Користь і ризики дезодорантів та антиперспірантів

На полиці магазину флакони з написами «дезодорант» і «антиперспірант» стоять поруч і часто виглядають майже однаково. Через це їх легко сприйняти як дві назви одного засобу. Насправді один бореться із запахом, а другий зменшує сам піт, і від цього залежить, що саме ви отримаєте під пахвами до вечора.

Навколо антиперспірантів роками ходять страшні історії про алюміній, рак грудей і проблеми з пам'яттю. Частина цих побоювань виросла з реальних наукових запитань, тому відповіді на них краще шукати в дослідженнях, а не в рекламі «натуральних» засобів.

Чим дезодорант відрізняється від антиперспіранта

Дезодорант не зупиняє потовиділення. Його завдання полягає в тому, щоб приглушити або замаскувати запах, який з'являється, коли бактерії на шкірі розкладають піт. Для цього в такі засоби додають компоненти, що пригнічують ріст бактерій, а ароматизатори маскують запах.^[1]

Антиперспірант діє на сам піт. Його активна речовина, зазвичай сполуки алюмінію, утворює тимчасову «пробку» в протоці потової залози.^[2] Солі алюмінію реагують із речовинами шкіри та потових проток і фізично перекривають вихід поту. У безрецептурних засобах це невисокі концентрації хлориду алюмінію, хлоргідрату алюмінію або сполук алюмінію та цирконію. Останні вважають м'якшими для шкіри, зокрема після гоління. Для лікування гіпергідрозу, тобто надмірної пітливості, лікар може призначити засоби з вищою концентрацією солей алюмінію.^[3]

Багато продуктів поєднують обидві дії: антиперспірант часто містить і дезодорувальні компоненти. Різниця між засобами помітна навіть у правилах. У деяких країнах дезодорант вважають косметикою, а антиперспірант регулюють як лікарський засіб, бо він впливає на функцію організму.^[4] За європейським регламентом обидва належать до косметичних засобів.^[5]

Чому піт взагалі пахне

Свіжий піт майже не має запаху. Неприємний запах з'являється тоді, коли бактерії на поверхні шкіри розщеплюють піт, шкірне сало й відмерлі клітини.^[6]

Головну роль відіграють апокринні потові залози. Вони розташовані під пахвами, у ділянці статевих органів і заднього проходу, а також на грудях і починають працювати в період статевого дозрівання.^[6] Ці залози виділяють речовини-попередники запаху, з яких бактерії під пахвами вивільняють найпахучіші кислоти й сполуки сірки.^[7] Звичайні еккринні залози, розкидані по всьому тілу, дають майже чистий піт без запаху, який охолоджує тіло. Подібний механізм стоїть і за запахом ніг, де бактерії розкладають піт і роговий шар шкіри. А якщо думки про власний запах стають нав'язливими й заважають жити, мова може йти про бромідрофобію.

Що обрати: сухість чи свіжий запах

Вибір залежить від того, що саме вас турбує. Якщо заважають мокрі плями на одязі під час спеки, тренування або хвилювання перед виступом, потрібен антиперспірант. Якщо ж ви майже не пітнієте, а хочеться прибрати запах, вистачить дезодоранту.

• Дезодорант допомагає із запахом. Він зменшує кількість бактерій і маскує запах, але кількість поту не змінює.
• Антиперспірант зменшує вологу. Солі алюмінію перекривають протоки потових залоз, тож поту виділяється менше.
• Антиперспірант теж послаблює запах. Солі алюмінію пригнічують бактерії, а сухіша шкіра дає їм менше вологи для розмноження^[1].

Звичайні засоби з магазину не завжди справляються, якщо людина пітніє дуже сильно або запах надто виражений.^[1] Коли піт заливає одяг без видимої причини або мокріють долоні, варто обговорити з лікарем, чи немає гіпергідрозу.

Як наносити антиперспірант, щоб він працював

Багато хто пшикає антиперспірант уранці, одразу після душу, і дивується, що до обіду сорочка вже волога. Дерматологи, які лікують надмірну пітливість, радять інакше: наносити засіб на суху шкіру перед сном і дати йому повністю висохнути, перш ніж лягти. Суха шкіра також зменшує ризик подразнення.^[8]

Сильніші засоби від надмірної пітливості зазвичай використовують за такою схемою.

• Наносьте на чисту й зовсім суху шкіру. Найкраще після прохолодного душу ввечері; уранці засіб можна змити^[3].
• Спершу щодня, потім рідше. Щовечірнє нанесення триває, доки пітливість не стане контрольованою. Зазвичай це займає кілька тижнів, після чого засіб наносять за потреби, часто раз-двічі на тиждень^[8].
• Починайте з м'якшої концентрації. До сильніших або рецептурних засобів переходять поступово^[3].
• Подразнення не варто терпіти. Якщо шкіра почервоніла чи потемніла, скажіть про це дерматологу. Допомогти можуть довші перерви між нанесеннями, гелева форма засобу й ретельніше висушування шкіри^[8].

Читайте:

Пітливість (гіпергідроз): причини і лікування

Надмірне виділення поту: чим звичайна пітливість відрізняється від гіпергідрозу, коли піт сигналізує про ін...

Чи пов'язаний алюміній з раком грудей

Побоювання виникли через те, що антиперспірант наносять поруч із грудьми, а деякі дослідники припускали, що алюміній може всмоктуватися через шкіру й діяти подібно до естрогену. Проте наукових доказів того, що ці засоби спричиняють рак молочної залози, немає. Дослідження поки не підтвердили суттєвої шкоди алюмінію, яка підвищувала б такий ризик.^[2]

Найбільше популяційне дослідження «випадок-контроль» охопило 813 жінок віком 20–74 роки з раком молочної залози та 793 жінки без нього. Ризик не був вищим ні в тих, хто користувався антиперспірантом чи дезодорантом, ні в тих, хто голився бритвою й наносив засіб протягом години після гоління.^[9] Менше дослідження, у якому опитали 54 пацієнтки та 50 жінок без раку, також не знайшло зв'язку.^[10]

Є й тривожніші результати. В опитуванні 437 жінок, які вже перенесли рак молочної залози, частіше й раніше розпочате використання засобів разом із голінням пахв пов'язали з молодшим віком на момент діагнозу.^[11] Онкологи вважають ці висновки непереконливими через ретроспективний дизайн роботи.^[2] В іншому дослідженні порівняли 209 пацієнток і 209 здорових жінок: ризик був вищим лише в тих, хто наносив засоби кілька разів на день і почав робити це до 30 років. Алюміній знайшли в тканині грудей в обох групах, у пацієнток його було більше.^[12] Таке дослідження спирається на спогади учасниць і не доводить, що причиною раку є антиперспірант чи алюміній.^[13]

Систематичний огляд 2016 року знайшов лише два придатні дослідження й не виявив ризику, але автори наголосили, що даних для надійного висновку замало і потрібні проспективні роботи.^[14] Свіжіший огляд також не встановив прямого причинного зв'язку й закликав до масштабніших досліджень.^[15]

Скільки алюмінію насправді потрапляє в організм? У невеликому дослідженні з міченим алюмінієм засіб нанесли під пахву двом дорослим: через шкіру всмокталося лише 0,012% нанесеного алюмінію. Після одного нанесення на обидві пахви це приблизно 4 мкг, або близько 2,5% того, що організм за той самий час засвоює з їжі.^[16] Науковий комітет ЄС з безпеки споживачів у висновку 2020 року визнав сполуки алюмінію безпечними в концентрації до 6,25% у засобах без розпилення і до 10,60% у спреях. На думку комітету, щоденне користування косметикою суттєво не збільшує загальне навантаження алюмінієм, одним з головних джерел якого є харчування.^[17]

Парабени, консерванти в деяких засобах, у клітинних дослідженнях імітують дію естрогену і їх знаходили в пухлинах грудей. Доказів, що вони спричиняють рак, немає.^[2] Якщо ризик раку вас турбує, обговоріть його з лікарем.

А як щодо хвороби Альцгеймера

Підозри щодо алюмінію і хвороби Альцгеймера з'явилися після дослідження 1965 року на кроликах, яким вводили дуже високі дози. Потім деякі невеликі роботи пов'язували високе навантаження алюмінієм із ризиком деменції, але інші дослідження їм суперечили, а рівні впливу там були значно вищі за звичайні. Переконливого зв'язку між алюмінієм і розвитком хвороби Альцгеймера не встановлено.^[18]

Частина побоювань походить із медицини минулого. Пацієнтам на діалізі колись давали гідроксид алюмінію для зниження фосфору в крові. Хворі нирки не виводили метал, він накопичувався, і це пов'язували з деменцією та ураженням кісток.^[19] Дерматологи зазначають, що дослідження не пов'язали алюміній в антиперспірантах ні з хворобою Альцгеймера, ні з раком грудей.^[8]

Кому варто спершу порадитися з лікарем

На упаковках антиперспірантів буває попередження: при захворюванні нирок перед використанням порадьтеся з лікарем. Воно стосується насамперед людей із хронічною хворобою нирок 4–5 стадії, коли нирки працюють на 30% і менше. Тоді вони можуть не встигати виводити алюміній. Для решти людей, як наголошують фахівці з хвороб нирок, через шкіру майже неможливо всмоктати стільки алюмінію, щоб зашкодити ниркам.^[19] Якщо у вас знижена функція нирок або ви на діалізі, запитайте свого нефролога, які засоби під пахви вам підходять.

Людям із гнійним гідраденітом, хронічним запаленням у пахвах і пахвинах, радять уникати антиперспірантів на основі алюмінію. Тривале використання таких засобів може закупорювати потові залози й волосяні фолікули, через що іноді з'являються кісти, які можуть інфікуватися. Регулярне миття й делікатне відлущування можуть зменшити цей ризик.^[3]

Алергія та подразнення під пахвами

Шкіра під пахвами тонка, тому подразнення або контактний дерматит тут виникають частіше. Схильніші до цього люди з атопією, чутливою шкірою або контактним дерматитом у минулому.^[3] Серед алергенів у дезодорантах особливо помітні ароматизатори. Серед 17 716 людей з екземою, яким робили аплікаційні проби, алергію на ароматизатори мали 10,1%. У 42,1% із них винуватцем був косметичний засіб, і дезодоранти становили 25% таких випадків, тобто посіли перше місце. У чоловіків дезодорант виявлявся причиною значно частіше, ніж у жінок.^[20] Алергію можуть спричиняти й деякі консерванти.^[21]

Алергічна реакція з'являється зазвичай через 24–72 години після контакту. Під пахвою виникає свербіж, чітко окреслене почервоніння, лущення, іноді пухирі, мокнуття чи набряк. Сенсибілізація можлива навіть до засобу, яким людина користувалася роками без проблем, і зазвичай зберігається на все життя.^[22] Буває й так, що виробник змінив склад звичного продукту.^[23]

Коли шкіра вже подразнена, дерматологи радять кілька простих кроків.^[23]

• Відмовтеся від підозрілого засобу. Уникати тригера – головний спосіб позбутися контактного дерматиту.
• Не розчісуйте шкіру. Розчісування посилює висип і може призвести до інфекції.
• Прикладайте прохолодний компрес. Змочений холодною водою чистий рушник тримають 10–15 хвилин кілька разів на день.
• Спробуйте безрецептурні засоби від свербежу. Підходять крем із 1% гідрокортизону, лосьйон із каламіном або прохолодна вівсяна ванна.
• Зволожуйте шкіру без ароматизаторів. Крем без запаху наносять на вологу шкіру після миття.

Написи «гіпоалергенний», «без ароматизаторів» чи «для чутливої шкіри» не гарантують, що засіб вам підійде: єдиного стандарту для цих слів немає.^[21] Новий засіб краще спершу випробувати на невеликій ділянці шкіри.^[23]

Читайте:

Контактний дерматит: причини, симптоми і лікування

Контактний дерматит: чим подразнення шкіри відрізняється від алергії, як виглядає висип і де шукати його при...

Коли потрібен лікар

Часто реакція минає, коли підозрілий засіб перестають використовувати. Але є ситуації, коли самостійного догляду замало.

• Висип повертається або не минає. Дерматолог допоможе знайти алерген за допомогою аплікаційних алергопроб, які вважають золотим стандартом діагностики, і підібрати безпечні засоби^[22].
• З'явилися пухирі або сильний дискомфорт. Активний дерматит зазвичай лікують зволожувальними засобами та кремами з кортикостероїдами, а у важких випадках лікар може призначити короткий курс кортикостероїдів усередину^[22].
• Є ознаки інфекції. Тріщини, кровоточивість, гнійні виділення чи підвищена температура можуть означати, що до дерматиту приєдналася інфекція. Її лікують антибіотиками, тож до лікаря варто звернутися без зволікання^[22].
• Піт заважає жити. Якщо звичайні антиперспіранти не допомагають, лікар може запропонувати рецептурний засіб або інше лікування^[8].