Вірус Епштейна-Барр: що це, симптоми і як передається

Близько 9 з 10 дорослих мають у крові антитіла до вірусу Епштейна-Барр, тобто колись уже ним заразилися^[1]. Більшість про це навіть не пам'ятає: у дитинстві інфекція часто минає непомітно або як коротка легка хвороба. Проте саме цей «тихий» вірус став першим відкритим вірусом, здатним спричиняти рак у людини^[2], а підлітків і молодих дорослих він може на кілька тижнів вибити з колії гарячкою, болем у горлі та виснажливою втомою.

Що таке вірус Епштейна-Барр

Вірус Епштейна-Барр (ВЕБ) належить до родини герпесвірусів, тих самих, що спричиняють вітряну віспу, герпес на губах чи оперізувальний лишай. Його офіційна назва герпесвірус людини 4 типу^[1]. У побуті й у бланках аналізів часто пишуть просто «ВЕБ» або «ВЕБ-інфекція». Як і інші герпесвіруси, після першого зараження він не зникає, а залишається в організмі в неактивному стані на все життя.

У багатьох людей вірус узагалі не спричиняє помітних симптомів. Але іноді він стає причиною інфекційного мононуклеозу, коли з'являються сильна втома, гарячка, збільшені лімфатичні вузли та біль у горлі. Мононуклеоз розвивається щонайменше в кожного четвертого підлітка чи молодої людини, які вперше заразилися цим вірусом^[3]. Через основний шлях передачі збудник ще називають «вірусом поцілунків», а мононуклеоз «хворобою поцілунків».

Після первинного зараження вірус зберігається в організмі в латентному, тобто «сплячому», стані. Іноді він знову активується. Це не завжди дає симптоми, але в людей з ослабленим імунітетом реактивація частіше переходить у хворобу^[1]. При цьому людина може заражати інших, навіть почуваючись цілком здоровою.

Потрапивши в рот, вірус Епштейна-Барр уражає клітини слизової горла, а потім заселяє В-лімфоцити, білі клітини крові, які виробляють антитіла^[4]. Саме в них він і переховується роками.

Типові ознаки мононуклеозу, як-от температура, слабкість і біль у горлі, здебільшого є наслідком надто бурхливої відповіді Т-лімфоцитів, які знищують заражені клітини^[4]. Тому в аналізі крові бачать більше лімфоцитів, ніж зазвичай, і незвичні на вигляд атипові лімфоцити, а іноді менше нейтрофілів чи тромбоцитів і змінені печінкові проби^[3]. У частини хворих збільшуються селезінка або печінка.

Цим вірусом може заразитися будь-хто, від немовлят до людей похилого віку. Найчастіше зараження відбувається ще в дитинстві, а яскраві прояви частіше бувають у підлітків і молоді: мононуклеоз найпоширеніший у віці 15–24 років^[5]. Людина може не знати, що носить вірус, і водночас передавати його іншим.

Це один із найпоширеніших вірусів людини у світі^[1]. У національному дослідженні в США антитіла до нього мали 54% дітей 6–8 років і 83% молоді 18–19 років, причому в сім'ях із нижчими доходами діти заражалися помітно частіше^[6].

Як передається вірус

Основним шляхом передачі вірусу Епштейна-Барр є слина^[1]. Заражена людина виділяє його ще до появи симптомів: при мононуклеозі заразність починається до 7 тижнів до перших ознак і може тривати кілька місяців після одужання^[5]. Але слина не єдиний шлях.

У повсякденному житті є багато ситуацій, у яких контакт із вірусом відбувається непомітно:

• Поцілунки: безпосередній контакт зі слиною, класичний шлях передачі. У підлітків саме глибокі поцілунки вважають головним джерелом першого зараження^[7].
• Кашель або чхання: краплі слини можуть потрапити на обличчя чи предмети поруч, проте цей шлях вважають другорядним порівняно з прямим контактом зі слиною.
• Обмін предметами: чашки, пляшки, столові прибори, зубні щітки, усе, що потрапляє до рота. Вірус, імовірно, зберігається на предметі, доки той залишається вологим^[1].
• Статеві контакти: вірус буває в спермі та крові. У дослідженні серед студентів статевий акт із проникненням підвищував імовірність зараження^[4].
• Дитячі іграшки: особливо ті, які діти беруть до рота чи обслинюють.

Рідше вірус передається через медичні втручання, наприклад під час переливання крові або трансплантації органів^[1]. Тому під час хвороби не можна бути донором крові^[5].

Навіть «сплячий» вірус може знову активуватися, і тоді людина здатна заразити інших незалежно від того, скільки часу минуло після першої інфекції^[1]. Частіше це трапляється, коли імунна система ослаблена. Впливає і стрес: у курсантів військової академії рівень антитіл до вірусу зростав саме в тиждень іспитів, що свідчить про його реактивацію^[8].

Які симптоми спричиняє вірус

У кожного цей вірус проявляється по-різному. У дітей інфекція зазвичай минає без симптомів або нагадує коротку легку дитячу хворобу^[1]. У підлітків і дорослих перебіг відчутніший: перші ознаки з'являються через 4–6 тижнів після зараження і можуть наростати поступово, не всі одразу^[3].

Найчастіше вірус спричиняє інфекційний мононуклеоз. Людина почувається втомленою й розбитою, має високу температуру, болить горло, а лімфатичні вузли помітно збільшуються. Найбільше незручностей зазвичай завдає тривала слабкість, яка іноді не минає навіть після того, як зникають усі інші симптоми.

Серед найпоширеніших симптомів, які можуть виникати після зараження^[3]:

• Біль у горлі: горло червоне, ковтати боляче.
• Підвищення температури: може триматися кілька днів поспіль.
• Сильна втома: навіть після тривалого сну відчувається виснаження.
• Збільшення лімфатичних вузлів: особливо на шиї та в пахвах, іноді також у паху чи біля ліктів^[5].
• Головний біль і ломота в тілі: часто супроводжують гарячку.
• Висип на шкірі: з'являється і сам по собі, і після антибіотиків. У дослідженні 221 дитини з цією інфекцією висип мали 16,6% тих, хто отримував антибіотики, і 20,8% тих, хто їх не отримував^[9].
• Збільшена селезінка або печінка: трапляється рідше, і в частини людей вони лишаються збільшеними навіть після того, як мине втома.

У підлітків і дорослих більшість симптомів минає за 2–4 тижні^[1]. Втома може триматися ще кілька тижнів або місяців, а зрідка нездужання затягується на пів року й довше^[3].

Як виявляють вірус

Температура, біль у горлі, збільшення лімфатичних вузлів і втома при цьому вірусі бувають і при багатьох інших інфекціях^[1]. Тому на перших етапах його часто плутають із грипом або бактеріальним тонзилітом, який у побуті називають ангіною.

Типовий мононуклеоз лікар часто розпізнає за симптомами та загальним аналізом крові, а специфічні аналізи потрібні, коли картина нетипова^[3]. Аналіз на антитіла показує, чи стикався організм із вірусом і чи інфекція свіжа^[10]:

• Антитіла IgM до капсидного антигену (VCA IgM): з'являються рано і зазвичай зникають за 4–6 тижнів, тож вказують на свіже зараження.
• Антитіла IgG до капсидного антигену (VCA IgG): з'являються в гострій фазі й залишаються на все життя.
• Антитіла до ядерного антигену (EBNA): з'являються лише через 2–4 місяці від початку хвороби і теж зберігаються довічно. Якщо є VCA IgM, але немає антитіл до EBNA, це первинна інфекція.

Швидкий тест на гетерофільні антитіла (монотест) зручний, але неточний, і Центри з контролю та профілактики захворювань США (CDC) не радять застосовувати його як універсальний^[10]. У перший тиждень хвороби він дає хибно негативний результат приблизно в кожного четвертого^[11], а в дітей ці антитіла часто взагалі не з'являються. Якщо аналіз зроблено надто рано, лікар може запропонувати повторити його пізніше або визначити специфічні антитіла до вірусу.

Міф: «позитивний ВЕБ» за антитілами IgG означає хронічну інфекцію, яку треба лікувати. Насправді: антитіла і до VCA, і до EBNA свідчать про інфекцію, перенесену місяці чи роки тому, їх має більшість дорослих, а високий рівень може триматися роками і не вказує на недавнє зараження^[10]. Якщо людина хворіє понад 6 місяців без лабораторно підтвердженої ВЕБ-інфекції, лікарі шукають інші причини, зокрема синдром хронічної втоми.

Лікування і відновлення

Специфічного лікування вірусу Епштейна-Барр не існує^[1]. Організм справляється з інфекцією сам, а лікування полегшує симптоми. Антибіотики не допомагають, бо збудник вірусний^[5]. Противірусні препарати, як-от ацикловір і валацикловір, у кокранівському огляді 7 досліджень дали лише сумнівну користь за доказів дуже низької якості^[12], тому для звичайного мононуклеозу їх не рекомендують.

Під час хвороби радять дотримуватися простих правил^[5]:

• Достатнє пиття: допомагає уникнути зневоднення; якщо ковтати боляче, пити часто маленькими ковтками.
• Відпочинок: уникати навантажень і дати тілу час на відновлення.
• Жарознижувальні та знеболювальні: парацетамол або ібупрофен при температурі, болю в горлі чи головному болю. Дітям і підліткам до 16 років не дають ацетилсаліцилову кислоту (аспірин), бо її пов'язують із синдромом Рея^[13].

Кортикостероїди при звичайному перебігу не допомагають: у кокранівському огляді вони зменшували біль у горлі лише в перші 12 годин, і цей ефект не зберігався^[14]. Найчастішою причиною госпіталізації є звуження дихальних шляхів через набряклі мигдалики, але трапляється воно менш ніж у 5% хворих^[11].

Обережність із фізичним навантаженням потрібна через селезінку. Вона збільшується, і хоча розрив трапляється лише в 0,1–0,5% хворих^[11], це небезпечний стан. В огляді описаних випадків селезінка розривалася в середньому на 14-й день хвороби, іноді й до 8 тижнів, причому травму перед цим мали лише 14% хворих^[15]. CDC радить уникати контактних видів спорту до повного одужання^[3], а автори огляду для надійності радять відмовитися від спорту й підйому важкого на 8 тижнів.

Коротко: перші тижні хвороби без спорту й підйому важкого, навіть якщо вже стало краще: в аналізі 42 випадків 90,5% ушкоджень селезінки сталися протягом 31 дня від появи симптомів^[16].

Прогноз після зараження

У більшості людей інфекція минає без сліду протягом кількох тижнів, а ускладнення бувають рідко^[5]. Але навіть після одужання вірус не зникає з організму і може знову «прокинутися», якщо імунітет ослабне. У частини людей після основного одужання ще довго зберігається втома. У дослідженні підлітків після мононуклеозу критерії синдрому хронічної втоми мали 13% через 6 місяців, 7% через рік і 4% через 2 роки, тобто з часом більшість одужувала^[17].

Повсякденне життя і профілактика

Під час хвороби й після неї є два завдання: відновитися і не заразити близьких. Вакцини проти вірусу Епштейна-Барр поки немає^[1], хоча кілька кандидатів уже проходять клінічні випробування^[2].

Якщо є температура, слабкість або біль у горлі, краще залишитися вдома. До роботи чи навчання можна повертатися, щойно стане краще^[5], але без різкого фізичного навантаження.

Уникнути вірусу повністю неможливо, але кілька простих звичок зменшують ризик передачі^[5]:

• Не ділитися їжею чи напоями: навіть один ковток із чужої склянки може передати вірус.
• Уникати поцілунків під час хвороби: особливо якщо у когось є температура або біль у горлі.
• Користуватися лише своєю зубною щіткою: особиста гігієна тут не формальність.
• Мити руки: регулярно, а також мити предмети, на які могла потрапити слина.
• Захищений секс: презерватив захищає від інших інфекцій, що передаються статевим шляхом, але в дослідженні серед студентів він не знизив частоту зараження цим вірусом^[4], бо головний шлях передачі лишається через слину.

Ці звички не дають повного захисту, бо вірус виділяють і люди без симптомів. Найважливіші вони в період активної хвороби та поруч із людьми з ослабленим імунітетом.

Коли звертатися по медичну допомогу

Більшість людей переносять вірус Епштейна-Барр без ускладнень, але деякі симптоми потребують огляду лікаря^[5]:

• Висока температура: тримається кілька днів, не знижується після жарознижувальних або супроводжується ознобом.
• Сильний біль у горлі: або такий, що не минає.
• Сильний біль у лівому боці живота: під ребрами може вказувати на збільшення чи розрив селезінки; при різкому сильному болі в животі викликайте швидку за номером 103 або 112.
• Пожовтіння шкіри або очей: жовтяниця може бути ознакою ураження печінки, зокрема гепатиту.
• Тривала слабкість: якщо вона виснажлива, не минає і знижує якість життя.
• Утруднене дихання чи ковтання: якщо людина не може проковтнути навіть слину, задихається чи не може говорити, потрібна невідкладна допомога.

Огляд у таких випадках допомагає вчасно помітити ускладнення і вирішити, які аналізи справді потрібні.

Часті питання

Чим вірус відрізняється від мононуклеозу?

Збудником є вірус Епштейна-Барр, а інфекційний мононуклеоз є хворобою, яку він найчастіше спричиняє; у старій літературі її називали ще хворобою Філатова. Не кожен, хто заразився вірусом, хворіє на мононуклеоз, особливо діти. І навпаки, мононуклеоз зрідка спричиняють інші збудники: цитомегаловірус, токсоплазма, ВІЛ, віруси краснухи, гепатитів чи аденовірус^[3].

Чи можуть бути ускладнення?

Серйозні ускладнення рідкісні. Зрідка вірус уражає нервову систему і спричиняє вірусний менінгіт, енцефаліт, синдром Гієна-Барре чи параліч лицевого нерва^[18]. Серед інших рідкісних наслідків запалення серцевого м'яза, ураження нирок і зниження рівня тромбоцитів^[5].

Читайте:

Чим відрізняється енцефаліт від менінгіту

Чим відрізняється енцефаліт від менінгіту: що саме запалюється в кожному випадку, які віруси й бактерії їх сп...

У поодиноких випадках інфекція пов'язана з розвитком деяких видів раку: лімфоми Беркітта, раку носоглотки, лімфоми Ходжкіна та неходжкінських лімфом, а також лімфопроліферативних уражень після трансплантації^[18]. На такі пухлини припадає приблизно 1,3–1,9% усіх випадків раку у світі^[2]. Вірус здатен змушувати заражені клітини ділитися неконтрольовано, але в переважної більшості носіїв цього не відбувається, і рак зазвичай розвивається в поєднанні з іншими чинниками, наприклад ослабленим імунітетом.

Найгучніше відкриття останніх років стосується розсіяного склерозу. У дослідженні понад 10 мільйонів молодих військовослужбовців США ризик цієї хвороби після зараження вірусом Епштейна-Барр зріс у 32 рази, тоді як після інших вірусів, зокрема цитомегаловірусу, не змінювався^[19]. Автори вважають вірус головною причиною розсіяного склерозу, хоча за роки служби цю хворобу діагностували лише в 955 учасників.

Чим відрізняється від інших герпесвірусів?

На відміну від звичайного герпесу на губах або вітряної віспи, вірус Епштейна-Барр не дає характерних пухирців на шкірі. Він уражає насамперед лімфатичну систему і слизову горла, тому симптоми більше схожі на загальну вірусну інфекцію.

Чи є статевою інфекцією?

Передача під час статевого контакту можлива, бо вірус буває в спермі та крові^[1], але основний шлях лишається через слину. Найчастіше люди заражаються під час поцілунків або користуючись спільними чашками, приборами чи щітками.