У французькому дослідженні 20 пацієнтів із мононуклеозом слина кожного з них залишалася заразною навіть через пів року після початку хвороби[1]. Людина вже давно почувається здоровою, ходить на навчання чи роботу, а вірус і далі передається з поцілунком або ковтком із її пляшки. Тому ця інфекція так легко поширюється серед студентів і підлітків і так часто дістається тим, хто навіть не бачив хворого.

Що таке мононуклеоз

Інфекційний мононуклеоз є вірусною хворобою, яку найчастіше спричиняє вірус Епштейна-Барр. У старій медичній літературі її називали ще хворобою Філатова. Вірус належить до родини герпесвірусів і настільки поширений, що ним заражено понад 90% дорослих у світі[2]. Мононуклеоз може вражати дітей, підлітків і дорослих, але найяскравіше проявляється в молодому віці: найчастіше хворіють люди 15–24 років[3].

Хвороба передається через рідини організму, найчастіше через слину. Саме тому в народі її називають «хворобою поцілунків». Але заразитися можна й іншим способом, наприклад через спільний посуд, а зрідка й під час переливання крові чи пересадки органів[4].

Зазвичай мононуклеоз минає сам і специфічного лікування не потребує. Проте симптоми можуть серйозно вплинути на повсякденне життя. Людина почувається виснаженою, у неї болить горло, підвищується температура, а більшості стає краще за 2–4 тижні[3]. Повернення до звичного ритму, особливо до спорту, часто затягується довше.

Хто найчастіше хворіє

Мононуклеозом можна захворіти в будь-якому віці, але найчастіше хворіють підлітки й молодь. Вірус Епштейна-Барр часто потрапляє в організм ще в ранньому дитинстві, і тоді хвороба минає непомітно або як коротка легка застуда. У перший рік життя зараження буває рідко, бо дитину захищають антитіла матері[5]. У підлітків і молодих дорослих реакція організму вже інша: з вираженою втомою, високою температурою, болем у горлі та збільшеними лімфатичними вузлами.

Серед підлітків і молодих людей, які вперше заражаються вірусом, мононуклеоз розвивається щонайменше в кожного четвертого[6], а в окремих дослідженнях частка сягала від 26 до 74%[5]. Найвища захворюваність у віці 15–24 років, близько 0,5% на рік, а серед студентів-першокурсників ще вища. У дітей до 10 років і дорослих після 30 років мононуклеоз трапляється рідше ніж 1 випадок на 1000 осіб на рік.

Вік змінює і саму картину хвороби. У людей після 60 років рідше болить горло й збільшуються лімфатичні вузли, зате частіше буває жовтяниця: у 26% проти 8% у молодих[5]. Найтяжчий перебіг загрожує людям з ослабленим імунітетом, наприклад після трансплантації або на ліках, що пригнічують імунну систему[5].

Реклама

Симптоми та причини

Мононуклеоз не починається раптово, симптоми розвиваються поступово. Від моменту зараження до перших ознак минає 4–6 тижнів[6]. Саме тому буває важко встановити, коли й від кого людина заразилася. Прояви хвороби можуть бути різними, від легкого нездужання до стану, коли важко встати з ліжка.

Симптоми мононуклеозу

Перші кілька днів хвороба може нагадувати застуду або ангіну (у медицині це гострий тонзиліт). Проте з часом додаються інші ознаки, які дають змогу відрізнити мононуклеоз від звичайної інфекції. Біль у горлі, збільшені лімфатичні вузли, гарячка, втома й збільшені мигдалики бувають майже в усіх хворих, до 98%[5].

Найпоширеніші симптоми виглядають так:

  • Сильна втома: не минає після сну і не дає повноцінно жити.
  • Підвищена температура: може триматися кілька днів або тижнів.
  • Біль у горлі: часто дуже сильний, мигдалики збільшені, іноді з білуватим нальотом. Приблизно в половини хворих на піднебінні з'являються дрібні червоні цятки, які швидко минають[5].
  • Збільшені лімфатичні вузли: у побуті кажуть «лімфовузли» або «залози». Найчастіше збільшуються на шиї, особливо ззаду, а також у пахвах, у паху, іноді на голові чи біля ліктів[3].
  • Головний біль.
  • М'язова слабкість і ломота в тілі.
  • Зниження апетиту.
  • Висип на шкірі: з'являється і сам по собі, і на тлі приймання антибіотиків. У дослідженні 221 дитини з цією інфекцією висип мали 16,6% тих, хто отримував антибіотики, і 20,8% тих, хто їх не отримував[7].
  • Збільшення селезінки або печінки: може супроводжуватися дискомфортом у животі, особливо зліва під ребрами.

Причини мононуклеозу

У більшості випадків мононуклеоз спричиняє вірус Епштейна-Барр. Проте схожу картину з гарячкою, болем у горлі та збільшеними лімфатичними вузлами можуть дати й інші збудники[8]. Відрізнити їх важливо, бо частина з них потребує власного лікування.

До можливих причин мононуклеозоподібного стану належать[6]:

  • Вірус Епштейна-Барр: герпесвірус, головний збудник хвороби.
  • Цитомегаловірус: інший представник родини герпесвірусів, що може давати подібні симптоми.
  • Аденовіруси: часті причини болю в горлі й гарячки.
  • Віруси гепатиту A, B і C: спричиняють запалення печінки, що теж може починатися з гарячки й загального нездужання.
  • Вірус простого герпесу: трапляється рідко[8].
  • Вірус імунодефіциту людини (ВІЛ): гостра ВІЛ-інфекція в перші тижні після зараження може нагадувати мононуклеоз, але частіше дає виразки в роті, висип, пронос і схуднення[5].
  • Токсоплазмоз: паразитарна хвороба, якою найчастіше заражаються через недостатньо просмажене м'ясо або під час прибирання котячого лотка[5].
  • Краснуха: вірусна інфекція з ураженням лімфатичних вузлів і шкіри.

Шляхи зараження

Віруси, що спричиняють мононуклеоз, легко передаються від людини до людини. Найчастіше зараження відбувається через слину[4], звідси й неофіційна назва хвороби. Але це не єдиний спосіб передачі, особливо якщо є тісний контакт із хворим.

Основні шляхи передачі інфекції такі:

  • Поцілунки: найтиповіший шлях передачі, особливо серед підлітків.
  • Кашель або чхання: краплі слини можуть потрапити на обличчя чи предмети поруч, проте цей шлях вважають другорядним порівняно з прямим контактом зі слиною.
  • Спільне користування посудом: ложки, виделки, пляшки, склянки, зубні щітки. Вірус, імовірно, зберігається на предметі, доки той вологий[4].
  • Переливання крові або пересадка органів: рідкісні, але можливі варіанти зараження[4].
  • Статеві контакти: у дослідженні серед британських студентів статевий акт із проникненням підвищував імовірність зараження, а використання презерватива частоту зараження не змінювало[9]. Вірус Епштейна-Барр не вважають класичною інфекцією, що передається статевим шляхом.

Вірус Епштейна-Барр належить до родини герпесвірусів, але це інший тип, ніж той, що спричиняє герпес на губах чи статевих органах. Хоча обидва віруси можуть передаватися під час сексу, у випадку з мононуклеозом частіше йдеться саме про слину та побутові шляхи.

Скільки людина залишається заразною

Точно визначити заразний період складно. Національна служба охорони здоров'я Великої Британії (NHS) зазначає, що людина може передавати вірус до 7 тижнів до появи симптомів і ще кілька місяців після одужання[3]. У згаданому французькому дослідженні високе вірусне навантаження в слині трималося в усіх пацієнтів упродовж 6 місяців спостереження[1].

Після одужання вірус залишається в організмі на все життя і час від часу знову з'являється в слині, навіть без жодних симптомів[4]. Тому повністю відгородитися від нього неможливо, а суворо ізолювати хворого немає сенсу. Повертатися на роботу чи до школи можна, щойно стане краще, але під час хвороби не можна бути донором крові[3].

Коротко: самопочуття не показує, чи людина ще заразна. Кілька місяців після мононуклеозу краще не ділитися склянками, приборами й зубною щіткою з тими, хто ще не хворів.

Чи можна захворіти повторно

Після того як симптоми мононуклеозу зникають, вірус Епштейна-Барр не залишає організм. Він переходить у неактивний стан, переважно в клітинах імунної системи, і зберігається там усе життя. У більшості людей це не спричиняє жодних проявів і не потребує лікування.

Повторне захворювання трапляється дуже рідко. Організм зазвичай виробляє стійкий імунітет, і навіть якщо вірус активується знову, це рідко дає симптоми. Проте під час такої реактивації людина може заражати інших, а в людей з ослабленим імунітетом вона частіше переходить у хворобу[4].

Навіть без симптомів людина може бути джерелом вірусу для інших. А от повторна хвиля хвороби з тими самими сильними симптомами буває вкрай рідко.

Окремий і дуже рідкісний стан називають хронічною активною інфекцією, спричиненою вірусом Епштейна-Барр. При ній організм не може взяти вірус під контроль: тривалий час тримаються гарячка, збільшені лімфатичні вузли й селезінка, уражається печінка, падає рівень клітин крові. Без лікування хвороба прогресує, а єдиним доведено ефективним методом є трансплантація кровотворних стовбурових клітин[10]. Якщо симптоми мононуклеозу не минають місяцями, це привід для ретельного обстеження.

Якщо перший епізод хвороби спричинив не вірус Епштейна-Барр, а, наприклад, цитомегаловірус або інший збудник, повторна інфекція вже іншим вірусом також можлива. Цитомегаловірусом можна навіть заразитися повторно, якщо це інший його штам[11]. У такому разі симптоми можуть знову нагадувати мононуклеоз, хоча технічно це буде нове захворювання з подібною картиною.

Можливі ускладнення

Хоча більшість людей переносить мононуклеоз без серйозних наслідків, ускладнення все ж можуть виникнути. Найчастіше вони стосуються селезінки, печінки та загального виснаження організму. Після зникнення основних симптомів втома може триматися ще кілька тижнів або навіть місяців. Це не ознака ускладнення, організму просто потрібен час на повне відновлення.

Найнебезпечніше ускладнення становить розрив селезінки. Під час хвороби цей орган збільшується і стає вразливим. Розрив трапляється лише в 0,1–0,5% хворих, а ризик найвищий у перші 3 тижні[5]. В огляді описаних випадків селезінка розривалася в середньому на 14-й день хвороби, іноді й через 8 тижнів, а травму перед цим мали лише 14% хворих[12]. Тобто розрив часто стається без удару, і, можливо, його провокує сильне напруження із затримкою дихання, як при підйомі штанги[5]. Головна ознака розриву полягає в різкому болю в животі, найчастіше зліва під ребрами: його мали 88% хворих[12]. Можуть додаватися запаморочення й слабкість через внутрішню кровотечу. Це критична ситуація, яка потребує негайної медичної допомоги, а часто й операції.

Щоб знизити ризик розриву, лікарі радять щонайменше перші 3–4 тижні від початку хвороби відмовитися від спорту, особливо контактного, піднімання важкого й активної фізичної роботи, навіть якщо вже стало краще. В аналізі 42 випадків ушкодження селезінки 90,5% сталися протягом 31 дня від появи симптомів, але кожне четверте припало на період після 21-го дня[13]. Автори огляду описаних випадків для надійності радять відмовитися від спорту й підйому важкого на 8 тижнів, а до раннього повернення в травмонебезпечний спорт перевірити селезінку на ультразвуковому дослідженні (УЗД)[12]. Коли саме повертатися до тренувань, краще вирішити з лікарем.

Коротко: покращення самопочуття ще не означає, що селезінка повернулася до норми. Спорт і важке піднімання відкладають щонайменше на 3–4 тижні від початку хвороби, а сильний біль у животі зліва вимагає негайної допомоги.

Печінка теж нерідко реагує на інфекцію: можуть змінюватися печінкові проби, зрідка розвивається запалення печінки (гепатит) і жовтяниця[3]. Найчастішою причиною госпіталізації є звуження дихальних шляхів через сильно набряклі мигдалики, але трапляється воно менш ніж у 5% хворих, а найбільший ризик мають малі діти[5]. До рідкісних ускладнень також належать запалення серцевого м'яза, ураження нирок, зниження рівня тромбоцитів, гемолітична анемія, менінгіт, енцефаліт, синдром Гієна-Барре і параліч лицевого нерва[3][5].

Реклама

Діагностика

Щоб підтвердити діагноз мононуклеозу, лікар спершу звертає увагу на характерні симптоми: біль у горлі, збільшені лімфатичні вузли, втому та вік пацієнта. Під час огляду він промацує лімфатичні вузли на шиї, у пахвах і в паху, а також живіт зліва під ребрами, щоб оцінити селезінку. Збільшені вузли в пахвах і на задній поверхні шиї, а також цятки на піднебінні роблять мононуклеоз помітно ймовірнішим[5]. Але схожу картину дають і стрептококовий тонзиліт, гостра ВІЛ-інфекція, цитомегаловірус чи токсоплазмоз, тому для точного діагнозу потрібні аналізи крові.

У загальному аналізі крові при мононуклеозі зазвичай більше лімфоцитів, ніж у нормі, і є так звані атипові лімфоцити. Якщо ж лімфоцитів менше ніж 4,0 × 10⁹/л, мононуклеоз малоймовірний[5]. Першим специфічним аналізом зазвичай є швидкий тест на гетерофільні антитіла, який у побуті називають монотестом або «моноспотом». Він дешевий і готовий за годину, але правильний лише в 71–90% випадків, а в перший тиждень хвороби дає хибно негативний результат приблизно в кожного четвертого[5]. У дітей ці антитіла часто взагалі не з'являються[14].

Тому, якщо монотест негативний, а підозра лишається, визначають специфічні антитіла до вірусу Епштейна-Барр. Антитіла IgM до капсидного антигену вказують на свіже зараження, а IgG без IgM свідчать про інфекцію, перенесену колись раніше[5]. Такий аналіз точніший, але дорожчий і довше виконується.

Додаткові обстеження можуть бути потрібні, якщо є підозра на ускладнення або симптоми нетипові. Наприклад, якщо болить живіт, іноді призначають УЗД, щоб перевірити селезінку й печінку.

Лікування та підтримка

Ліків, які б знищували вірус Епштейна-Барр, не існує, тому лікування мононуклеозу полягає в підтримці організму, поки він сам не впорається з інфекцією. Антибіотики не допомагають, бо збудник вірусний[3]. Противірусні препарати, як-от ацикловір і валацикловір, у кокранівському огляді 7 досліджень дали лише сумнівну користь за доказів дуже низької якості[15], тому для звичайного мононуклеозу їх не рекомендують. Кортикостероїди (гормональні протизапальні ліки) при звичайному перебігу теж не допомагають: вони зменшували біль у горлі лише в перші 12 годин, і цей ефект не зберігався[16].

Щоб полегшити перебіг хвороби, можна використовувати прості домашні засоби[3]:

  • Відпочинок: втома є одним із головних симптомів, тому організму потрібно дати змогу відновлюватися.
  • Достатнє пиття: допомагає уникнути зневоднення під час гарячки; якщо ковтати боляче, пити часто маленькими ковтками.
  • Знеболювальні засоби: ібупрофен або парацетамол знижують температуру та полегшують біль у горлі й м'язах. Дітям і підліткам до 16 років не дають ацетилсаліцилову кислоту (аспірин), бо її пов'язують із синдромом Рея[17].
  • Полоскання горла сіллю або льодяники: дорослі можуть полоскати горло розчином половини чайної ложки солі в склянці теплої води, а льодяники з місцевим знеболювальним чи антисептиком тимчасово зменшують дискомфорт. Дітям полоскання сіллю не радять[18].
  • Обмеження фізичної активності: без спорту й важкої роботи, щоб не наражати на ризик збільшену селезінку.

Іноді біль у горлі такий сильний, що людині важко їсти. У такому разі допомагає м'яка їжа, яку легко ковтати. Якщо приєднується бактеріальна інфекція, наприклад стрептококовий тонзиліт, лікар може призначити антибіотики саме проти неї, бо на сам мононуклеоз вони не діють.

Читайте:

Фарингіт: причини, симптоми та лікування болю в горлі
Фарингіт: причини, симптоми та лікування болю в горлі
Фарингіт, або запалення глотки, знайомий майже кожному як біль у горлі. Що його спричиняє, чим гострий фарингі...

Міф: висип після амоксициліну під час мононуклеозу доводить, що в людини алергія на пеніциліни на все життя. Насправді: висип при мононуклеозі часто буває і без антибіотиків. У дослідженні 767 дітей з мононуклеозом антибіотики загалом трохи підвищували ризик висипу, але амоксицилін не давав його частіше за інші антибіотики[19]. Серед дітей, яких після такого висипу обстежили на алергію на ліки, її підтвердили лише у 3 з 10[7]. Тому після такого епізоду краще обстежитися, щоб не носити хибний діагноз.

У випадках, коли симптоми спричинив інший збудник, наприклад цитомегаловірус, токсоплазма або віруси гепатиту, підхід до лікування може змінюватися. Тоді лікар добирає терапію залежно від причини: протипаразитарні препарати, противірусні засоби або інше цільове лікування.

Перебіг і прогноз

Більшості людей стає краще за 2–4 тижні[3], але втома може не зникати ще довше. Людина може почуватися виснаженою навіть тоді, коли температура й біль у горлі вже минули. За даними проспективних досліджень, симптоми часто минають місяць і довше, а приблизно в 10% хворих втома зберігається й через пів року[15].

Хоча госпіталізація потрібна рідко, хвороба може суттєво вплинути на навчання, роботу й фізичну активність. Повернення до активного режиму має бути поступовим. У частини людей після мононуклеозу розвивається синдром хронічної втоми. У дослідженні підлітків його критерії мали 13% через 6 місяців, 7% через рік і 4% через 2 роки, тобто з часом більшість одужувала[20].

У переважній більшості випадків прогноз сприятливий, і люди одужують без тривалих наслідків. Учені продовжують вивчати віддалені наслідки самого вірусу. Його пов'язують із деякими рідкісними пухлинами, як-от лімфома Беркітта й рак носоглотки, хоча на такі пухлини припадає лише 1,3–1,9% усіх випадків раку у світі[2]. А в дослідженні понад 10 мільйонів молодих військовослужбовців США ризик розсіяного склерозу після зараження вірусом Епштейна-Барр зріс у 32 рази[21]. У переважної більшості носіїв ці хвороби не розвиваються.

Профілактика

Уникнути вірусу Епштейна-Барр повністю складно, адже більшість людей заражається ним ще в молодому віці. Вакцини від нього поки немає, хоча кілька кандидатів уже проходять клінічні випробування[2]. Але зменшити ризик зараження в певних ситуаціях можливо.

Головне полягає в дотриманні базових правил гігієни, особливо коли поруч є хтось із симптомами вірусної інфекції[3]. Не варто користуватися чужим посудом, пляшками, зубними щітками. Якщо в людини мононуклеоз, їй краще не цілуватися, регулярно мити руки й мити все, на що могла потрапити її слина.

Вірус передають навіть люди без симптомів, тому ці звички мають сенс і поза хворобою. Презерватив захищає від інших інфекцій, що передаються статевим шляхом, але від цього вірусу, як показало дослідження серед студентів, не вберігає[9].

Оскільки схожі симптоми можуть спричиняти й інші інфекції, зокрема цитомегаловірус, токсоплазмоз або віруси гепатиту, універсальне правило профілактики залишається незмінним: уникати контакту з біологічними рідинами інших людей, ретельно мити руки, користуватися власними засобами гігієни. Від токсоплазмозу додатково вберігає добре просмажене м'ясо й рукавички під час прибирання котячого лотка[5].

Коли звертатися до лікаря

Більшість людей переносить мононуклеоз удома й без ускладнень, але іноді з'являються симптоми, які не варто ігнорувати. Вони можуть свідчити про ускладнення, що потребують медичної допомоги.

Звернутися до лікаря слід, якщо з'являються такі симптоми[3]:

  • Сильний біль у горлі: особливо якщо ковтати боляче й важко або біль не минає. Якщо людина не може проковтнути навіть слину, задихається чи не може говорити, викликайте швидку за номером 103 або 112.
  • Запаморочення або втрата свідомості: особливо якщо супроводжуються слабкістю, блідістю чи болем у животі.
  • Слабкість у руках або ногах: раптова й виражена, адже зрідка інфекція уражає нерви.
  • Гострий біль у лівому боці живота: під ребрами може бути ознакою розриву селезінки, тут теж потрібна швидка.
  • Стійка висока температура: яка не спадає кілька днів або супроводжується ознобом.
  • Сильний головний біль: не реагує на звичні знеболювальні.
  • Пожовтіння шкіри або білків очей: може вказувати на ураження печінки.

Такі прояви не обов'язково свідчать про ускладнення, але краще перестрахуватися. Особливо це стосується симптомів, які з'являються раптово або посилюються тоді, коли стан мав би вже покращуватися.

Вагітність і мононуклеоз

Інфекційний мононуклеоз під час вагітності зазвичай не становить великої загрози. Первинне зараження вірусом Епштейна-Барр під час вагітності з передачею плоду через плаценту описане в поодиноких випадках, а реальну шкоду для дитини автори огляду оцінюють як дуже малу[22]. Більше уваги потребує сама гарячка: висока температура в першому триместрі в 1,5–3 рази підвищує ризик вад нервової трубки, серця й розщілин губи чи піднебіння, а жарознижувальні, імовірно, цей ризик зменшують[23]. Під час вагітності найчастішим вибором є парацетамол[24].

Складніша ситуація, коли мононуклеозоподібну хворобу спричинив цитомегаловірус. Його передача плоду називається вродженою цитомегаловірусною інфекцією. Більшість таких немовлят не мають симптомів, але інфекція може спричинити порушення слуху, зору, ураження печінки, зменшений розмір голови (мікроцефалію) й судоми[11]. Тому вагітній із симптомами слід звернутися до лікаря, акушера-гінеколога чи інфекціоніста. Ризик зменшують миття рук після зміни підгузків і годування малюків, окремий посуд і відмова від поцілунків маленьких дітей у губи.

Вірус Епштейна-Барр може потрапляти і в грудне молоко. У дослідженні 100 здорових жінок-донорок грудного молока його ДНК виявили в молоці 46 з них, найчастіше між 3-м і 12-м тижнями після пологів[25]. Тобто з вірусом стикається багато немовлят, а в дітей раннього віку зараження зазвичай минає без симптомів або непомітно[5]. Якщо ж у матері гарячка, сильний біль чи інші тривожні симптоми, варто звернутися до лікаря.

Підсумок

Мононуклеоз може надовго вибити з колії, але в більшості випадків минає без сліду. Від нього не потрібні антибіотики, противірусні чи гормональні ліки: допомагають відпочинок, пиття і парацетамол або ібупрофен, а аспірин дітям і підліткам не дають. Найбільший ризик перших тижнів стосується селезінки, тому спорт і важке піднімання відкладають щонайменше на 3–4 тижні, а сильний біль у животі, утруднене дихання чи неможливість ковтати є приводом викликати швидку. Слина залишається заразною місяцями, тож поцілунки та спільні склянки краще відкласти навіть після одужання.

Джерела25
  1. Дослідження. Fafi-Kremer S. та ін. Long-term shedding of infectious epstein-barr virus after infectious mononucleosis. J Infect Dis, 2005.
  2. Огляд. Bu GL. та ін. Preventing Both EBV Infection and EBV-Associated Diseases: Advances in Vaccine Research. J Med Virol, 2026.
  3. Glandular fever. NHS.
  4. About Epstein-Barr Virus (EBV). CDC.
  5. Огляд. aafp.org
  6. About Infectious Mononucleosis (Mono). CDC.
  7. Дослідження. Dibek Misirlioglu E. та ін. Incidence of Antibiotic-Related Rash in Children with Epstein-Barr Virus Infection and Evaluation of the Frequency of Confirmed Antibiotic Hypersensitivity. Int Arch Allergy Immunol, 2018.
  8. Огляд. Hurt C. та ін. Diagnostic evaluation of mononucleosis-like illnesses. Am J Med, 2007.
  9. Дослідження. Crawford DH. та ін. A cohort study among university students: identification of risk factors for Epstein-Barr virus seroconversion and infectious mononucleosis. Clin Infect Dis, 2006.
  10. Огляд. Kimura H. та ін. Chronic Active Epstein-Barr Virus Disease. Front Immunol, 2017.
  11. Cytomegalovirus (CMV). NHS.
  12. Мета-аналіз. Bartlett A. та ін. Splenic rupture in infectious mononucleosis: A systematic review of published case reports. Injury, 2016.
  13. Дослідження. Sylvester JE. та ін. Association of Splenic Rupture and Infectious Mononucleosis: A Retrospective Analysis and Review of Return-to-Play Recommendations. Sports Health, 2019.
  14. Laboratory Testing for Epstein-Barr Virus (EBV). CDC.
  15. Мета-аналіз. De Paor M. та ін. Antiviral agents for infectious mononucleosis (glandular fever). Cochrane Database Syst Rev, 2016.
  16. Мета-аналіз. Rezk E. та ін. Steroids for symptom control in infectious mononucleosis. Cochrane Database Syst Rev, 2015.
  17. Reye's syndrome. NHS.
  18. Sore throat. NHS.
  19. Дослідження. Zhang R. та ін. Association between Antibiotic Exposure and the Risk of Rash in Children with Infectious Mononucleosis: a Multicenter, Retrospective Cohort Study. Antimicrob Agents Chemother, 2023.
  20. Дослідження. Katz BZ. та ін. Chronic fatigue syndrome after infectious mononucleosis in adolescents. Pediatrics, 2009.
  21. Дослідження. Bjornevik K. та ін. Longitudinal analysis reveals high prevalence of Epstein-Barr virus associated with multiple sclerosis. Science, 2022.
  22. Огляд. Avgil M. та ін. Herpes simplex virus and Epstein-Barr virus infections in pregnancy: consequences of neonatal or intrauterine infection. Reprod Toxicol, 2006.
  23. Мета-аналіз. Dreier JW. та ін. Systematic review and meta-analyses: fever in pregnancy and health impacts in the offspring. Pediatrics, 2014.
  24. Paracetamol for adults: painkiller for pain and high temperature. NHS.
  25. Дослідження. Junker AK. та ін. Epstein-Barr virus shedding in breast milk. Am J Med Sci, 1991.