Мудрий старець із казки, герой, що рятує світ, пустун-ошуканець — ці постаті впізнають у всіх культурах. Карл Густав Юнг вважав, що це не збіг: такі образи, на його думку, людина успадковує разом з усім людством[1].
Він назвав їх архетипами. Сьогодні це слово живе в літературознавстві, кіно й навіть маркетингу, хоча наукова психологія ставиться до теорії Юнга стримано[1].
Що таке архетипи
В аналітичній психології Юнга архетипи — це символи, що відбивають різні сторони психіки і походять із накопиченого досвіду людства. Ці успадковані образи зберігаються в колективному несвідомому. Крізь них людина сприймає світ, і на них, як на фундаменті, будується особистість[2].
Спершу Юнг називав їх «праобразами», запозичивши цей вираз в історика культури Якоба Буркгардта. У 1917 році він писав про «домінанти колективного несвідомого», а слово «архетип» уперше вжив у 1919 році[3].
Юнг не погоджувався, що людина народжується «чистим аркушем», який заповнює лише досвід. Він вважав, що психіка зберігає глибинні несвідомі риси предків, і ці праобрази становлять основу людського в людині. Кожен архетип, за Юнгом, впливає на особистість, але в більшості людей переважає якийсь один. Як саме він проявиться, залежить від культури і власного життєвого досвіду[1].
Особисте і колективне несвідоме
Юнг довго був послідовником Зигмунда Фрейда, і їхні стосунки поєднували і згоду, і глибокі розбіжності[4]. Зрештою вони розійшлися: Юнг критикував Фрейда за надмірну увагу до сексуальності в розвитку людини і створив власний напрям — аналітичну психологію[1].
Юнг погоджувався, що несвідоме відіграє велику роль у поведінці, але розширив цю ідею. Психіка, за його моделлю, має три складники[5]:
- Его. Свідома частина, що тримає рівновагу між свідомим і несвідомим.
- Особисте несвідоме. Спогади, думки й почуття з власного досвіду, зокрема витіснені.
- Колективне несвідоме. Спільні для всього людства образи-архетипи, успадковані від предків.
Колективне несвідоме — найглибший і найменш доступний шар психіки. Його вміст проступає в міфах, релігії, інших явищах культури і в снах[6].
Чотири головні архетипи
Кількість архетипів, за Юнгом, не обмежена, але кілька з них трапляються особливо часто[3]. Головними вважають персону, тінь, аніму з анімусом і самість[1].
Персона
Персона — це обличчя, яке людина показує світові, на відміну від глибших і справжніх рис характеру. Слово походить від назви маски, яку носили актори в античному Римі[7].
Таких «масок» у людини багато, для різних груп і ситуацій. Ще в дитинстві ми вчимося поводитися так, як від нас чекає суспільство, і персона приховує пориви та емоції, які вважаються неприйнятними. Вона допомагає пристосуватися до оточення. Проте якщо людина надто зливається зі своєю маскою, вона може втратити зв'язок із собою справжньою[1].
Тінь
Тінь — «темна сторона» психіки. У неї потрапляє все, що свідоме «я» не готове прийняти: риси, бажання, емоції, причому не лише негативні. Усе це лишається невираженим і прихованим у несвідомому[8].
Тінь формується, коли ми намагаємося відповідати нормам культури. Туди відходить те, що засуджують і суспільство, і наші власні цінності: заздрість, жадібність, упередження, ненависть, агресія. Уві сні тінь, за Юнгом, може постати змією, чудовиськом, демоном чи драконом. Такі схильності є в кожному, але люди часто заперечують їх у собі і приписують іншим[1].
Аніма й анімус
У пізніх працях Юнга аніма — це несвідомий жіночий бік чоловічої психіки, а анімус — чоловічий бік жіночої[9]. У цих образах поєднуються колективне несвідоме, тобто уявлення про те, якою має бути жінка чи чоловік, і особистий досвід стосунків із матір'ю, сестрами, партнерами[1].
Юнг вважав, що суспільство зазвичай пригнічує в чоловіках жіноче, а в жінках чоловіче, і жорсткі гендерні ролі гальмують психологічний розвиток. Здоровим він уважав поєднання обох сторін: і емоцій, і розуму, і інтуїції, і логіки. Поєднані аніму та анімуса він називав сизигією, або божественною парою, символом цілісності[1]. Цю частину теорії критикують за стереотипні уявлення про жіноче й чоловіче[3].
Самість
Самість об'єднує свідоме і несвідоме людини, тобто особистість як ціле[3]. Юнг часто зображав її колом, квадратом або мандалою. Его — центр свідомості, а самість — центр усієї особистості. Уявіть коло з крапкою посередині: коло — самість, крапка — его[1].
Самість складається через індивідуацію. Так Юнг називав поступове формування цілісної особистості, яка вбирає дедалі більше несвідомого, особистого й колективного, і розв'язує внутрішні суперечності, як-от між замкненістю і відкритістю до світу[10]. Розлад між свідомим і несвідомим, на думку Юнга, може призводити до психологічних проблем[1].
Читайте:
Інші архетипи
Скласти повний перелік архетипів неможливо: вони поєднуються, обмінюються рисами, і межу між ними важко провести[3]. Серед відомих образів — батько (суворий владний авторитет), герой (захисник і рятівник) і трикстер (ошуканець і баламут)[1].
Популярний список із дванадцяти архетипів — правитель, мудрець, блазень, дбайливець, бунтар та інші — часто приписують Юнгу. Насправді його запропонували на початку 2000-х для брендингу, на основі ідей Юнга, але не самим Юнгом[3].
Психологічні типи
Окремо від архетипів Юнг описав психологічні типи. У книжці 1921 року він поєднав дві установки — екстраверсію та інтроверсію — з чотирма функціями свідомості: мисленням, почуттям, відчуттям та інтуїцією. Вийшло вісім типів, наприклад «екстравертне мислення» чи «інтровертна інтуїція». Ця схема лягла в основу багатьох типологій особистості, зокрема відомого тесту Майєрс — Бріггс[11].
Де проявляються архетипи
Архетипи — не окремі сутності в голові, а шаблони, що впливають на те, як ми діємо і сприймаємо світ. Юнг бачив їх у трьох місцях[1]:
- У снах. Архетипи з'являються як повторювані теми й мотиви сновидінь.
- У міфах і легендах. Мудрий старець — один із персонажів, що кочують з історії в історію.
- У символах культури. Схожі образи трапляються в релігійному мистецтві, живописі й літературі.
«Усі найпотужніші ідеї в історії сходять до архетипів», — писав Юнг у праці «Структура і динаміка психіки». Особливо це, на його думку, стосується релігійних ідей, а також понять науки, етики й філософії[1][12].
Читайте:
Як до архетипів ставиться сучасна психологія
Ідеї Юнга менш популярні, ніж ідеї Фрейда, і в сучасній психології архетипи сприймають прохолодно. Частково через складність його праць, частково тому, що вони часто переходять у містику й псевдонауку. Тож Юнга здебільшого вивчають як історичну постать, у літературознавстві й популярній культурі, а не як автора важливого внеску в науку про психіку[1].
Один із закидів — теорію архетипів неможливо ні підтвердити, ні спростувати експериментом. Її також критикують за стереотипне бачення жіночого й чоловічого, спрощення і культурну упередженість: архетипи зводять неповторні культурні явища до загальних шаблонів, відірваних від контексту[3].
Підсумок
Архетипи, за Юнгом, — успадковані від предків образи колективного несвідомого, що впливають на поведінку і проступають у снах, міфах і символах. Головні з них — персона, тінь, аніма й анімус і самість, а мета розвитку — поєднати їх у цілісну особистість. Як спосіб говорити про людину й культуру ця теорія досі жива, але наукового підтвердження вона не має і критикується за стереотипність.
Джерела12
- Verywell Mind
- APA Dictionary of Psychology. American Psychological Association.
- Jungian archetypes. Wikipedia.
- Falzeder E. Freud and Jung on Freud and Jung. J Anal Psychol, 2020.
- APA Dictionary of Psychology. American Psychological Association.
- APA Dictionary of Psychology. American Psychological Association.
- APA Dictionary of Psychology. American Psychological Association.
- APA Dictionary of Psychology. American Psychological Association.
- APA Dictionary of Psychology. American Psychological Association.
- APA Dictionary of Psychology. American Psychological Association.
- Psychological Types. Wikipedia.
- Collected Works of C. G. Jung, Volume 8.