Етапи стосунків і види кохання

У 2005 році 17 закоханих людей, чиї стосунки тривали від 1 до 17 місяців, по черзі розглядали в томографі фото коханої людини і фото просто знайомого. На обличчя партнера реагували ділянки мозку, багаті на дофамін і пов'язані з винагородою та мотивацією: вентральна ділянка покришки і хвостате ядро^[1]. Ті самі системи вмикаються, коли людина чогось дуже прагне. Тож відчуття «не можу без нього» має цілком матеріальну основу.

Проте мозок пояснює не все. Романтичні стосунки поєднують емоції, рішення і звички двох людей, а науковці досі сперечаються, як найточніше їх описати. Найпопулярніша схема належить психологу Роберту Стернбергу, і з неї варто почати.

Що таке романтичні стосунки?

Романтичні стосунки виходять за межі сильного емоційного збудження чи фізичного потягу. Вони поєднують особисті переживання і свідомі рішення щодо спільного майбутнього: людина бачить в іншій одночасно об'єкт бажання і партнера для спільного життя, підтримки та зростання.

Кохання здатне змінювати систему цінностей, додавати сил у скрутні періоди і підштовхувати до нових цілей. Але й тут працює звичайна психологія: те, як партнери розмовляють, сваряться і миряться, впливає на тривалість союзу більше, ніж сила першого спалаху.

Основні компоненти романтичних стосунків

Психологи часто спираються на трикутну теорію кохання Роберта Стернберга (1986). За нею, кохання має три складові: інтимність (почуття близькості й зв'язку), пристрасть (потяги, що ведуть до романтики, фізичної привабливості й сексу) та рішення/зобов'язання (у короткій перспективі рішення, що ти кохаєш, у довгій прагнення це кохання зберегти)^[2]. Від того, яких складових більше, залежить тип кохання.

Інтимність

Інтимність означає емоційну близькість і взаєморозуміння. Вона дає відчуття безпеки й довіри, дозволяє ділитися найглибшими думками і почуттями та розраховувати на співпереживання у важкі моменти. За Стернбергом, саме вона є емоційним ядром більшості типів кохання і зазвичай наростає поступово.

Пристрасть

Пристрасть є двигуном фізичного та емоційного потягу. Вона проявляється сильним бажанням бути поруч, хвилюванням і піднесенням, які мають і біохімічну основу, і суб'єктивний вимір у вигляді припливу енергії. Часто саме пристрасть першою заявляє про себе, і саме про неї йдеться у статті про фізичний потяг. Вона швидко спалахує, але й найшвидше звикає до «подразника».

Зобов’язання

Зобов'язання є свідомим вибором залишатися разом попри труднощі, будувати майбутнє і вирішувати проблеми спільно. Воно тримає стосунки тоді, коли початковий запал вщухає, і допомагає пережити періоди розчарування. На відміну від двох інших складових, цю частково контролює сама людина: рішення можна ухвалити і підтримувати.

Різноманіття типів кохання за теорією Стернберга

Комбінації трьох складових дають вісім варіантів, один із яких Стернберг назвав відсутністю кохання^[2]:

• Дружба (симпатія). Є інтимність, але немає пристрасті та зобов'язань.
• Закоханість. Переважає пристрасть, а інтимності й зобов'язань ще немає. Це те саме «кохання з першого погляду».
• Порожнє кохання. Лишилося тільки зобов'язання, без емоційної близькості та фізичного потягу. Так часто виглядає шлюб, який тримається на звичці або обов'язку.
• Романтичне кохання. Пристрасть та інтимність без чіткого рішення про довготривале майбутнє.
• Товариське кохання. Інтимність і зобов'язання: глибока дружба та спільні життєві цілі, коли фізичний потяг уже не визначальний. Типовий стан багатьох довгих шлюбів.
• Безглузде кохання. Пристрасть і зобов'язання без глибокого емоційного зв'язку, наприклад шлюб через кілька тижнів після знайомства.
• Досконале кохання. Поєднання всіх трьох складових. Це ідеал, якого важко досягти і ще важче утримати.
• Відсутність кохання. Немає жодної складової: так складається більшість наших випадкових знайомств.

Реальні стосунки рідко вписуються в одну клітинку: з роками співвідношення складових змінюється, і пара може переходити від закоханості до романтичного, а згодом до товариського чи досконалого кохання.

Фази розвитку романтичних стосунків

Опис фаз нижче (закоханість, розчарування, виклики, глибоке партнерство) походить із популярної психології та практики сімейних консультантів. Це зручна схема для самоспостереження, проте наукової перевірки вона не проходила: фази можуть тривати по-різному, накладатися або йти в іншому порядку.

Фаза закоханості

Під час закоханості, яку ще називають періодом пристрасті, виникають ейфорія, емоційне піднесення та сильний потяг до партнера. Цей етап часто називають «букетно-цукерковим періодом»: усе видається ідеальним, а кохана людина бездоганною.

Окрім дофамінової системи винагороди, дослідники пов'язують цей стан із серотоніном, кортизолом, тестостероном і фактором росту нервів, але висновки здебільшого ґрунтуються на невеликих вибірках, а вплив окремих речовин у людей не доведено^[3]. У багатьох з'являється приплив сил, у когось зникає апетит чи порушується сон, а думки зосереджуються на партнері.

Міф: закоханість є справжньою залежністю, як від наркотику. Насправді: рання закоханість має спільні з адикціями риси (ейфорія, тяга, «ломка» після розриву) і задіює ті самі системи винагороди, тому нейроантропологиня Гелен Фішер з колегами називає її «природною і часто позитивною» залежністю^[4]. Однак це гіпотеза і метафора. Діагнозу «закоханість» немає, і лікувати її зазвичай не потрібно.

Цей етап супроводжується ідеалізацією партнера: здається, що він не має недоліків. Звідси приказка «кохання сліпе». Трохи «сліпоти» навіть корисно: у дослідженні молодят ті, хто на початку шлюбу найбільше ідеалізував партнера, не мали спаду задоволеності шлюбом за перші три роки, тоді як в інших вона помітно знижувалася^[5].

Точної тривалості фази закоханості немає. Один із біологічних маркерів дає орієнтир: рівень фактора росту нервів у крові новозакоханих був підвищеним, а через 12–24 місяці в тих, хто лишився з тим самим партнером, але вже не переживав колишнього стану, знизився до рівня людей у тривалих стосунках і самотніх^[6]. Поступово ейфорія згасає, і на перший план виходять довіра, розуміння та здатність приймати партнера таким, яким він є.

Фаза розчарування

Згодом стосунки зіштовхуються з реальністю. Образ ідеального партнера тьмяніє, а риси, які колись захоплювали, починають дратувати. Рішучість і впевненість раптом здаються впертістю й небажанням іти на компроміс.

Партнери вже менше намагаються справити враження і поводяться природніше. Виринають розбіжності у поглядах, звичках і очікуваннях, а увага, яку раніше вкладали у стосунки, здається меншою. Це викликає внутрішній дискомфорт.

Без ідеалізації один із партнерів може відчути незадоволеність тим, що кохання вже не дарує колишнього піднесення. Якщо у стосунках є приховані проблеми, як-от токсична поведінка чи схильність до залежностей, саме тепер вони виходять на поверхню і змушують переосмислити майбутнє союзу.

Етап викликів

Тепер стосунки проходять перевірку: чи готові партнери адаптуватися одне до одного, чи розбіжності стануть причиною віддалення? Щоб пройти цей рубіж, треба вміти і висловлювати власні бажання, і чути партнера, знаходити компроміси та вирішувати конфлікт без руйнування зв'язку.

Міф: протилежності притягуються. Насправді: метааналіз 199 досліджень за 22 ознаками і аналіз 133 ознак у даних UK Biobank показали, що партнери частіше схожі, ніж різні. Найсильніший збіг у політичних і релігійних поглядах, освіті та деяких звичках на кшталт куріння й алкоголю, слабший, але теж позитивний, в особистісних рисах^[7]. Тож навряд чи варто сподіватися, що різниця в цінностях «сама врівноважиться»; про те, на що звертати увагу, йдеться у статті як зрозуміти, що ви сумісні з партнером.

Міф: справжнє кохання не потребує зусиль, а якщо доводиться працювати над стосунками, значить, партнер «не той». Насправді: у двох дослідженнях сварки зазвичай знижували відданість партнеру, але найменше в тих, хто вважає, що стосунки можна розвивати. Ця віра допомагала найбільше саме в несприятливих умовах, зокрема коли проблема лишалася невирішеною^[8].

Спроби переробити одне одного зазвичай лише поглиблюють напругу. Продуктивніше приймати партнера таким, яким він є, і шукати способи співіснувати. Саме на цьому етапі видно, наскільки обидва зацікавлені у збереженні стосунків.

Якщо пара долає труднощі, не втрачаючи емоційної близькості, з'являється основа для міцного союзу. Спільний пошук рішень, відкритість у почуттях і готовність будувати майбутнє разом стають перепусткою на глибший рівень кохання.

Глибоке партнерство (або Досконале кохання)

Час змінює багато в стосунках, але почуття від цього не обов'язково згасають. Коли первинна пристрасть поступається місцем стабільності, кохання стає усвідомленішим.

Гармонія досягається тоді, коли двоє залишаються разом через те, що бачать одне в одному надійних партнерів на довгі роки. Тут головне спокійне відчуття безпеки, довіри та взаємної підтримки. Перевірити себе допоможуть ознаки, як зрозуміти, що ваші стосунки здорові.

Що визначає глибоке партнерство:

• здатність приймати одне одного без ілюзій
• підтримка у важкі моменти
• усвідомлене прагнення будувати майбутнє разом
• внутрішня рівновага поруч із партнером
• щира повага
• турботливе ставлення
• доброзичливість
• міцна дружба
• увага до дрібниць

Окситоцин часто називають гормоном близькості. У новозакоханих пар його рівень у крові був значно вищим, ніж у самотніх, не знизився через пів року і пов'язувався з теплим дотиком і злагодженістю у взаємодії партнерів^[9]. Тобто окситоцин працює з перших місяців, і роль його в людській прив'язаності ще уточнюють; детальніше про механізми зв'язку пояснює теорія прихильності.

Міф: кохання живе три роки. Насправді: в огляді 25 досліджень (6070 учасників) романтичне кохання було пов'язане з задоволеністю як у коротких стосунках, так і в шлюбах із 10-річним і довшим стажем. Гірше в довгих парах працювала лише його нав'язлива, тривожна форма^[10]. А в подружжя, що прожило разом у середньому 21,4 року і досі сильно кохало одне одного, фото партнера активувало ті самі дофамінові ділянки, що й у новозакоханих, плюс зони, пов'язані з материнською прив'язаністю^[11].

Коротко: гостра пристрасть із роками слабшає в більшості пар, але сильне романтичне почуття в довгому шлюбі можливе. Йому шкодить тривожна нав'язливість, а допомагає звичка вкладатися у стосунки.

Сексуальний потяг та еволюційний аспект романтичних стосунків

Сексуальний потяг у романтичних стосунках має і фізичний, і психологічний вимір. Близькість між партнерами може зміцнювати емоційний зв'язок, а секс і прив'язаність у парі зазвичай працюють разом і впливають одне на одне^[12].

З погляду еволюційної психології, такий зв'язок допомагав утримувати пари, потрібні для виховання потомства. Огляд досліджень підтверджує, що секс сприяє формуванню тривких зв'язків між партнерами, хоча може мати й зворотну дію: коли поточні стосунки стають менш вдалими, він здатен підштовхувати до нових^[12]. Попри зміну соціальних норм, гармонійне поєднання інтимності та пристрасті залишається для багатьох пар бажаним і досяжним орієнтиром.

Психологічний та культурний вимір романтичного кохання

Література, музика, кіно і живопис усіх епох повертаються до теми кохання. Поети описують його як вогонь, письменники як силу, що змінює долі героїв, і ці образи впливають на наші очікування від реальних стосунків. Іноді завищені: у романах рідко показують, хто миє посуд після букетно-цукеркового періоду.

Психологи розглядають стосунки як простір особистісного зростання: партнер стає своєрідним дзеркалом, у якому видно власні сильні та слабкі сторони, а конфлікти вчать розуміти власні емоції. Метааналіз шести досліджень (603 учасники) знайшов помірний зв'язок (r = 0,32) між емоційним інтелектом і задоволеністю романтичними стосунками^[13].

Культура формує й самі норми кохання: ритуали залицяння, весільні традиції, символи на кшталт обручок. Вони відображають прагнення людей до єдності та підтримки і змінюються разом із суспільством.

Читайте:

Що таке кохання? Просто емоція чи щось більше?

Кохання важко описати одним словом. Це щось глибоке, що ми відчуваємо, коли нам важливо бути поруч із кимось. А...