Опис

Сорбіт (харчова добавка E420) — солодка речовина з групи поліолів, яких ще називають цукровими спиртами. До цієї ж групи належить, наприклад, ксилітол (E967). Алкоголю в сорбіті немає: «спиртом» його називають хіміки через будову молекули. Природно він трапляється в багатьох фруктах — яблуках, грушах, абрикосах, персиках, нектаринах, сливах, чорносливі, фініках, інжирі та родзинках.[1] Найбагатші на нього ягоди горобини: сорбіт становить близько 8,5% їхньої ваги. У грушах його приблизно 2,1%, у черешнях — близько 2%.[2]

Із фруктів сорбіт для промисловості не добувають. Його роблять із глюкози, яку, своєю чергою, отримують з кукурудзяного чи іншого крохмалю. Глюкозу обробляють воднем, і вона перетворюється на сорбіт.[2] Під одним номером E420 на етикетці можуть ховатися дві форми:

  • E420(i), сорбіт. Білий порошок, кристали, пластівці чи гранули, що легко вбирають вологу з повітря. Щонайменше 91% сухої речовини має припадати саме на сорбіт.
  • E420(ii), сорбітовий сироп. Прозора безбарвна рідина, яку роблять із глюкозного сиропу. Сорбіту в сухій речовині тут не менше половини, а решта — схожі на нього речовини, зокрема маніт (E421).[3]

Для обох форм законодавство ЄС обмежує залишки цукру, а також вміст нікелю, миш'яку й свинцю.[3]

У їжі сорбіт виконує кілька завдань одразу:

  • Підсолоджує. Він приблизно вдвічі слабший за цукор: його солодкість становить 50–60% від солодкості сахарози. На язиці розчин сорбіту дає легкий холодок.[2]
  • Дає менше калорій. Для етикеток у ЄС поліоли рахують як 2,4 ккал на грам, а звичайні вуглеводи — як 4 ккал.[4]
  • Тримає вологу. Сорбіт дуже добре розчиняється у воді й не дає продуктам пересихати.[2]
  • Надає об'єму й структури. Експертний комітет ФАО/ВООЗ з харчових добавок (JECFA) відносить його ще й до наповнювачів, стабілізаторів і речовин, що зв'язують метали.[5]

Застосування

У Європейському Союзі сорбіт дозволяють Регламент (ЄС) № 1333/2008 і Регламент (ЄС) № 1129/2011. Правила для нього залежать від того, навіщо його додають:[6]

  • Не для солодкого смаку. Якщо сорбіт потрібен, скажімо, щоб утримувати вологу, він належить до групи I. Такі добавки використовують quantum satis — без числової межі, але не більше, ніж потрібно для результату.
  • Як підсолоджувач. Тоді діють правила групи IV «Поліоли». Перелік продуктів тут вужчий, і найчастіше це товари зі зниженою калорійністю або без доданого цукру.[6]

Як підсолоджувач сорбіт дозволено додавати в такі продукти:

  • Жувальна гумка без доданого цукру. Тут його особливо багато: одна пластинка може містити близько 1,25 г сорбіту.[7]
  • Солодощі. Льодяники, жувальні цукерки, мармелад, зефір, лакриця, нуга, марципан, драже для свіжого дихання, шоколад — у варіантах без доданого цукру чи зі зниженою калорійністю.
  • Морозиво, десерти, йогурти зі смаком. Також лише «легкі» або без доданого цукру.
  • Джеми, конфітюри, фруктові начинки. Ті самі умови щодо цукру й калорійності.
  • Випічка й сухі сніданки. Лише зі зниженою калорійністю або без доданого цукру.
  • Соуси й гірчиця. Тут обмежень щодо цукру немає.
  • Столові замінники цукру. Рідкі, у порошку чи в таблетках.
  • Спеціальне харчування. Лікувальне харчування, продукти для контролю ваги, безглютенові продукти й дієтичні добавки.[6]

Є й несподіване застосування: заморожена сира риба, молюски та ракоподібні. Там сорбіт додають не заради смаку.[6]

У напоях сорбіт заборонений. Це стосується ароматизованих напоїв, нектарів, сидру, фруктового вина, медовухи, ароматизованих вин і більшості міцних напоїв, крім лікерів. У їжу для немовлят і малих дітей харчові добавки взагалі не можна додавати, якщо закон окремо цього не дозволяє.[6]

Поза їжею сорбіт часто можна знайти в ліках, насамперед у рідких сиропах, де він підсолоджує смак.[1] Концентрований 70% розчин сорбіту використовують і як проносний засіб.[8]

Реклама

Користь для організму

Сорбіт не є речовиною, без якої організм не може обійтися. Його переваги проявляються тоді, коли він стоїть у продукті замість звичайного цукру. EFSA — Європейське агентство з безпечності харчових продуктів — 2011 року перевірило, які з тверджень про такі замінники мають наукове підґрунтя. Два з них агентство визнало обґрунтованими.[9]

  • Менше шкоди для зубів. Цукор, який людина їсть чотири й більше разів на день, вимиває мінерали з емалі. Продукти, де цукор замінили сорбітом чи іншими поліолами, допомагають емаль зберегти. Умова одна: під час їди й упродовж 30 хвилин після неї кислотність зубного нальоту не повинна опускатися нижче за pH 5,7, а сам продукт не має роз'їдати емаль.[9] Про те, як наліт шкодить зубам, читайте в статті «Зубний наліт і як захистити зуби».
  • Менший стрибок цукру в крові. Після продукту з сорбітом рівень глюкози в крові піднімається менше, ніж після такого самого продукту з цукром. Інсуліну при цьому організм непропорційно більше не виробляє.[9] Сорбіт усмоктується з кишківника значно повільніше, ніж глюкоза. У давньому дослідженні 35 г сорбіту майже не змінили рівень цукру в крові здорових людей, а в людей із цукровим діабетом він піднявся трохи.[10] Глікемічний індекс сорбіту — близько 9.[2]
  • Допомога при закрепі — як ліки, а не як добавка. У дослідженні за участю 30 чоловіків віком 65–86 років із хронічним закрепом розчин сорбіту (до 60 мл на день) чотири тижні діяв так само добре, як лактулоза. Нудоти від сорбіту було навіть менше.[8] Це вже лікувальні дози, а не ті кількості, що трапляються в їжі.

Чи корисний сорбіт у їжі?

Сам по собі сорбіт організму не потрібен. Але якщо він замінює цукор, зубам від цього краще, а цукор у крові після їди піднімається менше. Уся його користь пов'язана саме із заміною цукру, а не з якоюсь особливою цілющою дією.

Шкода для організму

Слабке місце сорбіту — кишківник. У тонкому кишківнику він усмоктується погано й повільно. Та частина, що не встигла всмоктатися, тягне за собою воду, а в товстому кишківнику її зброджують бактерії.[1] Звідси й основні неприємності:

  • Гази, здуття, спазми. У невеликому дослідженні вже 5 г сорбіту в більшості із семи здорових добровольців засвоювалися не повністю. Після 10 г більшість відчували легкий дискомфорт — гази й здуття, а після 20 г — сильні болі в животі та діарею.[11]
  • Чутливість у багатьох здорових людей. Коли 124 здорові дорослі випили по 10 г сорбіту, симптоми з боку кишківника з'явилися в 32% із них. У частини учасників дослідники виміряли, як швидко їжа доходить до товстого кишківника. У тих, хто переносив сорбіт погано, цей шлях був коротшим.[12]
  • Проносна дія великих кількостей. 5–20 г на день можуть давати гази, раптові позиви й біль у животі, а понад 20 г — діарею і навіть схуднення.[1] Пачка жуйки на 16–18 пластинок може містити 20–22,5 г сорбіту.[1]

Як далеко це може зайти, показують два випадки з медичної практики. Молода жінка 21 року вісім місяців страждала від діареї до 12 разів на день і схудла на 11 кг. Лікарі провели чимало обстежень, поки не з'ясували, що вона щодня жувала стільки жуйки без цукру, що отримувала 18–20 г сорбіту. Чоловік 46 років за рік схуд на 22 кг: він з'їдав 20 пластинок жуйки й до 200 г цукерок щодня, а це близько 30 г сорбіту. В обох випадках діарея минула після відмови від продуктів із сорбітом, а вага почала повертатися: у жінки на 7 кг за рік, у чоловіка на 5 кг за пів року.[7]

Деяким людям сорбіт підходить гірше, ніж іншим:

  • Люди зі спадковою непереносимістю фруктози. У печінці сорбіт швидко перетворюється на фруктозу. Тому людям із цією рідкісною вродженою хворобою (її мають приблизно 1 з 20–30 тисяч новонароджених) він небезпечний так само, як і фруктоза. Найтяжчі наслідки описано після введення фруктози чи сорбіту у вену: до 1993 року в медичній літературі зібрали 23 таких випадки, 17 з них закінчилися смертю. Для ліків, які приймають усередину, Європейське агентство з лікарських засобів вимагає попереджати таких пацієнтів уже з дози 5 мг на кілограм ваги на добу.[13]
  • Люди з чутливим кишківником. Уживання сорбіту пов'язують із синдромом подразненого кишківника.[7] Сорбіт — один із поліолів, тобто входить до тих речовин, які обмежує дієта Low FODMAP. Автори одного з досліджень припускали, що частина людей роками живе з діагнозом «синдром подразненого кишківника», хоча насправді погано переносить сорбіт.[14]
  • Ті, хто приймає ліки з сорбітом. Якщо в добовій дозі ліків понад 140 мг сорбіту на кілограм ваги (близько 10 г для дорослого вагою 70 кг), в інструкції мають попереджати про можливу проносну дію. Крім того, сорбіт у ліках для прийому всередину може змінювати всмоктування інших препаратів.[13]

У дослідах на тваринах сорбіт давали у великих кількостях — до 20% раціону. Щури тоді повільніше набирали вагу, більше пили, у них збільшувалася сліпа кишка, частіше розросталася внутрішня частина надниркових залоз, а посліди були меншими. Собаки два роки отримували таку саму частку сорбіту без суттєвих змін. Вад розвитку в потомства щурів і кролів не знайшли.[15] JECFA розглядала ці результати 1978 року, а 1982-го остаточно вирішила, що числова межа споживання для сорбіту не потрібна.[5]

Про алергію на сорбіт і його взаємодію з ліками (окрім впливу на всмоктування, згаданого вище) у документах JECFA та EFSA, які ми переглянули, даних немає.

Чи шкідливий сорбіт?

Для більшості людей невеликі кількості сорбіту безпечні. Але якщо з'їсти його багато — наприклад, жувати жуйку без цукру пачками, — можливі здуття, болі в животі й діарея. Людям зі спадковою непереносимістю фруктози сорбіту треба уникати зовсім.

Регулювання

У Європейському Союзі сорбіт дозволений за Регламентом (ЄС) № 1333/2008 — як добавка групи I і як підсолоджувач групи IV.[6] В Україні він входить до переліку дозволених харчових добавок з 1999 року (постанова Кабінету Міністрів України № 12) під назвою «Сорбіт та сорбітовий сироп».[16] Чинні вимоги до харчових добавок установлює наказ МОЗ України від 08.01.2024 № 45.[17]

JECFA оцінювала сорбіт кілька разів, востаннє 1982 року. Висновок: допустиме добове споживання (ДДС) «не визначене». ДДС — це кількість речовини, яку людина умовно може отримувати з їжею щодня все життя без шкоди для здоров'я. Якщо речовина настільки малотоксична, що числову межу немає сенсу встановлювати, ДДС лишають «не визначеним».[5] Ще в оцінці 1973 року JECFA спиралася на спостереження за людьми. До 40 г сорбіту на день, розподілені між прийомами їжі, люди добре переносили тривалий час. 25 г на день у два прийоми не послабили кишківник у жодного з 86 учасників, хоча приблизно 5% помітили більше газів. А понад 50 г на день діяли як проносне.[10]

EFSA мала переоцінити всі підсолоджувачі, дозволені до 2009 року, до кінця 2020 року, і сорбіт серед них. У 2023 році агентство попросило виробників надати нові дані: старі дослідження, які перевіряли, чи не пошкоджує сорбіт генетичний матеріал клітин, не відповідають сучасним стандартам. Прийом даних завершився 3 січня 2024 року.[18] Станом на вересень 2026 року опублікованого висновку переоцінки ми не знайшли. Тож немає й свіжої оцінки EFSA, скільки сорбіту отримують діти, дорослі та люди похилого віку.

Натомість правила маркування вже враховують проносну дію сорбіту. Якщо в продукті є підсолоджувач, біля назви має стояти напис «з підсолоджувачем(-ами)». А якщо доданих поліолів понад 10%, на упаковці пишуть: «надмірне споживання може мати проносну дію».[4] EFSA ще 2011 року нагадала про цю вимогу поруч із висновками про користь для зубів і рівня цукру в крові.[9]

Підсумок

Сорбіт — природний для фруктів цукровий спирт, який промисловість отримує з глюкози. Він майже вдвічі слабше солодкий за цукор, дає менше калорій і не шкодить зубам так, як цукор. Його часто можна знайти в жуйці, цукерках і десертах без цукру. Мінус у нього практичний: великі порції погано засвоюються й послаблюють кишківник, а людям зі спадковою непереносимістю фруктози він небезпечний. JECFA не бачить потреби в числовій межі споживання, а переоцінка EFSA досі не завершена.

Джерела18
  1. Liauw S. та ін. Sorbitol: Often forgotten cause of osmotic diarrhea. Can Fam Physician, 2019.
  2. ScienceDirect
  3. L_2012083EN.01000101.xml. EUR-Lex.
  4. L_2011304EN.01001801.xml. EUR-Lex.
  5. JECFA Evaluations-SORBITOL-. INCHEM (WHO/IPCS).
  6. Consolidated TEXT: 32008R1333 — EN — 02.06.2024. EUR-Lex.
  7. Bauditz J. та ін. Severe weight loss caused by chewing gum. BMJ, 2008.
  8. Lederle FA. та ін. Cost-effective treatment of constipation in the elderly: a randomized double-blind comparison of sorbitol and lactulose. Am J Med, 1990.
  9. EFSA
  10. 349. Sorbitol (WHO Food Additives Series 5). INCHEM (WHO/IPCS).
  11. Hyams JS. Sorbitol intolerance: an unappreciated cause of functional gastrointestinal complaints. Gastroenterology, 1983.
  12. Jain NK. та ін. Sorbitol intolerance in adults. Prevalence and pathogenesis on two continents. J Clin Gastroenterol, 1987.
  13. EMA
  14. Jain NK. та ін. Sorbitol intolerance in adults. Am J Gastroenterol, 1985.
  15. 458. Sorbitol (WHO Food Additives Series 13). INCHEM (WHO/IPCS).
  16. FAO
  17. Вимоги до харчових добавок. Законодавство України.
  18. Call for data on genotoxicity data on sorbitol (E 420 i). EFSA.