Гомеопатія при астмі: ефективність, ризики, сумісність

2011 року в Гарвардській медичній школі дорослим з астмою по черзі давали справжній інгалятор із сальбутамолом, інгалятор-пустушку без ліків, імітацію акупунктури або не давали нічого. Після сальбутамолу об'єм видиху за першу секунду зростав на 20%, після обох «пустушок» лише приблизно на 7%, як і без лікування. Проте полегшення люди відчували майже однаково: 50% після ліків, 45% після інгалятора-плацебо й 46% після імітації акупунктури^[1]. Для астми це ключовий урок: відчуття «мені легше» ще не означає, що бронхи розкрилися. Саме тому оцінювати гомеопатію за враженнями пацієнтів небезпечно.

Астма є хронічним запаленням дихальних шляхів, яке потребує постійного контролю і правильно підібраних ліків. Стандартне лікування спирається на великі клінічні випробування і дає змогу більшості людей жити без нападів. Частина пацієнтів усе ж шукає «м'якшу» альтернативу, і найчастіше їм пропонують гомеопатію. Перш ніж додавати її до свого лікування, корисно знати, на чому базується метод, що про нього кажуть найсуворіші огляди доказів і де саме він стає небезпечним.

Читайте:

Інтермітуюча астма: симптоми, тригери, лікування

Інтермітуюча астма: за якими ознаками її впізнати, які тригери запускають напади, як помітити, що хвороба поч...

Що таке гомеопатія

Гомеопатія є системою альтернативної медицини, яку наприкінці XVIII століття створив німецький лікар Самуель Ганеман^[2]. Основна ідея методу звучить як «подібне лікує подібне»: речовина, яка у великих дозах спричиняє певні симптоми, у надзвичайно малій кількості нібито ці симптоми лікує. Щоб отримати такий засіб, речовину за гомеопатичною теорією багаторазово розводять у воді або спирті. Цей процес називають потенціюванням.

Кожне розведення супроводжують енергійним струшуванням, яке, на думку гомеопатів, «активує» лікувальні властивості. Багато гомеопатичних продуктів розведено настільки, що в них не лишається жодної молекули вихідної речовини^[2]. При цьому гомеопати вважають, що сильніше розведення дає потужніший ефект, хоча це суперечить базовим законам хімії і фармакології.

Гомеопатичні препарати готують на основі рослин, мінералів або тваринних компонентів. У списках можна побачити такі назви:

• Arsenicum album (білий миш'як): застосовують при тривожних станах і порушеннях дихання.
• Pulsatilla (сон-трава): призначають при м'яких, мінливих симптомах.
• Phosphorus (фосфор): використовують при подразненні дихальних шляхів.
• Kali carbonicum (калій карбонат): застосовують при виснаженні й слабкості.

У звичайній фармакології такі концентрації вважалися б нульовими. У гомеопатії ж основою лікування вважають саме мікродозу в поєднанні з індивідуальним підбором засобу. Для пацієнта це виглядає як цукрова гранула, крапля чи таблетка без смаку й запаху, яка має «відповідати» його конституції, симптомам і навіть психологічному стану.

Гомеопатію зазвичай подають як м'який природний метод без побічних ефектів. Для людини з астмою головне питання інше: чи здатна вона контролювати хворобу. На нього наука відповідає вже кілька десятиліть.

Читайте:

Ефірні олії при астмі: чи справді допомагають?

Ефірні олії при астмі: які з них вивчали, що показали дослідження на тваринах і людях, як олії застосовують, чи...

Чи допомагає мед при астмі?

Мед при астмі: чи може він полегшити кашель, що про це кажуть дослідження, кому мед небезпечний і чому його не ...

Як працює гомеопатія при астмі

За гомеопатичним підходом, при астмі призначають мікродози речовин, які у великих кількостях могли б спричинити подібні симптоми: задишку, хрипи, кашель. За задумом, це має «підштовхнути» організм до саморегуляції. Механізму, який пояснив би, як розчин без діючої речовини розширює бронхи чи зменшує в них запалення, немає.

Засоби добирають індивідуально, зважаючи і на прояви астми, і на загальний стан людини: рівень тривожності, тип сну, реакцію на зміну погоди тощо. Тому пацієнти з однаковим діагнозом можуть отримати зовсім різні гомеопатичні препарати.

Серед засобів, які гомеопати найчастіше пропонують при астмі:

• Arsenicum album (білий миш'як): при нічній задишці, тривозі та слабкості, особливо якщо симптоми посилюються вночі.
• Sulfur (сірка): при тривалому кашлі, особливо з відчуттям жару в грудях або дискомфортом після фізичного навантаження.
• Pulsatilla (сон-трава): для тих, у кого симптоми м'які, мінливі, посилюються в задушливих приміщеннях і слабшають на свіжому повітрі.
• Phosphorus (фосфор): іноді при сухому кашлі, подразненні горла та відчутті спраги.
• Kali carbonicum (калій карбонат): при астмі з відчуттям тиску в грудях і болем у спині.
• Nux vomica (чилібуха, блювотний горіх), Lycopodium (плаун), Tuberculinum, Natrum sulphuricum (натрій сульфат): додаткові засоби, які добирають з урахуванням темпераменту і перебігу хвороби.

Гомеопатичний підхід передбачає тривалі консультації і регулярну заміну препарату. Стандартне лікування оцінюють за об'єктивними показниками: кількістю нападів, потребою в інгаляторі-рятівнику, показниками дихання. Гомеопати більше зважають на загальне самопочуття. Воно ж, як показав дослід з інгалятором-пустушкою, піддається ефекту плацебо.

Що кажуть дослідження

Найавторитетніші огляди доказової медицини не підтверджують, що гомеопатія допомагає при астмі.

У 2004 році вийшов систематичний огляд Кокранівської співпраці, однієї з найбільш шанованих організацій, які аналізують медичні докази. До нього увійшли 6 подвійних сліпих плацебо-контрольованих досліджень з 556 учасниками різної якості. Жодне не виявило значущої різниці за перевіреними шкалами симптомів, а дані щодо функції легень суперечили одне одному. Висновок авторів: доказів недостатньо, щоб «надійно оцінити можливу роль гомеопатії при астмі»^[3].

Причини такої невизначеності типові для цієї галузі: малі групи учасників, слабкий контроль, неповний опис методів і суб'єктивні способи вимірювання результату.

Ширші оцінки ще категоричніші. Національна рада з охорони здоров'я та медичних досліджень Австралії у 2015 році проаналізувала наявні дослідження і дійшла висновку, що надійних доказів ефективності гомеопатії немає для жодного стану^[2]. Рада окремо порадила не застосовувати гомеопатію при хронічних, серйозних станах і тих, що можуть стати серйозними^[4]. Ще раніше, у 2010 році, науковий комітет британського парламенту зазначив, що систематичні огляди й метааналізи переконливо показують: гомеопатичні засоби діють не краще за плацебо^[4].

Ефект плацебо може пояснювати й окремі «позитивні» роботи, на які посилаються прихильники методу.

Індійські дослідники-гомеопати повідомляли про подвійне сліпе дослідження в дорослих з бронхіальною астмою: учасники отримували звичайне лікування разом із гомеопатією або разом із плацебо, і група з гомеопатією нібито мала кращі результати^[5]. Це невелика робота прихильників методу, і на тлі негативних оглядів один такий результат мало що доводить.

Інші контрольовані дослідження такого результату не показали. У бразильському пілотному дослідженні 2018 року 40 підлітків з астмою отримували або гомеопатичний засіб, або плацебо, яке на вигляд від нього не відрізнялося, поки їм поступово зменшували дозу інгаляційного гормону. За основним показником, кількістю днів добре контрольованої астми, різниця між групами виявилася статистично незначущою^[6]. У данському рандомізованому дослідженні 2020 року 86 пацієнтів пів року отримували звичайне лікування окремо або разом із гомеопатією чи рефлексотерапією. Якість життя, контроль астми, функція легень і потреба в інгаляторі-рятівнику в групах не відрізнялися^[7].

У гомеопатичних виданнях, зокрема індійських, трапляються й описи спостережень, де пацієнтам з астмою давали Arsenicum album, Tuberculinum, Natrum sulphuricum, Sulfur, Pulsatilla, Phosphorus, Nux vomica, Lycopodium, Kali carbonicum і фіксували зменшення симптомів та коротші напади. Без контрольної групи такі спостереження не здатні відрізнити дію засобу від плацебо, природних коливань хвороби чи впливу звичайних ліків, які пацієнти приймали паралельно.

Показовий і огляд 2019 року, написаний переважно фахівцями індійських гомеопатичних інститутів. Автори зібрали 16 контрольованих досліджень гомеопатії при бронхіальній астмі. Більшість із них звітували про користь, але половина мала високий ризик упередженості, а загальними вадами були непослідовні результати, неповні звіти, малі вибірки і брак незалежних повторень. Навіть ці автори визнали докази на користь індивідуалізованої гомеопатії непереконливими^[8].

Коротко: за понад 20 років досліджень гомеопатія при астмі не показала надійної дії понад плацебо. Саме ж плацебо покращує відчуття, проте не розкриває бронхи.

Ризики гомеопатії при астмі

Гомеопатію часто сприймають як «м'який» і «природний» метод, проте безпечною вона буває не завжди. Найбільший ризик виникає тоді, коли нею заміняють ліки, і при астмі така заміна може коштувати життя.

Засоби з написом «гомеопатичний засіб від астми», які продаються без рецепта, не проходять перевірок ефективності й безпеки, обов'язкових для ліків. Ще 2015 року американське Управління з контролю якості харчових продуктів і лікарських засобів (FDA) застерегло людей від того, щоб покладатися на такі безрецептурні гомеопатичні продукти для астми^[2]. Якщо людина сподівається на них під час загострення, вона втрачає час, а затримка ефективного лікування може загрожувати життю.

Головна небезпека полягає в спробі зупинити напад астми гомеопатичним препаратом. Такі засоби не діють ні миттєво, ні з часом і не відновлюють прохідність дихальних шляхів, як це роблять інгалятори-рятівники. Кожна хвилина зволікання під час нападу підвищує ризик тяжких ускладнень.

Не менш небезпечна тихіша помилка: відмова від щоденного базисного інгалятора, бо «гомеопатія лікує причину». Без протизапальної терапії запалення в бронхах наростає непомітно, і загострення стають частішими й тяжчими. Національний центр комплементарного та інтегративного здоров'я США наголошує: заміна дієвого лікування недієвим гомеопатичним може завдати шкоди^[2].

Ще один аспект стосується складу. Більшість гомеопатичних засобів не містить діючої речовини взагалі, але є винятки. Деякі продукти з позначкою «гомеопатичний» містять значну кількість активних речовин і можуть спричинити побічні ефекти або взаємодіяти з іншими ліками^[2]. Так, у 2017 році те саме управління попереджало про гомеопатичні таблетки для прорізування зубів у дітей з надмірним вмістом токсичної беладони^[2].

Щоб уникнути ризиків, варто дотримуватися таких принципів:

• Не використовувати гомеопатію замість невідкладної допомоги: жоден гомеопатичний засіб не розширює бронхи так, як інгалятор-рятівник.
• Не купувати засоби з неперевірених джерел: треба знати точний склад, виробника і дотримання стандартів безпеки.
• Уникати самолікування: навіть «натуральні» препарати можуть бути небезпечними без медичного нагляду.
• Обов'язково повідомляти лікаря про будь-яке використання гомеопатії, щоб урахувати можливі взаємодії з основною терапією і не пропустити погіршення.

Самі по собі сильно розведені гомеопатичні засоби рідко дають побічні ефекти. Найбільша шкода виникає через хибне уявлення про їхні можливості, особливо при хворобі, де зволікання може стати фатальним.

Стандартне лікування астми

Лікування астми спрямоване на те, щоб симптоми не з'являлися взагалі й загострення не траплялися. Цього досягають препаратами базисної (контролювальної) терапії. Їх застосовують регулярно, навіть коли симптомів немає. Вони зменшують запалення в дихальних шляхах, знижують чутливість бронхів до подразників і запобігають загостренням. У великому популяційному дослідженні регулярне застосування інгаляційних кортикостероїдів було пов'язане з тим, що людей з астмою госпіталізували на 31% рідше^[9].

Основою базисної терапії є інгаляційні кортикостероїди, тобто гормональні протизапальні ліки у вигляді інгалятора (беклометазон, будесонід, флутиказон), а також їхні комбінації з β2-агоністами тривалої дії (сальметерол, формотерол), які довго тримають бронхи розширеними. Глобальна ініціатива з боротьби з астмою (GINA) з 2021 року не рекомендує дорослим і підліткам лікувати астму лише інгалятором-рятівником без протизапального компонента. Як рятівник ця міжнародна настанова віддає перевагу комбінації низької дози інгаляційного кортикостероїду з формотеролом: при легкій астмі такий інгалятор «за потреби» зменшує тяжкі загострення щонайменше на 60% порівняно із самим сальбутамолом^[10]. Конкретну схему лікар добирає з урахуванням тяжкості хвороби, віку, частоти симптомів і супутніх станів.

Окрім ліків, важливо:

• Визначити тригери, тобто чинники, що провокують симптоми: пилок, пилові кліщі, шерсть тварин, цвіль, тютюновий дим, різкі запахи, фізичне навантаження, холодне або сухе повітря.
• Уникати провокувальних чинників: наприклад, використовувати гіпоалергенну постіль, стежити за вологістю повітря в домі, відмовитися від активного й пасивного куріння, яке належить до головних шкідливих наслідків куріння для дихальних шляхів.
• Вести щоденник симптомів: він допомагає відстежувати динаміку та ефективність лікування.

Регулярний самоконтроль симптомів і вимірювання пікової швидкості видиху пікфлоуметром, простим портативним приладом, дозволяють вчасно помітити навіть незначне погіршення.

Купірування нападів

Коли починається напад, діяти треба негайно. Для цього застосовують ліки швидкої дії: β2-агоністи короткої дії (наприклад, сальбутамол) або, якщо так призначив лікар, комбінований інгалятор з будесонідом і формотеролом. Вони за лічені хвилини розширюють дихальні шляхи й полегшують дихання. Такі інгалятори називають «рятівниками»: вони не замінюють щоденного лікування, але необхідні в гострих ситуаціях.

Найчастіше це дозований аерозольний інгалятор, бажано зі спейсером, або розчин для небулайзера. При нападі сідають рівно і з інгалятором сальбутамолу роблять по 1 вдиху кожні 30–60 секунд, максимум 10 вдихів; для комбінованого інгалятора з будесонідом і формотеролом схема інша: 1 вдих кожні 1–3 хвилини, максимум 6^[11]. Якщо після максимальної дози не легшає або стан будь-коли погіршується, треба викликати швидку (103), а поки її немає і минуло 10 хвилин, повторити вдихи^[11]. Покрокову першу допомогу при нападі астми краще знати заздалегідь і обговорити з лікарем письмовий план дій.

У тяжчих випадках можуть знадобитися:

• Системні кортикостероїди: преднізолон або метилпреднізолон у таблетках чи ін'єкціях для зменшення запалення.
• Госпіталізація: якщо стан критичний або симптоми не минають після звичних доз ліків.

Ознаки тяжкого нападу, які потребують невідкладної допомоги^[12]:

• Синюшність (ціаноз) губ або нігтів
• Дихання понад 30 разів на хвилину в дорослого
• Неможливість говорити реченнями чи рухатися через задишку
• Западання міжреберних проміжків при вдиху, коли в диханні беруть участь допоміжні м'язи шиї та грудей

У таких випадках слід одразу викликати екстрену медичну допомогу і не їхати до лікарні самостійно за кермом^[11].

Чи може гомеопатія бути доповненням до традиційного лікування

Попри критику, частина людей продовжує використовувати гомеопатію як доповнення до основної терапії. Причини різні: бажання зменшити кількість ліків, пошук «м'яких» методів, інтерес до природних засобів. Довести додаткову користь гомеопатії не вдалося: у данському дослідженні, де її додавали до звичайного лікування, жоден показник астми не покращився^[7]. Тому чесно говорити можна лише про те, за яких умов вона хоча б не зашкодить.

Якщо людина все ж вирішує поєднати гомеопатію зі звичайною терапією, слід урахувати кілька моментів:

• Це не лікування астми: гомеопатичні засоби не здатні замінити інгалятори, стероїди чи бронхолітики, ні щодня, ні під час загострення.
• Лікар має знати про все: йому треба повідомити, які саме засоби приймає пацієнт, щоб уникнути ризиків чи небажаних ефектів.
• Контроль за об'єктивними ознаками: оцінювати стан треба за частотою нападів, потребою в рятівнику і показниками пікфлоуметра, бо самопочуття легко обманює.
• Обережність щодо порад гомеопата: навіть медична освіта гомеопата не додає гранулам дії; порада ж зменшити дозу інгалятора чи відмовитися від нього є сигналом шукати іншого фахівця.

Головним критерієм завжди лишається контроль над астмою. Якщо гомеопатичні засоби не витісняють базову терапію, не спричиняють ускладнень і лікар про них знає, прямої шкоди від них, найімовірніше, не буде. Проте вони ніколи не мають ставати заміною ліків, які пройшли клінічні випробування й довели свою ефективність.