Користь музики при синдромі дефіциту уваги з гіперактивністю

У дослідженні 2020 року 25 дітей із синдромом дефіциту уваги з гіперактивністю і 25 їхніх однолітків без нього читали тексти в тиші та під музику. Діти з розладом під музику розуміли прочитане краще, а діти без нього гірше^[1]. Схожу картину дав метааналіз про білий і рожевий шум: людям із цим розладом він трохи допомагав у завданнях на увагу, а решті заважав^[2]. Мозок із дефіцитом уваги реагує на звук по-своєму, тому й музику при цьому стані вивчають окремо.

Синдром дефіциту уваги з гіперактивністю (СДУГ) створює труднощі з концентрацією, імпульсивністю та емоційною рівновагою. У побуті його часто називають просто «гіперактивністю», хоча непосидючість є лише однією з його граней: у Міжнародній класифікації хвороб (МКХ-11) розлад має код 6A05, належить до розладів нейророзвитку й має окремий варіант із переважною неуважністю^[3]. Музичні заняття поєднують гру, творчість і навчання, а людина отримує радість від експериментів зі звуками, ритмами й мелодіями. Те, що підходить одній людині, не завжди спрацює для іншої. Проте музика має чимало можливостей, корисних для дітей і дорослих із цим розладом: вона дає простір для самовираження й розвитку.

Міф: якщо дитина з СДУГ займається музикою, ліки чи психологічна допомога їй уже не потрібні. Насправді: британські клінічні настанови NICE будують лікування на інформуванні родини, навчанні батьків, психологічних методах і ліках, а музичної терапії серед рекомендованих методів там немає^[4]. Музика може бути приємним доповненням до цього плану, але не його заміною.

Читайте:

Дефіцит уваги з гіперактивністю у дорослих: основні симптоми та критерії

Синдром дефіциту уваги з гіперактивністю у дорослих: як він проявляється в роботі, побуті й стосунках, чим ві...

Як музика впливає на мозок при синдромі дефіциту уваги з гіперактивністю

Музика для мозку означає більше, ніж розвагу. Коли людина грає на інструменті або уважно слухає мелодію, в неї одночасно працюють різні ділянки мозку: моторна кора, що керує рухами, слухова кора, яка аналізує звуки, і префронтальна кора, відповідальна за планування, самоконтроль та увагу. Тривалі заняття здатні змінювати будову мозку. У дітей, які 15 місяців вчилися грати на інструменті, магнітно-резонансна томографія показала структурні зміни, і вони збігалися з покращенням рухових і слухових навичок^[5]. Тому музичні заняття часто порівнюють із тренуванням для мозку. Чи переноситься така «спортивна форма» на увагу й самоконтроль у повсякденному житті, науковці досі сперечаються.

Для людей із СДУГ музика цікава ще й тим, що розлад зачіпає відчуття часу. У метааналізі, де порівняли 1620 дітей і підлітків із СДУГ та 1249 однолітків без нього, перші оцінювали тривалість проміжків менш точно й частіше її переоцінювали^[6]. А ритм по суті є вмінням відчувати час і рухатися в ньому разом зі звуком.

Синхронізація півкуль

Мозок має дві півкулі, які обмінюються сигналами через мозолисте тіло, широкий «міст» із нервових волокон. У дітей і підлітків із СДУГ частина цього мосту в середньому дещо менша: метааналіз 13 досліджень виявив зменшення його заднього відділу, так званого валика^[7]. У професійних музикантів, які почали навчання до 7 років, передня половина мозолистого тіла, навпаки, більша, ніж у людей без музичної підготовки^[8]. Під час гри людина одночасно читає ноти, слухає звук і точно рухає руками або голосом, тому обидві півкулі змушені працювати разом. Систематичний огляд 2023 року описує невеликі дослідження, у яких активна музична терапія покращувала узгодженість роботи півкуль і зменшувала імпульсивність^[9]. Довести, що саме «синхронізація півкуль» покращує увагу й допомагає краще контролювати дії, думки та емоції, поки не вдалося.

Пластичність мозку

Пластичність мозку є його здатністю змінюватися під впливом досвіду. Регулярна музична практика змушує мозок формувати нові шляхи передавання сигналів, і для дітей та підлітків із СДУГ це особливо цікаво, бо їхній мозок ще активно розвивається. Заняття ставлять перед ним складні завдання: одночасно читати ноти, координувати рухи й аналізувати звук. Метааналіз 22 досліджень із 1734 дітьми показав, що музичне навчання покращувало гальмівний контроль, тобто вміння стримати непотрібну реакцію, і робило це помітніше, ніж спорт, малювання чи театр; автори радять перевіряти його як допоміжний метод саме при СДУГ^[10]. Інший метааналіз, що охопив 46 досліджень і 3530 дітей віком 3–12 років, знайшов невеликий-помірний ефект на виконавчі функції (планування, самоконтроль, перемикання уваги), і чим довше тривали заняття, тим він був більшим^[11].

Міф: музика робить дітей розумнішими в усьому, а класика «прокачує» інтелект (так званий «ефект Моцарта»). Насправді: у метааналізі 54 досліджень із 6984 дітьми, щойно враховували якість досліджень, загальний ефект музичного навчання на інтелект, читання й математику дорівнював нулю^[12]. Музика тренує насамперед музичні навички й, імовірно, самоконтроль, проте універсальним «прискорювачем» розуму не є.

Що відбувається в мозку під час музичних занять і що з цього підтверджено:

• Стимуляція префронтальної кори: тренування самоконтролю; найкраще досліджено вплив на гальмівний контроль.
• Активація моторної зони: рухи під ритм дають вихід енергії, але тривале зменшення гіперактивності не доведене.
• Зміцнення слухової кори: тонше розрізнення звуків; чи покращує це обробку будь-якої інформації, поки невідомо.

Коротко: найпереконливіше музичні заняття тренують музичні навички та вміння стримувати реакцію, а обіцянки «розвинути мозок» і підняти успішність у школі дослідження не підтверджують.

Переваги музичних занять при синдромі дефіциту уваги з гіперактивністю

Музика може позитивно впливати на різні сторони життя, бо поєднує творчість із тренуванням навичок, яких бракує при відволіканні чи нестачі самоконтролю. Доказова база поки скромна. У метааналізі 2025 року музична терапія в дітей і підлітків із СДУГ показала лише тенденцію до зменшення симптомів, яка не досягла статистичної значущості, а результати окремих досліджень сильно різнилися^[13]. Огляд 20 досліджень, де було 830 учасників із СДУГ, дійшов висновку, що більшість робіт знаходить користь, проте їх важко порівнювати через різну діагностику, ліки й супутні розлади^[14].

Увага й концентрація

Ритм і структура музичних творів можуть полегшити зосередження. Виконання п'єси на фортепіано вимагає безперервного контролю темпу й чіткого дотримання нотних позначок. Мелодія має свою логіку, і, звикаючи до неї, музикант привчає себе утримувати увагу протягом усього твору. Ігрові форми, які використовують викладачі, дозволяють дітям тренуватися, не втрачаючи інтересу. Загальні способи покращити концентрацію при цьому теж працюють: короткі блоки занять, перерви, порядок на робочому місці.

Фонова музика діє інакше, ніж гра. Для більшості людей шум, мовлення й музика трохи погіршують розуміння прочитаного, а найбільше відволікають пісні зі словами^[15]. Про білий і рожевий шум при СДУГ дослідження є, а про коричневий шум таких даних поки немає^[2].

Коротко: для домашніх завдань дитині з СДУГ можна спробувати спокійну музику без слів і кілька днів порівнювати результат із тишею: те, що допомагає одній дитині, іншій може заважати.

Пам'ять

Щоб вивчити нову мелодію, треба послідовно запам'ятовувати ноти, слухати характерні інтонації й повторювати рухи пальців. Це змушує мозок активніше працювати з робочою пам'яттю, яка утримує інформацію «тут і зараз». Здатність тримати в голові кілька елементів одночасно, наприклад ритм і мелодію, тренується, проте її перенесення на навчання й побут, де важливо не губити деталі, не гарантоване.

Слухова обробка

Людям із СДУГ буває важко сприймати усні інструкції або швидку розмову, особливо в шумі. У дослідженні з відстеженням руху очей молоді дорослі з цим розладом серед гомону кількох голосів розпізнавали слова менш точно й на 140 мілісекунд повільніше, ніж однолітки^[16]. Музичні заняття вчать розрізняти відтінки тембру, висоти й тривалості звуку. Це може розвивати уважність до мовлення й допомагати орієнтуватися в шумному середовищі, хоча прямих доказів саме при СДУГ поки мало. Огляд музичної терапії при розладах нейророзвитку вважає попередні дані обнадійливими для дітей із дислексією, яка нерідко поєднується із СДУГ^[17].

Емоційне самовираження

Музика створює безпечний простір, де людина може висловити радість, сум, захоплення або занепокоєння через виконання мелодій. Така форма самовираження зменшує внутрішню напругу й допомагає краще розуміти власні емоції. Навіть нескладні імпровізації дають задоволення від творчого процесу. Труднощі людей із СДУГ із точним ритмом не поширюються на ритмічну імпровізацію та музичну виразність^[14]. СДУГ часто супроводжують тривожні розлади й депресія. В огляді Cochrane, що об'єднав 9 досліджень із 421 учасником, музична терапія, додана до звичного лікування, короткочасно зменшувала симптоми депресії^[18].

Соціальна взаємодія

Колективні заняття, наприклад хор чи ансамбль, привчають розв'язувати завдання разом. Під час репетицій учасники прислухаються одне до одного, узгоджують темп і динаміку. Систематичний огляд відзначає, що активна музична терапія при СДУГ покращувала соціальні навички й зменшувала агресивність^[9]. Цей досвід особливо цінний для підлітків, які вчаться домовлятися й спілкуватися. Спільні виступи формують відчуття згуртованості та підтримки.

Самооцінка й мотивація

Коли людина досягає навіть невеликих музичних успіхів, вона відчуває гордість і віру в себе, а це підтримує самооцінку. Позитивна оцінка викладача або слухачів зміцнює мотивацію. Свою роль, імовірно, грає і хімія задоволення: на піку емоцій під час улюбленої музики в смугастому тілі мозку виділяється дофамін, той самий посередник, що бере участь у системі винагороди^[19]. Участь у концертах додає впевненості, а належність до творчого колективу відкриває додаткові можливості для самореалізації.

Ефекти, які найчастіше описують у дослідженнях і спостереженнях:

• Зменшення імпульсивності: музика тренує вміння стримувати реакцію і зменшує потребу негайно відповідати на кожен подразник.
• Покращення короткотривалої пам'яті: запам'ятовування нот і ритмів навантажує робочу пам'ять.
• Краще розпізнавання звуків: музика розвиває слухову чутливість і здатність обробляти звукову інформацію.
• Зниження тривожності: у метааналізі 32 рандомізованих досліджень із 1924 учасниками музична терапія зменшувала тривожність одразу після курсу, але через кілька тижнів ефект ставав незначущим^[20].
• Розвиток емпатії: спільне музикування допомагає краще розуміти емоції інших людей.
• Зростання впевненості: музичні досягнення та позитивний зворотний зв'язок підвищують самооцінку.

Які заняття найбільше підходять

Вибір формату залежить від віку, інтересів, рівня енергії й особистих уподобань. Комусь подобається експериментувати з ритмом та енергійними вправами, інші надають перевагу спокійнішій грі на інструментах. Національна служба охорони здоров'я Великої Британії (NHS) радить шукати для дітей і підлітків із СДУГ фізичну активність, яка їм подобається, бо вона добре спрямовує енергію^[21], і рухливі музичні заняття цю потребу частково закривають. Людині також потрібна підтримка близьких і викладача, бо доброзичлива атмосфера допомагає уникнути надмірної напруги.

Інструментальні заняття

Гітара, ударні й клавішні належать до найпоширеніших варіантів, бо пропонують різні способи руху. Гітара потребує координації лівої та правої руки, ударні вимагають постійної роботи над ритмом і силою удару, а клавішні тримають увагу на мелодії й гармонії. Поділ завдання на маленькі кроки й ретельне відпрацювання окремих фрагментів допомагають зберегти цікавість і дисципліну.

Вокальні заняття

Хоровий спів поєднує голос із рухливими іграми, що розвивають відчуття ритму та вміння звучати злагоджено з іншими учасниками. Деякі діти постійно наспівують, гудуть чи видають інші звуки, щоб заспокоїтися або збадьоритися (так звана звукова самостимуляція, «стимінг»). На заняттях вони можуть краще пізнати свій голос і навчитися контролювати гучність та інтонацію. Такий формат зміцнює колективний дух, а глибоке дихання під час співу допомагає зняти напругу.

Ігрові й тілесні формати

Деякі діти й дорослі особливо люблять музичні ігри, де інструментом стає власне тіло. Плескання в долоні, тупотіння, вокальні звуки й нескладні перкусійні ефекти створюють веселу атмосферу. Це добре підходить людям із високим рівнем енергії. Ритмічні вправи, що поєднують рухи й звуки, тренують увагу та координацію; існують і ритмічні відеоігри, які вже перевіряють у дітей із СДУГ^[9].

Що враховувати при виборі:

• Потреба в руховій активності: чи допоможе формат заняття вивільнити накопичену енергію.
• Рівень енергії: активні заняття підходять енергійним, спокійні тим, хто швидко втомлюється.
• Чутливість до звуків: зважайте на комфортну гучність і тембр інструментів. За даними ВООЗ, звук гучністю 80 децибелів безпечно слухати до 40 годин на тиждень, а 90 децибелів лише до 4 годин; у навушниках радять не перевищувати 60% максимальної гучності^[22]. Надто гучні заняття можуть залишити по собі шум у вухах (тинітус).
• Здатність працювати в групі: не всім однаково легко дається спільна діяльність.
• Наявність підтримки вдома: чи зможе хтось допомагати з організацією занять.

Можливі труднощі

Не кожен, хто має СДУГ, легко адаптується до музичних занять. Краще знати про можливі перешкоди заздалегідь і бути готовим підлаштовувати формат навчання, щоб воно залишалося приємним і результативним.

Технічна складність

Детальний розбір нот, правильне тримання інструмента й увага до дрібниць можуть виявитися складними. Якщо людина швидко втрачає інтерес, їй допоможуть коротші вправи або ігрові методи навчання. Іноді краще зосередитися на простій мелодії, поступово додаючи складніші елементи.

Проблеми з регулярністю

Домашні заняття вимагають чіткої організації часу. Деякі люди не можуть самостійно вчасно розпочати тренування або довести справу до кінця. Батьки чи партнери можуть допомогти скласти план занять, нагадувати про завдання й стежити за прогресом. При цьому в людини не повинно виникати відчуття тиску.

Порівняння й самокритика

Іноді учні надто гостро реагують на зауваження викладача або порівнюють себе з успішнішими музикантами. Це знижує самооцінку й може відбити бажання продовжувати навчання. Тому корисно ставити реалістичні цілі й рухатися вперед поступово, відзначаючи навіть невеликі перемоги.

Можливі труднощі:

• Втрата інтересу: одноманітні або складні завдання швидко набридають.
• Складнощі з почуттям ритму: людям із СДУГ частіше важко тримати сталий темп і точно відтворювати ритмічні малюнки^[14].
• Тривога перед виступами: сцена або оцінювання можуть спричиняти надмірне хвилювання.
• Швидка втома: концентрація може виснажувати, особливо під час довгих занять.
• Труднощі з дотриманням інструкцій: складно виконувати вказівки крок за кроком без відволікань.