Печіння в сечівнику після нового статевого контакту людина зазвичай пов'язує з гонореєю. Проте частіше винна не вона. Серед чоловіків із негонококовим уретритом хламідії знаходять у 15–40% випадків, мікоплазму геніталіум у 15–20%, а приблизно в половині випадків навіть ретельне обстеження не виявляє жодного збудника[1][2]. Тому при уретриті найкраще працює точний аналіз, і лише потім прицільне лікування.
Читайте:
Що таке уретрит і чим він небезпечний
Уретрит — це запалення сечівника (уретри), вузького каналу, яким сеча виходить із сечового міхура назовні. Він буває в чоловіків і в жінок. Найчастіше запалення спричиняють мікроби, що потрапляють в уретру під час статевого контакту, рідше подразнення або травма[3]. Мікроби пошкоджують слизову оболонку, і з'являються набряк, біль і виділення.
Небезпечний уретрит насамперед своїми збудниками. Без лікування інфекція може піти далі: у чоловіків на придатки яєчок і передміхурову залозу, у жінок на матку й маткові труби. Звідси ризик безпліддя, позаматкової вагітності та рубцевих звужень сечівника[4]. У жінок уретрит часто перебігає без симптомів: до 75% жінок із хламідійною інфекцією нічого не відчувають[4]. У чоловіків прояви зазвичай помітніші.
Види уретриту: класифікація за причинами
Лікарі ділять уретрит на дві великі групи: гонококовий і негонококовий[4]. Від групи залежить, які антибіотики призначать ще до готових аналізів. Окремо варто знати про термін «неспецифічний уретрит», який досі трапляється у висновках лабораторій.
Гонококовий уретрит
Цей тип уретриту спричиняє гонокок, бактерія Neisseria gonorrhoeae, збудник гонореї. Зараження відбувається під час незахищеного статевого контакту з інфікованим партнером. Гонокок швидко розмножується, і симптоми зазвичай з'являються через 2–5 днів[4]. Типові ознаки: густі жовто-зелені гнійні виділення, сильне печіння при сечовипусканні, набряк і почервоніння отвору сечівника.
Гонококовий уретрит треба лікувати одразу. Без терапії у чоловіків можливі абсцеси навколо уретри, запалення придатків яєчок і рубцеві звуження сечівника, у жінок інфекція переходить на шийку матки і маткові труби[4]. Нелікована гонорея може закінчитися безпліддям.
Негонококовий уретрит
Негонококовим називають уретрит, спричинений будь-яким збудником, окрім гонокока. Це найпоширеніша форма, особливо серед молодих сексуально активних людей[4]. Основні збудники:
- Хламідії (Chlamydia trachomatis): найчастіша відома причина, у 15–40% випадків[1]. Хламідіоз часто перебігає безсимптомно, а виділення при ньому зазвичай прозорі або білуваті[4]
- Мікоплазма геніталіум (Mycoplasma genitalium): дрібна бактерія, яка дає 15–20% усіх негонококових уретритів і близько 40% тих, що не минають або повертаються після лікування[2]
- Трихомонади (Trichomonas vaginalis): найпростіший одноклітинний організм, збудник трихомоніазу, може спричиняти запалення в обох статей; на нього припадає 1–8% негонококових уретритів[1]
- Вірус простого герпесу: печіння при сечовипусканні разом із болючими виразками на статевих органах підказує на генітальний герпес[4]; його, як і аденовірус, частіше пов'язують з оральним сексом[1]
- Грибки роду Candida: рідкісна причина, частіше в людей з ослабленим імунітетом або після тривалого приймання антибіотиків
- Інші бактерії, наприклад кишкова паличка, стафілококи чи ентерококи, які можуть потрапити в уретру з аногенітальної ділянки або під час катетеризації.
Схожі симптоми дає і неінфекційне подразнення: тертя від тісного одягу, сексу, їзди на велосипеді чи верхи, а також мило, присипки, спринцювання і сперміциди[4]. Тоді запалення зазвичай слабше, але може тривати, доки подразник діє.
Неспецифічний уретрит
«Неспецифічний уретрит» — старіша назва негонококового уретриту, тобто це не окрема, третя форма хвороби. Так інколи пишуть і тоді, коли збудника не знайшли. Таке трапляється часто: приблизно в половині випадків негонококового уретриту навіть розширене обстеження нічого не виявляє[1].
Відсутність знайденого мікроба не скасовує лікування. Таким людям і їхнім партнерам призначають ту саму схему, що діє проти хламідій[1]. Якщо після курсу симптоми не минають, лікар перевіряє, чи ліки прийняли повністю і чи не було повторного контакту з нелікованим партнером, а потім шукає мікоплазму геніталіум і трихомонади[1].
Коротко: «неспецифічний» не означає «безпечний» чи «незаразний». Це той самий негонококовий уретрит, і лікувати треба обох партнерів.
Фактори ризику: коли виникає уретрит
Уретрит може виникнути в будь-кого, але деякі обставини помітно підвищують ризик. Основні фактори ризику:
- Вік до 24 років: у цій групі хламідійна інфекція трапляється найчастіше[5]
- Кілька статевих партнерів без перевірки на інфекції
- Відмова від презервативів
- Медичні втручання в уретру, наприклад установлення катетера[3]
- Засоби інтимної гігієни з агресивними або ароматизованими компонентами
- Спорт із постійним тиском або тертям у ділянці промежини, наприклад велоспорт.
У жінок додатковим чинником можуть бути спринцювання. Після менопаузи через нестачу естрогенів слизова сечівника стоншується і легше подразнюється[4]. У чоловіків подразнення іноді дають гелі, мастила або мило з парфумованими домішками.
Поширеність: чи дійсно це часте захворювання
Уретрит є однією з найчастіших причин звернення до уролога, гінеколога чи дерматовенеролога серед молоді. За оцінкою ВООЗ, у 2020 році серед людей 15–49 років у світі сталося 129 млн нових випадків хламідіозу, 82 млн гонореї і 156 млн трихомоніазу[6]. Більшість таких інфекцій перебігає без симптомів[6]. Людина не лікується, заражає партнерів і ризикує ускладненнями.
Клінічна картина: як розпізнати уретрит
Симптоми уретриту бувають від різких до майже непомітних, а іноді їх немає зовсім[3]. Сила проявів залежить від збудника і статі. Найхарактерніші симптоми:
- Печіння або біль при сечовипусканні
- Свербіж або подразнення біля зовнішнього отвору уретри
- Біль під час статевого акту
- Виділення з уретри: прозорі, слизові, гнійні або з домішками крові
- Дискомфорт або тиск унизу живота, іноді ниючий біль у ділянці таза.
У чоловіків симптоми зазвичай яскравіші, особливо при гонореї. Жінки часто плутають уретрит із циститом або бактеріальним вагінозом, а в багатьох жінок запалення проявляється змінами виділень чи мажучими кров'янистими виділеннями, характерними для цервіциту, тобто запалення шийки матки[4]. Через це жінки рідше звертаються по допомогу вчасно.
Що викликає уретрит: повний спектр причин
Запалення уретри найчастіше спричиняють інфекції, хоча бувають і інші причини. Механічна травма, хімічні подразники і навіть тертя теж можуть запалити слизову, а пошкоджена слизова легше пропускає мікроби. Причини ділять на дві групи.
Інфекційні фактори
Найпоширеніша причина уретриту — інфекції, що передаються статевим шляхом. Національна служба охорони здоров'я Великої Британії (NHS) називає найчастішим збудником хламідії[3]. Збудники закріплюються на слизовій уретри і викликають запалення.
Найпідступніші з них безсимптомні. Людина не здогадується про хворобу, але заражає інших, а інфекція тим часом може поширитися на інші органи.
Неінфекційні фактори
Не кожен уретрит пов'язаний із мікробами. Уретра має тонку й чутливу слизову, яку легко травмувати. Серед неінфекційних причин[4]:
- Тертя в ділянці статевих органів: їзда на велосипеді чи верхи, тісний одяг, секс без достатнього зволоження
- Хімічні подразники: ароматизовані гелі, мило, присипки, спринцювання, сперміциди
- Катетер, інструментальні процедури в сечівнику або введення сторонніх предметів
- Порушення гігієни: і надмірне, і недостатнє миття можуть подразнювати слизову.
Симптоми такого уретриту схожі на інфекційний, а лікування інше. Якщо не прибрати подразник, запалення може не минути навіть після курсу антибіотиків.
Чи передається уретрит?
Уретрит означає запалення, і сам по собі він не є окремою інфекцією. Але якщо його спричинив збудник, що передається статевим шляхом, цей збудник легко переходить до партнера.
Тому обстежують і лікують усіх статевих партнерів за останні 60 днів, навіть якщо в них немає симптомів[1]. Якщо лікується лише одна людина, інфекція повертається від нелікованого партнера. Утримуватися від сексу, включно з оральним, слід до кінця лікування обох[3].
Методи діагностики: як виявити причину
Лікар розпитує про симптоми, статеві контакти і попередні інфекції, потім оглядає отвір уретри: почервоніння, набряк, виділення. Уретрит підтверджують, якщо видно слизові чи гнійні виділення або в мазку чи першій порції сечі знаходять ознаки запалення[1]. Далі призначають лабораторні дослідження:
- Мікроскопія мазка з уретри: показує лейкоцити (клітини запалення) і дає змогу швидко побачити гонококи
- Аналіз сечі: лейкоцити в першій порції сечі підтримують діагноз, але сам аналіз сечі уретрит не доводить: понад 30% людей із негонококовим уретритом мають нормальну кількість лейкоцитів[4]
- Аналізи крові: загальний і біохімічний аналіз для діагностики уретриту не потрібні; з крові натомість роблять тести на ВІЛ і сифіліс, які рекомендують кожному з негонококовим уретритом[1]
- ПЛР (метод ампліфікації нуклеїнових кислот): найточніший тест, що знаходить ДНК збудника. У чоловіків найкращий матеріал — перша порція ранкової сечі[1]. Перевіряють гонокок, хламідії, трихомонади, а при повторному уретриті й мікоплазму геніталіум[2]. Перед здаванням сечі не мочитися щонайменше 2 години[3].
У складніших випадках роблять посів на чутливість до антибіотиків (особливо при гонореї), УЗД органів малого таза, а при підозрі на звуження сечівника — цистоскопію, огляд уретри і сечового міхура тонким ендоскопом.
Коротко: при печінні й виділеннях з уретри головний аналіз — ПЛР першої порції сечі на гонорею, хламідії, трихомонади, а за потреби й мікоплазму, плюс кров на ВІЛ і сифіліс.
Тактика лікування: які препарати застосовують
Лікування залежить від причини. При бактеріальній інфекції основа терапії — антибіотики. Часто лікування починають у день звернення, не чекаючи результатів, орієнтуючись на найімовірніших збудників[1].
Антибіотики, які застосовують при уретриті:
- Доксициклін: препарат першої лінії при хламідіях і негонококовому уретриті, 100 мг двічі на день 7 днів[5]
- Азитроміцин: резервний варіант одноразовою дозою, якщо доксициклін не підходить[5]; мікоплазма геніталіум уже часто до нього стійка: маркери резистентності знаходять у 44–90% зразків[2]
- Офлоксацин і левофлоксацин: фторхінолони. Проти гонореї їх не застосовують через стійкість гонокока[7]; левофлоксацин лишається альтернативою при хламідіях[5], а споріднений моксифлоксацин призначають при стійкій мікоплазмі[2]
- Цефтріаксон: основне лікування гонореї, одна ін'єкція 500 мг у м'яз (1 г при вазі від 150 кг); якщо хламідії не виключили, додають доксициклін[7]
- Цефіксим: пероральний цефалоспорин, резерв для гонореї, коли ін'єкція цефтріаксону неможлива[7].
Якщо збудник не реагує на лікування, лікар змінює схему за результатами аналізів. Якщо уретрит неінфекційний, головне прибрати подразник: тісну білизну, ароматизовані засоби, звички, що натирають ділянку уретри.
Термін одужання та рекомендації
Повністю симптоми зникають за тиждень-два[3]. Полегшення часто настає раніше, але переривати курс не можна: інфекція може повернутися.
Рекомендації під час лікування:
- Приймати ліки до кінця курсу, навіть якщо стало краще
- Пити достатньо води, щоб сеча була менш концентрованою і менше подразнювала уретру
- Не стримувати позиви до сечовипускання
- За потреби приймати знеболювальні (після погодження з лікарем)
- Уникати навантажень, що тиснуть на промежину (наприклад, велоспорту)
- Утримуватися від сексу 7 днів після одноразової дози або до кінця 7-денного курсу і зникнення симптомів, а також доки не пролікуються партнери[1].
Після лікування хламідіозу, гонореї чи трихомоніазу варто здати повторний аналіз приблизно через 3 місяці, бо повторне зараження трапляється часто[1]. Якщо симптоми не минають або з'являються нові (біль у яєчку, температура, рясні виділення), треба повернутися до лікаря для уточнення діагнозу.
Як уникнути уретриту
Запобігти уретриту простіше, ніж лікувати його наслідки. Профілактика спирається на захищений секс, обстеження і дбайливе ставлення до слизової. Що допомагає:
- Використовувати презервативи під час усіх видів проникного сексу, включно з вагінальним, анальним і оральним.
- Обирати постійного партнера і проходити обстеження на ІПСШ перед новими стосунками.
- Регулярно перевірятися у гінеколога, уролога чи дерматовенеролога, навіть без симптомів, особливо в молодому віці та при нових партнерах.
- Не користуватися інтимними гелями, милом чи дезодорантами з ароматизаторами та агресивними складниками.
- Вчасно лікувати інфекції сечових шляхів і статеві інфекції разом із партнером.
У побуті допомагає білизна, що не тисне й не натирає, і паузи у велоспорті при подразненні.
Наслідки відсутності лікування
Симптоми нелікованого уретриту можуть стихнути, але збудник лишається і продовжує шкодити та передаватися партнерам.
У жінок інфекція з уретри і шийки матки може піднятися до матки й маткових труб і спричинити запальне захворювання органів малого таза: так відбувається у 10–40% випадків. Наслідки: позаматкова вагітність і безпліддя[4]. У чоловіків можливі звуження сечівника (стриктури), простатит, абсцеси навколо уретри і запалення яєчок та їхніх придатків[4].
Ще одне ускладнення — реактивний артрит. Це запалення суглобів, яке імунна система «запускає» вже після інфекції, зазвичай через 1–4 тижні. Інколи уражаються й очі[8]. Здебільшого він минає протягом 6 місяців, але в частини людей повертається або переходить у хронічний артрит[8].
Підсумок
Печіння і виділення з уретри найчастіше означають статеву інфекцію, навіть якщо гонорею не знайшли. Найкорисніше, що можна зробити: здати ПЛР першої порції сечі, тест на ВІЛ і сифіліс, пролікуватися повним курсом разом з усіма партнерами, тиждень утримуватися від сексу і перевіритися знову через 3 місяці. Самолікування «старими» антибіотиками на кшталт фторхінолонів при гонореї вже не працює.
Джерела8
- Довідник. Urethritis and Cervicitis - STI Treatment Guidelines. CDC.
- Довідник. Mycoplasma genitalium - STI Treatment Guidelines. CDC.
- Urethritis. NHS.
- Довідник. NCBI Bookshelf
- Довідник. Chlamydial Infections - STI Treatment Guidelines. CDC.
- Sexually transmitted infections (STIs). World Health Organization.
- Довідник. Gonococcal Infections Among Adolescents and Adults - STI Treatment Guidelines. CDC.
- Reactive arthritis. NHS.