Опис

Тартрати натрію (харчова добавка E335). E335 охоплює мононатрій- і динатрійтартрат — натрієві солі L(+)-винної кислоти. Їх отримують нейтралізацією кислоти сполуками натрію. Обидві форми є білими кристалічними речовинами, що розчиняються у воді.[1]

У E335 тартратна частина відповідає за кислотність, а натрій змінює розчинність і буферні властивості. Сіль також може зв’язувати метали, які пришвидшують окиснення.

  • Кислий смак і pH. Винна кислота підкислює, а її солі допомагають утримувати кислотність у потрібному діапазоні.
  • Стабільність. Зв’язування частини металів сповільнює небажане окиснення та зміни кольору.
  • Розчинність. Кислота й різні солі поводяться у воді по-різному, тому не є повністю взаємозамінними в рецептурі.

E335 об’єднує мононатрій- і динатрійтартрат. Перша сіль зберігає одну кислотну групу, друга нейтралізована повніше. Обидві мають бути L(+)-формами; EFSA просило додати до специфікації оптичне обертання, щоб це можна було надійно контролювати.[2]

У ЄС як E334–E337 дозволені тільки L(+)-винна кислота та її відповідні солі. Молекули D(−)- і meso-форми мають той самий склад атомів, але інше просторове розташування. Це важлива різниця: групова ДДС EFSA не поширюється на інші стереоізомери.[2]

Винна кислота природно є у винограді, яблуках та продуктах їх переробки. У вині калійний і кальцієвий тартрати можуть випадати в кристали; на це впливають температура, pH, кількість спирту й мінеральний склад. Такі кристали є солями винної кислоти, а не склом чи піском.[2]

Застосування

Тартрати натрію створює буфер: пом’якшує різкі зміни кислотності. Його застосовують у кондитерських виробах, желе, джемах, напоях, десертах та окремих сумішах.[3]

Натрієві тартрати дозволені в різних перероблених продуктах: джемах і желе, фруктових заготовках, кондитерських виробах, випічці, десертах, соусах, деяких напоях та дієтичних добавках. Їхня роль може змінюватися від підкислення до стабілізації.

E335 належить до групи I. У багатьох випадках числової межі немає, але quantum satis все одно вимагає найменшої кількості, що дає потрібний ефект; окремі категорії мають власні умови.

Натрієві тартрати потрібні там, де винну кислоту треба зробити м’якшою й отримати буфер. Вони регулюють pH у випічці, солодощах, напоях і фруктових продуктах, а також можуть зв’язувати метали. Натриєва форма краще розчиняється, ніж крем тартар, тому підходить для рідких сумішей.

На час оцінки EFSA винну кислоту й тартрати було дозволено у 81 категорії продуктів, у 66 із них — через групу I. Дані про фактичні рівні промисловість надала лише для 17 категорій, тому в розрахунках залишалася помітна невизначеність.[2]

Хліб і булочні вироби давали найбільший внесок у розраховане середнє споживання майже в усіх вікових групах; у немовлят основним джерелом були зернові продукти й дитяче харчування. Для малюків, дітей, підлітків і дорослих помітний внесок давали також ароматизовані напої. Це оцінка всієї групи, а не доказ, що кожен такий продукт містить конкретно цю добавку.[2]

Користь для організму

Прямої потреби у тартратах натрію організм не має. Технологічна дія в рецептурі не означає користі для здоров’я.

E335 не є способом лікувати дефіцит натрію. Натрію зазвичай і так достатньо в раціоні, а кількість добавки в конкретному продукті споживач не бачить.

Іноді тартрати входять до лабораторних або фармацевтичних сумішей. Це окреме застосування з іншими дозами, яке не доводить користі E335 у їжі.

E335 не є засобом поповнення натрію. Історично натрієві тартрати використовували як сольове проносне, але така болюсна доза не має стосунку до технологічної кількості в їжі.

Організм не потребує тартратів як незамінної поживної речовини. Після прийому значна частина не всмоктується у тонкій кишці й доходить до товстої, де бактерії можуть перетворювати її на коротколанцюгові жирні кислоти. У дослідженні 13 людей щодня отримували 5 г крему тартару або 120 г родзинок протягом тритижневих періодів; це показало ферментацію тартрату, але не довело окремої лікувальної користі E334–E337.[2]

Чи лікує E335?

Ні. E335 допомагає рецептурі, але не лікує. Фармацевтична чи домашня велика доза має інші ризики й не дорівнює кількості в продукті.

Шкода для організму

Для E335 не виявили пошкодження генів або канцерогенної дії. У дуже великих кількостях тартрати можуть подразнювати кишківник; натрієва частина додається до загального натрію раціону.

Під час перегляду безпеки 2020 року EFSA не знайшло генотоксичного сигналу. У тривалому дослідженні мононатрійтартрат не збільшував частоту пухлин навіть за найвищої перевіреної дози. Дані про розвиток потомства не показали суттєвих ефектів; окремих досліджень розмноження бракувало.[4]

Дані про безпеку отримані для природної L(+)-форми. Висновок не можна без перевірки переносити на інші просторові варіанти винної кислоти.

Тартрат дає людям меншу внутрішню дозу, ніж щурам за однакового надходження. EFSA врахувало, що внутрішня доза в людини нижча, й застосувало спеціальний десятикратний запас безпеки замість звичного стократного. Це не послаблення контролю, а поправка на виміряну різницю між видами.[4]

У старому спостереженні 43 людини із закрепом отримували по 10 г натрієвого тартрату у воді: повідомляли про нудоту, блювання та спазми, однак учасники мали супутні хвороби, а опис результатів був слабким. EFSA не використало цю роботу для оцінки харчової добавки.[2]

E335 також вносить натрій. За призначеної дієти з його обмеженням важливий загальний натрій у порції, хоча сам E-номер не показує кількість.

У людей системно доступною ставала приблизно п’ята частина прийнятого тартрату, тоді як у щурів — до 81%. Частина, що залишилася в кишківнику, метаболізувалася бактеріями. Ця різниця між видами стала ключовою для нової ДДС: людська внутрішня доза виявилася нижчою, ніж можна було припустити зі стандартного досліду на щурах.[2]

L(+)-винна кислота та її натрієві й калієві солі не дали сигналу про мутагенність. У дворічному дослідженні мононатрій-L(+)-тартрат не збільшував частоту пухлин за найвищої випробуваної дози 3100 мг/кг маси тіла на день. Саме цю дозу EFSA взяло як вихідну точку для оцінки.[2]

Дослідження розвитку потомства не показали материнських або ембріональних ефектів, але перевірені дози були відносно невисокими. Повноцінних досліджень репродуктивної токсичності не було; водночас у тривалих роботах не виявили змін яєчників, матки або сім’яників. У статті це означає «сигналу не знайдено, але база має прогалину», а не абсолютну гарантію.[2]

Що це означає на практиці?

EFSA не побачило проблеми за оціненого харчового споживання E335. Ризик зростає в іншій ситуації — коли сіль навмисно приймають у концентрованій великій кількості.

Регулювання

Тартрати натрію дозволений у ЄС за Регламентом № 1333/2008; вимоги до форми й чистоти встановлює Регламент № 231/2012.[3][1]

У 2020 році Європейське агентство з безпечності харчових продуктів (EFSA) об’єднало L(+)-винну кислоту, E334–E337 та E354 під спільною ДДС 240 мг/кг маси тіла на день, вираженою як винна кислота. ДДС — це кількість, яку людина умовно може отримувати щодня впродовж життя без помітного ризику.[4]

У реалістичнішому уточненому сценарії жодна вікова група не вийшла за групову ДДС. Це стосувалося немовлят, малюків, дітей, підлітків, дорослих і літніх людей. EFSA рекомендувало уточнити частину специфікацій та даних про виробництво.[4]

EFSA виявило технічні помилки в старих специфікаціях E335: для мононатрієвої форми потребувала виправлення молекулярна маса, а динатрійтартрат помилково був названий нерозчинним. Рекомендації показують, навіщо переоцінка перевіряє не лише токсикологію, а й точність юридичного опису речовини.[2]

EFSA вивело ДДС із 3100 мг мононатрійтартрату/кг, що відповідає приблизно 2440 мг винної кислоти/кг. Замість звичного стократного запасу використали десятикратний: міжвидовий коефіцієнт зменшили через значно нижче всмоктування у людей, а десятикратний запас для відмінностей між людьми зберегли. Так отримали 240 мг/кг маси тіла на день у перерахунку на винну кислоту.[2]

Для людини масою 70 кг групова ДДС дорівнює 16,8 г винної кислоти на день; для дитини 20 кг — 4,8 г. Це не рекомендована порція, а довічна токсикологічна межа для суми E334–E337 і E354, вираженої як винна кислота.

У найбільш доречному уточненому сценарії середнє споживання групи не перевищувало 91 мг/кг, а високе — 174 мг/кг. Якщо додати природну кислоту й інші добавки, що можуть її вивільняти, верхня оцінка для малюків доходила до 285 мг/кг, але EFSA вважало її завищеною: модель припускала одночасну присутність кількох добавок і значно більшу частку продуктів із ними, ніж показували етикетки.[2]

Підсумок

E335 — дві натрієві солі винної кислоти, які стабілізують кислотність продуктів. Добавка не є корисним джерелом натрію й у великих кількостях може подразнювати кишківник. EFSA не виявило ознак пошкодження генів або канцерогенності для групи тартратів. Оцінене споживання було нижчим за групову ДДС 240 мг/кг на день у перерахунку на винну кислоту.

Источники4
  1. Специфікація. Consolidated TEXT: 32012R0231 — EN — 18.08.2026. EUR-Lex.
  2. EFSA. Younes M. и др. Re-evaluation of l(+)-tartaric acid (E 334), sodium tartrates (E 335), potassium tartrates (E 336), potassium sodium tartrate (E 337) and calcium tartrate (E 354) as food additives. EFSA J, 2020.
  3. Consolidated TEXT: 32008R1333 — EN — 18.08.2026. EUR-Lex.
  4. EFSA. EFSA