Сказ: симптоми, щеплення і що робити після укусу

Щороку сказ забирає десятки тисяч життів, і близько 40% загиблих становлять діти до 15 років^[1]. Після появи симптомів хвороба смертельна практично завжди. Проте до цього моменту в людини є фора: поки вірус повільно просувається нервами до мозку, вакцина встигає навчити імунітет його знешкодити.

Опис

Сказ (рабічна інфекція) спричиняє вірус із роду лісавірусів родини рабдовірусів^[2]. Він живе у слині хворих тварин і потрапляє в організм через укус, подряпину, пошкоджену шкіру або слизові оболонки очей, носа чи рота^[2]. Біля рани вірус проникає в нервові закінчення й рухається по нервових волокнах до спинного та головного мозку. Там він спричиняє енцефаломієліт, тобто запалення головного і спинного мозку, яке неминуче прогресує^[1].

Хворобу знають тисячоліттями, але вона досі лишається глобальною проблемою. ВООЗ оцінює кількість смертей у 44 тисячі на рік (дані 2021 року) і визнає цю цифру заниженою через слабкий облік^[1]. Модельне дослідження 2015 року давало близько 59 тисяч смертей лише від собачого сказу^[3]. Найбільше випадків в Азії та Африці, у бідних регіонах, де собак не щеплять, а вакцина після укусу недоступна чи надто дорога^[3].

У природі циркулюють різні варіанти вірусу, пристосовані до певних господарів: собак, лисиць, кажанів. Клінічно хвороба, яку вони викликають, не відрізняється^[2]. До 99% випадків сказу в людей у світі припадає на укуси чи подряпини собак^[1].

Міф: якщо минуло кілька днів після укусу і людина почувається добре, небезпека минула. Насправді: інкубаційний період, тобто час від зараження до перших симптомів, зазвичай триває 2–3 місяці, а буває від тижня до року^[1]. Він коротший при глибоких чи множинних укусах кистей, голови та шиї, бо там до мозку ближче і більше нервових закінчень^[2]. Тому до лікаря йдуть навіть із запізненням, якщо симптомів ще немає.

Симптоми

Хвороба проходить кілька стадій. Після інкубаційного періоду настає продромальна (початкова) стадія, далі гостра неврологічна у формі буйного або паралітичного сказу, потім кома^[2].

Продромальна стадія

Перші ознаки неспецифічні й тривають кілька днів: слабкість, нездужання, підвищена температура, головний біль^[4]. Характерна підказка: поколювання, печіння, свербіж чи біль у місці давно загоєного укусу^[1]. На цьому етапі людину легко прийняти за хвору на грип, тим більше що про укус вона могла давно забути.

Буйна (енцефалітична) форма

Приблизно протягом двох тижнів від перших симптомів настає ураження мозку^[4]. Це найчастіша форма, вона нагадує тяжкий енцефаліт. Типові прояви^[4][1]:

• тривога, безсоння, сплутаність свідомості, збудження, марення і галюцинації;
• гідрофобія (водобоязнь): спроба ковтнути воду чи навіть її вигляд викликає болісні спазми м'язів глотки й гортані;
• аерофобія: такі ж спазми від подуву повітря на обличчя;
• рясне слиновиділення і порушення ковтання;
• судоми, порушення координації, коливання тиску й пульсу.

За кілька днів людина помирає від зупинки дихання і серця^[1].

Паралітична форма

Близько 20% випадків у людей перебігають без вираженого збудження^[1]. Параліч починається з кінцівки, яку вкусила тварина, і поступово поширюється, далі настає кома і смерть. Через «тихий» перебіг цю форму часто плутають з іншими хворобами нервової системи, і діагноз ставлять пізно^[2].

Кома і завершення хвороби

Після неврологічної стадії людина впадає в кому, а смерть зазвичай настає протягом 2–3 днів після її початку^[2]. Загалом від перших симптомів до смерті здебільшого минає менше чотирьох тижнів^[4].

Класифікація

МКХ-10 Код: A82

МКХ-11 Код: 1C82

Фактори ризику

Головний фактор ризику один: контакт зі слиною тварини, яка може хворіти. Це укус, подряпина або слина на пошкодженій шкірі чи слизовій оболонці очей, носа, рота^[1]. Сказом хворіють лише ссавці^[2]. Укуси мишей, щурів та інших гризунів, за даними ВООЗ, сказ не передають^[1].

Частіше за інших з вірусом стикаються:

• Професійні групи. Ветеринари, працівники притулків і служб контролю тварин, єгері, мисливці, працівники лабораторій, де працюють із вірусом^[1].
• Мешканці й мандрівники в районах, де поширений собачий сказ, особливо в Азії та Африці. Ризик вищий у віддалених місцях, де вакцина після укусу може бути недоступною^[1].
• Діти. Серед постраждалих від укусів собак часто трапляються діти віком 5–14 років^[1]. Вони гладять незнайомих тварин, а про подряпину чи укус можуть не розповісти дорослим.
• Спелеологи і всі, хто контактує з кажанами. Укус кажана буває таким дрібним, що людина його не помічає. Тому люди, які захворіли після контакту з кажаном, часто не можуть згадати ні укусу, ні самого контакту^[5].

Сказ в Україні

Україна належить до країн, де сказ серед тварин не ліквідовано. Аналіз спалахів у Волинській, Львівській і Закарпатській областях показав, що хвороба зберігається і серед лисиць, і серед собак та котів, бо охоплення тварин щепленнями недостатнє^[6]. У 2022–2024 роках у регіоні, зокрема в Україні, фіксували повернення варіантів вірусу, які раніше вдалося відтіснити^[7]. Люди в Україні хворіють поодиноко, до 1–2 випадків на рік, але звернень по антирабічну допомогу стає дедалі більше^[8].

Міф: домашній кіт чи собака сказу не передасть. Насправді: в Україні собаки й коти є найчастішими джерелами сказу, а лисиці головним серед диких тварин^[8]. Нещеплений кіт, який гуляє надворі, може заразитися від лисиці й укусити господаря.

Діагностика та лікування

Розпізнати сказ у живої людини складно, особливо без чітких даних про контакт із твариною. Інструментів, які б виявили зараження ще до появи симптомів, немає^[1]. Тому рішення про щеплення ухвалюють за обставинами контакту.

Коли симптоми вже є, лабораторне підтвердження за життя ґрунтується на кількох зразках одночасно^[5]:

• біоптат шкіри потилиці з волосяними фолікулами, навколо яких розташовані нервові закінчення;
• слина, у якій шукають РНК вірусу методом ПЛР (полімеразної ланцюгової реакції);
• спинномозкова рідина і кров, у яких визначають антитіла до вірусу та його генетичний матеріал.

Після смерті діагноз підтверджують дослідженням тканини мозку^[1]. Тварину, яка вкусила, за можливості теж обстежують^[1].

Міф: сказ тепер уміють лікувати за спеціальним протоколом. Насправді: одиничні люди вижили, і більшість із них отримали вакцину ще до симптомів. Схеми з медикаментозною комою, відомі як «Мілуоцький протокол», у подальшому багаторазово не спрацювали, і наукового обґрунтування для них немає^[5]. Після появи симптомів лікування переважно паліативне: полегшити біль і страждання^[2].

Що робити одразу після укусу

Ось чому вся боротьба зі сказом відбувається до симптомів. Перша допомога при укусі тварини однакова для будь-якого укусу чи подряпини:

• промийте рану великою кількістю проточної води з милом щонайменше 15 хвилин^[1];
• обробіть краї рани антисептиком, якщо він є: повідон-йод діє і на вірус^[9];
• того ж дня зверніться до травмпункту чи лікаря, навіть якщо тварина домашня і рана дрібна.

Подальші кроки лікар визначає за категорією контакту^[1]:

• Категорія I: тварину торкалися, годували, вона облизала неушкоджену шкіру. Щеплення не потрібне, достатньо помити шкіру.
• Категорія II: тварина прикусила відкриту шкіру, є дрібні подряпини чи садна без крові. Промивання рани й негайний початок вакцинації.
• Категорія III: укуси чи подряпини, що пробили шкіру, слина на слизовій або пошкодженій шкірі, а також будь-який прямий контакт із кажаном. Промивання, вакцинація і антирабічний імуноглобулін.

Якщо вкусила собака, кіт або тхір, тварину за можливості 10 днів спостерігає ветеринар. Таку практику рекомендує ВООЗ: у великому дослідженні 702 скажені собаки й коти загинули саме протягом цього терміну^[10].

Коротко: щеплення починають у день звернення, не чекаючи, як поводитиметься тварина. Спостереження лише допомагає лікареві вирішити, чи доводити курс до кінця.

Постекспозиційна профілактика

Постекспозиційна профілактика (ПЕП), тобто щеплення після контакту, складається з трьох частин: ретельного промивання рани, курсу антирабічної вакцини і, за показаннями, антирабічного імуноглобуліну^[1].

Вакцину вводять за однією з таких схем:

• внутрішньом'язово, 4 дози у дні 0, 3, 7 і 14. Людям з ослабленим імунітетом додають п'яту дозу на 28-й день^[9];
• внутрішньошкірно, однотижнева схема: по 0,1 мл вакцини у дві ділянки в дні 0, 3 і 7^[11].

Конкретну схему обирає лікар відповідно до вакцини, яка є в закладі. Якщо курс не вдається завершити тим самим препаратом чи способом введення, зміна допустима^[11].

Міф: після укусу роблять 40 болючих уколів у живіт. Насправді: сучасну вакцину вводять 4–5 разів у дельтоподібний м'яз плеча, а маленьким дітям у стегно. Сідниці для щеплення не використовують^[9].

Антирабічний імуноглобулін містить готові антитіла і захищає, поки власні антитіла після вакцини ще не утворилися. Його вводять один раз: якомога більшу частину дози інфільтрують у рану і навколо неї, а залишок вводять у м'яз подалі від місця вакцинації^[9]. Якщо в день звернення імуноглобуліну не було, його ще можна ввести до 7-го дня від першої дози вакцини^[9].

Людям, які раніше пройшли повний курс щеплення, імуноглобулін не потрібен. Їм достатньо двох доз вакцини у дні 0 і 3^[9].

Профілактика

Найдієвіший і найдешевший спосіб зменшити кількість випадків сказу в людей полягає в масовій вакцинації собак^[3][2]. Щеплення домашніх собак і котів від сказу захищає і тварину, і всю родину.

Доконтактну профілактику, тобто щеплення до будь-якого укусу, ВООЗ рекомендує людям із високим ризиком: працівникам лабораторій, служб контролю тварин, єгерям, а також частині мандрівників і мешканців віддалених районів, де поширений сказ^[1]. Така вакцинація не скасовує звернення до лікаря після укусу. Зате вона спрощує захист: імуноглобулін уже не потрібен, а доз вакцини менше^[12].

Прості правила щодня:

• не торкайтеся диких тварин, особливо тих, що поводяться незвично: лисиця, яка підходить до людей, чи кажан на землі вдень;
• не беріть у руки кажанів без товстих рукавиць;
• навчіть дітей не гладити чужих тварин і розповідати дорослим про кожен укус чи подряпину.

Читайте:

Кліщовий енцефаліт і як від нього захиститися

Кліщовий енцефаліт: що це за вірусна інфекція, як нею заражаються через укус кліща чи сире молоко, які симптом...