Дефіцит уваги з гіперактивністю у дорослих: основні симптоми та критерії

За глобальним метааналізом, близько 2,6% дорослих живуть із синдромом дефіциту уваги з гіперактивністю (СДУГ), який почався ще в дитинстві. Якщо рахувати всіх дорослих із симптомами цього розладу, незалежно від того, чи помічали їх у дитинстві, виходить 6,8%, тобто понад 366 мільйонів людей у світі^[1]. Європейські експерти визнають, що в багатьох країнах Європи дорослим цей діагноз досі ставлять рідко й лікують його недостатньо^[2].

У дорослому віці розлад легко пропустити: забудькуватість і безлад списують на перевтому чи характер. У побуті його часто називають просто «дефіцитом уваги» або «гіперактивністю», в англомовних джерелах трапляється абревіатура ADHD. Тим часом проблеми з концентрацією, імпульсивність і внутрішній неспокій заважають роботі, навчанню та стосункам. Коли людина не знає, звідки беруться труднощі, вона звинувачує себе, і якість життя падає. Тому корисно знати характерні прояви й офіційні діагностичні критерії.

Читайте:

СДУГ: симптоми у дітей і дорослих, лікування

Синдром дефіциту уваги з гіперактивністю (СДУГ): що це за розлад, які бувають типи, як він проявляється в дітей...

Симптоми неуважності

Неуважність є першою ключовою групою симптомів синдрому в дорослих. Звичайна розсіяність буває в кожного, а при цьому розладі труднощі виражені сильніше, трапляються частіше, тримаються щонайменше пів року й помітні в різних ситуаціях^[3]. Вони ускладнюють побут, навчання, роботу й стосунки. Людина може відчувати, що не здатна «зібратися» навіть у важливі моменти, швидко втрачає фокус, плутає пріоритети, а звичайні справи стають джерелом стресу.

Характерні труднощі з концентрацією

Проблеми з концентрацією виявляються в тому, що людині складно втримати увагу на одному завданні й вона часто відволікається^[3]. Збити її може будь-що: звук, рух, власна думка або спогад. Під час розмови вона раптом губить суть діалогу, а читаючи, перечитує один абзац по кілька разів. На роботі це створює враження незібраності, у навчанні заважає засвоювати матеріал. Найважче даються одноманітні завдання: увага мимоволі шукає нових вражень.

Дезорганізація та проблеми з плануванням

Ще один прояв неуважності: постійна дезорганізація. Людині важко визначити черговість справ, вона забуває про домовленості й неправильно розподіляє час. Дослідники описують у дорослих із цим розладом безлад, відкладання справ (прокрастинацію), погане керування часом і труднощі з великими проєктами^[3]. Звідси ефект «вічного поспіху»: дедлайни зриваються, а важливе відкладається на останню мить. Страждає й побут: забутий гаманець, неоплачені рахунки, збитий графік харчування або повна розгубленість, коли треба спланувати вихідний.

Типові приклади неуважності в повсякденному житті дорослих:

• легко відволікається навіть у спокійній обстановці
• часто забуває обов'язки або заплановані справи
• не завершує розпочаті завдання чи проєкти
• неправильно оцінює, скільки часу знадобиться на справу
• регулярно губить особисті речі або документи, наприклад гаманець, телефон чи ключі^[4].

Збоку ці симптоми схожі на безвідповідальність або неорганізованість. Насправді синдром дефіциту уваги з гіперактивністю належить до нейророзвиткових розладів, тобто пов'язаний з особливостями дозрівання й роботи мозку^[3]. Без розуміння цього в людини з'являється почуття провини, падає самооцінка й наростає тривога, особливо коли на зосередження йде набагато більше зусиль, ніж в інших. Європейські експерти наголошують, що стигма навколо розладу, яка тримається здебільшого на незнанні, додає людям страждань^[2].

Симптоми гіперактивності та імпульсивності

Гіперактивність та імпульсивність утворюють другу велику групу симптомів. Їх зазвичай пов'язують із дітьми, і з віком вони справді частіше слабшають, тоді як неуважність здебільшого лишається^[3]. У дорослих ці прояви менш помітні збоку, але впливають на поведінку, самопочуття й стосунки. Внутрішній неспокій, потреба постійно рухатися й нездатність стримати порив порушують стабільність і послідовність у повсякденному житті.

Фізичні прояви гіперактивності

У дорослому віці гіперактивність рідко виглядає як очевидна рухова надмірність. Замість бігання з'являється постійне внутрішнє відчуття «треба щось робити» і потреба в активності чи нових враженнях^[3]. Людині складно довго сидіти на одному місці: вона змінює пози, постукує пальцями, крутить предмети в руках. Найсильніше це відчувається там, де потрібні спокій або тривале очікування: на нарадах, у літаку, у кіно. Окрім фізичного дискомфорту, такий стан ще й емоційно виснажує.

Характерні ознаки гіперактивності в дорослих:

• часте смикання руками або ногами
• труднощі з тим, щоб сидіти нерухомо, навіть у зручному кріслі
• внутрішній неспокій, що не дає розслабитися в спокійній обстановці^[4].

Оточення цих ознак часто не помічає, але сама людина від свого стану втомлюється. Особливо складно бути ефективним, коли треба довго працювати на одному місці або жити за жорстким графіком.

Соціальні наслідки імпульсивності

Імпульсивність проявляється в несподіваних діях або словах без обмірковування. Дорослий із цим симптомом може перебивати співрозмовника, не чекаючи, поки той закінчить думку^[4]. Інші сприймають це як грубість, хоча людина просто не встигає стримати порив. В емоційних ситуаціях вона здатна різко відреагувати або миттєво ухвалити рішення, про яке потім шкодує.

Поширені приклади імпульсивної поведінки:

• перебивання співрозмовника або колеги посеред фрази
• поспішні дії без оцінки можливих наслідків
• висловлювання думок без емоційного фільтра, що може образити інших.

Імпульсивність заважає спілкуванню, а ще позначається на рішеннях у важливих сферах: фінансах, роботі, стосунках. Для людей із цим розладом типово обирати миттєву винагороду замість віддаленої вигоди чи наслідків^[3]. Людина може спонтанно щось купити, змінити роботу чи кинути важливу справу, а потім відчувати провину або розчарування. Через це виникають непорозуміння й внутрішня напруга.

Емоційні та поведінкові наслідки

Прояви розладу часто виходять за межі уваги й рухливості. Вони позначаються на емоціях: з'являються тривожність, різкі зміни настрою, дратівливість, виснаження. За метааналізом досліджень, дорослі із синдромом мають значно більше труднощів із регуляцією емоцій, ніж люди без нього, і що тяжчі основні симптоми, то сильніші ці труднощі^[5]. Поруч часто бувають тривожні розлади, депресія, залежності або труднощі з навчанням, як-от дислексія^[4]. Порушення сну мають до 70% дорослих із цим розладом^[3]. Ризик самогубства в людей із синдромом теж вищий, тож про думки, що не хочеться жити, треба одразу сказати лікарю чи близьким^[4]. Із такими думками можна звернутися на лінію Національної психологічної асоціації України 0 800 100 102^[6], а за безпосередньої загрози життю телефонувати 112 або 103.

Гіперфокус і втрата контролю над часом

Протилежне неуважності явище, гіперфокус, теж трапляється часто. Людина так захоплюється одним заняттям, що повністю «відключається» від світу. Працюючи над проєктом, вона не помічає, як минають години, забуває поїсти, не відповідає на дзвінки, пропускає заплановану зустріч. Виходить із цього стану різко, часто з відчуттям, що час кудись зник.

Міф: якщо людина годинами може грати, читати чи працювати над цікавою справою, дефіциту уваги в неї бути не може. Насправді: у двох вибірках дорослих (251 і 372 учасники) ті, в кого симптомів цього розладу було більше, частіше занурювалися в гіперфокус у навчанні, хобі й перед екраном^[7]. Тобто проблема полягає в керуванні увагою: її важко спрямувати туди, куди потрібно, і так само важко відірвати від захопливого. Окремим діагностичним критерієм гіперфокус не є.

Перевантаження від емоційних тригерів

Дорослі із синдромом дефіциту уваги з гіперактивністю можуть емоційно вибухати через, здавалося б, дрібниці. Зміна планів чи критика здатні викликати сльози, гнів або бажання втекти. Дрібні негаразди можуть сприйматися як особистий провал. Емоції швидко набирають сили, а здатність тверезо оцінити ситуацію тимчасово зникає, і це веде до конфліктів чи імпульсивних рішень. У згаданому метааналізі найбільша різниця з іншими людьми стосувалася саме емоційної лабільності, тобто швидких і сильних перепадів емоцій^[5]. Огляд американських психіатрів показав, що такі труднощі трапляються за цього розладу протягом усього життя, суттєво погіршують повсякденне функціонування, а звичайне лікування СДУГ часто пом'якшує й їх^[8].

Коротко: емоційні зриви не входять до офіційних критеріїв, але при цьому розладі вони часті. Про них варто сказати лікарю: лікування основних симптомів нерідко пом'якшує й емоційні перепади.

Критерії діагностики за DSM-5

Офіційна діагностика спирається на критерії п'ятого видання Діагностичного і статистичного посібника з психічних розладів Американської психіатричної асоціації (DSM-5) або Міжнародної класифікації хвороб 11-го перегляду (МКХ-11), і Національний інститут охорони здоров'я та досконалості допомоги Великої Британії (NICE) визнає обидві системи^[9]. У МКХ-11 розлад має код 6A05^[10], у МКХ-10 йому відповідає рубрика F90 «Гіперкінетичні розлади»^[11]. Залежно від того, які симптоми переважають, у дорослих виділяють три типи: переважно неуважний, переважно гіперактивно-імпульсивний і комбінований^[3]. Побутову назву «синдром дефіциту уваги» без гіперактивності досі вживають, хоча офіційно це лише один із типів того самого розладу. Для діагнозу потрібно, щоб симптоми тривали щонайменше шість місяців, частина з них з'явилася до 12 років і вони помітно заважали в роботі, спілкуванні чи побуті^[3].

Основні умови для діагнозу

• Симптоми тримаються щонайменше шість місяців.
• Вони проявляються у двох або більше сферах життя, наприклад удома і на роботі^[3].
• Кілька симптомів були помітні ще до 12 років^[3].
• Симптоми не пояснюються іншим станом: лікар перевіряє, чи це не аутизм, синдром Туретта або тривожний розлад^[4].

Головна відмінність діагностики в дорослих стосується кількості симптомів: з 17 років достатньо п'яти симптомів неуважності або п'яти симптомів гіперактивності й імпульсивності, тоді як дітям потрібно шість^[3]. Повний перелік налічує 18 діагностичних ознак, по дев'ять у кожній групі.

Симптоми неуважності

Неуважність означає стійку нездатність зосередитися, завершити завдання або утримати розумову увагу. До симптомів належать:

• Часто не помічає деталей або робить помилки через неуважність у роботі чи інших справах.
• Має труднощі з утриманням уваги на завданнях чи дозвіллі (наприклад, під час розмови, лекції або читання).
• Часто здається, що не слухає, коли до нього звертаються безпосередньо.
• Часто не виконує інструкцій до кінця і не завершує навчальних, робочих або побутових обов'язків.
• Має труднощі з організацією завдань і діяльності (наприклад, із керуванням часом, послідовністю дій).
• Уникає, не любить або неохоче береться за завдання, що потребують тривалого розумового зусилля (наприклад, заповнення форм, підготовка звітів).
• Часто губить речі, потрібні для справ (наприклад, ключі, гаманці, телефони, документи).
• Легко відволікається на сторонні подразники, зокрема на думки, що не стосуються справи.
• Часто забуває щоденні обов'язки (наприклад, оплатити рахунки, прийти на призначену зустріч).

Симптоми гіперактивності та імпульсивності

Для цих симптомів характерні надмірна рухова активність, нетерплячість і дії без попереднього обмірковування:

• Часто смикає руками чи ногами або крутиться на стільці.
• Часто встає з місця там, де очікують, що людина сидітиме (наприклад, на зустрічах або нарадах).
• Часто бігає чи кудись лізе в недоречних ситуаціях (у дорослих це може бути лише суб'єктивне відчуття неспокою).
• Не може тихо гратися або займатися спокійною справою.
• Часто перебуває «в русі» або поводиться так, ніби його «завели» (відчуття внутрішнього рухового напруження).
• Надмірно багато говорить.
• Відповідає, не дослухавши запитання до кінця.
• Має труднощі з очікуванням своєї черги (наприклад, у чергах або в розмові).
• Перериває інших або втручається в чужі розмови чи справи (наприклад, вривається в розмову або бере чужі речі без дозволу).

Симптом враховують, коли він трапляється часто, у різних ситуаціях і реально заважає жити. Ставить діагноз психіатр або інший фахівець із відповідною підготовкою після повної клінічної оцінки, з урахуванням історії розвитку та свідчень інших людей^[9]. Оскільки симптоми мали бути ще до 12 років, лікар розпитує партнера, родичів і друзів, а іноді переглядає шкільні характеристики та інші документи з дитинства^[3].

Міф: онлайн-тест може показати, чи є в людини синдром дефіциту уваги з гіперактивністю. Насправді: опитувальники й шкали лише допомагають фахівцю. NICE прямо вказує, що лише на їх підставі діагноз ставити не можна^[9]. Результат тесту з інтернету годиться хіба що як привід записатися на консультацію.

Чи буває легкий або прихований синдром дефіциту уваги з гіперактивністю?

«Легкий» або «високофункціональний» синдром не є офіційними діагнозами. Так у побуті кажуть про випадки, коли симптоми на перший погляд не здаються серйозними. Людина має стабільну роботу, виконує соціальні ролі й досягає професійних результатів, але витрачає величезні внутрішні ресурси на постійний самоконтроль. Ззовні вона здається організованою й успішною, однак усе тримається на прихованій напрузі, яка поступово виснажує. Зовні це нагадує приховану тривожність, і ці стани можуть поєднуватися.

Компенсація, тобто сувора дисципліна, жорсткі списки справ і мотивація через тривогу, працює лише до певної межі. Щойно з'являється додаткове навантаження, несподівані зміни чи сильний стрес, система дає збій: зростає безлад, гіршає концентрація, з'являється емоційна нестабільність. Людина часто не розуміє, чому більше не справляється з тим, що раніше давалося ціною надзусиль. Національний інститут психічного здоров'я США (NIMH) пояснює, чому розлад нерідко помічають лише в дорослому віці: у дитинстві його могли не розпізнати вчителі й батьки, підтримувальне середовище допомагало впоратися, а легша форма розладу непогано компенсувалася, поки на людину не навалилися вимоги дорослого життя, особливо на роботі^[3]. У жінок діагноз ставлять рідше, ніж у чоловіків, можливо тому, що в них частіше переважає неуважність, а її розпізнати складніше^[4].

Варіанти підтримки дорослих із синдромом дефіциту уваги з гіперактивністю

Допомогу дорослим підбирають індивідуально, і не всім потрібні ліки^[4]. Настанови NICE радять починати зі змін середовища, а ліки пропонувати, якщо після цього симптоми все ще помітно заважають бодай в одній сфері життя^[9]. На роботі чи в навчанні допомагають тихе персональне робоче місце, письмові інструкції на додачу до усних і допомога колеги в плануванні завдань^[4]. Основні підходи можна застосовувати окремо або разом:

• когнітивно-поведінкова терапія: когнітивно-поведінкова терапія (КПТ) вчить помічати й змінювати шкідливі думки та звички. За метааналізом 14 рандомізованих досліджень, у дорослих вона зменшує основні симптоми розладу й покращує виконавчі функції, тобто планування та самоорганізацію^[12]
• коучинг для організації часу: коуч допомагає виробити навички планування й чітку структуру дня; NIMH згадує такий варіант як допоміжний^[3]
• медикаментозне лікування: першими дорослим пропонують стимулятори лісдексамфетамін або метилфенідат, а атомоксетин розглядають як альтернативу^[9]. У мережевому метааналізі 133 подвійно сліпих досліджень у дорослих краще за плацебо діяли амфетаміни, метилфенідат, бупропіон і атомоксетин, а модафініл не діяв^[13]
• розвиток емоційної саморегуляції: навчання технік, що стабілізують настрій і допомагають долати тривогу. За метааналізом, когнітивно-поведінкова терапія в дорослих із цим розладом зменшує емоційну дисрегуляцію, тривогу й депресію; для діалектичної поведінкової терапії й методів усвідомленості (майндфулнес) досліджень поки менше^[14]
• нормалізація сну та режиму: сталий режим сну, тиха темна спальня, без екранів, кофеїну, солодкого й алкоголю перед сном^[4].

Ліки починає призначати й контролює фахівець із цього розладу^[4]. Під час лікування регулярно вимірюють пульс і артеріальний тиск: до і після кожної зміни дози та кожні пів року^[9]. В українських аптеках вибір обмежений: доступні метилфенідат пролонгованої дії, атомоксетин і бупропіон із модифікованим вивільненням^[15].

Підходи доповнюють один одного. Якщо ліки допомогли, але симптоми все ще заважають, NICE радить додати психологічну допомогу, а тим, хто ліків не хоче, не переносить або не відчуває від них користі, запропонувати структуровану психологічну підтримку з елементами когнітивно-поведінкової терапії^[9]. Фізична активність корисна сама по собі й зменшує тривогу та депресію, які посилюють симптоми розладу^[4]. А от нейрофідбек, комп'ютерні тренування уваги й сама лише психоедукація в систематичному огляді 19 рандомізованих досліджень неуважності в дорослих не зменшили^[16]. Робота над щоденною структурою життя триває роками, і рішення про лікування можна переглядати, коли змінюються обставини^[9].