Горе: що відчуває людина крок за кроком

Горе — це не лінійний процес, а складний і дуже особистий шлях. Хтось проходить через п’ять етапів, хтось — через сім. У кожного свій ритм, але жодна емоція не є “неправильною”.

Коли ми стикаємось із втратою, життя змінюється різко й боляче. Це може бути смерть близької людини, кінець стосунків, звільнення чи новина про важкий діагноз. Усе це — втрати, які запускають глибокий емоційний процес. Те, як саме людина переживає горе, залежить від багатьох чинників: від особистої історії до обставин самої втрати. Але існують загальні патерни — етапи, через які проходять багато людей. Розуміння цих етапів може не полегшити біль, але дозволяє краще орієнтуватися у власних відчуттях і не звинувачувати себе за те, що “все не так, як треба”. Бо якраз так — і є. Саме так, як є зараз.

Що таке горе і чому його етапи важливі

Горе — це природна реакція на втрату чогось значущого. Найчастіше ми пов’язуємо його зі смертю, але емоційний удар може спричинити й інші події: розрив, втрата роботи, переїзд, важкий діагноз. У таких моментах змінюється не лише ситуація, а й устрій внутрішнього світу. Тому горе — це не тільки сум. Це цілий спектр емоцій: розгубленість, злість, провина, апатія, страх, біль. Іноді все це — одночасно.

Цей досвід унікальний для кожної людини. Двоє друзів, які втратили спільного знайомого, можуть переживати абсолютно різні емоційні процеси. Один — мовчати тижнями. Інший — плакати й говорити щодня. Це не питання «нормальності», бо горе не має норм. І все ж, у багатьох людей його перебіг має деякі спільні риси, які описані в моделях п’яти або семи стадій. Це не шаблон і не правило, а швидше мапа — щоби знати, що те, що ви відчуваєте, вже проходили інші. І це можливо пережити.

Індивідуальний характер переживання

У когось одна зі стадій триває день, в іншого — місяць. А хтось може повертатись до одного з етапів через роки. Це не свідчення слабкості чи "невміння впоратись". Це — особистий процес психіки. Часом горе накочується, як хвиля, а часом — наче висушує все всередині. Усе це допустимо. Порівнювати себе з іншими тут не тільки некоректно — це може погіршити стан. Головне — мати внутрішній дозвіл на власні реакції.

Мета моделей етапів

Етапи горя — не медичний діагноз і не система оцінювання. Вони не визначають, "наскільки правильно" ви сумуєте. Вони потрібні, щоб дати орієнтир. Показати, що почуття, які здаються хаотичними, мають свою логіку. І що навіть у повному емоційному тумані може бути напрям руху. Особливо це важливо тоді, коли здається, що все розвалюється, — розуміння, що це частина процесу, а не «застрягання назавжди», може стати опорою.

П’ять стадій горя за Кюблер-Росс

У 1969 році швейцарсько-американська психіатриня Елізабет Кюблер-Росс описала п’ять стадій, які вона спостерігала у людей, що дізнавалися про смертельний діагноз [джерело]. Згодом цю модель почали застосовувати і до переживання втрат загалом. Попри те, що ці стадії не є універсальними й можуть відбуватись у різному порядку або з повторами, вони допомагають окреслити те, що часто здається невимовним. Кожна з них має свою функцію: дати психіці змогу впоратись із болем поступово.

1. Заперечення

На першому етапі може здаватися, що нічого не сталося. Людина наче не сприймає реальність. Це не брехня собі, а спроба психіки відгородитися від шоку. Заперечення дає змогу не зламатися одразу — воно глушить інтенсивність болю, поки ми поступово не починаємо сприймати втрату як факт. Але разом із цим приходить новий обсяг емоцій — те, що витіснилося раніше, не зникає.

Цей етап часто виглядає буденно. Людина ніби продовжує жити, не згадуючи про втрату, не говорячи про неї. Але за зовнішнім спокоєм — глибокий захист. І це нормально.

Приклади заперечення можуть виглядати так:

• «Це просто сварка, завтра все минеться»: спроба не вірити в розрив
• «Це помилка, вони передзвонять»: заперечення факту звільнення
• «Вона ось-ось зайде з-за рогу»: небажання приймати смерть близької людини
• «Результати неправильні, це не може бути зі мною»: відмова визнати важкий діагноз.

2. Гнів

Гнів — це не тільки злість. Це часто обурення, роздратування, ворожість, заздрість, образа. На себе, на інших, на світ, на життя. Емоційно це дуже активна стадія. Вона може здаватися неконтрольованою або нелогічною, але насправді часто виконує ту ж функцію — тримати відстань між усвідомленням втрати та її проживанням. У гніві є сила — він показує, що людина вже вийшла із шоку й почала внутрішньо взаємодіяти з тим, що сталося.

Часто цей гнів спрямовується не туди: на родичів, на медицину, на самого померлого, на начальника. І хоча раціонально це може здаватися несправедливим — для психіки це спосіб зменшити внутрішнє безсилля.

Гнів на різні обставини може проявлятись так:

• «Ненавиджу його! Він пошкодує!»: гнів після розриву стосунків
• «Вони бездари! Нехай тепер розбираються самі!»: злість після втрати роботи
• «Якби вона більше дбала про себе, цього б не сталося»: пошук винного після смерті
• «Чому це сталося зі мною? Як це взагалі можливо?!»: злість на діагноз, на життя, на долю.

3. Торг

Третій етап часто пов'язаний із думками «якби тільки». Людина намагається знайти спосіб повернути ситуацію назад або хоч якось змінити її. Це не ілюзія, а психологічна спроба відновити контроль — бодай уявний. У таких моментах свідомість будує умовні сценарії, де все могло закінчитись інакше. Торг — це не завжди звернення до вищих сил. Це також внутрішній діалог, де ми обговорюємо із собою альтернативні варіанти розвитку подій.

Цей стан часто поєднаний із почуттям провини. Людина шукає, де саме вона могла зробити щось інакше. І хоча логічно зрозуміло, що минулого не змінити, — емоційно цей процес має величезне значення: він дозволяє визнати, що сталося, й потрохи відпускати сподівання.

Думки в стані торгу часто мають такі форми:

• «Якби я більше проводив з нею часу»: намагання знайти причину розриву в власній поведінці
• «Якби я виходив на роботу у вихідні»: пошук пояснень втрати роботи
• «Якби я подзвонив тієї ночі»: відчуття, що втрату можна було запобігти
• «Якби ми пішли до лікаря раніше»: спроба переписати сценарій у випадку з хворобою.

4. Депресія

Коли минули заперечення, гнів і торг, психіка стикається з реальністю втрати. І тоді приходить тяжка, іноді паралізуюча емоційна тиша. Цей стан часто плутають із клінічною депресією, але в контексті горювання йдеться про природний етап — етап, де домінують смуток, виснаження, зниження енергії та мотивації. Людина починає по-справжньому усвідомлювати втрату й проживати її як факт, а не гіпотезу.

Деякі люди в цей момент віддаляються від інших. Є потреба побути наодинці, переварити все без коментарів і порад. Це не відмова від підтримки, а спосіб обробити біль. У когось з’являється сльозливість, у когось — апатія, у когось — фізичні симптоми. І хоча це болісно, це також — рух уперед.

Фрази, які можуть бути ознакою цього етапу:

• «Навіщо далі жити?»: втрата сенсу після розриву
• «Я не бачу, як мені тепер рухатись далі»: знесилення після звільнення
• «Я без неї ніхто»: глибока порожнеча після смерті близької
• «Моє життя закінчується так безглуздо»: відчай після важкого діагнозу

5. Прийняття

Цей етап часто неправильно сприймається як фінал або як момент, коли біль повністю минає. Насправді прийняття — це не щастя і не забуття. Це усвідомлення: «Так, це сталося. І я живу з цим». Людина починає будувати життя вже з урахуванням втрати. У когось це виглядає як повернення до буденності, у когось — як новий сенс або перегляд пріоритетів. Але головне — з’являється здатність дихати поруч із болем, а не в ньому.

Це може супроводжуватись контрастними емоціями: від тихого спокою до раптової ностальгії. Іноді буває соромно, що стало легше, або страх знову впасти в сум. Але прийняття — не знак зради, а ознака того, що психіка адаптується. І це природний процес, навіть якщо здається дивним чи передчасним.

Ознаки прийняття часто проявляються в таких думках:

• «Зрештою, це було правильне рішення»: переосмислення розриву з позиції власного добробуту
• «Я зможу почати новий етап»: погляд уперед після втрати роботи
• «Я вдячний за роки, які ми провели разом»: тепла пам’ять про померлу людину без руйнівного болю
• «Я ще маю час зробити важливе»: свідоме проживання життя попри невиліковну хворобу.

Розширена модель: сім стадій горя

Хоча п’ять стадій стали найбільш впізнаваною моделлю, з часом з’явилася потреба деталізувати процес горювання. Так сформувалася семистадійна модель. Вона не заперечує попередню, а доповнює її, акцентуючи на проміжних переживаннях, які не завжди вкладаються у формулу «заперечення-гнів-торг». Така структура допомагає краще розпізнати емоції, які до цього здавалися хаотичними.

1. Шок і заперечення

Першою реакцією часто стає шок. Людина відчуває нереальність того, що відбулося. Вона мовчить, відсторонюється або, навпаки, починає діяти автоматично. Це своєрідна емоційна анастезія, яка дає змогу «витримати» реальність у перші години чи дні після втрати. Заперечення в цьому випадку — спосіб відкласти біль на потім.

2. Біль і провина

Коли перший шок минає, з’являється нестерпне відчуття болю. Він може бути фізичним, емоційним або і тим, і тим водночас. Часто його супроводжує провина: за сказані або несказані слова, за невчинені дії, за те, що «я мав/мала передбачити». Це одна з найважчих фаз, бо людина ніби «ламається» зсередини.

3. Гнів і торг

На цьому етапі біль трансформується в активність. Людина шукає винного, домовляється з собою, з Богом або долею. Це крик: «Зробіть так, щоб усе повернулося!». Так психіка пробує впоратись із безсиллям, яке виникає після усвідомлення невідворотності втрати.

4. Депресія

Період, коли всі сили витрачені, а майбутнє здається порожнім. Це фаза мовчання, сліз, внутрішнього відступу. Людина може не відповідати на дзвінки, не виходити з дому, втратити інтерес до всього. Але навіть це — частина адаптації. Це період, коли біль не кричить, а давить усередині.

5. Полегшення або зниження інтенсивності

Після хвиль гніву й апатії емоції поступово вщухають. З’являється простір для пауз. Це ще не відновлення, але вже не руйнація. Людина починає спати краще, трохи більше спілкуватися, відчувати, що жити з втратою — можливо.

6. Переосмислення і збирання себе

Це фаза реконструкції. Людина починає будувати нову реальність — без тієї людини, стосунку, роботи чи здоров’я, які були до втрати. Це не повернення в минуле, а перші кроки вперед у зміненому теперішньому. З’являється бажання розібратися, що сталося, що можна винести з досвіду, як далі жити.

7. Прийняття і надія

Прийняття тут — це не кінець, а початок нового періоду. Людина вже не живе лише в горі, а з горем. Вона може сміятися, сумувати, згадувати, але без руйнівної інтенсивності. Поруч із цим — з’являється надія: не на те, що все буде «як раніше», а на те, що попереду теж є життя.

Щоб краще уявити цю модель, розгляньмо приклад при розриві стосунків:

• «Вона не могла цього зробити. Вона передумає»: стадія шоку й заперечення
• «Як вона могла? Це жорстоко. Я все зіпсував»: біль і провина
• «Якщо вона повернеться, я змінюся повністю»: гнів і торг
• «Я більше нікого не зможу полюбити»: депресія
• «Це було важко, але я вже можу дихати»: полегшення
• «Я аналізую, що пішло не так, і вчуся»: переосмислення
• «Я вірю, що зможу ще будувати стосунки»: прийняття й надія

Нерівномірність і зворотність етапів

Ідея про те, що горе має чітку послідовність, може бути втішною, але на практиці все складніше. Люди рідко проходять стадії у строго визначеному порядку. Дехто одразу відчуває злість, інші — занурюються в смуток і лише потім усвідомлюють, що сталося. Можна повертатися до вже пройденого, а деякі етапи можуть взагалі не проявитися. Це не помилка й не свідчення того, що «щось не так» — це природний варіант перебігу складного емоційного процесу.

Чому це не лінія, а хвиля

Горе рухається не вперед, а скоріше — по колу або хвилеподібно. Можна почуватися полегшено вранці й знову зануритися в біль увечері. Упродовж тижня можна пройти кілька етапів — і раптово повернутися на початок. Така непередбачуваність — частина процесу, а не відхилення.

Втрата “типовості” переживань

Поведінка в горі може суперечити очікуванням. Людина сміється — але це не означає, що їй вже краще. Інша мовчить і працює без відпочинку — але це не завжди ознака стійкості. Усе залежить від особистої історії, характеру, попереднього досвіду втрат, системи підтримки. Не існує «стандартного» способу сумувати. І це — ключ до поваги до власних відчуттів.

Невизнане горе і його наслідки

Іноді людина свідомо або несвідомо уникає емоцій, пов’язаних із втратою. Це може виглядати як повне ігнорування події, зосередженість виключно на роботі або навпаки — зовнішній спокій, за яким приховується глибокий біль. Причини бувають різні: страх здатися слабким, відсутність підтримки, попередній травматичний досвід або переконання, що «не час розкисати». Але пригнічення горя — не зцілення, а лише відтермінування процесу. Емоції, які не отримали простору, з часом проявляються у тілі або поведінці.

Коли людина не дає собі прожити втрату, психіка шукає інші способи виразити накопичене напруження. Це може призводити до проблем, які з першого погляду не пов’язані з емоціями, але мають спільне джерело — невисловлене горе.

Типові прояви пригніченого горя можуть бути такими:

• Порушення сну: труднощі із засинанням, нічні пробудження або постійне бажання спати
• Зміни апетиту: його зникнення або навпаки — неконтрольоване переїдання
• Хронічна тривожність або дратівливість: постійна напруга, вразливість до дрібниць
• Фізичні симптоми: головний біль, біль у грудях, напруження в шиї або спині без очевидної причини.

Ці сигнали не завжди очевидні. Людина може навіть не пов’язувати їх із втратою. Але якщо щось всередині постійно ниє або «ламається» — це може бути непрожитий біль, який проситься назовні.

Часті питання

Горе — це не інструкція, а складна мозаїка. Проте деякі питання виникають у багатьох людей. Вони не мають однозначних відповідей, але знання про типові варіанти реакцій може зменшити тривогу і допомогти краще зрозуміти свій стан.

Скільки триває кожна стадія горя?

Немає встановленого часу для жодної з етапів. У когось гнів триває кілька днів, а в когось — місяцями. Торг може проявитися один раз, а може повертатися роками. Горе не піддається розкладу, і якщо ви довго залишаєтесь на певному етапі, це не означає, що ви застрягли — це може бути ваша природна тривалість проживання втрати.

Чи можна повертатися до попередніх етапів?

Так, це трапляється часто. Людина може відчувати, що вже прийняла втрату, а потім знову з’являється гнів або біль. Це не регрес, а особливість циклічного характеру горя. Емоції не рухаються по прямій — вони змінюються під впливом спогадів, подій, часу або навіть пори року.

Я не пережив жодної з цих стадій — що зі мною не так?

З вами все гаразд. Не всі переживають горе так, як описано в моделях. У когось реакції менш помітні зовні, хтось відчуває втрату не через емоції, а через фізичне виснаження або відчуття спустошення. А деякі просто не готові стикатися з болем відразу — і це теж нормально. Головне — дати собі простір і час.

Як дізнатися, на якому етапі я перебуваю?

Етапи — не чітко окреслені зони. Вони перетікають одна в одну, можуть накладатися або змінюватися місцями. Замість того, щоб шукати, «де ви зараз», важливіше звернути увагу на те, що саме ви відчуваєте і чому. Це не тест, який треба пройти. Це процес, у якому ви маєте право рухатися в своєму темпі.

Навіщо взагалі знати про ці стадії?

Щоби не залишатися сам на сам із відчуттям хаосу. Щоби розуміти, що те, що відбувається всередині, має назви, форми й контекст. І щоби мати хоч якусь внутрішню опору тоді, коли здається, що світ розсипається. Знання про стадії — це не вирішення, але підтримка. М’яка рамка, яка дозволяє не провалитися повністю.

Що таке кохання? Просто емоція чи щось більше?

Що таке емоції і як вони впливають на нас

6 базових емоцій і як вони впливають на наше тіло