Булінг: визначення, типи, наслідки для здоров’я та як зупинити

У Великій Британії понад пів століття стежать за дітьми, які народилися за один тиждень 1958 року. Коли їм було 7 і 11 років, батьки розповідали дослідникам, чи цькують їхню дитину однолітки. У 45 років ті, кого цькували часто, майже вдвічі частіше мали депресію, а також частіше мали тривожні розлади й суїцидальні думки. У 50 вони рідше мали близькі стосунки, частіше потерпали від фінансових труднощів і нижче оцінювали якість свого життя. За силою впливу часте цькування в дитинстві виявилося порівнянним із дитинством в інтернаті чи прийомній сім'ї^[1].

Коли людину принижують систематично, руйнується відчуття безпеки й довіри до оточення. Замість підтримки вона потрапляє в атмосферу страху й контролю, а навколо часто панує культура мовчання: свідки відводять очі, а потерпілий лишається сам-на-сам із проблемою. Тому булінг не можна вважати нормою ні для дітей, ні для дорослих.

Що таке булінг

Булінг у психології визначають як повторювані агресивні дії, погрози або словесні образи, спрямовані проти людини, яка перебуває у вразливішому становищі й не може легко захиститися. У побуті кажуть «цькують», «знущаються», а цькування дорослих на роботі називають мобінгом. Ідеться про повторювану поведінку, яка триває в часі, тоді як разова сварка чи конфлікт рівних булінгом не є.

Дослідники зазвичай виділяють три ознаки: навмисність, повторюваність і нерівність сил між кривдником і потерпілим^[2]. Перевага може бути фізичною, віковою, кількісною (кілька проти одного) або соціальною, коли в кривдника вищий статус чи більше підтримки в групі. Формою прояву буває фізичний тиск, словесне приниження або соціальна ізоляція, а мета однакова: завдати шкоди, позбавити впевненості та створити відчуття беззахисності.

Булінг трапляється в школах, робочих колективах, спортивних і творчих гуртках, у родині й в онлайн-просторі. Середовище змінюється, механізм лишається тим самим: людина свідомо залякує або принижує іншого.

У грудні 2018 року Верховна Рада України ухвалила закон про протидію булінгу. Відтоді законодавство визначає булінг (цькування) як дії або бездіяльність учасників освітнього процесу, що полягають у психологічному, фізичному, економічному чи сексуальному насильстві, зокрема через електронні комунікації, щодо дитини або з боку дитини, якщо це могло зашкодити чи зашкодило психічному або фізичному здоров'ю потерпілого. За статтею 173-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення за це передбачено штраф або громадські роботи, а за повторне чи групове цькування покарання суворіше. Якщо кривдникові від 14 до 16 років, штраф сплачують батьки, а керівника закладу освіти, який не повідомив поліцію про відомий йому випадок, теж штрафують^[3][4]. З грудня 2022 року Кодекс законів про працю України містить окрему статтю про заборону мобінгу: систематичних тривалих умисних дій роботодавця, окремих працівників або групи працівників, спрямованих на приниження честі й гідності людини, зокрема у формі психологічного чи економічного тиску. Працівник може поскаржитися до Державної служби України з питань праці або звернутися до суду^[5][6].

Міф: цькування «загартовує характер» і є звичайним етапом дорослішання. Насправді: в американському дослідженні, де понад тисячу дітей спостерігали до 24–26 років, ті, кого цькували, навіть з урахуванням сімейних негараздів і проблем із психікою в дитинстві частіше мали погане здоров'я, менші статки й гірші соціальні стосунки в дорослому віці. Автори прямо пишуть, що булінг не є нешкідливим «обрядом посвяти»^[7].

Чому люди вдаються до булінгу

Причини, чому людина починає систематично принижувати інших, не зводяться до одного пояснення. Часто згадують ідею «поранені люди ранять інших»: той, хто сам пережив біль чи приниження, може відтворювати знайомі моделі поведінки. Частина дітей справді буває водночас і кривдниками, і потерпілими^[2]. Для одних цькування є способом показати владу, для інших виходом емоцій, з якими вони не вміють впоратися інакше.

Метааналіз довготривалих спостережень показав, що в підлітків, які цькують інших, частіше є проблеми з поведінкою, труднощі в стосунках з однолітками й проблеми в школі^[8]. Вони в середньому гірше співпереживають іншим і частіше мають так звані черстві, безсердечні риси, коли чужий біль майже не викликає відгуку^[9]. За даними Європейського регіонального бюро Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), хлопці цькують однолітків у школі частіше за дівчат: 8% проти 5%^[10].

Міф: кривдники завжди мають низьку самооцінку. Насправді: у трирічному дослідженні школярів низька самооцінка передбачала, що підлітка цькуватимуть, і сама погіршувалася після цькування, проте не передбачала, що він почне цькувати інших^[11]. Цей замкнений цикл б'є передусім по потерпілих.

Такі моделі поведінки не обмежуються дитинством. Згідно з метааналізом довготривалих досліджень, шкільні кривдники впродовж наступних 11 років у 2,5 раза частіше ставали правопорушниками, ніж однолітки, не причетні до булінгу. Навіть з урахуванням інших чинників ризику з дитинства різниця лишалася майже двократною^[12].

У дорослому віці картина неоднозначна. У тому самому американському дослідженні «чисті» кривдники, які самі не зазнавали цькування, мали підвищений ризик лише антисоціального розладу особистості^[13], а з урахуванням сімейних обставин інших поганих наслідків у них не виявили^[7]. У шотландській когорті, яку спостерігали майже 40 років, колишні кривдники частіше курили і мали хронічні хвороби^[14]. На роботі цькування колег пов'язане з рисами так званої темної тріади: психопатією, нарцисизмом і макіавеллізмом. Проте атмосфера в організації, відчуття справедливості та наявність захисту для слабшої сторони можуть як підсилювати, так і стримувати таку поведінку^[15].

Типи булінгу

Форми цькування бувають різними, але в їхній основі лежить навмисне приниження і створення страху. Дослідники виділяють чотири основні види: фізичний, вербальний, соціальний (реляційний) та кібербулінг. Підлітки, яких цькують одразу кількома способами, мають найбільший ризик емоційних проблем^[16].

Фізичний булінг

Найчастіше булінг уявляють саме як фізичну агресію, коли сильніший погрожує слабшому або застосовує силу. Це удари, поштовхи, підніжки та інші дії, що завдають тілесної шкоди. Після такого лишаються синці чи подряпини, а часто й тривала психологічна травма.

Фізичний булінг трапляється і серед дорослих. На роботі чи в колективі людина може навмисно псувати чужі речі чи проявляти агресію щодо колег. Удар, поштовх чи знищення майна теж є формами цькування, які створюють атмосферу страху й небезпеки.

Вербальний булінг

Тут агресія проявляється через слова. Постійні образи, насмішки, принизливі прізвиська можуть бути як прямими, так і замаскованими під «жарти». Особливо болять висловлювання про зовнішність, етнічне походження, релігію чи сексуальність, причому зовнішність є найчастішим приводом для цькування дітей^[2]. Вербальний булінг часто недооцінюють, хоча емоційно він може ранити не менше за фізичний.

Соціальний (реляційний) булінг

Цей різновид цькування в побуті іноді називають пасивно-агресивним, а дослідники говорять про соціальний або реляційний булінг. Він менш помітний, ніж фізичний чи вербальний, бо діє приховано: людину не запрошують, бойкотують, висміюють за спиною, поширюють чутки, налаштовують проти неї інших. Навмисне ігнорування як спосіб тиску теж належить сюди. Через прихований характер такий булінг важко виявити.

Сторонні часто не помічають таких дій, і потерпілий може сумніватися, чи справді його цькують. Втім, вплив від цього не менший. Постійна ізоляція підриває впевненість у собі, створює додатковий стрес і руйнує стосунки.

Для дітей і підлітків наслідки особливо відчутні: тривалий прихований тиск знижує успішність, концентрацію й мотивацію, шкодить психічному здоров'ю. У дорослих він може призводити до хронічної недовіри до людей і емоційного виснаження.

Кібербулінг

З появою цифрових технологій булінг перейшов і в онлайн-простір. Кібербулінг охоплює поширення принизливих повідомлень чи фото, знущання в соціальних мережах, публікацію особистої інформації без згоди. Він може тривати цілодобово й швидко охоплювати велику аудиторію. За даними ВООЗ, у Європі, Центральній Азії та Канаді онлайн-цькування зазнавали 15% підлітків^[10]. Більшість тих, кого цькують онлайн, зазнають цькування й наживо, тож інтернет частіше продовжує шкільне цькування, ніж створює нових потерпілих^[2].

Симптоми булінгу

Ознаки цькування не завжди очевидні й залежать від форми булінгу. Фізичний тиск залишає синці та подряпини, тоді як вербальний чи соціальний помітні радше зі змін поведінки, настрою чи успішності. Потерпілі часто приховують, що відбувається, тому помітити проблему можна лише уважно спостерігаючи.

Можливі сигнали, що дитина чи дорослий стикається з булінгом:

• Незрозумілі фізичні травми: синці, подряпини чи інші сліди без чіткого пояснення.
• Регулярна втрата особистих речей: речі чи гроші зникають постійно, а пояснення звучать непевно.
• Зміни настрою та поведінки: смуток, дратівливість, тривожність, небажання спілкуватися.
• Падіння результатів у навчанні чи роботі: різке погіршення успішності або небажання йти до школи чи на роботу.
• Уникання соціальних ситуацій: відмова від гуртків, спортивних секцій чи зустрічей, які раніше подобалися.
• Скарги на здоров'я: головний біль, біль у животі або нудота без очевидних медичних причин, особливо вранці перед школою.
• Розмови про смерть чи суїцидальні думки: будь-які згадки про самоушкодження чи відчай потрібно сприймати максимально серйозно.

Кожна з цих ознак окремо може мати інші причини, але її поява є вагомим приводом придивитися. Поєднання кількох сигналів, що тримаються тижнями, підсилює підозру на цькування. Що раніше його помітити, то менше шкоди воно завдасть.

Як булінг впливає на здоров'я

Цькування зачіпає тіло, психіку й соціальне життя. Одні наслідки помітні одразу, як-от травми від фізичної агресії, інші розвиваються поступово й можуть тягнутися десятиліттями.

Психічне здоров'я

Метааналіз 31 дослідження за участю понад 133 тисяч дітей і підлітків показав, що в тих, кого цькували, ризик депресії у 2,77 раза вищий, ніж в однолітків без такого досвіду. У кривдників він вищий у 1,73 раза, а в тих, хто був і тим, і іншим, у 3,19 раза^[17]. Найпереконливіші докази того, що саме цькування спричиняє проблеми, стосуються депресії, тривожних розладів і суїцидальних думок, а ймовірний причинний зв'язок є з курінням і вживанням наркотиків^[18].

Дитячий досвід цькування позначається й на дорослому житті. У тому самому американському дослідженні, де дітей спостерігали від 9 до 26 років, потерпілі навіть з урахуванням попередніх проблем частіше мали генералізований тривожний розлад, панічний розлад і агорафобію. Найважче доводилося тим, хто був і жертвою, і кривдником: у них частіше траплялися депресія й суїцидальні думки^[13]. У дорослих, яких цькують на роботі, частіше бувають депресія, тривога й ознаки виснаження від стресу, причому зв'язок двобічний: погане психічне здоров'я теж підвищує ризик стати мішенню^[19].

Шкодять навіть нечасті епізоди. В опитуванні понад 14 тисяч американських старшокласників ті, кого цькували рідше ніж раз на місяць, уже помітно частіше втрачали віру в себе, інтерес до активного життя і мали ознаки депресії, ніж ті, кого не цькували зовсім^[20]. Тож епізодичне цькування теж не варто ігнорувати.

Коротко: найвищі ризики для психіки мають не «чисті» жертви чи кривдники, а діти, які водночас і зазнають цькування, і цькують інших. Їм допомога потрібна в першу чергу.

Суїцидальні ризики

Метааналіз 34 досліджень за участю понад 284 тисяч дітей і підлітків показав, що цькування з боку однолітків більш ніж удвічі підвищує ймовірність суїцидальних думок, а ризик спроб самогубства у 2,55 раза. Кібербулінг пов'язаний із суїцидальними думками ще тісніше, ніж звичайне цькування^[21]. Людина, яку постійно принижують, може втратити віру у власну цінність і майбутнє.

Якщо ви чи хтось поруч думає про самогубство, не залишайтеся з цим наодинці. Допоможе заздалегідь складений план безпеки. В Україні працює лінія Національної психологічної асоціації України 0 800 100 102 (щодня з 9:00 до 5:00 ранку)^[22] і цілодобова лінія «Ла Страда-Україна» 116 123 (з мобільного) чи 0 800 500 335; для дітей і молоді 116 111 або 0 800 500 225^[23]. При безпосередній загрозі життю телефонуйте 112 або 103.

Проблеми зі сном

Потерпілі від булінгу, а також ті, хто одночасно був і жертвою, і кривдником, частіше скаржаться на розлади сну: нічні страхи, безсоння й нічні пробудження^[24]. Метааналіз 52 досліджень показав, що зв'язок працює в обидва боки: цькування передує проблемам зі сном, а погане спання підвищує ризик стати мішенню^[25]. Схожа картина в дорослих: працівники, яких цькують колеги чи керівники, у 2,31 раза частіше повідомляють про проблеми зі сном, а в довготривалих дослідженнях ризик вищий у 1,62 раза^[26].

Психосоматичні симптоми

Наслідки булінгу проявляються й через тіло. Діти й підлітки, яких цькують, приблизно вдвічі частіше мають психосоматичні скарги, тобто тілесні симптоми, пов'язані з емоційним напруженням^[27]. Це втома, головний біль, запаморочення, біль у спині, зниження апетиту. Їх пов'язують із хронічним стресом, який виникає під час систематичного приниження.

Читайте:

Самотність: причини, наслідки для здоров’я та як подолати

Самотність: чим вона відрізняється від життя на самоті, чому з'являється навіть серед людей, як позначається ...

Як запобігти булінгу

Запобігти цькуванню можна, коли його розглядають як серйозну загрозу здоров'ю та розвитку людини. Окремих зусиль замало: потрібні системні підходи, від шкільних програм до правил на рівні колективів і установ. Метааналіз шкільних програм проти булінгу показав, що вони зменшують кількість випадків цькування в середньому на 19–20%, а кількість потерпілих на 15–16%. Найкраще працювали програми, що охоплювали всю школу, мали чіткі антибулінгові правила, правила класу, інформування батьків і залучення однолітків^[28].

Основні напрями, які допомагають знизити ризик булінгу:

• Освіта й обізнаність: програми, що навчають поваги, емпатії та конструктивного розв'язання конфліктів.
• Чіткі правила: антибулінгові політики з конкретними механізмами реагування.
• Механізми повідомлення: прості й зрозумілі канали, куди можна звернутися у разі цькування, зокрема анонімно.
• Співпраця школи, родини й колективів: постійний діалог і спільні дії проти проявів агресії.
• Позитивне виховання вдома: навички емпатії, підтримки та відповідальності з дитинства.

Не варто чекати, поки булінг стане очевидним. Розмови про повагу, підтримку та особисті межі краще починати завчасно, бо запобігти легше, ніж долати наслідки.

Коротко: антибулінгові програми не роблять цькування неможливим, проте зменшують його приблизно на п'яту частину. Найкраще працює підхід «уся школа разом» з участю учнів, учителів і батьків, а разова лекція такого ефекту не дає.

Що робити, якщо булінг уже відбувається

Коли цькування вже триває, важливо не залишатися осторонь. Дії залежать від того, чи стосується булінг особисто вас, чи когось поруч. В обох випадках пасивність тільки погіршує ситуацію, а активні кроки допомагають зупинити агресію.

Якщо булінг стосується вас

Найважливіше не замикатися в собі. Мовчання робить кривдника сильнішим, а відкритість допомагає знайти підтримку й захист. Не звинувачуйте себе: потерпілий ніколи не винен у насильницькій поведінці інших. У разі кібербулінгу додатково подбайте про безпеку особистої інформації та не відповідайте емоційно, бо це лише підживлює агресію.

• Говоріть про це: довіртеся близькій людині або повідомте відповідальну особу.
• Фіксуйте докази: записуйте дати, місця, свідків, зберігайте повідомлення й знімки екрана.
• Пишіть офіційно: про цькування в школі можна подати заяву керівникові закладу освіти, про мобінг на роботі поскаржитися роботодавцеві, до Державної служби України з питань праці або до суду.
• Шукайте підтримку: друзі, гарячі лінії, безпечні спільноти; дітям і підліткам безкоштовно допоможуть на дитячій лінії «Ла Страда-Україна».
• У разі кібербулінгу: блокуйте кривдника, змінюйте паролі, не відповідайте на провокації.

Кожна маленька дія на свій захист повертає відчуття контролю й зменшує ізоляцію. Шукайте місця, де ви почуваєтеся в безпеці: новий колектив, гурток чи заняття можуть стати додатковим джерелом впевненості й підтримки.

Якщо булінг відбувається з іншою людиною

Коли ви помічаєте, що когось цькують, дійте з підтримкою й тактом. Потерпілі часто почуваються самотніми та винними, тому важливо показати, що вони не одні. Першим кроком має бути вислухати без осуду й дати зрозуміти, що їхній досвід важливий. Свідки мають більше впливу, ніж здається: діти, які заступаються за потерпілих, зазвичай краще співпереживають іншим, і цьому вмінню можна вчити^[9].

• Слухайте й підтримуйте: зберігайте спокій, не тисніть і дайте відчуття безпеки.
• Запевніть, що це не їхня вина: підкріпіть їхню самооцінку.
• Повідомте відповідальних: зверніться до класного керівника, адміністрації чи керівництва.
• Реагуйте на загрози: при серйозній небезпеці одразу телефонуйте в поліцію за номером 102 або 112.
• Психологічна підтримка: допоможіть знайти фахівця, який допоможе впоратися з наслідками.

Кожен випадок цькування має свої особливості. Іноді достатньо розмови з учителем чи керівником, іноді потрібне залучення офіційних структур. Головне показати людині, що вона не сама, і разом знайти безпечний спосіб припинити агресію.

Часті питання та відповіді

Чому люди знущаються з інших?

Однієї причини немає. Кривдники в середньому гірше співпереживають іншим і частіше мають проблеми з поведінкою^[9]. Часто вони прагнуть домінувати, щоб підняти свій статус у групі, або відтворюють поведінку, яку бачили раніше. Іноді агресія маскує власну невпевненість чи біль.

Що робити, якщо вас цькують?

Не залишайтеся наодинці з проблемою. Розкажіть тому, кому довіряєте, і за можливості повідомте людину, яка має вплив у цій ситуації: класного керівника, директора чи керівника на роботі. Якщо булінг не припиняється, спирайтеся на друзів і родину та за потреби зверніться до психолога. Звернутися по допомогу означає захистити себе, слабкістю це не є.

Як допомогти тому, кого цькують?

Спершу уважно вислухайте й дайте відчути, що досвід людини важливий. Потім підкажіть, куди звернутися, або разом повідомте про випадок відповідальну особу. Якщо йдеться про дитину, без участі дорослих проблему розв'язати складно. Головне показати, що людина не винна в тому, що з нею відбувається, і що вона має підтримку.

Чим небезпечний булінг?

Його наслідки різноманітні: від падіння самооцінки й соціальної ізоляції до тривожних розладів, депресії та суїцидальних думок. Психосоматичні симптоми, проблеми зі сном і зниження успішності теж часто супроводжують тих, кого цькують. Тому будь-які прояви булінгу потребують серйозного ставлення.

Чи можна зупинити булінг?

Так, хоча це непросто. Допомагають програми, що розвивають емпатію й повагу, і середовища з чіткими правилами та наслідками за їх порушення. Там, де дітей і дорослих підтримують, а не карають за скарги, шанси зупинити булінг значно вищі.

Яка різниця між булінгом і аб'юзом?

Обидва явища є формами насильства, але мають різні характеристики. Булінг зазвичай відбувається там, де є група людей: у школі, на роботі, у колективах. Його ключова ознака полягає в повторюваності й систематичності. Кривдник свідомо принижує чи залякує іншу людину фізичним тиском, словами або соціальною ізоляцією, і потерпілий втрачає відчуття безпеки.

Аб'юзом у побуті називають кривдні стосунки, у яких одна людина отримує владу й контроль над іншою. Крім фізичного чи словесного тиску, він може включати фінансові обмеження, емоційні маніпуляції на кшталт газлайтингу, ізоляцію від друзів і близьких. Найчастіше він трапляється в тривалих близьких стосунках: у сім'ї, у парі. У булінгу важливу роль відіграє групова динаміка, тоді як аб'юз зосереджений на контролі над конкретною людиною. В Україні насильство в сім'ї та між партнерами регулює Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»^[29]. Допомогу можна отримати на урядовій лінії з протидії домашньому насильству 15 47, на лінії «Ла Страда-Україна» 116 123 або 0 800 500 335, а при небезпеці в поліції за номером 102.

Булінг і аб'юз можуть мати спільні інструменти: образи, погрози, фізичну агресію чи приниження. Головна різниця в контексті: булінг частіше відбувається в колективі й має характер повторюваних атак, тоді як аб'юз спирається на нерівність в особистих стосунках і може тривати роками, створюючи для потерпілого замкнене коло залежності.