Себорейний дерматит: причини, симптоми, лікування

Білі пластівці на темному светрі, свербіж голови і почервоніння біля носа часто мають одну причину: дріжджоподібні гриби, що живуть на шкірі майже кожної людини^[1]. У більшості людей вони мирно співіснують зі шкірою. У декого ж вони розпалюють хронічне запалення, яке вилікувати раз і назавжди поки неможливо^[2]. Зате його можна тримати під контролем, якщо знати, які засоби діють і де вони небезпечні.

Що таке себорейний дерматит

Це хронічне захворювання шкіри з періодичними загостреннями. Себорейний дерматит виникає там, де багато сальних залоз, і проявляється почервонінням, свербежем, жирними лусочками або кірочками. Хвороба не заразна і не передається від людини до людини^[2].

Сам термін складається з двох частин: «себорейний» походить від «себум» (шкірне сало), а «дерматит» означає запалення шкіри. Легку форму на шкірі голови в дорослих і підлітків називають лупою (pityriasis capitis). У немовлят це «молочна кірка», або гнейс (cradle cap). В усіх випадках ідеться про той самий процес, просто в різному віці й на різних ділянках.

Прояви себорейного дерматиту не обмежуються волосистою частиною голови. Ураження може з'явитися будь-де, де активні сальні залози^[1]. До таких зон належать:

• шкіра голови, найпоширеніше місце
• лоб і брови
• ділянка навколо носа, особливо носогубні складки
• за вухами і вушні раковини
• груди та верхня частина спини
• ділянки під грудьми
• пахвові западини й пахові складки
• ділянка між сідницями
• пупок
• підколінні та ліктьові згини.

Перебіг хвилеподібний: періоди ремісії (затишшя) змінюються загостреннями. У деяких людей симптоми майже непомітні, в інших час від часу посилюються настільки, що потрібне лікування.

Хто хворіє на себорейний дерматит

Ця хвороба поширена. За метааналізом 121 дослідження з даними понад 1,2 млн людей, її мають 4,38% населення, серед дорослих 5,64%, серед дітей 3,70%^[3]. Найчастіше хвороба з'являється у двох вікових групах: у немовлят перших трьох місяців життя та в дорослих 30–60 років^[4]. У дітей це тимчасовий стан, що зазвичай минає сам. Дорослим натомість часто доводиться жити з ним роками.

Частіше себорейний дерматит буває в чоловіків^[2]. Колір шкіри від хвороби не захищає: у США його найчастіше діагностують у темношкірих людей^[2], і він входить до п'ятірки найчастіших шкірних діагнозів у цій групі^[1]. На темній шкірі почервоніння малопомітне, зате видно світлі плями, тобто гіпопігментацію (ділянки, світліші за власний тон шкіри), або, навпаки, темніші плями^[5]. Через це хворобу на темній шкірі легше пропустити.

Групи ризику за станом здоров'я

Є кілька станів і захворювань, за яких ризик себорейного дерматиту і його тяжкого перебігу помітно зростає. Найбільше це стосується імуносупресії (пригнічення імунітету), неврологічних і психіатричних діагнозів^[1].

• Імуносупресія: трансплантація органів, лімфоми (як лімфома Ходжкіна, так і неходжкінські)^[1].
• ВІЛ: себорейний дерматит належить до частих шкірних проявів цієї інфекції; в одному дослідженні стійкі висипання, схожі на нього, мали 47% пацієнтів зі СНІДом^[4].
• Депресія: психіатричні розлади, особливо разом із прийманням нейролептиків, пов'язані з дерматитом^[1].
• Неврологічні захворювання: хвороба Паркінсона, епілепсія, пізня (тардивна) дискінезія, параліч лицевого нерва, травми спинного мозку. Після інсульту чи за паралічу висип іноді з'являється лише на ураженому боці тіла^[4].
• Вроджені порушення: зокрема синдром Дауна^[1].

Окрема група ризику пов'язана з психотропними препаратами, насамперед нейролептиками (антипсихотиками)^[1]. У переліках ліків, на тлі яких описували себорейний дерматит, фігурують:

• літій
• буспірон
• галоперидолу деканоат
• хлорпромазин.

Для більшості з них зв'язок спирається на окремі клінічні випадки, тож відміняти ліки через лупу не можна: це рішення ухвалює лише лікар. Парадокс: солі літію в мазях, навпаки, перевіряли як засіб від себорейного дерматиту^[6].

Окрім супутніх хвороб, мають значення й індивідуальні особливості. Жирна від природи шкіра (себорея) і випадки себорейного дерматиту або псоріазу в родині підвищують ризик тяжчого перебігу^[1].

Впливає й клімат. Холодне сухе повітря хвороби не спричиняє, але погіршує її перебіг, а влітку після перебування на сонці багатьом стає легше^[1], хоча в частини людей спека й сонце, навпаки, провокують загострення^[7].

Симптоми та ознаки

Прояви залежать від віку, ділянки ураження та чутливості шкіри. Найчастіше це свербіж, лущення, почервоніння та жирні лусочки. Загострення провокують холодна пора року, стрес, недосипання^[1] і зміна засобів догляду.

Найхарактерніші ознаки, які трапляються в різних поєднаннях:

• Свербіж шкіри голови, зазвичай помірний, але інколи сильний^[5]
• Білі або жовтуваті лусочки, які обсипаються на одяг
• Почервоніння та лущення в носогубних складках, на лобі, грудях або в складках тіла
• Щільні кірки на голові немовлят, так звана «молочна кірка»
• Плями дугоподібної форми або схожі на пелюстки, переважно на грудях і спині^[1]
• Дрібні запалені фолікули на щоках, шиї або верхній частині тулуба
• Лусочки на краях повік із почервонінням і подразненням очей
• Світлі або темні плями замість почервоніння на темній шкірі^[5].

У дорослих

Найчастіше уражається шкіра голови: з'являються свербіж, почервоніння, жирні лусочки, які прилипають до волосся або обсипаються на плечі. На обличчі страждають носогубні складки, міжбрів'я, брови, лоб і ділянки біля вух^[8]. Шкіра червоніє, лущиться, іноді пече. На вухах можливі тріщини, кірки й мокнуття^[5].

У немовлят

У немовлят хвороба найчастіше має вигляд молочної кірки: щільних жовтуватих або коричневих лусочок на шкірі голови. Кірки бувають товстими, злипаються й займають великі ділянки. Зазвичай вони не сверблять і не турбують дитину^[9], але їх не можна здирати, бо через ранки може потрапити інфекція. Висип іноді поширюється на ділянку підгузка і пахвові складки^[1]. У дітей із темною шкірою замість класичних кірок частіше видно лущення і світлі плями^[1].

У складках шкіри

У пахвових западинах, під грудьми, у паху, між сідницями або в згинах рук і ніг з'являються почервоніння, жирне лущення, печіння. Іноді виникає мацерація: шкіра розм'якшується, болить^[5] і стає вразливою до бактеріальної інфекції.

На повіках

Себорейний блефарит (запалення країв повік) проявляється лущенням по краях повік, почервонінням шкіри біля вій, набряком і свербежем^[5]. Можливі подразнення очей, відчуття стороннього тіла, сльозотеча. Лусочки прилипають до вій, і хочеться потерти очі.

Причини та провокувальні фактори

Точна причина себорейного дерматиту досі не встановлена, вчені вважають, що діє одразу кілька чинників^[10]. Зазвичай поєднуються індивідуальна схильність, порушення бар'єрної функції шкіри, мікроорганізми і реакція імунної системи.

Головним учасником вважають дріжджоподібні гриби роду Malassezia (малассезія). Вони проникають у роговий шар шкіри й виділяють ферменти ліпази, які розщеплюють шкірне сало до вільних жирних кислот. Ці кислоти подразнюють шкіру й запускають запалення, а заодно живлять самі гриби^[8]. Найбільше малассезій саме там, де багато сальних залоз: на голові, тулубі, верхній частині спини^[4].

Інший чинник пов'язаний із андрогенами, гормонами, що стимулюють вироблення шкірного сала. Цим можна пояснити, чому хвороба частіше починається в пізньому підлітковому віці й частіше трапляється в чоловіків^[1]. Чим більше ліпідів на поверхні шкіри, тим краще почуваються гриби.

Має значення і імунна відповідь. У частини людей навіть звичайна кількість грибів спричиняє надмірну реакцію шкіри з почервонінням, свербежем і лущенням. Саме тому себорейний дерматит такий частий і тяжкий за ослабленого імунітету^[8].

Є чинники, які не спричиняють хворобу, але погіршують її перебіг:

• Стрес: емоційне напруження і недосипання часто передують загостренню^[1]
• Холодна й суха погода: у холод шкіра швидше пересихає і стає чутливішою
• Жирна шкіра: надлишок шкірного сала підтримує активність Malassezia
• Спиртовмісна косметика: тоніки й лосьйони на основі етанолу подразнюють і пересушують шкіру
• Супутні дерматологічні захворювання: за розацеа, акне, псоріазу ризик себорейного дерматиту вищий^[2].

Вплив клімату і харчування

Клімат сам по собі хвороби не спричиняє, але впливає на її перебіг: у холодну суху погоду симптоми зазвичай посилюються^[8]. Повітря в опалюваних приміщеннях сушить шкіру, послаблює її бар'єр і посилює свербіж і лущення.

Влітку багато людей помічають покращення після перебування на сонці^[1], хоча декому спека й сонце, навпаки, загострюють хворобу^[7]. Ультрафіолет, імовірно, пригнічує запалення і ріст Malassezia^[11]. Проте ефект має межу: сонячні опіки шкодять шкірі, а ПУВА-терапія (ліки-псоралени плюс ультрафіолет А), яку застосовують при псоріазі, навпаки, може провокувати себорейний дерматит^[1].

Про харчування даних мало, і вони переважно спостережні. У систематичному огляді 13 досліджень дотримання західного типу харчування пов'язували з вищим ризиком себорейного дерматиту в жінок, а більше фруктів у раціоні з нижчим ризиком у всіх^[12]. Такі дослідження показують зв'язок, але не доводять, що зміна раціону вилікує шкіру.

Коротко: чарівної дієти від себорейного дерматиту немає, але більше фруктів і менше фастфуду точно не зашкодять і, можливо, трохи допоможуть^[12].

Відмінність від інших захворювань

Характерні прояви не рятують від помилок: цю хворобу легко сплутати з іншими хворобами шкіри. Найчастіше її плутають із псоріазом: обидва стани дають почервоніння, свербіж і лущення, особливо на голові й верхній частині тулуба. Схожими бувають і атопічний дерматит та контактний дерматит, наприклад алергія на фарбу для волосся чи шампунь.

Псоріаз є хронічним запальним захворюванням шкіри. Його поширеність у різних регіонах коливається від 0,14% у Східній Азії до приблизно 2% у Західній Європі та Австралазії^[13]. На відміну від себорейного дерматиту, вогнища псоріазу мають чіткі межі, а лусочки щільніші, товстіші й сріблясто-білі. Вони міцно тримаються на шкірі, а якщо їх зішкребти, з'являються крапельки крові, так званий феномен Ауспітца (симптом «кров'яної роси»).

На голові лусочки при псоріазі сухі й ближчі до сріблястого кольору, а при себорейному дерматиті жирніші, м'якші, білі або жовтуваті. Крім того, псоріаз часто уражає лікті, коліна й поперек, а для себорейного дерматиту ці ділянки нетипові.

Існує також стан, який називають себопсоріазом. Це не окрема хвороба, а поєднання ознак обох станів: свербіж, жирні лусочки й ураження голови, як при себорейному дерматиті, разом із щільнішими сріблястими лусочками, як при псоріазі. Вогнища бувають і на голові, і на тулубі.

Якщо є сумніви, варто показатися дерматологу, бо лікування себорейного дерматиту й псоріазу відрізняється. Засіб, що добре діє на одну хворобу, може виявитися марним при іншій.

Чи спричиняє себорейний дерматит випадіння волосся?

Сам себорейний дерматит волосяних фолікулів не руйнує. Волосся може тимчасово рідшати через сильний свербіж, розчісування і запалення, а після загострення зазвичай відростає. Тож на питання, чи може себорейний дерматит спричиняти випадіння волосся, відповідь така: лише побічно і тимчасово. Якщо волосся випадає постійно, потрібно шукати інші причини, зокрема алопецію.

Зв'язок з акне

Акне (вугрова хвороба) і себорейний дерматит є різними захворюваннями, але часто трапляються разом. Обидва пов'язані з підвищеною активністю сальних залоз. Надлишок шкірного сала сприяє і запаленню при акне, і розмноженню грибів Malassezia.

У людей з акне частіше буває лупа або себорейний дерматит волосистої частини голови. А в людей із себорейним дерматитом у жирних зонах (на лобі, носі, щоках) іноді з'являються чорні цятки або запалені вузлики.

Механізми цих хвороб різні, тому й лікування відрізняється. Звичайні засоби від акне не усувають себорейного дерматиту. Протигрибкові креми, своєю чергою, не лікують вугровий висип.

Читайте:

Чи може шампунь від лупи допомогти позбутися від акне?

Шампунь від лупи — це не тільки засіб для боротьби з лупою, але й популярний домашній метод лікування акне. Од...

Діагностика

Діагноз ставлять клінічно, тобто за виглядом висипу та його розташуванням^[8]. Лікар оглядає шкіру голови, обличчя, тулуба і складок. Типові ознаки: жирні лусочки, почервоніння, лущення в зонах із великою кількістю сальних залоз.

Аналізи крові, сечі чи алергопроби для цього діагнозу не потрібні. Якщо висип нетиповий або не відповідає на звичайне лікування, лікар може взяти біопсію шкіри (маленький шматочок шкіри для дослідження під мікроскопом), щоб виключити псоріаз, екзему чи грибкову інфекцію^[8].

«Молочну кірку» в немовлят теж розпізнають за зовнішнім виглядом: жовтуваті кірки на голові в дитини, яка добре почувається. Проте є ознаки, за яких висип може бути проявом іншої, серйозної хвороби, і дитину або дорослого треба обстежити:

• немовля з поширеним висипом по всьому тілу, особливо разом із діареєю та поганим набиранням ваги: так проявляються хвороба Лейнера та вроджені імунодефіцити^[14], і такій дитині потрібне обстеження імунітету^[4]
• висип на голові немовляти з гарячкою й іншими ознаками загального нездужання: рідко це буває гістіоцитоз із клітин Лангерганса, тяжке захворювання крові^[4]
• «молочна кірка», яка свербить, набрякає, кровоточить або поширюється на обличчя й тіло^[9]
• у дорослого тяжкий або поширений себорейний дерматит, що погано відповідає на лікування: це привід перевірити імунітет, зокрема пройти тест на ВІЛ^[15], адже себорейний дерматит належить до станів-індикаторів ВІЛ-інфекції^[16].

Лікування

У підлітків і дорослих себорейний дерматит рідко минає сам, а ліків, які вилікують його назавжди, немає^[2]. Тактика залежить від того, де висип і наскільки він виражений. Основою є місцеві засоби, що діють на гриби Malassezia і запалення. Після покращення зазвичай потрібна підтримувальна терапія, інакше висип повертається^[8].

Шкіра голови

У немовлят «молочна кірка» зазвичай минає сама за кілька тижнів або місяців^[9], у більшості до 6–12 місяців^[1]. Достатньо регулярно мити голову м'яким дитячим шампунем і після миття обережно розчісувати лусочки м'якою щіткою^[9]. Якщо кірка не минає, педіатр може призначити протигрибковий крем: в одному дослідженні 1–2% крем із кетоконазолом двічі на день протягом двох тижнів був ефективним і безпечним. Лікувальних шампунів, схвалених Управлінням з контролю якості харчових продуктів і лікарських засобів США (FDA) для дітей до двох років, немає^[8], тож без лікаря їх немовлятам не застосовують.

У підлітків і дорослих легкі форми на голові лікують шампунями проти лупи, які продаються без рецепта. Значення має діюча речовина^[8]:

• сульфід селену (селену дисульфід);
• піритіон цинку;
• дьоготь (березовий або кам'яновугільний). Дьогтеві шампуні не рекомендовані дітям до 12 років через брак даних про безпеку^[17].

Такі шампуні застосовують кілька разів на тиждень або згідно з інструкцією. Для тривалого контролю краще підходять протигрибкові шампуні: їх використовують щодня або 2–3 рази на тиждень до ремісії, а потім раз на тиждень для профілактики^[8]:

• кетоконазол (2%): у Кокранівському огляді він на 31% знижував ризик того, що висип не зникне, порівняно з плацебо^[6];
• циклопірокс (1%)^[8].

У тяжчих випадках дерматолог може призначити засоби з топічними кортикостероїдами (гормональні засоби для шкіри): розчин або шампунь із флуоцинолону ацетонідом, піну з бетаметазону валератом або шампунь із клобетазолом. Клобетазол зазвичай застосовують двічі на тиждень, чергуючи з кетоконазоловим шампунем^[8]. Це дуже сильний гормон: його наносять лише на шкіру голови, ніколи на обличчя й повіки (є ризик катаракти та глаукоми), і не рекомендують дітям до 12 років^[18].

Лікувальний шампунь має залишатися на шкірі голови щонайменше 5 хвилин, а тоді його змивають^[8].

Обличчя і тіло

Для обличчя, вух, грудей і складок шкіри використовують інші форми: креми, пінки, гелі або розчини.

Протигрибкові засоби є першою лінією лікування^[8]. Зазвичай використовують:

• кетоконазол (2% крем, піна або гель);
• циклопірокс (крем або гель);
• сертаконазол (2% крем).

За Кокранівським оглядом, кетоконазол дає такий самий відсоток ремісій, як гормональні креми^[6]. Протигрибкові засоби наносять 1–2 рази на день до зникнення висипу, а далі за потреби при перших ознаках загострення.

Якщо протигрибкових засобів замало, лікар може додати слабкі або помірні топічні кортикостероїди: гідрокортизон 1%, десонід, бетаметазону валерат 0,1% чи флуоцинолону ацетонід 0,01%. Їх призначають короткими курсами, бо тривале застосування стоншує шкіру і спричиняє розширення дрібних судин (телеангіектазії)^[8]. Сильні гормони на кшталт клобетазолу на обличчі не застосовують.

Альтернативою гормонам є топічні інгібітори кальциневрину (негормональні протизапальні засоби)^[8]:

• пімекролімус (1% крем);
• такролімус (0,1% мазь).

Їх наносять двічі на день. Вони не стоншують шкіру, тому підходять для тривалого контролю на обличчі, і їм віддають перевагу, якщо гормони доводиться застосовувати часто^[1]. Для себорейного дерматиту їх застосовують поза офіційними показаннями. Часта побічна дія: печіння на початку лікування. Безперервно роками їх не використовують^[8].

У тяжких випадках, коли місцевого лікування недостатньо, лікар може призначити протигрибкові препарати всередину, наприклад ітраконазол або тербінафін, хоча якість досліджень тут низька^[19], або фототерапію, тобто лікування ультрафіолетом у дерматологічному кабінеті^[1].

Після покращення варто підтримувати результат тим засобом, що допоміг, наприклад протигрибковим шампунем раз на тиждень^[8]. Без підтримувальної терапії хвороба зазвичай повертається.

Коротко: основа лікування проста й недорога: протигрибковий шампунь або крем, а сильні гормони лише короткими курсами і ніколи на обличчя чи повіки.

Прогноз і тривалість

У більшості немовлят себорейний дерматит минає сам до року^[1]. Він майже не свербить і не потребує активного лікування. Догляд зводиться до м'якого очищення шкіри й уникнення подразнень.

У підлітків і дорослих хвороба має хронічний перебіг із періодами покращення та загострення, і часто потрібне тривале підтримувальне лікування^[1]. Вона не загрожує життю, але псує настрій і самооцінку. Правильно підібрана терапія швидко дає полегшення, проте розраховувати, що симптоми зникнуть назавжди, не варто.

Регулярні профілактичні засоби дозволяють досягти тривалих ремісій. Однак у періоди стресу, зміни погоди або догляду можливі рецидиви, і це звичайна частина перебігу. Якщо висип посилився на тлі лікування, це не завжди означає, що засіб перестав діяти: часто це природні коливання хвороби^[8].

Профілактика та догляд

Повністю запобігти себорейному дерматиту неможливо, особливо за спадкової схильності або супутніх хвороб. Проте щоденні звички помітно зменшують кількість загострень. Завдання профілактики полягає в тому, щоб тримати шкіру в стабільному стані і зменшити вплив провокувальних чинників.

«Молочну кірку» в немовлят можна контролювати без ліків. Лусочки не здирають. Їх розм'якшують: на ніч наносять вазелін, рослинну або оливкову олію, а вранці змивають дитячим шампунем^[9].

У дорослих головним є підтримувальне використання шампунів і кремів, які раніше допомогли. Варто вмиватися м'якими засобами без мила і після миття наносити легкий зволожувальний крем для підтримки бар'єра шкіри^[10], уникати спиртових лосьйонів і ретельно очищати шкіру після тренувань чи потіння.

Щоб рідше мати рецидиви, допомагають такі звички:

• Повноцінний сон: недосипання провокує загострення^[1];
• Контроль емоційного навантаження: стрес часто передує спалаху^[10];
• Помірне сонце: недовге перебування на сонці багатьом покращує стан, але без опіків; якщо сонце чи спека провокують загострення, їх краще уникати;
• Регулярний догляд за шкірою: очищення без пересушування, засоби без ароматизаторів і спирту;
• Уникання тригерів: різкі перепади температури, переохолодження, надто гарячий душ, надмір стайлінг-засобів.

Застосовувати лікувальні засоби слід за інструкцією. Нерегулярне використання навіть ефективного препарату часто закінчується поверненням симптомів.