонайменше 96% маніту. Решта — невеликі домішки інших поліолів: сорбіту, мальтиту й ізомальту.
  • E421(ii), маніт від дріжджів. Його отримують бродінням: звичайний, не змінений штам дріжджів переробляє цукор на маніт. Чистота тут вища — не менше 99%. Для цієї форми закон додатково встановлює мікробіологічні вимоги: наприклад, у 25 г порошку не має бути сальмонели.[1]

У харчовому виробництві цінують кілька його властивостей:

  • Не вбирає вологу. Кристали маніту не притягують воду з повітря. Тому ним присипають жувальну гумку, щоб пластинки не липли.[4]
  • Погано розчиняється. Серед поширених поліолів він розчиняється у воді найгірше: близько 22 г на 100 г води.[4]
  • Помірно солодкий. Маніт приблизно вдвічі менш солодкий за цукор.[4] Коли він розчиняється в роті, відчувається виразний холодок.[2]
  • Дає небагато енергії. На етикетках у ЄС енергетичну цінність поліолів рахують як 2,4 ккал на грам.[5] Експерти JECFA (Об'єднаного комітету ФАО/ВООЗ з харчових добавок) оцінювали реальну калорійність маніту приблизно у 2 ккал на грам.[3]

Застосування

Використання маніту в ЄС регулюють Регламент (ЄС) № 1333/2008 і Регламент (ЄС) № 1129/2011.[6] JECFA відносить його до підсолоджувачів, вологоутримувачів, стабілізаторів, наповнювачів і речовин, що формують текстуру.[7] Від того, яку з цих ролей він виконує в продукті, залежать правила:

  • Коли маніт не підсолоджує. Як, наприклад, присипка для жуйки, він входить до групи I. Такі добавки можна класти quantum satis, тобто без числової межі, у кількості, яка потрібна для результату.
  • Коли маніт замінює цукор. Тоді діють правила групи IV «Поліоли». Здебільшого це жувальна гумка, цукерки, шоколад, морозиво, десерти, джеми, випічка й сухі сніданки без доданого цукру чи зі зниженою калорійністю. Без таких умов маніт можна додавати в соуси, гірчицю, столові підсолоджувачі, лікувальне харчування, продукти для контролю ваги, безглютенові продукти й дієтичні добавки.[6]

У напоях маніт заборонений так само, як і інші поліоли з цього переліку. Під заборону потрапляють ароматизовані напої, нектари, сидр, фруктові вина й більшість алкогольних напоїв, крім лікерів.[6]

Одна деталь відрізняє маніт від сорбіту. Добавки в дитячому харчуванні загалом заборонені, а для маніту зроблено виняток: у їжі для немовлят і малих дітей він може бути носієм вітаміну B12. Тобто крихітну дозу вітаміну «розбавляють» манітом, щоб її було легше рівномірно розподілити в продукті. Маніту при цьому може бути не більше ніж у 1000 разів більше за сам вітамін, а в готовому продукті — не більше 3 мг на кілограм.[6]

Маніт широко застосовують і в медицині, але вже не як харчову добавку. Розчини маніту вводять у вену, щоб посилити виведення рідини через нирки.[3] А в інгаляціях він є лікарським засобом для дорослих із муковісцидозом: маніт притягує воду в дихальні шляхи, і мокротиння стає рідшим.[8]

Користь для організму

Потреби в маніті організм не має, тож говорити про нього як про корисну речовину можна лише в одному сенсі: він дозволяє прибрати з продукту частину цукру. Європейське агентство з безпечності харчових продуктів (EFSA) 2011 року розглядало такі замінники цукру, серед них і маніт, і погодилося з двома твердженнями.[9]

  • Зубна емаль страждає менше. Якщо цукор у продукті замінити манітом чи іншим поліолом, емаль краще зберігає мінерали. Так буває, коли продукт не підкислює зубний наліт нижче рівня pH 5,7 ні під час їди, ні впродовж пів години після неї і не роз'їдає емаль.[9]
  • Рівень глюкози росте повільніше. Продукти, у яких цукор замінили такими речовинами, після їди підвищують глюкозу в крові менше, ніж звичайні, і не змушують організм виробляти непропорційно багато інсуліну.[9] Для маніту це підтверджують і давні спостереження. Коли люди три дні поспіль отримували по 25 г маніту, рівень цукру в крові помітно не змінювався. Навіть після 100 г він піднімався щонайбільше на 10 мг/дл, тобто приблизно на 0,55 ммоль/л.[3]
  • Засвоюється лише частково. Коли учасники дослідження випивали від 40 до 100 г маніту, у кров потрапляло близько 65%. Третина цієї кількості виходила із сечею в незмінному вигляді, решту, імовірно, переробляла печінка.[3] Тому калорій маніт дає менше, ніж цукор.

Чи є користь від маніту?

Сам маніт організму не потрібен. Його плюс у тому, що він дає солодкий смак без звичайного цукру. Для зубів і для рівня цукру в крові така заміна краща, ніж цукор.

Шкода для організму

Проблеми з манітом майже завжди пов'язані з кількістю. Усмоктується він у кишківнику повільно, а все, що не встигло всмоктатися, діє як м'яке проносне.[3]

  • Поріг проносної дії. Ще в давніх дослідженнях встановили, що проносна дія з'являється в дорослих після 10–20 г маніту за один раз. Від 40 г і більше часто починалася діарея.[3]
  • Різна реакція в здорових людей і людей із СПК. У дослідженні 21 здоровий учасник і 20 людей із синдромом подразненого кишківника (СПК) отримували по 10 г маніту. Повністю засвоїли його 43% здорових і 80% учасників із СПК. Проте посилення здуття, болю в животі та інших кишкових симптомів відчули лише люди із СПК (і після маніту, і після сорбіту). Причому симптоми з'являлися незалежно від того, наскільки повно засвоїлася речовина.[10] Маніт належить до поліолів, які обмежує дієта Low FODMAP.
  • Попередження в ліках. Якщо ліки для прийому всередину містять у дозі 10 г маніту чи більше, в інструкції пишуть, що препарат може мати легку проносну дію.[11]

Алергія на маніт буває вкрай рідко, хоча він давно й широко використовується. Відомі поодинокі реакції після введення розчину маніту у вену.[12] Перший випадок негайної алергічної реакції на маніт як допоміжну речовину в ліках для прийому всередину описали 2015 року. Така реакція виникла в 42-річного чоловіка з алергічним ринітом на пилок оливкового дерева.[13]

Інгаляційний маніт, який застосовують як ліки, може викликати бронхоспазм — раптове звуження дихальних шляхів. Тому першу дозу дають лише під наглядом медиків.[8] До маніту в їжі це не стосується: там він не потрапляє в легені.

В організмі маніт перетворюється на фруктозу.[3] Окремих даних про те, як він впливає на людей зі спадковою непереносимістю фруктози, у переглянутих нами джерелах немає.

Тварини отримували маніт у дуже великих кількостях, і результати загалом заспокійливі:

  • Пухлини. У мишей і щурів, які майже два роки їли корм із вмістом маніту до 5%, пухлин не частішало.[3]
  • Гени й потомство. Маніт не пошкоджував генетичний матеріал у тестах, які розглядала JECFA, і не спричиняв вад розвитку в потомства мишей, щурів і хом'ячків.[3]
  • Поодинокі знахідки. У мишей частіше траплялися легкі зміни в нирках, які дослідники пояснили порушенням водного балансу. В одному дослідженні в щурів частіше розвивалася катаракта, у другому — доброякісні пухлини вилочкової залози. Однак у повторних дослідженнях ні те, ні інше не підтвердилося. Ще в одній серії в щурів частіше знаходили розростання клітин надниркових залоз, але чіткої залежності від дози не було, і патологи визнали це випадковістю.[3]

Чи шкідливий маніт?

У звичайних кількостях маніт безпечний. Якщо ж з'їсти його за раз понад 10–20 г, він може послабити кишківник. Людям із чутливим кишківником продукти з манітом можуть давати здуття й біль у животі вже від 10 г.

Регулювання

У Європейському Союзі маніт дозволений за Регламентом (ЄС) № 1333/2008 як добавка групи I і як підсолоджувач групи IV.[6] В Україні він є в переліку дозволених харчових добавок з 1999 року (постанова Кабінету Міністрів України № 12) під назвою «Маніт».[14] Чинні вимоги до харчових добавок установлює наказ МОЗ України від 08.01.2024 № 45.[15]

Думка експертів JECFA щодо маніту змінювалася кілька разів. З 1970-х до середини 1980-х для нього діяло тимчасове допустиме добове споживання (ДДС) — до 50 мг на кілограм ваги. ДДС означає кількість, яку людина умовно може отримувати з їжею щодня все життя без шкоди для здоров'я.[7] Тимчасовим обмеження було тому, що комітет чекав на результати довготривалих досліджень.[3] Отримавши їх, 1986 року JECFA вирішила, що числове ДДС для маніту не потрібне («не визначене»). Водночас комітет нагадав: великі дози маніту, як і всіх поліолів, послаблюють кишківник, і це треба враховувати, коли кілька поліолів додають в один продукт.[3]

EFSA зараз переоцінює 16 підсолоджувачів, дозволених у ЄС до 2009 року, і маніт є в цьому переліку. Станом на березень 2024 року агентство вважало, що додаткових даних про вплив маніту на генетичний матеріал не потрібно.[16] Опублікованого висновку переоцінки на вересень 2026 року ми не знайшли, тож оцінки EFSA, скільки маніту отримують із їжею діти й дорослі, поки немає.

Покупця про проносну дію попереджає етикетка. Продукт із підсолоджувачем має напис «з підсолоджувачем(-ами)» поруч із назвою. Якщо ж доданих поліолів у ньому понад 10%, виробник зобов'язаний написати, що надмірне споживання може мати проносну дію.[5]

Підсумок

Маніт є в грибах, водоростях і багатьох рослинах, а для промисловості його отримують із цукрів або за допомогою дріжджів. На відміну від сорбіту, він не вбирає вологу, тому ним присипають жуйку. Солодкий смак він дає без звичайного цукру, що краще для зубів і рівня глюкози. Головний ризик — проносна дія від 10–20 г за раз, особливо в людей із синдромом подразненого кишківника. Числової межі споживання JECFA не встановлює, а переоцінка EFSA ще триває.