Що таке кібербулінг і як він впливає на психіку

Наприкінці 2023 року понад 23 тисячі українських школярів і студентів 11–17 років анонімно розповіли про свій досвід в інтернеті. Кожен п'ятий (22%) за останні кілька місяців хоча б раз зазнавав образ, приниження чи знущань онлайн, а кожен десятий стикався з цим регулярно. Серед тих, хто бачив цькування в мережі, дорослим про нього сказали лише 19%, а понад третина взагалі нічого не зробила^[1]. Кібербулінг здебільшого відбувається тихо, на екрані телефона, і дорослі часто про нього навіть не здогадуються.

Що таке кібербулінг

Кібербулінг є різновидом булінгу (цькування), тобто систематичного переслідування чи насильства над людиною, але в цифровому просторі. Українське законодавство так і визначає булінг: психологічне, фізичне, економічне чи сексуальне насильство, зокрема із застосуванням електронних комунікацій^[2]. Проявами можуть бути повідомлення в месенджерах, електронні листи, коментарі, публікації, фото й відео. Цькують у соціальних мережах, ігрових чатах, групах класу, а останнім часом і з допомогою генеративного штучного інтелекту, яким підробляють фото чи голос^[3].

У побуті часто кажуть «хейт» і «хейтери». Це не зовсім те саме: один різкий коментар незнайомця неприємний, але цькуванням стає тоді, коли нападки повторюються, мають на меті налякати, розлютити чи присоромити людину й тривають навіть після прохання припинити^[3].

Цифрове цькування відрізняється від традиційного тим, що може відбуватися цілодобово. Жертва не може просто вийти з кімнати чи змінити оточення, щоб зупинити агресію. Образливий контент лишається в мережі навіть після того, як агресор припинив свої дії, і його можуть поширювати інші, створюючи ефект «ланцюгової реакції».

Проблема росте. У дослідженні Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) серед понад 279 тисяч підлітків 11, 13 і 15 років із 44 країн і регіонів частка тих, кого цькували онлайн, за 2018–2022 роки зросла з 12% до 15% серед хлопців і з 13% до 16% серед дівчат^[4]. В Україні загальна частка жертв за 2018–2023 роки майже не змінилася (21% і 22%), зате регулярних жертв стало більше: 10% проти 7%^[1].

Основні ознаки кібербулінгу

Щоб відрізнити кібербулінг від звичайних конфліктів чи суперечок у мережі, дослідники виділяють кілька ключових ознак. Вони пояснюють, чому це явище таке небезпечне і як воно діє на жертву.

До основних ознак кібербулінгу належать:

• Намір нашкодити: більшість дій кривдника спрямовані на те, щоб завдати шкоди, але навіть без прямого наміру жертва може сприймати їх як загрозу чи образу.
• Повторюваність: переслідування триває, а не трапляється один раз. До того ж інформація в інтернеті зберігається й поширюється, тож навіть одна публікація може ранити знову і знову.
• Нерівність сил: агресор може мати перевагу (статус, популярність, гроші, ширшу аудиторію), тоді як жертва почувається беззахисною.
• Анонімність: можливість приховати особу дозволяє агресору бути значно жорстокішим, ніж у реальному житті, і ускладнює захист.
• Публічність: приниження часто відбувається на відкритих платформах, де його бачить багато людей. Це посилює сором і безсилля.

Поєднання цих ознак створює ситуацію, в якій жертва перебуває під постійним тиском і не може контролювати, що й де про неї пишуть. Тому кібербулінг розглядають як окреме й небезпечне явище.

Форми кібербулінгу

Кібербулінг може проявлятися по-різному. Одні дії спрямовані на відкрите приниження, інші на приховане поширення інформації чи створення хаосу.

Найчастіше дослідники й Департамент кіберполіції Національної поліції України виокремлюють такі форми^[5]:

• Флеймінг: грубі й образливі вислови, провокаційні повідомлення, мета яких спровокувати агресивну реакцію.
• Аутинг: поширення особистої чи принизливої інформації або фото без згоди людини, зазвичай у публічному просторі. Коли викладають адресу, телефон чи школу людини, це називають доксингом, а в побуті кажуть «злити» дані.
• Тролінг: навмисні провокаційні коментарі, щоб посварити людей або збурити дискусію.
• Образливі прізвиська: принизливі слова й клички, якими людину називають у чатах і коментарях.
• Поширення чуток: вигадані історії, що швидко розходяться мережею і можуть серйозно зашкодити репутації.
• Надсилання відвертих матеріалів: пересилання фото чи повідомлень інтимного змісту без згоди адресата або поширення чужих інтимних знімків.
• Переслідування та погрози: регулярні напади в повідомленнях, стеження за активністю людини в мережі (кіберсталкінг), залякування чи навіть погрози фізичною розправою.
• Видавання себе за іншу людину: фейкові акаунти від імені жертви або злам її сторінок, щоб від її імені писати образи чи шантажувати^[3].
• Хепі-слепінг (happy slapping): напад або приниження знімають на відео й викладають у мережу.

Ці форми часто поєднуються: публікація приватних фото може супроводжуватися образами й чутками. Саме поєднання робить кібербулінг особливо травматичним. Окремо стоїть грумінг, коли дорослий в інтернеті втирається в довіру до дитини, щоб надалі сексуально її використати, шантажувати чи залякати^[5]. Це вже злочин проти дитини, і про нього одразу повідомляють поліцію.

Чому люди займаються кібербулінгом

Причини, через які хтось починає переслідувати інших у мережі, різні. У метааналізі досліджень серед молоді з кібербулінгом найтісніше пов'язані дві речі: переконання, що агресія є нормою, і так зване моральне відключення, коли людина знаходить виправдання власній жорстокості («сам винен», «це просто жарт»)^[6]. В опитуванні 598 турецьких студентів, які були водночас і жертвами, і кривдниками, головними мотивами виявилися розвага, помста, бажання завдати шкоди й домінувати^[7].

Проблеми психічного здоров'я

Деякі агресори мають труднощі з контролем емоцій: надмірна агресивність, імпульсивність, схильність до ризикованої поведінки чи залежностей. Психологи окремо вивчають риси так званої «темної тетради»: психопатію, макіавеллізм (схильність маніпулювати людьми заради вигоди), садизм і нарцисизм. Це риси особистості, а не діагнози. У британському дослідженні за участю 1464 людей кожна з чотирьох рис передбачала готовність до кібербулінгу^[8], а метааналіз 2025 року підтвердив зв'язок усіх чотирьох із тролінгом^[9]. Людям із такими рисами легше порушувати соціальні норми, вони менше співчувають і можуть принижувати інших, щоб відчути владу або власну значущість.

Досвід жертви

Частина кібербулерів сама пережила цькування. Завдаючи шкоди іншим, вони намагаються повернути собі відчуття контролю, тож переслідування стає своєрідною спробою компенсувати власну безсилість. Помста за пережите в мотивах таких людей стоїть поруч із агресією та моральним відключенням^[7].

Конфлікти й розриви стосунків

Кібербулінг може виникати після сварок між друзями чи розриву романтичних стосунків. Тут переважають емоції: ревнощі, образа, бажання помсти. Інтернет перетворюється на інструмент для зведення рахунків, а погрози оприлюднити спільні інтимні фото стають способом тиску.

Нудьга та експерименти з роллю

Особливо серед підлітків і молоді поширена мотивація нудьги або бажання спробувати нову роль онлайн. Розвага як мотив найтісніше пов'язана з онлайн-розгальмуванням, тобто відчуттям, що в мережі можна те, чого не дозволиш собі наживо^[7]. Анонімність дозволяє приміряти іншу роль і поводитися так, як людина не наважилася б у реальному житті.

Самотність та ізоляція

Деякі люди, що почуваються відкинутими чи непоміченими, вдаються до агресії, щоб привернути увагу. Кібербулінг для них стає способом вивільнити злість і водночас відчути власну значущість у віртуальному просторі.

Чому деякі стають булерами лише онлайн

Не всі, хто займається кібербулінгом, поводяться так само у звичайному житті. Ще 2004 року американський психолог Джон Сулер описав ефект онлайн-розгальмування: у мережі люди відкриваються або поводяться різкіше, ніж наживо, бо почуваються анонімними й невидимими, відповідають не одразу і менше відчувають владу авторитетів^[10].

Є кілька причин, що пояснюють таку поведінку:

• Анонімність і дистанція: людина може приховати особу й уникати прямого контакту, тож напади здаються їй безпечними.
• Не потрібні сила чи популярність: у реальному житті кривдник зазвичай сильніший чи впливовіший, а онлайн агресором може стати будь-хто.
• Легкий початок: достатньо доступу до мережі, щоб долучитися до цькування чи почати власні напади.
• Мало зворотного зв'язку: агресор не бачить сліз чи страху жертви, тому не відчуває меж і продовжує переслідування довше, ніж офлайн.

Тому у віртуальному просторі з'являються агресори, які у звичайному житті ніколи б не наважилися на подібні дії. Чим більше часу дитина проводить у соцмережах, тим вищий ризик і стати жертвою, і самій когось цькувати: це показав метааналіз 62 досліджень за участю понад 184 тисяч дітей і підлітків^[11].

Чим кібербулінг відрізняється від звичайного

Кібербулінг має особливості, які відрізняють його від традиційного цькування. У реальному житті жертва може піти з класу, змінити місце роботи чи уникати агресора. Онлайн такого виходу майже немає. Водночас ці два види часто йдуть разом: кого цькують у школі, того частіше цькують і в мережі^[12].

Інтернет працює цілодобово, тому образливі повідомлення, коментарі чи фото не зникають після завершення конфлікту. Вони залишаються доступними й можуть поширюватися іншими користувачами. Виникає відчуття постійного тиску, коли проблему неможливо «вимкнути».

Особливо важко, коли поширюють особисту інформацію чи приватні зображення. Такі матеріали можуть розійтися великим колом людей і залишатися в мережі роками. Швейцарські дослідники попросили школярів 12–15 років оцінити, які історії цькування найболючіші. Найгіршими підлітки вважали публічні й анонімні напади, а сам канал (онлайн чи наживо) важив менше^[13]. Тобто в мережі шкодить саме те, що там легко досягти: багато глядачів і невідомий кривдник.

У цифрового сліду є і зворотний бік: повідомлення й публікації можна зберегти, і вони стають доказами, які допомагають зупинити цькування^[3].

Наслідки кібербулінгу

Переслідування в цифровому просторі може завдати серйозної шкоди. Зведений огляд 56 метааналізів показав: кібербулінг стабільно пов'язаний із гіршим психічним станом, нижчою успішністю в навчанні й шкідливими способами впоратися зі стресом^[12]. У тривалих спостереженнях за дітьми й підлітками цей зв'язок слабкий, але стійкий у всіх вікових групах^[14]. Дослідники виділяють цілу низку проявів, які виникають у потерпілих.

• Тривожність і стрес: постійне очікування нових атак виснажує нервову систему. Стрес належить до станів, найтісніше пов'язаних із кібербулінгом^[6].
• Депресивні стани: пригнічений настрій, відчуття безнадії та втрати сенсу^[15].
• Проблеми зі сном: труднощі із засинанням чи часті пробудження вночі. У дослідженні понад 9 тисяч американських підлітків близько 12 років ті, кого цькували онлайн, майже вдвічі частіше мали проблеми із засинанням і сном (відносний ризик 1,87)^[16]. Тривалі порушення сну можуть перейти в безсоння.
• Відчуття страху: посилення тривожності в повсякденному житті.
• Занижена самооцінка: переконання у власній неповноцінності.
• Соціальна ізоляція: відмова від зустрічей із друзями, замкненість.
• Втрата інтересу до занять: небажання робити те, що раніше приносило задоволення.
• Гнів і дратівливість: часті спалахи злості, неконтрольовані реакції.
• Зниження успішності: гірші результати в навчанні чи роботі^[12]. За даними Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ), діти через цькування пропускають школу^[3].
• Конфлікти з близькими: напружені стосунки в родині та з друзями.
• Симптоми посттравматичного стресового розладу: нав'язливі спогади, тривожні сни, уникання нагадувань про ситуацію. У німецькій вибірці дітей і підлітків, які зверталися по психологічну допомогу, клінічно виражені симптоми мали 78% тих, кого цькували онлайн^[17].
• Самоушкодження та небезпечні думки: від навмисних травм до суїцидальних намірів, а також вживання психоактивних речовин. Систематичний огляд 26 досліджень (понад 156 тисяч дітей і молоді) показав: у жертв кібербулінгу шанс завдати собі ушкоджень приблизно в 2,4 раза, а спроби самогубства в 2,6 раза вищий, ніж у тих, кого не цькували^[18].

Дорослі теж не захищені від таких наслідків. У систематичному огляді 43 досліджень дорослі, яких переслідували й цькували онлайн, майже завжди мали погіршення психічного здоров'я: депресію, тривогу, панічні атаки, думки про самогубство^[19]. Якщо через цькування з'являються думки про самогубство, не залишайтеся з ними наодинці: складіть план безпеки і зателефонуйте на лінію Національної психологічної асоціації України 0 800 100 102 (щодня з 9:00 до 5:00 ранку)^[20] або на цілодобову лінію «Ла Страда-Україна» 116 123 (з мобільного) чи 0 800 500 335, для дітей і молоді 116 111 або 0 800 500 225^[21]. Якщо є безпосередня загроза життю, телефонуйте 112 або 103.

Коротко: кібербулінг не означає, що «це лише слова в інтернеті». Шанс самоушкодження в жертв удвічі вищий, тому різкі зміни настрою, сну чи поведінки дитини після часу в телефоні є приводом для розмови.

Хто найчастіше стає жертвами

Хоча кібербулінг може торкнутися будь-кого, дослідники відзначають групи, які опиняються в зоні більшого ризику. За зведеним оглядом метааналізів, частіше цькують дівчат, школярів, тих, кого вже цькують наживо, і тих, хто багато часу проводить в інтернеті. Ризик вищий і там, де школа не реагує на цькування, а батьки не підтримують дитину^[12].

• Підлітки та молодь: найуразливіша категорія, бо саме вони найбільше часу проводять онлайн. В Україні з 12 років різко зростає кількість тих, хто бачить кібербулінг, і найбільше свідків серед 15-річних^[1].
• Дівчата: частіше зазнають принижень через чутки чи приватні фото. За даними ВООЗ, онлайн цькують 16% дівчат і 15% хлопців, зате хлопці частіше самі цькують інших: 14% проти 9%^[4].
• ЛГБТ-підлітки: мають підвищений ризик переслідувань на ґрунті дискримінації. У 27 дослідженнях частка тих, кого цькували онлайн, коливалася від 10,5% до 71,3%, а наслідками були думки про самогубство, депресія, низька самооцінка й гірше навчання^[22].
• Сором'язливі або соціально замкнені: ті, кому важко влитися в колектив і кого вже цькують у школі, частіше стають мішенями й онлайн. Якщо страх осуду заважає спілкуванню, це може бути соціальна тривожність.
• Люди з малозабезпечених родин: у шкільному цькуванні жертви трохи частіше походять із бідніших родин, хоча зв'язок слабкий^[23]. Для онлайн-цькування таких даних менше.
• Активні користувачі інтернету: через постійну присутність у мережі мають більше шансів стати об'єктом атак^[12].

Мішенню нерідко стають і публічні особи з великою кількістю підписників. Їхня активність у мережі робить їх видимими для широкої аудиторії, серед якої завжди знайдуться ті, хто прагне завдати шкоди чи принизити.

Як діяти у випадку кібербулінгу

Коли людина стикається з переслідуванням онлайн, допомагає чіткий план. Він дещо різниться для дітей, батьків і дорослих. Велику роль відіграє і підтримка громади.

Діти та підлітки

Підлітки найчастіше стають об'єктами переслідувань у мережі. Британська дитяча лінія Childline і ЮНІСЕФ радять такі кроки^[24][3]:

• Звернутися до дорослого: поговорити з батьками, учителем чи іншим дорослим, якому довіряєш. ЮНІСЕФ називає це одним із найважливіших перших кроків. Якщо поговорити ні з ким, можна анонімно зателефонувати на дитячу лінію «Ла Страда-Україна» 116 111.
• Зберігати докази: робити знімки екрана, зберігати повідомлення, фото чи листи.
• Не годувати тролів: не відповідати агресору, щоб не підживлювати його інтерес. Натомість заблокувати його і поскаржитися на допис чи акаунт через функцію скарги в соцмережі. Якщо платформа не реагує одразу, скаргу можна повторити.
• Не поширювати особисті дані: не ділитися адресою, телефоном, назвою школи; переглянути налаштування приватності, щоб обмежити, хто бачить профіль, пише й коментує.
• Пам'ятати про невинуватість: дитина не винна в тому, що стала жертвою цькування.

Міф: найпростіше видалитися із соцмереж, і цькування припиниться. Насправді: ЮНІСЕФ наголошує, що жертва нічого поганого не зробила і не мусить зникати з інтернету, бо там її друзі, навчання й розваги. Зупиняти треба кривдника: блокуванням, скаргами, допомогою дорослих^[3].

Батьки

Батькам важливо швидко реагувати й показати дитині, що вона не залишилася сам на сам із проблемою.

• Порадити не відповідати агресору: інакше переслідування лише посилюватиметься.
• Збирати всі докази: повідомлення, листи, фото, посилання на сторінки, з датами.
• Повідомити школу чи поліцію: залежно від серйозності ситуації. В Україні булінг учасника освітнього процесу, зокрема онлайн, є адміністративним правопорушенням (стаття 173-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення): штраф або громадські роботи, а за повторне чи групове цькування покарання суворіше. Якщо кривдникові 14–16 років, відповідають його батьки, а керівник закладу освіти, який не повідомив про цькування, також несе відповідальність^[2][5].
• Знати про серйозніші статті: якщо цькування довело людину до спроби самогубства, це може бути злочином за статтею 120 Кримінального кодексу України (до 10 років позбавлення волі), а злам акаунтів жертви карають ще й за статтею 361^[5]. Заяву можна подати через поліцію за номером 102.

Головне: переконати дитину, що її поведінка не спричинила цькування і вона не винна. Розпитувати краще спокійно, без погроз забрати телефон, бо страх втратити доступ до мережі часто змушує дітей мовчати.

Дорослі

Дорослі теж можуть ставати мішенню агресорів. У таких випадках доречні інші кроки.

• Фіксувати переслідування: зберігати повідомлення, робити знімки екрана.
• Шукати підтримку: якщо це колега чи керівник, звернутися до відділу кадрів; якщо родич, говорити з іншими членами родини.
• Блокувати агресора: видаляти контакти, а при прямих погрозах повідомляти поліцію.
• Захистити інтимні фото: якщо хтось погрожує їх оприлюднити, повнолітні можуть скористатися безплатним сервісом StopNCII.org, який підтримує британська гаряча лінія Revenge Porn Helpline. Сервіс створює цифровий «відбиток» знімка просто на пристрої, саме фото нікуди не завантажується, а платформи-партнери за цим відбитком блокують його поширення^[25]. Для знімків, зроблених до 18 років, є подібний сервіс Take It Down американського Національного центру зниклих і експлуатованих дітей (NCMEC)^[26].

Громада

Кібербулінг не можна подолати лише зусиллями жертв. Потрібні дії на рівні спільноти.

• Ресурси підтримки: програми допомоги постраждалим і гарячі лінії, про які знають діти й дорослі.
• Формування культури неприйняття: жоден прояв цькування не можна ігнорувати, його треба засуджувати. Свідки мають вагу: програми, що вчать їх допомагати жертві, помірно змінюють їхню поведінку^[27].
• Роль шкіл: швидке реагування адміністрації та чіткі протоколи дій у випадках переслідувань. За метааналізом 44 рандомізованих досліджень (понад 65 тисяч учнів із 15 країн), шкільні програми скорочують і кібербулінг, і кількість його жертв, хоча ефект невеликий^[28].

Такі заходи допомагають створити середовище, де кібербулінг втрачає силу і підтримку.

Коротко: перші кроки однакові для всіх: не відповідати, зберегти докази, заблокувати й поскаржитися, розповісти тому, кому довіряєш. Мовчання й помста лише продовжують цькування.

Якщо ви самі кібербулер

Буває, що людина усвідомлює: вона сама бере участь у переслідуванні онлайн. Причини цього різні, і для кожної існує свій шлях зміни. Усвідомлення проблеми є першим кроком. Кривдникам це теж шкодить: у них частіше бувають суїцидальні думки, ніж у тих, хто нікого не цькує^[18].

Проблеми психічного здоров'я

Якщо агресія пов'язана з труднощами в контролі емоцій чи залежностями, на ці проблеми варто звернути увагу, найкраще разом із психологом чи психотерапевтом. Людям із низькою емпатією чи рисами психопатії особливо важко змінитися, однак можна спрямувати енергію в безпечне русло: спорт, творчість чи інші заняття, що дають відчуття наповненості без шкоди для інших. Корисно навчитися помічати спалах і справлятися з негативними емоціями до того, як пальці натиснуть «надіслати».

Минулий досвід жертви

Ті, хто колись сам потерпав від переслідувань, можуть почати відтворювати цю поведінку. Це спосіб відчути себе сильнішим, але водночас пастка: відтворюючи агресію, людина лише підтримує цикл, який колись завдав шкоди їй самій.

Конфлікти чи розриви стосунків

Онлайн-агресія може бути продовженням сварки чи реакцією на розрив. Такі дії не вирішують проблему, а лише поглиблюють її. Краще шукати інші способи впоратися з образою чи злістю, ніж шкодити іншій людині.

Самотність і нудьга

Для деяких кібербулінг стає способом заповнити порожнечу. Якщо причина в ізоляції чи відчутті непотрібності, допомагають нові знайомства, хобі, участь у спільних проєктах, а якщо це триває довго, робота з глибшою самотністю. Це знімає напругу й позбавляє потреби шукати розраду в шкоді іншим.

Читайте:

Чому особисті межі важливі для психічного здоров’я

Особисті межі: що це таке, як вони пов'язані з психічним здоров'ям, чому їх складно встановлювати, за якими сиг...