Акрофобія: як страх висоти стає проблемою

У Німеччині дослідники опитали 3517 людей і з'ясували, що 28% хоча б раз у житті відчували непереносимість висоти: страх, внутрішній неспокій, нудоту й відчуття, що ось-ось утратиш рівновагу. Понад половина з них просто почали уникати веж, мостів і драбин, а до лікаря звернулися лише 11%^[1]. Для частини людей цей дискомфорт переростає у фобію, яка вирішує за них, де жити, де працювати і чи йти в гості.

Що таке акрофобія

Акрофобія (від грецьких слів «акрос», вершина, і «фобос», страх) означає надмірний і непропорційний реальній небезпеці страх висоти. У побуті її називають просто страхом або боязню висоти. У Міжнародній класифікації хвороб 11-го перегляду (МКХ-11) акрофобія належить до специфічної фобії, код 6B03: страх виникає щоразу під час зустрічі з певною ситуацією або навіть в очікуванні її, людина уникає цієї ситуації або терпить її з сильною тривогою, а симптоми тривають щонайменше кілька місяців і помітно заважають жити^[2]. Специфічні фобії належать до ширшої групи тривожних розладів.

Страх може з'являтися навіть тоді, коли ситуація об'єктивно безпечна: на сходах, біля вікна, на балконі. Людина розуміє, що впасти не може, але тіло реагує так, ніби небезпека справжня. Неврологи розглядають реакції на висоту як спектр: на одному кінці фізіологічна хиткість, яку відчуває майже кожен, коли погляд не має близької нерухомої опори, далі непереносимість висоти різного ступеня, а на найтяжчому кінці сама акрофобія^[3]. У тяжких випадках вона суттєво обмежує щоденне життя, роботу й спілкування.

Симптоми акрофобії

Реакція на висоту поєднує емоційні й тілесні прояви, подібні до інших специфічних фобій. Вони виникають під час перебування на висоті або навіть від самої думки про неї та часто підсилюють одне одного.

Емоційні симптоми

Страх висоти може спричиняти гостру тривогу або паніку. Людина раптом відчуває потребу вхопитися за поручні, стіну чи будь-яку опору, їй здається, що вона втрачає контроль над тілом і рівновагою. З'являються інстинктивні дії: негайно спуститися, сісти, опуститися на коліна чи навіть повзти. Так тіло намагається опинитися нижче й стійкіше. Серед людей із непереносимістю висоти 22,5% хоча б інколи переживали напади такої сили, як панічна атака^[4].

Фізичні симптоми

Тілесні прояви акрофобії схожі на панічну атаку^[5]. До найпоширеніших належать:

• біль або відчуття стиснення в грудях
• запаморочення або відчуття втрати рівноваги
• нудота або позиви до блювання, неприємне відчуття в животі
• прискорене серцебиття
• утруднене дихання або відчуття нестачі повітря
• тремтіння рук, ніг або всього тіла
• слабкість у колінах, відчуття, що ноги «підкошуються»^[1].

Вимірювання показують, що на висоті людина зі страхом напружує м'язи всього тіла, зокрема й ті, що рухають очима. Вона дивиться переважно на горизонт, ходить повільно, короткими кроками і довше стоїть на обох ногах. Чим вища точка, тим сильніші тривога й скутість, але тривога перестає наростати десь на 40 метрах над землею, а в людей з акрофобією на 70 метрах^[3].

Тривога й уникнення

З часом виникає тривога очікування: людина хвилюється заздалегідь перед подорожжю, підйомом сходами чи візитом на верхній поверх. Найчастіше перший напад трапляється під час підйому на вежу, а згодом у більш ніж половини людей коло тригерів розширюється^[1]. Людина може уникати таких дій, як:

• бронювання номерів у готелях на високих поверхах
• домашня робота, для якої потрібна драбина
• візити до друзів, у яких є балкони або панорамні вікна

Таке уникнення поступово звужує соціальне життя, заважає навчанню й роботі. Після першого епізоду стан зазвичай має хронічний перебіг і щонайменше помірно обмежує людину^[4].

Супутні стани

Акрофобію іноді плутають з іншими станами, які теж пов'язані з висотою, рівновагою чи орієнтуванням у просторі. Розрізнити їх потрібно, бо прояви бувають схожими, а причини й лікування різні. Частина назв нижче описові: батмофобія, клімакафобія й ілінгофобія не мають окремих кодів у МКХ-11, лікар розцінить такий страх як різновид специфічної фобії або як ознаку іншого стану.

Вертиго

Вертиго (системне запаморочення, у побуті кажуть «голова йде обертом») є порушенням роботи вестибулярного апарату або пов'язаних з ним відділів нервової системи, а не психічним розладом. Людині здається, що обертається вона сама або все довкола, з'являються хиткість і порушення рівноваги навіть у спокої. Акрофобія теж дає відчуття нестійкості, проте його джерелом є тривога, орган рівноваги при цьому здоровий. Іноді формується ілінгофобія, страх самого відчуття запаморочення, і вже цей страх запускає тілесні симптоми без справжнього порушення рівноваги. Непереносимість висоти частіше трапляється в людей з мігренню, зокрема вестибулярною мігренню, і хворобою Меньєра^[3]. Якщо голова паморочиться й на рівній землі, потрібне обстеження в лікаря.

Батмофобія

Батмофобією називають страх похилих поверхонь, схилів, гірок або сходів. Тривогу може запускати вже сам вигляд крутого спуску чи підйому, навіть якщо людина не збирається ним іти. У частини людей вона поєднується з акрофобією, але не завжди. Окремих досліджень цього страху майже немає, тож про його причини можна говорити лише припущеннями.

Клімакафобія

Цей страх теж пов'язаний зі сходами, але симптоми з'являються саме тоді, коли треба підніматися чи спускатися. Людина може спокійно дивитися на сходи, а панікувати, коли доводиться ними скористатися. Іноді такий страх виникає після падіння або випадку, коли на сходах підвела координація. Він може розвиватися паралельно з акрофобією, хоча фокус страху дещо інший.

Аерофобія

Аерофобія, страх польотів, може бути самостійним станом або поєднуватися з акрофобією. Її тригерами бувають висота, замкнений простір літака, відчуття, що нічого не контролюєш, або думки про аварію. Деякі люди бояться самого аеропорту, інші лише зльоту чи турбулентності. Коли аерофобія пов'язана з акрофобією, страх зосереджується саме на висоті. Лікування страху висоти не завжди знімає страх польоту, і навпаки, тому ці страхи розмежовують.

Читайте:

Клаустрофобія: симптоми, причини та способи подолання страху

Клаустрофобія, або страх замкненого простору: що це за розлад, як він проявляється в тілі й поведінці, які сит...

Поширеність акрофобії

У представницькому опитуванні 2012 жителів Німеччини віком від 14 років акрофобію протягом життя мали 6,4% (жінки 8,6%, чоловіки 4,1%), а на момент опитування 2%^[4]. Серед дітей 8–10 років непереносимість висоти трапляється навіть частіше, ніж серед дорослих, приблизно в кожної третьої дитини, без різниці між хлопчиками й дівчатками^[3]. Специфічні фобії загалом протягом життя мають 7,4% людей у світі, і висота разом із тваринами належить до найчастіших об'єктів страху^[6][7].

Ризики та ускладнення

Більшість фобій звужують життєвий простір через уникнення. У випадку акрофобії додається фізичний ризик: людина в паніці на драбині, даху чи краю урвища скута, рухається невпевнено й може зробити різкий небезпечний рух^[3]. Друга проблема віддалена: специфічні фобії часто передують іншим психічним розладам. У світових обстеженнях 60,5% людей зі специфічною фобією протягом життя мали ще якийсь розлад, і в більшості випадків фобія з'являлася першою^[6]. Люди з акрофобією частіше мають тривожні та депресивні розлади^[4]. Тому вчасне лікування фобії може зменшити й ризик інших розладів^[7].

Коротко: легкий дискомфорт на висоті має кожен третій дорослий, а фобією він стає тоді, коли змушує перебудовувати життя: відмовлятися від роботи, поїздок чи візитів через поверх і балкон.

Причини акрофобії

Певна обережність на висоті корисна: падіння з висоти завжди було небезпечним, і еволюційні теорії пояснюють страх висоти саме цим. У 1960 році психологи провели знаменитий експеримент із «візуальною прірвою»: немовлят і тварин ставили на скляну поверхню, під якою було видно глибокий обрив, і більшість із них не хотіли рухатися на «глибокий» бік^[8].

Міф: «візуальна прірва» довела, що страх висоти вроджений. Насправді: немовлята, які ще не повзають, обережності перед висотою майже не виявляють, вона з'являється разом із досвідом самостійного пересування^[9]. А те, що дитина не повзе через край, ще не означає страху: вона просто бачить, що такий спуск їй не під силу^[10].

Акрофобія виходить за межі природної обережності. Вона стає проблемою, коли людина сприймає будь-яку висоту як джерело неконтрольованої небезпеки навіть без реального ризику. Таку надмірну реакцію можуть формувати кілька чинників:

• Травматичний досвід. Падіння або різке відчуття нестійкості на висоті може стати поштовхом до фобії. Проте в новозеландському дослідженні, де дітей спостерігали від народження, травми від падінь до 9 років не підвищували ймовірність страху висоти в 11 і 18 років^[11]. Страх висоти може сформуватися й без пережитого падіння.
• Набуте спостереження. Якщо дитина часто бачить, як бояться висоти дорослі, вона може перейняти цей шаблон поведінки навіть без власного негативного досвіду.
• Індивідуальна тривожність. Непереносимість висоти частіше трапляється в людей з тривожними розладами, з родинною історією такого страху, мігренню або схильністю до заколисування^[1]. Мігрень у німецькому дослідженні була пов'язана з акрофобією в обидва боки: вона і передувала фобії, і частіше виникала після неї^[4].
• Страх падіння. Іноді людина боїться не самої висоти, а уявної втрати контролю: що закрутиться голова, підкосяться ноги і станеться падіння.

Ці чинники можуть діяти окремо або разом. Важить і вік, коли з'явився страх. Непереносимість висоти, що виникла в дитинстві, здебільшого минає сама за кілька років, а та, що вперше з'явилася в дорослому віці, зазвичай лишається на все життя^[3]. Вона часто поєднується з іншими розладами, зокрема генералізованим тривожним розладом або депресивними епізодами^[4].

Діагностика

Діагноз ставить лікар-психіатр або психотерапевт під час клінічної бесіди. В Україні користуються МКХ-11, у якій акрофобія входить до рубрики 6B03^[2]. Фахівець оцінює:

• силу страху і його невідповідність реальній загрозі
• тривогу очікування перед ситуацією
• уникнення
• наскільки страх заважає в щоденному житті

У діагностичному посібнику Американської психіатричної асоціації DSM-5-TR орієнтиром є тривалість симптомів зазвичай шість місяців або більше, крім того, страх не має пояснюватися іншим психічним розладом^[12]. Для оцінки тяжкості є короткі анкети, зокрема німецька шкала непереносимості висоти з 8 запитань і двома додатковими для діагнозу акрофобії^[13]. Якщо є симптоми вертиго або запаморочення поза висотою, спершу виключають неврологічні та вестибулярні причини.

Методи лікування

Акрофобія добре піддається лікуванню. Основою є психотерапія з експозицією, а ліки й техніки саморегуляції можуть бути лише допоміжними.

Когнітивно-поведінкова терапія

Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ) є основою лікування фобій^[14]. Людина вчиться помічати й змінювати думки, які розганяють страх («поручні не витримають», «я точно впаду»). Терапія поєднує поступову зустріч зі страшними ситуаціями з навичками заспокоєння, керування диханням і мисленням.

Експозиційна терапія

Суть методу в контрольованому, поступовому контакті з джерелом страху: від фотографій і низького балкона до мосту чи оглядового майданчика. Метааналіз 33 рандомізованих досліджень показав, що експозиція при специфічних фобіях дає великий ефект і переважає інші види психотерапії, а більша кількість сеансів пов'язана з кращим результатом^[15]. Мережевий метааналіз 17 досліджень саме при акрофобії підтвердив ефективність експозиції в реальних умовах і різних варіантів у віртуальній реальності, хоча автори вважають доказову базу ще недостатньо сильною^[16]. В оксфордському дослідженні 100 людей пройшли автоматизовану програму у віртуальній реальності з «віртуальним тренером» у середньому за 2 години загалом. Страх висоти зменшився набагато сильніше, ніж у групі без лікування, і ефект зберігався через місяць. Дослідження фінансувала зокрема компанія-розробник програми^[17].

Коротко: страх висоти найкраще лікує сама висота, але дозована: поступові кроки разом із фахівцем, у реальності або у віртуальній реальності.

Медикаменти

Серед можливих ліків при фобіях Національна служба охорони здоров'я Великої Британії (NHS) називає^[5]:

• заспокійливі (седативні) засоби, зокрема бензодіазепіни, які інколи призначають короткочасно перед конкретною подією, хоча вони можуть заважати ефекту експозиції^[18]
• бета-адреноблокатори, які приглушують тілесні прояви, як-от серцебиття й тремтіння
• антидепресанти, які є першою лінією медикаментозного лікування при більшості тривожних розладів^[14]
• циклосерин (D-циклосерин), протитуберкульозний препарат, який вивчали як «підсилювач» експозиції. У першому невеликому дослідженні людей з акрофобією він покращив результат терапії у віртуальній реальності^[19]. Проте в огляді Кокранівської співпраці різниці з плацебо не знайшли^[20], а метааналіз індивідуальних даних показав лише невеликий ефект^[21].

Ліки не є основою лікування специфічних фобій. Їх може призначити лише лікар у конкретних випадках.

Релаксація та спосіб життя

Ці практики не замінюють експозиції, але допомагають знизити загальну напругу. NHS радить при фобіях дихальні вправи для розслаблення і не пити кофеїновмісних та енергетичних напоїв після 15:00, бо вони погіршують сон і посилюють тривогу^[5]. Корисними можуть бути:

• йога або тайцзі
• дихальні техніки
• медитація усвідомленості
• аеробні вправи, як-от ходьба чи плавання

Окремих доказів, що ці практики лікують саму акрофобію, немає. Вони підтримують загальну стресостійкість і полегшують контроль над тілесними симптомами під час експозиції.