Що таке сексуальна залежність і як вона проявляється

У великому опитуванні дорослих із 42 країн приблизно кожен двадцятий (4,8%) мав високий ризик компульсивного розладу сексуальної поведінки, тобто стану, який у побуті називають сексуальною залежністю. По допомогу коли-небудь зверталися лише 14% із них, а ще третина хотіла, проте так і не звернулася^[1]. Людина приховує свої дії навіть від найближчих, соромиться й сумнівається, чи це взагалі проблема. Науковці теж досі сперечаються, чи доречне тут слово «залежність», однак наслідки такої поведінки для стосунків, роботи й здоров'я цілком реальні.

Що таке сексуальна залежність

Сексуальна залежність означає стан, за якого людина тривалий час не може контролювати сильні повторювані сексуальні потяги, і через це секс займає дедалі більше місця в її житті^[2]. У побуті ще кажуть «гіперсексуальність». Такий стан часто порівнюють із пошуком «дози» при алкогольній чи опіоїдній залежності. Порівняння наочне, але спірне: фахівці досі розходяться в думці, чи можна вважати залежністю, наприклад, надмірний перегляд порнографії^[3]. Проблема починається там, де потяг стає некерованим і руйнує інші сфери життя.

У Міжнародній класифікації хвороб 11-го перегляду (МКХ-11) для цього є окремий діагноз «компульсивний розлад сексуальної поведінки» з кодом 6C72. Він належить до групи розладів контролю над імпульсами, тобто там, де й інші стани, за яких людині важко втриматися від певної дії^[2]. У попередній, десятій версії класифікації найближчою була рубрика F52.7 «надмірний статевий потяг» із застарілими назвами «німфоманія» та «сатиріаз»^[4]. У «Діагностичному і статистичному посібнику з психічних розладів» Американської психіатричної асоціації окремого діагнозу немає. До п'ятого видання (DSM-5) пропонували «гіперсексуальний розлад»^[5], однак і в чинній версії DSM-5-TR такої хвороби немає^[6].

За міжнародною класифікацією, про розлад говорять, коли втрата контролю триває щонайменше пів року і спричиняє виражений дистрес або помітно порушує особисте, сімейне, навчальне чи професійне життя^[2]. Крім того, має бути хоча б одна з ознак: секс стає центром життя й витісняє здоров'я, обов'язки та інші інтереси; спроби обмежити поведінку раз у раз не вдаються; людина продовжує попри негативні наслідки або навіть тоді, коли майже не отримує задоволення^[6].

Цей стан відрізняють від парафілій, тобто стійкого сексуального інтересу до нетипових об'єктів чи ситуацій, наприклад педофілії чи зоофілії. У міжнародній класифікації парафілійні розлади описано окремо, і до діагнозу компульсивного розладу вони не належать^[2]. При компульсивному розладі людину тягне до звичайних сексуальних дій: мастурбації, перегляду порнографії, сексу з різними партнерами^[7]. Утім, приблизно в третини пацієнтів трапляються обидва стани одночасно^[6]. Попри слово «компульсивний» у назві, це також не різновид обсесивно-компульсивного розладу^[6].

Наслідки можуть бути різними: проблеми у стосунках, втрати в професійній сфері, зниження якості життя, ризики для фізичного та психічного здоров'я. Оцінки поширеності різняться залежно від анкети. В опитуванні 2325 дорослих у США 8,6% мали клінічно значущий дистрес або порушення через труднощі з контролем сексуальних потягів, серед чоловіків таких було 10,3%, серед жінок 7,0%^[8]. Тож ця проблема стосується й жінок, хоча її часто вважають суто чоловічою.

З чим пов'язаний цей стан

Єдиної причини немає. Німецький сексолог Пеер Брікен пояснює розлад порушеною рівновагою між тим, що збуджує, і тим, що гальмує сексуальну поведінку. Свою роль відіграють біологічні чинники, а також соціальні, зокрема вороже чи негативне ставлення до сексуальності, з яким людина виросла^[7].

Часто поруч є інші розлади. Понад 40% людей із компульсивною сексуальною поведінкою мають ще й розлад вживання психоактивних речовин, найчастіше алкоголю^[6]. Лікарі також перевіряють, чи немає депресії^[7]. У міжнародному опитуванні понад 82 тисяч дорослих ті, хто пережив сексуальне насильство, особливо і в дитинстві, і пізніше, частіше мали компульсивну сексуальну поведінку, хоча зв'язок виявився слабким^[9]. Тому психологічна травма в минулому заслуговує на увагу під час лікування.

Різке посилення потягу буває й симптомом іншого стану. Наприклад, воно трапляється в маніакальній фазі біполярного розладу^[6], як побічна дія дофамінових препаратів при хворобі Паркінсона, після черепно-мозкової травми чи через ураження лобових ділянок мозку^[10]. У таких випадках спершу лікують причину^[7].

Як проявляється сексуальна залежність

Людина з цим станом може суттєво змінювати власний розпорядок дня, щоб мати можливість реалізовувати сексуальні дії кілька разів на добу. Повсякденні справи, робота чи навчання відходять на другий план, а поведінка підпорядковується одній меті. Часто формується система приховування: відпрацьовані способи брехати, уникати підозр і залишати свої дії непомітними навіть для найближчих.

Є кілька ознак, які найчастіше описують як прояви сексуальної залежності^[6]:

• Нав'язливі думки: постійні сексуальні фантазії, які відволікають від роботи, навчання та інших занять.
• Компульсивні стосунки: зв'язки з численними партнерами, включно з незнайомими людьми.
• Приховування: брехня і ретельне маскування поведінки, щоб залишитися непоміченим.
• Одержимість: прагнення сексу, яке заважає роботі, побуту та продуктивності.
• Втрата контролю: нездатність зупинитися навіть тоді, коли людина цього щиро хоче.
• Ризиковані дії: поведінка, що створює небезпеку для себе чи інших, зокрема незахищений секс^[11].
• Почуття провини: відчуття розкаяння після сексуальних контактів.
• Негативні наслідки: конфлікти у стосунках або проблеми у професійній сфері, які людину не зупиняють.

Ці прояви не означають, що будь-яка активна сексуальна поведінка є патологією. Високе лібідо саме по собі не є ознакою залежності, так само як і відмінності в сексуальних потребах між партнерами. Буває й підвищене лібідо, яке не заважає жити і не потребує лікування: для діагнозу важить саме втрата контролю^[2].

Міф: якщо вас мучить сором через перегляд порнографії чи власні фантазії, ви вже залежні. Насправді: конфлікт між своєю поведінкою і власними моральними чи релігійними переконаннями сам по собі посилює дистрес і відчуття «залежності»^[3]. Тому міжнародна класифікація прямо зазначає: дистресу, пов'язаного лише з моральним осудом власних бажань чи дій, для діагнозу недостатньо^[2].

Читайте:

Токсичний сором: чому він виникає і як його позбутися

Токсичний сором: що це за почуття, чим він відрізняється від звичайного сорому й провини, як формується в дити...

Коротко: для діагнозу важать втрата контролю і шкода для життя. Частота сексу чи кількість партнерів самі по собі нічого не доводять.

Методи лікування та підтримки

Попри суперечки довкола діагнозу, допомогти можна. Основою вважають психотерапію, ліки розглядають як доповнення до неї^[12]. Спершу фахівець з'ясовує, чи немає інших причин посиленого потягу та супутніх розладів, а потім підбирає поєднання методів під конкретну людину^[7]. Із такою проблемою звертаються до психотерапевта, психіатра або сексолога.

Стаціонарні програми

Деякі спеціалізовані центри пропонують стаціонарне лікування. Людину на цей час відокремлюють від звичного середовища, щоб зменшити вплив тригерів і допомогти відновити контроль над поведінкою. Програми включають індивідуальну та групову терапію. Порівняльних досліджень таких програм майже немає, тож про стаціонар зазвичай думають тоді, коли амбулаторна допомога не дала результату або поруч є тяжкий розлад, наприклад залежність від алкоголю чи інших речовин.

12-крокові програми

Існують спільноти, що працюють за принципом груп анонімних алкоголіків. Одна з найвідоміших, «Анонімні сексуально залежні» (Sex Addicts Anonymous), існує з 1977 року^[6]. Учасникам не потрібно повністю відмовлятися від сексу, проте їх заохочують уникати компульсивних і руйнівних дій. Групові зустрічі створюють підтримку та відчуття спільності. В опитуванні 97 чоловіків, які відвідували групи «Анонімних сексоголіків» в Ізраїлі, ті, хто просунувся далі за кроками програми, мали менше проявів компульсивної поведінки й кращий добробут. Автори наголошують, що це перше подібне дослідження і висновки треба перевірити^[13].

Когнітивно-поведінкова терапія

Когнітивно-поведінкова терапія спрямована на виявлення та розуміння тригерів, які запускають нав'язливі потяги. Під час сеансів із психотерапевтом людина навчається змінювати реакції й формувати інші моделі поведінки, що поступово знижує силу компульсій. У Швеції 137 чоловіків розподілили на дві групи: одні 7 тижнів відвідували групову когнітивно-поведінкову терапію, інші чекали своєї черги. Після курсу прояви розладу й психологічний дистрес зменшилися помітно більше, ніж у групі очікування, і результат зберігався через 3 і 6 місяців. Наскільки така програма допомагає жінкам, поки невідомо^[14]. У метааналізі 20 досліджень (2021 учасник) когнітивно-поведінкова терапія та терапія прийняття й відповідальності помітно зменшували проблемне використання порнографії й сексуальну компульсивність, хоча якість багатьох досліджень була невисокою^[15].

Медикаментозне лікування

Іноді застосовують антидепресанти з групи селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну. У подвійному сліпому дослідженні 28 чоловіків у США 12 тижнів приймання циталопраму зменшили сексуальний потяг, частоту мастурбації та перегляду порнографії порівняно з плацебо. Ризикованої поведінки поменшало в обох групах однаково^[11]. Цей терапевтичний ефект треба відрізняти від можливих побічних дій препаратів, зокрема зниження лібідо чи інших порушень сексуальної функції. Ще один варіант, налтрексон, блокує опіоїдні рецептори й послаблює відчуття винагороди. У систематичному огляді лише він стабільно перевершував плацебо, і то не за всіма показниками^[16].

Доказів для ліків загалом мало. У тому самому огляді всього було 13 досліджень зі 141 учасником, серед яких лише одна жінка, тож автори радять призначати ліки при цьому розладі переважно в межах клінічних досліджень^[16]. Жоден препарат не має офіційного показання саме для цього розладу, і лікар призначає його поза інструкцією^[6]. Препарати, що пригнічують статеві гормони, розглядають лише тоді, коли поруч є парафілійний розлад і треба знизити ризик для інших людей^[6]. У Польщі стартувало більше подвійне сліпе дослідження: 410 чоловіків протягом 24 тижнів отримуватимуть есциталопрам, налтрексон, обидва препарати разом або плацебо^[17].

Коротко: найкращі докази має психотерапія, передусім когнітивно-поведінкова. Ліки можуть її доповнити, але таблетки, яка сама зняла б проблему, не існує.

Прогноз і труднощі

Людина, яка стикається із сексуальною залежністю, опиняється перед незвичним набором викликів. Поведінка може загрожувати її здоров'ю та безпеці партнерів: незахищений секс з різними людьми підвищує ризик інфекцій, що передаються статевим шляхом, зокрема ВІЛ^[11]. Водночас тривалий час бракувало офіційних діагностичних критеріїв і перевірених методів лікування. Окремий діагноз у міжнародній класифікації має якраз допомогти точніше розпізнавати розлад і краще вивчати його причини та лікування^[7].

Шлях до одужання все ще пов'язаний із невизначеністю, бо великих досліджень мало. Утім, поєднання психотерапії, групової підтримки й зміни поведінкових звичок дає змогу послабити компульсивні потяги й повернути контроль над життям. У шведському дослідженні покращення після групової терапії зберігалося щонайменше пів року^[14].