Наприкінці 2025 року з ВІЛ жили 41 мільйон людей. За той рік вірус уперше отримали ще 1,2 мільйона, а 570 тисяч людей померли від хвороб, пов'язаних із ним[1][2].
Водночас від СНІДу зараз помирає на 57% менше людей, ніж у 2010 році, а лікування отримують 78% усіх людей із ВІЛ[2]. Хто вчасно почав приймати ліки, майже ніколи не доходить до стадії СНІДу і може прожити довге життя[3].
Що таке ВІЛ
ВІЛ, або вірус імунодефіциту людини, уражає білі кров'яні клітини, які шукають в організмі інфекції та «зламані» клітини. Його головна ціль — CD4-клітини, різновид Т-лімфоцитів. Вірус проникає в них і використовує як фабрику для власних копій, а самі клітини при цьому гинуть[3].
Що менше лишається CD4-клітин, то гірше тіло відбивається від інших мікробів. Інфекції, з якими здорова імунна система легко впоралася б, стають частішими й тяжчими, а ризик деяких видів раку зростає[3].
Без лікування ВІЛ зазвичай проходить три стадії[4]:
- Гостра інфекція. Настає через 2–4 тижні після зараження. У крові дуже багато вірусу, тож саме тоді людина найлегше передає його іншим. Організм починає виробляти антитіла, а в багатьох з'являються симптоми, схожі на грип[4][3].
- Хронічна інфекція. Вірус далі розмножується, але повільніше. Симптомів може не бути зовсім, проте передати ВІЛ людина все одно може. Без лікування ця стадія триває десять років і довше, а якщо лікування розпочато, до третьої стадії може так і не дійти[4][3].
- СНІД. Найтяжча стадія, коли організм уже не може стримувати інфекцію. Без лікування люди з СНІДом живуть у середньому близько трьох років[4].
Читайте:
Що таке СНІД
СНІД (синдром набутого імунодефіциту) — це третя стадія ВІЛ. Здебільшого вона настає, коли людина не отримує лікування[3]. Діагноз ставлять, якщо кількість CD4-клітин падає нижче 200 в кубічному міліметрі крові або якщо з'являються так звані опортуністичні інфекції, про які йдеться нижче[5].
Як швидко ВІЛ переходить у СНІД, у кожного по-своєму. Це залежить від[3]:
- Віку людини.
- Того, наскільки добре організм опирається вірусу, зокрема від генетичної стійкості до окремих штамів ВІЛ.
- Доступу до якісної медичної допомоги.
- Інших інфекцій, які є в людини одночасно з ВІЛ.
- Штаму вірусу: деякі з них стійкі до ліків.
Як передається ВІЛ
Вірус переходить від людини до людини з рідинами тіла, у яких він міститься[4][5][3]:
- Кров.
- Сперма і передсім'яна рідина.
- Вагінальні виділення.
- Виділення з прямої кишки.
- Грудне молоко.
Щоб заразити, така рідина має потрапити на слизову оболонку, пошкоджену тканину або прямо в кров[4]. На практиці це відбувається під час анального чи вагінального сексу, коли кілька людей користуються однією голкою (для ін'єкцій наркотиків чи татуювання), а також від матері до дитини під час вагітності та грудного вигодовування[3]. Найчастіше ВІЛ передається під час сексу без презерватива і коли люди з відомими чинниками ризику не приймають доконтактну профілактику, про яку йдеться нижче[3]. Зараження через переливання крові трапляється вкрай рідко[3].
Через слину ВІЛ не передається, тож навіть глибокий поцілунок безпечний[3]. Не передається він і через[3][5][1]:
- Рукостискання, обійми й поцілунки.
- Чхання, повітря чи воду.
- Спільний унітаз, рушники чи столові прибори.
- Дотик до неушкодженої шкіри.
- Штучне дихання рот у рот.
- Слину, сльози, кал чи сечу людини з ВІЛ.
- Укуси комах.
Хибні уявлення про ці шляхи досі підживлюють упереджене ставлення до людей з ВІЛ[3].
Невизначуваний = непередаваний
Коли ліки пригнічують вірус так сильно, що аналіз крові вже не може його знайти, кажуть про невизначуване вірусне навантаження. Людина, яка приймає лікування як призначено і тримає вірус на такому рівні, не передає ВІЛ статевим партнерам. Це правило скорочено записують як «Н=Н» (англійською U=U)[5][1][6].
Для інших шляхів картина така. Під час вагітності й пологів ризик передати вірус дитині — 1% або менше, якщо мати приймає ліки весь цей час, а дитина отримує препарати ще 2–6 тижнів після народження. Під час грудного вигодовування ризик менший за 1%, але не нульовий. Як невизначуване навантаження впливає на передачу через спільні шприци, точно невідомо, хоча ризик, імовірно, нижчий[6].
Вірус при цьому нікуди не зникає. Тому людині з невизначуваним навантаженням потрібно регулярно здавати аналізи й чітко дотримуватися лікування[3].
Читайте:
Симптоми ВІЛ
Прояви ВІЛ залежать від стадії. І ні на одній із них симптоми не дають змоги з певністю сказати, є вірус чи ні: багато з них трапляються й за інших хвороб. Дізнатися напевно можна лише з тесту[7].
Ранні симптоми
Приблизно у двох третин людей через 2–4 тижні після зараження з'являються ознаки, схожі на грип[7]:
- Гарячка, озноб і пітливість, особливо вночі.
- Головний біль.
- Нудота і діарея.
- Збільшені лімфатичні вузли.
- Висип, розлитий по тілу.
- Втома і слабкість.
- Біль у м'язах і суглобах.
- Біль у горлі і виразки в роті.
Цей набір симптомів лікарі називають гострим ретровірусним синдромом. Він виникає тому, що імунна система намагається побороти вірус[3][7]. Якщо такі прояви з'явилися після можливого контакту з ВІЛ, найкраще пройти тест[3].
Буває й так, що після зараження людина місяцями або роками не помічає жодних змін[3]. Можливо, тому близько 12% людей з ВІЛ у світі досі не знають про свій діагноз: свій статус знають 88%[1].
Безсимптомна стадія
На другій стадії людина може роками почуватися добре. Та вірус тим часом продовжує руйнувати імунітет і шкодити органам. Без лікування цей повільний процес може тривати десять років і довше, а може йти й швидше[3][4]. Антиретровірусні препарати здатні його зупинити й повністю пригнітити вірус[3].
Симптоми пізньої стадії
Коли ВІЛ не лікують, організм стає вразливим до тяжких хвороб. На стадії СНІДу з'являються[3]:
- Нечіткий зір.
- Сухий кашель і задишка.
- Нічна пітливість.
- Білі плями на язиці або в роті.
- Лімфовузли, збільшені тижнями.
- Постійна, хронічна діарея.
- Температура понад 37,8 °C, що тримається тижнями.
- Постійна втома.
- Незрозуміла втрата ваги.
На цій стадії ризик небезпечних для життя хвороб різко зростає. Але якщо разом із лікуванням ВІЛ приймати інші потрібні препарати, серйозні ускладнення можна контролювати, попереджати й лікувати[3].
Хвороби, що вказують на СНІД
У людини зі здоровим імунітетом багато мікробів живуть в організмі непомітно або викликають легку хворобу. На третій стадії ВІЛ ті самі збудники стають небезпечними. Такі інфекції називають опортуністичними, і їхня поява може свідчити про СНІД[3]. Ось ті, що входять до офіційного переліку СНІД-індикаторних станів[8]:
- Кандидоз стравоходу, бронхів і легень. Грибок кандида зазвичай уражає шкіру й нігті, але на стадії СНІДу може спричиняти тяжкі ураження стравоходу й дихальних шляхів[3].
- Кокцидіоїдомікоз. Грибкова інфекція, якою заражаються, вдихаючи спори грибка з ґрунту[3].
- Криптококоз. Грибок зазвичай потрапляє в легені й викликає пневмонію, але може вразити будь-яку частину тіла, зокрема спричинити набряк мозку[3].
- Криптоспоридіоз. Кишковий паразит спричиняє сильні спазми в животі й водянисту діарею. У людини зі здоровим імунітетом вона минає за кілька тижнів, а при СНІДі може тривати місяцями[3][8].
- Цитомегаловірусна інфекція. Може викликати пневмонію, гастроентерит та енцефаліт. Особливо небезпечне ураження сітківки ока: воно може назавжди погіршити зір, тому потребує невідкладної допомоги[3][8].
- Герпес. Вірус простого герпесу, який зазвичай передається статевим шляхом і дає виразки на статевих органах чи біля рота. У здорових людей виразки гояться за кілька тижнів, а при СНІДі інфекція буває тяжкою й затяжною[3][8].
- Гістоплазмоз. Грибкова інфекція, що при пізньому ВІЛ дає тяжкі симптоми, схожі на пневмонію, і може поширюватися на органи поза легенями[3].
- Туберкульоз. Передається повітрям, коли хворий кашляє, чхає чи говорить. Проявляється кашлем, болем у грудях, схудненням, гарячкою й утомою. Зазвичай уражає легені, але може перейти на мозок та інші органи[3].
- Інші мікобактеріози. Деякі родичі туберкульозної палички живуть у ґрунті й воді й рідко шкодять здоровим людям. При пізньому ВІЛ вони можуть поширитися по всьому тілу й загрожувати життю[3].
- Повторні пневмонії. Для людей з ВІЛ одна з найнебезпечніших бактерій — пневмокок. Від нього є вакцина, і людям з ВІЛ її рекомендують[3][9].
- Пневмоцистна пневмонія. Грибкова інфекція, яка в людей з ослабленим імунітетом викликає задишку, сухий кашель і високу температуру[3].
- Цистоізоспороз. Паразит потрапляє в організм із брудною їжею чи водою і спричиняє діарею, гарячку, блювання, схуднення, головний біль і біль у животі[3].
- Повторна сальмонельозна септицемія. У людей зі здоровим імунітетом сальмонели зазвичай обмежуються кишковим розладом. При ВІЛ бактерії можуть проникати в кров і викликати загрозливе для життя зараження крові[3][8].
- Токсоплазмоз. Паразит живе в теплокровних тваринах, зокрема котах, і виділяється з їхнім калом. Людина заражається через погано просмажене м'ясо, немиті овочі чи брудну воду, а також випадково, після прибирання котячого лотка чи роботи в саду. При тяжкому імунодефіциті токсоплазмоз може вражати мозок, сітківку, легені, серце та інші органи[10][3].
- ВІЛ-енцефалопатія. Запалення мозку, яке спричиняє сам ВІЛ. Як саме це відбувається, лікарі до кінця не розуміють[3].
- Прогресуюча мультифокальна лейкоенцефалопатія. Її викликає JC-вірус, який є в багатьох людей і зазвичай «спить» у нирках. Коли імунітет слабне, вірус атакує мозок. Хвороба може загрожувати життю, спричиняти паралічі й порушення мислення[3].
- Синдром виснаження. Людина мимоволі втрачає понад 10% ваги тіла, а до цього додаються хронічна діарея або слабкість і гарячка, що тривають місяць і довше[8].
Люди з ВІЛ також частіше хворіють на деякі види раку. Раніше до СНІД-індикаторних відносили саркому Капоші, агресивні неходжкінські лімфоми та рак шийки матки. Крім них, підвищений ризик раку анального каналу, лімфоми Ходжкіна, раку печінки й легень. Саркома Капоші в людей з ВІЛ трапляється в понад 200 разів частіше, ніж у середньому серед населення[11]. Лікування ВІЛ, яке з'явилося в середині 1990-х, помітно знизило частоту саркоми Капоші й неходжкінських лімфом. Але повністю імунітет воно не відновлює, тож ризик цих видів раку лишається вищим[11].
Як запобігти ускладненням
Для людини з ВІЛ профілактика ускладнень — один із головних способів продовжити життя. Основа — ліки, що тримають під контролем вірусне навантаження. До них додають прості запобіжні заходи[3]:
- Використовувати презерватив, щоб не отримати інших інфекцій, що передаються статевим шляхом.
- Робити щеплення від інфекцій, які можуть стати опортуністичними, і обговорити з лікарем, які саме вакцини потрібні та як менше контактувати зі збудниками вдома, на роботі й у подорожах.
- Помічати й обмежувати те в довкіллі, що може стати джерелом інфекції.
- Не їсти продуктів із високим ризиком забруднення: недоварених яєць і м'яса, непастеризованих молочних продуктів і соків, сирих паростків.
- Не пити воду з озер і річок, а в місцях, де вода з крана може бути небезпечною, — нефільтровану воду з-під крана.
Опортуністичні інфекції лікують антибіотиками, протигрибковими й протипаразитарними засобами. Якщо кількість CD4-клітин падає нижче 200, лікар може призначити ліки, які попереджають ці інфекції[3].
Як діагностують ВІЛ
Між зараженням і моментом, коли тест здатен виявити вірус, минає певний час. Цей проміжок називають періодом «вікна». Його тривалість залежить від людини й від типу тесту[12][3]:
- Тест на нуклеїнові кислоти (НАТ). Показує, скільки вірусу в крові, і найраніше виявляє ВІЛ: зазвичай через 10–33 дні після контакту[12].
- Лабораторний тест на антиген і антитіла. Кров беруть із вени, і вірус зазвичай видно через 18–45 днів[12].
- Швидкий тест на антиген і антитіла з пальця. Виявляє ВІЛ через 18–90 днів[12].
- Тести на антитіла, зокрема швидкі й тести для самотестування за кров'ю чи рідиною з ротової порожнини. Виявляють ВІЛ через 23–90 днів[12][3].
Якщо тест після можливого контакту показав негативний результат, його повторюють, коли мине період «вікна» для цього виду тесту[12]. В Україні діагностика ВІЛ безоплатна[13].
Лікування ВІЛ
Ліків, які повністю позбавляють від ВІЛ, поки немає. Але лікування зупиняє розвиток хвороби, знижує ризик передати вірус, подовжує життя й робить його якіснішим. Багато людей на лікуванні живуть довго й повноцінно[3]. Приймати ліки потрібно все життя, проте препарати стають дедалі ефективнішими, і часто достатньо однієї таблетки на день[3]. В Україні антиретровірусна терапія безоплатна[13].
Екстрена профілактика після контакту
Якщо можливий контакт із ВІЛ стався протягом останніх 72 годин (наприклад, порвався презерватив, був спільний шприц чи сексуальне насильство), слід одразу звернутися до лікаря щодо постконтактної профілактики (ПКП)[14]. Що раніше людина почне її, то більше шансів зупинити інфекцію[3][14].
ПКП — це ліки, які приймають щодня 28 днів, після чого лікар перевіряє, чи не з'явився ВІЛ[14][3]. Вона не діє на 100%, тому під час курсу так само потрібні презерватив і чисті шприци[3]. ПКП призначена для екстрених випадків і не заміняє постійних способів захисту[14]. В Україні вона безоплатна[13].
Антиретровірусна терапія
ВІЛ лікують антиретровірусними препаратами, які пригнічують вірус і не дають йому поширюватися. Зазвичай приймають комбінацію з кількох ліків — її називають високоактивною або комбінованою антиретровірусною терапією[3]. Основні групи препаратів (нижче наведено міжнародні назви діючих речовин, зареєстрованих в Україні)[3]:
- Інгібітори інтегрази блокують фермент, без якого ВІЛ не може вбудуватися в клітину. Через ефективність і невелику кількість побічних ефектів їх часто призначають першими. Приклади: долутегравір, ралтегравір.
- Нуклеозидні інгібітори зворотної транскриптази заважають вірусу копіювати себе. Приклади: абакавір, ламівудин, зидовудин, тенофовір, емтрицитабін (в Україні — у складі комбінованих таблеток).
- Ненуклеозидні інгібітори зворотної транскриптази також ускладнюють розмноження ВІЛ. Приклади: доравірин, ефавіренз, невірапін. Ще один препарат цієї групи, етравірин, в Україні не зареєстрований.
- Інгібітори протеази блокують фермент протеазу, потрібний вірусу для створення нових копій. Приклади: атазанавір, дарунавір, лопінавір із ритонавіром.
- Інгібітори злиття та входу не пускають ВІЛ у клітини, а без цього він не може розмножуватися. Їх призначають рідко, бо вони поступаються іншим препаратам за ефективністю.
Потрібну комбінацію лікар підбирає під конкретну людину[3].
Добавки й альтернативні методи
Багато людей з ВІЛ пробують трав'яні чи інші альтернативні засоби, але доказів, що вони допомагають, немає[3]. Деякі з них ще й заважають лікуванню. Звіробій знижує вміст у крові кількох груп антиретровірусних ліків і може зробити лікування неефективним. Препарати кальцію, магнію й заліза погіршують засвоєння інгібіторів інтеграз, тому їх приймають з інтервалом у часі. Часник і грейпфрут теж змінюють рівень ліків у крові[15]. Тож про будь-які вітаміни, мінерали чи трави лікар має знати ще до того, як людина почне їх приймати[3][15].
Профілактика ВІЛ
Презерватив і доконтактна профілактика
Презерватив або інший бар'єрний захист, зокрема латексна серветка, під час анального, вагінального й орального сексу різко знижує ризик отримати ВІЛ та інші статеві інфекції[3]. Люди після вагінопластики чи фалопластики теж можуть мати ризик зараження під час сексу, але досліджень про це поки мало[3].
Ще один спосіб — доконтактна профілактика (ДКП, PrEP). Це ліки, які приймає людина без ВІЛ, щоб не заразитися. Серед варіантів, які рекомендує ВООЗ, — таблетки на основі тенофовіру, вагінальне кільце з дапівірином та ін'єкції тривалої дії з каботегравіром чи ленакапавіром[1]. В Україні безоплатно доступні дві форми ДКП: таблетки, які п'ють щодня або перед ризикованим контактом, і ін'єкції каботегравіру раз на два місяці. Перед початком треба проконсультуватися з лікарем і здати тест на ВІЛ[16].
Безпечні ін'єкції
Ін'єкційне вживання наркотиків — один із головних шляхів передачі ВІЛ. Спільні голки й інше приладдя передають ВІЛ та інші віруси, як-от гепатит C. Тому для кожної ін'єкції потрібна чиста, нова голка. Програми обміну шприців допомагають зменшити поширення ВІЛ[3].
Читайте:
Контакт із рідинами тіла
Щоб зменшити ризик, уникайте контакту з кров'ю, спермою, вагінальними виділеннями та іншими рідинами, які можуть містити вірус. Якщо контакт уже стався, шкіру потрібно одразу ретельно вимити. Медики, які можуть мати справу з такими рідинами, працюють у рукавичках, масках, захисних окулярах чи щитках і халатах та дотримуються спеціальних правил[3].
Вагітність і грудне вигодовування
Деякі антиретровірусні препарати можуть шкодити плоду, але правильно підібране й контрольоване лікування дає змогу не передати вірус дитині. Якщо мати добре контролює ВІЛ, можливі природні пологи[3]. З лікуванням ризик передачі під час вагітності й пологів становить 1% або менше[6].
ВІЛ може передаватися і з грудним молоком. Якщо мати на лікуванні й вірусне навантаження стабільно невизначуване, ризик менший за 1%, але не нульовий. Дитяча суміш або пастеризоване донорське молоко повністю прибирають цей ризик після народження. Рішення про грудне вигодовування ухвалюють разом із лікарем[17].
Як живуть із ВІЛ
Багато людей з ВІЛ живуть довго й звичайним життям. Але оскільки вірус загрожує імунітету, дещо доведеться робити регулярно[3].
Приймати ліки за графіком. Навіть кілька пропущених доз можуть зашкодити лікуванню. Допомагає щоденний розпорядок, прив'язаний до плану лікування. Якщо якийсь побічний ефект важко терпіти, про це треба сказати лікарю: він може замінити препарат на інший, який переноситься легше[3].
Берегти загальне здоров'я. Регулярний рух, збалансоване харчування і відмова від куріння зміцнюють організм. Окремо треба берегтися мікробів: не їсти непастеризованих продуктів і недосмаженого м'яса, уникати контакту з калом тварин і котячим лотком, часто й ретельно мити руки[3].
Регулярно бачитися з лікарем. ВІЛ залишається з людиною на все життя, а лікування з часом коригують з урахуванням віку та інших хвороб[3].
Дбати про психічне здоров'я. Навколо ВІЛ досі багато упереджень, і людина з діагнозом може почуватися відкинутою чи самотньою. Саме повідомлення про ВІЛ часто дуже травмує, тож тривога й депресія трапляються нерідко. Допомогти може розмова з психологом, психотерапевтом або лікарем, якому людина довіряє[3].
Підсумок
ВІЛ поступово знищує клітини імунітету, і без лікування за роки доходить до СНІДу, коли небезпечними стають навіть звичні мікроби. Вірус передається з кров'ю, спермою, вагінальними виділеннями й грудним молоком, але не через поцілунки, обійми чи спільний посуд. Перші роки хвороба може нічим себе не видавати, тому єдиний спосіб дізнатися свій статус — тест. Людина, яка вчасно почала лікування й досягла невизначуваного вірусного навантаження, не передає ВІЛ статевим партнерам і може жити довго й повноцінно.
Джерела17
- HIV and AIDS. World Health Organization.
- Global HIV & AIDS statistics — Fact sheet | UNAIDS.
- HIV and AIDS: Causes, symptoms, treatment, and more. Medical News Today.
- About HIV. CDC.
- NIH
- HIV Treatment as Prevention. CDC.
- Symptoms of HIV. HIV.gov.
- 1993 Revised Classification System for HIV Infection and Expanded Surveillance Case Definition for AIDS Among Adolescents and Adults. CDC.
- Summary of Risk-based Pneumococcal Vaccination Recommendations. CDC.
- About Toxoplasmosis. CDC.
- HIV Infection and Cancer Risk.
- Getting Tested for HIV. CDC.
- ВІЛ: де криється небезпека і як себе захистити | Центр громадського здоров’я.
- Preventing HIV with PEP. CDC.
- Bordes C. та ін. Interactions between antiretroviral therapy and complementary and alternative medicine: a narrative review. Clinical Microbiology and Infection, 2020.
- Доконтактна профілактика ВІЛ: як працюють таблетки й ін’єкції та чому можливість вибору важлива | Центр громадського здоров’я.
- HIV and Breastfeeding. CDC.
