Поздовжня плоскостопість: що потрібно знати

Поздовжня плоскостопість — це деформація стопи, при якій внутрішнє склепіння опускається нижче норми. Вона змінює розподіл навантаження і може викликати втому, біль чи порушення ходи.

Будова стопи включає систему склепінь, які дають їй гнучкість, пружність і здатність адаптуватися до руху. Поздовжнє склепіння — найважливіше з них. Його зниження або повна втрата — це не просто зміна форми, а порушення складної біомеханіки, що впливає на роботу всього опорно-рухового апарату. Наслідки можуть бути неочевидними на перший погляд, але з часом позначаються на загальному комфорті, стійкості й здатності до навантажень.

Що таке поздовжня плоскостопість

Поздовжня плоскостопість — це порушення, за якого внутрішній звід стопи (медіальне поздовжнє склепіння) знижується або повністю зникає. У нормальному стані ця ділянка відповідає за амортизацію ударів, підтримку балансу й рівномірний розподіл навантаження під час ходьби. Коли склепіння згладжується, стопа втрачає свою природну вигнуту форму, стає плоскою й починає функціонувати неефективно. Це створює надлишкове навантаження на м’язи й зв’язки, сприяє розвитку болю, нестійкості та поступовим змінам у суглобах.

У немовлят внутрішнє склепіння ще не сформоване — це вважається фізіологічною нормою. Більшість дітей починають набувати вигину в стопах у перші роки життя, коли вчаться стояти й ходити. Якщо цього не відбувається, або якщо склепіння втрачається у дорослому віці, це вже свідчить про відхилення, яке може мати функціональні наслідки.

Нормальний розвиток склепіння у дітей

Дитяча стопа на ранньому етапі виглядає плоскою через підшкірну жирову подушку й незрілість м’язово-зв’язкового апарату. Склепіння зазвичай формується до 5–6 років. Якщо після цього віку стопа залишається згладженою і це супроводжується втомою, болем чи зміною ходи, слід виключити патологічну форму плоскостопості.

Коли плоскостопість стає патологією

Знижене склепіння саме по собі не є хворобою. Деякі люди живуть усе життя з мінімальними змінами форми стоп і не мають жодних скарг. Але якщо плоска стопа порушує рівновагу, спричиняє біль чи обмежує рухливість — це вже патологічна форма, яка потребує обстеження та, можливо, лікування.

Чим поздовжня плоскостопість відрізняється від поперечної

Поперечна плоскостопість — це окрема форма, що вражає передній відділ стопи. У такому випадку розходяться головки плюсневих кісток, і основне навантаження припадає на середину передньої частини стопи. Візуально це проявляється розширенням переднього відділу, формуванням "кісточки" біля основи великого пальця та болем у ділянці плюснефалангових суглобів.

На відміну від неї, поздовжня плоскостопість стосується внутрішнього склепіння й частіше впливає на положення п’ятки, щиколотки, колін і навіть хребта. Механізми розвитку, симптоми та методи лікування в цих двох формах істотно різняться. У цій статті розглядається саме поздовжній варіант — pes planus.

Чому склепіння стопи важливе

Склепіння стопи — це не просто анатомічна деталь. Воно працює як природний амортизатор, який захищає суглоби й хребет від надмірного навантаження під час кожного кроку. Саме завдяки йому стопа зберігає стійкість, гнучкість і здатність адаптуватися до нерівних поверхонь.

З анатомічного погляду, склепіння формують кістки, зв’язки й м’язи, що взаємодіють як єдина система. Коли ця система працює злагоджено, вона виконує одразу кілька критичних функцій.

Основні функції склепіння стопи виглядають так:

• Пружинна й амортизуюча функція: під час ходьби склепіння зменшує ударне навантаження на стопу, гомілку й хребет.
• Накопичення та вивільнення енергії: при кожному кроці склепіння деформується й повертається у форму, сприяючи поштовху вперед.
• Адаптація до поверхні: гнучка конструкція дозволяє стопі пристосовуватись до різного рельєфу без втрати рівноваги.
• Захист підошовних структур: склепіння утворює простір, де проходять судини й нерви, захищаючи їх від тиску при навантаженні.

У разі порушення склепінь стопа втрачає здатність ефективно виконувати ці функції, що може негативно вплинути на всі відділи опорно-рухового апарату — від щиколотки до попереку.

Види плоскостопості

Плоскостопість буває поздовжньою та поперечною. У цьому матеріалі розглядається лише поздовжній варіант — pes planus, який стосується зниження склепіння вздовж внутрішнього краю стопи. Усередині цієї форми виділяють декілька типів, що відрізняються за механікою виникнення та ступенем жорсткості. Ці особливості впливають на клінічні прояви й потребу в лікуванні.

Основні види поздовжньої плоскостопості:

• Гнучка: склепіння зберігається в положенні сидячи або лежачи, але зникає при стоянні. Найчастіше не викликає болю та зустрічається переважно в дітей і підлітків. Стопа здатна адаптуватися до навантаження, тому порушення ходи зазвичай немає.
• Ригідна: склепіння відсутнє в будь-якому положенні, незалежно від навантаження. Рухливість суглобів стопи обмежена. Цей тип супроводжується більшими скаргами й потребує спостереження навіть при відсутності деформацій.
• Вроджена: формується з народження через анатомічні порушення розвитку кісток або зв’язок. Може бути ізольованою або частиною загальних вад опорно-рухової системи. Зазвичай виявляється ще в дитячому віці.
• Набута: виникає після періоду нормального формування склепіння. Частіше спостерігається в дорослих унаслідок перевантаження, травм, захворювань сухожилків або суглобів. Перебіг може бути поступовим або прогресивним.

Ступені плоскостопості

Щоб оцінити вираженість поздовжньої плоскостопості, лікарі враховують не лише зовнішній вигляд стопи, а й конкретні рентгенологічні показники. Основними є кут поздовжнього склепіння та висота дуги. Ці значення дозволяють не просто зафіксувати наявність деформації, а й класифікувати її за ступенем тяжкості.

У клінічній практиці використовують таку шкалу:

• I ступінь: кут поздовжнього склепіння — 130–140°, висота — 35–25 мм. Форма стопи майже не змінена, скарги з’являються лише після тривалого навантаження. Суглоби не деформовані.
• II ступінь: кут — 141–155°, висота — 24–17 мм. Склепіння згладжене, форма стопи змінюється. Можливі початкові ознаки деформуючого артрозу таранно-ладьєвидного суглоба I–II ступеня.
• III ступінь: кут — понад 155°, висота — менше 17 мм. Повне згладжування склепіння, стопа деформована. Наявні ознаки артрозу кількох суглобів стопи, функція порушена, біль може бути постійним.

Кут вважається основним критерієм визначення ступеня, але висота склепіння допомагає точніше оцінити анатомічний стан. У прикордонних випадках саме поєднання обох параметрів дозволяє уникнути помилок у класифікації.

Ці показники вимірюють на боковій рентгенограмі стопи в положенні стоячи (під навантаження). Додатково можуть застосовуватись плантографія, клінічні тести й візуальна оцінка навантаження на підошву. Також враховується положення п’яткової кістки, яке змінюється зі зростанням ступеня плоскостопості.

Причини виникнення

Поздовжня плоскостопість може бути як вродженою, так і набутою. У першому випадку вона пов’язана з особливостями розвитку кістково-зв’язкового апарату ще в дитинстві. У другому — склепіння втрачається з віком або через певні патологічні процеси. Причини відрізняються, але наслідок один — зміна структури стопи й порушення її підтримувальної функції.

Вроджені причини

Усі діти народжуються з плоскими стопами — це фізіологічна норма, пов’язана з незрілістю м’язів і зв’язок. Склепіння зазвичай починає формуватись у перші роки життя, коли дитина вчиться стояти й ходити. Але іноді цього не відбувається: склепіння залишається згладженим або зовсім не формується. Причиною можуть бути як індивідуальні анатомічні особливості, так і вроджені патології. 

Становлення поздовжнього склепіння може порушуватись при низці захворювань. Нижче наведено кілька прикладів:

• Синдром Дауна: м’язова гіпотонія й загальна слабкість зв’язкового апарату уповільнюють формування склепіння.
• Церебральний параліч: порушення м’язового тонусу й координації впливає на навантаження на стопу ще з перших місяців життя.
• Спадкові порушення сполучної тканини: за таких станів зв’язки надто еластичні або механічно слабкі, що унеможливлює підтримку форми склепіння.
• Остеогенез неповний: ламкість і деформації кісток порушують правильну конфігурацію скелета стопи з раннього віку.
• Тарзальна коаліція: зрощення деяких кісток стопи обмежує рухливість і перешкоджає формуванню склепіння.

Ці стани не охоплюють усіх можливих причин, але демонструють характерні механізми розвитку плоскостопості при вродженій або генетично зумовленій патології.

Набуті причини

Якщо склепіння стопи спочатку сформувалося нормально, але згодом зникло або значно знизилось, ідеться про набутий тип плоскостопості. Його ще називають заваленою або прогресивною плоскостопістю. Цей варіант частіше виникає в дорослому віці, особливо за наявності супутніх захворювань або після пошкодження структур, відповідальних за підтримку склепіння.

Серед найпоширеніших факторів, що провокують набутий варіант:

• Дисфункція сухожилка заднього великогомілкового м’яза: одна з основних причин втрати склепіння. Хронічне запалення (тендиніт) або частковий розрив порушують підтримку з внутрішнього боку стопи.
• Ступня Шарко: ускладнення важкої нейропатії, найчастіше на тлі цукрового діабету. Руйнуються зв’язки й кістки, що призводить до деформації й опущення склепіння.
• Артрит: як дегенеративні, так і запальні ураження суглобів (зокрема таранно-ладьєвидного) можуть змінити архітектуру стопи й розподіл навантаження.
• Травми: переломи, пошкодження зв’язок або сухожилків порушують анатомічну структуру склепіння. Окремо слід зазначити періоди тривалого знерухомлення, які знижують м’язову підтримку стопи.

У багатьох випадках деформація формується повільно, без помітного моменту втрати склепіння. Саме тому варто уважно стежити за навіть незначними змінами форми стоп або ходи. Інші, менш поширені стани — включно з окремими ендокринними чи неврологічними порушеннями — також можуть впливати на стабільність склепіння, хоча трапляються значно рідше.

Симптоми, прояви, і наслідки

Поздовжня плоскостопість може довго не викликати жодного дискомфорту. Але в певний момент вона починає впливати на ходу, положення стопи й роботу суміжних суглобів. І хоча не кожна форма потребує лікування, важливо помічати сигнали, які подає тіло.

Початкові прояви

На ранніх етапах люди можуть скаржитися на втому в ногах після тривалого стояння або ходьби. Зазвичай це списують на незручне взуття або навантаження, але за повторення симптомів варто звернути увагу на форму стопи. Часто відчувається тупий біль у середині стопи або в ділянці щиколотки, який зникає після відпочинку.

Найтиповіші ранні симптоми:

• Біль у стопах: з’являється після ходьби, особливо на твердих поверхнях.
• Дискомфорт у щиколотках: спричинений надмірною пронацією — коли стопа завалюється всередину.
• Напруження в гомілках: може проявлятися як біль, схожий на "шинний синдром".

Ускладнення при тривалому перебігу

З часом плоска стопа починає змінювати положення тіла під час ходьби. Це викликає нерівномірне навантаження на коліна, тазостегнові суглоби та хребет. Організм намагається компенсувати деформацію, але ця компенсація не безкінечна. Внаслідок цього з’являються вторинні порушення.

До можливих наслідків тривалої плоскостопості належать:

• Зміни ходи: хода стає важкою, з опорою на внутрішній край стопи.
• Деформації пальців: розвиток так званих молоткоподібних пальців або вальгусної деформації.
• Біль у колінах, стегнах або попереку: пов’язаний з хронічною зміною осі опори.
• Нестабільність щиколотки: зростає ризик підвертання стопи або розтягнення зв’язок.
• Артроз дрібних суглобів стопи: через нерівномірне навантаження руйнуються хрящі.

Відмінності симптомів за ступенями

Клінічна картина плоскостопості змінюється залежно від ступеня деформації. Ранні форми можуть не викликати жодних скарг, тоді як важкі стадії суттєво знижують якість життя. Симптоми наростають не лише в самій стопі — страждають щиколотки, коліна й навіть хребет.

Характерні особливості на кожному етапі:

• I ступінь: незначне зниження висоти склепіння, без видимих деформацій. Після тривалої ходьби може виникати втома або локальний дискомфорт у середині стопи чи в зоні підйому. Болі тимчасові й зазвичай зникають після короткого відпочинку. Хода не змінена, навантаження розподіляється майже рівномірно.
• II ступінь: склепіння майже згладжене, з’являються перші зовнішні зміни форми стопи. Біль стає більш вираженим і може виникати навіть після помірного навантаження. Часто спостерігається дискомфорт у щиколотках, напруження в литках, періодичне підвертання стопи. Хода змінюється — стопа завалюється досередини, виникає легка нестійкість. У деяких випадках уже на цьому етапі з’являються ознаки деформівного остеоартриту таранно-ладьєвидного суглоба.
• III ступінь: склепіння повністю відсутнє, стопа чітко деформована. Болі турбують не лише під час ходьби, а й у стані спокою, особливо ввечері. Рухи в суглобах стопи та щиколотки стають обмеженими, виникає відчуття скутості. Змінюється постава, з’являється перенавантаження колінних і кульшових суглобів, можливий хронічний біль у попереку. У більшості випадків на цьому етапі вже є ознаки деформівного остеоартриту кількох суглобів стопи.

Чим більше ступінь деформації, тим менше стопа здатна компенсувати навантаження. Внаслідок цього кожен наступний рівень супроводжується не лише посиленням локальних симптомів, а й залученням нових анатомічних зон.

Діагностика

Для виявлення плоскостопості зазвичай достатньо клінічного огляду. Але щоб підтвердити діагноз, оцінити ступінь деформації й з’ясувати її причину, застосовують інструментальні методи. Особливо це важливо у випадках, коли плоскостопість поєднується з болем, нестабільністю або підозрою на ураження суглобів.

Огляд і клінічні проби

Ортопед або подолог оглядає форму стоп, положення п’ят, наявність склепіння у спокої та під навантаженням. Оцінюється хода, положення щиколоток, ступінь пронації. Часто проводиться тест на підйом п’яти (пацієнт стає навшпиньки) — при збереженому склепінні воно має з’явитися.

Плантографія

Цей метод передбачає створення відбитка стопи — на папері або цифровому пристрої. За ним оцінюють площу навантаження, симетричність і наявність склепіння. Це один із найпростіших способів виявити плоскостопість у клінічних умовах.

Рентгенографія

Основний інструмент для визначення ступеня поздовжнього плоскостопія. Знімки виконують у бічній проєкції в положенні навантаження. На основі рентгенограми визначають два ключові показники:

• Кут поздовжнього склепіння: вимірюється між основними орієнтирами на кістках. Від 130° до 140° — I ступінь, 141–155° — II ступінь, понад 155° — III ступінь.
• Висота склепіння: нормальна — понад 35 мм, II ступінь — 24–17 мм, III ступінь — менше 17 мм.

Ці значення дозволяють чітко класифікувати ступінь плоскостопості, а також виявити вторинні зміни, як-от ознаки деформуючого артрозу в таранно-ладьєвидному суглобі.

Додаткові обстеження

У складних або сумнівних випадках можуть застосовуватись комп’ютерна подометрія, УЗД сухожиль, МРТ (для оцінки стану зв’язкового апарату) чи лабораторні дослідження — якщо є підозра на запальні процеси або системні порушення.

Лікування плоскостопості

Не кожна плоска стопа потребує втручання. Якщо людина не відчуває болю, ходить без обмежень і не має вторинних ускладнень — лікування може бути необов’язковим. Але при появі симптомів або зміні функції стопи варто вжити заходів, щоб уникнути прогресування стану.

Консервативне лікування

Це основний підхід при I та II ступенях плоскостопості, особливо якщо немає різко вираженої деформації. Мета — зняти біль, зменшити навантаження на стопу й стабілізувати її положення.

До консервативних методів належать:

• Знеболення: застосовуються доступні препарати з групи НПЗЗ (нестероїдні протизапальні засоби) або парацетамол для зменшення болю та запалення.
• Ортопедичні устілки (ортези): індивідуальні або готові варіанти, які підтримують склепіння й коригують положення стопи під час ходьби.
• Фізична терапія: вправи для зміцнення м’язів стопи й гомілки, покращення стабільності. Зазвичай призначаються циклічними курсами.
• Підбір взуття: жорстка п’ятка, стабільна підошва, правильний підйом. Взуття має фіксувати стопу й не сприяти її "завалюванню".

Лікування при III ступені

При тяжкій деформації стопа вже не може самостійно підтримувати склепіння навіть за наявності ортопедичних засобів. У таких випадках симптоми зазвичай виражені, а консервативне лікування лише частково зменшує дискомфорт. Розглядаються більш інтенсивні підходи.

Можливі варіанти лікування:

• Тривале носіння індивідуальних ортезів: спеціальні конструкції, які підтримують не лише склепіння, а й гомілковостопний суглоб.
• Фіксуючі ортопедичні черевики: забезпечують повну стабілізацію при вираженій нестабільності й зміні осі.
• Хірургічне втручання: у складних випадках може бути рекомендована реконструкція склепіння, пересадка сухожилків або фіксація суглобів. Рішення приймається індивідуально залежно від віку, анатомії стопи та наявних ускладнень.

Операція зазвичай розглядається як крайній варіант — якщо функція стопи суттєво порушена, а консервативні методи не дають результату. Водночас у багатьох випадках вдається стабілізувати стан без хірургії, якщо вчасно розпочати лікування.

Прогноз і спосіб життя

Для багатьох людей плоскостопість не становить серйозної проблеми — особливо якщо йдеться про I ступінь без виражених симптомів. У таких випадках можна вести звичний спосіб життя, обмежившись лише профілактичними заходами: правильним взуттям і періодичними вправами для стоп.

При II ступені прогноз залежить від того, наскільки вчасно виявлено зміни. За регулярного використання ортопедичних устілок і підтримуючих вправ стан можна стабілізувати й уникнути ускладнень. Але повне повернення до ідеальної форми стопи зазвичай уже неможливе — акцент робиться на функціональній компенсації.

При III ступені прогноз обережний. Деформація, як правило, є незворотною, а біль і зміни ходи — постійними. У таких випадках спосіб життя змінюється: доводиться обирати спеціальне взуття, обмежувати фізичні навантаження й регулярно контролювати стан стоп і суміжних суглобів. Якщо цього не робити, зростає ризик прогресування остеоартриту, порушення постави та хронічного болю.

Важливо, що навіть при тяжких формах правильна тактика лікування дозволяє зменшити симптоми й уникнути хірургічного втручання. Але ігнорування проблеми майже завжди веде до погіршення стану.

Профілактика

Запобігти плоскостопості не завжди можливо — особливо якщо вона зумовлена вродженими анатомічними особливостями. Але є чинники, які можна контролювати. Вони не гарантують повного захисту, але зменшують ризик розвитку набутої форми або прогресування вже наявної деформації.

Основні профілактичні кроки:

• Контроль маси тіла: надлишкова вага підвищує навантаження на стопи й прискорює їхню деформацію.
• Зручне взуття: підошва має бути щільною, без надмірної м’якості, з фіксацією п’яти та помірним підйомом.
• Активність: вправи на зміцнення м’язів стопи, ходьба босоніж по нерівній поверхні, балансування на носках чи п’ятах — усе це підтримує тонус зв’язкового апарату.
• Регулярне спостереження: особливо важливе для дітей із плоскими стопами після 6 років, а також для дорослих із періодичним болем або втомою в ногах.

Профілактика не замінює лікування, але дає змогу тримати ситуацію під контролем і уникнути переходу від функціонального порушення до структурної деформації.

Біль у стопах: причини, симптоми, лікування

П’яткова шпора: що це таке?