6 базових емоцій і як вони впливають на наше тіло

Спробуйте зобразити переляк: широко розплющені очі, підняті брови, розширені ніздрі. У дослідженні Торонтського університету люди з таким виразом обличчя справді бачили ширше поле зору, швидше знаходили очима ціль і вдихали більше повітря через ніс. Гримаса відрази давала протилежний ефект: обличчя ніби «зачинялося» від неприємного подразника^[1]. Виходить, міміка емоцій сигналить іншим людям і водночас налаштовує наші органи чуття. Кожна емоція так чи інакше зачіпає тіло: змінює серцебиття, дихання, напругу м'язів і поведінку. Найвідоміший спосіб упорядкувати цю різноманітність пропонує теорія шести базових емоцій: радості, смутку, страху, гніву, подиву та відрази. Довго вважали, що кожна з них має окремий «центр» у мозку, проте метааналіз досліджень зі скануванням мозку такого не підтвердив: під час різних емоцій працюють спільні мережі ділянок, які беруть участь і в звичайному мисленні, і в сприйнятті тіла^[2].

Базові емоції: як почуття формують реакції

Психолог Пол Екман у 1970-х роках висунув ідею, яка згодом стала класикою емоційної теорії: попри культурні відмінності, існує набір емоцій, спільний для всіх людей. Ці шість базових емоцій вважали вродженими реакціями, які виникають автоматично у відповідь на зовнішні чи внутрішні подразники і які люди в різних країнах впізнають за мімікою.

Міф: шість базових емоцій усі люди світу виражають на обличчі однаково. Насправді: великий огляд 2019 року показав, що люди справді частіше усміхаються, коли радіють, і хмурніють, коли сердяться, ніж це було б випадково, проте спосіб вираження гніву, відрази, страху, радості, смутку й подиву помітно різниться між культурами, ситуаціями і навіть окремими людьми, а той самий вираз обличчя може означати різні стани^[3]. У дослідженні з 30 учасниками із Заходу та Східної Азії в уявленні жителів Заходу кожна з шести емоцій мала власний набір рухів обличчя, а в уявленні жителів Сходу чіткої межі між ними не було; силу емоції вони передавали передусім рухами очей^[4].

Тілесні реакції в базових емоцій теж є. Вони прискорюють або сповільнюють серцебиття, напружують м'язи, змінюють дихання й потовиділення. Огляд 134 експериментальних досліджень показав, що вегетативна нервова система (частина нервової системи, яка без нашої волі керує серцем, судинами, залозами) реагує на різні емоції доволі по-різному, особливо якщо розрізняти їхні різновиди^[5]. А ще емоції спрямовують поведінку: від ухвалення рішень до спілкування з іншими.

До основних емоцій належать:

• Радість: стан задоволення, який виникає у відповідь на позитивні події або очікування.
• Смуток: емоція, пов'язана з втратою, розчаруванням або безсиллям.
• Страх: реакція на загрозу, яка вмикає захисні механізми організму.
• Гнів: відповідь на перешкоди, несправедливість або загрозу контролю.
• Подив: блискавична реакція на неочікувану подію.
• Відраза: реакція на те, що спричиняє фізичне або моральне неприйняття.

Саме ці емоції, на думку Екмана, є основою для складніших почуттів. Вони ніби «основні кольори» емоційної палітри, і кожна з них допомагала нашим предкам виживати та пристосовуватися.

Карта емоцій у тілі

Фінські дослідники попросили 701 учасника з Західної Європи та Східної Азії розфарбувати на силуеті людини ті частини тіла, де під час певної емоції відчуття посилюються або слабшають. Кожна емоція отримала власну, статистично відмінну «карту», і в обох культурних групах ці карти збігалися^[6]. Радість і любов люди відчували майже в усьому тілі, страх і тривогу передусім у грудях, гнів був однією з небагатьох емоцій, що «вмикала» руки, а пригніченість, навпаки, приглушувала відчуття в руках, ногах і голові^[7]. Йдеться про опитування: карти показують, як люди описують свої відчуття, а не виміряні зміни в органах.

Коротко: модель базових емоцій зручна, але вона не є законом природи. Тілесні реакції на емоції цілком реальні, але вирази обличчя залежать від культури й ситуації, тож «читати» емоції інших тільки за мімікою ненадійно.

Радість і її наслідки для здоров'я

Радість ширша за усмішку чи гарний настрій. Це відчуття задоволення, яке може супроводжувати досягнення, приємне спілкування, спогади або навіть очікування чогось хорошого. Частину цієї роботи виконує дофамін: його нейрони найсильніше реагують, коли винагорода виявляється кращою, ніж ми чекали^[8]. Тому дофамін точніше вважати сигналом «хотіння» й мотивації, ніж самої насолоди^[9]. Серотонін бере участь у регуляції настрою, сну й апетиту, але простої формули «більше серотоніну означає більше радості» не існує: парасольковий огляд 2022 року не знайшов переконливих доказів, що пригнічений настрій спричиняє нестача серотоніну^[10].

Із радістю пов'язані й вимірювані зміни в тілі. У дослідженні людей середнього віку ті, хто протягом робочого дня частіше оцінював себе як щасливих, мали нижчий рівень кортизолу (гормону стресу) у слині, а чоловіки ще й нижчий пульс; через 3 роки в щасливіших учасників був нижчим і систолічний («верхній») тиск^[11]. Метааналіз проспективних досліджень пов'язав позитивне емоційне самопочуття з нижчою смертністю серед спочатку здорових людей: ризик був на 18% нижчим^[12]. У канадському дослідженні за участю 1739 дорослих кожен бал за шкалою позитивних емоцій означав на 22% нижчий ризик ішемічної хвороби серця протягом 10 років^[13]. А в експерименті, де добровольцям закапували в ніс віруси застуди, люди з найменш позитивним емоційним стилем хворіли майже втричі частіше, ніж найбільш життєрадісні^[14]. Це спостережні дані: вони показують зв'язок, але не доводять, що радість сама по собі подовжує життя.

Радість легко впізнати за зовнішніми проявами:

• Усмішка: щира усмішка зазвичай зачіпає і губи, і м'язи навколо очей, від чого з'являються «гусячі лапки».
• Розслаблена постава: відсутність м'язової напруги, відкритість у жестах.
• Жвавий голос: легкий тембр, вища інтонація, швидша мова.
• Почуття легкості: суб'єктивне враження, що все навколо приємне або має сенс.

Попри універсальність відчуття, джерела радості залежать від культури, виховання, очікувань. Комусь потрібен успіх чи статус, іншим спокій і прості речі. Спільне в радості інше: вона знижує внутрішнє напруження, а сміх у компанії додає до неї ще й соціальний зв'язок.

Читайте:

Сльози радості: чому ми плачемо від щастя

Сльози радості: чому людина плаче на весіллі, під час нагородження чи від зустрічі з близькими, що відбуваєть...

Смуток: тимчасовий стан чи передумова депресії?

Смуток належить до найчастіших емоцій людини. Він може виникати після втрати, розчарування, краху очікувань чи через емоційне виснаження. На відміну від радості, смуток часто супроводжується зниженням активності, відчуттям порожнечі або безнадії. Але в нього є й корисна функція: він змушує зупинитися, осмислити досвід, переглянути ставлення до ситуації чи людей.

Тілесні прояви смутку залежать від його різновиду: тихий смуток і смуток зі сльозами вегетативна нервова система «проживає» по-різному^[5]. Пригнічений настрій посилює й сприйняття болю: у рандомізованому дослідженні здорові добровольці в сумному настрої оцінювали біль у животі як неприємніший^[15]. Окремої «ділянки смутку» в мозку не знайшли, як і для інших емоцій^[2].

Смуток проявляється як на фізичному, так і на поведінковому рівні:

• Плаксивість: сльози або постійне бажання поплакати без чіткої причини.
• Замкнутість: небажання спілкуватися, прагнення до усамітнення.
• Втрата інтересу: байдуже ставлення до того, що раніше приносило задоволення.
• Тихий голос і сповільнені рухи: зміни в мові тіла, що свідчать про внутрішній спад.

Тривалість і глибина смутку бувають різними. У когось це кілька годин, у когось тижні. Іноді звичайний емоційний спад переходить у депресивний стан, особливо якщо до нього додаються порушення сну, апетиту або відчуття провини. Тоді емоція стає вже симптомом розладу.

Чим смуток відрізняється від депресії

Смуток є тимчасовим станом, який зазвичай має причину і поступово минає. Депресія може виникнути і без очевидного приводу, триває довше й заважає жити. За визначенням Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), депресивний епізод відрізняється від звичайних коливань настрою тим, що пригнічений настрій або втрата інтересу тримаються більшу частину дня майже щодня щонайменше 2 тижні, а поруч є інші симптоми: погана концентрація, надмірне почуття провини, безнадія, порушення сну й апетиту, втома^[16]. Саме тривалість і вплив на повсякденне життя відрізняють ці стани.

Страх і реакція «бий або тікай»

Страх є глибинною біологічною реакцією на небезпеку, яка формувалася протягом еволюції. Коли організм розпізнає загрозу, вмикається механізм «бий або тікай»: надниркові залози виділяють адреналін, серце частішає, м'язи готуються до дії^[17]. Це дозволяє швидко втекти або протистояти загрозі. Буває й інша реакція, заціпеніння: у такі моменти серцебиття, навпаки, сповільнюється, а тіло завмирає й напружено стежить за ситуацією, готуючись до дії^[18].

Ознаки страху легко впізнати, навіть якщо людина їх не озвучує:

• Розширені очі: поле зору при цьому справді стає ширшим^[1].
• Утеча або заціпеніння: дві протилежні, але природні реакції на небезпеку.
• Швидке дихання: тіло запасається киснем на випадок втечі чи боротьби.
• Потовиділення: охолодження тіла та підготовка до фізичного навантаження.

Не всі страхи спричиняє реальна загроза. Часто джерелом стають наші уявлення або очікування. Так виникає тривога, постійне передчуття небезпеки, яка може й не настати. Страх зазвичай має чітку причину тут і зараз, а тривога спрямована в майбутнє.

Тривога як форма передбачуваного страху

Тривога не завжди пов'язана з конкретною подією. Вона може виникати в соціальних ситуаціях, перед публічними виступами, у щоденних контактах. Це очікування негативної оцінки або відторгнення, яке вмикає ті самі реакції, що й страх перед реальною загрозою. Коли страх і хвилювання стають надмірними, важко контрольованими й тривають місяцями, йдеться вже про тривожний розлад, наприклад соціальну тривожність^[19].

Страху можна поступово відучитися. На цьому побудований метод експозиції: людина крок за кроком зустрічається з тим, що її лякає, у безпечних умовах, і з часом страх слабшає. Метааналіз 33 рандомізованих досліджень показав, що лікування фобій на основі експозиції дає великий ефект і перевершує інші психологічні підходи, а найкраще працює реальна зустріч із предметом страху^[20]. Експозиція входить до арсеналу когнітивно-поведінкової терапії (КПТ).

Гнів: емоція дії

Гнів виникає тоді, коли ми стикаємося з перешкодами, несправедливістю або відчуттям, що втрачаємо контроль над ситуацією. Він не обов'язково руйнівний: його призначення в тому, щоб мобілізувати сили й діяти. Гнів, як і страх, вмикає симпатичну нервову систему, але частіше веде до протистояння, ніж до втечі. Це емоція, яка змушує відстоювати себе.

Фізіологічно гнів супроводжується виділенням адреналіну та норадреналіну, які пришвидшують серцебиття, підвищують артеріальний тиск і напружують м'язи^[17]. У перемиканні між завмиранням і активною відповіддю на загрозу бере участь мигдалеподібне тіло, невелика ділянка в глибині скроневої частки мозку (у популярних текстах її часто називають «мигдалиною», хоча з піднебінними мигдаликами вона не має нічого спільного), та його зв'язки з лобовою корою^[18]. Організм входить у стан бойової готовності, навіть якщо джерелом роздратування стала образлива фраза, а не фізична небезпека. Буває, що поріг гніву знижує звичайний голод: це явище в побуті називають «голодною злістю».

Прояви гніву можуть бути як зовнішніми, так і внутрішніми:

• Стиснені губи: характерна міміка, яка сигналізує про стримуване напруження.
• Грубий або підвищений голос: результат напруги й емоційного збудження.
• Напружене тіло: особливо плечі, руки, шия, як готовність до фізичної дії.
• Різка жестикуляція: спроба підсилити власну позицію або домінувати в розмові.
• Фізична агресія: крайній прояв, коли людина не знаходить інших способів дати вихід напрузі.

Іноді гнів буває корисним. Він дозволяє чітко окреслити межі, вказати на проблему, висловити свої потреби. Але якщо емоція стає хронічною або виходить з-під контролю, вона починає шкодити. Метааналіз проспективних досліджень пов'язав гнів і ворожість зі збільшенням ризику ішемічної хвороби серця в спочатку здорових людей на 19%^[21]. Небезпечні й самі спалахи: у всіх дев'яти дослідженнях систематичного огляду протягом 2 годин після вибуху гніву інфаркти, інсульти й небезпечні порушення ритму серця траплялися частіше, ніж в інший час^[22]. Зв'язок із цукровим діабетом 2 типу слабший: у великому американському дослідженні люди з найвищими балами за схильністю до гніву мали на 34% вищий ризик діабету, але після врахування маси тіла й об'єму талії зв'язок перестав бути статистично значущим^[23].

Коротко: серцю шкодить не сам гнів як емоція, а часті й бурхливі спалахи: ризик серцево-судинних подій найвищий у перші 2 години після вибуху.

Коли гнів корисний

Гнів допомагає захищати власні права, змінювати токсичні ситуації і спонукає діяти, щоб відновити справедливість. Якщо емоцію не придушувати, а усвідомлювати й спрямовувати в конструктивне русло, вона стає рушієм змін.

Відраза як механізм виживання

Відраза (у побуті кажуть «огида») виникає у відповідь на те, що здається нам огидним, неприйнятним або потенційно небезпечним. Вона виконує захисну функцію: змушує уникати контакту з речовинами, явищами або навіть людьми, які можуть зашкодити. Спочатку це була реакція на зіпсовану їжу, запах гнилі чи сліди хвороб, тобто на все, що могло загрожувати виживанню.

У дослідженнях зі скануванням мозку відраза пов'язана з острівцевою корою (острівцем), ділянкою, яка обробляє сигнали від внутрішніх органів. Коли учасники вдихали огидні запахи і коли просто дивилися на обличчя людей, яким гидко, в них активувалися ті самі ділянки переднього острівця^[24]. Втім, острівець працює й під час інших емоцій, тож «центром огиди» його вважати не можна^[2]. У тілі відраза може відгукуватися нудотою, спазмами шлунка, слиновиділенням і навіть блювальним рефлексом. Ця швидка реакція має не допустити, щоб шкідливі речовини потрапили в організм.

Прояви відрази легко помітити:

• Зморщений ніс: характерна гримаса у відповідь на запах чи вигляд, яка ніби «прикриває» органи чуття^[1].
• Відвертання голови або тіла: спроба дистанціюватися від подразника.
• Блювальний рефлекс: фізіологічна відповідь організму на сильне відчуття огиди.
• Відчуття огиди на рівні тіла: може супроводжуватися нудотою, спазмами в шлунку.

Згодом ця емоція вийшла за межі фізіології. Ми відчуваємо відразу й до вчинків, які вважаємо морально неприйнятними: жорстокості, обману, грубого порушення норм. Таку форму називають моральною відразою, і тіло реагує на неї майже так само, як на гидоту. У дослідженні Торонтського університету неприємний смак, фото бруду й несправедливе ставлення в економічній грі однаково напружували м'яз, що піднімає верхню губу, тобто давали ту саму гримасу «відштовхування»^[25].

Подив: блискавична реакція мозку

Подив є миттєвою емоцією, що виникає, коли ми стикаємося з несподіваною подією або інформацією. Він короткий, але яскравий. Неочікувана подія автоматично перериває те, чим був зайнятий мозок, і перемикає увагу на неї. У тілі в цей момент часто спостерігають орієнтувальну реакцію: шкіра трохи сильніше пітніє, серцебиття на мить сповільнюється, зіниці розширюються^[26]. Організм наче «завмирає», щоб оцінити ситуацію й вирішити, загроза це чи щось безпечне.

Подив сам по собі не є ані позитивним, ані негативним. Він лише вказує, що сталося щось, чого ми не очікували; уже потім ми оцінюємо ситуацію як приємну чи загрозливу. Невдалий прогноз іноді неприємний, але не завжди^[26].

Типові ознаки подиву:

• Підняті брови: рефлекторна реакція на новизну або невизначеність.
• Відкритий рот: тимчасове розслаблення м'язів обличчя.
• Раптові вигуки або рухи: крик, різкий поворот голови, іноді відскік назад.

Хоча повний «класичний» вираз подиву з піднятими бровами й відкритим ротом вважають типовим, у дослідженнях він трапляється рідко, навіть коли людина справді здивована^[26]. Подив допомагає вчитися: він змушує мозок шукати причину несподіванки й оновлювати свої уявлення про світ^[26]. У дослідженні з емоційною музикою сильніша «емоційна несподіванка» допомагала краще запам'ятати, коли саме відбулася подія, хоча на впізнавання самих предметів її вплив був непостійним^[27].

Комбінації емоцій: як формується спектр почуттів

Базові емоції є лише фундаментом. Більшість переживань, які ми відчуваємо щодня, складніші. Їх можна порівняти з відтінками, отриманими змішуванням кількох основних кольорів. За цією аналогією психолог Роберт Плутчик створив «колесо емоцій» з 8 базовими емоціями: до шести екманівських він додав довіру й очікування. Сусідні емоції на колесі, поєднуючись, дають складніші почуття^[28].

Наприклад, радість і очікування дають оптимізм, радість і довіра утворюють кохання, гнів і відраза перетворюються на зневагу, страх і подив на трепет, а смуток і відраза на каяття^[29]. Тривога й провина, які іноді приписують цим парам, у моделі Плутчика походять з інших поєднань. Так наш емоційний досвід виходить далеко за межі шести простих станів і постійно змінюється залежно від контексту.

Сучасні дослідження йдуть ще далі. Учасники експерименту Каліфорнійського університету в Берклі описували свої відчуття від 2185 коротких відео, і з цих звітів вирізнилося 27 різних емоцій, між якими немає чітких меж: одна плавно переходить в іншу^[30]. Тож кожне відчуття має свій перехідний спектр, який змінюється під впливом середовища, минулого досвіду чи очікувань.

Інші емоції поза базовим списком

Хоча теорія базових емоцій передбачає шість основних станів, на практиці ми щодня відчуваємо значно ширший спектр. Частина з них не має чітких мімічних проявів, але впливає на поведінку, стосунки, мотивацію. Їх іноді називають вторинними або похідними емоціями, бо вони виникають унаслідок поєднання або переосмислення базових почуттів.

Серед таких емоцій:

• Сором: реакція на усвідомлення власної невідповідності нормам або очікуванням.
• Полегшення: спад напруги після зникнення загрози чи вирішення ситуації.
• Провина: усвідомлення, що твоя дія або бездіяльність зашкодила іншому.
• Захоплення: емоційний підйом у відповідь на щось величне, красиве або неймовірне.
• Гордість: задоволення, яке виникає після подолання труднощів або досягнення цілі.

Ці стани складніше досліджувати, бо вони залежать від індивідуального досвіду, виховання, культурного контексту. У дослідженні з 1846 учасниками з чотирьох країн культури, що цінують особисту незалежність, і культури, де на першому місці група, найбільше розходилися саме в нормах щодо «самооцінних» емоцій, як-от гордості та провини^[31]. Гордість за власне досягнення в одному суспільстві вважають природною, а в іншому можуть сприйняти як нескромність.

Часто такі емоції тісно переплетені: ми можемо водночас відчувати і полегшення, і сором, і задоволення. Тому дослідження емоцій не зводиться до простого переліку, це цілий всесвіт відтінків і переходів.