Американські психологи Сінді Гейзан і Філіп Шейвер надрукували в газеті анкету про кохання, і її заповнили 620 читачів. Понад половина (56%) описали свої почуття як довірливі й спокійні, чверть (25%) зізналися, що близькість їх напружує, а 19% постійно тривожилися, чи їх справді люблять. Ці частки виявилися майже такими самими, як у немовлят у класичних дослідженнях прихильності. Найважливіші стосунки першої групи тривали в середньому 10 років, другої близько 6, третьої менш ніж 5[1].

Сам термін прихильність прийшов із дитячої психології. До середини XX століття зв'язок дитини з матір'ю пояснювали здебільшого психоаналізом Зиґмунда Фройда: мама годує, тому малюк до неї тягнеться. Британський психіатр Джон Боулбі запропонував інше пояснення. Він спостерігав, як поведінка батьків чи опікунів впливає на відчуття безпеки в дитини, і дійшов висновку, що якість цього раннього контакту позначається на тому, як доросла людина довіряє іншим і будує глибокі взаємини.

Що таке прихильність і звідки походить це поняття

Прихильність у психології означає стійкий емоційний зв'язок із людиною, поруч із якою почуваєшся в безпеці. У побуті й у перекладах популярних книжок часто кажуть «прив'язаність» і «типи прив'язаності», хоча в українській психологічній літературі усталився термін «прихильність». Боулбі вважав її вродженою системою, яку сформувала еволюція. Дитина шукає дорослого заради їжі й захисту, проте цей зв'язок дає їй ще й емоційну опору.

Ідеї Боулбі в 1960–1970-х роках розвинули експериментальні дослідження дитячої поведінки, зокрема реакцій на розлуку з матір'ю та возз'єднання з нею. У 1987 році Гейзан і Шейвер зробили наступний крок: вони припустили, що романтичне кохання дорослих теж є процесом прихильності, а партнер для дорослого виконує ту саму роль, яку для малюка виконує мама.

Читайте:

Ключові характеристики прихильності

Боулбі описав чотири ознаки, за якими прихильність видно вже в ранньому віці. У дорослих ті самі функції бере на себе партнер:

  • Бажання бути поруч: дитина прагне перебувати якомога ближче до людини, яка дає їй почуття безпеки. Закохані теж сумують одне без одного й шукають нагоди побути разом.
  • Потреба в безпечному місці: у стресових чи тривожних ситуаціях дитина шукає захисту в особи, до якої сформувала емоційний зв'язок. Дорослий після важкого дня найперше хоче розповісти про нього саме партнерові.
  • Безпечна база: батьки чи опікуни, які підтримують і надихають досліджувати світ, допомагають дитині сміливо пізнавати нове. Підтримка партнера так само додає дорослому сміливості змінити роботу чи взятися за складну справу.
  • Тривога при розлуці: дитина відчуває сильне занепокоєння й дискомфорт, коли опиняється без близької людини. Довга розлука з коханою людиною здатна вибити з колії й дорослого.
Реклама

Фактори, що впливають на формування стилю прихильності

Боулбі виділив три основні положення, що пояснюють, як з'являються стилі прихильності:

  • Надійна турбота формує довіру: якщо батьки доступні, чуйні та готові допомогти, дитина швидше почувається у безпеці й має менше страхів.
  • Ранній досвід є вирішальним: саме в дитинстві й підлітковому віці закладається уявлення про те, що можна чи не можна очікувати від інших.
  • Очікування базуються на досвіді: якщо раніше батьки відгукувалися на потреби, то й надалі дитина чекатиме на таку ж підтримку.

Основні стилі прихильності

Усі ми по-різному будуємо стосунки: хтось легко відкривається, хтось уникає близькості, а дехто надто залежить від партнера. Ці відмінності нерідко мають коріння в дитинстві. Перші роки життя є періодом, коли дитина вчиться довіряти, відчувати підтримку й реагувати на відсутність близьких. Саме тоді формується базовий стиль прихильності, який згодом впливає на дорослі взаємини: романтичні, дружні й навіть робочі. Психологи виділяють чотири основні стилі прихильності: надійний, тривожний (амбівалентний), уникальний і дезорганізований.

Для дорослих канадські психологи Кім Бартоломью і Леонард Горовіц у 1991 році запропонували схему з чотирьох стилів, побудовану на двох запитаннях: чи вважає людина себе вартою любові і чи вірить, що іншим можна довіряти. Так вийшли надійний, заклопотаний (дорослий аналог тривожного), відсторонений (аналог уникального) і страхітливо-уникальний стилі[2]. Сучасні дослідники рідше розкладають людей по таких «скриньках». Аналіз двох вибірок в Університеті Іллінойсу (США) показав, що відмінності між людьми краще описують дві безперервні шкали, тривожність і уникання, ніж окремі типи[3].

Коротко: стиль прихильності є радше точкою на двох шкалах, тривожності й уникання, ніж ярликом. Онлайн-тест може підказати, куди ви схиляєтеся, але діагнозу не ставить, а «уникальним» партнера за кількома фразами не назвеш.

Надійний (безпечний) стиль

Діти з надійним стилем прихильності реагують на розлуку з батьками смутком, але швидко заспокоюються після їхнього повернення. Вони довіряють дорослим, активно досліджують навколишній світ і охоче взаємодіють. Психологиня Мері Ейнсворт у відомому дослідженні «Незнайома ситуація» спостерігала за 56 однорічними малюками: поруч із мамою вони сміливо досліджували незнайому кімнату, а коли вона виходила, плакали й шукали її[4]. Діти з надійним стилем після повернення матері тягнуться до неї і переважно обирають спілкування з нею, а незнайомця не бояться, якщо мама поруч. З віком у них зменшується рівень тривожності й зростає впевненість.

У дорослому віці люди з цим стилем поводяться впевнено та стабільно у стосунках:

  • Мають довірливі й тривалі стосунки: не бояться близькості, вміють будувати здорові партнерства.
  • Добре оцінюють себе: здебільшого мають стабільну самооцінку й не сумніваються у власній цінності.
  • Відкрито діляться емоціями: можуть говорити про свої почуття без сорому чи страху.
  • Шукають соціальної підтримки: звертаються до близьких, коли потребують допомоги чи розради.

Надійний стиль найпоширеніший. Нідерландські дослідники зібрали понад 10 тисяч інтерв'ю про прихильність у дорослих із понад 200 досліджень. Серед матерів із Північної Америки, які не мали психічних розладів, надійними були 58%, відстороненими 23%, заклопотаними 19%[5].

Тривожний (амбівалентний) стиль

Діти з тривожним стилем демонструють сильну тривогу під час розлуки з батьками, але після їхнього повернення не завжди заспокоюються. Їхня поведінка може бути суперечливою: з одного боку бажання контакту, з іншого образа, протест або відсторонення. Часто вони бояться незнайомців і дуже чутливі до змін. Цей стиль трапляється нечасто: у більшості американських вибірок це 7–15% немовлят. Його пов'язують із мінливою або обмеженою доступністю мами, а також із вродженою вразливістю дитини[6].

У дорослому віці такі люди можуть страждати через власну емоційну нестабільність:

  • Страх бути покинутим: постійно хвилюються, що партнер втратить до них інтерес або залишить. Через цей страх людина може зближуватися дуже швидко й бурхливо, і збоку це буває схоже на любовне бомбардування.
  • Емоційна нестабільність: сильні, але змінні почуття, від захоплення до ревнощів чи образ.
  • Складнощі з близькістю: прагнуть любові, але бояться, що їм не дадуть достатньо уваги.

Тривожні партнери можуть ставати надто залежними, гостро переживають навіть тимчасову дистанцію і часто почуваються у стосунках емоційно невпевненими. Деякі настільки підлаштовуються під кохану людину, що ризикують загубити себе у стосунках.

Уникальний стиль

Цей стиль формується в дітей, чиї емоційні потреби часто ігнорували, відкидали або вважали недоречними. У відповідь дитина несвідомо засвоює: «Покладатися можна тільки на себе, краще не показувати почуттів, щоб не зазнати болю». Зовні такі діти майже не реагують на повернення батьків і не шукають у них розради. Психологи пояснюють це тим, що дитина уникає емоційного залучення, щоб не пережити знову відмову чи холодність дорослого.

У дорослому житті ця модель поведінки часто зберігається, хоча може проявлятися не так відкрито:

  • Уникають інтимності: не дозволяють собі надто зближуватися, оскільки близькість здається загрозливою або виснажливою.
  • Мало емоцій у стосунках: демонструють стриманість, неохоче діляться внутрішніми переживаннями, обмежують себе в глибокому контакті.
  • Не відкриваються емоційно: бояться виглядати вразливими, тому часто приховують справжні почуття навіть від найближчих.
  • Уникають тривалих стосунків або обирають короткі зв'язки: виправдовують це бажанням зберегти незалежність або завантаженістю справами.

В австралійському дослідженні студентів люди з уникальним стилем легше за інших приймали випадковий секс без зобов'язань і рідше спілкувалися з друзями[7]. Це може слугувати способом тримати дистанцію і контролювати рівень близькості. Навіть під час інтимної близькості вони можуть залишатися відстороненими. В опитуванні 500 людей уникання було пов'язане з неприємнішими почуттями й думками щодо сексу, а в щоденниках 41 пари секс менше зближував таких партнерів[8].

Розрив стосунків такі люди зазвичай переживають легше, принаймні зовні. В інтернет-опитуванні понад 5000 людей уникання лише слабко пов'язувалося зі стражданням після розриву і сильно з тим, щоб справлятися самотужки, ні до кого не звертаючись. Тривожні учасники, навпаки, найбільше думали про втраченого партнера й частіше намагалися відновити стосунки[9], тобто довше сумували за колишнім. Психологи припускають, що за самостійністю уникальних людей часто ховається потреба в близькості, яку вони колись навчилися не показувати.

Дезорганізований стиль

Цей стиль вважають найскладнішим і найменш передбачуваним. Він формується, коли джерело безпеки для дитини, тобто батьки чи опікуни, водночас є джерелом страху, тривоги чи болю. Причиною може бути фізичне чи емоційне насильство, жорстокість або просто хаотична поведінка дорослих, яка не дає дитині сформувати стабільне уявлення про емоційний контакт. Тоді дитина одночасно прагне близькості й уникає її, а пережите часто залишається психологічною травмою. У звичайних родинах середнього класу дезорганізовану прихильність мають близько 15% немовлят, у групах ризику й у разі жорстокого поводження удвічі-утричі більше[10]. Метааналіз 55 досліджень додав уточнення: коли в родині збігаються п'ять соціально-економічних негараздів, дезорганізація трапляється майже так само часто, як у дітей, які зазнали жорстокого поводження[11].

Такий стиль проявляється по-різному залежно від віку. У ранньому віці дитина не розуміє, як поводитися з батьками: вона може спочатку тягнутися до них, а вже за мить відвертатися або завмирати. У молодшому шкільному віці такі діти нерідко беруть на себе роль дорослого: одні командують і навіть карають батьків, інші опікуються ними й відповідають за емоційний клімат у родині. У канадському дослідженні 136 дітей ті, у кого в 5–6 років була дезорганізована прихильність, у 13 років мали найбільше проблем із поведінкою, особливо ті, хто командував і карав батьків[12]. З агресією до однолітків пов'язана саме дезорганізована прихильність, а не уникальна чи тривожна[13]. У дорослих цей стиль часто зіставляють зі страхітливо-уникальним: людина прагне любові й водночас панічно боїться її глибини.

Серед типових ознак дезорганізованого стилю у стосунках:

  • Схильність до самосаботажу: коли стосунки стають ближчими й теплішими, така людина може раптово охолонути, віддалитися або навіть спровокувати конфлікт, бо не витримує власної вразливості.
  • Складнощі з довірою: внутрішній страх бути зрадженим або відкинутим не дає по-справжньому розслабитися поруч з іншим, навіть якщо партнер щиро зацікавлений і відкритий.

Дезорганізована прихильність зазвичай є наслідком глибокого емоційного хаосу в дитинстві. Люди з таким стилем можуть прагнути любові не менше за інших, але не мають внутрішньої моделі, яка допомогла б вибудувати стабільні, здорові зв'язки. Їхні стосунки нерідко бувають драматичними, нестабільними або навіть руйнівними, і це виснажує обох партнерів. Попри щире бажання близькості, такі люди часто не знають, як виглядає справді безпечний емоційний контакт, бо ніколи його не відчували.

Зв'язок між дитячою прихильністю та стосунками в дорослому віці

Стосунки з батьками не єдине, що формує наші емоційні сценарії. Стиль прихильності закладається в дитинстві, проте він не зафіксований назавжди. Досвід дорослого життя може як підкріпити ранні моделі поведінки, так і помітно їх змінити.

Зміни протягом життя

Людина змінюється під впливом нових стосунків, терапії, самоспостереження і навіть випадкових подій. Метааналіз 127 робіт із Марбурзького університету (Німеччина), які простежували понад 21 тисячу випадків прихильності від немовлячого віку до ранньої дорослості, показав лише помірну стабільність. На проміжках понад 15 років статистично значущого зв'язку вже не було, а в дітей із груп ризику надійна прихильність частіше втрачалася, тоді як ненадійна зберігалася[14]. Спостереження за 628 людьми від 13 до 72 років показали, що тривожність щодо стосунків із віком у середньому слабшає, особливо в середньому й старшому віці, а уникання поступово зменшується впродовж усього життя. Обидва показники були нижчими в тих, хто перебував у стосунках, а чоловіки в будь-якому віці мали вищий рівень уникання[15].

Той, хто в дитинстві не мав емоційної підтримки, але в дорослому віці зустрів уважного партнера, може навчитися довіряти й поступово наблизитися до надійного стилю. Допомагає і психотерапія. Систематичний огляд дослідників із Ліверпульського університету (Велика Британія) показав, що після терапії надійність прихильності зростає, а тривожність зменшується, причому за різних підходів. Щодо уникання дані поки неоднозначні[16]. Так само надійна дитяча прихильність не гарантує здорових стосунків у дорослому житті, якщо людина пережила травматичні втрати або тривале емоційне виснаження.

Чинники, які важать менше, ніж здається

Багато хто вважає, що певні події, наприклад розлучення батьків, автоматично прирікають дитину на нездорові стосунки в майбутньому. Дослідники з Університету Іллінойсу (США) перевірили це на двох вибірках. Розлучення батьків справді було пов'язане з ненадійною прихильністю, але вибірково: здебільшого у стосунках із самими батьками в дорослому віці, і значно слабше зі стосунками з партнерами й друзями. Найпомітніший слід лишало розлучення в ранньому дитинстві[17]. Тож сам факт розлучення ще не визначає, яким буде кохання дитини в дорослому житті, і багато залежить від того, як складаються її стосунки з кожним із батьків після розриву.

Як різні стилі бачать любов

Наше уявлення про кохання тісно пов'язане з тим, як ми навчилися переживати емоційну близькість у дитинстві. Люди з різними стилями прихильності по-різному дивляться на саму ідею кохання, на вірність, стабільність і відкритість у партнерстві:

  • Надійний стиль: любов сприймається як щось довготривале, підтримувальне й вартісне. Такі люди вважають, що романтичні почуття то слабшають, то посилюються, але можуть повертатися, а кохання здатне пережити труднощі.
  • Тривожний стиль: закохуються легко й часто, але, за власним визнанням, рідко знаходять те, що назвали б справжнім коханням. Постійно переживають, чи отримують взаємність, тривожаться через дрібниці й можуть залежати від схвалення партнера.
  • Уникальний стиль: кохання для них рідкісне й тимчасове. Вони сумніваються, що пристрасть «як у кіно» взагалі буває і що романтичні почуття можуть тривати, а близькість часто сприймають як загрозу свободі[18].

Ненадійна прихильність позначається і на психічному здоров'ї. Огляд ізраїльського й американського дослідників у журналі Всесвітньої психіатричної асоціації підсумовує, що вона є вагомим чинником ризику психічних розладів, зокрема тривожних розладів і депресії, а зміцнення відчуття безпеки допомагає їх лікувати[19].

Коли різні стилі зустрічаються в парі

У дослідженні 354 пар, які серйозно зустрічалися, стилі поєднувалися невипадково: пар, де обоє тривожні або обоє уникальні, не знайшлося зовсім. А стосунки уникальних чоловіків із тривожними жінками протрималися три роки напрочуд стійко, хоча обоє партнерів оцінювали їх доволі низько[20]. У популярній психології таке поєднання називають «тривожно-уникальною пасткою» або «гойдалками»: що наполегливіше один наздоганяє, то далі відступає інший.

Ненадійний стиль не прирікає пару. У п'яти дослідженнях невдоволення стосунками, яке зазвичай супроводжує тривожність і уникання, було слабшим, коли людина відчувала, що партнер часто їй дякує[21]. Ознаки здорових стосунків однакові для будь-якого поєднання стилів: повага, безпека й можливість спокійно говорити про свої потреби, зокрема про те, скільки близькості й скільки простору потрібно кожному.

Ознаки реактивного розладу прихильності

У деяких дітей порушення прихильності набуває клінічного характеру. Реактивний розлад прихильності є діагнозом у Міжнародній класифікації хвороб 11-го перегляду (МКХ-11) Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), код 6B44. Його ставлять лише дітям і не раніше одного року (або віку розвитку 9 місяців). Ознаки мають з'явитися до 5 років, і обов'язково має бути історія вкрай неналежного догляду: тяжкої занедбаності, жорстокого поводження, виховання в закладі без сталого дорослого. Навіть коли поруч з'являється новий турботливий опікун, така дитина майже не шукає в нього розради й не відгукується, коли її втішають[22].

Коротко: реактивний розлад прихильності і тривожний чи уникальний стиль не одне й те саме. Ненадійний стиль є варіантом норми, властивим мільйонам людей, а розлад діагностують лише в дітей після тяжкої занедбаності.

До характерних ознак реактивного розладу прихильності належать:

  • Відсутність пошуку розради: дитина не прагне і не вміє заспокоюватися через контакт із дорослим.
  • Байдужість або агресія: емоційна відстороненість чи надмірна ворожість до будь-яких спроб налагодити взаємодію.
  • Проблеми з соціалізацією: складнощі в спілкуванні з однолітками, труднощі в побудові дружніх чи довірливих зв'язків.

Без допомоги такі труднощі можуть зберегтися й у дорослому житті: людині без раннього досвіду емоційної безпеки важче довіряти, приймати підтримку й бути вразливою. Національний інститут охорони здоров'я та досконалості допомоги Великої Британії (NICE) для дошкільнят із родин, де є ризик передачі дитини під опіку, радить програму відеозворотного зв'язку для батьків, а якщо батьки відмовляються, тренінг батьківської чуйності. Водночас NICE прямо радить не лікувати труднощі прихильності ліками[23].

Підсумок

Стиль прихильності описує, як ви звикли шукати близькості й захищатися від болю, і він не є вироком. Тривожність і уникання з роками в середньому слабшають, а стабільні стосунки та психотерапія допомагають рухатися до надійнішого стилю. Корисніше помічати власні реакції, ніж ставити ярлики собі чи партнерові: страх бути покинутим можна проговорити, а потребу в просторі можна домовитися поважати.

Джерела23
  1. Дослідження. Hazan C. та ін. Romantic love conceptualized as an attachment process. Journal of Personality and Social Psychology, 1987.
  2. Дослідження. Bartholomew K. та ін. Attachment styles among young adults: a test of a four-category model. J Pers Soc Psychol, 1991.
  3. Дослідження. Fraley RC. та ін. Are adult attachment styles categorical or dimensional? A taxometric analysis of general and relationship-specific attachment orientations. J Pers Soc Psychol, 2015.
  4. Дослідження. Ainsworth MDS. та ін. Attachment, Exploration, and Separation: Illustrated by the Behavior of One-Year-Olds in a Strange Situation. Child Development, 1970.
  5. Мета-аналіз. Bakermans-Kranenburg MJ. та ін. The first 10,000 Adult Attachment Interviews: distributions of adult attachment representations in clinical and non-clinical groups. Attach Hum Dev, 2009.
  6. Огляд. Cassidy J. та ін. The insecure/ambivalent pattern of attachment: theory and research. Child Dev, 1994.
  7. Дослідження. Feeney JA. та ін. Adolescents' interactions with the opposite sex: influence of attachment style and gender. J Adolesc, 1993.
  8. Дослідження. Birnbaum GE. та ін. When sex is more than just sex: attachment orientations, sexual experience, and relationship quality. J Pers Soc Psychol, 2006.
  9. Дослідження. Davis D. та ін. Physical, emotional, and behavioral reactions to breaking up: the roles of gender, age, emotional involvement, and attachment style. Pers Soc Psychol Bull, 2003.
  10. Мета-аналіз. van Ijzendoorn MH. та ін. Disorganized attachment in early childhood: meta-analysis of precursors, concomitants, and sequelae. Dev Psychopathol, 1999.
  11. Мета-аналіз. Cyr C. та ін. Attachment security and disorganization in maltreating and high-risk families: a series of meta-analyses. Dev Psychopathol, 2010.
  12. Дослідження. Lecompte V. та ін. Disorganized and controlling patterns of attachment, role reversal, and caregiving helplessness: links to adolescents' externalizing problems. Am J Orthopsychiatry, 2014.
  13. Огляд. Lyons-Ruth K. Attachment relationships among children with aggressive behavior problems: The role of disorganized early attachment patterns. Journal of Consulting and Clinical Psychology, 1996.
  14. Мета-аналіз. Pinquart M. та ін. Meta-analytic evidence for stability in attachments from infancy to early adulthood. Attach Hum Dev, 2013.
  15. Дослідження. Chopik WJ. та ін. Longitudinal changes in attachment orientation over a 59-year period. J Pers Soc Psychol, 2019.
  16. Мета-аналіз. Taylor P. та ін. Changes in attachment representations during psychological therapy. Psychother Res, 2015.
  17. Дослідження. Fraley RC. та ін. Attachment and parental divorce: a test of the diffusion and sensitive period hypotheses. Pers Soc Psychol Bull, 2013.
  18. Дослідження. Hazan C. та ін. Romantic love conceptualized as an attachment process. J Pers Soc Psychol, 1987.
  19. Огляд. Mikulincer M. та ін. An attachment perspective on psychopathology. World Psychiatry, 2012.
  20. Дослідження. Kirkpatrick LA. та ін. Attachment style, gender, and relationship stability: a longitudinal analysis. J Pers Soc Psychol, 1994.
  21. Дослідження. Park Y. та ін. Saying "thank you": Partners' expressions of gratitude protect relationship satisfaction and commitment from the harmful effects of attachment insecurity. J Pers Soc Psychol, 2019.
  22. Довідник. 6B44 Reactive attachment disorder - ICD-11 MMS.
  23. Довідник. Recommendations | Children’s attachment: attachment in children and young people who are adopted from care, in care or at high risk of going into care | Guidance | NICE.