Пітливість долонь: долоневий гіпергідроз

В опитуванні працівників у Німеччині на надмірну пітливість скаржилися 16,3% людей, але з тих, у кого потіли окремі ділянки тіла, до лікаря зверталися лише 27%^[1]. Багато хто роками вважає мокрі долоні особливістю характеру, хоча це стан, який лікують.

Долоні можуть ставати слизькими навіть тоді, коли людина зовсім не хвилюється. Мокрі руки заважають тиснути руку, писати на папері, користуватися клавіатурою, грати на музичних інструментах чи в ракеткові види спорту^[2]. Іноді це прояв іншої хвороби, а іноді окремий стан, долонний гіпергідроз (у побуті «пітливі» чи «мокрі» долоні).

Читайте:

Надмірне потовиділення (гіпергідроз): причини та ефективні методи лікування

Гіпергідроз трапляється приблизно в однієї людини з двадцяти, проте до лікаря з ним звертається лише половин...

Причини пітливості долонь

У більшості випадків пітливість долонь є нормальною реакцією організму на тепло, фізичне навантаження чи емоції, зокрема тривогу^[2]. Якщо шкіра стає вологою під час хвилювання, активної роботи чи в спеку, це фізіологічне явище. Коли пітливість тимчасова, не дуже сильна й не заважає повсякденному життю, приводу для занепокоєння немає.

Піт потрібен, щоб охолоджувати шкіру й захищати організм від перегрівання, тож коли людина пітніє без такої потреби, пітливість вважають надмірною^[3]. Один із найпоширеніших станів, що спричиняє мокрі руки, це первинний долонний гіпергідроз: він трапляється приблизно в 3% людей^[4]. Зазвичай він з'являється рано, у середньому в 11–12 років^[5], а з віком часто слабшає^[2]. При ньому надто активно працюють симпатичні нерви, що керують потовими залозами кистей^[4]. До третини людей із гіпергідрозом мають родича з такою самою проблемою^[2].

Буває, що пітливість пов'язана з іншою хворобою, ліками чи зовнішніми чинниками. Таку форму називають вторинним гіпергідрозом, і вона частіше охоплює все тіло або розподіляється несиметрично^[6]. Якщо обстеження не виявляє хвороб, а долоні все одно постійно вологі, лікар може діагностувати саме первинний гіпергідроз.

До можливих чинників, що посилюють потовиділення, належать:

• Ожиріння
• Менопауза, коли пітливість приходить разом із припливами^[2]
• Ліки: наприклад, флуоксетин і подібні антидепресанти^[2], гормони щитоподібної залози, морфін, жарознижувальні засоби та препарати для лікування психічних розладів^[7]
• Алкоголь або наркотики, а також відміна алкоголю, заспокійливих чи опіоїдних знеболювальних^[7]
• Інфекції
• Ендокринні порушення, зокрема цукровий діабет і гіпертиреоз^[2], а також низький рівень цукру в крові^[7]
• Неврологічні хвороби, зрідка пошкодження нервів^[2]
• Онкологічні процеси^[7].

Якщо є підозра на вторинну форму, лікар може призначити аналізи, щоб виключити інфекцію, діабет, гіпертиреоз чи інші хвороби^[2]. Від форми залежить і лікування.

Клінічні ознаки долонного гіпергідрозу

Кисті залишаються вологими більшу частину дня без очевидної причини, а сам стан найчастіше починається в дитинстві чи юності^[2]. Характерні симптоми:

• надмірна вологість долонь, яка не залежить від спеки чи фізичних вправ^[3]
• прохолодні, вологі й липкі на дотик долоні^[2]
• потовиділення переважно на долонях і пальцях, нерідко разом зі стопами^[5]
• подразнення шкіри, яку постійно зволожує піт^[8].

Діагноз ставлять за критеріями міжнародної групи експертів: помітна місцева пітливість без очевидної причини триває щонайменше 6 місяців і є хоча б дві з таких ознак^[9]:

• потовиділення охоплює обидві долоні й приблизно симетричне
• епізоди трапляються щонайменше раз на тиждень
• щоденна активність помітно ускладнена
• проблема почалася до 25 років
• є родичі з такою самою проблемою
• уві сні долоні не пітніють.

Тяжкість оцінюють просто: при легкому ступені руки вологі без видимих крапель, при середньому піт доходить до кінчиків пальців, а при тяжкому стікає з долоні^[9].

Коротко: симетрична пітливість долонь із юності, що зникає уві сні, найчастіше є первинним гіпергідрозом, а пітливість усього тіла чи нічне потіння потребують пошуку причини.

Домашні методи боротьби з пітливістю

Почати зазвичай варто з домашнього догляду й коригування способу життя, які часто допомагають, коли пітливість ще не надто виражена. Порадитися щодо сильніших антиперспірантів можна з фармацевтом, рецепт для них не потрібен^[3]. За ознак подразнення чи алергії засіб краще припинити, а кілька методів одночасно лише ускладнюють пошук того, що справді допомагає. Швидкого результату може не бути.

Антиперспіранти

Антиперспірант зменшує виділення поту, а дезодорант лише маскує запах^[2]. Звичайні антиперспіранти містять 10–25% солей алюмінію^[10]. Вони бувають трьох типів:

• звичайні: продаються в супермаркетах і мають базову концентрацію
• клінічні: містять більше активних речовин і доступні без рецепта^[3]
• рецептурні: найсильніші розчини хлориду алюмінію, які лікар призначає, коли інші не допомогли^[2].

Щоб антиперспірант подіяв, його треба правильно наносити:

• лише на повністю суху шкіру
• увечері, перед сном^[2]
• уранці змити залишки, якщо шкіра подразнюється^[10].

Найчастіша проблема з хлоридом алюмінію це подразнення шкіри з почервонінням і печінням, особливо якщо нанести засіб на вологі руки. Полегшити його може крем із гідрокортизоном^[2].

Натуральні засоби

У народній медицині для зменшення потовиділення використовують рослини. Серед найпопулярніших:

• шавлія
• ромашка
• валеріана
• звіробій.

Їх п'ють як чаї чи настоянки або роблять із ними ванночки, проте доказова база в них різна. Лише лист шавлії має в європейській монографії традиційне показання «для полегшення надмірної пітливості»: його приймають усередину, а якщо за 6 тижнів стан не покращився, слід звернутися до лікаря. Дітям до 18 років, вагітним і жінкам, які годують грудьми, засоби з шавлією не рекомендують^[11]. У монографії ромашки пітливість не згадано. Людям з алергією на рослини родини айстрових вона протипоказана^[12]. Валеріану використовують при легкій нервовій напрузі й порушеннях сну^[13], тож вона може хіба що трохи зменшити хвилювання. Звіробій застосовують при легкій і помірній депресії, але він взаємодіє з багатьма ліками, зокрема з гормональними контрацептивами^[14].

Серед альтернативних підходів трапляються голковколювання, гіпноз і дихальні практики, але дані про голковколювання при гіпергідрозі обмежуються невеликими, часто неконтрольованими дослідженнями, і його ефективність недоведена^[15]. Якщо пітливість тісно пов'язана з хвилюванням, допомогти можуть техніки релаксації та консультування психолога^[2].

Коротко: серед трав лише шавлія має європейське традиційне показання при пітливості, але рослини не замінюють антиперспірант із хлоридом алюмінію чи іонофорез.

Виявлення тригерів

Щоб з'ясувати, що провокує мокрі долоні, корисно вести простий щоденник харчування, настрою та температури довкілля. Найпоширеніші тригери:

• гостра їжа і спеції^[3]
• алкоголь^[3]
• кофеїн у каві, чаї, енергетиках і навіть шоколаді^[7]
• глутамат натрію (Е621): Міф: він спричиняє пітливість. Насправді: зв'язок не підтвердився. Лише в частини чутливих людей після 3 г і більше глутамату натщесерце бувають короткочасні головний біль, почервоніння чи серцебиття, а звичайна порція їжі містить менше 0,5 г^[16]
• стрес або емоційна напруга: у дослідженні саме хвилювання посилювало пітливість у 56,7% людей^[5].

Знаючи свої тригери, їх можна уникати, і це важливо, бо тривога через пітливість сама її посилює^[2]. Якщо хвилювання стає постійним і заважає жити, варто перевірити, чи немає тривожного розладу.

Медичні підходи до лікування

Якщо домашні заходи не допомагають, а пітливість триває понад пів року, трапляється щотижня й заважає щоденним справам, Національна служба охорони здоров'я Великої Британії (NHS) радить звернутися до сімейного лікаря, а при тяжкій формі він направляє до дерматолога^[3]. Якісних досліджень окремих методів поки небагато^[17], але систематичний огляд показав, що при долонному гіпергідрозі допомагають оксибутинін, іонофорез, ботулінічний токсин і операція, хоча кожен метод має свої недоліки^[18]. Лікар спершу переконується, що немає супутніх хвороб, а вибір методу залежить від тяжкості пітливості, загального стану здоров'я й побажань пацієнта.

Проба Мінора

Ця йод-крохмальна проба показує, де саме на долонях виділяється надлишок поту: шкіру змащують розчином йоду, після висихання присипають крохмалем, і в ділянках посиленого потовиділення суміш стає темно-синьою^[10]. Вона допомагає визначити межі зони перед ін'єкціями, а для діагнозу первинного гіпергідрозу інших аналізів зазвичай не потрібно^[10].

Іонофорез

Метод, який ще називають іонтофорезом, застосовують з 1936 року: руки занурюють у ванночки з водою з-під крана, через яку пропускають слабкий електричний струм. Як саме він діє, точно не відомо^[19].

• Тривалість сеансу: 20–30 хвилин
• Частота: 2–3 рази на тиждень протягом 3–4 тижнів
• Підтримувальні сеанси: від щотижня до щомісяця, бо ефект тимчасовий^[19].

Після початкового курсу полегшення відчувають до 85% людей із пітливістю рук і стоп. Під час процедури зазвичай поколює, а побічні ефекти нечасті й минають швидко: пухирі чи синці при надто сильному струмі, свербіж, потовщення шкіри при дуже частих сеансах. Іонофорез не роблять людям із кардіостимулятором, обережно підходять до металевих імплантів на шляху струму, а під час вагітності його зазвичай не проводять. Після навчання процедури можна робити вдома з власним приладом^[19].

Лікарські препарати

Щоб приглушити нервові сигнали до потових залоз, застосовують таблетки з антихолінергічною дією: оксибутинін, пропантелін, глікопіроній^[2]. Оксибутинін передусім призначають при гіперактивному сечовому міхурі^[20], а в рандомізованому дослідженні він зменшив пітливість долонь і пахв більш ніж у 70% пацієнтів^[21]. Дозу підвищують поступово, щоб побічні ефекти не стали надто сильними^[2]. Серед них:

• сухість у роті, найчастіша побічна дія^[21]
• закрепи^[2]
• утруднене сечовипускання^[2]
• нудота або блювання^[22].

Ще можливі затуманення зору й спазми в животі^[2]. Перед початком лікування лікарю треба розповісти про закритокутову глаукому, проблеми із сечовипусканням, хвороби серця, міастенію чи порушення пам'яті: оксибутинін може погіршити ці стани^[23]. У літніх людей ризик побічних дій вищий^[10].

Ін'єкції ботулінічного токсину

Інший спосіб це уколи ботулінічного токсину (у побуті «ботокс») у шкіру долонь, які блокують нервові сигнали до потових залоз^[2]. У дослідженні через пів року ефект зберігався у двох третин пацієнтів, але сила щипкового захоплення пальцями через 2 тижні слабшала на 23–40% і за пів року не завжди відновлювалася повністю^[24]. Дія триває 2–6 місяців, у частини людей до року, і процедуру можна повторювати. Для долонь цей метод застосовують рідше, ніж для пахв, бо уколи болючі й тимчасово послаблюють м'язи кисті^[2].

Хірургічне втручання

Найрадикальніший метод це ендоскопічна торакальна симпатектомія: через невеликі проколи в грудній клітці хірург перетинає частину симпатичного нервового ланцюжка біля хребта^[25]. Операцію виконують під загальною анестезією^[2], і Національний інститут охорони здоров'я та досконалості допомоги Великої Британії (NICE) радить розглядати її лише при тяжкому, виснажливому гіпергідрозі, якому не допомогли інші методи^[26]. Головна її вада це компенсаторна пітливість, коли сильніше пітніють спина, груди чи інші ділянки: у великих серіях спостережень її мали від 74% до 92% прооперованих, і в двох із них третина пацієнтів описувала її як тяжку або нестерпну. Рідше бувають пневмоторакс (повітря в плевральній порожнині), що потребує дренування, у 0,5–1% пацієнтів і синдром Горнера (опущення повіки й звуження зіниці) до 2%^[27]. Частина людей згодом шкодує про операцію, а іноді вона взагалі не зменшує пітливість рук^[26]. Надійних способів позбутися компенсаторної пітливості поки немає^[28].

Коротко: симпатектомія сушить долоні найнадійніше, але компенсаторна пітливість буває в більшості прооперованих, тому до операції вдаються лише після всіх інших методів.