Поздовжня плоскостопість: що потрібно знати

Плоску стопу звикли вважати слабким місцем, яке рано чи пізно дасть про себе знати. Дослідники, які стежили за травмами армійських новобранців під час фізичної підготовки, отримали протилежну картину: найменше травм було у 20% людей із найпласкішими стопами, а в 20% тих, у кого склепіння було найвищим, шанси травмуватися виявилися у 6,1 раза більшими^[1]. Плоска стопа часто є просто варіантом будови. Проблемою вона стає тоді, коли болить, втрачає гнучкість або з'являється в дорослому віці на стопі, яка раніше була нормальною. Саме ці випадки й потребують уваги, бо склепіння бере участь у кожному кроці і впливає на те, як навантаження передається на гомілку, коліна та спину.

Читайте:

Бурсит п’яти: симптоми, причини, лікування

Бурсит п'яти: що це за запалення сумки біля ахіллового сухожилля, які бувають його види і що таке деформація Г...

Болить п’ятка: причини і лікування

Біль у п’ятці буває ззаду, біля ахіллового сухожилля, або знизу, під склепінням стопи: які захворювання стоят...

Що таке поздовжня плоскостопість

Поздовжня плоскостопість (латинською pes planus) означає стан, за якого внутрішнє, або медіальне поздовжнє, склепіння стопи знижується чи повністю зникає. У побуті кажуть просто «плоска стопа», «плоскі ступні» або «опущене склепіння». Склепінням називають дугу вздовж внутрішнього краю підошви, яка в нормі не торкається підлоги. Вона амортизує удари, допомагає тримати рівновагу й рівномірно розподіляє навантаження під час ходьби. Коли склепіння згладжується, стопа більше опирається на внутрішній край, а частина роботи лягає на м'язи, сухожилки й зв'язки, що може спричиняти біль, нестійкість і поступові зміни в суглобах.

Плоскостопість дуже поширена: той чи інший її ступінь мають приблизно 20–37% людей, і в більшості випадків вона гнучка^[2]. У немовлят склепіння ще не сформоване, і це фізіологічна норма. Воно з'являється поступово, коли дитина вчиться стояти й ходити. Якщо цього не відбувається, або якщо склепіння зникає вже в дорослому віці, лікар з'ясовує причину.

Нормальний розвиток склепіння у дітей

Дитяча стопа на ранньому етапі виглядає плоскою через підшкірну жирову подушечку під склепінням і ще слабкі м'язи та зв'язки. Більшість дітей набувають склепіння між 3 і 10 роками^[3]. В обстеженні 835 дошкільнят гнучку плоску стопу мали 44% дітей віком 3–6 років, а патологічну менше ніж 1%. Серед трирічних плоска стопа була в 54%, серед шестирічних уже у 24%; у хлопчиків вона траплялася частіше (52%), ніж у дівчаток (36%), а також частіше в дітей із надмірною вагою. Супінатори при цьому вже носили 10% дітей^[4]. Тож плоска стопа в п'ятирічної дитини ще не означає хворобу. Якщо ж після 10 років склепіння так і не з'явилося і стопа болить, швидко втомлюється або змінюється хода, дитину варто показати ортопедові.

Міф: дитині з плоскою стопою потрібні ортопедичне взуття чи устілки, інакше склепіння не сформується. Насправді: у рандомізованому дослідженні 129 дітей носили коригувальне взуття, п'яткові чашки або індивідуальні устілки щонайменше три роки. Склепіння покращилося в усіх групах, зокрема й у дітей без жодного лікування, і різниці між ними не було^[5]. Огляд Кокранівської бібліотеки також дійшов висновку, що доказів для певних висновків про нехірургічне лікування дитячої плоскостопості замало^[6].

Коли плоскостопість стає патологією

Знижене склепіння саме по собі не є хворобою. Багато людей живуть із плоскими стопами все життя без жодних скарг, і якщо стопа не болить, нічого робити не потрібно^[3]. Огляд лікаря потрібен, коли стопи болять, стали скутими, слабкими чи онімілими, коли часто травмуються стопи або кісточки, з'явилися проблеми з ходьбою чи рівновагою, коли плоскостопості раніше не було або вона є лише на одній нозі^[3].

Чим поздовжня плоскостопість відрізняється від поперечної

Поперечна плоскостопість є окремою формою, що стосується переднього відділу стопи. У такому разі розходяться головки плеснових кісток, і основне навантаження припадає на середину передньої частини стопи. Зовні це проявляється розширенням переднього відділу, формуванням «кісточки» або «шишки» біля основи великого пальця та болем у ділянці плесно-фалангових суглобів.

Поздовжня ж форма стосується внутрішнього склепіння й частіше впливає на положення п'яти, гомілковостопного суглоба, колін і навіть спини. Механізми розвитку, симптоми й методи лікування цих двох форм істотно різняться, тому далі йдеться саме про поздовжню.

Чому склепіння стопи важливе

Склепіння стопи працює як природний амортизатор, який зменшує ударне навантаження на суглоби під час кожного кроку. Завдяки йому стопа залишається стійкою, гнучкою і пристосовується до нерівних поверхонь.

Склепіння утворюють кістки, зв'язки й м'язи, які працюють як єдина система. Одну з головних ролей у підтримці внутрішнього склепіння відіграє задній великогомілковий м'яз: його сухожилок проходить за внутрішньою кісточкою і кріпиться до кісток стопи знизу.

Основні функції склепіння стопи:

• Пружинна й амортизувальна функція: під час ходьби склепіння зменшує ударне навантаження на стопу, гомілку й хребет.
• Накопичення та вивільнення енергії: на кожному кроці склепіння трохи розпрямляється й повертає форму, допомагаючи відштовхнутися вперед.
• Пристосування до поверхні: гнучка конструкція дає стопі змогу ступати по різному рельєфу без втрати рівноваги.
• Захист підошовних структур: під склепінням проходять судини й нерви, і воно захищає їх від тиску під час навантаження.

Коли склепіння опускається, стопа гірше виконує ці функції, і частину навантаження перебирають інші ланки, від гомілковостопного суглоба до попереку.

Види плоскостопості

Плоскостопість буває поздовжньою та поперечною. Поздовжню, тобто зниження склепіння вздовж внутрішнього краю стопи, поділяють на кілька типів. Вони відрізняються причиною, жорсткістю стопи і тим, чи потрібне лікування.

Основні види поздовжньої плоскостопості:

• Гнучка: склепіння видно, коли людина сидить, лежить або стає навшпиньки, але воно зникає, коли вона стоїть на всій стопі^[2]. Найчастіше не болить і переважає в дітей та підлітків. Стопа добре пристосовується до навантаження, тож хода зазвичай не змінюється.
• Ригідна (жорстка): склепіння немає в жодному положенні, а рухи в суглобах стопи обмежені. Така форма трапляється рідко, зазвичай формується в дитинстві, хоча може виникнути в будь-якому віці^[2]. Вона частіше болить і потребує обстеження для пошуку причини.
• Вроджена: пов'язана з порушеннями розвитку кісток або зв'язок, як-от зрощення кісток передплесна чи вроджена вертикальна таранна кістка^[2]. Може бути ізольованою або частиною ширших вад опорно-рухової системи. Зазвичай виявляється ще в дитячому віці.
• Набута: виникає після того, як склепіння вже нормально сформувалося. Частіше трапляється в дорослих унаслідок ураження сухожилків, травм, захворювань суглобів чи нервів. Перебіг може бути поступовим, з повільним наростанням деформації.

Ступені плоскостопості

Щоб оцінити вираженість поздовжньої плоскостопості, лікарі враховують і зовнішній вигляд стопи, і рентгенологічні показники. У вітчизняній ортопедії ступінь визначають за кутом поздовжнього склепіння та його висотою на боковому знімку стопи під навантаженням. У нормі кут становить 125–130°, а висота склепіння перевищує 35 мм^[7].

Шкала має такий вигляд^[7]:

• I ступінь: кут поздовжнього склепіння 131–140°, висота 35–25 мм. Форма стопи майже не змінена, скарги з'являються лише після тривалого навантаження. Суглоби не деформовані.
• II ступінь: кут 141–155°, висота 24–17 мм. Склепіння згладжене, форма стопи помітно змінюється. Можуть з'являтися початкові ознаки остеоартриту (артрозу) таранно-човноподібного суглоба.
• III ступінь: кут понад 155°, висота менше 17 мм. Склепіння повністю згладжене, стопа деформована. Часто є ознаки артрозу кількох суглобів стопи, функція порушена, біль може бути постійним.

Кут вважається основним критерієм ступеня, а висота склепіння допомагає точніше оцінити анатомію. У прикордонних випадках саме поєднання обох параметрів зменшує ризик помилки в класифікації.

У міжнародній практиці на таких самих знімках під навантаженням зазвичай вимірюють інші показники. Наприклад, кут Мері між віссю таранної кістки й першої плеснової кістки: прогин понад 4° униз свідчить про провисання склепіння в таранно-човноподібному суглобі, а кут нахилу п'яткової кістки менше 18° теж вказує на плоскостопість^[2]. Додатково застосовують плантографію, клінічні проби й оцінку того, як змінюється положення п'яткової кістки зі зростанням ступеня.

Причини виникнення

Причини поздовжньої плоскостопості бувають вродженими і набутими. У першому випадку вони пов'язані з особливостями розвитку кісток і зв'язок ще в дитинстві. У другому склепіння опускається з віком або через хворобу чи травму. Причини різні, а наслідок схожий: стопа гірше тримає форму й гірше підтримує тіло. Інколи плоскостопість просто передається в родині, а очевидної причини не знаходять^[3].

Вроджені причини

Усі діти народжуються з плоскими стопами, і це норма, пов'язана з незрілістю м'язів і зв'язок. Склепіння зазвичай починає формуватися в перші роки життя, коли дитина вчиться стояти й ходити. Іноді цього не відбувається: склепіння залишається згладженим або не формується зовсім. Причиною можуть бути індивідуальні особливості будови або вроджені хвороби.

Становлення поздовжнього склепіння може порушуватися при низці захворювань. Ось кілька прикладів:

• Синдром Дауна: знижений тонус м'язів і вроджена слабкість зв'язок уповільнюють формування склепіння^[2].
• Дитячий церебральний параліч: порушення м'язового тонусу й координації змінює навантаження на стопу з перших років життя^[3].
• Спадкові хвороби сполучної тканини: при синдромах Марфана чи Елерса-Данлоса зв'язки надто розтяжні, тому склепіння погано тримає форму^[2].
• Недосконалий остеогенез (у побуті «хвороба кришталевої людини»): ламкість і деформації кісток порушують правильну будову скелета стопи з раннього віку.
• Тарзальна коаліція: зрощення кісток передплесна обмежує рухливість стопи. Це одна з типових причин ригідної плоскостопості в дітей і підлітків^[8].

Ці стани не вичерпують усіх можливих причин, але показують, як розвивається плоскостопість при вродженій або генетично зумовленій патології.

Набуті причини

Якщо склепіння спершу сформувалося нормально, а згодом зникло чи значно знизилося, ідеться про набуту плоскостопість дорослих. У побуті її називають «заваленою» стопою. З 2020 року фахівці з хірургії стопи пропонують замість кількох старих назв уживати термін «прогресуюча колапсуюча деформація стопи», бо він точніше описує процес поступового «осідання» склепіння^[9].

Серед найпоширеніших чинників набутої плоскостопості:

• Дисфункція сухожилка заднього великогомілкового м'яза: найчастіша причина набутої плоскостопості в дорослих^[2]. Сухожилок, який тримає склепіння зсередини, поступово запалюється (тендиніт), розтягується або частково розривається. В опитуванні жінок віком понад 40 років ранні стадії такої дисфункції виявили в 3,3%, і жодна з них не мала діагнозу, хоча симптоми тривали давно^[10]. Ризик підвищують вік, ожиріння, діабет, підвищений артеріальний тиск, ревматоїдний артрит і давні травми гомілковостопного суглоба^[11].
• Стопа Шарко (нейроостеоартропатія Шарко): ускладнення тяжкої діабетичної полінейропатії, коли через втрату чутливості кістки й суглоби середнього відділу стопи поступово руйнуються, а склепіння провисає^[2]. Це одна з форм синдрому діабетичної стопи.
• Артрит: і дегенеративні, і запальні ураження суглобів, зокрема таранно-човноподібного, змінюють будову стопи й розподіл навантаження. Люди з ревматоїдним артритом або серонегативними артритами мають вищий ризик плоскостопості^[2].
• Травми: переломи, пошкодження зв'язок або сухожилків порушують будову склепіння. Тривале знерухомлення ноги теж послаблює м'язи, які його підтримують.

У багатьох випадках деформація формується повільно, без помітного моменту, коли склепіння «впало». Тому варто звертати увагу на навіть незначні зміни форми стопи чи ходи, особливо якщо вони з'явилися лише на одній нозі. Склепіння можуть знижувати також вкорочене ахіллове сухожилля чи напружені литкові м'язи^[2] і, зрідка, неврологічні хвороби, які зачіпають м'язи й нерви по всьому тілу^[3].

Коротко: якщо склепіння почало опускатися в дорослому віці, особливо на одній нозі й з болем за внутрішньою кісточкою, найімовірніше винен сухожилок заднього великогомілкового м'яза, і що раніше його лікувати, то простіше.

Симптоми, прояви і наслідки

Поздовжня плоскостопість може довго не завдавати жодного дискомфорту. З часом вона здатна змінювати ходу, положення стопи й роботу сусідніх суглобів. Не кожна форма потребує лікування, але сигнали тіла краще не ігнорувати.

Початкові прояви

На ранніх етапах люди скаржаться на втому в ногах після тривалого стояння або ходьби. Зазвичай це списують на незручне взуття чи навантаження, але коли симптоми повторюються, варто придивитися до форми стопи. Може нити внутрішній край стопи (там, де склепіння), біль може з'являтися навколо гомілковостопного суглоба або в гомілці, а взуття часто зношується швидше^[3].

Найтиповіші ранні симптоми:

• Біль у стопах: з'являється після ходьби, особливо на твердих поверхнях. Біль у п'яті й уздовж підошви буває також при підошовному фасциїті, тож причину уточнює лікар.
• Дискомфорт у ділянці кісточок (щиколоток): спричинений надмірною пронацією, коли стопа «завалюється» досередини.
• Біль у гомілках: може нагадувати медіальний тибіальний стрес-синдром, тобто біль уздовж внутрішнього краю великогомілкової кістки після бігу чи ходьби. В огляді досліджень серед фізично активних людей сильніше провисання човноподібної кістки під навантаженням (у середньому на 1,9 мм) було одним із чинників ризику цього синдрому^[12].

Ускладнення при тривалому перебігу

З часом плоска стопа може змінювати положення тіла під час ходьби. Зв'язок із болем в інших суглобах підтверджується, хоча він помірний і не стосується кожного. Організм компенсує деформацію, але ця компенсація має межі, і з часом можуть з'являтися вторинні порушення.

До можливих наслідків тривалої плоскостопості належать:

• Зміни ходи: хода стає важчою, з опорою на внутрішній край стопи.
• Деформації пальців: молоткоподібні пальці або вальгусна деформація великого пальця (hallux valgus, та сама «кісточка»). У метааналізі 23 досліджень плоскостопість була одним із незалежних чинників, пов'язаних із hallux valgus, хоча й слабким (відношення шансів 1,19)^[13].
• Біль у колінах, стегнах або попереку: пов'язаний зі зміною осі опори. Серед 1903 людей старшого віку власники найпласкіших стоп мали в 1,3 раза вищі шанси на біль у колінах більшість днів і в 1,4 раза вищі шанси на пошкодження хряща у внутрішній частині колінного суглоба^[14]. Сама форма стопи з болем у попереку не пов'язувалася. Зате стопа, яка надмірно «завалюється» під час ходьби, у жінок підвищувала шанси на такий біль у 1,5 раза^[15].
• Нестабільність гомілковостопного суглоба: часті підвертання стопи й травми кісточок є одним із приводів показати стопи лікарю^[3].
• Остеоартрит дрібних суглобів стопи: через нерівномірне навантаження поступово руйнується хрящ. Дегенеративний остеоартрит на тлі плоскостопості лікувати складно^[2].

Відмінності симптомів за ступенями

Клінічна картина плоскостопості змінюється залежно від ступеня деформації. Легкі форми можуть зовсім не турбувати. Тяжкі помітно знижують якість життя. Симптоми з часом виходять за межі стопи й зачіпають гомілковостопний суглоб, коліна й спину.

Характерні особливості на кожному етапі:

• I ступінь: склепіння трохи знижене, видимих деформацій немає. Після тривалої ходьби може з'являтися втома або дискомфорт у середині стопи чи в ділянці підйому. Біль минає після короткого відпочинку. Хода не змінена, навантаження розподіляється майже рівномірно.
• II ступінь: склепіння майже згладжене, з'являються перші зовнішні зміни форми стопи. Біль сильніший і може виникати навіть після помірного навантаження. Часто турбує дискомфорт у ділянці кісточок, напруження в литках, періодичне підвертання стопи. Стопа «завалюється» досередини, з'являється легка нестійкість. У деяких людей уже на цьому етапі є ознаки остеоартриту таранно-човноподібного суглоба.
• III ступінь: склепіння немає, стопа помітно деформована. Біль турбує під час ходьби і навіть у спокої, особливо ввечері. Рухи в суглобах стопи та гомілковостопному суглобі обмежені, з'являється відчуття скутості. Змінюється постава, перевантажуються колінні й кульшові суглоби, може бути хронічний біль у попереку. Часто на цьому етапі вже є ознаки остеоартриту кількох суглобів стопи.

Чим більший ступінь деформації, тим менше стопа здатна компенсувати навантаження. Тому з кожним наступним ступенем симптоми посилюються і втягують нові ділянки.

Діагностика

Щоб помітити плоскостопість, зазвичай достатньо огляду. Але для того, щоб підтвердити діагноз, оцінити ступінь деформації й з'ясувати її причину, застосовують інструментальні методи. Особливо це потрібно, коли плоскостопість поєднується з болем, нестабільністю, підозрою на ураження суглобів або коли вона з'явилася лише з одного боку.

Огляд і клінічні проби

Ортопед-травматолог оглядає форму стоп, положення п'ят і склепіння в спокої та під навантаженням, оцінює ходу й ступінь пронації. Якщо поглянути на людину ззаду, при вираженій плоскостопості п'ята відхилена назовні й видно забагато пальців із зовнішнього боку стопи (симптом «забагато пальців»)^[2]. Людину просять піднятися навшпиньки на обох ногах і на одній: при гнучкій плоскостопості склепіння при цьому з'являється. Якщо ж піднятися на носок однієї ноги не вдається або це болісно, лікар підозрює ураження сухожилка заднього великогомілкового м'яза^[11]. Гнучкість стопи перевіряють і тестом Джека: лікар піднімає великий палець стоячої людини, і при гнучкій деформації склепіння з'являється^[2].

Плантографія

Цей метод передбачає отримання відбитка стопи на папері або цифровому пристрої. За ним оцінюють площу опори, симетричність і наявність склепіння. Це один із найпростіших способів виявити плоскостопість, його часто використовують для обстеження дітей^[16].

Рентгенографія

Основний метод визначення ступеня поздовжньої плоскостопості. Знімки виконують у бічній проєкції стоячи, тобто під навантаженням; для діагностики зазвичай достатньо трьох стандартних знімків стоп під навантаженням^[2]. За рентгенограмою визначають два ключові показники^[7]:

• Кут поздовжнього склепіння: вимірюється між лініями, проведеними через орієнтири на кістках стопи. Норма 125–130°, 131–140° відповідає I ступеню, 141–155° II ступеню, понад 155° III ступеню.
• Висота склепіння: у нормі понад 35 мм, при I ступені 35–25 мм, при II ступені 24–17 мм, при III ступені менше 17 мм.

Ці значення допомагають чітко класифікувати ступінь плоскостопості, а знімок водночас показує вторинні зміни, як-от ознаки остеоартриту таранно-човноподібного суглоба.

Додаткові обстеження

У складних або сумнівних випадках застосовують комп'ютерну подометрію, ультразвукове дослідження сухожилків, магнітно-резонансну томографію для оцінки зв'язок і сухожилків перед можливою операцією^[2], а також аналізи крові, якщо є підозра на запальне захворювання суглобів або системну хворобу.

Лікування плоскостопості

Не кожна плоска стопа потребує втручання. Якщо людина не відчуває болю, ходить без обмежень і не має ускладнень, лікувати нічого не потрібно^[3]. Лікування починають, коли з'являються біль, скутість чи порушення функції. Устілки, вправи й знеболювальні не змінюють форму стопи, проте допомагають зменшити біль і скутість^[3].

Консервативне лікування

Це основний підхід при I та II ступенях плоскостопості, особливо якщо немає вираженої жорсткої деформації. Його завдання: зняти біль, розвантажити стопу й стабілізувати її положення.

До консервативних методів належать:

• Знеболення: нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ), як-от ібупрофен, у дорослих є засобом першої лінії від болю, поряд з устілками та правильним взуттям^[2]. Можна також застосовувати парацетамол.
• Ортопедичні устілки (ортези): індивідуальні або готові варіанти, які підтримують склепіння під час ходьби. Їхня користь доведена слабше, ніж прийнято думати. У метааналізі 9 досліджень устілки помірно зменшували біль у дорослих із гнучкою плоскостопістю, а для дітей висновку зробити не вдалося^[17]. В іншому метааналізі 8 рандомізованих досліджень біль зменшувався найбільше тоді, коли устілки поєднували з вправами^[18].
• Фізична терапія: вправи для зміцнення м'язів стопи й гомілки, розтягування литкових м'язів, тренування рівноваги^[2]. Вправи для власних м'язів стопи збільшують її силу і зменшують надмірний рух склепіння під час бігу, хоча якість доказів поки низька^[19]. При ураженні сухожилка заднього великогомілкового м'яза спеціальні вправи для його зміцнення є одним із головних методів лікування^[11].
• Підбір взуття: жорсткий задник, стійка підошва, підтримка склепіння. Взуття має фіксувати стопу і не давати їй «завалюватися». Зношене взуття втрачає підтримку, тому його краще вчасно міняти.

Коротко: гнучка плоска стопа без болю лікування не потребує. Коли ж вона болить, устілки, вправи й правильне взуття полегшують симптоми, хоча форму стопи не змінюють.

Лікування при III ступені

При тяжкій деформації стопа вже не може сама підтримувати склепіння навіть з ортопедичними засобами. Симптоми зазвичай виражені, а консервативне лікування лише частково зменшує дискомфорт, тому розглядають інтенсивніші підходи.

Можливі варіанти лікування:

• Тривале носіння індивідуальних ортезів: спеціальні конструкції, які підтримують і склепіння, і гомілковостопний суглоб. При ураженні сухожилка заднього великогомілкового м'яза для його розвантаження використовують ортези та бандажі, а на короткий час фіксувальний чобіт або гіпс^[11].
• Фіксувальне ортопедичне взуття: забезпечує стабільність при вираженій нестабільності й зміні осі стопи.
• Хірургічне втручання: операції при плоскостопості потрібні рідко^[3]. Їх розглядають при ригідній деформації, тарзальній коаліції та прогресуючій плоскостопості з болем. Залежно від ситуації виконують відновлення сухожилків, подовження литкового м'яза разом з операціями на кістках, а при жорсткій деформації фіксацію (артродез) суглобів заднього й середнього відділів стопи^[2]. Рішення ухвалюють індивідуально з огляду на вік, будову стопи та ускладнення.

Операцію зазвичай розглядають, коли функція стопи суттєво порушена, ходьба болісна, а консервативні методи не допомогли^[11]. Що запущеніша деформація, то частіше результат операції буває невдалим^[2], тож вчасно розпочате лікування дає більше шансів обійтися без хірургії.

Прогноз і спосіб життя

Для багатьох людей плоскостопість не є серйозною проблемою, особливо коли йдеться про гнучку форму або I ступінь без виражених симптомів. У таких випадках можна жити звичним життям, приділяючи увагу взуттю й час від часу виконуючи вправи для стоп.

При II ступені прогноз залежить від того, наскільки вчасно помітили зміни. Устілки й вправи допомагають стабілізувати стан і зменшити біль. Повернути стопі ідеальну форму зазвичай уже неможливо, тому мета полягає у збереженні функції без болю.

При III ступені прогноз обережніший. Деформація, як правило, незворотна, біль і зміни ходи можуть бути тривалими. Доводиться обирати спеціальне взуття, дозувати навантаження й регулярно перевіряти стан стоп і сусідніх суглобів, бо без цього зростає ризик прогресування остеоартриту й хронічного болю.

Навіть при тяжких формах правильно підібране лікування зменшує симптоми і в частини людей дозволяє обійтися без операції. Якщо ж біль наростає, а стопа дедалі більше «осідає», зволікати не варто.

Профілактика

Запобігти плоскостопості можна не завжди, особливо якщо вона зумовлена вродженими особливостями. Але кілька чинників залежать від нас. Вони не гарантують захисту, проте зменшують ризик набутої форми або прогресування наявної деформації.

Основні профілактичні кроки:

• Контроль маси тіла: надлишкова вага підвищує навантаження на стопи. У дітей із надмірною вагою й ожирінням плоскостопість трапляється частіше^[4], а в дорослих ожиріння підвищує ризик ураження сухожилка, що тримає склепіння^[11].
• Зручне взуття: щільна, не надто м'яка підошва, фіксація п'яти та помірна підтримка склепіння. Для дітей важить і те, скільки вони ходять узутими. В обстеженні 2300 дітей віком 4–13 років плоскостопість мали 8,6% тих, хто носив взуття, і лише 2,8% тих, хто ходив босоніж; найчастіше вона траплялася в дітей у закритому взутті, рідше в сандаліях і капцях^[20].
• Активність: вправи на зміцнення м'язів стопи, ходьба босоніж по нерівній поверхні, балансування на носках чи п'ятах тренують м'язи, які підтримують склепіння^[19].
• Регулярне спостереження: для дітей, у яких склепіння не з'явилося до 10 років або стопа болить, і для дорослих із болем, втомою в ногах чи плоскостопістю, що з'явилася недавно або лише на одній нозі.

Профілактика не замінює лікування, але дає змогу тримати ситуацію під контролем і вчасно помітити момент, коли гнучка безболісна стопа починає змінюватися.